Спілкування старшокласників з дорослими

Особистісний розвиток у ранній юності особливо залежить від стосунків з дорослими, які доповнюють спілкування з однолітками. За даними досліджень, 85% старшокласників визнають потребу в спілкуванні з дорослими актуальною для себе, з них понад 66% найбажанішими партнерами у спілкуванні вважають батьків.

Темами спілкування старшокласників з дорослими є навчання, вибір майбутньої професії, міжособистісні стосунки, захоплення, норми моралі, минуле, теперішнє і майбутнє дитини, атмосфера у сім'ї тощо. Звернення до дорослих зумовлене переконаністю юнаків, що проблеми життєвого самовизначення неможливо розв'язати у спілкуванні з ровесниками, оскільки їхній соціальний досвід ще недостатній для цього.

Основною умовою спілкування з дорослими є довіра. Старшокласники щиріші у спілкуванні з ровесниками, оскільки переконані, що ті розуміють їх краще, ніж дорослі. Дослідження свідчать, що спілкування з однолітками є довірливим у 88% старшокласників, з батьками - лише у 29% (переважно з матерями), нерегламентоване спілкування з учителями - у 4%. Відсутність довіри у вирішенні проблем особистісного та професійного самовизначення є однією з причин тривоги, яку юнаки відчувають у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони залежать. Для старших школярів нестерпними є прямі спонукання, втручання дорослих в їхні справи. Вони потребують тактовної допомоги, на основі якої виникає довіра. Конфлікти з батьками і вчителями завжди є результатом помилок як дітей, так і дорослих. Вони свідчать про необхідність коригування позиції дорослих стосовно старших школярів.

 

85. Історія вікової психології. Аналіз сучасних досліджень у віковій психології.
Історія вік. Псих.:

 

Сучасна вікова психологія має такі пріоритети:

1) з'ясування психологічного змісту дитинства;

2) пошук найбільш ефективних методів вивчення дитячого розвитку;

3) розв'язання проблеми джерел психічного розвитку;

4) створення інтегральних теорій вікового розвитку, тощо.

Наприклад, у з'ясуванні основних напрямків психічного розвитку в навчально-виховному процесі важливо знати:

1. Зміст навчання і психічного розвитку:

1) ускладнення знань і способів діяльності;

2) оволодіння науковими знаннями, унаслідок чого відбувається кардинальна перебудова дитячого мислення;

3) засвоєння певних завдань і способів їх розв'язання;

4) спрямування загального типу і структури розумового розвитку.

2. Розвиток психологічних механізмів застосування знань:

1) узагальнення прийомів розумової діяльності;

2) у процесі застосування способу важливо співвідносити його і засвоєні знання з конкретним завданням, у якому вони (завдання) застосовувалися;

3) розвиток узагальнених дій - аналізу, синтезу, порівняння, конкретизації тощо визначає успішність застосування засвоєних способів.

3. Розвиток загальних властивостей особистості:

1) особистісна спрямованість: навчальна, пізнавальна;

2) спрямованість на взаємовідносини з оточенням;

3) психологічна структура діяльності;

4) розвиток механізмів свідомості (усвідомлення себе, свого Я, рефлексія).

Необхідно відійти від деклараційного теоретизування до експериментального вивчення дитячої психіки, а отже, наблизити наукові досягнення до потреб педагогічної практики.

У СРСР важливе значення мали досягнення Д.Б. Ельконіна (вивчення дітей дошкільного віку, психології ігрової діяльності), Я.Л. Божович, Б.Г.Ананьєва, М.Д. Левітова (вивчення вікових та індивідуальних особливостей формування особистості), B.C. Мерліна, В.Д. Небиліцина (вивчення індивідуально-типологічних особливостей), O.І. Щербакова, П.Р. Чамати, І.О. Синиці (вивчення психологи вчителя), Я.Л. Коломийського (вивчення дітей шестирічного віку, особливостей спілкування в дитячих групах), О.М. Леонтьева (вивчення співвідношення біологічного і соціального чинників, обґрунтування провідної діяльності в психічному розвитку, вивчення рушійних сил психічного розвитку), C.JI. Рубінштейна (вивчення вікових особливостей психіки) тощо.

Значущими подіями стали фундаментальні праці провідних радянських психологів за редакцією Л.І. Анциферової ("Принцип розвитку в психології", 1978; "Психологія формування і розвитку особистості", 1981).

Особливе значення в 1930-х роках мала діяльність харківської групи психологів (Л.С. Ви готський, О.В. Запорожець, П.І. Зінченко, О.М. Леонтьєв, О.Р.Лурія), наукові здобутки яких започаткували стрімкий розвиток у 1960-1980-х роках радянської психологічної науки (Л.І. Божович, П.Я. Гальперін, Д.Б. Ельконін), а згодом, на початку 1990-х, - у Росії (О.Т.Асмолов, ВД. Ельконін, В.І. Слободчитсов та ін.).

Дотепер популярною залишається праця українських психологів "Вікова психологія" за редакцією Г.С. Костюка (1976). Інтелектуальний потенціал авторів цієї книги настільки потужний, що вона ще довго буде актуальною, оскільки торкалася глибинних проблем вікового розвитку, з'ясовувала значущість фізіологічних основ становлення особистості.

Г.С. Костюк (1899-1982) вивчав взаємозв'язок сприймання і мислення, сутність процесу розуміння, формування в дітей поняття про число. З'ясовував роль спадковості, оточення і виховання в психічному розвитку, природи і розвитку здібностей, шляхів забезпечення розвивального і виховного кавчання. Досліджував закономірності психічного розвитку (співвідношення його чинників: внутрішніх і зовнішніх, у тому числі педагогічних впливів), психологічний зміст суперечностей як рушійних сил психічного розвитку: розбіжностей між новими потребами і прагненнями суб'єкта та наявним рівнем оволодіння засобами їх задоволення; між рівнем досягнутого розвитку суб'єктом і функціями, які йому доводиться виконувати; між тенденціями до інертності, сталості, з одного боку, і до рухливості, змін - з іншого. Заперечував ототожнення здібностей з природними задатками.

В Україні найбільш відомими теоріями в сучасній віковій та педагогічній психології на сьогодні є вчення про особистісно-зорієнтоване виховання (І.Д. Бех); про провідну роль емоційної сфери в розвитку дитячої особистості (О.Л. Чебикін); психологія творчості (В.О.Моляко) психологія адитивної поведінки (Н.Ю. Максимова); психологія технічної творчості (Г.О. Балл); дослідження генезису саморегуляції як фундаментальної функції особистості (М.Й. Боришевський) тощо. Різноманітні аспекти вікового розвитку розглядають О.О. Лактіонов (індивідуальний досвід), Л.Е. Орбан-Лембрик (самовизначення особистості), механізми дослідження генезису психічних явищ (С.Д. Максименко).

Над створенням підручників та посібників працюють окремі науковці (І.С. Булах, Л.В.Долинська. О.М. Кононко, М.В. Савчин, Рибалка В.В.Карпенко З.С. та ін.) та кафедри державних педагогічних університетів.

 

86. Конструювання, значення та закономірність розвитку
87. Проблема професійного самовизначення в юнацькому віці.

В юнацькому віці відбуваються істотні морфофункціональні зміни, завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Життєдіяльність в юності ускладнюється: розширюється діапазон соціальних ролей та інтересів, з'являється все більше дорослих ролей з відповідною їм мірою самостійності і відповідальності. На цей вік припадає багато критичних соціальних подій: одержання паспорта, настання кримінальної відповідальності, можливість реалізації активного виборчого права, можливість вступу до шлюбу. Перед кожним постає задача вибору професії і подальшого життєвого шляху.

Але поряд з елементами дорослого статусу юнак все більше зберігає певну міру залежності, яка йде з дитинства: це і матеріальна залежність, й інерція батьківських настанов, пов'язаних з керівництвом і підпорядкуванням. Неоднозначність положення юнацтва в сім'ї і суспільстві та різнорівневість вимог до нього зближує цей період з підлітковим й знаходить відображення в своєрідності психіки.

Психологічним критерієм переходу від підліткового до юнацького віку є різка зміна внутрішньої позиції, зміна ставлення до майбутнього. Якщо підліток, на думку Л.І. Божович, дивиться на майбутнє з позиції нинішнього, то юнак (старший школяр) дивиться на нинішнє з позиції майбутнього. В юності відбувається розширення часового горизонту - майбутнє стає головним виміром. Змінюється основна спрямованість особистості, яка тепер може позначатися як прагнення до майбутнього, визначення подальшого життєвого шляху, вибір професії.

Початок цього процесу відноситься до підліткового віку, коли підліток замислюється про майбутнє, намагається його передбачити, створює образи (малює картини) майбутнього, не замислюючись при цьому про засоби його досягнення. Суспільство, в свою чергу, ставить перед молодою людиною конкретну і життєво важливу задачу професійного самовизначення, і таким чином створюється характерна соціальна ситуація розвитку. В 9-му класі середньої школи і ще раз у 11-му класі школяр неминуче потрапляє в ситуацію вибору - завершення чи продовження освіти в одній з його конкретних форм, вступу до трудового життя тощо. Соціальна ситуація розвитку в ранній юності - "поріг" самостійного життя.

Складність ситуації вибору дев'ятикласника в тому, що часто ні він сам, ні навіть його батьки повною мірою не усвідомлюють переломність моменту, його значущість, для наступного життя. Практика свідчить про те, що саме на цьому етапі рішення приймається часто випадково, під впливом зовнішніх обставин: подруга вмовила піти вчитися разом, коледж знаходиться поблизу від місця проживання... А пізніше вже здобута, але нелюбима професія помічає пунктиром життєвий шлях. Звичайно, все ще можна змінити, але втрачено час, здобувається досвід невдач, занижена самооцінка тощо.

В юності відбувається принципово важлива зміна в поглядах на майбутнє, тепер предметом обмірковувань стає не тільки кінцевий результат, але й способи та шляхи його досягнення. Особливої складності набула задача професійного орієнтування в сучасних соціокультурних умовах, коли старші (батьки і вчителі) часто самі невпевнені в правильності своїх порад.

Деякі психологи вважають, що ця особливість - самостійність зустрічі зі світом, що змінюється, - взагалі є специфічною для юності. В процесі кризи 17 років (від 15 до 18 років) розв'язується задача становлення людини як суб'єкта власного розвитку.

Юність не є стійким періодом онтогенезу, і можливі найрізноманітніші індивідуальні варіанти розвитку. Крім того, рання юність (старший шкільний вік), на відміну від іншого періоду, відрізняється вкрай нерівномірним розвитком як на міжіндивідуальному рівні, так і на внутрішньо індивідуальному (час настання біологічної, когнітивної, соціальної, емоційної зрілості в однієї і тієї самої дитини часто не співпадає).

Період юності складає частину розгорнутого перехідного етапу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Разом з тим, це відносно самостійний період, який має власну цінність. Його необхідність диктується ускладненням соціального життя і тих вимог, які сучасне розвинене суспільство ставить до рівня професійної освіти і особистісної зрілості дорослих представників. У вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, період самовизначення, набуття психічної, ідейної та громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. Виділяють ранню юність (від 15 до 17 років) - це старші класи середньої школи і пізню юність (від 17 до 21 року) - вища школа.

Рання юність відрізняється нерівномірністю розвитку як на міжіндивідуальному (відмінності між старшокласниками за фізіологічними параметрами), так і на внутрішньоіндивідуальному рівні (неспівпадання часу настання біологічної, когнітивної, соціальної, емоційної зрілості в індивіда). Невизначеність положення (в одних ситуаціях визнають дорослим, в інших - ні) і вимог, що ставляться перед юнаками, по-своєму переломлюється в юнацькій психіці.

Соціальна ситуація розвитку полягає в тому, що суспільство ставить перед юнацтвом задачу професійного самовизначення в плані реального вибору. Професійне самовизначення стає психологічним центром соціальної ситуації розвитку.

Вибір здійснюється двічі: перший раз у 9 класі, в зв'язку з вибором форми завершення середньої освіти; другий раз - в 11 класі середньої школи, коли плануються шляхи одержання вищої освіти чи включення до трудового життя, тобто двічі старшокласник потрапляє в ситуацію вибору продовження освіти в одній з її конкретних форм.

Професійне самовизначення як центр соціальної ситуації розвитку формує своєрідну внутрішню позицію старшокласника, яка пов'язана зі зміною ставлення до майбутнього. Зверненість у майбутнє, побудова життєвих планів і перспектив - афективний центр життя юнацтва.

Перехід від ранньої юності до пізньої знаменується зміною акцентів розвитку: період попереднього самовизначення завершується і здійснюється перехід до самореалізації.

Пізня юність характеризується як період завершення попереднього самовизначення і перехід до самореалізації.

Професійне самовизначення - це багатовимірний і багатоступеневий процес, в якому відбувається виділення задач суспільства і формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Професійне самовизначення можна розглядати як серію задач, які суспільство ставить перед особистістю, що формується, і які ця особистість повинна послідовно розв'язати протягом певного періоду часу; як процес поетапного прийняття рішень, за допомогою яких індивід формує баланс між своїми перевагами і схильностями, з одного боку, і потребами існуючої системи суспільного розподілу праці, а з іншого - як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність (І.С. Кон).

Професійне самовизначення не можна розглядати як "стоп-кадр" процесу розвитку: досвід, що набувається на обраному шляху змінює картину можливостей людини і напрям її подальшого розвитку. Професійне самовизначення складає важливий момент особистісного самовизначення, розглядається як неперервний процес пошуку сенсу в професійній діяльності, яка обирається, засвоюється і виконується, як процес чергових виборів, кожний з яких - важлива життєва подія, що визначає подальші кроки на шляху професійного розвитку особистості. Центром професійного самовизначення є ціннісно-моральний аспект, розвиток самосвідомості, потреба в професійній компетентності.

Психологічні чинники, які складають основу професійного самовизначення:

- усвідомлення цінності суспільно корисної праці;

- загальна орієнтація в соціально-економічній ситуації в країні;

- усвідомлення необхідності загальної і професійної підготовки для повноцінного самовизначення і самореалізації;

- загальна орієнтація у світі професійної праці;

- виділення подальшої професійної мети (мрії);

- узгодження мрії з іншими важливими життєвими цілями (сімейними, особистими);

- знання про вибрані цілі;

- знання про внутрішні перепони, які ускладнюють досягнення вибраної мети тощо.

Етапи професійного самовизначення (тривалість етапів варіює залежно від соціальних умов та індивідуальних особливостей розвитку):

- дитяча гра (дитина приймає на себе різні професійні ролі і "програє" окремі елементи пов'язаної з ними поведінки);

- підліткова фантазія (підліток бачить себе в мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії);

- попередній вибір професії (охоплює весь підлітковий і більшу частину юнацького віку: відбувається сортування і оцінка різних видів діяльності з точки зору інтересів учня, потім - його здібностей, нарешті, з точки зору системи цінностей);

- практичне прийняття рішення (вибір професії: визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, об'єму і тривалості підготовки до неї; вибір спеціальності).

До об'єктивних умов професійного самовизначення належать: соціальне становище, матеріальний добробут сім'ї, рівень освіти батьків, соціальна престижність професії.

В сучасному розумінні професійне самовизначення розглядається не тільки як конкретний вибір професії, але і як безперервний процес пошуку смислу в обраній професійній діяльності.

Вже на попередніх вікових ступенях складаються уявлення про ряд професій. Поінформованість про професії, урахування позиції близьких людей, особисті схильності і здібності мають вплив на професійне самовизначення молодих людей.

Рішення про вибір професії приймається протягом кількох років, проходячи ряд стадій. На стадії фантастичного вибору (до 11 років) дитина, розмірковуючи про майбутнє, ще не вміє пов'язувати цілі і засоби. Первинний вибір, що здійснюється на цій стадії, здійснюється в умовах малодиференційованого уявлення про професії, при відсутності виражених інтересів і схильностей. В міру інтелектуального розвитку підліток чи юнак все більше цікавляться умовами реальності, але ще не впевнені у своїх здібностях - стадія пробного вибору (до 16-19 років). Поступово фокус їх уваги зсувається з суб'єктивних чинників до реальних обставин. З численних варіантів поступово виділяються кілька найбільш реальних і прийнятних варіантів, між якими і слід здійснювати вибір. Стадія реалістичного вибору (після 19 років) включає обговорення питання з поінформованими особами, усвідомлення можливості конфлікту між здібностями, цінностями й об'єктивними умовами реального світу.

Діти з більш забезпечених і освічених сімей, зазвичай, хочуть залишитися в тій самій соціально-професійній групі. Інші, навпаки, прагнуть підвищити свій соціально-професійний статус, одержати крашу освіту і кваліфікацію, що схвалюють і батьки. Освітній рівень батьків важливіший, ніж матеріальний добробут.

Особливістю самовизначення сучасних старшокласників є орієнтація на престижність професій, на елітність, захопленість ідеєю швидкої кар'єри, багатства. За допомогою витонченої маніпуляції засобів масової інформації і громадської думки формується основа для професійного вибору конкретної людини, що підриває саму суть самовизначення. Однак, престиж тієї чи іншої професії знаходиться в зворотній залежності до її масовості: чим престижніша професія, тим більше в ній буде претендентів на одне місце і тим більше число з них буде відсіяне. Соціальне становлення молодих відбувається в умовах, коли природне прагнення до самоствердження зіштовхується зі зростаючою конкуренцією, високими вимогами до особистості на ринку праці. У цих умовах формування готовності старшокласників до самовизначення актуалізується проблема педагогічного супроводу життєвого, професійного і особистісного вибору, професійного супроводу, надання допомоги учням у виборі професії чи наступної освіти.

До суб'єктивних умов професійного самовизначення відносять: вік, рівень поінформованості, рівень домагань.

Існує небезпека затягування старшокласником професійного самовизначення, у зв'язку з відсутністю виражених і стійких інтересів. Допомога в даному випадку полягає в своєчасному (протягом всього навчання) розширенні кругозору й інтересів учня, ознайомленні з різними видами діяльності, залученні до спільної праці. Незважаючи на те, що раннє самовизначення вважається чинником позитивним, воно також має свої недоліки: категоричність вибору і небажання розглядати інші варіанти часто слугують свого роду психологічним захисним механізмом, засобом піти від болісних сумнівів, що в майбутньому може привести до розчарування.

Дуже важливий рівень поінформованості про майбутню професію, а також рівень особистих домагань, який включає оцінку власних об'єктивних можливостей і здібностей. У 15-17річних юнаків і дівчат рівень домагань часто завищений - це нормально і навіть корисно, якщо стимулює до росту і подолання труднощів. Існують і статеві відмінності: диференціація професійних інтересів починається раніше у юнаків, вони критичніше оцінюють можливості і вимогливіше ставляться до майбутньої професії, водночас як дівчата легше миряться з невдачами, надаючи більшого значення улаштуванню сімейного життя.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку в ранній юності - "поріг" самостійного життя. Цю особливість юності влучно визначив соціолог В.Н. Шубкін, який назвав юність доленосним періодом життя, в якому ціна помилки не двійка, а іноді безкорисно прожиті роки. У сучасних соціокультурних умовах задача професійного орієнтування набуває особливої складності, оскільки як батьки, так і вчителі часто самі невпевнені в правильності своїх порад. На думку М.Р. Гінзбурга, вибір професії фактично означає проектування в майбутнє певної соціальної позиції.

 

88. Власне науковий підхід до вивчення психічного розвитку людини став можливим на основі еволюційного вчення Ч.Дарвіна. В межах біогенетичного підходу основними теоріями є теорії рекапітуляції Е.Геккеля і С.Холла, психоаналітична теорія З.Фройда. Основою теорії рекапітуляції є твердження, що людський організм у своєму внутрішньоутробному розвитку повторює весь ряд форм, які пройшли тварини-предки за сотні мільйонів років – від одноклітинних істот до первісної людини. Інші вчені розширили часові межі біогенетичного закону за межі утробного розвитку.

Арнольд Гезелл запропонував етологічне тлумачення еволюційних передумов поведінки людини, вважаючи, що основою психічного розвитку дитини є сформовані в ході філогенезу і закладені генами інстинкти. За думкою вченого, першочерговим проявом інстинкту новонародженого є плач, що формує в подальшому житті емоційні прихильності дитини. Базові інстинкти новонародженого дають основу для формування соціального досвіду дитини під час її сенситивних періодів. Геззелом було розроблено і впроваджено систему діагностики психічного розвитку дитини від народження до завершення юнацького віку, що впроваджувалась на основі лонгітюдного дослідження.

89. У роботі з дошкільниками слід орієнтуватись не просто на утримання показників психічного розвитку у межах норм, а прагнути до оптимального їх формування. При цьому слід відзначити, що простої наявності спілкування або його кількісних показників недостатньо. Яким має бути спілкування на різних етапах дошкільного дитинства, досліджено у працях М. І. Лісіної, яка виділила чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим. Форма спілкування

Форма спілкування

Позаситуативно-пізнавальна (3-4 роки) – забезпечує спільну з дорослим та самостійну діяльність дитини з ознайомлення із світом фізичних об'єктів. Дитина потребує у доброзичливій увазі дорослого, співпраці й повазі. Пізнавальний (дорослий приваблює я ерудит, джерело пізнання про позаситуативні об'єкти (яких немає в оточенні), як партнер обговорення причин явищ у фізичному світі). Мовленнєві операції. Первинне проникнення у сутність явищ, розвиток наочного мислення.

Позаситуативно-особистісна (5-6 років) - забезпечує теоретичне і практичнее пізнання дитиною світу соціальних явищ. Дитина має потребу у доброзичливій увазі, співпраці й повазі, у співпереживанні та взаєморозумінні дорослого. Особистісний (дорослий приваблює як особистість, що володіє знаннями, вміннями, соціально-моральними нормами, строгий і добрий старший товариш). Мовленнєві операції. Заохочення до моральних цінностей суспільства, перехід до дискурсивного мислення; формування готовності до школи.

90. Широке різноманіття термінів, а також вікових меж різних етапів дорослості вказує на складність проблеми періодизації і викриває характер становлення даного розділу вікової психології.

Враховуючи соціальні, психологічні і біологічні чинники, дослідники окреслюють межі дорослості по різному. За періодизацією Б.Г.Ананьєва середній вік (зрілість) складається із двох фаз: (від 21-22 до 35 років і від 36 до 55-60 років), потім настає похилий вік (від 55-60 до 75 років), далі - старість (75-90 років) І вік довгожителів.

В.В. Бунак описує чотири періоди дорослості, кожний з яких поділяється на два етапи: дорослий період (перший вік -22-28 років для чоловіків, 21-26 для жінок; другий вік - 29-35 років для чоловіків, 27-32 роки для жінок); зрілий період (перший вік - 36-45 років для чоловіків, 33-40 років для жінок; другий вік - 46-55 років для чоловіків, 41-50 років для жінок); похилий вік (перший вік - 56-63 роки для чоловіків, 51-57 років для жінок; другий вік - 64-70 років для чоловіків, 58-63 роки для жінок) і пізній старечий період (понад 71 рік для чоловіків і 65 років для жінок).

В геронтології використовується періодизація Дж. Біррена, який виділяє: ранню зрілість (17-25 років), зрілість (25-50 років), пізню зрілість (50-75 років), старість (понад 75 років).

Очевидно, що значна кількість запропонованих періодизацій дорослості мають умовний характер, оскільки межі періодів визначаються не хронологічним віком, а соціальними та економічними чинниками, історичними подіями, етнічною приналежністю, чинниками навколишнього середовища, специфічними особливостями індивідуального розвитку, суб'єктивними уявленнями про себе та свій вік тощо. Для визначення віку людини використовують також поняття: "біологічний вік", "соціальний вік", "психологічний вік".

Психологічний вік вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, моторні навички, а також такі суб'єктивні фактори як ідентичність, життєвий план, переживання, мотиви, смисли, установки.

Соціальний вік визначають з огляду на відповідність становища людини нормам, які існують в тому чи іншому соціумі.

Біологічний вік найчастіше вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини. Межі його не є чітко окресленими, оскільки існують значні відмінності тривалості життя, стану здоров'я людей. Його беруть до уваги, передусім, під час розгляду закономірностей розвитку когнітивної сфери, порівнюючи її особливості з особливостями динаміки психофізіологічних функцій, які визначають закономірності дії пізнавальних процесів.

91. Усвідомлення всієї складності та багатогранності психічного розвитку людини та прагнення науковців пояснити його зміст призвели до розробки ряду теорій людського розвитку. Кожна з них аналізує важливі аспекти становлення особистості, однак жодній не вдалося описати психічний розвиток людини у всій складності й багатоманітності.

92.

Внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розвиток дошкільника найбільш помітний у п'ятьох сферах особистості: етичній, пізнавальній, самосвідомості, творчих здібностей, здатності до співпраці. Розглянемо вплив спілкування і спільної діяльності з ровесником на кожну з цих сфер.

1) В етичному розвитку відбувається формування моральних уявлень, гуманного ставлення до інших, позитивної емоційної спрямованості на оточуючих, навичок співпраці й взаємодії з партнером, взаєморозуміння, співпереживання (В. К. Котирло, Ю. О. Приходько).

2) Розвиток пізнавальної діяльності полягає:

а) у засвоєнні здатності до виділення різноманітних поглядів на певне явище чи об'єкт та узгодження цих поглядів між собою;

б) оволодінні логічними операціями заперечення, доведення, аргументації, переконування.

3) У розвитку самосвідомості спілкування і спільна діяльність з ровесником становить неодмінну умову виникнення чимдалі адекватніших оцінок одноліток, а згодом і самооцінки, її когнітивного, емоційного та вольового компонентів.

4) Розвиток творчості, самостійності, ініціативності відбувається за рахунок того, що діти самостійно налагоджують контакти між собою, визначають їх мету, організовують сюжетно-рольову гру, визначають сюжет та розподіляють ролі, підбирають замінники. Висувають власні ініціативи і приймають ініціативи інших. За відсутності заборон з боку дорослого діти мають можливість діяти на свій розсуд.

5) Навички спілкування і спільної діяльності полягають у розвитку навичок соціальної перцепції, узгодження дітьми своїх думок і дій, розробки спільного плану, насамперед, у грі; здатності висловлювати співчуття, надавати взаємопідтримку, робити взаємооцінки; розподіляти іграшки.

93. Молодість визначається дослідниками як перша фаза ранньої дорослості, охоплює період життя від юності (20-23 роки) до приблизно 30 років. Верхня межа молодості може суттєво змінюватися, деякі автори продовжують її до 35 років. Молодість - це, перш за все, час створення сім'ї і влаштування сімейного життя, час опанування вибраної професії, визначення ставлення до суспільного життя і своєї ролі в ньому.

Характерною особливістю молодості є оптимізм. Людина починає реалізацію свого життєвого задуму, її переповнюють сила, енергія та бажання досягти визначеної цілі та ідеалу. В молодості найбільш доступними є найскладніші види професійної діяльності, найбільш повно та інтенсивно розвивається спілкування, найпростіше встановлюються стосунки дружби та кохання. Молодість вважається оптимальним періодом для самореалізації. Труднощі, які виникають, не сприймаються як фатальні, супутні їм сумніви та невпевненість швидко минають, відбувається активний пошук нових можливостей досягнення цілей.

Пошук супутника життя, відокремлення від батьківської сім'ї, отримання професії і початок власного професійного і особистісного життя - необхідні умови для вироблення власного індивідуального стилю життя. В той же час, це дає можливість здобути і реалізувати індивідуальні сенси життя. Здатність особистості вирішувати внутрішні протиріччя, вибудовувати власну систему цінностей, створювати життєву перспективу і визначати стратегічні цілі є мірилом її людської зрілості.

Юність - всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя.

Одинадцять класів кінчають благополучніші діти. Але в 17 років криза протікає не менш гостро, ніж в 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3 років.
Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи, на який не зважилися після 9 класу. Вища освіта їм необхідна, щоб одержати професію, що дозволяє «жити гідно», «багато заробляти», «забезпечувати себе і сім'ю».
Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВУЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВУЗу стресів...
Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості.

 

 

94. Одна з найвпливовіших ідейних течій XX ст. - психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функціонування людської психіки також і закономірності суспільного розвитку. Але з часом його теоретичні положення та установки почали застосовувати у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспекти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Розглянемо два перші.

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939).

Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намічалась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик.

Психоаналіз Фрейда був спробою синтезу двох напрямків досліджень природи людини:

• розкриття психічних поривань внутрішнього світу, змісту людської поведінки;
• аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій. А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя.

Психологічні та соціальні погляди Зігмунда Фрейда вплинули на мистецтво, етнографію, психологію, духовне життя західного суспільства в цілому. Після виходу праць Зігмунду Фрейда стало зрозуміло, що неусвідомлювані структури складають особливий онтологічний пласт психіки, цілком досяжний для наукового аналізу. Він ввів до наукового обігу ряд ідей та проблем, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших глибинних рівнів психічної активності, без вивчення яких неможливо зрозуміти природу людини, запропонував новий підхід до пізнання людини, її духовного світу.

Але є в психоаналізі Фрейда, як і в будь-якій іншій галузі знання, невирішені питання: він не зміг до кінця розкрити роль соціального фактора у формуванні і розвитку свідомості та психіки людини в цілому; є в нього концепції та положення, які з часом виявили свою обмеженість і практичну безперспективність.

95. Збагачення когнітивної сфери дитини дошкільного віку спирається на гру та активне пізнавальне спілкування з дорослим. У дошкільняти під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів, в тому числі відчуттів та сприймання.

На етапі дошкільного дитинства особливе значення має розвиток образних форм пізнання навколишнього світу — сприймання, образного мислення, уяви. Відомо, якими неповторно яскравими бувають враження, отримані в дитинстві. Але, на жаль, далеко не у всіх дітей вони такі. Не так багато дітей виносять із дитячих років здатність по-дитячому сприймати світ у його розмаїтті фарб і образів. А такі вміння є важливою складовою будь-якої творчої діяльності.

 

Проблема пізнавальної актив­ності дошкільників - одна з найактуальніших у теорії психологічної науки та у практиці дошкільних навчальних закладів, оскільки активність є необхідною умовою формування розумових якостей дітей-дошкільників, їх самостійності, ініціативності.

Формування пізнавальної активності дошкільників здійснюється в процесі навчання, де розвиваються пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйман­ня, представлення, пам'ять, увага, уява, мовлення.

Пізнавальна активність зумовлюється однією з провідних особливостей психічного розвитку людини — її індивідуальністю. Принцип індивідуальності займає важливе місце у навчанні і виступає як один з методів формування гармонійної особистості.

У процесі навчання дітей узагальнених способів обстеження предметів за допомогою спеціально розроблених систем сенсорних еталонів постійно підвищується рівень зорового сприймання, що й допомагає дошкільникам оволодіти такими основними відношенн