Тема 2. 6. Світ дитинства в українській прозі ІІ половини ХХ ст.

Зміст

4. Художня спадщина Григора Тютюнника. Тематичне коло творів письменника. Філософське осмислення людського буття.

5. Художня своєрідність відтворення внутрішнього світу дитини у творчості Віктора Близнеця.

6. Творчість Є. Гуцала. Неповторність дитячих характерів. Відображення національної своєрідності українського життя.

Ключові слова: художня деталь, зображувально-виражальні прийоми, композиційні завдання, тематичне коло творів, ідейно-художнє навантаження, автобіографічність творів.

Цілі та завдання вивчення розділу

При вивченні розділу необхідно ознайомитись із основними віхами життєвого та творчого шляху Гр. Тютюнника, В. Близнеця, Є. Гуцала; визначити тематичне коло творів, їх смислове та художнє навантаження, ідейну спрямованість; окреслити визначальні риси творчої особистості письменників, з’ясувати особливості розкриття внутрішнього світу персонажів творів.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.

Опрацьовуючи матеріал пункту 1, зверніть увагу на причини, через які твори Гр. Тютюнника довгий час не визнавалися в Україні. Які важливі морально-етичні проблеми часу висвітлює письменник у своїй прозі? Які засоби використовує автор при розкритті характерів персонажів?

При вивченні пункту 2 доцільно використати роботу Гурманської А. „Віктор Близнець – повістяр” (Слово і час. – 1999. – № 2), а також збірник літературно-критичних статей, нарисів про В. Близнеця „Як звук павутинки” (К., 1987). Хто є головними героями повістей письменника? Які засоби використовує автор для їх змалювання? Визначте сюжетно-композиційні особливості повісті „Звук павутинки”. Чим нагадує головний персонаж Льонька героїв творів Григора Тютюнника?

Вивчаючи пункт 3, дайте відповіді на запитання: „Яка провідна тема дитячої прози Є. Гуцала?”, „Як він її висвітлює?”, „Що письменник виводить у центр зображення у своїх творах?”

Прочитайте й законспектуйте

 

Григір Тютюнник

(1931-1980)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка на Полтавщині в селянській родині. У 1937 році батька майбутнього письменника було заарештовано (з політичних мотивів) і Григора забрав на Донбас батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. У 1938 році хлопця віддали до школи. У 1942 році вирушив на Полтавщину до матері рятуватися від голоду. У 1946 році після закінчення п’ятого класу розпочав навчання в Зіньківському ремісничому училищі. По його закінченні працював у рідному колгоспі. Пізніше — знову Донбас. У листопаді 1951 року Григора на 4 роки забирають служити в армію (Владивосток) радистом. Незабаром після демобілізації закінчив десятирічку і вступив на філологічний факультет Харківського університету. Восени 1963 року Тютюнник переїздить до Києва. Працював в газеті “Літературна Україна”, на кіностудії ім. О. Довженка, у видавництві “Молодь” і “Веселка”.

Перший твір — новела “В сумерки” — була написана 1961 року й надрукована в Московському журналі “Крестьянка”. Згодом в українській періодиці з’являються оповідання Г. Тютюнника “Дивак”, “Смерть кавалера”, “Зав’язь”, “В сутінки”, а в 1966 році вийшла перша збірка письменника “Зав’язь”. Далі були книги “Деревій” (1969), “Батьківські пороги” (1972), “Крайнебо” (1975). Проте надруковано було не все, що включав у збірки письменник. Правдиві твори не подобалися тогочасній критиці.

З 1970 року письменник активно працював у галузі дитячої літератури. Цього року видав збірку оповідань для дошкільнят “Ласочка”. Пізніше — збірки оповідань і казок “Лісова сторожка” (1971), “Степова казка” (1973), “Однокрил” (1974).

Цикл “Лісова сторожка” — це цікаві розповіді про господарювання в лісі Данила разом зі своїм приятелем, кривоногим і бідовим песиком Кузькою, вірним другом лісового сторожа і його незмінним помічником. Письменник художньо досконало відтворив і молоденький розсадник з сосонками-їжачками, і постать доброго чародія лісу Данила, і розумного рудого песика. Данило — надзвичайно витончена, добра й чуйна людина. Він дбає і вболіває за кожну рослину і тварину в лісі; це в свою чергу облагороджує його, робить добрішим і щедрішим, духовно красивим і умиротвореним. Автор показав свого героя зворушливо чуйним і мудрим, невтомним трудівником і справжнім гуманістом. Його серце сповнене любові до всього живого, бажання допомогти скривдженому. Мудрий Данило в кожній істоті бачить частинку природи, що має своє призначення і без якої обідніє світ. Він слухає природу, розуміє її і знає, що їй треба. Тому і звірі горнуться до нього, шукають захисту і співчуття. Григір Тютюнник наділив багатьох із них яскравим характером; здається, ніби всі вони наділені розумом і навіть почуттями. В усьому циклі незримо присутній сам автор, його ставлення до людини, землі, природи, його розуміння життя.

Дітям старшого віку Григір Тютюнник присвятив оповідання “Зав’язь”, “На згарищі”, “Дивак”, “Смерть кавалера”, “Сито, сито”, “Обнова” та ін. і повісті “Облога”, “Климко”, “Вогник далеко в степу”. Письменнику вдалося в цих творах з надзвичайною проникливістю розкрити душу маленької людини, її найпотаємніші почуття і мрії. Автор з великою делікатністю й тактом описує зародження почуття кохання в юних Миколи й Соні (“Зав’язь”). Він глибоко відтворює душевний злам і розчарування, які переживає ремісник-підліток від ганебного вчинку героя війни, а тепер замполіта училища Валерія Максимовича (“Смерть кавалера”), вражаюче правдиво прозаїк розкриває переживання хлопця-сироти, біль його зневаженої гідності в оповіданні “Обнова”, закликаючи оберігати вразливу незахищену душу дитини від бруду, підлості й цинізму. У своїх творах письменник відтворює звичайні буденні життєві ситуації, проте саме в них і видно характер людини, її внутрішній світ, ставлення до інших і до самого життя. “…проблематика творів письменника надзвичайно широка, вона охоплює соціально-психологічну й морально-етичну сфери людського буття. Тютюнник виразно бачив і викривав такі ганебні явища суспільного життя періоду застою, як бездуховність, споживатство, конформізм, міщанство. Вони свідчили про серйозні деформації не тільки в соціальному устрої, а ї в національному українському характерові, що особливо боліло художнику слова. Він говорив про це відверто і сміливо” [1,312].

На автобіографічному матеріалі побудовані повісті “Облога”, “Климко”, “Вогник далеко в степу”. Вони продовжують одна одну, відтворюючи певні часові періоди в житті українського народу — початок війни, роки фашистської окупації, повоєнні часи — і водночас розкривають етапи формування цілого покоління, дитинство якого припало на війну, а змужніння — на нелегку відбудову.

Головним героєм “Облоги” є хлопчик-сирота, якого бійці, з любов’ю називають Харитон Дем’янович. Він надзвичайно чутливий і спостережливий. Дитина безпомилково визначає суть людини, міру доброти й щирості в ній. Добираючись до своєї домівки, Харитон зустрічає багато різних людей. Особливе місце серед них займає колишній директор школи, а тепер боєць Калюжний, який і на фронті залишається педагогом-гуманістом, дбайливо опікає сироту. Хлопчик усім серцем прихиляється до доброї і душевної людини.

Основна думка повісті “Климко” — маленькі громадяни нашої країни — діти війни — виявляли таке милосердя, яке й дорослим було не до снаги. Цей твір автор вважав найдорожчим для себе. Він втілив у ньому свій ідеал людини. Маленька сирітська душа Климка сповнена доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних. Доброта та самовідданість Климка розкривається в багатьох епізодах. Важливою є розповідь про перебування дитини в тітки Марини, яка пожаліла хлопчика, лікувала його, виходжувала після гарячки й хотіла всиновити. Незважаючи на те, що Климкові подобалося в доброї жінки, він не погодився, оскільки відповідав уже не тільки за себе, а й за життя На-талі Михайлівни та маленької Олі.

За благородство свого серця, безкорисливість і доброту Климко заплатив життям. “Фашистська куля обпекла його груди, і він не зміг навіть востаннє обізватися на поклик свого друга Зульфата, який щодня виходив до станції виглядати його і нарешті зустрів… Здається, кінець жорстокий і несправедливий. Однак війна завжди несправедлива: гинуть найкращі, виявляючи максимум благородства, доброти й милосердя. Отже, ще одна ідея повісті — прокляття війні” [1,311].

Життя учнів ремісничого училища — тема повісті “Вогник далеко в степу”. Вона продовжує розповідь про дітей війни, але вже після Перемоги. Твір перейнятий світлом ніжної любові письменника до своїх героїв, чотирьох сільських підлітків —трьох Василів і Павлика, якому в повісті приділено найбільше уваги. У багатьох епізодах Павлик нагадує самого юного Григора. Герої повісті ростуть і мужніють, вчаться розбиратися в людях, боротися зі злом, мріють про майбутнє життя. Дитячі мрії і є тим вогником надії на краще, що зігрівав їхні душі.

1980 року за кілька днів до смерті Григора Михайловича Тютюнника за повісті “Климко”, “Вогник далеко в степу” було вшановано премією імені Лесі Українки. Мистецька спадщина письменника буде завжди актуальною, оскільки вічними залишаються принципи милосердя, добра, правди, що їх проголошував Григір Тютюнник у своїх творах.

Питання для самоконтролю

1. Які твори Григора Тютюнника побудовані на автобіографічному матеріалі. Які проблеми вони піднімають?

2. Що ви можете сказати про особливості творчої манери Г.Тютюнника?

3. Які композиційні завдання виконує художня деталь у творчості письменника? Обґрунтуйте відповідь.

Література

1. Вітренко Р.І. Григір Тютюнник // Нові імена в програмі з української літератури: Посібник для вчителя / Упоряд. В.Я. Неділько. — К.: Освіта, 1993.

2. Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора Тютюнника: Спогади про письменника. — К., 1988.

3. Захарчук І. Проекція дивака у творчості Григора Тютюнника // Дивослово. — 1998. — №10.

4. Мороз Л. З. Григір Тютюнник. Нарис життя і творчості. — К., 1991.

5. Неживий О. Луганщина і Григір Тютюнник // Слово і час. — 1998. — №3.

6. Шевченко З. Творчість Григора Тютюнника у шкільному ви-вченні // Дивослово. — 1997. — №2.

7. Шудря М. Непідкупний голос правди (Невідоме про Григора Тютюнника) //Дивослово. — 1996. — №4.

Прочитайте й законспектуйте

 

Віктор Близнець

(1933-1981)

Народився Віктор Семенович Близнець 10 квітня 1933 року в селі Володимирівка Компаніївського району Кіровоградської області в родині колгоспника. У 1957 році закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет і журналів. Творча спадщина письменника складається із збірки оповідань “Ойойкове гніздо” (1963), повістей “Паруси над степом” (1965), “Землянка” (1966), “Древляни” (1968), “Звук павутинки” (1970), “Мовчун” (1972), “Женя і Синько” (1974), роману “Підземні барикади” (1977), збірки оповідань “Як народжується стежка” (1977), повісті-казки “Земля світлячків” (1979).

Помер письменник 2 квітня 1981 року.

Твори про дітей і для дітей В. Близнець писав “у сумнозвісний період обмеження творчих свобод, кон’юнктурщини, зниження художньої та соціальної відповідальності митців, зумовлених згубним впливом ідеологічного пресингу адміністративно-бюрократичної системи. Цим негативним тенденціям, що роз’їдали національне письменство зсередини, протистояли книжки В. Близнеця — самобутні, відмінні од схем і канонів, позначені щедрою вигадкою, веселою грою зі словом” [1,52].

Митець, глибоко знаючи й розуміючи світ дитини, її психіку, проблеми і прагнення, зміг достовірно передати дитячі радощі та печалі, бурхливі пристрасті й вчинки. Героями повістяра є люди здорової народної моралі, вони здатні захистити слабшого; дружба, любов, милосердя, мужність — для них не просто абстрактні поняття, а конкретні вчинки й життєва позиція.

До кращих творів прозаїка критика справедливо відносить ліричну повість “Звук павутинки”. “Чистотою звучання, культурою письма ця річ нагадує мені “Маленького принца” Антуана де Сент-Єкзюпері” [6,5], — пише О. Гончар. У повісті письменник орієнтується на літературну традицію зображати світ дитини через образи природи. Свідченням цього є сама присвята твору “трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві”.

У повісті відсутній зовнішній сюжет, це епічна оповідь у дев’яти новелах про змужніння сільського хлопчика; події реальності в його душі викликають симфонію радісних, а інколи й болючих переживань. В. Близнецю вдалося майстерно відтворити внутрішній світ маленького героя, проникнути в його духовні відчуття. Льонька (головний персонаж “Звуку павутинки”) наділений автобіографічними рисами: живе з матір’ю на сільському кутку, не має товариства ровесників. Він, як і герої І. Франка та Гр. Тютюнника, з когорти диваків, схильний до фантазії і водночас спостережливий. Навіть несуттєві факти та явища викликають у Льоньки низку асоціацій, дають простір фантазії. Автор наголошує на дивовижній здатності дитинства бачити і в радісному, і сумному “химерну живинку” (А.Гурбанська), що здатна піднести буденність до високої краси.

Зустріч з малим героєм починається в хаті, котра затекла після дощу. При зачинених віконницях хата асоціюється у хлопчика з царством темряви. Він, на відміну від матері, із задоволенням дослухається, як гупають зі стелі краплі: “Дзум, дзинь, дзінь!” — озивався тазик і звук був такий, наче били молоточками по скляних бурульках. А ночви казали коротко й глухо: “бумс!”. Кришталева музика крапель в уяві Льоньки матеріалізується в химерного чоловічка Бумса зі срібними підківками на чобітках. У довгому жмуті проміння крізь дучко віконниці йому ввижаються танцюючі Вишневі Пушинки, а чорна пір’їна видається піратським судном, в якому “ніс закручений змієм, у два ряди весла і стоїть на палубі капітан-розбишака, на ймення Вирвизуб”. Ніби за руку митець веде Льоньку в світ дорослих, простежуючи, як хлопчина по-своєму відкриває поняття гідності и високого покликання мешканця планети (Гурбанська А. “Віктор Близнець — повістяр”).

Автор основну увагу зосереджує на почуттях героя, даючи змогу читачеві стати свідком процесу становлення маленької людини. Льонька — романтична натура, проте він усвідомлює, що дорослі розуміють навколишнє зовсім не так, як він: “бачить листок і каже — листок. І не знає, що той листок може бути чим завгодно: на воді — човном, у повітрі — птахом, а на грудях — орденом…”.

Герой В. Близнеця перебуває на межі двох світів — дитячого й дорослого, не гублячи нічого з першого й сміливо беручи все найкраще з другого. Дитинство хлопчика не замкнено в своїй самодостатності, воно відтворене в усіх його природних зв’язках — так ставилися до розв’язання цієї проблеми Шевченко і Л. Толстой, Коцюбинський та Стельмах, Марк Твен й Л. Керрол.

Розуміючи всю складність людини у юному віці, Близнець полемічно протиставляє свого героя не лише стереотипним, шаблонним образам так званої “середньоарифметичної” дитини, а й “зразкової”, обов’язкової для тодішніх канонів соцреалізму. За кожним переживанням та вчинком Льоньки, за нечастим словом приховано “щасливий труд душі”, властивий найбільше періоду інтенсивного формування духовного світу підлітка, його особистості.

Дорослішання хлопчика показано і через спілкування з дівчинкою Ніною: йому імпонують її віра в те, що смерть не абсолютна, з добрих людей виростає добре — яблуні, бузок, маргаритки, а злі продовжуються в реп’яхах, кропиві, лишаї. А що виросте на місці Глипи? (сільського браконьєра. — А.Г.) — замислюється хлоп’я. (Гурбанська А. Зазначена праця).

Однією із кращих у творчому набутку В.Близнеця є повість “Мовчун”. За свідченням самого автора, вона являє собою “якоюсь мірою протест проти розцяцьковування нашого письма зайвою метафоричністю та поверховою орнаменталістикою”. Стильову манеру “Мовчуна” визначила жорстока й оголена окупаційна правда, міцно зафіксована пам’яттю Близнеця — “дитини війни”. Ця повість — про реалістичні будні воєнного села, красу моральних виявів (Сашко Кубенко), а також те дріб’язкове й нице, що проявляється в екстремальній ситуації (Гриня, Шавлюга, Єва).

Події та образи людей змодельовано рельєфно і зримо, докладно виписано внутрішній світ персонажів, побут — відтак окуповане фашистами село бачимо в цільності й складності моральних колізій. У центрі уваги — людина, її психіка й пульсація думки, переплетення власної долі з долями односельців. Крізь призму дитячої свідомості Близнець показує й ницість душевного падіння, і високу стійкість, уміння чесно вижити, що за страшних окупаційних умов часто дорівнює подвигові.

В основі твору дві сюжетні лінії — сімей Бойчуків і Кубенків: обидві розкривають проблему подружньої вірності й зради чоловікові-фронтовику через образи Бойчучки та Єви. Дружина Арсена Бойчука під загрозою розстрілу (а в неї п’ятеро дітей) залишається вірною йому, убитому, як далі з’ясовується, ще в перший день війни.

У “Мовчуні” Близнеця цікавить, на відміну од його попередніх воєнних повістей (“Паруси над степом”, 1965; “Землянка”, 1966), не так можливий духовний потенціал підлітка, як його здатність відстояти себе як особистість. Саме тому поведінку Сашка Кубенка визначає моральний максималізм. Досліджуючи пробудження й утвердження в малолітньому хлопцеві особистості, прозаїк подвійно випробовує його сили — злигоднями і жахами окупації та зрадою матері, висвітлюючи типові риси українського національного характеру.

Осуджуючи матір, Сашко карає її мовчанням, водночас проявляючи успадковану від батька терплячість, доброту, особливу душевну надійність. Його пече сором за неї. Він терпить образи й фізичну наругу, але неправди не зносить. Втеча з дому — то форма протесту проти зради матері, вияв морального максималізму. Висока художня майстерність створює ефект присутності читача: ніби зблизька бачимо цього перемерзлого хлопчину, якого війна багато чому навчила.

Глибоке ідейно-художнє навантаження у відтворенні конфліктності дитячої душі має сцена в степу, коли Єва шукає сина, що ортодоксальній критиці видавалося порушенням специфіки дитячого сприймання.

Новаторство письменника полягає й у художньо-мовній своєрідності відтворення душевного конфлікту Сашка. “До неї, до неї хотілося: Сашко збагнув, що хочеться йому до матері, й хочеться давно, тільки він боїться собі признатися. Більше того: прихована навіть від себе жевріла в ньому найтаємніша тайність — піти, примиритися з матір’ю, простити їй все, аби тільки вона приголубила, пожаліла його”. Проте він тут же осмикує себе іншою думкою: “А барабанщик? А батьків портрет?” І душевний порив хлопчика згасає. (Гурбанська А.)

В. Близнець своїми високохудожніми творами заповнював прогалини в українській дитячій літературі 70-80 рр. та сприяв її подальшому розвиткові.

Питання для самоконтролю

1. Визначте сюжетні особливості повісті В.Близнеця ”Звук павутинки”.

2. Чим Льонька нагадує героїв І.Франка та Гр.Тютюнника? Доведіть це.

3. У чому виявилося новаторство письменника?

Література

1. Гурбанська А. Віктор Близнець — повістяр // Слово і час. — 1999. — №2. — С. 52—56.

2. Давидов А. Він весь — із життя: (Про укр. письменника В.Близнеця) // Початк. школа. — 1989. — №7. — С. 65—67.

3. Нестайко В. Щемливо бринітиме “звук павутинки”...: Про поет. прозу В. Близнеця // Літ. Україна. — 1993. — 8 квіт. (№14).

4. Харчук Р.Б. Виховання почуттів: (Урок з позаклас. читання за повістю В. Близнеця “Звук павутинки”) // УМЛШ. — 1987. — №12. — С.39—44.

5. Чисті плеса творчості: Інтерв’ю з В. Близнецем // Літ. Україна. — 1980. — 18 листоп.

6. Як звук павутинки: Зб. літ.-крит. ст., нарисів про В. Близнеця. — К., 1987. — С. 5.

Прочитайте й законспектуйте

Євген Гуцало

(1937-1995)

Народився Євген Пилипович Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старий Животів Іллінецького району Вінницької області в родині вчителів. У 1959 році закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М.Гоголя. Працював у редакціях газет на Вінничині, Львівщині і Чернігівщині, а з 1961р. — у “Літературній Україні”, потім у видавництві “Радянський письменник”.

Перша збірка оповідань “Люди серед людей” побачила світ у 1962 році й одразу ж звернула увагу на себе свіжою емоційністю та відтворенням романтичних живих характерів. Наступні збірки — “Яблука з осіннього саду” (1964), “Хустина шовку зеленого” (1966), “Запах кропу” (1969) — переконали читачів, що Є. Гуцало — самобутній новеліст. У 1970-х роках виходять книги новел “Серпень, спалах любові” (1970), “Передчуття радості. Дівчата на виданні” (1971), “Весна високосного року” (1973), “Орлами орано” (1977), “Полювання з гончим псом” (1980). Про своє село та батьків-учителів написані повісті “Сільські вчителі” та “Шкільний хліб” (1981). В Україні їх було видано через 15 років після написання. Є. Гуцало — автор поетичних книг “Письмо землі” (1981), “Час і простір” (1983), “Живемо на зорі” (1984). Написаний ним у 1981 році роман “Позичений чоловік” був удостоєний у 1995 році премії Антоновичів.

Помер письменник 25 липня 1995 року.

Автор залюбки писав про дітей і світ дитинства. У 1969 році вийшла збірка оповідань “У лелечому селі”, яка стала однією з кращих в сучасній українській літературі про дітей. Юним читачам написано книги новел “Олень Август” (1965), “Пролетіли коні” (1966), “З горіха зерня” (1967), “У лелечому селі” (1969), “Дениско” (1973), “За обручем” (1976), “Зелене листячко з вирію” (1977), “Сайорра” (1980), “Жовтий гостинець” (1981) та ін.

Після смерті письменника з’явилася збірка оповідань “Діти Чорнобиля” (1995), в якій автор намагався правдиво розповісти про трагічне буття дітей післячорнобильської України.

Євген Гуцало не лише у творах, написаних про дітей і для дітей, а і в новелах, повістях і романах, розрахованих на дорослого читача, зобразив багато дитячих персонажів. Вони зачаровують читача неповторністю характерів, чистотою своїх думок і почувань. У центрі уваги письменника — насамперед душевний стан героя; навколишня дійсність сприймається більше серцем персонажа, аніж його розумом.

Сам Є. Гуцало наголошував, що багато його дитячих оповідань є автобіографічними. “Про своє дитинство розповідав у багатьох оповіданнях, у повістях “Мертва зона” та “Біль і гнів”, також у “Сільських вчителях”, “Шкільному хлібі”, “У гаї сонце зацвіло”… Взагалі тепер здається, що дитинство — найцікавіша пора, та пора, коли майбутнє життя — ще попереду, коли воно, здається, так багато обіцяє, коли воно ще не пізнане і його кортить пізнати, коли воно ще — нерозгадана загадка, лише обіцянка — дивного дива. І хай це вогненні воєнні роки, хай голодні післявоєнні — однак чарівливість дитинства не пропадає навіть за таких умов.

“Дитина — це наче в ідеалі філософська формула майбутнього буття, а доросла людина — це вже реалізація на практиці цієї філософської формули, її матеріальне вираження”. (З розмови Є. Гуцала з М. Жулинським, 1986).

З перших оповідань Є. Гуцало заявив себе як автор, “лірико-психологічної прози, акварельного письма, зосереджений не просто на внутрішньому світі людини, а на всіх його відтінках і нюансах, як поет природи, що тонко відчуває й відтворює її переміни…” [4,12]. В оповіданнях виразно простежується народна традиція, національна своєрідність нашого життя.

Письменник одним із перших в українській літературі показав жорстокість, трагічність війни, йому вдалося розкрити внутрішні процеси життя, показати трансформацію психології характерів під впливом обставин. Автор наголошує на тому, що дитина — остаточно не сформована істота з нестійким світоглядом, у зв’язку з цим важко передбачити її реакцію на ту чи іншу подію.

Є. Гуцало намагався показати руйнівний вплив війни на дитячу свідомість. Він засуджує залучення дітей до воєнних операцій, доводить злочинність участі дітей у війні. На прикладі героїв творів письменник показує, що під впливом воєнної атмосфери у психіці дітей стаються зміни, які негативно впливають на їхній подальший розвиток. “Лише людська турбота, материнська любов та ласка здатні відродити душу дитини; у цьому плані спорідненими з творами Євгена Гуцала є твори Григора Тютюнника, герої якого сміливо відкидають спогади про жахливі дні воєнного лихоліття й живуть з надією на щасливе майбутнє. Тільки для творів Гуцала на воєнну тему притаманний трагічний надлам, незагоєна рана від пережитого в ті важкі роки” [1,11].

Питання для самоконтролю

1. У чому полягала особливість висвітлення теми війни в творчості Євгена Гуцала?

2. Доведіть, що Є.Гуцало –– автор лірико-психологічної прози.

3. Як розкриваються характери дітей у творах Євгена Гуцала?

Література

1. Бойцун І. Образи дітей у “малій прозі” Євгена Гуцала // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. — 2000. — №5(25): Філол. науки. — С. 7—12.

2. Бойцун І.Є. Дитина — центр Всесвіту: (За світобудовою Є.Гуцала) // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. —1998. — №9. —С. 15—18.

3. Бойцун І. Роль “посередника” в розкритті внутрішнього світу дітей у творах Євгена Гуцала // Дивослово. — 1998. — №5. — С. 54—55.

4. Дончик В. Подвижництво (До 60-ліття від дня народження Євгена Гуцала) //Дивослово. — 1997. — №1. — С. 12—14.

5. Жулинський М. “Прозорим інеєм печаль в душі синіє...”: Євген Гуцало: гордість і скорбота України // Кур’єр Кривбасу. — 1997. — №5-6. — С. 106—110.

Висновки

Творчість Гр. Тютюнника, В. Близнеця, Є. Гуцала належить до сумнозвісного періоду обмеження творчих свобод, кон’юнктурщини, зниження, художньої та соціальної відповідальності митців, зумовлених згубним впливом ідеологічного пресингу адміністративно-бюрократичної системи нашої країни.

Ці письменники намагалися протистояти загальній тенденції до пригнічення особистості, нівелювання людського в людині. Вони говорять з дітьми про вічні, загальнолюдські проблеми. Герої творів Гр. Тютюнника, В.Близнеця, Є.Гуцала – яскраві, індивідуальні, неповторні особистості зі своїм непростим внутрішнім світом. Дитячі книги цих письменників мають багато спільного. Вони високохудожні, самобутні, відмінні від схем і канонів, мають великий етичний та естетичний потенціал, збагачують духовно.