Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні

Тільки наука змінить світ. Наука в

широкому розумінні: і як розщеплювати

атом, і як виховувати дітей...

М.М. Амосов, український учений-хірург

Основна ідея реформування системи освіти в Україні - це поетап­не трансформування національної системи освіти до європейського геокультурного простору, підняття престижу вітчизняних дипломів про ви­щу освіту. Ці ідеї конкретизуються в таких завданнях:

• готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної без­перервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення й наукового пізнання;

• навчити орієнтуватися в потоці інформації, яка нарощує темпи збіль­шення обсягу;

• виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному само­вдосконаленні.

Освіченість - це насамперед уміння вчитися самостійно.

Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв'язує низ­ку науково-дослідних, діагностично-корекційних і практичних завдань.

Актуальні науково-дослідні завдання психології вищої школи:

- психологічне обґрунтування професіограми сучасного фахівця вищої кваліфікації (педагога, психолога, менеджера, інженера тощо), на основі якої має розроблятися державний стандарт змісту спеціалізації професійної підготовки в системі ступеневої вищої освіти;

- виявлення соціокультурних, соціально-психологічних, індивідуаль­но-психологічних і дидактичних чинників соціалізації особистості май­бутнього фахівця, щоб проектувати індивідуальну траєкторію професій­ного становлення кожного студента протягом усіх років його-навчання;

- розробка психологічних засад формування у студентів і викладачів національної самосвідомості, активної громадянської позиції, менталь­но-духовних настанов стосовно «рідномовленнєвих обов'язків» (І. Огієнко) і розвитку україномовного освітнього простору;

- вивчення психологічних закономірностей діалогу студента і ком­п'ютера та розробка психологічних основ комп'ютеризації навчального процесу у вищій школі;

- дослідження психологічних проблем підготовки науково-педаго­гічних кадрів, становлення особистості майбутнього викладача протягом навчання в магістратурі та аспірантурі;

- вивчення психологічних засад наукової творчості, вдосконалення професіоналізму й підвищення педагогічної майстерності викладачів.

До діагностично-корекційних завдань психології вищої школи нале­жать:

- розробка методів професійної орієнтації старшокласників для сві­домого обрання ними відповідного фаху та обґрунтування системи про­фесійного відбору молоді до ВНЗ;

- діагностика настанов студентів щодо самих себе задля формування позитивної «Я-концепції» - ядра особистості майбутнього фахівця;

- визначення рівня психологічної готовності першокурсників до на­вчання у вищій школі та розробка передумов їхньої успішної адаптації;

- вивчення стану взаємин викладачів і студентів для налагодження оптимальної педагогічної взаємодії, конструктивного розв'язання мож­ливих міжособистісних конфліктів.

Серед найважливіших практичних завдань психології вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні є такі:

- розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за про­цесом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку студентів, їхнім особистісним зростанням і професійним становленням (зокрема в умовах кредитно-модульної системи навчання);

- психологічна експертиза змісту робочих програм із вивчення на­вчальних дисциплін, які повинні вміщувати всю технологію опанування знаннями;

- обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної діяль­ності та спілкування студентів, які сприяють засвоєнню ними всього роз­маїття професійних функцій і важливих соціальних ролей;

- розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання студентів, психологічне обґрунтування інноваційних дидактичних проектів і педагогічних експериментів у вищій школі;

- пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення фунда­ментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їхньої загальної культури та психологічної компетенції як передумови демокра­тизації, гуманітаризації та гуманізації освіти;

- надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам пе­дагогічного процесу, особливо в періоди особистісних криз і професійно­го самоствердження.

Завдання вивчення слухачами курсу «Психологія вищої школи»:

1) Інтеграція і систематизація набутих у процесі професійного навчання знань про психологічні передумови підвищення якості вищої освіти.

2) Опанування знань про психологічні особливості студентського пе­ріоду життя людини та усвідомлення закономірностей професійного становлення та особистісного зростання майбутніх фахівців.

3) Формування професійного мислення студентів, набуття ними досвіду творчого використання психологічних знань для вирішення конкрет­них завдань навчально-професійної та майбутньої науково-педагогіч­ної діяльності.

4) Сприяння професійному самовизначенню і набуття студентами профе­сійно-педагогічної ідентичності через усвідомлення психологічних особ­ливостей науково-педагогічної діяльності та передумов її опанування.

Про важливість вивчення курсу «Психологія вищої школи» можуть свідчити рефлексивні відгуки магістрантів - майбутніх викладачів ВНЗ. Наведемо деякі з них:

«У курсі «Психологія вищої школи» наявна, по-перше, мотивація сту­дентів (заохочення) до самостійної навчальної роботи, по-друге, активі­зація власного творчого мислення та формування особистісної позиції, і, по-третє, спонукання до самоаналізу, самовдосконалення».

«Виконуючи різні завдання, я аналізувала себе, оцінювала піших людей і навколишній світ узагалі, стала навіть організованішою, готуючись до занять. Після вивчення цієї дисципліни я зрозуміла, чим різниться викла­дання студентам і навчання дітей у школі. Уявляю тепер, яким буду ви­кладачем і як ставитимуся до студентів. Знаю, які помилки можу при цьому допустити і вже зараз працюю над їх запобіганням».

«Психологія вищої школи стала тим «вікном» у світ власного «Я» та однокурсників, яке дало змогу критично поглянути па себе, свої профе­сійні та особистісні якості й цінності, а також на студентів як суб’єктів навчання, а не лише як ровесників»,

«Можу подякувати психології вищої школи за те, що вона показала мені, як важко бути викладачем, стати взірцем для студентів. Адже для цього потрібно мати не лише великі знання й ерудицію, володіти ме­тодикою викладання, а й бути особистістю, постійно підвищувати свій культурний рівень, бути в усьому прикладом».

«Психологія вищої школи допомогла мені краще зрозуміти себе й ін­ших, я навчилася правильно і коректно розв'язувати педагогічні конфлік­ти (що дуже важливо не тільки в педагогічній діяльності, а й в житті».

Ознайомлення з новітніми науковими здобутками психології вищої школи не завадить і досвідченим викладачам ВНЗ із науковими ступе­нями й високими вченими званнями. Через брак психолого-педагогічних знань дехто з них, добре знаючи свою науку, недостатньо володіє педаго­гічною майстерністю, не прагне вдосконалювати навчальний процес на науково-психологічному підґрунті, часто «навпомацки» формує власний стиль викладання, не завважуючи психологічних особливостей студент­ського віку, пріоритетів особистісного зростання майбутніх фахівців та індивідуально-психологічних відмінностей студентів. Справжніми Пе­дагогами, по суті, багато з них так і не стають. У зв'язку з цим можна навести слова В.О. Сухомлинського: «Психологія мене цікавить більше, ніж педагогіка; власне, без психології нема і педагогіки. Якщо педагогіку порівняти з майстернею, то психологія - це інструменти в майстерні; нема інструментів або вони нікуди не годяться - від майстерні зали­шаться самі стіни. Дуже часто таку школах і буває». Хоча це сказано про школу і вчителя, саме низький рівень психологічної культури части­ни викладачів і керівництва ВНЗ є однією з головних причин гальмуван­ня процесу реформування вищої освіти в Україні на гуманістичних заса­дах, що передбачає впровадження особистісно-орієнтованих технологій навчання, створення умов для особистісного зростання і професійного становлення кожного студента.

Як відомо з психологічних досліджень, знання стають дієвими у ви­падку, якщо набувають для людини статус цінності. У зв'язку з цим ці­кавими є результати досліджень, у яких виявлено і описано чотири типи ставлення майбутніх педагогів до психологічного знання: 1) формальне навчальне, 2) позитивне аморфне, 3) позитивне пізнавальне, 4) ціннісно-смислове. Важливо, щоб у студентів було сформоване позитивне цінніс­но-смислове ставлення до психології взагалі і психології вищої школи зокрема, бо формальне, безособове ставлення набагато затрудняє процес опанування і застосування майбутнім викладачем психологічних знань у практичній педагогічній діяльності.

У студентів з ціннісно-смисловим ставленням до психологічної науки є осмислені, широкі особистісні і професійні інтереси, пов'язані з ви­вченням психології і використанням отриманих знань на практиці. Вони проявляють інтерес до додаткової психологічної інформації, особистісні і професійні смисли вивчення психології пов'язують із самопізнанням, самовдосконаленням, розвитком вихованців і підвищенням якості освіти загалом. Студенти з цим типом ставлення мають повні, узагальнені, гли­бокі, системні, усвідомлені знання предметно-специфічного характеру, а також знання про способи дії з ними. Для таких студентів притаманні міцність, гнучкість, оперативність опанованих знань із психології. Вони проявляють особистісне ставлення до матеріалу, що вивчається, виробля­ють власне інтегроване уявлення про місце психологічних знань у сво­їй майбутній педагогічній діяльності. Студенти з особистісно-ціннісним ставленням до психології здійснюють смисловий вибір, індивідуальне перетворення засвоєних знань, демонструють варіативність їхнього ви­користання і широту переносу в нові умови. На заняттях у них переважає активна, особистісна зацікавлена позиція. Студенти цієї групи прагнуть до психологічного аналізу минулого досвіду, пошуку нових психологіч­них знань, пропонують варіанти вирішення проблем при аналізі психолого-педагогічних ситуацій. Під час практики вони проявляють самостій­ність, активність, ініціативність у використанні наукових психологічних знань, показують хороше володіння адекватними психологічними засо­бами педагогічної діяльності, демонструють високі показники і резуль­тати педагогічної діяльності. Ці студенти прагнуть до колективних форм навчальної роботи, беруть активну участь у спільній діяльності, зацікав­лено обговорюють психологічні проблеми, звертають увагу на думки, су­дження інших людей, проявляють особистісне, довірливе ставлення до викладача, спонукають однокурсників до вивчення психології.