Класифікація дитячого фольклору

Відповідно до сучасної педагогічної класифікації дитячого віку розрізняють фольклорні твори для малят, для дітей дошкільного віку, молодшого шкільного та середнього шкільного віку.

Дослідники УНТ поділяють дитячий фольклор на три групи: різні види фольклору, створені дорослими спеціально для дітей (колискові, забавлянки, небилиці, скоромовки); твори, що поступово перейшли до дітей із фольклору дорослих (казки про тварин, обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки); власне дитячий фольклор, створений самими дітьми (ігрові пісні, лічилки, жарти) [23(2), 6].

В.П. Анікін визначає такі групи дитячого фольклору: 1) твори дорослих для дітей; 2) твори, що втратили значення в житті дорослих і перейшли до дітей; 3) твори, складені самими дітьми (Аникин В.П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. — М., 1957).

В. Пропп виділяє: 1) твори, що виконують дорослі або старші діти для менших; 2) пісні, які співають самі діти.

Автор підручника з УНТ В. Василенко розрізняє: 1) твори з ігровими діями; 2) твори, що виконуються незалежно від ігрових дій і приваблюють дітей передусім своїм змістом.

Колискові пісні — жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці [19, 361]. Визначальним у колискових піснях є звуковий (ритмо-мелодійний) компонент. Він твориться розміреним ритмом колисання, розспівуванням асонансних груп “а-а-а”, “е-е-е”, різних варіантів слів “люлесі”, “баю-баю”.

Довженюк Г.В. у монографії “Український дитячий фольклор: (Віршовані жанри)” класифікує колискові пісні за змістовим принципом: 1) пісні про саму дитину, її сон, харчування тощо, а також про тварин та птахів, які виявляють про неї турботу; 2) твори, що відбивають звернуті до дитини почуття й думки матері, водночас у цих піснях мати звертається думкою і до своєї власної долі; 3) пісні з персонажами тваринного світу, які вже не пов’язані сюжетно з образом самої дитини. Сюди ж зараховуються колискові з людськими персонажами.

Забавлянки (утішки) — короткі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони мають активізувати рухливість дитини, процеси мислення, викликати у неї позитивні емоції. За Довженюк Г., забавлянки поділяються на дві групи: 1) супроводжують усі види дій з дитиною (підкидання, хитання, погладжування); 2) пісні, що безпосередньо з такими діями не пов’язані. Більшість творів 1-ї групи здатні задовольняти потреби немовлят; твори 2-ї групи, де вся увага мала бути зосереджена вже на слові, виконувалися для дітей 2-3 років, того періоду, коли вони активно опановують мову й мовлення.

Позаігрові пісенні та віршовані твори дитячого репертуару:

· пісні про навколишнє життя;

· заклички та примовки;

· дитячі колядки та щедрівки (адресуються лише господарям дому і обмежуються зиченням здоров’я в новому році, всілякого гаразду в господарстві і приплоду худобі, мотиви побажання, “величання”, самохарактеристики в дитячих колядках та щедрівках мають другорядне значення і служать у більшості випадків лише підходом до прохання про винагороду);

· веснянки;

· прозивалки.

Прозовий дитячий фольклор поділяється на дві групи: художню прозу (казки) та документальну прозу (легенди, перекази).

Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні [19, 330].

Як епічне оповідання казка характеризується специфічними жанровими особливостями:

· усна форма творення;

· свідома установка на вигадку;

· розповідний стиль і сюжетність. Інтенсивна діалогізація;

· традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки тощо);

· багатоепізодний, з драматичним розвитком подій сюжет;

· контрастне групування дійових осіб;

· відсутність розгорнутих описів природи й побуту;

· сюжети казок завжди викінчені, усі події доведені до кінця, ідея торжества добра над злом утверджується оптимістичними за змістом кінцівками, які найчастіше висловлені у формі традиційних формул.

Поділяються на три групи:

· казки про тварин;

· чарівні (фантастичні);

· соціально-побутові.

казки про тварин	чарівні або фантастичні	соціально‑побутові або новелістичні
- конфлікти відображають життєві взаємини людей; - дійові особи-тварини лісо­­ві й домашні (ка­зко­­ві образи — традицій­ні типи: ли­сичка-сес­т­ри­чка (хи­­т­ра), вовк-панібрат (не­­­ро­­­зу­м­ний, ошуканий); - чітко окреслена пізнавальна суть; - введення малих фольклорних форм.	- фантастичні образи, предмети; - боротьба з силами зла; - різноманітні чудеса, метаморфози, перетворення; - діють три групи персонажів (добротворці, злотворці, знедолені); - гіперболізація сили героїв, їх моральних якостей і розуму.	- більш реальні умови життя; - чари, чудодійні здібності; - етична, моралізаторська основа; - дійові особи-анта­го­ніс­ти. За характером голов­ного конфлікту по­ді­­ля­ються на: - дидактичні; - родинно побутові; - гумористичні; - сатиричні.
“Солом’яний бичок”, “Вовк, Собака і Кіт”, “Ко­­тик і Півник”, “Рука­вич­ка”, “Ко­ло­бок”	“Івасик-Телесик”, “Яй­це-райце”, “Ка­зка про Івана-ца­ре­­вича”, “Ча­рів­ний пер­стень”, “Ле­тю­чий ко­­рабель”	“Іван і піп”, ”Язиката Хвеська”, “Прав­да і Кри­вда”, “Ча­рів­на палиця”

Легенди й перекази відрізняються від казок вірогідністю зображеного, наявною частиною фантастичного й реального в них.

 

Казка	Легенда	Переказ
Невизначеність місця й часу дії	Зображуване (незви­чай­не й фантастичне) претендує на певну достовірність в минулому	Історична й географічна конкретність того, про що розповідається
Персонажі максимально типізовані, відсутня індивідуальність	Персонажі — конкре­тні люди зі своїми іме­­нами і психологічними особливостями, але воло­діють незвичайними здібностями, над­природними якостями	Персонажі — люди, які своїми славними вчинками, заслужили шану, добру пам’ять
Обожнювання природи в більшій чи меншій мірі	Природа не обожнюється, хоча окремі міфологічні мотиви й образи зберігаються	Природа не обожнюється; розповідається про ймовірне походження назв населених пунктів, рі­чок, урочищ
Зображення фантастич­них подій	Зображення незвичай­них подій, наявність чудодійних предметів, перевтілення	Реалістичне відобра­ження оточуючого світу, описи місця подій, інтер’єру, одягу, оз­­бро­єння і т. ін. в основному відповідають дійсності
Сприймається слухачем як фантастика, вигадка, розповідається для того, щоб розважитися або з ме­тою повчання	Незважаючи на вимисел, сприймається слухачем як достовірна розповідь	Сприймається слухачем як згадка про минулі часи, славетні, цікаві сторінки історії країни, її народу
Можлива велика кількість епізодів; прозова форма	Стисле зображення лише одного епізоду; прозова форма	Лаконічна розповідь про одну подію чи якусь людину; прозова форма

Помітне місце в УНТ займають малі фольклорні жанри, до яких належать прислів’я, приказки (містять узагальнені висновки з життєвого досвіду), загадки (стислі твори, що містять метафоричне запитання. Основний прийом творення — уособлення, явне або приховане порівняння), скоромовки (в основі ігрового ефекту лежить опанування дитиною звуком), лічилки (мініатюрні твори з чітким речитативом).

Визначальні риси дитячого фольклору — своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетення елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, до таємничості, загадковості.

Літературна казка — “авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів” [4,234].

Казка народна й літературна

КАЗКА
народна	літературна
· Автор — колективний (народ).	· Творець — конкретна особа, авторство особисте.
· Виконавці казок — оповідачі-казкарі.	· Має писемну форму.
· Існує в усній формі.	· Текст канонічний (не можуть бути внесені довільні зміни).
· Має тенденцію нескінченної змінності (варіативності) в інтересах сильнішого враження.	· Образ героя максимально індивідуалізований.
· Образ героя гранично типізований (герой — тип, схема; персонаж характеризується за його функцією (роллю) в казці: богатир, нечиста сила, захисник, помічник, добродій, опікун, визволитель).	· Число варіантів будь-яких мотивів сюжету нічим не обмежене.
· Набір сюжетів обмежений.	· Час і місце створення казки відомі або визначаються досить точно за ознаками, прикметами часу в тексті.
· Час і місце виникнення для більшості губиться в сивій давнині, визначити неможливо.	· Письменник — автор, творець, який відображає життя в художніх образах за допомогою своєї уяви, властивими лише йому засобами й на відповідному матеріалі.
· Оповідач-казкар — творець і майстер-виконавець, який володіє умінням розповідати й доповнювати почуте від когось іншого.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні ознаки фольклору. Відповідь ілюструйте прикладами.

2. Який критерій є визначальним у класифікації дитячого фольклору?

3. Чим дитячі колядки та щедрівки відрізняються від дорослих творів цього жанру?

4. Визначте жанрові ознаки народної казки.

5. Які спільні й відмінні риси народних і літературних казок?

6. Що таке колядка, забавлянка? Який критерій покладений в основу класифікації цього жанру?

Література

1. Антологія української народної творчості. Казки, легенди, перекази, оповідання. –– К., 1989.

2. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка. ––К.,1989.

3. Грицай М., Бойко І. Українська народна поетична творчість.––К., 1983.

4. Довженюк Г.В. Український дитячий фольклор (Віршовані жанри). –– К.,1981.

5. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. –– К., 1987.

6. Русин М.Ю. Фольклор. Традиції і сучасність. –– К., 1991.

7. Сингаївський М.Ф. Материна пісня: Роздуми про українську колискову. –– К., 1992.

Висновки

Український дитячий фольклор – яскрава ділянка як народної творчості, так і дитячої літератури.

Особливості дитячого мислення та емоційна природа дитини породжують відмінне від дорослих сприйняття художнього образу. Цим зумовлені визначальні риси дитячого фольклору – своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетення елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, звучанням, до таємничості й загадковості.