Своєрідність творів для дітей Дніпрової Чайки і У.Кравченко.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Своєрідність творів для дітей Дніпрової Чайки і У.Кравченко.



Дніпрова Чайка – цікава постать на терені літературної України, натура діяльна, енергійна, безпосередня у вираженні своїх почуттів і внутрішніх станів. Людмила Олексіївна Березіна, відома також як Людмила Василевська і ще більш відома як Дніпрова Чайка, народилася за старим стилем 20 жовтня, за новим – 1 листопада 1861 року в селі Карлівці Ананьївського повіту Херсонської губернії. У 1908 році Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Там вона продовжує активні громадську діяльність. У 1914 році письменниця тяжко захворіла й решту свого життя (тринадцять років) провела в боротьбі із хворобою. Писати Дніпрова Чайка розпочала наприкінці сімдесятих років, ще навчаючись в Одеській приватній жіночій гімназії. Починаючи з 1887 р., письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки». Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»).Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібретто дитячих опер («Коза-дереза», «Кра­плі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»).Твори її для дітей виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом.Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з осново­положником української музичної культури М. В. Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три ди­тячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»). В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—1920 рр.

Юлія Юліївна Шнайдер, що виступила згодом у літературі під псевдонімом Уляни Кравченко, народилася 18 квітня 1860 року в містечку Миколаєві на Дрогобиччині в сім'ї повітового комісара. Вчилася дівчина спершу дома, а потім від 1877 до 1881 року здобувала освіту у Львівській учительській семінарії.Тут вона почала захоплюватися творами Пушкіна, Шіллера, Гете, взялася до вивчення української літературної мови за творами Федьковича, Котляревського, Марка Вовчка. Найбільше враження на неї справили поезії І. Франка, який був на той час визнаним проводирем молодої галицької літератури. Юлія стежить за кожним його новим твором. Творчість У. Кравченко пройнята щирою людяністю і співчуттям до гноблених і скривджених. У кращих своїх віршах поетеса підкреслює, що кривди й горе переповнили чашу терпіння народного: не за горами час, коли трудящі виступлять проти одвічних своїх визискувачів. Не раз вона звертається до теми призначення поезії і місця поета в суспільному житті, з тонким ліризмом малює красу рідної природи, інтимні почуття.Близько двадцяти п'яти років У. Кравченко виступала з творами для дітей у журналі "Дзвінок" (1890–1914). її поезії для дітей та юнацтва, позначені ідеями гуманізму, виховували пошану до людей праці, любов до рідної природи. Авторка багато уваги приділяла прищепленню читачам поваги до науки й освіти.У поетичний доробок для дітей і юнацтва ввійшло кілька збірок У. Кравченко – "Проліски" (1921), "В дорогу" (1921), "Лебедина пісня" (1924), "Шелести нам, барвіночку" (1932).Понад сорок років У. Кравченко пропрацювала сільською вчителькою, а 1920 року переїхала до Перемишля, де 1939 року зустріла Радянську Армію – визволительку її рідного народу. Незважаючи на свій вісімдесятилітній вік, вона виступає в радянській пресі з віршами і статтями, проводить громадську роботу. Трудящі Перемишля обирають її своїм депутатом, поетеса стає членом Спілки радянських письменників України.У квітні 1941 року видавництво "Радянський письменник" видало "Вибрані поезії" У. Кравченко.
54. УКР.ДИТ.ЛІТ.ДРУГА ПОЛОВИНА 19 СТ.

Нова українська література, що її межовою появою є «Ене-їда» Котляревського з 1789 р., започатковує теж нову, спеціяльно для дітей призначену літературу, писану живою українською мовою.

Майже одночасно появляються дві книжки, виразно призначені дітям: 1850 р. у Львові «Читанка для малих дітей» М. Шашкевича з оповіданнями і байками, а 1852 р. в Києві «Байки й прибаютки» Левка Боровиковського з вступним віршом «До дітей»:

Гей, діти, діти-мотилята,

А годі вам цяцьками грать,

М'яч бить — метеликів ганять,

Я байку розкажу, послухайте, хлоп'ята!

Оцей присвятний вірш вказує на Боровиковського, як на одного з перших наших дитячих письменників-поетів, дарма, що тільки незначна частина його байок стала надбанням нашої дитячої літератури.

В дитяче читання ввійшли теж байки П. Гулака Артемов-ського і «Приказки» (1834) Є. Гребінки. Жанр байки дійшов до свого найвищого розквіту в творчості Леоніда Глібова — його байки друковані від 1853 р. це один з найкращих дарунків нашої літератури дітям.

Щораз частіше появляються букварі з читанками і так на Закарпатті стала популярною «Книжица читальная для начина-ючих» Олександра Духновича, видана 1847 р. (відтак ще двічі 1851 і 1852 р.). Духнович є теж автором численних віршованих загадок. У Петербурзі Панько Куліш видає 1857 свою «Граматику», 1860 р. виходить тут Шевченковий «Буквар», а наступного року численно ілюстрована «Українська азбука» М. Гатцука.

Думка про окремі твори й видання для дітей щораз більше актуалізується — отак Панько Куліш вслід за своєю «Граматикою» видає 1861 р. перерібку еспанської дитячої казки «Пів-півника», перекладає популярну в польській дитячій літературі поему А. Міцкевича «Поворот батька» (в перекладі п. з. «Чумацькі діти»), опрацьовує для дітей народні казки, а Шевченко, прощаючи в квітні 1859 р. Марка Вовчка перед ЇЇ виїздом за кордон, казав їй: «Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу-дві, або п'ять, а то й сім кіп казок!» І недаром просив Шевченко писати казки — це ж у головній мірі світ дітей, який посів своє цінне місце в українській народній творчості, а цю творчість Марко Вовчок знала прекрасно! І на цім багатім плодотворнім ґрунті високомистецька проза для дітей Марка Вовчка зацвіла пишним квітом. Сповняючи волю поета, письменниця написала для дітей ряд творів, які стали окрасою не тільки української дитячої літератури, але й досі появляються в перекладах на різні чужі мови.

Марко Вовчок — у світі європейської дитячої літератури, Б. Грінченко в боротьбі з московською цензурою-указами. Минуло століття від появи збірки творів Марка Вовчка, писаних для дітей, яка вийшла 1865 р. в Петербурзі п. з. «Оповідання». До збірки ввійшли: «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», «Невільничка».

Все ж царські укази не змогли повністю спинити розвитку української дитячої літератури та її видань, бо у вільніших конституційних умовинах життя австрійської займанщини — в Галичині й на Буковині, після «Читанки» М. Шашкевича в 1850 р. Популярними були книжки Івана Наумовича (відомого потім діяча-москвофіла) — його «Ластівка для руських дітей» з казками і віршами, видана в Перемишлі 1860 р., «Повісти і пісни — спи-сал для руських дітей Іван Наумович» (Львів, 1861 р.) і «Золотая книжочка для дітей» (Львів, 1874.**) Появлялися дитячі видання теж у Коломиї, напр. «Гостинець із Коломиї длля руських дітей» — составил О. А. Марков (1871 р.), в якій — варто додати— поруч із віршами знаходимо відомий переказ про смерть князя Олега від власного коня, статті про Володимира Великого, Романа, Льва Даниловича, та їх портрети. Всі ці й інші подібні видання мали в середньому від 60 до 100, а то й більше сторінок (напр. «Повісти для дітей, собрани і написани А. П. Подбрусня-неньком, Львів, 1859 р. мали 142 сторінки).

Виданням «Просвіти» для народу і дітей були теж видані 1874 р. «Байки» Павлина Свєнціцького (пс. Павло Свій), а одно з чергових видань цього Т-ва вже мало окреслене призначення — «Пові-сточки для дітей» Ом. Огоновського (пс. Ом. із Грибова) 1876 р., відтак «Веснянки» В. Шухевича 1881 р. та інші. У Галичині стали появлятися теж твори письменників з підросійської України, 1873 р. вийшла у Львові першодруком казка Нечуя Левицького «Запорожці», 1877 р. твори М. Вовчка, між ними «Кармелюк», «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», та «Сестричка Мелася», 1887 р. появився тут за редакцією І. Франка збірник для дітей «Веселка», зладжений студентською громадою в Києві (під спільним псевдом А. Молодченко). Була це своєрідна хрестоматія — вибір з творів наших письменників, були тут і першодруки (м. і. недруковані досі байки Л. Борови-ковського). Виходить теж і перший переклад на українську мову «РобІнзона Крузо» Дефо як «повість поучительна для моло-дежи» в перекладі А. Авдиковського (Львів, 1877 р.).Поруч з книжками з'являється і дитяча преса. Початком цієї преси можна вважати «Домову шкілку», яка появлялася в рр. 1854 - 56 за редакцією Юл. Вислобоцького як додаток до урядового часопису «Вістник», видаваного у Відні для «Русинів австрійської держави». На зміст складалися байки, казки, вірші, оповідання, статтейки. Видання своїм характером і за тодішньою потребою було призначене одночасно для селянства і дітей.В рр. 1881-83 появляється в Коломиї «Приятель дітей» Із. Трембіцького і в тих же рр. «Новість» у Львові за ред. Олекси Щербаня для старших дітей. У цих виданнях, як і в «Ластівці» проявлялися мосвофільські тенденції.*)Справжньою переломовою історично-культурною подією була поява двотижневика для дітей і молоді «Дзвінок» у Львові, заснованого 1890 р. педагогом і відомим автором великої етнографічної праці «Гуцульщина» Володимиром Шухевичом. Можна сказати, що то була «золота доба» цієї літератури, вона дала нашим дітям передусім казки І. Франка «Коли ще звірі говорили», зв'іринний епос «Лис Микита», «Абу Касимові капці», «Пригоди Дон Кіхота» та ряд інших творів цього другого, поруч з Марком Вовчком, великого нашого письменника для дітей. Ця доба дала оповідання М. Коцюбинського — повну теплоти «Харитю», далі «Ялинку», «Маленький грішник» і інш., цикль прозових казок Лесі Українки — «Біда навчить», «Метелик», «Лілея» та ряд поезій, нові байки для дітей Л. Глібова, ряд оповідань і казок-поем, байок та віршів Б. Грін-ченка, казки-поеми В. Щурата, перший сценічний твір — оперу для дитячого театру «Коза дереза» Дніпрової Чайки з музикою М. Лисенка, і ряд різних творів таких авторів, як І. Нечуй Левиць-кий, Ол. Кониський, О. Пчілка, Л. Старицька-Черняхівська, А. Кримський, Гнат Хоткевич, Ганна Барвінок, В. Самійленко, М„ Черемшина, М. Козоріс, Іван Липа, К. Гриневичева, Б. Лепкий, К. Малицька-Лебедова, Олена Цегельська, Ю.Тищенко-Сірий, О. Романова, Уляна Кравченко, С. Ковалів-П'ятка, П. Грабов-ський, Є. Ярошинська, І. Крип'якевич-Петренко, Б. Заклинський, Юрій Будяк та ціла плеяда відомих і менше відомих, а то й забутих уже сьогодні письменників і поетів. І хоч велика частина друкованих у «Дзвінку» творів на сьогодні перестаріла або не має тривалої літературної вартости, то факт співробітництва у «Дзвінку» впродовж його 25-літнього існування десяток авторів, в тому й найвидатніших наших письменників — це не що інше, а велика служба великій справі, вихованню молодого покоління нації.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.006 с.)