ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОНФЛІКТІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ, ШЛЯХИ ЇХ ЗАПОБІГАННЯ ТА СТРАТЕГІЇ ВИРІШЕННЯ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОНФЛІКТІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ, ШЛЯХИ ЇХ ЗАПОБІГАННЯ ТА СТРАТЕГІЇ ВИРІШЕННЯ



9.1. Конфліктні ситуації та педагогічні конфлікти, причини їх виникнення

Ніщо так не показує силу характеру,, як хороша поведінка у сварці, яку не можна уникнути. Г. Тейлор, англійський поет

Не сперечаються переважно з тими, кого найбільше люблять, і з тими, кого найменше поважають.

М. Ебнер-Ешенбах, австралійська письменниця

Важливим складником культури педагогічного спілкування є вміння вирішувати педагогічні конфлікти, які неминуче виникають, коли є за­гострення протиріч, виявлення несумісних цілей та інтересів, зіткнен­ня яких викликає сильні хвилювання: ображення, гнів, стрес тощо. Кон­флікт (лат. сопШсШв - зіткнення) - зіткнення на індивідуально-психоло­гічному або соціально-психологічному рівнях значущих, конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, цілей, дій і вчинків. Конфлікт завжди містить у собі елемент невизначеності (невідомо, що і як буде да­лі), а тому виникає емоційна напруга.

У конфліктах, що виникають між викладачем і студентом або групою загалом, потрібно враховувати юнацьке прагнення до самоствердження, за яким прихований пошук самого себе, який проте часто не усвідомлюється. Через це самоутверджуватися можна не тільки агресивною поведінкою, а й протистоянням агресії, що свідчить про вищий рівень розвитку особистос­ті та наявність конструктивних засобів вирішення конфліктів. Будь-який конфлікт має спонукати кожну сторону конфлікту до пошуку результатив­ного виходу з конфліктної ситуації та прийняття ефективного рішення, яке сприяє викоріненню проблеми. Також потрібно пам'ятати про вікові пси­хологічні особливості юнаків і дівчат. Це вік активного входження в дорос­ле життя, засвоєння всього розмаїття соціальних ролей дорослої людини і опанування функціями майбутньої професійної діяльності. Проте кризи і суперечності юнацького віку в поєднанні з високим інтелектуальним на­вантаженням та інтенсивним студентським життям часто призводять до підвищення рівня емоційності і пристрасності, моральної вразливості й образливості. Цей конфліктогенний стан, з одного боку, посилюється не­високим соціальним статусом студента, рівнем його суспільного визнання, а з іншого - недостатнім життєвим досвідом (у т.ч. вирішення виробничих конфліктів), неадаптованістю поведінки в нових, складних умовах ВНЗ. Конфліктна ситуація може бути спровокована також невдоволенням сту­дента собою, почуттям своєї неповноцінності або, навпаки, думками про свою винятковість, бажанням посісти гідне місце у студентському оточен­ні, яке не вдається задовольнити.

Педагогічні конфліктні ситуації за своєю природою мають суттєві особливості:

суб'єкти конфліктних ситуацій неоднакові за соціальним статусом (викладач - студент), що визначає також різну їхню поведінку;

суб'єкти конфліктних ситуацій відрізняються за віком і мають різний життєвий досвід, у них неоднаковий ступінь відповідальності;

суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за освіченістю, у них різне ро­зуміння явищ і їхніх причин;

суб'єкти конфліктних ситуацій мають різні здібності щодо вирішення життєвих і професійних проблем.

У зв'язку з цим педагогічна конфліктна ситуація розглядається і оці­нюється ними з різних точок зору. Водночас позитивний вихід із конфлік­тної педагогічної ситуації має для студентів виховне значення (це модель вирішення ними міжособистісних конфліктів з однокурсниками та кон­фліктів із вихованцями в майбутній педагогічній діяльності). У зв'язку з цим викладач зобов 'язаний брати на себе відповідальність за управління конфліктною педагогічною ситуацією, усувати протиріччя, не руйнуючи педагогічної взаємодії і не впливаючи негативно на педагогічний процес.

Будь-який педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці:

Виникнення конфліктної ситуації.

Усвідомлення конфліктної ситуації.

Перехід до конфліктної поведінки.

Розв'язання конфлікту як кінцева стадія.

Розглянемо такі види конфліктних педагогічних ситуацій (за М.М. Ри-баковим):

конфліктні ситуації діяльності, які виникають щодо якості ви­конання (або невиконання) студентом навчальних завдань, рівня його успішності;

конфліктні ситуації поведінки (вчинків) відбуваються тоді, коли студент порушує правила поведінки у вищій школі, найчастіше під час занять, а також у гуртожитку, громадських місцях та ін.;

- конфліктні ситуації стосунків постають у сфері емоційно-цінніс­них взаємин студентів і викладачів, у професійно-педагогічному спілку­ванні.

Конфліктна ситуація є загостренням протилежних поглядів, цінностей та цілей і може виникати також у педагогічному процесі, у взаєминах ви­кладача і студентів. Наприклад, викладач повинен дотримуватися психо­логічного правила взаємин - приймати студента таким, яким він є. Так, це викладачеві не дуже важко робити, якщо студент сумлінно виконує всі покладені на нього обов'язки, коли він «щира душа», відвертий у педа­гогічному спілкуванні, повідомляє про те, у чому він не погоджується з викладачем. Тоді можна вести з ним діалог, вирішувати разом усі спірні питання, знаходити оптимальні рішення проблеми. А якщо всього цього немає?.. Адже є також студенти, які на заняттях особливої комунікатив­ної активності не виявляють, уникають соціальних контактів із виклада­чем, усамітнені, приховують свої почуття, навчаються без інтересу - їм усе байдуже. Є також такі студенти, які відверто починають протидіяти викладачеві, протиставляють свою думку і доводять стосунки до серйоз­ного загострення - виникає конфлікт-конкуренція. Для поведінки деяких студентів характерна зухвалість, нігілізм і критиканство, порушення тру­дової дисципліни. Як у цій ситуації потрібно реагувати викладачеві, не за­гострюючи суперечностей і не доводячи їх до педагогічного конфлікту?

Якщо метою викладача є не конкуренція зі студентами, а досягнен­ня згоди, то в результаті успішного управління конфліктною ситуацією (ми можемо тоді назвати її творчою, яка має дієву силу) виграє кожен, бо зіткнення думок породжує істину. Істина - це не думка більшості, а постійний процес пошуку і відкриття, який виникає тоді, коли ми об­говорюємо власні думки й погляди з іншими людьми, шукаємо глибше розуміння якихось ідей. Ось чому дуже важливо, щоб така конфліктна ситуація навіть була складником навчального процесу у ВНЗ.

Бувають випадки, коли студент не згоден із думкою викладача, ви­словленої ним під час лекції. У цьому разі можна дотримуватися таких правил, по-перше, кожен, зокрема викладач, має право на свою точку зо­ру, по-друге, студент теж має таке право, проте викладач проводить за­няття, тому саме йому належить «право першого голосу». Коректний викладач ще раз пояснить незгідному студентові, але краще перенести таке обговорення на семінарське заняття, а можливо, треба й самому під­готуватися до грамотної відповіді. Коректність студента полягає у пра­вильному формулюванні запитання, але спочатку цьому має передувати грамотний внутрішній діалог.

Отже, викладачеві слід стимулювати у студентській аудиторії ви­никнення різних думок. Результатом цього буде посилення позитивної мотивації учіння студентів, поглиблення їхнього розуміння важливості обговорення проблеми. Це є творчий процес наукового пізнання, яке фор­мує критичне мислення, адже рух наукової думки поліфонічний, багато­голосий, іноді суперечливий. Через це протиріччя в поглядах учених (а також викладача і студентів!) на одну й ту саму проблему треба розглядати як діалог, як підґрунтя для руху власної думки. Вам запропоновані різні позиції - Ваше завдання зіставити їх: самовизначайтеся, рухайтеся, підні­майтеся вгору на вершину пізнання істини (з семінару Г.С. Костюка).

Якщо ж у студента під час засвоєння інформації немає внутрішнього діалогу (технологічна стратегія навчання), то він лише засвоює знання, «розжовані кимось». Одночасно ступінь суб'єктності в засвоєнні знань помітно знижується, адже все зводиться тільки до «запам'ятав-відтво-рив» (академічна стратегія навчання). Отже, конфліктна пізнавальна си­туація під час навчального процесу примушує студента розмірковувати, оцінювати, самовизначатися, адже розвиток - це насамперед переборен­ня внутрішніх протиріч, конфліктів. Особистість зростає, коли бореться сама з собою. Управління конфліктними педагогічними ситуаціями здій­снюється засобами, які вимагають від викладача педагогічної спостереж­ливості, педагогічної компетентності, педагогічного такту та ін.

Проте є випадки, коли жоден засіб не регулює протиріччя, коли кон­фліктна ситуація загострюється - виникає педагогічний конфлікт. Кон­фліктна ситуація переходить у педагогічний конфлікт, як правило, тоді, коли є ініціатор конфлікту. До конфліктних особистостей належать люди з неадекватною самооцінкою (завищеною або заниженою), вони вперті, запальні. Суб'єктами конфліктної взаємодії можуть бути або окремі осо­бистості, або студентська група загалом. В основі конфлікту можуть бу­ти реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спро­ба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Це найчастіше буває тоді, коли протиріччя загострюються, емоції кожного захоплюють розум і спотворюють сприймання і розуміння того, що від­бувається. Поведінка кожного учасника конфлікту характеризується на­пругою, тому потрібна концентрація внутрішніх сил і душевних ресур­сів: що складніший конфлікт, то більш душевних сил він потребує. Рівень напруги педагогічного конфлікту визначає спосіб його вирішення.

Природа педагогічних конфліктів об 'єктивна (криза вищої освіти, не­достатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення вищої школи, неоптимальні умови функціонування й управління ВНЗ, слабка розробленість нормативних процедур розв'язання соціальних супереч­ностей тощо) і суб 'єктивна (конфліктність людини, наявність у неї вну-трішньоособистісних конфліктів, професійна деформація педагога, пси­хологічна несумісність суб'єктів педагогічного процесу, низький рівень толерантності у спілкуванні, відмінності у поглядах, ціннісних орієнта­ціях, відсутність відповідної конфліктологічної підготовки тощо).

Виникненню педагогічних конфліктів сприяють такі помилки викла­дача в стилі педагогічного управління:

невміння правильно сформулювати мету педагогічної діяльності;

неврахування в роботі вікових та індивідуально-психологічних особливостей студентів;

недостатній світогляд викладача;

нетактовність, а іноді навіть грубощі у стосунках зі студентами;

неправильне стимулювання поведінки і діяльності студента як по­каранням, так і заохоченням;

невміння опиратися на неформальні студентські мікрогрупи;

неправильне реагування на критику з боку студентів;

викладач намагається не помічати конфліктної ситуації, не контр­олює розв'язання проблемного питання;

пристосування до вимог студентів через небажання псувати сто­сунки з ними (однак умовляння, потурання такого викладача викликають у студентів лише насмішки, і його перестають поважати);

нетерпиме ставлення до слабкостей характеру, вад особистості сту­дента.

Конфлікти дидактичної взаємодії мають місце тоді, коли, по-перше, оцінка викладача є знаряддям покарання студента; по-друге, коли за од­накові помилки, наприклад, у контрольній роботі, викладач виставляє різні оцінки. Є педагогічні конфлікти, спричинені хибною тактикою педагогічної взаємодії:

неоднакове ставлення викладача до різних студентів;

порушення педагогічної етики та грубощі;

приниження гідності студента;

підкреслювання своєї правоти;

погроза студентам перед екзаменами та заліками;

категоричність у власних судженнях;

незнання вікових особливостей студентів і відсутність диференці­йованого підходу до них;

неврахування психічного стану студентів (боязкість, тривожність, напруга, втомленість тощо).

Педагогічний конфлікт може мати деструктивний і конструктивний характер. Деструктивні функції педагогічного конфлікту такі:

психологічний дискомфорт;

емоційна нестабільність і невпевненість;

конфлікт заважає досягненню спільної мети;

підриває авторитет викладача і студента в очах один одного;

виникає ворожість, негативні емоційні стани;

знижується ефективність праці, особливо в умовах співробітни­цтва.

Проте можна виокремити такі конструктивні функції педагогічного конфлікту:

сприяє самоаналізу поведінки і діяльності;

допомагає збагнути свої інтереси та інтереси протилежної сторони;

- сприяє усвідомленню своїх взаємин із суб'єктами педагогічної вза­ємодії;

забезпечує психологічні передумови для самовдосконалення;

приймається ефективне педагогічне рішення.

Діловий педагогічний конфлікт здебільшого має конструктивний ха­рактер, виявляється у принципових суперечках викладача і студентів, сти­мулює розвиток студентського колективу, і зникає, як тільки вирішуєть­ся проблема. Міжособистісний педагогічний конфлікт зазвичай значно триваліший, часто має деструктивний характер і є наслідком психоло­гічної несумісності, коли одних цікавить досягнення мети професійного навчання, сам процес оволодіння знаннями, а інших - оцінка, отримання диплому; в одних ставлення до навчання і роботи творче, а інші віддають перевагу шаблонним діям; одних більше цікавить обсяг набутих знань, інших - якість і т.д.

Гострі тривалі педагогічні конфлікти частіше деструктивні для їхніх учасників, бо викликають негативні наслідки навіть в об'єктивному пла­ні (стрес, невротизація, захворювання), заводять взаємини у глухий кут. Вони не лише не вирішують суперечності, а й посилюють їх, породжу­ють ще нові, поглиблюють їх.

Педагогічні конфлікти можуть бути конструктивними, якщо одержу­ють адекватну, справедливу оцінку з обох сторін і проблема вирішується позитивно для всіх. Тоді вони є засобом розв'язання наявних супереч­ностей (які виявляють і усувають), щоб уникнути подальшого їхнього загострення. Це сприяє навіть оздоровленню педагогічної взаємодії, по­кращенню педагогічного спілкування. Педагогічний конфлікт може ста­ти внутрішньоособистісним: боротьба мотивів, когнітивний дисонанс, амбівалентність почуттів, докори сумління та ін. Людина відчуває ду­шевний дискомфорт, тривогу, емоційну напругу, що зазвичай відобража­ється на результатах і навчальної діяльності студента, і педагогічної ді­яльності викладача.

В.О. Сухомлинський так оцінює педагогічні конфлікти у школі: «Кон­флікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникати конфлікту - один із складників педагогічної мудрості вчителя. Застерігаючи від конфлікту, педагог не лише зберігає, але й створює виховну силу колективу». Ці сло­ва можна адресувати також викладачеві й керівникам ВНЗ.

9.2. Особливості педагогічного конфлікту та умови його запобігання

Неввічливість між рівними -це невихованість, із боку ж начальника - це тиранія. Лопе де Вега, іспанський поет

Із двох, хто свариться, більше винен той, хто розумніший. Й.В. Гете, німецький поет

Педагогічний конфлікт - найгостріший спосіб розвитку і подолан­ня значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педа­гогічного процесу (викладачів, студентів, адміністрації"), який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв'язання і гар­монізації.

Ознаки педагогічного конфлікту:

Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшуєть­ся соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.

Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.

Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студен­том, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи ін­тереси іншого.

Об'єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою кон­фліктують, тобто конфлікт набуває суб'єктивного характеру.

Якщо такий педагогічний конфлікт викладач придушує силою свого авторитету, він може набути або внутрішнього суб'єктивного характеру, або перетвориться у відкриту протидію по лінії «викладач - студент». Ось чому педагогічні конфлікти треба своєчасно вирішувати.

Для ВНЗ характерними є конфлікти діяльності та конфлікти взаємин у особистісній сфері учасників педагогічного процесу. Вони перешко­джають нормальному педагогічному спілкуванню, адже спричиняють непорозуміння між співрозмовниками, ворожнечу, кривду, спробу довес­ти тільки свою правоту тощо. Якщо виник педагогічний конфлікт, ним уже пізно керувати, а потрібно вирішувати, що є єдино правильним, але нелегким шляхом до згоди.

Конфліктна поведінки студента виявляється в таких формах:

порушення трудової дисципліни;

грубощі, зухвала поведінка;

- незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;

- ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань та ін.

Як наслідок, у студентів на 70% знижується розумова працездатність. Більшість із них перестає працювати, відмовляється виконувати навчаль­ні завдання, ігнорує вимоги викладачів.

Стадії розвитку педагогічного конфлікту: 1) Незадоволення (розкладом, обсягом самостійної навчальної роботи, часом занять, розпорядженням викладача тощо). Це стадія потенцій­ного формування суперечностей норм, цінностей, інтересів, поглядів, думок тощо.

2") Суперечності переходять на рівень реальних взаємин викладача і сту­дентів.

.)) Виникає протидія (ігнорування вимог - «не буду!», роздратованість, підвищення рівня реактивної тривожності).

Протиборство - всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються зв'язки, виникає образа, зневага тощо.

Виникає інцидент - зіткнення неприємного характеру (викладач іде в деканат скаржитися на студента, відмовляється від спілкування з ним, уникає взаємин із групою тощо). Конфлікт потребує вирішення. Таким чином, спостерігається деструкція міжособистісних взаємин

викладача і студентів на когнітивному, емоційному і навіть поведінко-вому рівнях. З інструментальної точки зору конфлікт є одним із засо­бів самоствердження і подолання тенденцій, які заперечуються іншою особистістю. У технічному плані конфлікт є одним із граничних засобів впорядкування міжособистісних взаємин, спосіб виявлення протиріч, що виникають, але не врегульовані у процесі міжособистісної взаємодії.

Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об'єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантажен­ня, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб'єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педа­гогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтере­сів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.

Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:

ідеологічні - знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;

амбіційні - підкреслити значущість особистості іншої людини;

етичні - керуватися нормами ділового етикету, правилами внутріш­нього розпорядку ВНЗ.

Якщо часто-густо педагогічні конфлікти мають деструктивний харак­тер, вони знижують ефективність педагогічного процесу та якість про­фесійної підготовки студентів. Від вирішення педагогічного конфлікту залежить подальша діяльність кожного учасника, їхні плани на майбут­ню педагогічну взаємодію, результативність їхньої спільної діяльності. З іншого боку, педагогічні конфлікти, прищеплюють майбутнім фахівцям конфліктні форми поведінки, «закладають» їхній конфліктний потенці­ал, який, безперечно, збільшуватиме рівень конфліктогенності трудового колективу - майбутнього місця професійної діяльності студента. Отже, необхідна свідома цілеспрямована діяльність щодо запобігання причин і успішного розв'язання педагогічних конфліктів у вищій школі.

9.3. Стратегії (моделі) вирішення педагогічних

конфліктів

Сварки не тривали б так довго, якби винен у них був хтось один.

Ф. Ларошфуко, французький письменник

Майже завжди доводилося

жалкувати, що сварку

не припинили на самому початку.

Л.М. Толстой,

російський письменник

У складних ситуаціях конфліктного протиборства сторін потрібно за­стосовувати певні тактики (моделі, стилі) поведінки в конфлікті (Р. Мер-тон, Д. Скотт, Д. Смелсер та ін.) - найтиповіші способи діяльності лю­дини в конфліктній ситуації на основі реалізації її внутрішніх спонук, психологічних особливостей особистості. У сучасній конфліктології за­гальноприйнятою класифікацією стратегій поведінки в конфлікті є кла­сифікація К. Томаса - Р. Кіллменна, які характеризують із точки зору на­полегливості індивіда у задоволенні власних інтересів та прагнення збе­регти міжособистісні стосунки.

Застосування певної стратегії (суперництво, співробітництво, комп­роміс, ухиляння, пристосування) залежить від складності педагогічного конфлікту і від особливостей характеру викладача та індивідуально-пси­хологічних особливостей студента. Щоб визначитися у стратегії поведін­ки, треба проаналізувати конфліктну ситуацію:

а) відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його
причини;

б) встановити ділову зону конфлікту: як стосується предмет незгоди
до навчально-професійної діяльності, до організації навчального проце-
су, до ділових взаємин;

в) з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у педагогічному кон-
флікті;

г) визначити спрямованість конкретних дій учасників педагогічного
конфлікту.

На основі такого аналізу обирається стиль поведінки (модель, стра­тегія) у ситуації конфлікту:

1) Суперництво (конкуренція, протидія, тиск) - людина прагне поста­вити власні цілі вище інтересів інших людей і взаємин із ними. Тут часто діє принцип «мета виправдовує засоби» або «переможця не судять». За­стосовує цей стиль людина активна, вольова, яка прагне максимально за­довольнити свої інтереси і мінімально - інтереси іншої сторони. Часто це є диктатом власної позиції і нехтування думкою інших. Почуття власної гідності задовольняється лише тоді, коли є можливість «загнати іншого в куток», «поставити на місце». Основний принцип - «сильний (тобто я) завжди маю рацію!». Поведінка особи агресивна, нетерпляча, атакуюча, вона прагне над усіма здійснювати контроль, підвищує вимогливість до інших, прагне до конкуренції, виявляє схильність до нападок і критикан­ства. У всій поставі переважають «знаки переваги».

Ця модель не є творчою, обмежує можливості виходу з конфлікту, поглиблює його. Застосовується часто у спорті, бізнесі, політиці та в інших випадках, коли треба прийняти рішення в екстремальних умовах, коли взаємини не мають суттєвого значення або як реакція на чиюсь агресивність.

У педагогічній взаємодіїзастосовується рідше, по-перше, коли резуль­тати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть пози­тивного результату, в чому викладач упевнений; по-друге, коли викладач авторитетний, компетентний, йому довіряють, а рішення треба прийняти швидко, бо немає часу на обговорення. Такий вольовий, активний викла­дач найчастіше відстоює власні педагогічні інтереси, навіть ігноруючи інтереси студентів.

Цей стиль ефективний тоді, коли Ви маєте певну владу, переконані, що Ваше рішення або підхід у цій ситуації є найправильніший і Ви маєте можливість наполягати на ньому, не заважаючи іншим зв'язкам і стосун­кам. Проте його зовсім не доцільно використовувати в особистих сто­сунках, бо однаково рано чи пізно у Ваших партнерів виникне почуття відчуженості. Стиль суперництва потребує також упевненості в правиль­ності обраного рішення і готовності втілити його в життя, наполегливос­ті, послідовності, енергії для подолання перешкод і доведення справи до кінця. Цей стиль - жорсткий, тому гуманізм, емпатія, рефлексія можуть навіть заважати справі. У зв'язку з цим перед застосуванням цього стилю потрібно визначити, що для Вас важливо: досягнути результату чи збе­регти дружні стосунки.

Стиль суперництва доцільно застосовувати за таких умов:

коли Ви відчуваєте, що у Вас немає іншого вибору, що, крім Вас, цьо­го ніхто не зробить;

Ви перебуваєте у критичній ситуації, яка потребує негайного рішення, а люди навколо не поспішають брати відповідальність на себе;

Ви не можете показати іншим людям, що потрапили у безвихідь;

рішення треба прийняти негайно, і Ви берете відповідальність на се­бе, маючи на це владу.

2) Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво) застосо-
вує викладач, який прагне до встановлення рівноваги власних педаго-
гічних інтересів і задоволення інтересів студентів. Це найефективніша
модель для вирішення педагогічних конфліктів. Вона грунтується на до-
сягненні спільної перемоги в результаті співпраці, а не виграш лише од-
нієї сторони. Співпраця зближує викладача та студентів, сприяє їхній ін-
теграції, є виявом взаємної турботи. Хоча ця модель потребує значних
затрат часу, проте дає реальний результат - добрі взаємини, домовленість
і діловитість. У результаті такого підходу до вирішення конфлікту з'явля-
ються нові ідеї, творча співпраця, задоволення інтересів обох сторін.

Труднощі цього стилю поведінки в конфліктній ситуації полягають у тому, що не всі партнери, які вступають у взаємодію, чітко уявляють собі реальні рушії своїх учинків і результат, який для них може стати найкра­щим. Стиль співробітництва спонукає людину до відвертого обговорен­ня спільних проблем і власних бажань. Застосувати цю модель можна за таких умов:

розв'язання проблеми життєво важливе для обох сторін, ніхто не хоче цілковито від нього ухилятися, оскільки це загрожує відмовою від ба­зових цінностей;

у Вас тісні тривалі взаємини зі студентами, і Ви прагнете забезпечити сприятливі умови для подальшого їхнього розвитку;

у Вас є час попрацювати над проблемою, скласти перспективний план, забезпечити умови для повної нейтралізації чинників, що по­роджують конфлікт;

Ви поважаєте студентів і готові до спільного обговорення і пошуку рішення, яке задовольнить усіх.

Співробітництво є наймудрішим підходом до визначення і задоволен­ня інтересів обох сторін (викладача і студента) на рівних засадах.

3) Компроміс - це часткове погодження з позицією (бажаннями, ін-
тересами) протилежної сторони. Цей стиль ефективний у ситуаціях, ко-
ли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми;
поведінка обох сторін дає змогу частково задовольнити як свої домаган-
ня, так і потреби іншої сторони взаємними поступками; сторони зацікав-
лені у збереженні дружніх стосунків. Одночасно кожна сторона повинна
орієнтуватися на деякі поступки іншій. Але оскільки повністю їхні ін­тереси не задовольняються, то обидві сторони зберігають деяке невдо­волення, напруження, що пізніше може привести до нового конфлікту.

Компромісний варіант - це своєрідний торг, у процесі якого сторони сповіщають, наскільки вони можуть поступитися. І що триваліший цей торг, чим довше зволікають із рішенням, то гіршими стають стосунки. Тому компроміс доцільно використовувати, коли вирішується не дуже важлива справа, коли немає часу, а треба уникнути «війни» при тимчасо­вій домовленості.

Стиль компромісу ефективний за таких умов:

обидві сторони мають інтереси однакової сили, що взаємно виключа­ють один одного;

коли рішення треба прийняти швидко і компроміс дає можливість спрямувати сили на розв'язання проблеми;

Вас цілком задовольняє часткове розв'язання проблеми;

інші підходи виявилися неефективними;

задоволення Вашого бажання не є для Вас значущим, Ви можете дещо змінити поставлену мету;

компроміс дає можливість зберегти позитивні стосунки зі студентами;

ідучи на компроміс, Ви переконуєте протилежну сторону в добрих на­мірах, підштовхуючи її до ще більших поступок.

Компромісне рішення досягають переговорами, висуваючи власні і вислуховуючи зустрічні пропозиції. Проте компроміс супроводжується внутрішніми конфліктами, проблема майже не вирішується, а лише част­ково послаблюється.

4) Стиль ухилення (уникання) - пасивний стиль, утеча від проблеми. Він застосовується тоді, коли проблема не дуже важлива для обох сторін; викладач намагається її не помічати або не володіє достатньою інфор­мацією для остаточного вирішення проблеми; коли викладач упевнений, що студенти самі можуть правильно вирішити проблему, а тому йде їм назустріч і пропонує самим прийняти рішення.

Цю модель поведінки частіше застосовують викладачі пасивні (хоча і раціональні). Вони не бажають створювати напруженість у стосунках зі студентами і тому одразу ж погоджуються з їхньою пропозицією.

Головною характеристикою цього стилю є відмова від негайного розв'язання конфлікту. Людина навіть відмовляється від взаємодії з ін­шими людьми щоб вирішити конфлікт. Прийоми ухиляння: перевести роз­мову на менш делікатну тему; відверто заявити, що не готові або не ба­жаєте обговорювати далі, Вам ніколи, бо чекають інші справи; пообіцяти зайнятися цією проблемою пізніше (і одразу забути про неї!); перекласти рішення на інших. За всіма цими прийомами - одне бажання, щоб проб­лема розв'язалася без Вашої участі.

Проте є такі ситуації, коли цей стиль поведінки в конфлікті є найкра­щим:

коли перед Вами глибоко конфліктна людина, з якою не можна знайти спільну мову, а тому припинити взаємини з нею - єдино правильний вихід;

коли Вам бракує інформації і відповідної підготовки;

коли немає гострої потреби щось вирішувати негайно та є час на роз­думи;

особливо цей стиль найдоцільніший, коли напруженість ситуації за­надто велика і є необхідність її послабити;

коли Ви занадто збуджені і можете прореагувати неадекватно;

результати справи для Вас неважливі;

ситуація дуже проста, і Вам шкода витрачати свій час або Ви хочете дати студентові можливість потренуватися у прийнятті рішення;

коли студенти не можуть (або не хочуть) враховувати Ваші інтереси;

коли Ви усвідомлюєте, що в партнера більше шансів прийняти пра­вильне рішення.

Проте треба бути готовим до того, що ігнорування Вами проблеми може лише загострити ситуацію, і в майбутньому її розв'язання потребує більше зусиль. Коли ж ухилення переважає в життєвій стратегії («Моя хата скраю!»), то це призводить до самовиправдання власної бездіяль­ності, зниження соціальної і професійної активності. Людина психоло­гічно захищає свою пасивність і це може підсилити напруженість, викли­кати стан фрустрації. А це вже нова проблема!

5) Стиль пристосування (відступ, поступка) застосовують викладачі конформного типу. Вони одразу ж відмовляються від своєї думки, якщо студенти з нею не погоджуються.

Якщо є проблема, цю модель поведінки можна застосовувати за таких умов:

коли стосунки зі студентами важливіші, ніж проблема;

коли пропозицію викладача ніхто не підтримує, хоча вона ефектив­ніша;

коли проблема важливіша для студентів, а не для викладача, то сту­денти можуть здобути цінний життєвий досвід («На помилках навча­ються»).

Проте часто використовувати цю модель поведінки небажано, інакше це приведе до того, що студенти будуть чекати від викладача нових по­ступок. Ця модель може бути тимчасовою, інакше студенти будуть вико­ристовувати натиск і вимагати все більше поступків від викладача.

Є два варіанти пристосування: 1) Пристосування сприятливе, коли викладач поступається свідомо, добровільно обирає цей спосіб виходу з конфлікту як найдоцільніший. Ви не шкодуєте про зроблене і відчуваєте себе комфортно. Ваші власні інтереси або стримуються, або Ви знахо­дите можливість їх задовольнити в іншій ситуації, з іншими людьми. 2) Другий варіант часто виникає тоді, коли ситуація потребує вирішення, а Ви до цього не готові, відчуваєте, що інші люди зловживають Вашою до­бротою. Тоді Ви відчуваєте гостре незадоволення тим, що відбувається, вважаєте, що Вами маніпулюють, і виникає внутрішній конфлікт. До того ж, часте застосування цієї моделі поведінки формує в інших людей звич­ку не зважати на Вас.

Стиль пристосування нагадує стиль ухилення. Проте головна від­мінність у тому, що при ухиленні Ви просто відмовляєтеся розв'язувати проблему, а при стилі пристосування Ви відвертаєте іншу людину від недоцільних дій і повертаєтеся через певний час до тієї самої проблеми заради неї самої. Поступаючись власними інтересами на користь іншого, Ви пом'якшуєте конфліктну ситуацію і поновлюєте нормальні стосунки. Якщо проблема не забувається, то можна знову повернутися до її вирі­шення, скориставшись сприятливішими умовами.

 

 

.1 .

Рис. Моделі вирішення конфліктів за К. Томасом - Р. Кіллменном

Ще раз згадаємо моделі вирішення конфліктів (див. рис. 9.1) і зроби­мо такі висновки:

Стиль конкуренція: «Щоб я переміг, ти повинен програти».

Стиль пристосування: «Щоб ти виграв, я повинен програти».

Стиль компроміс: «Щоб кожен з нас виграв, кожен повинен у чо­мусь програти».

Співробітництво: «Щоб виграв я, ти також повинен виграти».

При уникненні жодна з сторін не досягає успіху, бо проблема за­лишається невирішеною.

Отже, по-перше, тільки в ситуації співробітництва (співпраці) оби­дві сторони конфлікту є у виграші. По-друге, у вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз піднімати­ся над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі. «Хвалу и клевету приемлиравнодушно, и не оспаривай глупца» (О.С. Пушкін).

Оцінюючи особливості різних типів поведінки у вирішенні педаго­гічного конфлікту, викладачеві слід дотримуватися таких психологічних правил:

Не можна абсолютизувати жоден із стилів (моделей) або вважати якийсь найкращим (найгіршим). Потрібно вміти користуватися різними стилями залежно від контексту конфлікту, від значущості потреб, які в ньому реалізують, від особливостей поведінки опонента та свого темпе­раменту. Проте стиль співробітництва дає можливість задовольнити ін­тереси обох сторін (порівняно з іншими), тому слід максимально орієн­туватися насамперед на цей стиль.

Ефективною може бути така педагогічна тактика викладача: спочатку підняти студента до рівня рівного; потім указати йому можливий шлях вирішення проблеми; тоді ініціювати активність студента, надавши йому роль суб'єкта ситуації; і, нарешті, визнати достойний його вихід із проти­річчя, а самому залишатися одночасно в тіні.

Кожен педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці: виникнення об'єкта конфліктної ситуації; усвідомлення її кожною стороною; перехід до конфліктної поведінки; вибір певного стилю розв'язання конфлікту.

Поради психолога щодо ефективної поведінки людини в конфліктній ситуації:

Зберігати самовладання, витримку.

Дати можливість партнеру висловити претензії («випустити пару»).

Не «підливати олії у вогонь», не вступати в суперечку, не переходи­ти на оцінку суб'єкта як особистості, не загрузнути в критиці.

Висловити прохання партнеру, сформулювати зміст претензії і кін­цевий результат, якого він прагне.

Чітко та об'єктивно висловлювати свою позицію щодо очікувань партнера.

Намагатися дотримуватися рівності, обмірковуючи проблеми.

Якщо помилилися, визнати помилку, але спокійно, без самоприни­ження та з гідністю.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.185.97 (0.034 с.)