Феномен дитячої субкультури як місце особистого самовизначення педагога-вихователя.

 

Актуалізація проблеми вивчення феномену дитячої субкультури у контексті професійно-педагогічної успішності особистості на сучасному етапі розвитку суспільства носить соціокультурні причини. Це зумовлено, по-перше, сучасною гуманізацією і демократизацією суспільного життя, визнанням самоцінності дитинства, його особливої ролі у розвитку загальнолюдської культури і особистості дитини. По-друге, чутливістю дитинства до всіх змін у суспільстві, миттєвим реагуванням на них при активній самостійній постановці дітьми перед дорослими все нових і нових виховних завдань, їх впливом на установки педагогічного світу. По-третє, автономність існування дитячої субкультури активує до неї дослідницьку цікавість з боку саме педагогічного співтовариства, зацікавленої у досягненні соціально значущих професійних результатів і в особистісному розвитку. По-четверте, сучасна система додаткової освіти дітей, виховний простір, що динамічно розвивається, шукає нові можливості для задоволення потреб дитячого співтовариства у активній творчі сумісній діяльності з дорослим, для збереження і розвитку дитячої субкультури. Даний комплекс причин підкреслює актуальність дослідження заявленої проблеми і створює особливу ситуацію наукового самовизначення.

Якщо вивчати даний культурний феномен у контексті педагогічної діяльності, то очевидна роль особистісної, ціннісно-смислової складової у прийнятті субкультурних феноменів педагога. Як зазначає А. Маркова, “процес

особистісного самовизначення педагога як процес зіткнення особистісних смислів і вибору життєвої стратегії, професійної позиції, маючи конфліктний характер, залежить від тієї сфери, того простору, який актуалізує цей процес”. [17, С.58] У даному випадку, в якості “актуалізую чого простору” розглядається дитяча субкультура. Якщо раніше дитинство вивчалося фольклористами (Г. Виноградов, 1930; О. Капіца, 1928; Є. Покровський, 1887), то сьогодні даним феноменом цікавляться і психологи (В. Абраменкова, 1999; Д. Фельдштейн, 1999; Е. Еріксон, 1996; Д. Ельконін, 1995 та ін.), і педагоги (В. Кудрявцев, 1997; Н. Михайленко, Н. Короткова, 1993; М. Кондратьєв, 1997; О. Лішен, 1997; А. Мудрик, 1977; Є. Субботський, 1991 та ін.), і соціологи (І. Кон, 1988; М. Мід, 1988), і філософи (Ю. Лотман, 1978).

Ідея міждисциплінарного синтезу з допомогою якого можливе створення цілісної панорами уявлень про закономірності становлення особистості дитини у суспільстві висловлювалась багатьма вченими: Р. Заззо, С. Московічі, А. Петровським, Д. Фельдштейном, Р. Харе, Д. Ельконіним, Е. Еріксоном та ін.

У філофському словнику поняття “субкультура” розкривається через загальну природу і універсальність даного явища. “Всередині різноманітних суспільних груп народжуються специфічні культурні феномени. Вони закріплюються в особливих рисах поведінки людей, свідомості, мови. Міський майдан демонструє власну культуру, сільська вулиця – багато в чому іншу. Ці відсіки культури називаються субкультурами, які демонструють складний спектр субкультурних елементів”. [18]

У сучасній психологічній науці домінуючі позиції у вивченні дитинства займає культурно-історична концепція психічного розвитку Л. Виготського. Визначивши середовище як джерело психічного розвитку, автор зазначає, що його (джерело) необхідно розглядати не абсолютно, а відносно, так як вплив середовища визначається переживаннями дитини, точніше “ключовим переживанням”, відношенням, характерним для кожного вікового періоду. [19, С.56] Даний підхід дозволяє побачити роль дитячої субкультури як особливого предмету переживань дитини у процесі її дорослішання, і несе в собі психологічну сутність певного вікового періоду.

Працюючи в даній психологічній парадигмі, Д. Ельконін відзначав прагнення дитини відокремитись всередині певного соціального цілого, але “кожний крок емансипації дітей від дорослих веде до поглиблення їх зв’язку з діяльністю суспільства”. [20, С.145] Таким чином, дитяча субкультура надає дитині можливість емансипуватися від дорослого співтовариства і задовольняє потребу жити своїм життям у вузькому колі собі подібних, навчаючись тим самим життю у “великому” суспільстві.

В. Абраменкова відзначає смислову двохплановість дитячої субкультури, визначаючи її, по-перше, як все те, що створено людським суспільством для дітей і дітьми; по-друге, як смисловий простір цінностей, настанов, способів діяльності і форм спілкування, здійснюваних в дитячих співтовариствах у конкретно-історичній соціальній ситуації розвитку. [7, С.67]

І. Кон застосовує у вивченні феноменів дитинства системний підхід, і розглядає дитячу субкультуру як вид вікової субкультури, яка в свою чергу є елементом особливої системи – вікового символізму. З його точки зору вікова субкультура – це специфічний набір ознак і цінностей за якими представники даного вікового шару, класу або групи усвідомлюють і стверджують себе в якості “Ми”, відмінного від усіх інших вікових спільностей. І. С. Кон зазначає, що, крім вікової субкультури, віковий символізм включає ще чотири елементи: по-перше, нормативні критерії віку, тобто прийняту культурою вікову термінологію, періодизацію життєвого циклу з вказівкою тривалості завдань його основних етапів; по-друге, вікові властивості або вікові стереотипи – риси і властивості які приписують культурою особам певного віку і які виступають для них у якості норми, яка мається на увазі; по-третє, символізація вікових процесів, тобто уявлення про те як протікають або мають протікати ріст, розвиток і перехід індивіда з однієї вікової стадії в іншу і, по-четверте, вікові обряди, тобто ритуали, завдяки яким культура структурує життєвий цикл і оформлює взаємовідношення вікових шарів, класів, груп. [21]

Дане розуміння феноменів віку дозволяє отримати уявлення про дитячу субкультуру як про системне, складно організоване, культурно-соціальне явище з багатьма зовнішніми і внутрішніми зв’язками і стосунками.

Аналіз літератури дозволяє виявити певні дослідницькі позиції стосовно ролі дитячої субкультури в культурі і причинах її виникнення. Дитяча субкультура, безумовно, включає в себе характеристики будь-якої субкультури, але смисл її існування специфічний.

Багато дослідників (Абраменкова В., 2000; Кон І., 1988; Кондратьєв М., 1999 та ін.) зазначають, що якісною, смисловою особливістю дитячої субкультури є її відносні цілісність, автономність, замкнутість. Це “культурне” положення надає існуванню дитячої субкультури особливу значимість, а її вивченню – особливу складність.

В. Кудрявцев, описуючи дитячу субкультуру як “особливу систему існуючих в дитячому середовищі уявлень про світ, цінності і т.д., яка, частково, стихійно утворюється всередині пануючої культурної традиції даного суспільства”, як “культуру в культурі, яка живе за специфічними законами, хоч і “вбудовану” в загальне культурне ціле”. [22, С.26] Автор підкреслює, що дитяча субкультура займає в культурі відносно автономне місце. Дослідник вважає, що своїм походженням дитяча субкультура зобов’язана історичній емансипації дитячого співтовариства від дорослого.

В. Абраменкова підтримує позицію в тому, що дитяча субкультура в загальнолюдській культурі займає підлегле місце, володіючи відносною автономією. Дослідник вважає, що виникнення дитячої субкультури зумовлено статевовіковою стратифікацією суспільства, коли члени, які не пройшли ініціацію (посвячення), члени общини об’єднувались для здійснення сумісних форм життєдіяльності тотожній дорослим.

Г. Абрамова вбачає причину виникнення дитячої субкультури у необхідності реалізації потенціалу дітей певного віку, у відкритті світу навколо і світу “в собі”.

З філософської точки зору будь-яка “субкультура покликана утримувати соціокультурні ознаки в певній ізоляції від “іншого” культурного шару”. [18]

М. Мід, зазначаючи соціальну природу виникнення субкультури, говорить про те, що причиною формування дитячої субкультури або “культури тінейджерів”, являється особливий механізм передавання культури, на підставі якого автор класифікував типи культур, існуючих в сучасному світі. По-перше, це кофігуративна культура, в якій переважаючою моделлю поведінки для людей, які належать до даного суспільства, виявляється поведінка їх сучасників. Виникнення субкультури тінейджерів М. Мід пов’язує з інституалізацією в культурі кофігурації серед ровесників, тобто освітня система породжує об’єднання однолітків (в класах, групах). Як зазначає автор, реальне послаблення кофігуративного механізму передавання культури на сучасному етапі розвитку суспільства і створює новий тип культури – префігуративної, в якій майбутнє невідоме. Причина її виникнення бачиться у розвитку нових видів зв’язку між молодими людьми. “Сьогодні в усіх частинах світу, де всі народи об’єднані електронною комунікативною мережею, у молодих людей виникла спільність досвіду, якого ніколи не було і не буде у старших. І навпаки, старше покоління ніколи не побачить в житті молодих людей повторення свого безпрецедентного досвіду змін, які замінюють один одного… Сьогоднішні діти виростають у світі, якого не знали старші…” [23, С. 136] Даний підхід описує особливу соціальну ситуацію розвитку сучасного дитячого співтовариства, специфіку взаємовідношень із дорослим світом, актуалізуючи значимість ціннісною, осмисленою професійною позицією сучасного педагога.

Таким чином, винятковість, самоцінність дитячої субкультури зумовлена і об’єктивними (історичними, культурними, соціальними) і суб’єктивними (психологічними, віковими) причинами її виникнення.

Дані уявлення про специфіку природи виникнення субкультури і дитячої субкультури зокрема, дають основу для усвідомлення функцій дитячої субкультури для розвитку дитини. У контексті досліджень близька позиція В. Абраменкової, з точки зору якої, сенс дитячої субкультури для дитини заключається, по-перше, в тому, що вона надає йому особливий психологічний простір, завдяки якому дитина набуває “соціальної компетентності в групі рівних собі”. [7, С. 112] Таким чином, основною функцією дитячої субкультури автор вважає соціалізуючи, а основним агентом соціалізації дитини є група однолітків.

По-друге, дитяча субкультура надає дитині вибір можливостей для соціалізації, експериментальний майданчик для випробування себе, визначення меж своїх можливостей, заглиблюючи її в інші логіки, інші світи і простори. Тим самим, автор бачить в дитячій субкультурі своєрідну зону варіативного розвитку, яка забезпечує готовність до вирішення завдань в непередбачуваних обставинах.

По-третє, простір дитячої субкультури створює дитині “психологічне укриття”, захист від несприятливих впливів дорослого світу, тобто виконує психотерапевтичну функцію. В. Абраменкова зазначає, що ступінь заглибленості дитини в дитячу субкультуру є своєрідним показником гармонійності стосунків з іншими людьми.

По-четверте, дитяча субкультура виконує культуро охоронну функцію, яка заключається в переміщенні культурних цінностей з обігу дорослих у дитяче середовище, з метою збереження традицій з оновленою функціональністю.

По-п’яте, у дитячій субкультурі існують механізми, які допомагають дитині виробити готовність до вирішення проблеми, які з’являться в майбутньому, на наступній фазі її розвитку, і сформувати алгоритм адекватної дії. В цьому проявляється прогностична функція дитячої субкультури.

По-шосте, проблематизуючи і переосмислюючи історичну спадщину дорослих, дитяча субкультура висвітлює точки росту загальнолюдської культури. Вона набуває значення пошукового механізму нових напрямків розвитку суспільства. [7, С.68]

Таким чином, дитяча субкультура володіє достатньо великим розвиваючим потенціалом для дітей, втілюючи в собі самобутні способи успішного освоєння дитиною нових сторін соціальної дійсності, при цьому займаючи власне місце у сучасному культурному просторі і забезпечуючи стійкий розвиток людства.

Важливо відмітити, що багатофункціональність дитячої субкультури зумовлена різноманіттям її змісту, тобто, тим, що дитяче співтовариство створювало “для себе” протягом всього соціогенезу. На думку В. Абраменкової, зміст дитячої субкультури складають: традиційні народні ігри; дитячий фольклор; дитячий правовий кодекс; дитячий гумор; дитяча магія і міфотворення; дитяче філософствування; дитяче словотворення; етичні уявлення дітей; наділення прізвиськами ровесників і дорослих; релігійні уявлення.

Дослідники зазначають (М. Осоріна, 1999; В. Кудрявцев, 1999), що специфічною є форма передачі змісту дитячої субкультури “з уст в уста”. Виявлено, що це найчастіше відбувається в умовах неформального спілкування дітей на ігрових майданчиках, літніх таборах, санаторіях, лікарнях. Тільки під кінець періоду дитинства, поряд з усними, з’являються писемні тексти – пісенники, дівочі альбоми, “гадалки”, збірки анекдотів. Отже, неформалізований простір додаткової освіти дітей має суттєві переваги у підтримці і розвитку безцінних “текстів” дитячої субкультури. В. Абраменкова виділяє у змісті дитячої субкультури не тільки актуальні для масової культури особливості поведінки, свідомості, діяльності, але і особливі форми існування культурно-історичного минулого у свідомості дитини як соціогенетичні інваріанти, під якими розуміють відносно стійкі у часі та просторі зразки, моделі, жанри, тексти, які представляють собою “уламки” різних епох, сліди пам’яті минулого досвіду людства, що передавалися з покоління в покоління дітей. Даний феномен відображає одну з особливостей дитячої субкультури – її відносну консервативність. Але в той же час автор зазначає динамічність дитячої субкультури, яка заключається у багатстві варіантів того чи іншого тексту. Ці суперечливі одне одному характеристики розглядаються як двигуни літературної творчості дітей і умови збагачення змісту дитячої субкультури. Отже, сутнісними характеристиками дитячої субкультури є:

· системність, складно організованість, соціальна направленість, багатство зовнішніх і внутрішніх зв’язків і стосунків.

· відносна цілісність, автономність і замкнутість для проникнення іншої культури;

· одночасна консервативність і динамічність;

· багатоплановість змісту, що має історичну природу;

· багатофункціональність, що відображено в соціалізуючій, варіативній, психотерапевтичній, культуро охоронній, прогностичній і пошуковій функціях.

Всі відмічені особливості дитячої субкультури пред’являють особливі вимоги до рівня психологічної готовності педагога додаткової освіти дітей в наступних контекстах: усвідомленого і осмисленого вибору професійної позиції, незалежно від віку дітей; характеру стосунків до ресурсів “дитячої життєтворчості” та їх проявам; включеністю в проблемне “культурне поле” дітей з метою досягнення суб’єктивного задоволення від соціально-значущих результатів професійної діяльності.

Важливо відмітити, що педагог у своїй діяльності зустрічається не стільки з індивідуальними проявами субкультурних феноменів, а з дитячою групою як безпосереднім носієм дитячої субкультури. Дитяча група представляє собою соціально-психологічну реальність включену в конкретні обставини розвитку суспільства і володіючу власним соціальним статусом. Підкоряючись основним соціально-психологічним закономірностям, дитяча група має власну специфіку, зумовлену особливостями дитячої субкультури, а також специфічною роллю однолітків у соціалізації дитини. Отже, педагог додаткової освіти дітей, взаємодіє з дитячою групою як провідником субкультури і враховуючи вік та рівень розвитку даного дитячого співтовариства, а також потребу дітей в певних взаємовідношеннях з дорослими (педагогом), має можливість створити особливий творчий освітній простір для виховання підростаючого покоління.

Таким чином, виявлені специфічні особливості дитячої субкультури збагачують процес особистісного самовизначення педагога додаткової освіти дітей, розширюючи уявлення про ресурси дитячої субкультури. Автори мають теоретичні і емпіричні дані [24], які дозволяють стверджувати, що ефективне особистісне самовизначення педагога до дитячої субкультури є фактором досягнення професійної успішності в системі додаткової освіти дітей.

 

ВИСНОВКИ

 

Метою даної роботи було вивчення особливостей дитячої субкультури та соціального виховання дитини, а також місце особистого самовизначення педагога-вихователя у цій сфері.

Ми розглядали поняття дитячої субкультурі в сучасному соціумі, дитячий фольклор та соціальне виховання зокрема. В результаті дослідження матеріалу була виявлена суттєва відмінність дитячої субкультури від субкультури молоді та дорослих. Дитяча субкультура відрізняється від дорослої не тільки віком, адже світ дитинства має свої особисті особливі традиції, цінності, фольклор, які діти передають один одному з покоління в покоління. Світ дитинства відрізняється від світу дорослих, яким варто не тільки уважніше ставитись до нього, а і допомагати в його розвитку та збереженні, адже саме завдяки дитячій субкультурі дитина здатна задовольнити свої найважливіші потреби: зближення з іншими людьми за межами родини; самостійності та участі в соціальних змінах та ін.

В ході даного дослідження було з’ясовано, що однією з основних і дуже важливих функцій дитячої субкультури є фольклор.

Дитячий фольклор є досить містким та багатогранним, в нього входять традиційні народні ігри, рухливі ігри, хороводи, лічилки та дражнили, казки та загадки, дитяча словотворчість, надання дітьми прізвиськ як одноліткам так і дорослим, та навіть релігія.

Також були розглянуті теоретичні поняття та підходи різних вчених дитячої субкультури.

Завдяки цьому стало відомо, що дослідники які займалися вивченням розвитку дитини, зійшлися в думці, що дитинство людини – це соціокультурне явище, яке має своє історичне походження та природу. А сам термін “субкультура” з’явився вперше ще в 30-ті роки двадцятого століття, і було зазначено, що субкультура – це специфічна спільність людей, яка має свої культурні цінності та розвивається за своїми законами.

Був розглянутий феномен дитячої субкультури як місце особистого самовизначення педагога-вихователя.

Якщо вивчати даний культурний феномен у контексті педагогічної діяльності, то очевидна роль особистісної, ціннісно-смислової складової у прийнятті субкультурних феноменів педагога. Адже, як було зазначено деякими вченами, ціннісно-смислове самовизначення педагога відносно дитячої субкультури – це фактор професійної успішності. З чого можна зробити висновок, що для роботи із дітьми, педагогам-вихователям необхідно знати та розбиратись в дитячій субкультурі для того щоб знайти підхід до вирішення тих чи інших можливих проблем в роботі із дітьми.