ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Професіоналізм особистості викладача



 

Щоб виглядати пристойною людиною,

передусім потрібно бути нею.

Адріан Декурсель,

Французький драматург

 

Любитель живе надіями;

Професіонал працює.

Г. Кейнін, американський письменник

Гуманізація вищої освіти передбачає цент рацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Для цього сам викладач повинен мати високий рівень особистісної і громадської зрілості.

Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика його як суб’єкта педагогічної праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності. Рівень продуктивності діяльності викладача значною мірою залежить від його професійно-педагогічної спрямованості – сукупності стійких мотивів, потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, які виражають світогляд людини і спрямовують на досягнення певного результату. Професійно-педагогічна спрямованість має такі різновиди:

1) Справжня педагогічна спрямованість передбачає наявність у викладача стійкої настанови на розвиток особистості майбутнього фахівця засобами свого навчального предмета, формування в студентів позитивної мотивації учня, потреби в професійних знаннях і уміннях, якими володіє сам педагог.

2) Формально-педагогічна спрямованість, яка пов’язана з прагненням викладача будь-що виконувати навчальний план і робочу програму. Ця потреба затьмарює собою особистість студента, його бажання і можливості, успіхи і невдачі (це формально-бюрократичний стиль педагогічного управління).

3) Хибно-педагогічна спрямованість – спрямованість викладача на самого себе, власне самовираження і самопрезентацію, свою професійну кар’єру. На заняттях у таких викладачів студенти мало активні, продуктивність їхньої праці дуже низька, зникає бажання навчатися. Викладачів із такою негативною професійно-педагогічною спрямованістю мало, але, на жаль, є.

Велике значення особистісні характеристики викладача мають ще й тому, що мета підготовки майбутнього фахівця з вищою освітою передбачає формування в нього професійно значущих особистісних якостей. Проте життєві цінності та смисли не можуть передаватися студентові так само, як знання, уміння, навички. Єдиним шляхом розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є духовність і моральна культура викладача (його емоційний світ), що виявляється через його ставлення до навколишнього світу, подій, студентів і самого себе. Якраз ці якості викладача визначають його педагогічний імідж.

Імідж – створений у свідомості людей навколо емоційно-забарвленого образу індивіда, що відображає їхні соціальні очікування. Імідж викладача здійснює великий вплив на його взаємини зі студентами, на ефективність їхньої сумісної праці. Імідж набуває рис символу особистості викладача, стає його візиткою, рисою його характеру та формує ставлення студентів до нього, і навіть до навчального предмета, який він викладає. У зв’язку з цим згадаймо А.С. Макаренка, який казав: “Визначальним чинником навчально-виховного процесу завжди залишається прекрасна особистість педагога”.

Індивідуальність викладача насамперед виявляється в його зовнішності, яка спрямована на інших людей. Емоційна виразність, спосіб і сила виявлення хвилювань і почуттів визначають як експресивність. Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості міжособистісних взаємин викладача і студентів. Через це серед особистісних якостей викладача визначають педагогічний артистизм – здатність управляти собою, виявляти весь арсенал своєї експресивної виразності. Артистизм викладача виконує такі функції:

· мотиваційну(викликає інтерес студентів до особистості викладача і до предмета, який він викладає);

· мобілізаційну (викликає в студентів налаштування на позитивну домінанту, наприклад, сприймання інформації);

· атракційну (приваблює, притягує інших до своєї особи);

· стимулювальну (викликає активну роботу студентів);

· фасилітарську (полегшує педагогічну взаємодію, сприяє організації уваги студентів, сприяє виявленню у них здібності до вивчення предмета).

Усе це свідчить про те, що викладач вищої школи повинен демонструвати не тільки зразки науково-педагогічної діяльності, а й певні якості особистості, які мають таке саме важливе значення, як і його професійні знання і вміння. Цим пояснюється підвищення вимогливості до професіоналізму особистості сучасного викладача. Можна сказати, що викладач повторює себе у своїх студентах. Вони переймають від нього не тільки професійно-наукові знання, а й уроки життя, професійний досвід, моральні і життєві цінності, погляди та переконання, манери поведінки, спосіб мислення, окремі звички тощо.

Особистісне, переконливе, захоплююче ставлення викладача до навчального матеріалу посилює його вплив на студентів, викликає у них інтерес до нього. Через це до зовнішніх складників іміджу викладача відносять також відносять також виконання ним вимог педагогічного спілкування, дотримання правил поведінки, норм етикету у процесі сумісної професійної діяльності (форма звертання, манера спілкування і навіть форма ділового одягу – все це є нормами ділового етикету).

Зовнішній складник іміджу викладача не повинен розходитись з внутрішньою стороною – рівнем його духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадських та ін.), до них належать і такі педагогічні цінності:

1) Безумовна пріоритетна цінністьлюдина (дитина, учень, студент), її життя, фізичне і психічне здоров’я. У викладача ця цінність має виявлятися в любові до студента, проте це не лише і не настільки позитивна емоція, скільки поважне ставлення до людини, віра в її розсудливість і благородство, надія на її майбутнє, здатність перейматися її хвилюваннями, бути чутливим до її проблем тощо. Це відповідає відомій педагогічній позиції викладача – розуміти, визначати, приймати студента, намагання створити всі умови для реалізації ним своїх творчих потенцій. Педагогічна віра виявляється також у прагненні зробити того, кого вчиш, центром свого життя і служіння. Віра в іншу людину виявляється через глибокі й достовірні гуманістичні завдання, які дають змогу усвідомлювати межі власної компетентності, своїх творчих сил. Саме тому для викладача дуже важливо бути освіченою людиною з психологічного боку.

2) Цінності знання – орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як необхідної умови професійно-педагогічної діяльності й педагогічної творчості, професійного зростання загалом. “Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель” , - говорив К.Д. Ушинський.

3) Ціннісно-мотиваційна настанова на розвиток своїх творчих потенційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку – це цінність особистісного зростання у професійній сфері.

4) Цінності – ставлення, які відображають ставлення педагога до самого себе як суб’єкта діяльності, його “Я-концепцію”, а також динаміку цього ставлення (почуття честі, гідності). Зі зміною ставлення змінюється також ставлення до своєї професійної діяльності. Тому й важливо для викладача мати постійне прагнення до професійного зростання, намагання ставити й вирішувати все нові й нові завдання, постійно підлаштовувати свою педагогічну і наукову кваліфікацію.

Ціннісні орієнтації для суб’єкта розкривають у природі той зміст, який виробила

культура. Формування ціннісних орієнтацій – шлях входження до культури. Етапи

сходження до ціннісного бачення: за фактором побачити явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму життя. Основний зміст виховання – відкрити шлях до ціннісних ставлень, які мають три форми прояву: раціональне ставлення, емоційне ставлення, дієве ставлення.

 

Реалізація принципу ціннісних орієнтацій у роботі педагога означає:

· одухотворення (олюднення) довкілля;

· узагальнення факту до обсягу явища;

· виявлення закономірності явища;

· трактування закономірності як норми життя.

Викладач повинен бути високоморальною людиною, що передусім виявляється в його педагогічній культурі:

· щирість і доступність у педагогічному спілкуванні;

· доброзичливість (але не поблажливість студентам);

· щирість, тактовність, коректність;

· толерантність;

· готовність використовувати будь-який випадок педагогічного спілкування як життєвий урок.

До характеристики особистості викладача належить також професійні моральні якості:

Загальногромадянські риси: громадська активність із метою розбудови Української держави; національна свідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; володіння українською мовою як державною; соціальний оптимізм; гуманізм – визнання суверенності особистості та недоторканості її гідності, віра в невичерпність людської доброзичливості; відповідальність і працелюбність.

Професійні моральні якості, які репрезентують совість, професійну чесність (ділова вимогливість до самого себе, самовіддача в роботі), принциповість і стійкість переконань (уміння відстоювати власну точку зору, але з повагою до думки іншого), організованість і відповідальність, скромність та оптимізм (віра в людей), великодушність (терпимість до вад людей, уміння пробачити образи, не бути злопам’ятним), справедливість і об’єктивність (неупереджене оцінювання ділових якостей і дій студентів), самоконтроль, дисциплінованість і вимогливість.

Позитивна “Я-концепція”: почуття власної гідності, прийняття себе як суб’єкта науково-педагогічної діяльності, самоповага, висока професійна самооцінка, відповідальність за себе і власне майбутнє, потреба в само актуалізації. Особливості “Я-концепції”викладача впливають на індивідуальний стиль його педагогічної діяльності (див. табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності викладача залежно від особливостей його “Я-концепції”

Викладач із позитивною “Я-концепцією” Викладач із негативними тенденціями в “Я-концепції”
Спокійний, упевнений у собі Надмірно хвилюється, підвищений рівень тривожності; <нервовий сам і нервує дітей > (П.П. Блонський)
Гуманна щирість, емоційно-ціннісна налаштованість на міжособистісні взаємини зі студентами Мінімізація міжособистісних контактів із студентами, превалювання формальних стосунків
Виявляє готовність спілкуватися з кожним студентом і приймати його таким, яким він є Вибірковість у взаєминах зі студентами, має у групі “любимчиків”
Приязний у взаєминах зі студентами, поважає їхню гідність Часто вдається до дисциплінарних засобів впливу на вихованця з приниженням його гідності (підвищення голосу, зневажливі вислови, ”ярлики” тощо); багато часу витрачає на організаційні моменти
Жвавий, життєрадісний, із тонким почуттям гумору; моделює ситуації для вияву студентами позитивних емоцій Емоційно скутий, “сухий”, не виявляє власного ставлення до змісту заняття; не стимулює позитивних переживань студентів
Надає перевагу активним, неформальним методам навчання; поважає думку майбутнього фахівця, допомагає актуалізувати його творчий потенціал Схильний до стереотипного, формального педагогічного мислення та догматичного стилю роботи; на занятті переважно активний сам і репрезентує лише себе
Індивідуальний підхід до навчання студентів, опора на їхні психологічні особливості Здебільшого орієнтація на всю аудиторію без урахування індивідуальних психологічних особливостей студентів
Адекватно оцінює конкретні вчинки, риси й досягнення студентів; залучає їх до взаємооцінювання, стимулює їхню самооцінку Суб’єктивний в оцінюванні; часто знижує можливості й досягнення студентів; нехтує їхньою самооцінкою та не залучає однокурсників до взаємооцінювання

 

Авторитет викладача

Ніхто не може навчитися в людини, яка не подобається.

Ксенофонт, давньогрецький письменник

 

Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача. Авторитет (лат. auctorias – влада, вплив) – визнання права викладача приймати відповідальне рішення, яке заслуговує певної довіри.

Є така залежність: що більш піднесені ідеали людини, то масштабніша особистість та яскравіший зміст її життя, вимогливіша вона до себе і вищий авторитет. Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Вони запозичують його думки, ставлення до праці, навіть деякі манери поведінки (неусвідомлене наслідування). Авторитетний викладач (і куратор) є також важливим чинником формування студентського колективу і виховання кожного студента. Коли викладач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не принижує студента, а викликає в нього бажання усунути власні хиби, виправити помилки. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, а отримані ним знання стають вагомішими. В авторитетного викладача і вчитися цікавіше.

Узагальнений портрет авторитетного викладача (за відгуком студентів):

· високий загальний інтелектуальний рівень, широка ерудиція і глибокі знання своєї науки.

· підвищена інтелектуально-творча, громадянська, політична та інша активність.

· моральна культура, інтелігентність, здібність до емоційного співробітництва.

· здатність брати на себе відповідальність, коли виникають якісь педагогічні проблеми.

· професійна чесність і людська совість.

Студенти ставлять такі вимоги до своїх викладачів:

· доброта, чуйність і педагогічний такт;

· професійні якості в діяльності й поведінці;

· справедливість у педагогічних вимогах і об’єктивність в оцінюванні.

Студенти знаходять моральне виправдання високої вимогливості до них викладача за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Через недотримання цієї умови у студентів буває надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабостей і хиб, неприйняття їхніх вимог. Хибний авторитет викладача – це авторитет пригнічення, придушення; авторитет відстані; авторитет педантизму; авторитет резонерства; авторитет лібералізму; авторитет байдужості.

У роботі зі студентами педагогічного ВНЗ треба вказувати, які риси цілком непридатні для вчителя:

· нелюбов до дітей, озлобленість до них;

· невміння спілкуватися, нездатність будувати з дітьми стосунки на основі взаємоповаги;

· безтактність;

· лінощі, безініціативність;

· пасивна настанова, що вчителі “повинні”та ін.

Викладач-початківець може проживати такі етапи професійного зростання:

1) Самостійне вирішення деяких педагогічних завдань за вже відомими теоріями та методиками, проте виникає розчарування в їхній ефективності.

2) Спроби працювати по-новому, але з’являється зневіра у власних педагогічних здібностях

3) Звернення до теоретико-методологічного апарату психології як науки, однак виникає сумнів у можливості отримати готові відповіді на свої запитання.

4) Педагогічна імпровізація та професійна творчість із виходом за межі науки, яка викладається, та усвідомлення свої місії в широкому соціокультурному контексті.

Ускладнюють проходження цих етапів високий рівень тривожності та недостатньо сформована „Я-концепція” викладача. Межовими смислами для молодого фахівця є моральні та релігійні цінності, самовдосконалення та саморозвиток, професійна самореалізація (за К. Дмитренко). На жаль, не всі викладачі досягають високого (навіть необхідного) рівня вимогливості до себе, тому й існує типологія викладачів за сукупністю притаманних їм професійних якостей і особистісних рис.

Студенти повинні зрозуміти головну ідею: не чекати, поки викладач їм сподобається, запропонує щось цікаве й організує сумісну діяльність із ними. Вони повинні поступово самі брати ініціативу в цьому питанні. Проте при побудові взаємин із конкретним викладачем студентам треба враховувати такі проблемні моменти, пов’язані з можливими різними рольовими позиціями викладача:

а) Викладач-спеціаліст у своїй галузі, для будь-якого студента спілкування с таким викладачем дуже корисне.

б) Викладач-друг. У цьому разі може виникнути проблема надмірного скорочення соціальної дистанції, і тоді студенти можуть навіть не сприймати викладача як фахівця.

в) Викладач-психотерапевт. Студенти вважають, що викладач повинен сам вирішувати їхні проблеми. Хоча дехто з викладачів іноді допомагає цим студентам, навіть виконує частину їхньої роботи, але завдання в нього інше – навчити студентів самостійно вирішувати проблеми.

г) Викладач-авторитет, приклад для наслідування. Така рольова позиція вельми хороша, проте дуже гірке розчарування тоді, коли студент раптом починає усвідомлювати, що авторитетний викладач у чомусь не досконалий. Це покладає на викладача особливу відповідальність, адже бути ідеальним надзвичайно важко.

д) Викладач, на жаль, може бути об’єктом глузування. Студенти відчувають задоволення, „перемиваючи йому кісточки”. Іноді таке обговорення викладача набуває грубої безтактної форми. Хоча ці викладачі частково заслуговують на таке ставлення до себе (недоліки поведінки, вади характеру, неохайність тощо), проте найбільш негативно оцінюють студенти викладачів, які ніякі (вони навіть самі себе не люблять).

е) Викладач-військовий, який занадто суворий, а студенти ж дорослі люди, і бути їм перед постійним жорстким педагогічним контролем дуже складно, хоча декому це подобається. Такий викладач робить цих студентів об’єктами своєї педагогічної опіки і контролю. Студент повинен усвідомити таку ситуацію і навчитися контролювати її, згідно поводитися, не дозволяти викладачеві маніпулювати собою. Пряме педагогічне управління можливе лише тоді, коли студент самостійно не може виконати завдання або дотримуватися норм поведінки, і водночас чутливий до соціального схвалення. Проте джерелом його дій завжди повинно бути самоуправління і внутрішній самоконтроль.

Типологія викладачів

Поганий той учень, який

не перевершує свого вчителя.

Леонардо да Вінчі,

італійський художник

Типологія викладачів очима студентів:

1) Вічні студенти: високий рівень професіоналізму й інтелекту, завжди в пошуках нового, добре розуміють проблеми студентів і поважно до них ставляться, з ними легко спілкуватися та можна дискутувати на різні теми.

2) Військові: авторитарні, встановлюють армійську дисципліну (команди, накази) нав’язують свою точку зору, не беруть до уваги поглядів студентів, суворо контролюють і запроваджують систему покарань.

3) Викладачі, які лише відбувають свої обов’язки: формально виконують свою роботу, студентам дозволяють робити все, аби ті їм не заважали.

Типологія викладачів за результатами наукових досліджень:

Ціннісний тип (70%). Такі викладачі схильні управляти педагогічним процесом, у них переважає вербальний інтелект, вони володіють грамотною і багатою мовою, проте виявляють емоційну відчуженість від студентів, педантизм і мають великі соціальні претензії.

Гедоністи (15%), мета гедоністичного життя яких – вищі блага. Це викладачі-виконавці, які поширюють знання, мають розвинений інтелект. Вони відповідальні, соціально рефлексивні та здатні до емоційної співпраці зі студентами.

Реалісти (3%):мають розвинутий вербальний інтелект, але часто емоційно дискомфортні.

Творчі (12%):здатні генерувати ідеї, гармонійно гнучкі, активні, мають високий інтелектуальний потенціал і здатність до емоційної співтворчості зі студентами.

А які викладачі (за типологією) працюють у зарубіжних університетах? Це цікаво, адже Україна, як відомо, підписала Булонську декларацію, що відкриває перспективу українським студентам навчатися, а викладачам працювати за кордоном. Для прикладу наведемо моделі поведінки і діяльності викладача, які виокремив американський психолог М. Талон:

Модель 1: „Сократ” – викладач із репутацією любителя дискусій, суперечок, які навмисне сам провокує в аудиторії. Він часто бере на себе роль „адвоката диявола”, який обстоює непопулярні погляди. Йому властиві високий індивідуалізм, відсутність систематичності в навчальному процесі. Через постійну конфронтацію, що нагадує перехресний допит, студенти активно відстоюють власні позиції.

Модель 2: „ Керівник групової дискусії”, який головним у своїй діяльності вважає досягнення згоди і забезпечення співробітництва між студентами. Одночасно собі відводить роль посередника, для якого пошук демократичної згоди важливіший за результат дискусії.

Модель 3: „Майстер” – це викладач, який є зразком для наслідування, який студент повинен обов’язково копіювати не стільки в навчальному процесі, скільки у ставленні до життя взагалі.

Модель 4: „Генерал”, уникає будь-якої двозначності, підкреслено вимогливий, жорстко домагається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому має рацію, а студент, як армійський новобранець, повинен беззаперечно виконувати його накази.

Модель 5: „Менеджер”. Цей стиль поширений у радикально орієнтованих університетах і пов’язаний з атмосферою ефективної педагогічної діяльності, індивідуальним підходом до студентів, заохоченням їхньої ініціативи й самостійності. Такий викладач прагне до обговорення з кожним студентом змісту його навчального завдання, забезпечує якісний контроль за його виконанням і об’єктивно оцінює кінцевий результат.

Модель 6: „Тренер”, атмосфера спілкування якого в аудиторії пройнята духом командної належності. Студенти є членами єдиної команди, не мають значення як індивідуальності, але разом вини можуть „зрушити гори”. Викладачеві відведена роль натхненника групових зусиль, головним для нього є кінцевий результат, вагомий успіх, блискуча перемога.

Модель 7: „Гід” – втілений образ „ходячої енциклопедії”, лаконічний, точний і стриманий. Відповіді на всі запитання (як і можливі запитання) йому відомі заздалегідь. Технічно бездоганний, і саме тому дуже відверто нудний.

Як бачимо, багато чого спільного між українськими і зарубіжними викладачами. Їм притаманні як професійні достоїнства, так і недоліки педагогічної діяльності, вади особистості.

Для розвитку педагогічної майстерності викладача у ВНЗ потрібно реалізовувати основні принципи підготовки та перепідготовки педагога на основі професійного підбору (за Г. У. Матушанським і Ю. В. Цвенгером):

· Аналіз педагогічної діяльності майбутнього викладача ВНЗ повинен бути сфокусований на тих її аспектах, які спричиняють проблеми, труднощі, а не охоплювати всю сукупність його професійно-педагогічних функцій і посадових обов’язків.

· Серед професійно важливих характеристик майбутнього викладача ВНЗ мають бути виділені ті якості, які важко розвивати у дорослих і погано компенсувати у професійно-педагогічній діяльності, але вони є необхідними для вирішення професійно-педагогічних завдань (саме ці якості є параметрами профвідбору до викладацької діяльності).

· Професійно важливі характеристики, які можна розвивати та формувати шляхом професійного навчання та тренінгів, необхідно враховувати під час розробки спеціальних навчальних курсів і практикумів і обов’язково включати їх у навчальний процес підготовки та перепідготовки викладачів вищої школи.

· Професійно важливі якості особистості викладача, які можна компенсувати завдяки індивідуальному стилю діяльності, можуть бути основою для вибору конкретної предметної спеціалізації у підготовці та подальшій професійно-педагогічній діяльності викладача ВНЗ.

Педагогічна діяльність викладача має бути підпорядкована вимогам, які ставив В. О. Сухомлинський перед учителями: „Не забувайте, що грунт, на якому будується Ваша педагогічна майстерність – у самій дитині, в її ставленні до знань і до Вас, учителя. Це – бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів”. Тобто викладач ВНЗ, який володіє педагогічною майстерністю, повинен формувати у студентів насамперед мотивацію до навчання.

Загальні настанови молодому викладачеві вищої школи:

· Появлення у студентській групі завжди бадьоре, впевнене, жваве.

· Загальне самопочуття мажорне, оптимістичне.

· Позитивний комунікативний настрій, яскраво виражена готовність до спілкування зі студентами.

· Енергійний прояв комунікативної ініціативи, налаштованість, на професійну діяльність, прагнення передати цей стан аудиторії.

· Створення підчас заняття позитивного соціально-психологічного клімату.

· Управління самопочуттям, контроль за своїми емоціями під час спілкування зі студентами.

· Забезпечення продуктивності педагогічного спілкування: оперативність змісту, гнучкість стилю, дотримання соціальної дистанції, єдність спілкування і педагогічного впливу.

· Мовлення яскраве, образне, емоційно насичене, культурне.

· Педагогічно доцільна виразна міміка і пантоміміка, адекватна жестикуляція.

Сподіваємося, що зміст навчального посібника і самостійна робота над першоджерелами допоможе Вам поставити перед собою конкретні завдання щодо самопідготовки до майбутньої викладацької діяльності, професійного самовиховання – активний професійний саморозвиток, рефлексивний професіоналізм, засвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної етики.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.96.22 (0.026 с.)