ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Педагогічна творчість та її особливості



Життя коротке, та безмежна штука

І незглибиме творче ремесло.

Іван Франко

 

Здатність творити є великий дар природи;

Процес творення в душі, яка творить,

є хвилиною великого священнодійства.

В.Г. Бєлінський,

російський літературний критик

 

Піднесення світової університетської освіти у ХVIII-ХIХ століттях, у т.ч. і в Україні и(Києво-Могилянська академія, Харківський і Київський університети та ін.) сформувало такий образ професора університету: багатство наукових знань, наявність власної школи викладання, педагогічна майстерність, вільнодумство, честолюбство вченого й толерантність. Г.С. Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення у деяких викладачів. Т.Г.Шевченко з любов’ю писав про високе покликання педагогів, які метою свого життя вважали самовіддане служіння народові.

У відповідності з новою філософією вищої освіти сучасний викладач не може бути лише транслятором науково-культурного й професійного досвіду (це успішніше можна зробити за допомогою новітніх інформаційних технологій) або носієм незаперечної істини, що має бути засвоєна студентами. Ще П.П. Блонський писав: “Ми не збираємося навчити студента “усьому”, але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно”.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А. Зязюн).

Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:

· доцільність (за спрямованістю);

· продуктивність (за результатами – рівень знань, умінь і навичок студентів, ступінь їхньої вихованості);

· оптимальність (у виборі педагогічних засобів);

· творчість (за змістом професійної діяльності).

 

Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами навчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю. Все це молодий викладач може досягнути вже в перші роки самостійної педагогічної праці, якщо забезпечуватиме не тільки викладання студентській аудиторії певного обсягу наукових знань, а й (що дуже важливо) взаємодію між цими знаннями та студентами.

Поступово з примноженням педагогічного досвіду викладач починає виокремлювати стержневі ідеї розв’язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, уміє передбачити результати своїх дій, “випереджаючи” умови їхнього досягнення. При аналізі й оцінці своєї професійної діяльності він уже бачить за

кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему, загальну педагогічну ідею та вдосконалює шляхи її практичного втілення.

Своє педагогічне мистецтво викладач виявляє в тому, як він організовує самостійну навчальну роботу студентів, у якій спосіб контактує з ними й підбирає потрібний тон педагогічного спілкування в різних педагогічних ситуаціях. Це й настанова на розуміння думок іншої людини, на сприйняття інакшого погляду, а також уміння доводити власну думку, переконувати в ній студентську аудиторію – тобто орієнтування на діалогічне мислення. Центральний тягар у синкретичній (діалогічній) культурі припадає на унікальну особистість та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і точку зору, незалежно від соціально-рольового статусу суб’єкта.

Мистецтво викладання полягає в умінні будувати зі студентами діалог, і не тільки зовнішній, а й внутрішній (діалог навіть при слуханні лекції). Внутрішній діалог уміщує критичне сприймання інформації, розмірковування з її приводу, самовизначення як слухача. У зв’язку з цим слушним э висловлювання К.Д. Ушинського, що “керівництво процесами педагогічної взаємодії і спілкування-це справжнє педагогічне мистецтво” .

Педагогічна діяльність стає справжнім педагогічним мистецтвом - педагогічною творчістю, для якої характерна зміна власних думок і новизна педагогічної позиції, що виникає під час проектування педагогічного процесу і структурування його змісту, і варіювання педагогічних задумів у процесі їхнього втілення у практику. Педагогічна творчість щодо реалізації викладачем педагогічних планів у студентській аудиторії має свої особливості:

· жорстоко лімітована в часі (тривалість лекції або семінарського заняття);

· здійснюється систематично й безперервно;

· настанова тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;

· підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов’язані з особистісним зростанням майбутнього фахівця, його професійним становленням;

· педагогічна діяльність – це особлива творча діяльність, творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння управляти своїми емоціями та здібність до саморегуляції.

Масштаби творчих педагогічних задач різні, серед них такі: внесення нового у зміст, форми й методи навчальної роботи; вирішення досі не чуваних питань і проблем, які виникають у педагогічному процесі; побудова композиції заняття; визначення обсягу і способів організації самостійної навчальної роботи студентів; втілення педагогічних задумів у студентській аудиторії; варіювання запланованого вже під час проведення заняття та ін.

Педагогічна творчість викладача, звичайно, формується під час практичної діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати свою роботу, зіставляти її результати з надбанням психолого-педагогічної науки, критично оцінювати власні успіхи, шукати причини можливих невдач, поєднувати теорію з практикою навчально-виховної роботи. “Творчість – не професія, а ставлення до своєї праці”(народна приказка).

Прояв творчості має прямий зв'язок із креативністю в мисленні й почуттях. У мисленні – це сприятливість до нових ідей, чутливість до проблем, гнучкість і оригінальність думки в розробці нових завдань. У почуттях під час процесу спілкування – це подолання емоційних бар’єрів, здібність управляти власними емоціями, психологічна проникливість у емоційний світ партнерів по спілкуванню.

Педагогічна творчість часто відбувається як імпровізація, за якої створення нового та його відтворення збігається у часі. Проте імпровізація ґрунтується на попередньому досвіді, і нерозривна від інтуїції. Наприклад, під час проведення заняття виникає чимало непередбачуваних ситуацій (запитання з аудиторії, які вимагають негайного пояснення, уточнення та інтерпретації змісту навчального матеріалу тощо), заплановане іноді змінюється, а нове педагогічне рішення стає ефективнішим. Педагогічний успіх залежить від ерудиції викладача, глибини його професійних знань, від роботи думки, уяви і навіть від його емоційного піднесення. Тут має значення не тільки науково-теоретична підготовка викладача, а також володіння ним методикою викладання, рівень його загальної культури ведення діалогу, мистецтво педагогічного спілкування.

Педагогічна творчість – завжди співтворчість викладача зі студентською аудиторією. Її інструментом є інша людина, а результатом – надбання студентами розуму, почуттів і волі. Це також наближення майбутнього фахівця до самостійної творчості та відповідальності, хоча результати виявляються через якийсь час (наприклад, у роботі колишнього студента вже як вчителя).

Розглянуті якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педагогічні здібності. Педагогічні здібності – комплекс якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності і забезпечують легке оволодіння цією діяльністю і досягнення у ній високих результатів.

Актуальне дослідження, присвячене проблемі формування педагогічних здібностей, було проведено Н.В. Кузьміною, яка обґрунтувала такі положення:

· Глибина та різнобічність знань педагогів не завжди збігається з продуктивністю їхньої педагогічної діяльності – у цьому разі очевидно, що компенсація відбувається завдяки спеціальним педагогічним здібностям.

· Рівень розвитку педагогічних здібностей часто не збігається з рівнем ставлення педагога до справи, набагато перевищуючи його, або, навпаки, відстаючи від нього.

· Педагогічний досвід (стаж роботи) сам по собі не призводить до структурних змін у педагогічній діяльності, що характерні для високого рівня майстерності. Оволодінню педагогічною майстерністю, ймовірно, завжди сприяють педагогічні здібності.

· Залежно від швидкості входження в педагогічну діяльність та її успішність розглядають два рівні педагогічних здібностей: перцептивно - рефлексивний, спрямований на об’єкт і суб’єкт, та проективний, спрямований на способи впливу на об’єкт.

Для перцептивно - рефлексивного рівня педагогічних здібностей характерні такі ознаки:

· Особлива чутливість до об’єктів дійсності, які спричиняють інтелектуальний та емоційний відгук до суб’єкта педагогічного впливу, сильне почуття емпатії, що виявляється у швидкій, порівняно легкій проникливості у психологію вихованця (“відчуття об’єкта”).

· Особлива чутливість до змін, які відбуваються в об’єкті педагогічної діяльності під впливом різноманітних засобів педагогічного впливу, та причин, які викликали ці зміни (“відчуття міри”).

· Особлива чутливість до переваг та недоліків своєї педагогічної діяльності, які виявляються під час взаємодії з вихованцями.

Проективний рівень педагогічних здібностей пов'язаний:

а) до конструювання способів педагогічного впливу;

б) до організації педагогічної дії;

в) до комунікації з вихованцями;

г) до аналізу причин успіхів і невдач під час здійснення педагогічної діяльності.

Умовно всі педагогічні здібності можна поділити на три групи: особистісні (є якостями, властивостями особистості), дидактичні (пов’язані з передачею інформації іншим), організаційно-комунікативні (пов’язані з організаторською функцією і спілкуванням).

Розглянемо ці педагогічні здібності стосовно викладача вищої школи (за Н.В. Кузьміною).

I. Особистісні здібності:

1) Прихильність до студентів - це основа у структурі педагогічних здібностей. Йдеться про любов до студентів, прихильне ставлення до них, бажання спілкуватися та працювати з ними. Студенти вельми спостережливі і тонко це відчувають. Зазвичай вони відповідають взаємністю, якщо відчувають прихильність до себе.

2) Витримка і самоконтроль. Для викладача важливо у будь-якій непередбаченій ситуації володіти собою, управляти власними емоціями, не втрачати контролю над своєю поведінкою. Велике значення має здібність швидко орієнтуватися, вирішувати, як потрібно поводитися в конкретних умовах.

3) Важливою здібністю викладача є здібність постійно перебувати на зайнятті в оптимальному для студентів психічному стані. Щоб не трапилося, викладач завжди повинен заходити до аудиторії оптимістично налаштованим, у хорошому настрої, стримуючи негативні емоції. Це надзвичайно важливо, адже психічне самопочуття студентів залежить від настрою викладача, який є сильним психогенним чинником. Якщо викладач зайшов до аудиторії похмурим, незадоволеним – це відразу несприятливо позначається на емоційно-вольовій сфері студентів, гальмує їхню пізнавальну активність на зайнятті.

II.Дидактичні здібності:

1) Здібність пояснювати – це здібність зрозуміло доносити власну думку до іншого. Такий викладач робить зміст навчального процесу доступним, дохідливо пояснює теоретичний матеріал або дає уявлення про суть наукової проблеми, викликає інтерес до навчального предмета й науки, стимулює студентів до активного самостійного мислення, виявляє методичну винахідливість. Педагог уміє, якщо потрібно, важке для розуміння зробити легким, складне для опанування – простим, основою для цього є настанова на обов’язкове врахування психологічних особливостей студентів, рівня їхнього інтелектуального розвитку і попередньої підготовки (що вони вже знають і чим ще не опанували, а що вже могли забути), передбачає та запобігає їхнім можливим пізнавально-інтелектуальним труднощам. Досвідчений викладач може уявити себе на місці студентів, зрозуміти та прийняти їхні погляди.

2) Експресивно-мовні здібності – це здібність дохідливо, чітко та правильно висловлювати власні думки та виявляти почуття за допомогою грамотної літературної мови, емоційно забарвленого та мімічно виразного мовлення.

3) Академічні здібності у певній галузі і відповідного навчального предмета. Це наукова ерудиція та фахова компетентність викладача, який аналізує результати досліджень інших учених, вивчає педагогічний досвід своїх колег, запозичує все цінне, але ніколи сліпо не копіює їхню роботу, сам активно займається наукою, розроблює навчально-методичні комплекси вивчення дисципліни.

III. Організаційно-комунікативні здібності:

1) Організаційні здібності, які виявляються, по-перше, у здібності викладача організовувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, роботу академічної групи. Згуртування студентського колективу, надання йому достатньої ініціативності й самостійності. По-друге, у здібності викладача організувати свою науково-педагогічну діяльність, що передбачає усвідомлення мети і чіткість завдань, послідовність їхнього виконання, уміння правильно планувати свою роботу і здійснювати самоконтроль. Так, наприклад, у досвідчених викладачів виробляється своєрідне “відчуття часу”- уміння “вкладатися” на зайнятті в заплановані часові інтервали.

2) Комунікативна здібність – це здібність викладача вибирати правильний стиль педагогічного спілкування педагогічного спілкування і модель взаємин із студентами (групою або окремим студентом), враховуючи їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості. У цьому разі викладачеві необхідно втримуватися від двох крайнощів. Не слід поблажливо-відчужено ставитися до студентів, постійно підкреслювати різницю соціального статусу, тримати їх “на дистанції”. Проте не потрібно припускатися й протилежної помилки – дозволити псевдо дружні стосунки зі студентами, стирати будь-яку соціально-психологічну межу між собою та ними.

3) Соціально - перцептивні здібності – це педагогічна спостережливість, здібність проникати у внутрішній світ студента. Соціально-перцептивна проникливість пов’язана з тонким розумінням особистості студента та його тимчасового психічного стану. Здібний викладач за ледве помітними ознаками, незначними проявами поведінки і діяльності студента помічає найдрібніші зміни у його внутрішньому світі, правильно інтерпретує, що означають ці зміни.

4) Сугестивна здібність – це здібність ставити педагогічні вимоги і домагатися їхнього виконання шляхом вольового емоційно-інформаційного впливу на студентів. Сугестивна здібність залежить від розвитку волі викладача, великої впевненості в собі, почуття відповідальності за навчання та виховання студентів.

5) Педагогічний такт – виявляється у здібності викладача знаходити найдоцільніші міри впливу на студентів, зважаючи на їхні вікові та індивідуальні психологічні особливості, та залежно від конкретної педагогічної ситуації. Суть педагогічного такту полягає в умілому поєднанні поваги до студента та вимогливості до нього, довіри та систематичного педагогічного контролю.

6) Для успішного здійснення викладачем педагогічної діяльності важливе значеннямають також його предметні професійні здібності: музичні, художні, математичні тощо (відповідно до предмета викладання).

Рівень розвитку педагогічних здібностей викладача визначається результативністю його педагогічної діяльності (за Н.В. Кузьміною):

1)Репродуктивний рівень: викладач, який перебуває на цьому найнижчому рівні,

вчить інших так, як вчили його (або за відомою методикою викладання предмета).

2)Адаптивний рівень: викладач розпочинає передавати свій досвід із деякими перетвореннями, щоб зробити його доступнішим для інших.

3)Локально-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями навчання студентів з окремих розділів навчального курсу, вміє формулювати педагогічну мету, передбачити результат і створити систему та послідовність включення в навчально-пізнавальну діяльність тих студентів, хто хоче і може навчатися.

4)Системно-моделювальний рівень: викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, умінь і навичок студентів зі свого предмета загалом.

5)Системно-реалізаційний діяльність і поведінку рівень: викладач володіє стратегіями перетворення свого навчального предмета в засіб формування особистості студента як майбутнього фахівця, задоволення його потреби в професійному самовихованні, самоосвіті та саморозвитку.

Однією з обов’язкових передумов ефективності професійно-педагогічної діяльності викладача є високий рівень його психологічної компетентності знань і оволодіння технологією педагогічного управління, зокрема удосконалюючи психолого-педагогічні впливи навчально-виховного змісту.

Психологічна компетентність – це більш-менш стала підструктура професійно-педагогічної свідомості й самосвідомості особистості педагога, яка складається із взаємопов’язаного комплексу психологічних новоутворень, єдність функціонування якого забезпечує оптимальне (успішне) здійснення викладачем професійно-педагогічної діяльності. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у процесі становлення особистості викладача як суб’єкта педагогічного управління, що виявляється, наприклад, у змісті і формах психолого-педагогічних впливів, які він здійснює на студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності.

У досліджені О.В. Полуніної виявлені базові складники структури психологічної компетентності викладача вищого педагогічного навчального закладу, показниками яких є уміння викладача психологічно осмислювати й вирішувати педагогічні ситуації, його активність в інноваційній діяльності, емпатійність (емоційна, когнітивна, дійова), рефлективність, інтернальність, мотивація досягнення, схильність до професійно-психологічного саморозвитку. Важливе значення до того ж відіграє висока мотивація педагога до оволодіння психологічними знаннями. Досягнення вищого рівня психологічної компетентності викладача є передумовою активізації й фасилітації ним процесу учіння студента, розвитку його навчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здібності до професійної самоосвіти.

Проявом психологічної компетентності викладача є педагогічна уява, яка виражається у передбачені ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісного розвитку студентів. Вона пов’язана з уявленням про те, що зі студента буде в майбутньому та за яких умов це можливо, прогнозуванням розвитку тих чи інших його якостей.

Викладач високого рівня педагогічної майстерності може розподіляти увагу між декількома об’єктами або видами педагогічної діяльності. Так, наприклад, під час лекції він уважно стежить за змістом навчального матеріалу, який викладає студентам, висловлює власні думки, водночас тримає в полі зору всю групу, реагує на ознаки її втомленості, неуважності, нерозуміння і, зрештою, слідкує за власною поведінкою (мовою, поставою, жестами, мімікою).

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним індивідуальним стилем. Стиль – це стійка система способів і прийомів, які виявляються в різних умовах життєдіяльності людини. Стиль зумовлюється як специфікою самої діяльності, так і

індивідуальними психологічними особливостями суб’єкта діяльності. Індивідуальний стиль діяльності (за Є.А. Клімовим) – це зумовлена типологічними особливостями людини стійка система засобів і прийомів, що формується в людини, яка прагне до найкращого здійснення своєї діяльності. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності – це педагогічний “почерк” певного викладача, який визначає його манеру працювати, педагогічну майстерність, яка пов’язана з його педагогічними здібностями.

Є такі критерії і показники оцінки індивідуального стилю педагогічної діяльності (за Л.М. Макаровою):

1) Ціннісна орієнтація на професійно-педагогічну діяльність:

- професійно-орієнтоване мислення;

- мотиваційна спрямованість;

- професійне самовизначення і максимальна самореалізація у педагогічній діяльності, що виявляється у високому рівні задоволеності нею.

2) Ступінь розвитку професійних якостей і здібностей:

- самостійність;

- готовність до особистої взаємодії в системі “викладач - студент”;

- здатність до емпатії;

- високий рівень громадської зрілості.

3) Творча активність:

- вільна імпровізація в діях, евристичний підхід до вирішення професійних завдань;

- оригінальність педагогічного мислення, здібність до педагогічних інновацій;

- надсутативна активність у всіх видах педагогічної діяльності

4) Здібність до професійного саморозвитку:

- професійне самопізнання;

- само організування у професійній діяльності;

- професійна самоосвіта;

- професійне самовдосконалення.

5) Рефлексивна саморегуляція:

- здібність адекватно діагностувати і аналізувати діяльність;

- здібність критично оцінювати, прогнозувати результати.

Для успішного розвитку індивідуального стилю педагогічної діяльності викладачеві необхідно аналізувати конкретні педагогічні ситуації, проявляти готовність до професійного зростання, формувати здібність до самовдосконалення (знати, як це робити), уміти втілювати задуми в реальність – корегувати свою професійну діяльність; максимально забезпечувати суб’єктивну позицію педагога.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.205.144 (0.018 с.)