Анатомо-фізіологічні особливості

Фізіологи відмічають, що початок навчання дітей у школі практично співпадає з періодом фізіологічної кризи, яка проявляється в тому, що в організмі дітей цього віку проходять різні ендокринні та інші фізіологіч­ні зрушення:

- бурхливий ріст тіла;

- збільшення внутрішніх органів;

- підвищення втомленості;

- нервово-психічна ранимість.

Проте, відмічається більш успішна, у порівнянні із дошкільником, здатність до адаптації.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальше зростан­ня організму дитини.

Деякі фізіологи відмічають, що з 6 років у дітей наступає період рів­номірного росту, який триває пересічно до 9 років у дівчаток і до 11 — у хлопчиків. Дівчатка після 9 років випереджають у рості хлопчиків.

Кістково-сполучний апарат молодших школярів відзначається гнуч­кістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, яке негативно

 

позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослабліює організм. До 12 років триває окостеніння фаланг пальців руки, а окостеніння зап'яс­тя завершується в 10-13 років. Переважно цим пояснюється, чому точні рухи руки під час письма, малювання тощо стомлюють дітей 7-8 років швидше, ніж старших. Зазнають зміни і розвиток таза, кістки якого по­чинають зростатися, проте зв'язкова система їх ще м'яка і гнучка. Тому важливо стежити, щоб учень правильно сидів за партою, щоб меблі у школі і робочі місця вдома відповідали зросту дитини. Збільшення розмі­рів у дітей цього віку інколи супроводжується відчуттям болю, особливо у нічні періоди. У першокласників випадає до 20 молочних зубів. З по­явою постійних зубів дорослі помічають, що їх розмір не відповідає роз­міру рота дитини, але це зникає пізніше з ростом кісток черепа.

Розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м'язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили ді­тей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недостатньо координують рухи, здійсню­вані дрібними м'язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швид­ку втому. Тому в 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напру­ження дрібних м'язів пальців і кисті руки.

З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів, рухи їх стають більш координованими, точними, удо­сконалюється техніка письма. Важливо врахувати те, що у молодших школярів посилюється розвиток рухового апарату, що обумовлює над­мірну рухливість дітей цього віку і зважати на їх прагнення бігати, лази­ти, плавати тощо, пам'ятаючи, що розвиток моторики дітей зв'язаний не тільки з фізичним, а й з розумовим розвитком підростаючої особистості. Проте і надмірна рухлива активність протягом тривалого часу може не­гативно позначитись на стані здоров'я дитини.

Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. За даними О.Ф. Тура число дихань (за хвилину) у дітей 5-6 років близько 25, у дітей 10-12 років- 20-22, у дорослих- 16-18. Життєва місткість леїень, за даними Н.А. Шалкова, у хлопців 7-9 років відповідно становить 1400 і 1700 см³, а у дівчат менше на 100-300 см³. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класах було чисте повітря. К.Д.Ушинський го­ворив, що ніщо так не хилить дитину до сонливості й лінощів, як несвіже повітря в приміщенні.

Продовжується ріст м'язового апарата серця. Артерії у школяра де­що ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюютіся особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів,

позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Радість, сму«ток, задоволення, незадоволення, біль, злість тощо позначається на рої боті серця дітей. Тому важливо позбавити першокласників негатишш)[ переживань за їх навчальні успіхи.

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої лк> дини. У молодших школярів збільшується рухливість нервових процесії», що дає змог;у дітям швидко змінювати свою поведінку відповідно до ви мог учителя, але як зазначають фізіологи, найбільш специфічні відділи головного мозіку першокласника, які відповідають за програмування, рс гуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, ще не завершили свого формування. Саме тому, на думку дослідників, регулюючі і гальму ючі впливи кори на підкіркові структури виявляються недостатніми. І І,им фізіологи і психологи пояснюють те, що молодший школяр (особлино учень 1-3 класу) легко відволікається, не здатний до тривалого зосеред ження, збудливий, емоційний. Продуктивність роботи у молодших шко лярів приблизно у половину нижча, ніж у старшокласників.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають сіни особливості. Так, їхні очі, завдяки еластичності кришталика, можу 11. швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і пись­ма. Якщо не врахувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправили їх пози, то це може призвести до підвищення очного тис­ку, до нечіткості зображень на сітківці й до виникнення короткозорості.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне угво», рення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціалі» но-психолог^ічша готовність. Психологічна готовність включає здатнісп. дитини до жірийняття нової «соціальної позиції» - положення школя ра, здатність, управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльпіс-^ тю, певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшом| шкільному віці діяльністю - учбовою (О.К. Любчук).

Психолож-ічній готовності дітей до шкільного навчання присвячек роботи Г. Віцлака, О.В. Запорожця (1905 - 1981), В.К. Котирло (1931 1991), С.О. Ладивір, Н.А. Побірченко, О.В. Проскури, Н.Ф. Скрипчеиі (1931-1996) та ін.

Психолохами і педагогами було запропоновано багато методів т значення ііі ісільної зрілості. До таких методик відноситься Йірасі'КІ тест шкіль мої зрілості. Цей тест включав три завдання: а) малюванн| фігури людлии; б) наслідування писемним буквам; в) змальовуванії груп крапок:.

На основі цього та інших тестів були створені інші тести для ви-чначення готовності дитини (переважно із 6 років) до навчання. Так, О.В. Скрипченком і Н.Ф. Скрипченко були розроблені завдання для ви-чначення готовності дитини шести років до навчання. При розробці дея­ких із цих завдань були адаптовані тести, розроблені німецьким психоло-юм Г. Віцлаком. (Див. Початкова школа, 1978, №10).

Вступ дитини до школи

Вступ дитини до школи - важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності вчитися у школі. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну ді­яльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення шко­лярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в ро­боті тощо. Відбуваються зміни у соціальному статусі дитини, вона, за словами Л.С. Виготського, „втрачає дитячу безпосередність".

Успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним конт­ролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня та ін. На перший план в організації поведінки молодших школярів виступають ви­моги школи, вчителя. Вони поширюються значною мірою і на позашкіль­ний час (виконанням дітьми домашніх завдань).

Учні по-різному реагують на вимоги вчителя. Це залежить від особ­ливостей їхньої індивідуальної готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно цим вимогам, інших вимоги і альмують і викликають у них надмірну стриманість, деякі не прийма­ють вимог і навіть намагаються діяти всупереч їм.

Все життя дитини починає перебудовуватись і часто визначається, на­скільки вона успішно виконує вимоги учителя, навчається.

Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах, не відразу знаходять основи для контакту з учителем та однокласниками. Звідси стає зрозумілою вся важливість індивідуального підходу до дией у керуванні процесом їх входження в шкільне життя, з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регуляторами їх поведінки.

Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшо-іо школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання його дій і іічинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо м використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, відповідальність?а виконання навчальних завдань.

12О

Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, коли вона мас не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оціню­ється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особис­тість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий). Конкретна й об'єктивна оцінка, вільна від заниження й завищення до«сягнень учня, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спону­кає домагатися кращих результатів. Йдеться передусім про оцінюваль­ні судження, а не тільки про оцінку в формі бала, що виставляє вчитель здебільшого не за одну дію та її результат, а за ряд дій і резульїаш учбової роботи.

Спеціальний експеримент, проведений грузинськими психологами і педагогами, показав, що застосування тільки оцінних суджень позитин-но позначається на учбовій діяльності дітей. В учнів формується міц­ніша настанова вчитися не заради високого балу, а заради знань, швид­ко виробляється самоконтроль, підвищується активність, зменшується! частота тривожних, негативних емоційних станів, в класі створюється! невимушена трудова атмосфера. Однак це не означає, що треба відмо-і витися від вживання оцінок. Йдеться про те, щоб подальшими дослі­дженнями з'ясувати, коли і як ефективніше їх використовувати в системі початкового навчання.