Соціально-вікові аспекти у засвоєнні курсу «Історія української дитячої літератури».



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціально-вікові аспекти у засвоєнні курсу «Історія української дитячої літератури».



Специфіка дитячої літератури. Дитяча література як складова частина літератури загалом має свою специфіку: відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтується на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Специфіка дитячої літератури зумовлена віковими особливостями читачів, адже кожен художній твір розрахований на певну категорію реципієнтів, адресований дітям певних вікових груп: молодшої та середньої дошкільної (3-7 років), старшої дошкільної та молодшої шкільної (7-11 років), середньої шкільної (7-11 до 14-15 років) та старшої шкільної групи (від 15 до 18 років). Зрозуміло, що поділ умовний, бо не завжди можна провести межу між віковими групами, що залежить від розвитку дитини, її природних здібностей, навиків, культури читання тощо.Зважаючи на той факт, що дитяча література враховує вікові потреби і можливості маленьких читачів, вона тісно пов’язана із педагогікою. Але не можна бачити у ній тільки "педагогічне заняття", бо така позиція викривлює її суть, виводить за межі мистецтва, обмежує освітньо-виховне значення.

Класифікація дитячої літератури за орієнтацією на читача. Особливості дитячого читання. Так, як підсумовує Людмила Сердюк, "для молодшого та середнього дошкільного віку – казки, маленькі вірші, книжки-малюнки на теми з навколишньої дійсності; для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку – ілюстровані казки про тварин, байки, вірші й оповідання класиків і сучасних письменників; для середнього та старшого шкільного віку – науково-художня, пригодницька й фантастична література, художні біографії".

Найбільш характерними ознаками дитячої літератури слід вважати:

а) наявність у творі предметного, конкретно-життєвого художнього образу;

б) ліризм розповіді;

в) динамічність розвитку сюжету;

г) багатство, точність та емоціональність мов.

Останні названі три ознаки – ліризм розповіді, динамічність розвитку сюжету, емоціональність мови – властиві й для літератури, адресованої дорослому читачеві, але для дитячих творів ці риси особливо важливі. Художні твори, позбавлені цих характерних ознак, не можуть мати успіху у дітей".

Специфіка дитячої книги. Ще однією особливістю дитячої літератури є поєднання художнього тексту та ілюстрації. Яскрава обкладинка дитячої книжки не тільки захоплює увагу дитини, а й готує її до сприймання змісту, сприяє естетичному вихованню.

Вивчення історії і теорії дитячої літератури стикається з низкою проблем різного характеру: 1) відсутність навчальних посібників та мала кількість наукових досліджень у даній галузі; 2) відсутність критики дитячої літератури; 3) розмите уявлення про історичну вертикаль розвитку літератури, синхронну горизонталь формування дитячої літератури різних країн та народів, побудовану на типологічному зіставленні та компаративному аналізі; 4) на сучасному етапі вивчення літератури часто зводиться до огляду творчості дитячих письменників-класиків, що входять в навчальні програми загальноосвітніх шкіл та меншою мірою тих сучасних авторів, твори яких перекладені українською. Останній факт тягне за собою формування неповноцінної картини, обмеженого уявлення про національні дитячі літератури (їх еволюцію та сучасний етап) зокрема та зарубіжної дитячої літератури загалом.

Особливостями дитячої літератури є її відповідність рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтація на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Основними функціями дитячої літератури вважають виховну, освітню, комунікативну, естетичну, риторичну, гедоністичну.

Твори Юрія Яновського у дитячому читанні.

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове в селянській родині.український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.

За типом світобачення він був романтиком. Дуже захоплювався морем. Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.

На широту його світогляду впливали книги, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, в яке пощастило потрапити молодим. Р.Кіплінг, Д.Лондон, О’Генрі, М.Твен, Д.Конрад – ось неповний перелік « Володарів романтичного слова», які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети. Він залишив багатожанрову спадщину. 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, романи, 7 п’єс, кіносценарій, публіцистика. Не все цікаве для нас, не все художньо вартісним було і за життя письменника. Ранні новели, оповідання, „Байгород”, „Майстер корабля”, „Чотири шаблі”, кілька розділів „Вершників” – це все, що встиг створити вільно Ю.Яновський.

„Вершники”

Після появи в 1935 р. роману в новелах „Вершники” письменник став досить відомим. Цей твір узагалі довгий час вважався вершинним здобутком митця. „Вершники” були своєрідним компромісом із самим собою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, „виправити” помилки „Чотирьої шабель”, за які було розіп’ято письменника.

Головна тема роману – зображення громадянської війни, простого трудового народу – сталеварів, селян, шахтарів, інтелігенції. Особливості побудови: твір складається з восьми сюжетно завершених новел („Подвійне коло”, „Дитинство”, „Шаланда в морі”, „Батальйон Шведа”, „Лист у вічність”, „Губенко, командир полку”, „Шлях армій”, „Адаменко”). Кожна новела – цілком самостійний художній твір і в той же час всі вісім новел-розділів об’єднані в одне ціле спільністю теми, ідеї, системою образів. У центрі роману не історія особистого життя героїв, а події суспільного характеру. У своєму творі Яновський поєднав ознаки жанрів народної думи, героїчної поеми, новелістичного роману.

Марійка Підгірянка..

Усе дитинство Марійки пройшло в мальовничих та чарівних Карпатах. Тут вона прислухалася до смерекової мови старого лісу, пильно читала таємні книги, писані та мережані стрімкими горами бурхливими ріками, захоплювалася народною піснею, входила у духовний світ свого народу. Марія Омелянівна працювала сільською вчителькою у найбільш віддалених гірських та передгірських місцевостях. Вона не тільки навчала дітей, а йшла під селянські стріхи і учила матерів-господарок правильно доглядати за немовлятами, готувати смачні страви, підтримувати затишок в оселі. Була для них вчителькою і порадницею. Чиста, мов кришталь, народна мова, простота, ядерність вислову, щирість — отеє головні прикмети поезій Підгірянки. З пісень її віє свіжість, запах пільних квіток, шум і туга наших смерекових лісів. В її піснях — навіть патріотичних — не стрічаємо пустих банальних фраз, декламації, пафосу. Вона не силкується свої почування, свої думки прикрашувати блискучими, золотистими павлячими перами, не шукає за добірними словами, поетичними картинами, не гонить за ефектами, не кокетує з ніякими «напрямками» — вона співає лише те, що лежить їй на серці, що тиснеться до її уст, вона попросту — талант і то талант щирий, чистий, мов золото, талант, хапаючий своїм ліризмом за серце, мов поранкова весняна молитва жайворонка.
Творчість нашої поетеси з гір Карпатських - то справжня материнська енциклопедія, на якій виховувалися і виховуються цілі покоління.
У свій час Максим Рильський писав: "Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса".
Справді, як кажуть у народі, що гірська земля хліба не родить, а загартовує справжні людські таланти. Бо тільки через ніжне родинно-шкільне виховання виростає справжній патріот своєї нації.
І справді, поезія нашої землячки Марійки Підгірянки - як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям і дорослим.
Добре якось сказав відомий поет Дмитро Павличко, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде ніколи. Марійка Підгірянка з'явилася на світ, коли на Галичині створювалася "Рідна школа", якраз тоді, коли бракувало підручників та вчительських кадрів.

35) Роль шкіл.бібліотекиСучасний навчально-виховний процес спрямований на виховання учня — суб’єкта культури і власної життєтворчості. школа, учитель, класний керівник мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток особистості, навчити вихованців мистецтва творити себе і своє життя. велику роль у цьому процесі відіграє книга. Тому пропаганда читання, виховання інформаційно-бібліографічної та читацької культури, формування вміння користуватися бібліотекою, її послугами, книгою, довідковим апаратом, розвиток пізнавальних інтересів — пріоритетні на прямки спільної діяльності педагогів, бібліотеки, батьків. на бібліотечно-бібліографічних заняттях розширюються знання учнів про книгу, формуються навчки роботи з різними видами друкованих джерел, самостійної роботи з книгою, вони вчаться користуватися бібліотечними інформаційними службами. від учителя і шкільного бібліотекаря залежить, чи перетвориться читання книг у їх стійку звичку. залучення учнів до читання книг здійснюється як у навчальній, так і в позакласній їхній діяльності, на спеціально організованих заняттях. адже в початкових класах учень має оволодіти читацькими навичками й уміннями, способами роботи з художньою літературою, орієнтуватися у світі дитячих книжок, періодиці, довідковій літературі, бути готовим до навчання в середній ланці школи на основі розвиненого в нього інтересу до читання книжки.Особливо складно формувати в учнів уміння працювати з підручником, довідковою та енциклопедичною літературою, а також словниками. над вирішенням цієї проблеми працюють і вчителі-предметними, і бібліотекарі, і класний керівник. спілкування з книгою допомагає учневі оволодіти певною сумою знань, засвоїти досвід попередніх поколінь, залучає до культурних надбань та цінностей українського народу, його звичаїв, традицій. Сьогодні швидко зростають потреби в хорошій книзі, періодиці та інших джерелах інформації. У сучасного учня зростають вимоги до фонду шкільної бібліотеки і незадоволення ним, внаслідок чого бібліотека втрачає свій імідж і читача.

36. Дитяча література і народна педагогіка. Педагогічний підхід до дитячої літератури розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. Іванюк С., наприклад, стверджує, що саме педагогічною спрямованістю, дидактизмом цей різновид художньої літератури відрізняється від інших. Сьогодні “літературний дидактизм” відійшов у минуле в розвитку дитячої літератури, хоча дидактичний критерій ще й зараз претендує на роль одного з провідних. Звичайно, письменники при написанні творів спираються на свої уявлення про світ, життєвий досвід, широкі зв'язки з реальністю (це підкреслюють і критики, і теоретики), проте література не повинна брати на себе роль морального проповідника, оскільки це повністю суперечність сучасним підходам до художньої творчості.Помітний вклад у розвиток дитячої літератури і її наукове вивчення зробив Толстой, який любив і дітей і педагогіку. Він відстоював право дитячої літератури на реалістичне зображення дійсності, різноманітність тем, ставив питання про зв’язок дитячої літератури з педагогікою, вказував на необхідність тісних зв’язків етичного з естетичним у творах для дітей. Також визначним критиком і теоретиком дитячої літератури виступає Франко. Важко переоцінити його роль в розвитку критики дитячої літератури, розробці її теорії.

37. Проблемно-художня своєрідність оповідань для дітей Григорія Косинки.Більшість оповідань і новел побудовані на контрастах, на грі світла й темряви в душах героїв. Але всі твори оптимістич­ні, кожний несе віру в людську гуманістичну першооснову. В них немає й тіні безвиході. Письменник вірив у начало людини, яка в складних умовах соціального національного гноблення виборювала вільне життя, йшла на смерть за кращі ідеали, крізь темряву пробивалася до світла. Новела Григорія Косинки «В житах» — це як зупинена мить, це пошуки героєм порушеної гармонії. Герой-оповідач любить природу, тонко її розуміє. Любить жінку, любить життя у всіх його виявах, а змушений переховуватися од усіх, вовком бродити в степу. Бо дезертир, котрому незрозуміла, чужа й ворожа війна, від котрої він прагне втекти, котру хоче забути. Інколи йому доводиться й грабувати селян, бо життя в нього таке безвихідне. Зустріч із дівчиною, яка стала чужою дружиною, але не забула його, ще більше розпалює в юнакові жагу до життя, бажання вистояти, вижити, адже світ - такий прекрасний. Новелістика Косинки має автобіографічне підґрунтя. Уже в першій ранній новелі "На буряки"(1919 р.), до якої автор надає підзаголовок "Згадка з дитячих літ", ми бачимо один день з життя малого хлопчика, переданий крізь призму вражень і відчуттів. У творі чітко виявляються імпресіоністичні прийоми композиції. Новела складається з розкиданих фрагментів,які змінюють один одного в залежності від плину спогадів автора. Композиційна особливість твору полягає в тому, що він має художнє обрамлення: картини ранкового і вечірнього сну хлопчика. Людині для щастя зовсім не так багато треба — матеріальний спокій і духовний неспокій; очевидно, саме такою є головна ідея цієї новели, якщо розглядати її як цілісний твір.

39. Казка та її місце у дитячій літературі.
Найпопулярнішим жанром дитячої літератури є казка. Літературна казка – авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей. На думку В.О. Сухомлинського, казка — активне естетичне мистецтво, яке захоплює усі сфери духовного життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казковий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі. Кожний казковий твір викликає в дитини певні емоції. Це не просто здатність людини передати ці відчуття, а здатність казки викликати ці почуття. Читаючи казку, дитина входить у фантастичний світ, починає жити описаною дійсністю, життям свого героя. І сприймає це все по-справжньому. Казка в початковій школі здатна виконати не лише виховні, а й розвивальні та навчальні завдання. За правильної організації процесу роботи над казкою учні зможуть істотно покращити мислення, увагу, пам'ять, мовленнєвий розвиток тощо. Питання жанрової специфіки літературної казки в сучасному літературознавстві залишається до кінця не визначеним та не дослідженим. От, наприклад, На думку Брауде, народною казкою можна вважати ту, що існує в усній формі. Проміжна ланка – казка фіксована. Наступний крок – літературна казка, створена за фольклорними мотивами. У сучасному художньому світі існує величезна кількість казок, створених письменницькою фантазією. Літературна казка несе на собі відбиток авторської особистості, типові риси доби, в яку вона була створена. Стійкий читацький досвід підказує нам, що це твір, створений письменником і тому наділений неповторною творчою індивідуальністю письменника.

40. Індивідуальний стиль Б. Антоненка-Давидовича — ясний і точний. Автор свідомо уникає незвичних порівнянь чи велемовних фраз, щоб мимоволі не одвертати читацької уваги від суті оповіді. Вся увага митця зосереджена на тому, як би найощадливіше, а воднораз якомога точніше, точніше донести до читача головну думку, провідну ідею; полонити нашу увагу предметом своєї розповіді. Повість «Слово матері» письменник присвятив своїй родині. Образи цього твору дуже схожі на його батьків, головний герой Іван Сметана — на самого автора, характери інших героїв він брав з дійсності, не міняючи навіть справжніх прізвищ. Твір починається з того, що Іван закінчив школу та вступив д гімназії. Там він складає добре вступні іспити та, приїхавши додому, починає розмовляти з матір’ю російською мовою, чим сильно налякав її. Та просить його більше такого не робити, не забувати свій народ, тягнутися до прости людей та не знатися з панами. Пройшли роки, Іван вже і призабув настанову матері. Хлопець закохався в дочку пана Караваєва Мері, покинув навчання. Але одного разу пани засміялися зі служниці Зіньки, з її мови. От і згадалися йому слова матері, Іван пішов. Звичайно, події твору «Слово матері» відбувалися дуже давно, але Як же вона потрібна дезорієнтованій нашій молоді, аби вчилася вірності рідній землі, рідному народові, його духовним здобуткам. Події твору «Ялинка з «хлопушками»» відбуваються в ніч проти Різдва. Маленький Федя починає вередувати, що він не хоче йти дивитися на ялинку з лебедями, а не зайцями. І гість дому, Спиридон Харитонович, розповів про те, як у ті часи було. У купця Ханенка була ялинка з «хлопушками», подивитись на неї мріяли всі діти. Але тоді батько запросив свого майстра з роботи, і всім годив йому. Після чергової забаганки малому довелося йти по пиво. По-дорозі він вирішив глянути на ту ялинку, виліз на дерево і пиво вислизнуло та розбилось. Вдома він отримав добрячої прочуханки. Автор шляхом висвітлення зіставлення тих часів та сьогодення, бідності та достатку, соціального становища намагається показати дітям, як важливо цінувати те, що маєш. Деякі навіть не підозрюють, на скільки тяжко живуть інші. Але не зважаючи на все, намагаються радіти життю, брати та бачити тільки хороше.

43.Особливості зображення характеру підлітків в оповіданнях В.Підмогильного
«Ваня».
У цьому творі письменник зображує процес пізнання дитиною світу і самого себе. В.Підмогильний майстерно відтворює незвичайний внутрішній світ Вані, зосереджуючи увагу на його поведінці у стані нервового збудження. У дитини спостерігається надмірна схильність до "реальних страхів". Так само хлопчик лякається і рівчака, в якому знаходився город. В оповіданні ці страхи пояснюються безпорадністю дитини перед ворожою їй природою. Не просто страх, а жах відчуває досить часто Ваня, його уява створює жахливі картини оточуючого світу, хлопчику здається, що його схопив у рівчаку людожер. Письменник розкрив процес появи у дитини такого психічного афекту, як страх. Страх Вані можна охарактеризувати так:
страх перед природою, страх перед Богом, страх перед карою.
Вирішенням проблеми є дія морального цензора "Над Я". Ваня усвідомивши свою провину, вірив в обов'язкову відповідальність за свої вчинки. Але у цій дії "Над Я" є позитивне, є негативне. До негативного слід віднести те, що заважкий моральний тягар, який накладає сумління за скоєну жорстокість, вразлива дитина не в силах витримати. Позитивним вплив сумління буде тоді, коли активну участь у вихованні дитини братимуть батьки.
«Гайдамака». Підмогильний розповідав про своїх однолітків — гімназистів Василя, який хотів здобути собі зброю, й Олеся, що зазнав поневірянь у житті й серйозно думав про самовбивство. Степан Ярушевський, товариш Валер’яна Підмогильного з Чаплів згадував, що майже вся молодь тоді була притягнута до того чи іншого політичного табору. Опинившись у ситуації вибору між життям і смертю, Олесь віддає перевагу смерті, тим самим стверджуючи себе як людина. Хлопець знає, що відмова від цього вибору обернеться для нього визнанням власної нікчемності, з яким він не зможе далі жити. Отже, переборовши волю до життя, Олесь Привадний ствердив себе як особистість, засвідчивши цим, що і в такому слабосильному тілі може існувати міцний дух.«Історія пані Ївги». В «Історії пані Ївги» поданий дивно-зворушливий тип старої дідички, що її чоловіка вбили селяни під час революції. Проте жінка не залишилася самотньою, поряд був її син. На схилі віку вона приймає новий лад, виходячи з давньої, колись то вкинутої собі в голову ідеалістичної істини: «все, що існує — розумне». Доля звела стару жінку з колишньою покоївкою Настею. Так як здоров’я у пані Ївги було погане, жінка запросила жити стару до свого великого будинку. У Насті був син Серьога. Ївга поставила собі на меті зробити з нього справжню людину, домогтися від нього якнайвищого розвитку розумових здібностей. У цьому творі письменник показав, наскільки жорстокими бувають звичайні діти, на що вони здатні, задля того, щоб не здобувати різні науки, які згодом стали б життєво важливими у дорослому житті.

44.Дати характеристику творчого доробку для дітей Лариси Письменної
Лариса Письменна — авторка численних творів для дітей, серед яких:
→ збірки оповідань та повістей «Скарб Вовчої криниці» (1961), «Ненаписаний портрет» (1979), «Не за синіми морями» (1980), «Ліна» (1983);
→ роман «Батько» (1978);
→ збірка вибраних творів (1984);
→ однотомник казок, повістей, оповідань «Тисяча вікон і один журавель» (1984);
→ повісті-казки «Там, де живе Синя Ластівка» (1986).
_"Злочин Надії Поліщук". «Живі зустрічають світанок»
У кожному своєму творі письменниця ненав’язливо, весело, вигадливо навчає людяності, доброті, вірності, дружбі. І про щоденну людську працю вона розповідає гарно, романтично, з усмішкою. Легко і радісно читаються її оповідання про живу природу, яку Лариса Письменна тонко відчувала, любила тварин і вміла іншим прищепити любов до всього живого.
В оповіданнях, вміщених у збірці „Тисяча вікон і один журавель”, Лариса Письменна запрошує своїх читачів у світ живої природи. Вона навчить спостерігати і бути уважними до кожної травинки, пташки і метелика. Надовго запам’ятовуються оповідання про зрізану черемшину, яка зацвіла весною („Черемшина”), про тендітний пагінець тополі, який, тягнучись до сонця, проламав твердий асфальт („Тополятко”), про вигадливого злодійкуватого кота („Кіт Микита”), про невеличку курочку, яка стала справжньою матір’ю для чужих курчат („Мачуха”), про драматичну долю надто розумного чорного з рудими підпалинами собаку („Джек”), про „благородну” кицьку Мавру, яка довірила людині своє дитинча („Мавра”) та про інших птахів і звірят.
Про запеклу боротьбу добра зі злом розповідає авторка у казці „Як Вовк був Невовком”. Лісник Андрій знайшов мале вовченя, в якого загинула мати-вовчиця і виходив його. Сірко виріс розумним, вірним і добрим. Не відав того, що народився вовком, і понад усе любив свого хазяїна. А коли лісника вбили браконьєри, Невовк вирішив покарати злочинців. Допомогли йому Золотоокий чародій і троє людей. Одна людина — з чистою, незаплямованою душею, друга — закохана в казку (злі ніколи по-справжньому не люблять казок), третя — береже і любить тварин. Ледве не загинув Невовк, але зло було покаране.

45. Морально-дидакт. І навч-пізнав. Прямованість …

Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться». Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.«Велесова книга». Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русами та русичами) від міфологічних пращурів до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюється з Рюриком). Власне історія викладається нібито непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час, складається враження що ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійськими джерелами боспорський цар Мітрідат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена давніх героїв мають пізньослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен

48.Основні тенденції та сюжети книг..
У сімнадцятому столітті діти дістали ще дві цінні книги :”Світ чуттєвих
речей у малюнках”(1658)великого чеського педагога Яна –Амоса
Коменського і „Казки”(1697)французького письменника Шарля Перро. Ці
книги вплинули на розвиток світової дитячої літератури. У вісімнадцятому столітті в зарубіжній літературі з’явилися такі високохудожні твори для дорослих, як казки О. Пушкіна, ”Робінзон Крузо” 15Д. Дефо, ”Подорожі Гуллівера” Д. Свіфта і „Пригоди барона Мюнхаузена”Р.Е. Распе. З того часу вони(із певними скороченнями) перейшли в дитяче читання і не втратили свого пізнавального, виховного та естетичного
значення і до наших днів. Провідні теми дитячої літератури: героїка громадянської війни та участь у ній підлітків (“Кулемет” – 1934 О.Донченка, “Син Таращанського
полку” – 1937 П.Панча, “Перекоп” В.Бичка); тема будівництва та героїзму народу (“Шхуна “Колумб”, “Крила рожевої чайки” М.Трублаїні, “Особлива Далекосхідна” О.Донченка); тема навчання і виховання дітей у школі і сім’ї
(“Щоденник”, “Шпаргалка”, “Школа над морем” О.Донченка; дилогія
О.Копиленка “Дуже добре”, “Десятикласники”; “Порізана парта”, “Секрет”,
“Гапочка” О.Іваненко; “Веселі школярі” В.Бичка); тема дитинства (твори для
дошкільнят та молодших школярів – збірки Н.Забіли “Веснянки” – 1937, “Дві
дівчинки” – 1939, “Нам весело жити” – 1940, “Приспівки” – 1941; В.Бичка “Я хоч невеличка” – 1938, І.Неходи “Моя книжка” – 1940; повість І.Багмута
“Щасливий день суворовця Криничного” – 1948); тема війни (“Школяр”,
“Українка”, “Дівчинка у вінку”, “Петрусь і Гапочка” Ю.Яновського;
“Подарунок”, “Школа”, “Пошта прийшла” О.Іваненко; “Після бою” П.Панча,
“Серце беркута” О.Донченка, вірші П.Тичини, В.Бичка; “Таємниця
Соколиного бору” Ю.Збанацького, “Валя Котик” М.Познанської, “З
Німеччини в Чернеччину” П.Воронька, “Ілонка” О.Гончара); доля дітей-сиріт
(“Між добрими людьми” Ю.Збанацького, “Лісничиха” О.Донченка, “Рідні
діти” О.Іваненко); тема праці (книга віршів М.Познанської “На рідній землі”
– 1950, М.Стельмаха “Колосок до колоска”, “Жнива” – 1951, “Хата хлопчика-
мізинчика” О.Копиленка, “Літо в Соколиному” Ю.Збанацького); історична тематика (повісті В.Таля “Любі бродяги” – 1927, “Незвичайні пригоди
бурсаків” – 1929; Г.Бабенка “В тумані минулого” – 1927, “Люди з червоної
скелі” – 1928; М.Горбаня “Козак і воєвода” – 1929; цикл романів і повістей
О.Соколовського); тема боротьби за мир (вірші М.Рильського, Б.Чалого,
Н.Забіли).

49. Олександр Копиленко (1900 – 1958)

Активна участь письменника у створенні української дитячої літератури ХХ століття. Аналіз збірки “Сеньчині пригоди” (1926). Відображення у творах О.Копиленка життя дітей (збірки “Сонячний ранок” –1949, “Подарунок” – 1956). Морально-етична проблематика в оповіданнях “Порізана парта”, “Секрет”, “Воликове нещастя”. Оповідання про відбудову 34міст і сіл, про вибір майбутньої професії, про дружбу (“Хата хлопчика-мізинчика”, “У нашому домі”, “Адмірал”). Тема захисту природи у збірці

природничих оповідань “Як вони поживають” (1934, 1948, 1961). Форма розповіді від першої особи – доброго знавця природи – у оповіданнях циклу.Твори О.Копиленка для молоді на тему школи, виховання, сім’ї (“Друзі” – 1928, дилогія “Дуже добре” – 1936, “Десятикласники” – 1938). Розвиток жанру “шкільної повісті” у творчості письменника.

Олесь Донченко (1902 – 1954)Поетичні, прозові, драматичні твори письменника. Жанр “шкільної повісті” у творчості О.Донченка. Тема дружби і виховання дітей, тема школи у повістях “Школа над морем” (1937), “Лісничиха” (1947), романі “Золота медаль” (1954). Проблема подвигу у повісті “Школа над морем”. Пригодницький сюжет повістей “Школа над морем”, “Батьківщина”, “Карафуто”. Вирішення проблеми “людина і природа” у повісті “Лісничиха”. Порівняльний аналіз твору О.Донченка та “Комори сонця” (1945 – 1946) М.Пришвіна.Оповідання для дітей молодшого шкільного віку (“Галаганчик” – 1936, “Золоте яєчко” – 1954, “Голубий гвинтик” - 1950). Майстерність автора у змалюванні подій і характерів, глибоке розкриття своєрідності дитячої психології, проблеми становлення дитячих характерів (оповідання “Кулемент”, “Боягуз”, “Щоденник”, “Галаганчик”).

50.Шкільна літ.преса і пропаганда…
Учні не створюють літератури, а лише вчаться творчості через шкільну літературну пресу. Здебільшого літгуртківці випускають шкільну літературну газету (бувають ювілейні і тематичні), що виходить раз на чверть друкованою основою з художнім оформленням учнів. Бажано, щоб у цій газеті була лише власна творчість учнів у різноманітних рубриках (10-15 рубрик). Привабливою і романтичною повинна бути назва газети. Ось які рекомендуємо назви: “Літературний світанок", “Юний літератор”, ”Літературні проліски”, “Літературний ліхтарик”, “Літературний сніп”, “Літературна зміна”, “Літературні вруна”, “Поетична весна”, “Літературний струмок” та ін.
Кращі зразки учнівської творчості вчителі оформляють на заняттях літературного гуртка в спеціальні збірники і альманахи під поетичними назвами: “Світанок”, “Ластівка”, “Перший сніп”, “Літературні самоцвіти”, “Літературна весна”, “Поліські фольклорні скарби” тощо.
Розвиток дитячої преси (журнали “Червоні квіти” (1923 – 1931, з 1931 року – “Піонерія”), “Жовтеня” (1928 – 1941, з 1945 року – “Барвінок”), “Більшовиченята” (1925), “Тук-тук” (1929); газети “Юний спартак” (1922, пізніше – “Юний ленінець”), “На зміну” (1925; з 1945 року – “Зірка”), “Молодий пролетарій”, “Червоний юнак” та інші).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.032 с.)