Періодизація психічного розвитку за Д.Б.Ельконіним:теоретичні підстави

Уявлення Л.С.Виготського про віковий розвиток набули подальшого розвитку в концепції Д.Б.Ельконіна. Він розглядає дитину як цілісну особистість, яка активно пізнає навколишній світ - світ предметів і світ людських стосунків. Тому дитина включається у дві системи стосунків - "дитина - річ" і "дитина - дорослий". Кожна річ має певні фізичні властивості, а також заключає в собі і суспільно вироблені способи взаємодії з нею. Тому кожна річ - суспільний предмет, діями з якими дитина повинна оволодіти. Дорослий також не тільки людина, що має певні індивідуальні властивості, але й представник певної професії, носій інших видів суспільної діяльності з їх специфічними задачами і мотивами, нормами стосунків, тобто "суспільний дорослий". Діяльність дитини в цих двох системах є єдиним процесом, в якому і формується її особистість.

Д.Б.Ельконін розробляв періодизацію вікового розвитку на підставі основних критеріїв: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Формування особистості здійснюється у ході діяльностей різного типу. Д.Б.Ельконін виокремлює дві групи видів провідної діяльності.

До першої групи належать діяльності, які орієнтують дитину на норми стосунків між людьми. Це безпосередньо емоційне спілкування немовляти, рольова гра дошкільника та інтимно-особистісне спілкування підлітка. Хоча вони значно відрізняються одна від одної за змістом і глибиною, але є діяльностями одного типу, що пов'язані переважно з системою стосунків "дитина - суспільний дорослий", або "людина - людина".

Другу групу складають провідні діяльності, завдяки яким засвоюються суспільно вироблені способи дій з предметами і різноманітні еталони: предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього дитинства, навчальна діяльність молодшого школяра і навчально-професійна діяльність старшокласника. Спільна ознака цих видів діяльності полягає у засвоєнні елементів людської культури, вони стосуються системи відносин "дитина - суспільний продукт", або "людина - річ".

У діяльностях першого типу розвивається переважно потребово-мотиваційна царина, в діяльностях другого типу формуються операційно-технічні можливості дитини, тобто інтелектуально-пізнавальна царина. Ці дві лінії утворюють єдиний процес розвитку особистості, але на кожному віковому етапі одержує переважний розвиток одна з них. Оскільки дитина по черзі засвоює системи стосунків "людина - людина" і "людина - річ", відбувається закономірне чергування і царин, що найінтенсивніше розвиваються: у період немовляти розвиток мотиваційної царини випереджає розвиток царини інтелектуальної, у наступному, ранньому дитинстві мотиваційна царина відстає і швидшими темпами розвивається інтелект і т.д.

Кожен віковий період характеризується своєю соціальною ситуацією розвитку; провідною діяльністю, в якій переважно розвивається мотиваційно-потребова або інтелектуальна царина особистості; віковими новоутвореннями, що формуються у кінці періоду, серед яких можна виокремити центральне, найбільш значуще для наступного розвитку. Межами вікових етапів слугують кризи - переломні моменти у розвитку дитини.

Періодизація Д.Б.Ельконіна є найбільш поширеною у вітчизняній психології. Вона буде покладена нами в основу характеристики вікових періодів, яка розглядатиметься далі.

 

56.Особливості розвитку пам!яті та мислення в ранньому віці.

Пам'ять у ранньому віці відзначається стрімким розширенням досвіду. Не випадково письменник Лєв Толстой зауважував, що весь досвід людини складається з двох однакових частин: той, який вона накопичила до трьох років, та той, що поповнювався протягом решти життя.

Пам'ять дитини раннього віку все ще залежить від можливостей її сприймання. Оволодіння предметною діяльністю у ранньому віці призводить до стрімкого стрибка у розвитку сприймання, а саме у можливостях дитини до виділення ознак в об'єктах. Зростає і рухова самостійність дитини, до дозволяє значно розширити її контакти з оточуючим. Дитина розрізняє низку властивостей предметів, особливо добре ті з них, які часто виступають умовами виконання предметних дій: форму, розмір, просторові співвідношення. Гірше - колір. Успіхи у розвитку сприймання позитивно позначаються на розвиткові пам'яті. У впізнаванні він орієнтується, насамперед, на знайомі йому властивості предметів, а не на їх оточення, тому впізнавання стає позаситуативним, більш узагальненим. Зміна деяких зовнішніх ознак об'єктів не вводить більше дитину в оману: вона впізнає маму і у сукні, і у шубі.

Важливим етапом у розвитку пам'яті є її диференціація та інтеграція серед психічних процесів. Одразу після року пам'ять дитини поступово відокремлюється від процесу сприйняття. Замість впізнавання (тобто відтворення при повторному сприйманні) виникає власне відтворення з опорою на образ об'єкту за його відсутності. Чимдалі більше зростає тривалість збереження образів пам'яті: у 2 роки дитина впізнає знайоме обличчя після перерви у 1,5-2 місяців, а з 2-х років - об'єкти, сприйняті рік тому. Запам'ятовування за змістом включає не тільки образи об'єктів, осіб, але й елементарні способи поведінки та дій. Дитина засвоює, що можна, а що заборонено, як слід збиратись на прогулянку, вітатись з іншими дітьми, звертатись до старших тощо.

На основі розвитку мовлення стає можливою тісніша інтеграція цього процесу із пам'яттю. У результаті інтенсивно розвивається словесна пам'ять. Починає діяти принцип смислової організації пам'яті, коли краще запам'ятовується те, що добре зрозуміле людині. Дитина не тільки краще розуміє слова дорослого, але й прагне до цього. На основі словесної пам'яті та процесу розуміння мовлення різко зростає її лексичний запас. Перехід до активного мовлення зумовлений запам'ятовуванням слів, які дитина може доречно відтворювати для побудови висловлень.

особливості пам'яті в ранньому дитинстві:

- розвиток пам'яті зумовлений зростанням можливостей сприймання і рухової самостійності дитини, що виникають у предметній діяльності;

- пам'ять відокремлюється від сприймання; з'являється власне відтворення;

- зростає об'єм і тривалість збереження змісту пам'яті;

- змістом пам'яті виступають об'єкти, особи, способи поведінки та дій;

- відбувається інтеграція пам'яті із мовленням дитини, що зумовлює бурхливий розвиток словесної пам'яті.

Як уже було сказано, дитина народжується, не володіючи мисленням. Перші прояви мислення можна спостерігати в кінці першого, на початку другого року життя. Важливою передумовою для цього є нагромадження дитиною певного досвіду шляхом безпосереднього сприймання навколишнього і практичних дій з предметами. На другому році життя діти переходять від елементарного маніпулювання речами до більш складних предметних дій. Вони починають діяти одним предметом у відношенні до іншого (ставити кубики один на другий, насаджувати кільця на стержень пірамідки тощо), а також поступово практично знайомитися з призначенням речей, якими користуються у домашньому вжитку (ложки, чашки тощо). В результаті цих більш складних дій діти виділяють нові властивості предметів, розкривають взаємовідношення між ними. Стикаючись з предметами, які мають загальні властивості і внаслідок цього можуть бути вжиті подібним чином, дитина починає узагальнювати такого роду предмети, а також виконувані з ними дії.
Так, наприклад, навчившись у дорослого діставати паличкою кульку, що закотилася під диван, дитина потім намагається використати для досягнення аналогічної мети будь-який подовжений предмет — парасольку, віник, щітку для підлоги тощо. Навчившись насаджувати дерев'яні кільця на стержень піраміди, переддошкільник намагається зробити те ж саме з одержаним бубликом, а потім нанизує його на палець, на ложку тощо.
Характерним для дітей другого року життя є те, що вони мислять головним чином про речі, які вони сприймають у даний момент і з якими вони діють у цей час. Аналіз, синтез, порівняння та інші мислительні процеси ще невіддільні від практичних дій з самим предметом, з фактичним розчленуванням його на частини, об'єднанням елементів в одне ціле тощо.
Таким чином, мислення у ранньому дитинстві має ще наочно-дійовий характер.
Іншою особливістю мислення дітей у цьому віці є своєрідний характер ранніх узагальнень. Спостерігаючи навколишню дійсність, маленькі діти помічають головним чином зовнішні,, такі, які безпосередньо впадають у вічі, ознаки предметів і явищ, узагальнюючи їх за зовнішньою схожістю.
Так, наприклад, одна півторарічна дитина об'єднувала такі зовні схожі предмети, як яблуко, м'ячик, клубок ниток, дерев'яне яйце тощо, і називала їх одним словом «яблуко». Інша дитина позначала словом «кис-кис» не тільки кішку, але й усі хутряні речі.
Діти раннього віку ще не можуть розібратися у внутрішніх, істотних особливостях предметів і судять про них переважно за зовнішніми якостями, за зовнішнім виглядом.
Характерною особливістю перших дитячих узагальнень є те, що вони грунтуються на зовнішній схожості між предметами і явищами.
Таким чином, уже в ранньому віці у дитини з'являються початки мислення. Проте зміст мислення на цьому ступені розвитку дуже обмежений, а форми його ще недосконалі.