Тестові завдання (проводяться в письмовій формі).

1. У межах наукової класифікації творів дитячої літератури розрізняють:

1) твори, прямо адресовані дітям;

2) твори, що створені для дорослих читачів, але знайшли відгук у дітей;

3) твори, створені самими дітьми.

1. Так.

2. Ні.

 

2. Процес поступового нагромадження творів дитячого фольклору на сторінках альманахів, журналів розпочався:

1) з кінця 18 ст.;

2) у І пол. 19 ст.;

3) наприкінці 19 ст.

 

3. Казка — це:

1) Невеличкий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

2) Невеличкий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

3) Епічний, повіствувальний сюжетний художній твір усного походження, в основі якого — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні.

 

4. Колискові пісні за змістом поділяються на:

1) пісні про саму дитину, її сон, харчування тощо, а також про тварин та птахів, які виявляють про неї турботу;

2) твори, що відбивають звернуті до дитини почуття й думки матері;

3) пісні з персонажами тваринного світу, які вже не пов’язані сюжетно з образом самої дитини.

1. Так.

2. Ні.

 

5. Автором загадок-акровіршів для дітей є:

1) Пантелеймон Куліш;

2) Степан Руданський;

3) Леонід Глібов.

 

6. Одним із перших теоретиків і критиків української дитячої літератури вважається:

1) Борис Грінченко;

2) Іван Франко;

3) Степан Руданський.

 

7. Тарас Шевченко був автором:

1) “Української азбуки”;

2) “Букваря Южноруського”;

3) “Граматики задля українського люду”.

 

8. М. Коцюбинський вважається неперевершеним майстром:

1) портрету;

2) пейзажу.

 

9. Борис Грінченко за фахом був:

1) редактором;

2) учителем;

3) музикантом.

 

10. Дитячі поезії Олени Пчілки розраховані на:

1) дошкільнят;

2) дітей молодшого шкільного віку;

3) підлітків.

 

11. Олена Пчілка — мати:

1) Марії Вілінської;

2) Лесі Українки;

3) Олександра Олеся;

4) Володимира Винниченка.

 

12. Михайла Коцюбинського як автора дитячих творів цікавлять насамперед соціальні проблеми.

1. Так. 2. Ні.

 

13. Збірку “Намисто” написав:

1) В.Винниченко;

2) Б.Грінченко;

3) А.Тесленко;

4) С.Васильченко.

 

14. Виділіть фольклорні жанри:

1. поема;

2. легенда;

3. переказ;

4. повість;

5. новела;

6. колискова.

 

15. Які дитячі журнали видавалися в Україні на межі ХІХ – ХХ ст.?

1. „Малятко”;

2. „Дзвінок”;

3. „Україна молода”;

4. „Барвінок”.

 

16. У 20-х рр. ХХ ст. в радянській дитячій літературі був заборонений жанр:

1) казки;

2) новели;

3) шкільної повісті;

4) соціально-побутового роману.

 

17. Жанр шкільної повісті особливого поширення набув в українській дитячій літературі:

1) в ІІ пол. 19 ст.;

2) в кінці 19-поч. 20 ст.;

3) у 30 рр. ХХ ст.

4) у 18 ст.

 

18. Повість С. Васильченка “У бур’янах” розкриває феномен:

1) Івана Франка;

2) Тараса Шевченка;

3) Михайла Коцюбинського.

 

19. Повісті Григора Тютюнника “Облога”, “Климко”, “Вогник далеко в степу” побудовані на:

1) автобіографічному матеріалі;

2) фактах із життя односельців письменника.

 

20. Автором низки казок про Барвінка, а також головним редактором журналу “Барвінок” з 1951 по 1975 роки був:

1) В.Бичко;

2) Б.Чалий;

3) Н.Забіла;

4) В.Нестайко.

 

21. Н. Забіла відома як перекладач, літературознавець, критик, громадський діяч:

1. Так. 2. Ні.

 

22. Перу О. Іваненко належать твори про життя:

1) Тараса Шевченка;

2) Пантелеймона Куліша;

3) Марка Вовчка;

4) Степана Васильченка.

3) Гриць.

 

23. Визначте жанр твору С. Васильченка „Дощ”:

1) оповідання;

2) новела;

3) повість.

24.З-поміж поданих ознак виберіть ті, що властиві народній казці:

1) усна форма творення й поширення;

2) статичність характерів персонажів;

3) широке використання розгорнутих описів природи й побуту;

4) текст канонічний;

5) традиційність структури й композиційних елементів.

 

25. Оберіть відповідність визначень:

1) казка;

2) колискова пісня;

3) забавлянка;

а) жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці;

б) один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, що сприймаються як реальні;

в) коротка пісенька чи віршик гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості.

 

26. Назвіть авторів літературних казок:

1) «Дев’ять братів і десята сестриця Галя»;

2) «Фарбований лис»;

3) «Біда навчить».

 

27. Як називається українська читанка для дітей, створена П.Кулішем?

 

28. З-поміж названих письменників виберіть лауреатів літературної премії імені Лесі Українки:

1) Іван Франко;

2) Григір Тютюнник;

3) Степан Васильченко;

4) Всеволод Нестайко;

5) Олександр Олесь;

6) Оксана Іваненко.

 

29. Визначення якого терміну зазначено нижче?

Жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов’язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним.

 

30. Визначте письменників, у творчості яких присутня тема Великої вітчизняної війни:

1) Юрій Збанацький;

2) Всеволод Нестайко;

3) Юрій Яновський;

4) Євген Гуцало;

5) Борис Грінченко.

ГЛОСАРІЙ

Акровірш – поетичний твір, у якому початкові літери кожного рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події.

С идить хитра баба аж на версі граба.

«О й не злізу з граба! –

дурить діток баба. -

В ловіть мені курочку рябую,

А я подарую грушку золотую» (Л. Глібов).

 

Алегорія – спосібдвопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного.

Алітерація – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку.

Амфібрахій – трискладова стопа з наголошеним другим складом.

Анапест – трискладова стопа з наголосом на останньому складі.

Анафора - одна з риторичних фігур. Вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

Антитеза – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає в драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів.

Байка – коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст; один з різновидів ліро-епічного жанру. Складається з оповідної частини та висновку-повчання.

Бурлеск – вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов'язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою.

Веснянки – це вид календарно-обрядових пісень. Це життєрадісні, з яскравою й багатою поетикою, розмаїттям мотивів, насамперед любовних, пісні.

Вірш – 1)елемент ритмічного мовлення в літературному творі, основна одиниця віршованого ритму; 2) система поетичного мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої ритмічної організації та структури, де особлива роль належить ритмічним акцентам.

Гіпербола – різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.

Градація – стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.

Гротеск – вид художньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм; 2)поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей, що веде до абсурду; 3)заперечення усталених художніх і літературних норм; 4)стильва неоднорідність (поєднання мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким тощо).

Гумореска – невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

Дактиль – трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Дума – жанр (вид) суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Обсягом дума більше від історичних баладних пісень, з якими, як і з давнім дружинним епосом (старовинні колядки, билини), має генетичний зв'язок.

Експозиція – вихідна частина сюжету художнього твору, в якій стисло подається ситуація, що логічно випереджає зав’язку, хоча може в тексті передувати не тільки їй, а й подаватися після неї окремими деталями впродовж усього твору (затримана експозиція) або ж наприкінці (зворотна експозиція).

Епітет – один з основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Епіфора – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах. Вживається задля увиразнення художнього мовлення.

Жанр – вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними чи стилістичними ознаками.

Зав’язка – елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору.

Загадка – жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі. Загадка вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини, практикованою етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й містить почасти філософський зміст.

Зачин – усталений, традиційний початок оповідних фольклорних творів, переважно казок: «Був собі дід та баба», «Був собі котик і півник» тощо.

Ідея художнього твору – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

Імпресіонізм – напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих відчуттів та переживань.

Інверсія – одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову.

Казка – один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, що сприймаються як реальні.

Колізія – гостра суперечність, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, мотивів, джерело конфлікту та форма його реалізації в літературному творі.

Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов’язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним.

Композиція – побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображуваного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.

Лірика – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворяється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У ліриці першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, тобто – ліризм.

Метонімія – різновид тропа, близького до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Новела – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією.

Образ автора в літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе й відтворене в свідомості читача.

Оксиморон – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода).

Оповідач – різновид літературного суб’єкта, особа, вимислена автором, від її імені в художньому творі автор оповідає про події та людей.

Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (зрідка кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді; описів мало, вони стислі, лаконічні.

Оповідь – зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді – викладу від третьої особи.

Паралелізм – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину.

Педагог – особа, яка веде викладацьку й виховну роботу або розробляє проблеми педагогіки; учитель.

Пейзаж – один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу.

Персонаж – постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру.

Персоніфікація – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу.

Повість – епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.

Поезія – художньо-образна словесна творчість. У вузькому розумінні – ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифікаційної системи, відмінне від прози.

Полісиндетон – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності.

Порівняння – троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв’язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, наче, неначе, ніби та ін.

Портрет – один із засобів характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів. Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію людини з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними.

Приказка – поширений у мові влучний, часто римований вислів, близький до прислів’я, але без властивого прислів’ю повчального змісту.

Проза – мовлення, не організоване ритмічно; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою.

Розв’язка – складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного твору.

Розповідач – різновид літературного суб’єкта, вимислена автором особа, від імені якої в епічному творі він веде розповідь про події та людей, з допомогою якої формується весь уявний світ літературного твору. Розповідач – літературна постать, котра, як правило, є водночас автором і персонажем.

Розповідь – зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи, на відміну від оповіді – викладу від першої особи.

Роман – найбільш поширений у 18-19ст. епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Синекдоха – один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ (вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового).

Скоромовка – поетичний жанр, живлений джерелами дитячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В основі скоромовки – дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини.

Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.

Стопа – найкоротший відрізок певного віршованого метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом).

Строфа – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна смислова завершеність тощо).

Сюжет – подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій, рух характерів у художньому часі та просторі.

Тема – коло подій, життєвих явищ, змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає й потребує осмислення.

Творчі здібності – це індивідуальні особливості та якості людини, що визначають успішність виконання нею будь-якої творчої діяльності.

Творчість – це здатність творити, бути творцем; діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей; те, що створено внаслідок такої діяльності, сукупність створеного кимось.

Творча діяльність – така діяльність людини, у результаті якої створюється щось нове – чи то предмет довколишнього світу, чи продукт мислення, що приводить до нових знань про світ, чи почуття, що відбиває нове ставлення до дійсності.

 

Трагедія – драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об’єктивною неможливістю їх реалізації.

Троп – слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (О.Потебня).

Фабула – один з невід’ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі і просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних творах, на відміну від самих подій – сюжету твору.

Фольклор – це народне, колективне, непрофесійне мистецтво слова, що твориться за особливими специфічними законами усної передачі від покоління до покоління.

Хорей – двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад.

Ямб – двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

 

 

[1] Ниренберг Джеральд И. Искусство творческого мышления: Пер. с англ.. – Мн., 1996. – С.8.

[2] Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя: Навч. посібник. – К., 1994.