Вступ. Специфіка дитячої літератури

Дитяча література є складовою літературознавства. У ній виділяються такі галузі: бібліографія, джерелознавство, текстологія.

“Дитяча література — певна сукупність літературних творів, написаних або прилаштованих для дітей із цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину” [25,20]. Це поняття виникає на межі трьох уявлень: про дитячий твір (як результат цілеспрямованої діяльності письменника), дитяче читання (як взаємодію дитини з текстом твору — читання, слухання, переказування і т.д.) та дитячу книгу (як канонізовану форму, фізичний спосіб існування твору).

До цього часу не існує одностайної думки щодо об’єктивності критеріїв вичленовування дитячої літератури із загальних меж літератури. Її існування, як правило, визнається de facto. Неточності виникають, коли науковці роблять спроби осмислити це явище й описати його відповідною термінологією. Тому, коли мова йде про дитячу літературу, іноді просто заперечується її існування й специфіка. Однак домінує протилежний погляд: дитяча література — окремий, специфічний тип літератури.

Педагоги розглядають дитячу літературу в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей.

Психологи вважають критеріями її специфіки або особливості реципієнта, обумовлені його віком, або природу авторської майстерності.

Рецептивна естетика, розглядаючи поняття “текст — сприйняття”, їх взаємообумовленість та можливість тексту містити зовнішні контексти й досвід читацької аудиторії, ґрунтується на тому, що віковий критерій в дитячій літературі моделює особливий тип естетичної комунікації між письменником (дорослий) і реципієнтом (дитина), коли доросла людина актуалізує дитяче в собі й прагне до творчої реалізації через дитячий код, а дитина стає “співавтором” з вирішальним голосом при виборі репертуару і стратегій тексту, що забезпечує його “потенціал сприйняття”.

Об’єктивним критерієм вичленовування дитячої літератури з літератури взагалі є категорія читача-дитини.

Сучасне поняття про дитячу літературу має два рівні значень: побутовий (коли дитячою літературою називають усі твори, що читають діти) і науковий. У межах наукової класифікації розрізняють три види творів:

а) прямо адресовані дітям;

б) написані для дорослих читачів, але знайшли відгук у дітей;

в) створені самими дітьми.

Види дитячої літератури визначаються функцією книги. До науково-пізнавальної літератури належать шкільні підручники й посібники, словники, довідники, енциклопедії. До так званої етичної літератури — повісті, оповідання, вірші, поеми, що формують систему моральних цінностей. Вона у свою чергу поділяється на казково-фантастичну, пригодницьку, художньо-історичну, публіцистичну літератури. Крім того, існує ще й розважальна література.

Класифікувати дитячу літературу можна і за родами (епос, лірика, драма), і за жанрами. При чому, коли “звичайні” жанри (роман, повість, оповідання, поема, комедія, драма тощо) потрапляють у сферу літератури для дітей, вони можуть трансформуватися. Уплив казки на поетику жанрів призводить до появи різноманітних жанрових модифікацій — повість-казка, новела-казка, поема-казка. Твори мають двопланове значення, “дитячий” і “дорослий” плани перегукуються, утворюючи діалогічну єдність всередині тексту. Лірична поезія та ліро-епічні жанри тяжіють до фольклору. Епічні жанри історичної та морально‑соціальної тематики відчувають уплив класичної повісті про дитинство тощо.

Практична класифікація дитячої літератури побудована на особливостях процесу читацької психології й періодизації освітнього процесу: література для дошкільнят, для молодших школярів, для учнів середніх класів. Літературу для дітей старших класів називають підлітково-юнацькою.

Тільки жанрово-видова класифікація є стабільною, інші являють собою динамічні системи.

Специфіка дитячої літератури обумовлена насамперед віком читача. Чим менший вік, тим сильніше у творі виявлені своєрідні риси, за якими можна безпомилково визначити, що він адресований дитині. Дорослішає читач — “дорос­лішають” і його книжки, поступово змінюється вся система переваг.

Ще до недавніх часів, розглядаючи будь-який твір дитячої літератури, зважали на певні психолого-педагогічні, морально-виховні, соціально-вікові аспекти. Існував обов’язковий моралізаторський, дидактичний супровід. Сьогодні ж погляд на дитячу книжку змінився. Ми звертаємося зараз до ідеально-вічної шкали та системи цінностей (Бог, істина) та практично-реальних норм (любов до рідної землі, рідної оселі, до навчання, праці), без яких не може бути повноцінного становлення особистості. Специфічною в даному випадку є письменницька майстерність художньо-образного втілення у твори цих норм і цінностей виключно естетичними засобами.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке дитяча література?

2. Яка роль ілюстрації в дитячій книзі? Розкрийте взаємозв’язок тексту й ілюстрації.

3. Естетичні та етичні функції дитячої літератури.

4. Види дитячої літератури.

Висновки

– Наукові дискусії про дитячу літературу зводяться до проблеми виділення дитячої літератури із загальних меж літератури.

– Об’єктивним критерієм виділення дитячої літератури є категорія читача-дитини.

– Функціональні види дитячої літератури включають науково-пізнавальні, етичні, розважальні твори.

– Дитяча література – частина літератури із притаманними їй властивостями, орієнтована на інтерес дітей-читачів, відмінна художньою специфікою, що адекватна дитячій психології.

 

 

Тема 2.2. Усна народна творчість у колі дитячого читання

Зміст

1. Ознаки фольклору. Класифікація. Жанри.

2. Колискові пісні.

3. Забавлянки.

4. Позаігрові пісенні та віршовані твори дитячого репертуару.

5. Казка.

5.1. Жанрові ознаки, художні особливості, тематичні групи.

5.2. Казка. Легенда. Переказ.

5.3. Казка народна й літературна.

Ключові слова: усна народна творчість, колискова пісня, забавлянка, колядка, щедрівка, прозивалка, закличка, примовка, казка, легенда, переказ, літературна казка.

Цілі та завдання вивчення розділу

Опрацювання матеріалу розділу дає можливість визначити поняття „дитячий фольклор”, ознайомитись із різними підходами щодо його класифікації, розглянути жанрову специфіку усної народної творчості, що належить до кола дитячого читання. Ви маєте змогу усвідомити спільні й відмінні риси фольклору й літератури, казки народної й літературної, казки, легенди й переказу.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.2.

При вивченні пункту 1, зверніть увагу на критерії, що покладені в основу класифікації дитячого фольклору. Хто із фольклористів 19 ст. займався упорядкуванням творів для дітей?

Для більш глибокого ознайомлення з матеріалом пунктів 2-4, опрацюйте монографію Довженюк Г.В. „Український дитячий фольклор (Віршовані жанри)”. Чому колискові пісні різних народів світу мають багато спільних рис? Поясніть причини популярності серед дитячої аудиторії жанру прозивалок. Яке місце серед дитячого репертуару займає календарно-обрядова поезія?

Під час опрацювання пункту 5 вам у нагоді стануть джерела 2, 5, а також робота Брауде Л.Ю. К истории понятия „Литературная сказка” // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. – 1977. – Т. 36. – № 3. Особливу увагу необхідно звернути на риси, що є спільними, з одного боку, для казки, легенди й переказу, а з іншого для казки народної й казки літературної.

Прочитайте й законспектуйте

Усна народна творчість у колі дитячого читання

Фольклорні твори з давніх часів є невід’ємною часткою дитячого читання й одночасно одним із джерел, що збагачує дитячу літературу.

Усна народна творчість — це народне, колективне, непрофесійне мистецтво слова, що твориться за особливими специфічними законами усної передачі від покоління до покоління.

Ознаки фольклору

· усна форма творення й поширення;

· традиційність;

· варіантність;

· анонімність;

· колективність;

· наявність постійних форм;

· “мігруючі” блоки;

· простота та ясність стилістики;

· сталість композиції.

У фольклорі немає остаточно завершених творів. Кожен з них увібрав у себе художній досвід попередніх поколінь, він є виявом колективної думки, колективних емоцій, моральних, етичних та естетичних ідеалів.

Процес поступового нагромадження фольклорного матеріалу розпочався з перших видань українського фольклору. У 1837 році на сторінках “Русалки Дністрової” вперше з’яв­ля­ється друком колискова пісня “Ой ходить сон коло вікон”. Великим здобутком українського народознавства ХІХ ст. стали фольклорні збірки та наукові праці М. Макси­мовича, “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” (1872-1978); активно друкува­лися фольклорні матеріали на сторінках часописів “Киевская старина”, “Этнографическое обозрение”, “Етнографічний збірник”, “Харьковский сборник” тощо.

Фольклор і література

Фольклор	Література
1. Усна форма побутування.	1. Писемна форма побутування.
2. Передбачається безпосередній контакт між тим, хто відтворює текст, і тим, хто цей текст сприймає.	2. Безпосередній контакт між автором і читачем відсутній (контакт опосередкований через твір).
3. Колективний автор, що обумовлює варіативність усної народної творчості й використання традиційної поетики.	3. Автор — конкретна особа із властивою йому творчою манерою.
4. Історична основа всієї світової художньої культури.	4. Виникає на ґрунті міфології та усної народної творчості.