Сутність і специфіка творчої діяльності, механізми її організації

Проблема активізації навчання є однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку школи. У сучасних дидактичних дослідженнях принцип активності трактується як один з основних принципів навчання, що має самостійне значення. У педагогічній теорії відзначається, що поняття "активність", "проблемність", "творчість" походять з фундаментальних категорій теорії пізнання-відображення й суперечності. В основі перетворюючого відображення об'єктивного світу лежить суперечність. У навчальному процесі основна-суперечність – це суперечність між рівнем розумового розвитку учня й пізнавальними завданнями, які постають перед ним у ході навчання (М.О.Данилов). Подолання цих суперечностей відбувається на різних етапах навчальні процесу. •

Роль активності в навчанні зумовлює постійний інтерес педагогів до цієї проблеми. Виділення таких засобів активізації, як проблемний підхід у навчанні й самостійна робота школярів зумовлене тим, що проблемність лежить в основі пізнавальної активності, а самостійна робота є формою реалізації цього підходу.

Внаслідок всебічного розгляду питання активізації навчального процесу вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою й результатом розвитку дитини. Залежно від змісту діяльності й рівня розвитку дитини вона може виявлятися по-різному.

Запишіть

У психолого-педагогічних дослідженнях визначені різні рівні розвитку активності дітей:

1. Репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї особи нагромаджується через досвід іншої. Засвоєння зразків людиною відбувається протягом усього життя, але рівень особистої активності недостатній.

2. Пошуково-виконавча активність, якій властивий більший ступінь самостійності. На цьому рівні необхідно сприйняти завдання й самостійно його розв'язати.

3. Творча активність є вищим рівнем, оскільки способи розв'язування задач можна обирати нові, нешаблонні, оригінальні.

"У своїх думках, десь у собі він відкриває новий, ще дивовижніший світ. А надалі потрібно знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті",–так характеризує В.Леві ступені творчості.

Визначенню поняття творчої особистості у філософській, педагогічній та психологічній літературі приділяється багато уваги (В.І.Андреєв, Д.Б.Богоявленська, Р.М.Грановська, А.З.Зак, Н.В.Кичук, Н.В.Кузьміна, С.О.Сисоєва та інші).

Наприклад, філософи трактують творчість як діяльність, що породжує щось якісно нове, чого ніколи не було.

Психологи розглядають творчість як вищий рівень логічного мислення, який є поштовхом до діяльності, "результатом якого є створені матеріальні й духовні цінності".

Більшість науковців погоджуються з тим, що творча особистість – це індивід, який володіє "високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального".

С.О.Сисоєвапорівнює творчу особистість з креативною, яка внаслідок впливу зовнішніх чинників набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності.

Н.В.Кичук визначає творчу особистість через її інтелектуальну активність, творче мислення та творчий потенціал.

Головним показником творчої особистості, її суттєвою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання. Творчі здібності пов'язані із створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності.

Творчі здібності формуються протягом усього життя людини, проте в основі їх становлення існують оптимальні сензитивні, вікові періоди формування. Саме дошкільний та молодший шкільний вік є найсприятливішим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. У цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Актуальною проблемою сучасної педагогіки, її важливим завданням є формування цільових мотивів у дітей, що дають змогу прищеплювати навички, завдяки яким людина самостійно керуватиме своєю пізнавальною активністю.

Мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Мотиваційна сфера кожної дитини глибоко індивідуальна. Отже, у навчальному процесі слід використовувати широкий діапазон стимулів, щоб вплинути на мотивацію кожного учня.

Відомо, що мотиви прийнято розділяти на дві великі групи: пізнавальні й соціальні. Пізнавальні мотиви пов'язані із змістом навчальної діяльності та процесами її виконання; соціальні мотиви – з різноманітними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми. Серед пізнавальних мотивів керованим і вагомішим є пізнавальний інтерес, який виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Для підтримки пізнавальних інтересів важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття. Особливо сприяє цілеспрямованому формуванню допитливості, активності дитини постановка пізнавальних запитань. "Добивайтеся того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле щоб перед ними постало питання, – писав В.О.Сухомлинський. – Якщо вам удалося цього досягти, маєте половину успіху. Адже запитання збуджують бажання знати".

Таким чином, нагромадження практичного чуттєвого досвіду з різних джерел інформації є тією основою, яка прискорює розвиток процесів мислення, мовлення, загострює увагу; багатшими стають інтелектуальні почуття, фантазія дітей.

Разом з тим необхідно підкреслити, що поділ мотивів на дві групи має досить умовний характер. На тлі цієї класифікації стає більш важливим і питання: чи можуть бути властивими всім дітям власне творчі мотиви? Психологічні дослідженнякінця XXстоліття дають на це питання позитивну відповідь.

Наявність у свідомості дитини творчих мотивів підтверджується такими аргументами: якщо на занятті педагог постійно спрямовує дітей на оволодіння засобами самостійного набуття знань, якщо формує в них прагнення до успіху через постійне "змагання з самим собою", діти починають із задоволенням опрацьовувати навчальний матеріал. Більше того, згодом учні будуть відшукувати нові засоби навчальних дій та нові форми співпраці і взаємодії з людьми, що їх оточують. І це буде відбуватись не тільки у процесі навчання, але й у різних формах позаурочної роботи. Аргументом на користь існування у свідомості дошкільників та молодших школярів творчих мотивів слугує розроблений М.М.Скаткіним і І.Я.Лернер метод проблемного навчання й формування творчих можливостей дітей (за рівнем пізнавальної діяльності). Його використання є обов'язковою умовою виникнення особистісного інтересу, потреби в творчій діяльності, адже без діяльності мотиви, виявляючись в інтересі і потребі, не виникають.

Особливістю творчих завдань є відсутність у них вказівок на ті структурні елементи знань, якими дитина має скористатися під час їх розв'язування. Методологія виконання таких завдань ґрунтується на певній системі категорій творчої діяльності. Першою з них є поняття "здогадка". Коли суб'єкт розв'язує проблему, то першим кроком є інтуїтивний здогад щодо можливостей її розв'язання. Інтуїтивний здогад – необхідний елемент у розв'язанні творчого завдання. Він полягає в тому, що учень повинен зрозуміти, побачити, які елементи знань можна використати. Такий підбір здійснюється відповідно до закономірностей логічного мислення, але, як правило, механізм цього вибору не розгортається в усвідомленому логічному вигляді, а з'являється відразу як щось інтуїтивно очевидне. Тільки після цього дитина на основі відображеної в інтуїтивній здогадці закономірності розпочинає розв'язування завдання.

Інтуїтивний здогад є першим за своєю сутттю нераціональним етапом у розв'язуванні проблеми. Його результати потребують логічного обґрунтування, аналізу й порівняння з відомими фактами, законами на предмет відповідності. Тому наступним кроком розв'язування є логічне оформлення здогаду в ідею. Це вимагає від дитини застосувати логічні прийоми з опорою на актуалізацію знань про предмет дослідження. Логічно обґрунтована ідея лягає в основу гіпотези, яка в свою чергу потребує різнобічної перевірки.

Організація творчої навчальної діяльності складається з двох компонентів: підготовчого (розробка моделей творчої навчальної діяльності) і виконавчого (практична реалізація моделі). Підготовчий компонент – модель (проект) творчої навчальної діяльності є результатом творчої роботи педагога й детермінується структурою творчої навчальної діяльності у взятій за основу композиції: суб'єкт (учень), предмет, продукт, засоби, процедура та умови діяльності. Отже, моделювання творчої навчальної діяльності має включати такі елементи: 1) визначення суб'єкта діяльності (дитини), яка її виконуватиме, та предмета діяльності; 2)моделювання продукту та процедури діяльності; 3)розробка засобів проблемно-змістового забезпечення; 4). визначення умов і результатів діяльності.

Реалізація зазначеної вище моделі передбачає два аспекти: управління творчою навчальною діяльністю і забезпечення зворотного зв'язку.

Управління творчою діяльністю дітей є одним із проблемних моментів організації творчого навчання. З цього приводу О.К.Тихомиров пише: "Найважливішим і найважчим є шлях управління творчим мисленням через вплив на мислячу особистість, через зміну мотивів, установок, позицій особистості, її оцінок і самооцінок". Розробити ефективну систему управління творчою навчальною діяльністю – це означає визначити основні принципи, шляхи, методи, прийоми та форми впливу на процес творчого мислення дітей. При цьому потрібно чітко розрізняти "зовнішнє і внутрішнє управління дійсністю". "Зовнішнє управління має здійснюватися з урахуванням внутрішнього управління, тобто саморегуляції внутрішньої діяльності". Зовнішнє управління може відбуватись лише за допомогою певних засобів впливу. Сюди слід віднести прямі вказівки (мотиваційні, процедурні, змістові, організаційні), допоміжні запитання та завдання. При цьому рівень їх проблемності не повинен бути вищим за рівень проблемності основного завдання. Очевидно, що управління навчальною діяльністю, спрямованою на розв'язання творчого навчального завдання, має здійснюватись у формі навчальної допомоги. Розбудова внутрішніх передумов, які забезпечують творчу активність дитини, може бути здійснена завдяки формуванню нового педагогічного мислення педагога; глибокому вивченню особистісних творчих можливостей дітей та оцінці їх сформованості; вдосконаленню навчально-виховного процесу через реалізацію психологічних аспектів засвоєння знань, проблемно-діалогічний підхід, нестандартний урок тощо.

Важливе місце в розвитку дитини посідають здібності, які забезпечують продуктивність праці з інтелектуальним навантаженням. Згідно з дослідженнями С.О.Сисоєвої, можна виділити такі здібності: проблемне бачення; здібності до висування гіпотез, оригінальних ідей; здатність до виявлення протиріч; уміння аналізувати, інтегрувати та синтезувати інформацію; пошуково-перетворювальний стиль мислення; здатність до міжособистісного спілкування; здатність до дослідницької діяльності; дивергентність мислення тощо.

Саме дивергентність мислення і його точність забезпечують успіх дитини в самостійному процесі творчості, який характеризується трьома взаємозумовленими чинниками:

– дитина ставить завдання й відшукує потрібну інформацію;

– дитина розглядає завдання з різних боків;

– дитина доводить почату роботу до логічного завершення.

Важливу роль у розвитку творчих здібностей дітей відіграють такі завдання:

– добір вправ, що потребують творчої переробки, узагальнення, систематизації вмінь та навичок порівнювати й аналізувати вже відоме, експериментування, пошуку;

– створення умов для розвитку ситуативного інтересу, який відіграє роль "пускового" механізму в здійсненні діяльності;

– використання ігрових моментів, що стимулюють прояви самостійності учнів, їх творчих можливостей;

– розв'язання творчих завдань.

Отже, проблема формування творчої особистості знайшла своє розуміння у філософській, педагогічній та психологічній науці. Учені вважають, що головним показником творчої особистості, її суттєвою ознакою є наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання. Відповідна організація навчальної діяльності сприяє формуванню творчих здібностей дітей, дає змогу кожному працювати в оптимальному темпі, допомагає створити ситуацію успіху та просування дитини в творчому пошуці.

 

Прочитайте й запишіть

2. Умови успішного розвитку творчих здібностей дітей

Одним з найважливіших чинників творчого розвитку дітей є створення умов, що сприяють формуванню їхніх творчих здібностей. На основі аналізу робіт
Дж. Смітта,Б.М. Нікітіна і Л.Кэррола виділяємо шість основних умов успішного розвитку творчих здібностей дітей.

Першим кроком до успішного розвитку творчих здібностей є ранній фізичний розвиток дитини: ранні повзання, ходіння, плавання, гімнастика. Потім ранні читання, рахунок, знайомство з різними інструментами й матеріалами.

Другою важливою умовою розвитку творчих здібностей дитини є створення обстановки, що випереджає розвиток дітей. Необхідно, наскільки це можливо, заздалегідь оточити дитину таким середовищем і такою системою відносин, що стимулювали б її найрізноманітнішу творчу діяльність і поволі розвивали б у ній саме те, що у відповідний момент здатне найбільш ефективно розвиватися. Наприклад, ще задовго до навчання читання однорічній дитині можна купити кубики з буквами, повісити абетку на стіні й під час ігор називати дитині букви. Це сприяє ранньому оволодінню читанням.

Третя надзвичайно важлива умова ефективного розвитку творчих здібностей випливає із самого характеру творчого процесу, що вимагає максимальної напруги сил. Справа в тому, що здібності розвиваються тим успішніше, чим частіше у своїй діяльності людина досягає “межі” своїх можливостей і поступово піднімає цю “планку” все вище й вище. Така умова максимальної напруги сил легше за все досягається, коли дитина вже повзає, але ще не вміє говорити. Процес пізнання світу в цей час йде дуже інтенсивно, але скористатися досвідом дорослих маля не може, тому що пояснити такому маленькому ще нічого не можна. Тому в цей період дитина змушена більше, ніж коли-небудь, займатися творчістю, вирішувати безліч нових для неї завдань самостійно і без попереднього навчання. Наприклад, у дитини закотився далеко під диван м'яч. Батьки не повинні поспішати дістати їй цю іграшку з-під дивана, якщо дитина може вирішити це завдання сама.

Четверта умова успішного розвитку творчих здібностей полягає в наданні дитині великої волі у виборі діяльності, чергуванні справ, тривалості занять однією якою-небудь справою, у виборі способів тощо. Тоді бажання дитини, її інтерес, емоційний підйом послужать надійною гарантією того, що вже більша напруга розуму не приведе до перевтоми й піде дитині на користь.

Але надання дитині такої волі не виключає, а, навпаки, припускає ненав'язливу, розумну, доброзичливу допомогу дорослих – це і є п'ята умова успішного розвитку творчих здібностей. Головне тут – не перетворювати волю у вседозволеність, а допомогу в підказку. На жаль, підказка – розповсюджений серед батьків спосіб “допомоги” дітям, але вона тільки шкодить справі. Не можна робити будь-що за дитину, якщо вона може зробити сама. Не можна думати за неї, коли вона сама може додуматися.

Давно відомо, що для творчості необхідна комфортна психологічна обстановка й наявність вільного часу, тому шоста умова успішного розвитку творчих здібностей – тепла дружня атмосфера в родині й дитячому колективі. Дорослі повинні створити безпечну психологічну базу для творчого пошуку і власних відкриттів дитини. Важливо постійно стимулювати дитину до творчості, виявляти співчуття до її невдач, терпляче ставитися навіть до дивних ідей. Потрібно максимально виключити зауваження й осуд.

Але створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, хоча деякі західні психологи й зараз вважають, що творчість споконвічно притаманна дитині й що треба тільки не заважати їй вільно самовиражатися. Але практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть відкрити дорогу до творення й надовго зберегти творчу активність. Виявляється (і педагогічна практика доводить це), якщо підібрати відповідні методи навчання, то навіть дошкільники, не втрачаючи своєрідності творчості, створюють здобутки високого рівня. Не випадково зараз такі популярні дитячі гуртки й студії, музичні школи й школи мистецтв. Звичайно, ведеться ще багато суперечок про те, чому і як учити дітей, але той факт, що навчати треба, не викликає сумнівів.

Отже, виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде становити цілеспрямований процес, у ході якого береться до уваги низка педагогічних завдань, спрямованих на досягнення кінцевої мети.

Запитання для самоконтролю

- Що таке творчість, творчі здібності?

- Назвіть провідних учених, які займаються проблемою творчості.

- З яких компонентів складається організація творчої навчальної діяльності?

- Які елементи включає моделювання творчої навчальної діяльності?

- Визначте умови успішного розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку.

 

ВИСНОВКИ

Універсальні творчі здібності – це індивідуальні особливості, якості людини, що визначають успішність виконання нею творчої діяльності різного роду. В основі креативних здібностей людини лежать процеси мислення й уяви. Тому основними напрямками розвитку творчих здібностей у дітей є:

4. Розвиток продуктивної творчої уяви, що характеризується такими якостями, як багатство продукованих образів і напрямків.

5. Розвиток якостей мислення, що формують креативність; такими якостями є асоціативність, діалектичність і системність мислення.

Дошкільний вік має найбагатші можливості для розвитку творчих здібностей. На жаль, ці можливості з часом втрачаються, тому необхідно щонайефективніше використовувати їх у дошкільному дитинстві.

Успішний розвиток творчих здібностей можливий лише при створенні відповідних умов, що сприяють їхньому формуванню. Такими умовами є ранній фізичний й інтелектуальний розвиток дітей; створення обстановки, що випереджає розвиток дитини; самостійне вирішення дитиною завдань, що вимагають максимальної напруги сил, коли дитина добирається до “межі” своїх можливостей; надання дитині волі у виборі діяльності, чергуванні справ, тривалості занять однією справою; розумна, доброзичлива допомога дорослих; комфортна психологічна обстановка, заохочення дорослими прагнення дитини до творчості.

Але створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високорозвиненими творчими здібностями. Необхідна цілеспрямована робота з розвитку творчого потенціалу дітей. На жаль, традиційна система дошкільного виховання майже не передбачає заходів, спрямованих на послідовний систематичний розвиток творчих здібностей дітей. Тому вони (здібності) розвиваються в основному стихійно й у результаті не досягають високого рівня розвитку.

Список літератури до теми

1. Березина В.Г., Викентьев И.Л., Модестов С.Ю. Детство творческой личности. – СПб.: Изд-во Буковского, 1994. – 60 с.

2. Богат В., Нюкалов В. Развивать творческое мышление (ТРИЗ в детском саду) // Дошкольное воспитание. – 1994. – №1. – С. 17-19.

3. Венгер Н.Ю. Путь к развитию творчества // Дошкольное воспитание. – 1982. – №11. – С. 32-38.

4. Веракса Н.Е. Диалектическое мышление и творчество // Вопросы психологии. – 1990. – №4. –С. 5-9.

5. Выготский Л.Н. Воображение и творчество в дошкольном возрасте. – СПб.: Союз, 1997. – 92 с.

6. Годфруа Ж. Психология: В 2 т. – М.: Мир, 1992. – Т 1. – С. 435-442.

7. Дьяченко О.М., Веракса Н.Е. Чего на свете не бывает. – М.: Знание, 1994. –157 с.

8. Ендовицкая Т. О развитии творческих способностей // Дошкольное воспита­ние. – 1967. – №12. – С. 73-75.

9. Ефремов В.И. Творческое воспитание и образование детей на базе ТРИЗ. –Пенза: Уникон-ТРИЗ, 1997.

10. Заика Е.В. Комплекс игр для развития воображения // Вопросы психологии. – 1993. – №2. – С. 54-58.

11. Крылов Е. Школа творческой личности // Дошкольное воспитание. – 1992. – № 7–8. – С. 11-20.

12. Кудрявцев В., Синельников В. Ребёнок – дошкольник: новый подход к диаг­ностике творческих способностей // Дошкольное воспитание. – 1995. – № 9. – С. 52-59; № 10. – С. 62-69.

13. Левин В.А. Воспитание творчеством. – Томск: Пеленг, 1993. – 56 с.

14. Лук А.Н. Психология творчества. – Наука, 1978. – 125 с.

15. Мурашковская И.Н. Когда я стану волшебником. – Рига: Эксперимент, 1994. – 62 с.

16. Нестеренко А. А. Страна сказок. Ростов-на-Дону: Изд-во Рос­т.
ун-та, 1993. – 32 с.

17. Никитин Б., Никитина Л. Мы, наши дети и внуки. – М.: Молодая гвар­дия, 1989. – С. 255-299.

18. Никитин Б. Развивающие игры. – М.: Знание, 1994.

18а. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. – К.: Аконіт, 1998. –Т.4.

19. Палашна Т.Н. Развитие воображения в русской народной педагогике // До­школьное воспитание. – 1989. – №6. –С. 69-72.

20. Паскаль П. Методическое пособие для преподавателей начальной школы и воспитателей детских садов по курсу "Развитие творчества". – М., 1982.

21. Полуянов Д. Воображение и способности. – М.: Знание, 1985. – 50 с.

22. Прохорова Л. Развиваем творческую активность дошкольников // Дошколь­ное воспитание. – 1996. – №5. – С. 21-27.

23. Шустерман М.Н., Шустерман З.Г., Вдовина В.В. "Поваренная" книга воспи­тателя. – Норильск, 1994. – 50 с.