Особливості регіональних конфліктів

1. Регіональні конфлікти безпосередньо пов’язані з глобальними. З одного боку, вони виступають як одна з форм назріваючих глобальних конфліктів, а з іншого, можуть прискорювати процес дозрівання таких конфліктів. Наприклад, локальні війни як регіональні конфлікти несуть загрозу виникнення світової війни, яка за своїми масштабами стане глобальною катастрофою. Крім того, локальні війни істотно загострюють екологічну ситуацію в районах бойових дій, вони створюють загрозу аварій і катастроф на хімічних підприємствах, атомних електростанціях і інших об’єктах підвищеної небезпеки.

2. В основі регіональних конфліктів лежать протиріччя в сфері економіки, політики, релігії і ідеології, і вони, як правило, протікають в руслі національно-етнічних і релігійних зіткнень. Такі конфлікти носять затяжний характер і безпосередньо впливають на систему міжнародних відносин.

3. Регіональні конфлікти відрізняються складом суб’єктів, якими є адміністративно-територіальні утворення, або етнічні групи всередині держави, або коаліції держав. При цьому важливо пам’ятати, що основну роль серед суб’єктів регіональних конфліктів грають політичні, економічні й національно-етнічні еліти.

4. Регіональні конфлікти відрізняються також зонами розповсюдження і впливу. Територіально такі конфлікти охоплюють великі географічні простори (регіони) і залучають до своєї орбіти великі маси людей, істотним чином впливаючи на долі цих людей. Як правило, такий вплив – негативний.

5. Регіональні конфлікти відрізняються і своєю динамікою. Коріння конфліктних ситуацій часто йдуть в далеке історичне минуле і пов’язане з традиціями народів, їх соціально-економічним і культурним розвитком. Формування образу конфліктної ситуації серед народу спрямовується політичною елітою з активним використовуванням в цьому процесі ЗМК, а також засобів і методів інформаційної війни.

Відкрита конфліктна взаємодія в регіонах може протікати в різних формах: ідеологічному протиборстві; економічних санкціях; війні і озброєних конфліктах.

Регіональні конфлікти носять затяжний характер. Як правило, в своєму розвитку вони проходять декілька циклів.

Розв’язання таких конфліктів протікає дуже складно і носить поетапний характер. Нерідко в цьому процесі беруть активну участь міжнародні організації (ООН, ОБСЄ та ін.). Розв’язання регіональних конфліктів завжди супроводжується підписанням договорів, угод і інших документів.

 

 

1. Класифікація сімейних конфліктів.

 

Сімейні конфлікти є найбільш розповсюдженими в суспільному житті. За оцінками спеціалістів, у 80 - 85 % сімей відбуваються конфлікти, а в 15 - 20 % виникають сварки з різних причин. Унікальність сімейних стосунків зумовлює не тільки специфіку виникнення і проходження сімейних конфліктів, але й від­бивається на соціальному та психічному здоров’ї усіх її членів.

Сімейні конфлікти – це протиборство між членами сім’ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів, поглядів та інтересів.

Розглянемо особливості сімейних конфліктів, які потрібно враховувати для їх попередження і вирішення.

По-перше, сімейні конфлікти зумовлені унікальністю сімейних стосунків. Найважливішою особливістю є те, що їх основний зміст визначають як міжособистісні відносини (любов, родинні стосунки), так і правові й моральні обов’язки, пов’язані з реалізацією функцій сім’ї: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров’я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної.

По-друге, сімейні конфлікти відрізняються і за причинами. Найважливіші з них:

· обмеження свободи активності, діяльності, само­вираження членів сім’ї;

· відхилення в поведінці одного із членів сім’ї (алкоголізм, наркоманія та ін.);

· наявність протилежних інтересів;

· авторитарний тип взаємовідносин;

· наявність складних матеріальних проблем;

· авторитарне втручання родичів у сімейні стосунки;

· сексуальна дисгармонія та ін.

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо врахо­вувати соціальні фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім’ї; надмірну зайнятість однієї або двох осіб на роботі; неможливість бажаного працевлаштування; тривала відсутність пристойного житла та ін. Фактори макросередовища визначаються, насамперед, економічною ситуацією в державі, можливістю підтримувати і допомагати розвитку сім’ї, а також соціально-психологічними умовами міжособистісних стосунків у суспільстві.

По-третє, особливості сімейних конфліктів виявляються в їх динаміці, а також у формах протікання. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення суперечки, усвідомлення суперечки конфліктною, відкрите протиборство, розв’язання конфлікту та його емоційне переживання). Але такі конфлікти відзначаються підвищеною емоційністю, швидкістю проходження кожного з етапів, формами протиборства (докори, образи, сварки, сімейні скандали, порушення обіцянок тощо), а також способами їх розв’язання (примирення, досягнення злагоди, взаємні по­ступки, розлучення та ін.).

По-четверте, суттєвою особливістю сімейних конфліктів є й те, що вони можуть мати тяжкі соціальні наслідки. Нерідко вони призводять до різноманітних захворювань, а іноді закінчуються трагічно. Особливо тяжко сімейні конфлікті позначаються на дітях.

1. Кризові періоди розвитку сім’ї.

Аналізуючи сімейні конфлікти, важливо враховувати кризові періоди в розвитку сім’ї.

Перший кризовий період у розвитку сім’ї спостерігається в перший рік подружнього життя. У цей період відбувається адаптація чоловіка і дружини один до одного. Вірогідність розлучень становить 30% від загальної чисельності шлюбів.

Другий кризовий період пов’язаний з появою дітей. Наро­дження дитини для багатьох сімей є серйозним випробуванням. У чоловіків з’являються нові складні обов’язки, пов’язані з доглядом за дитиною та її вихованням. У зв’язку з цим у них суттєво обмежуються можливості для професійного зростання, реалізації своїх інтересів. Можливі зіткнення поглядів молодят та їх батьків з питань виховання дитини. У цей період стомленість дружини, пов’язана з доглядом за дитиною, може призвести до тимчасової дисгармонії сексуальних відносин.

Третій період кризи сім’ї збігається із середнім подружнім віком (10 - 15 років спільного життя), який характеризується насиченістю один одним, появою дефіциту почуттів.

Четвертий період кризи в сім’ї настає після 18 - 24 років подружнього життя. Основна причина сімейної кризи в цей період пов’язана з посиленою емоційною залежністю дружини, її хвилюваннями з приводу можливих зрад чоловіка.

1. Запобігання та вирішення сімейних конфліктів.

Попе­редження сімейних конфліктів залежить від усіх членів сім’ї і, насамперед, від подружжя. Часто при розв’язанні сімейних конфліктів користуються послугами посередника – друзів, знайомих, родичів. При цьому слід мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість. Вони допомагають дійти згоди зі спірних питань і попередити назрівання ще більшого конфлікту.

Основні шляхи запобігання сімейним конфліктам залежать від потенційних суб’єктів конфліктної взаємодії – подружжя, дітей, родичів тощо. Для кожного конкретного випадку в спеціальній літературі можна знайти специфічні корисні поради.

Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди із спірних питань. Це найбільш сприят­ливий варіант будь-яких сімейних конфліктів. Є й інші форми розв’язання конфліктів, але вони не конструктивні. Прикладом цього може бути втеча дітей із сім’ї, позбавлення батьківських прав тощо. Такий варіант важкою ношею лягає на плечі батьків та дітей, призводить їх до важких емоційно-психологічних травм.

 

 

1. Переговори як універсальний спосіб розв’язання конфліктів.
2. Зміст підготовки до переговорного процесу.

 

 

Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює різноманітні сфери діяльності індивіда. Як метод рішення конфліктів переговори – це набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятних рішень для конфліктуючих сторін.

Щоб переговори стали можливими, необхідне виконання певних умов:

· існування взаємозалежності сторін, що беруть участь в конфлікті;

· відсутність значущих відмінностей по силі у суб’єктів конфлікту;

· відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;

· участь сторін, які реально можуть ухвалювати рішення в ситуації, що склалася.

Менеджер може брати участь в переговорах в різних ролях:

- як представник більш високої інстанції;

- учасник конфлікту у складі однієї із сторін;

- посередник, медіатор.

Кожна з цих ролей своєрідна, але для всіх учасників конфлікту існують правила поведінки. До заборонених прийомів відносяться:

· авторитарність поведінки;

· відверта грубість;

· передчасна, поспішна оцінка проміжних результатів переговорів як провалу;

· не можна вважати, що прохання однієї із сторін зробити перерву є ознакою слабкості;

· неприпустимо оцінювати компромісні пропозиції протилежної сторони як прояв слабкості цієї сторони, оскільки прояв гнучкості є проявом сили.

Правильно організовані переговори проходять декілька етапів:

1) підготовка до початку переговорів;

2) початок переговорів і попередній вибір позицій учасників;

3) пошук компромісного рішення;

4) завершення переговорів.

 

1. Етапи переговорного процесу.

 

Правильно організовані переговори проходять декілька етапів:

1) підготовка до початку переговорів;

2) початок переговорів і попередній вибір позицій учасників;

3) пошук компромісного рішення;

4) завершення переговорів.

 

1. Підготовка до початку переговорів. Перед початком переговорів украй важливо до них підготуватися. На цьому етапі збирають інформацію: про зміст конфлікту і учасників конфліктної взаємодії (їх сильні і слабкі сторони); аналізують причини, наслідки, варіанти рішення і тому подібне. Окрім збору інформації, важливо:

· чітко визначити, чи створені умови для початку переговорів;

· переконати опонентів в доцільності проведення переговорів;

· заручитися підтримкою громадської думки;

· залучити в процес авторитетних осіб;

· визначити основну мету проведення переговорів;

· прорахувати можливі варіанти компромісу, поступок, кінцевих рішень;

· з’ясувати, якщо угода не буде досягнута, як це відобразиться на інтересах обох сторін;

· визначити, в чому полягає взаємозалежність опонентів.

Результат підготовки переговорів – досягти хоча б зустрічі.

Також аналізуються процедурні запитання: де краще проводити переговори, в якій послідовності ставити запитання, коли робити перерви і тому подібне. Статисткою встановлено, що правильна організація цього етапу – це 50% успіху переговорів.

2. Початок переговорів і попередній вибір позиції учасників. На цьому етапі здійснюється взаємний обмін інформацією. Учасники конфлікту висловлюють свої позиції, оцінюють ситуацію, пропонують варіанти рішення проблеми. За цим етапом можна реалізувати дві цілі учасників переговорного процесу: 1) продемонструвати опонентам, що їх інтереси вам відомі і ви їх враховуєте; 2) визначити поле для маневрування і спробувати залишити на ньому більш всього місця для себе.

Звичайно переговори починаються з заяви обох сторін про їх бажання й інтереси. За допомогою фактів і принципових аргументів сторони намагаються закріпити свої позиції. Конфліктологи визначають такі тактики початку переговорів:

· прояв агресивності для впливу на опонента у вигляді наступальної позиції;

· для досягнення взаємовигідного компромісу можна використовувати незначні поступки;

· для досягнення невеликого домінування можливе надання нових фактів, використовування маніпуляцій;

· встановлення позитивних особистих відносин: створення невимушеної дружньої атмосфери, сприяння неформальним обговоренням, прояв зацікавленості в успішному завершенні переговорів;

· для досягнення процедурної легкості: пошук нової інформації, загальний пошук альтернативних рішень.

3. Пошук компромісного рішення полягає в пошуку взаємоприйнятного рішення в психологічній боротьбі. На цьому етапі обговорюються варіанти розв’язання проблеми; уточнюються позиції і мотиви суб’єктів конфлікту; опрацьовуються компромісні варіанти, шляхи пошуку консенсусу. Опоненти повідомляють факти, вигідні лише їм, заявляють про наявність у них різних варіантів. Мета кожного з учасників – дотримання рівноваги або невелике домінування при цьому; основним завданням є спрямування переговорів в русло пошуку конкретних пропозицій. Тут можливі різноманітні маніпуляції і психологічний тиск, перехоплювання ініціативи всіма можливими засобами.

Для успішного проведення переговорів необхідно:

· ретельно проаналізувати суть конфлікту. Цей аналіз може бути представлений у вигляді карти аналізу конфлікту, де вказуються учасники, спірні питання, інтереси, потреби сторін, які виявилися ущемленими і призвели до конфлікту;

· використовуючи метод прогнозу, припустити ті спірні питання, які можуть виникнути в ході переговорів;

· чітко представити свої сили і сили сторін, формулювання можливих рішень;

· з’ясувати напрям взаємостосунків з партнерами, які можуть бути використані надалі.

4. Завершення переговорів. На цьому етапі уточнюються деталі договору, визначаються терміни виконання зобов’язань, розподіляються обов’язки, встановлюються форми контролю. Все це, як правило, знаходить своє відображення в прийнятій угоді. У тому випадку, коли учасники переговорів не дійшли договору про вирішення конфлікту, може бути прийнята угода в усній або письмовій формі про перенесення обговорення на інший термін.

Для успіху переговорів необхідно:

· бачити їх цілі і задачі, досягнення реальних результатів – головна задача переговорів (виражена в письмовому рішенні, яке повинне бути чітким, визначеним, недвозначним);

· бути готовим і здійснити необхідну зміну своїх первинних позицій, коректування пропозицій, готовність піти на поступки, компроміс;

· мати емоційну підтримку, позитивний психологічний клімат, настрій, людські взаємостосунки в ході переговорів.

Але наперед прорахувати все неможливо, оскільки в ході переговорів може виникнути незапланована ситуація.

«Глухий кут» в переговорах – ситуація, при якій висловлення всіх можливих пропозицій не приводить до ухвалення рішення, але і такий результат має своє позитивне значення:

– провал переговорів дозволяє чітко побачити протилежні позиції сторін, суть суперечки, розбіжностей;

– провал переговорів може послужити імпульсом, початком до пошуку принципово нових рішень.

Але «глухого кута» в переговорах слід уникати, і щоб його не дійти, треба дотримуватися основних принципів ведення переговорів:

· потрібно враховувати, що конфлікт – явище комплексне (соціальне і психологічне), тому розв’язати його можна теж тільки комплексом заходів;

· проблема, що викликала конфлікт, повинна бути глибоко і всебічно продумана і лише на основі цього аналізу повинна бути вироблена лінія поведінки на переговорах;

· допомагати, а не заважати один одному в досягненні рішень (застосувати гнучкість, розумну поступливість);

· враховувати не тимчасові, а довготривалі інтереси сторін;

· ретельно продумувати весь хід переговорів, навіть якщо вони зайшли в «глухий кут».

У наш час все частіше доводиться вдаватися до переговорів. Але стандартна переговорна стратегія перестала задовольняти людей. Вони бачать лише дві можливості ведення переговорів – бути підштовхуваними або жорсткими. М’яка по характеру людина бажає уникнути особистого конфлікту і ради досягнення угоди з готовністю йде на поступки. Жорсткий учасник переговорів розглядає будь-яку ситуацію як змагання волі. Він хоче перемогти, проте часто закінчує тим, що викликає таку ж жорстку реакцію, і псує свої відносини з іншою стороною. Такий підхід до переговорів має назву позиційного підходу. Чи існує йому альтернатива?

У Гарвардському проекті з переговорів американськими вченими Р.Фішером і У.Юрі розроблений метод переговорів, який призначений для ефективного і дружнього досягнення розумного результату. Цей метод отримав назву принципові переговори, або переговори по суті. Він полягає в тому, щоб вирішувати проблеми на основі їх якісних властивостей, тобто виходячи з суті справи, а не торгуватися з приводу того, на що може піти чи ні кожна із сторін. Цей метод припускає прагнення до знаходження взаємної вигоди там, де тільки можливо, а там, де інтереси не співпадають, доречно наполягання на такому результаті, який базувався би на якихось справедливих нормах незалежно від волі кожної із сторін. Метод принципових переговорів означає жорсткий підхід до розгляду істоти справи, але передбачає м'який підхід до відносин між учасниками переговорів. Цей метод дає можливість бути справедливим, водночас оберігаючи від тих, хто міг би скористатися чесністю іншої сторони.

Метод принципових переговорів може бути зведений до чотирьох пунктів.

Перший пункт враховує той факт, що всім людям властиві емоції, які можуть заважати спілкуватися один з одним. Тому перш ніж почати працювати над суттю проблеми, необхідно відділити «проблему від людей» і розібратися з нею окремо. Якщо не прямо, то побічно учасники переговорів повинні дійти розуміння того, що їм необхідно працювати пліч-о-пліч і розбиратися з проблемою, а не один з одним. Звідси – перша рекомендація:

Зробіть розмежування між учасниками переговорів і предметом переговорів.

Другий пункт націлений на подолання недоліків, які виникають у зв’язку з концентрацією уваги на позиціях, заявлених учасниками, тоді як мета переговорів полягає в задоволенні прихованих інтересів. Другий базовий елемент даного методу:

Розмежовуйте заявлені позиції і реальні інтереси.

Третій пункт торкається труднощів, які виникають при розробці оптимальних рішень під тиском. Спроби ухвалити рішення в присутності іншого звужує поле зору парламентерів. Коли багато чого поставлено на карту, здібність до творчості обмежена. Звідси витікає третій базисний пункт:

Не використовуйте тиск, знижуючи тим самим творчий потенціал переговорів.

Четвертий пункт указує, що угода повинна відображати якісь справедливі норми, а не залежати від голої волі кожного із сторін (наявність якихось справедливих критеріїв). Обговорюючи такі критерії, обидві сторони можуть сподіватися на справедливе рішення. Тому четвертий базисний пункт:

Наполягайте на використовування об’єктивних критеріїв.

Отже, метод принципових переговорів дозволяє більш ефективно досягти поступового консенсусу щодо сумісного рішення, без жодних втрат. А розмежування між відносинами людей і суттю проблеми дозволяє мати справу один з одним просто і з розумінням, що веде до дружньої угоди. Крім того, цей метод є менш залежним від людських відносин.

 

Кофліктний медіаторинг

Конфліктний медіаторинг - це проведення переговорів за участі медіатора. Саме поняття "медіація" означає в перекладі з латинської посередництво, а сама технологія посідає особливе місце серед способів вирішення конфліктів. Специфіка такої технології полягає в тому, що для організації переговорного процесу залучається професійний фахівець - медіатор, який може виступати в ролі як фахівця з конфліктів, так і посередника, що сприяє вирішенню конфліктних ситуацій неюридичними способами. Медіатор у процесі медіації тільки організовує сам процес переговорів, підтримує його конструктивність і сприяє пошукові вигідних варіантів, кінцеве ж рішення приймають самі конфліктуючі сторони. У ході медіаторингу опоненти самі опрацьовувають і приймають остаточне рішення щодо примирення. Медіатор лише сприяє цьому процесу. Усі зобов'язання щодо виконання прийнятих рішень також приймаються самими учасниками конфлікту. Якщо в суді сторони зобов'язані підкоритися судовому рішенню, то медіація припускає лише прийняття рішення за спільною згодою та добровільні зобов'язання щодо їх виконання. Ефективність медіації можлива тільки тоді, коли обидві сторони свідомо вирішили позитивно врегулювати конфлікт. Добровільність введення медіації дозволяє вести переговори в стилі співробітництва, орієнтуватися на кінцевий результат у формі "виграш - виграш". Медіація зорієнтована на вироблення певної проміжної узгодженої форми, ніж на доведення останньої до вимог чинної юридичної норми. Необхідно пам'ятати, що медіаторинг спрямовано не на визначення винних і невинних. Головний принцип конфліктної медіації полягає в пошуку "здорового глузду"'. Наступними принципами були: принцип рівноправності сторін, нейтральності медіатора, конфіденційність. Так як медіація відбувається конфіденційно, її ризик є мінімальним, оскільки кожна із сторін може в будь-який момент відмовитися від продовження переговорів. Ще однією перевагою є те, що медіаторинг є не таким, що дорого коштує, і досить часто потребує менше витрат, ніж традиційні судові процедури. Крім того, процес медіації триває відносно швидко, порівняно з судовим розглядом, що також створює переваги в економії часу.

Різноманіття конфлікних ситуацій вимагає неймовірного творчого підходу протягом пошуку виходів з них. Процес самого медіаторинга містить у собі ряд стадій:

1. оцінка медіатором сутності даного процесу;

2. виклад кожної із сторін свого бачення конфліктної проблеми;

3. обговорення проблеми - стадія, введена спеціально для зняття емоційної напруги, що зібралася в кожної із сторін;

4. підготовка і проведення переговорів;

5. формування пропозицій;

6. розробка кінцевої угоди і її прийняття;

7. вихід з медіації - етап, на якому можлива оцінка попередньої роботи;

8. лостконфліктна стадія: спостерігання медіатором результативності досягнутих угод, аналіз своїх дій для визначення їх ефективності.

Медіація особливо ефективна в тому разі, коли необхідно відновити стосунки між людьми, для яких добрі відносини в майбутньому є життєво важливими. Але медіація може принести ефект лише тоді, коли сторони свідомо вирішили врегулювати конфлікт. Методи медіаторингу спрямовані головним чином на ведення переговорів у дусі співробітництва та зорієнтовані на результат у версії взаємного виграшу.Успішна медіація має привести всіх учасників конфлікту до спільної перемоги.

Але в той же час, саме ці причини і обмежують застосування медіаторингу у цілій низці конфліктів. Так, його категорично недопустимо застосовувати для розв'язання кримінально-правових конфліктів чи у відповідних гострих ситуаціях, де однією із сторін є душевно хвора особа.

 

Процедура медіації

Процес медіації^[1] складається з етапів, кожен з яких має свою мету і зміст. Для успішного проведення медіації необхідно, щоб перехід до наступного етапу відбувався після того, як буде досягнено всі цілі на попередньому.