Теоретичні дослідження проблем дитячої субкультури

Загально признано, що моральний стан суспільства багато в чому залежить від стану культури. Українська держава кінця двадцятого століття знаходилася в дуже складному становищі. Не було жодної сфери життя суспільства яку не охоплювали б кризисні явища. Різке погіршення матеріального стану народу, ріст числа безробітних, ріст злочинності, в тому числі серед дітей і підлітків, стрімка комерціалізація призвели до того, що моральні орієнтири були втрачені. Покоління дітей початку двадцять першого століття живе і формується в принципово інших умовах.

В сучасному суспільстві, на думку дослідників-культурологів, відбувається відсторонення людини від освіти і процесу залучення її до культурних цінностей. Перед тим як зробити людину культурною, необхідно створювати, підтримувати та розвивати саме культурне середовище. Існуюча освіта виконує тільки посередницькі функції між створеною ззовні культурою і дитиною. Зміни в освіті безпосередньо пов’язані з утворенням умов взаємодії природи і власне культури людини і соціальними цінностями – абстрактною культурою.

Феномен дитячої субкультури включає в себе культуру і суб’єктивне відношення до неї, і спадковий культуростворюючий потенціал дитини. Така постановка питання вимагає дослідження природи, характеру і специфіки дитячої субкультури, вона у вітчизняній практиці ще недостатньо вивчена і неоднозначна. Для характеристики дитинства необхідна методологія полідисциплінарного підходу. До цього часу дослідження дитячої культури обмежувалося даними вікової періодизації, відомими в фізіології і психології.

Необхідно виділити і оцінити критерії інтеграції таких понять, як дитяча субкультура і культура.

Культура – сукупність всіх видів перетворювальної діяльності людини та суспільства, а також результатів цієї діяльності. Одночасно з цим під культурою розуміють рівень досягнень людини, народу, країни, світу (цивілізації). Оскільки в онтогенезі людського розвитку відомі різні рівні, пов’язані з віком, можна зв’язати культуру з цими періодами і середовищем і спробувати розібратися в сутності дитячої культури.

Деякі дослідники розвитку дитинства (Ф. Арієс, Л. Виготський, Е. Ільєнков, В. Кудрявцев, Д. Ельконін, Е. Еріксон та інші) зазначають, що дитинство людини представляє собою соціокультурне явище, яке має історичне походження і природу.

Для виділення дитячої культури з власне культури суспільства необхідно ввести термін “субкультура”. Відомо, що термін “субкультура” ще в 30-ті роки двадцятого століття в науковий обіг ввів американський соціолог і антрополог Т. Роззан. В його розумінні субкультура – “богема”, “вищий світ”, тобто специфічна спільність людей, яка розвивається за своїми законами і має свої культурні цінності. [12, С. 32]

Вчених двадцятого століття також хвилювали проблеми і питання субкультур. Зокрема, професор В. Грішин визначив субкультуру як “…особливу сферу життєдіяльності людини, яку відрізняє певна специфічна система цінностей”. [13, С.102]

На межі двадцятого-двадцять першого століть в культурології відбувалося нове осмислення категорії “субкультура”. Наприклад, такі вчені, як П. Гуревич, В. Лях, К. Хуруженко, А. Оганов, І. Хангельдієва, А. Флієр, запропонували свої трактовки цього поняття і підрозділили їх на: побутові, дозвільні, ігрові, естетичні, обрядові, святкові, конфесійні, дитячі, підліткові, жіночі, тюремні та інші. Погляди провідних вчених Московської школи культурології А. Оганова і І. Хангельдінієвої також не позбавлені цікавості. На їхню думку, “субкультура – специфічна функція культури, основана на ієрархії локальних цінностей певної соціальної групи або спільності (вікової, професійної, ідеологічної), яка носить по відношенню до пануючих цінностей підлеглий характер”. [14, С.371]

Автори переконані, що будь-якій культурі властиве культурне ядро (“ціннісна домінанта”), навколо якого утворюється ряд субкультурних утворень. І якщо раніше у вітчизняній науці було прийнято вважати, що субкультура – це підсистема цілісної системи культури і виникнення субкультури пов’язано з певним рівнем розвитку суспільства, то А. Оганов і І. Хангельдієва висловлюють думку про те, що одна із основ виникнення субкультури – це сучасне породження міського укладу життя.

Вчені відзначають загально значимий характер причин виникнення субкультур і виділяють наступні характеристики субкультури: це приватний випадок загальної культури; вона носить локальний характер; їй властива деяка замкнутість; при цьому субкультура може бути локальна/опозиційна до традиційних цінностей основної культури суспільства; і всередині її структури присутні моменти інакшості і самостійності. В даному дослідженні дотримано поняття “субкультура”, даного П. Гуревичем, визначивши її як “…особливу сферу культури, суверенне цілісне утворення всередині пануючої культури, яка відрізняється власне ціннісним строєм, звичаями, нормами”. [13]

Осмислення субкультурних утворень в офіційній культурі суспільства привело до розуміння, що вони “у відомій мірі автономні, закриті і не претендують на те щоб замінити собою пануючу культуру, витіснити її як даність”. По П. Гуревичу, кожна субкультура володіє стійкістю, однак, народжуючись і живучи, вона в певний історичний час усувається. Таким чином, в рамках науки культурології можна говорити про те, що субкультури обумовлені не тільки історичною і біологічною зміною поколінь, але і культурними відмінностями.

Думки вченого про те, що сучасний зміст субкультур зазвичай розглядається в рамках концепції соціалізації, розділяється. Дійсно, входження людини/дитини у світ взагалі викликає складності і протиріччя. Адаптація до світу культури часто також буває важкою. Ці проблеми і породжують ті чи інші субкультурні феномини: дитячі, молодіжні, етнічні, релігійні та інші.

Знадобилось не одне десятиліття, щоб визнати існування дитячої субкультури. В її структурі в загальному вигляді виділяються три основні частини: природа дитини, дитяча модель світу і система його відношень як до своєї природи, так і до світу. На рівні відношень культура завжди являється суб’єктивною, її розуміння і вираження однієї дитини відрізняється від таких же у іншої дитини. Без розуміння дитини на рівні її суб’єктивної культури неможливо щось змінити на краще у освітніх і виховних системах суспільства.

Соціально необхідні якості задані в культурі і освіті у формі цілей і цінностей, але вони ж виявляють себе в різній степені у характері і поведінці дітей. Ця ступінь вираженості соціально необхідних якостей і визначає рівень дитячої субкультури. Суб’єктивність її характеризується відмінністю від відомих, стійких тенденцій розвитку культури суспільства і перспективою вдосконалення власних форм і задумів дітей.

Основуючись на концепції французького культуролога К. Крюбельє, можна виділити особливості дитячої субкультури:

1. Опозиція до світу дорослих і бажання жити таємно від них.

2. Наявність особливого секретного коду.

3. Принцип територіальної автономії кожної групи і гостре внутрішнє суперництво і боротьба.

4. Статева сегрегація (відокремлення).

5. Наявність власної мови (жаргону), а також ритуалів, ігор і т. і.

Отже, дитячою субкультурою названо таке явище дитячого життя, яке визначає якісні зміни в його природі, стосунках і світорозумінні, які дозволяють відрізняти одну дитину від іншої. Знання моделі культури, її особливостей і функцій необхідно, так як дитяча субкультура не існує окремо від суспільства, вона існує як культура в культурі. На думку російського вченого В. Абраменкової, дитяча субкультура виконує наступні функції:

1. Соціалізуючи (основний компонент соціалізації – група однолітків).

Психотерапевтичну (важливість цій функції надає дитячий фольклор).

2. Культуроохоронну (дитяча субкультура ще може зберігати народний фольклор, який руйнується сучасною цивілізацією).

3. Прогностичну (орієнтування на майбутнє). [15]

До вище названих функцій можна додати ще декілька, також не менш важливих: ознайомлювальну, пізнавальну, виховну, застерігаючи, комунікативну, естетичну, регулюючу, соціонормативну, психотерапевтичну, закріплюючу.

Тим не менше у двадцятому столітті у багатьох вітчизняних вчених виникали сумніви у виділенні дитячої субкультури, у виявленні існування своєрідної картини світу, своєї етики нормативних стосунків, мистецтва, традицій і фольклору.

Культура суспільства, будучи культурою “дорослих”, довго відмовляла світу дитинства у визнанні його як особливого субкультурного утворення. Потрібні були десятиліття наполегливих праць і кропітких досліджень, щоб виділити в науковому гуманітарному знанні категорію “дитяча субкультура”. Варто відмітити, що в Росії наукове визначення дитячої субкультури почалося уже в кінці дев’ятнадцятого століття. Одним з перших, хто вивчав світ дитини був Є. Покровський. Будучи лікарем за освітою, він не тільки вивчав побут дітей і їх звичаї, але вдосконалював школу, наставляв батьків. [16] В цілому його роботи можна розглядати як етнопедагогічні.

Величезний вклад у вивчення дитячої субкультури вніс Г. Виноградов, відомий радянський вчений фольклорист, етнограф, літературознавець. Він розробив і склав програму по збиранню етнографічних і фольклорних матеріалів.

Відомий знавець дитячої літератури і популяризатор дитячого фольклору О. Капіца у двадцяті роки минулого століття була вибрана головою комісії по вивченню дитячого побуту, мови, фольклору при відділенні етнографії Руського географічного товариства, який був першою радянською державною установою, яка займалася питаннями культури дітей.

Дитяча субкультура та її специфіка як об’єкт культурологічного дослідження по великому рахунку поки що залишається маловивченою. Однак, саме дитяча субкультура виявиться необхідною і затребуваною для соціально-культурного проектування майбутнього не тільки на регіональному, але і на загальнодержавному рівні.

Підростаюче покоління, як стверджують медики, менш здорове і фізично і психічно; щорічно збільшується кількість підлітків, які ведуть асоціальний маргінальний спосіб життя. ЗМІ, інтернет, реклама та інші доступні джерела відкривають кордони вільного виховання і вільної культури.

Етико-правові стосунки серед дітей також відіграють важливу функціональну роль і є, мабуть, основним стержневим регулюючим моментом в їх житті і субкультурі. Етична і моральна сторона взаємовідношень визначається дітьми і підлітками наступним переліком людських якостей: добротою, увагою, чутливістю, розумінням, вірністю, відданістю, чуйністю, веселістю, правдивістю, незалежністю, відвертістю. В співтовариствах дітей, за їхніми уявленнями, немає місця зраді, обману, слабкості, боягузтву, сваркам, незлагодам.

Таким чином, аналіз матеріалів дослідників дозволяє виявити загальне і особливе, слабкі і сильні сторони концепцій, які розглядають формування і розвиток категорії “дитяча субкультура”:

1. Освіта, являючись частиною культури, реалізується як засіб і умова створення індивідуальної культури людини.

2. Наукова думка кінця двадцятого століття, нажаль, виявилась не готовою відповісти на ряд питань про генезис дитячої субкультури.

3. В історії і сучасному стані педагогіки і освіти чергувалися і жорсткі, розпорядчі нормативну культуру позиції і позиції, які вважали пріоритетами освіти розвиток індивідуальної культури і своєрідності людини і народів.

4. В дане поняття – дитяча субкультура – різні автори вкладали не однакий зміст, що являється показником слабкої вивченості питання.

5. Пострадянські дослідники субкультури обмежуються історичним і етнографічним підходами.

6. Дитяча субкультура є особливою культурою в загальній культурі і визначає якісні зміни в природі, відношенні і світосприйнятті, які дозволяють відрізнити одну дитину від іншої. Вона включає в себе наступні взаємозв’язані компоненти: фізіологічні дані, спадкові фактори, психічні процеси, фактори активності, соціально-необхідні якості і дитячу модель світу.

7. В даний час поглибленого системного культурологічного вивчення сучасного стану проблем дитячої субкультури недостатньо. Основуючись на окремих положеннях учених, пропонується наступна структура розгляду “дитячої субкультури”: історіографія, підходи, визначення.

8. Оскільки субкультура дозволяє відрізняти одну дитину від іншої, культуру одного народу від культури іншого, необхідно припускати специфічність субкультури школярів.

Культурологічний підхід, дає підстави для авторського розуміння категорії “дитяча субкультура”, яка є системою цінностей і норм культурного простору дитинства, основана на культурі певного регіону.