Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.1.

Вивчаючи пункт 1,запам’ятайте імена педагогів, які свого часу займалися проблемою творчості. Назвіть не вказаних у тексті науковців, що також зробили свій внесок у розвиток означеної проблеми.

У процесі вивчення пункту 2 зверніть увагу на поняття „творчість”, „творчі здібності”; узагальніть суть наукових дискусій щодо змісту цих понять в педагогічній та психологічній літературі. Для цього зверніться до робіт, зазначених у списку літератури до теми.

При вивченні пункту 3 зверніть увагу на те, що лежить в основі творчого мислення. Які особливості дивергентного способу мислення ви можете назвати?

Прочитайте

Проблема розвитку творчих здібностей дитини сьогодні є надзвичайно актуальною, на чому наголошують усі державні документи про освіту. У Конституції України, Законах України "Про освіту", "Про мови в Україні", "Про загальну середню освіту", Положенні про загальноосвітній навчальний заклад, Державних національних програмах ''Освіта" (Україна XXI століття), "Діти України", Постанові Кабінету Міністрів України №1717 від 16.11.2000 року "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання" зазначено, що відродження України, її розвиток як могутньої незалежної держави значною мірою залежить від творчості та активності його членів, їх ініціативи, тих умов, які створюються для розвитку та реалізації творчого потенціалу кожної особистості.

Тому ми маємо на меті на основі теоретичного аналізу проблеми творчого розвитку особистості дитини розглянути компоненти творчих здібностей та умови успішного розвитку творчих здібностей дітей.

У викладенні матеріалу теми ми звертаємо увагу на наукові положення щодо формування особистості в процесі активної творчої діяльності (Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Е.О.Мілерян, В.О.Моляко, Д.Ф.Ніколенко, О.Я.Савченко та ін.); загальноконцептуальні принципи вивчення проблеми обдарованості (О.І.Кульчицька, О.М.Матюшкін, В.О.Моляко, М.О.Холодна та ін.) та особливостей навчання обдарованих дітей (Б.Блюм, Дж.Гілфорд, М.Карне, Дж. Рензуллі та ін.); основні положення педагогічної творчості, розуміння її результативності як творчого розвитку особистості дитини й підвищення рівня творчої діяльності педагога (В. М. Кан-Калик, М.М.Поташник, С.О.Сисоєва); основні положення щодо розвитку творчої особистості вчителя (Н.В.Кичук, О.М. Пєхота).

Проблема людських здібностей викликала величезний інтерес людей за всіх часів. Однак у минулому в суспільства не виникало особливої потреби в опануванні людьми творчістю. Таланти з'являлися немовби самі собою; стихійно створювалися шедеври літератури й мистецтва, робилися наукові відкриття, винаходи, задовольняючи тим самим потреби людської культури, що розвивається. У наш час ситуація докорінно змінилася. Життя в епоху науково-технічного прогресу стає все різноманітнішим і складнішим. І воно вимагає від людини не шаблонних, звичних дій, а рухливості, гнучкості мислення, швидкої орієнтації й адаптації до нових умов, творчого підходу до вирішення великих і дрібних проблем. Усі культурні цінності, накопичені людством, – результат творчої діяльності людей. І те, наскільки просунеться вперед людське суспільство в майбутньому, буде визначатися творчим

Прочитайте й запам’ятайте

1.З історії питання

Упродовж багатьох століть в педагогічній науці накопичився чималий досвід учених щодо проблемформування творчих здібностей людини.

Взірцем педагогічної думки вважається "Повчання Володимира Мономаха дітям" (1053-1125), де вперше, в епоху Київської Русі, обґрунтовано необхідність зв'язку освіти з потребами життя особистості. При цьому особливу увагу автор звертає на важливість розвитку в дітей ініціативи, працелюбства, підтримання гуманістичних стосунків між людьми.

Французький філософ Мішель Монтень (1553-1592) у своїй праці "Досліди" теоретично обґрунтував методи навчання та виховання, спрямовані на активізацію й розвиток творчого мислення, ініціативи дитини.

Першим кроком до особистісно орієнтованої технології, яка ставить у центр всієї шкільної освітньої системи особистість дитини, вважається розроблена й застосована на практиці концепція бельгійського педагога, психолога та лікаря Овіда Декролі (1871-1932). У своїй "Школі для життя через життя" він обґрунтував принцип концентрації шкільної програми навколо так званих центрів інтересів: "Дитина та її організм", "Дитина і всесвіт". Таким чином, навчальна програма будувалась за принципом "від дитини до світу", тобто він намагався пристосувати школу виключно до потреб та інтересів дитини.

Генріх Шаррельман (1871-1940) обґрунтував особистісно орієнтовану педагогіку. Педагогічне керівництво сприймалося ним як творча співпраця вчителя з учнями. Навчання повинно викликати в учнів радісне світосприйняття, а цьому можуть прислужитися, за його визначенням, різні види самостійних творчих робіт.

Аналогічно Фріц Гансберг (1871-1950) убачав формування особистості в процесі творчого саморозвитку через викладання різних видів мистецтва.

Проблемі розвитку творчого потенціалу дитини були присвячені роботи представників передової педагогічної думки – Я.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Локка, Й.Песталоцці, Ф.Фребеля, Г.Спенсера, П.Лесгафта та інших.

Софія Русова вважає, що майбутня українська школа повинна звернути "велику увагу на формування розуму, на впорядкування розумових сил, на вироблення самого розуму й активної думки, а не на накидання в голову учня різноманітних знань".

Григорій Ващенко стверджує, що школа, з одного боку, мусить дати учням певну суму наукових знань, виробити в них науковий світогляд, а з іншого – "виховати у них формальні здібності інтелекту", без яких людина "не зможе рухати культури вперед", їй потрібні "логічне мислення і творча фантазія".

Педагогіка розвитку особистості з'явилася в 20-ті роки XXст. й характеризувалася діяльнісним підходом до форм і методів навчання. Виникнення дослідницького та евристичного методів, методу проектів, застосування зарубіжних систем Френе, Дьюї, упровадження нестандартних занять ("урок-ярмарок", "урок-диспут", "урок у бібліотеці") внесли багато нового в класичну шкільну систему. Ідеал активності суб'єкта в навчанні, пристосування форм і методів відповідно до його мети постійно розвивалась. У 50-60-х роках минулого століття виникли й набули свого розвитку педагогічні концепції пізнавального інтересу (Г.Щукіна), педагогічного стимулювання (А.Кондратюк, З.Равкін, Л.Гордін), розвивального навчання (В.Давидов, Д.Ельконін), створення проблемної ситуації (І.Лернер), самостійності і творчої ініціативи учнів (М.О.Данилов, М.Н.Скаткін, Б.ГТ.Єсипов).

Найхарактерніші тенденції цього процесу проявились у специфіці та особливостях тих педагогічних технологій, які набули яскраво вираженої особистісно орієнтованої гуманістичної спрямованості (система комплексів виховної дії та індивідуально-диференційованих завдань, методика стимулюючих ситуацій у концепції педагогічного стимулювання, широке використання засобів емоційно-вольового впливу через впровадження у^-процес навчання елементів нового та несподіваного).

У 70-ті роки певне місце посіла технологія розвивального навчання, пов'язана з іменами В.Давидова, Д.Ельконіна. Але саму технологію розвивального навчання при створенні цілісних навчальних предметів –математики й мови – розробляли в Україні вчені-психологи Ф.Богданський, П.Зінченко, С.Максименко. Система розвивального навчання, за словами О.К.Дусавицького, "є унікальним явищем", бо вона є цілісною і впливає не лише на розвиток мислення, а й на особистість дитини загалом, дозволяє не лише зберегти інтелектуальний потенціал підростаючого покоління, а й примножити його без особливих ускладнень.

Вагомий внесок у розвиток проблеми формування творчих здібностей у процесі навчання зробили вітчизняні вчені-методисти. Протягом років корисним залишається досвід Н.І.Грюцевої, науковий доробок А.А.Ємець, О.М.Коваленко та О.В.Джежелейне втрачає своєї актуальності й сьогодні. До даної проблеми постійно звертаються Л.Л.Мамот, Л.В.Шелестова.

Прочитайте й запишіть

2. Поняття “творчість” і “творчі здібності”

Аналіз проблеми розвитку творчих здібностей багато в чому буде визначатися тим змістом, що вкладається в це поняття. Дуже часто в повсякденній свідомості творчі здібності ототожнюються зі здібностями до різних видів художньої діяльності, з умінням красиво малювати, складати вірші, писати музику тощо.

Поняття “творчі здібності” тісно пов'язане з поняттями “творчість”, “творча діяльність”.

За “Новим тлумачним словником української мови” (К., 1998) творчість – це здатність творити, бути творцем; діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей; те, що створено внаслідок такої діяльності, сукупність створеного кимось [18а, 498].

Під творчою діяльністю розуміємо таку діяльність людини, у результаті якої створюється щось нове – чи то предмет довколишнього світу, чи продукт мислення, що приводить до нових знань про світ, чи почуття, що відбиває нове ставлення до дійсності.

Якщо уважно розглянути поведінку людини, її діяльність у будь-якій галузі, то можна виділити два різновиди вчинків. Одні дії людини можна назвати відтворюючими (репродуктивними). Такий вид діяльності тісно пов'язаний з нашою пам'яттю, і його сутність полягає в тому, що людина відтворює чи повторює вже раніше створені й вироблені прийоми поведінки й дії.

Крім репродуктивної діяльності, у поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення минулих у її досвіді чи уявленнях дій, а створення нових образів чи дій. В основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.

Таким чином, творчі здібності – це індивідуальні особливості та якості людини, що визначають успішність виконання нею будь-якої творчої діяльності.

Оскільки елемент творчості може бути наявним у будь-якому різновиді людської діяльності, справедливо говорити не тільки про художні творчі здібності, але й про технічні творчі здібності, про математичні творчі здібності тощо.

Прочитайте й законспектуйте найважливіші моменти

3. Компоненти творчих здібностей

Творчі здібності становлять собою поєднання багатьох якостей. Питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається дотепер відкритим, хоча в даний момент існує кілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів пов'язують здібності до творчої діяльності насамперед з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту, установив, що творчим особистостям властиве так зване дивергентне мислення [6, 436]. Люди, яким притаманний такий тип мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують усі свої зусилля на пошук одного правильного розв΄язання, а починають шукати розв΄язання за всіма можливими напрямками для того, щоб розглянути якнайбільше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, що більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв'язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного.

Запишіть: Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, що характеризується такими особливостями:

1) швидкість – здатність висловлювати максимальну кількість ідей (у даному випадку важлива не їхня якість, а їхня кількість);

2) гнучкість – здатність висловлювати широке розмаїття ідей;

3) оригінальність – здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, відмінних від загальноприйнятих);

4) завершеність – здатність удосконалювати свій “продукт” чи надавати йому закінченого вигляду.

Відомий дослідник проблеми творчості А.М. Лук, виділяє такі творчі здібності:

1. Здатність бачити проблему там, де її не бачать інші.

2. Здатність згортати розумові операції, замінюючи кілька понять одним і використовуючи все більш місткі в інформаційному відношенні символи.

3. Здатність застосовувати навички, набуті при вирішенні одного завдання, до вирішення іншого.

4. Здатність сприймати дійсність в цілому, не подрібнюючи на частини.

5. Здатність легко асоціювати віддалені поняття.

6. Здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину.

7. Гнучкість мислення.

8. Здатність обирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки.

9. Здатність включати нові відомості в уже наявні системи знань.

10. Здатність бачити речі такими, які вони є, виділяти те, що спостерігається, з того, що привноситься інтерпретацією.

11. Легкість генерування ідей.

12. Творча уява.

13. Здатність доопрацювання деталей, до удосконалювання первісного задуму [14, 6–36].

Кандидати психологічних наук В. Кудрявцев і В.Синельников, спираючись на широкий історико-культурний матеріал, виділили універсальні креативні здібності, що склалися в процесі людської історії, як-от:

1. Реалізм уяви – образне схоплювання певної істотної загальної тенденції чи закономірності розвитку цілісного об'єкта до того, як людина має про неї чітке поняття й може вписати її в систему сталих логічних категорій.

2. Уміння помічати ціле раніше складових частин.

3. Понадситуативно-перетворювальний характер творчих рішень – здатність при вирішенні проблеми не просто обирати з насаджених ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу.

4. Експериментування – здатність свідомо й цілеспрямовано створювати умови, у яких предмети найбільш яскраво виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях сутність, а також здатність простежити й проаналізувати особливості “поведінки” предметів у цих умовах [12, 54–55]..

Учені й педагоги, що займаються розробкою програм і методик творчого виховання на базі ТРВЗ (теорія розв΄язання винахідницьких завдань) і АРВЗ (алгоритм розв΄язання винахідницьких завдань), вважають, що один з компонентів творчого потенціалу людини складають такі здібності:

1. Здатність ризикувати.

2. Дивергентне мислення.

3. Гнучкість у мисленні й діях.

4. Швидкість мислення.

5. Здатність висловлювати оригінальні ідеї та винаходити нові.

6. Багата уява.

7. Сприйняття неоднозначності речей і явищ.

8. Високі естетичні цінності.

9. Розвинута інтуїція [9].

Отже, незважаючи на розбіжність підходів до їх визначення, усі дослідники виділяють творчу уяву і якість творчого мислення як обов'язкові компоненти творчих здібностей.

Зважаючи на це, можна визначити основні напрямки в розвитку творчих здібностей дітей: 1) розвиток уяви; 2) розвиток якостей мислення, що формують креативність.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть роботи С.Русової, В.Давидова, Д.Ельконіна з проблеми розвитку творчих здібностей.

2. Дайте визначення поняттям «творчість», «творчі здібності».

3. Визначте компоненти творчих здібностей.

ВИСНОВКИ

 

Універсальні творчі здібності – це індивідуальні особливості, якості людини, що визначають успішність виконання нею творчої діяльності різного роду. В основі креативних здібностей людини лежать процеси мислення й уяви. Тому основними напрямками розвитку творчих здібностей у дітей є:

2. Розвиток продуктивної творчої уяви, що характеризується такими якостями, як багатство продукованих образів і напрямків.

3. Розвиток якостей мислення, що формують креативність; такими якостями є асоціативність, діалектичність і системність мислення.

Дошкільний вік має найбагатші можливості для розвитку творчих здібностей. На жаль, ці можливості з часом втрачаються, тому необхідно щонайефективніше використовувати їх у дошкільному дитинстві.