Загальна характеристика творчості дитячих письменників скандинавських країн.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика творчості дитячих письменників скандинавських країн.



Туве Янссон - в її дитинстві. Туве Янсон народилася в Гельсінкі в 1914 році.

Як письменниця Туве Янсон дебютувала в 1945 році казкою «Маленькі тролі і велика повінь».

У 1945 р . виходить перша книга Т. Янсон з авторськими ілюстраціями. Потім пішли наступні книги. Серія казок про Мумі-тролів та інші дитячі твори - «А що було потім?» (1953), «Хто втішить крихітку?» (1960), «Невидиме дитя» (1962) - пройняті гумором і оптимізмом. У казках Туве Янсон завжди щасливий фінал, зло покаране і торжествує справедливість.

Величезну роль у популяризації творчості письменниці зіграла повість-казка «Капелюх Чарівника». Вона принесла їй славу.

«Велике повінь» - перша і остання казка Янссон, де ще діють людські персонажі - Тюліппа (дівчинка з блакитним волоссям, запозичена з казок Карло Коллоді) і рудоволосий хлопчик. Надалі всі персонажі Янссон будуть схожі з тваринами та фольклорно-міфологічними істотами, переосмислення авторами [7].

Письменницький принцип Туве Янссон - в тому, щоб не обманювати свого читача.

Книги Туве Янссон у певному сенсі вони і реалістичні. Тролі у скандинавському фольклорі - фантастичні істоти, зазвичай ворожі людині.

«Комета» вважають переповненій всякими жахами. З одного боку, звичайно, у казці, написаної в 1946 році, відчутні відлуння Другої світової (комета нагадує атомну бомбу), але з іншого боку - випробування лякає, але не жахає читача, або тому, що воно десь на периферії сюжету, або тому, що є можливість вибору - маленька тваринка сніфф може продовжити подорож з мумі-тролями, а може і відмовитися.

На початку 80-х років Туве Янссон перестала писати для дітей.

Норвезька література традиційно славиться своїми творами для дітей. Перша дитяча хрестоматія була опублікована в 1798 році. В 1851 році вийшла перша книга казок для дітей — «У водоймі та в ставку», норвезького письменника й колекціонера казок Йоргена Му. Казки були адаптовані для дитячого віку і викладені зрозумілою простою мовою. В 1874 вийшла збірка норвезьких казок «Norske Folkeeventyr» іншого норвезького письменника і збирача фольклору, Петера Крістена Асбьєрнсена . Багато казок, що увійшли до збірки, були зібрані Асбьєрнсеном під час подорожі Норвегією, яку він здійснив разом з Йоргеном Му. Письменники випустили ще декілька збірок, залучаючи до роботи над книгами ілюстраторів. Найвідомішими серед них були Ерік Вереншелль та Теодор Кіттельсен. Збірки неодноразово перевидавалися, а самі казки було перекладено багатьма мовами світу [39].

Справжнім новатором дитячої літератури стала письменниця Діккен Цвільмеєр (Dikken Zwilgmeyer, 1853—1913), яка написала серію з 12 книг про Інгер Йоханну, дівчинку з маленького містечка. Ці розповіді стали класикою дитячої літератури, першими гумористичними історіями для дітей і про дітей.

У 1949 році вийшла сатирична казка «Чарівна крейда» [40] (норв. Trollkrittet) норвезької письменниці Синке Хопп , про маленького хлопчика Юне, який отримав у подарунок від чаклунки чарівну крейду, за допомогою якої намалював собі друга, Софуса. Це смішна й зворушлива історія про хлопчика і його намальованого друга, а також про бідну чаклунку, яка змушена щодня начаровувати собі їжу та гроші для сплати податків [41]. Важливу роль в книзі відіграють ілюстрації автора.

У тому ж році вийшла інша дитяча книга, яка завоювала популярність як у Норвегії, так і за її межами. Турбьєрн Егнер опублікував повість «Каріус і Бактеріус» про двох маленьких чоловічків, які жили в дуплі хворого зуба хлопчика на ім'я Єнс. Кожна глава повісті закінчувалася смішним віршиком про гігієну рота.

Серед сучасних норвезьких дитячих письменників особливо виділяються лауреати багатьох літературних премій Гру Дале , Юстейн Гордер і Марія Парр. Книги письменниці та поетеси Гру Дале унікальні не тільки текстами, а й ілюстраціями, автором яких незмінно є чоловік письменниці Свейн Ніхус. Плодом спільної роботи стало понад 30 книг, багато з яких були удостоєні різних професійних премій, а повість «Сердита людина» (2003) була названа кращою книгою для дітей [42].

«Світ Софії» Гордера — це історія дівчинки Софії, яка несподівано починає отримувати листи від якогось незнайомця, в яких він тонко і доступно пояснює складні речі та відповідає на найважчі питання, такі, як «Хто ми?», «Звідки ми?» та ін.

Марія Парр — одна із зірок сучасної норвезької літератури. Її нерідко називають новою Астрід Ліндгрен [43]. Дебют письменниці відбувся в 2005 році, коли був опублікований роман «Вафельне серце». У тому ж році книга отримала премію «За дитячу літературу новонорвезькою мовою», а в 2008 році премію «Срібний грифель».

«Вафельне серце» — це повість про двох друзів, про дівчинку Лену Лід і хлопчика Трелле. Вони потрапляють в безліч смішних і повчальних ситуацій, пізнають навколишній світ, вчаться дружити і розуміти один одного. Наступна книга Парр, «Тоня Гліммердал», також стала бестселлером і отримала в 2009 році літературну премію Браги

86.Пригодницькі твори Миколи Трублаїні для дітей.
Народився Микола Петрович Трублаєвський, який ввійшов у літературу під псевдонімом Микола Трублаїні, 25 квітня 1907 року на Вінниччині. Він став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори є значним внеском у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у перемогу, у досягнення мети. Герої творчого доробку письменника звичайні люди, веселі, віддані своїй справі і рідному народові, сердечні до товаришів, відважні і дужі.
ШХУНА “КОЛУМБ” Ця повість вважається кращим твором Миколи Петровича Трублаїні. Написана в пригодницькому жанрі, вона відповідала вимогам часу, у який жив письменник та герої його творів. Повість захоплює читача динамічним сюжетом, змалюванням численних небезпечних пригод головних героїв. Образи персонажів, сучасників письменника, приваблюють своїм патріотизмом, відданістю рідній землі, її народові.
Маленький рибальський виселок Соколиний розташований на Лебединому острові, що у Чорному морі. Море і стає ареною напруженої боротьби. Шпигун Анч одержує завдання пробратись на острів, викрасти документи про новий спосіб добування гелію та знищити професора Ананьєва, вченого, який винайшов цей спосіб. Викривають шпигуна та розпочинають із ним боротьбу юні острів’яни Марко Завірюха, Яся Знайда та Люда Ананьєва, яка приїхала на острів з татом. Героям твору доводиться пройти через жорстокі випробування: переслідування, тортури, смертельну небезпеку. Але сміливість, витривалість, мужність, відвага та винахідливість допомагають друзям у найнебезпечніші хвилини. У текст твору автор майстерно вплів багато пізнавального матеріалу. Це розповіді про підводні човни, надводні кораблі, відомості про природу гелію та способи його видобутку, зображення морської стихії та морських пейзажів.
Повість «Лахтак», вийшла 1935 року. Твір має гострий, динамічний сюжет. По суті, це одна з перших повістей в українській дитячій літературі, де по-новому ставилось і розв'язувалося питання про позитивного героя в пригодницькому творі. Головний персонаж тут — штурман Кар. Автор наділив його кращими якостями — мужністю, патріотизмом, людяністю, розумом, простотою. Очоливши команду на судні «Лахтак», досвідчений штурман, завдяки своїй рішучості, витримці, діяльності виходить переможцем з дуже складних і небезпечних ситуацій. Він врятовує корабель та його нечисленну команду.

87.Твори Олега Ольжича і Бориса Олександрова-Грибінського в дитячому читанні.
Олег Ольжич – син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба) – прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. У творчому доробку письменника – кілька поетичних збірок («Рінь», «Вежі», «Підзамчя»), оповідання для дітей «Рудько», публіцистичні статті, наукові дослідження з археології. Творчий стиль Ольжича як поета близький до поетики неокласицизму. Його найбільше цікавили образи минулих епох, адже він був істориком. У його поезіях оживають античні боги і герої – Андромаха, Гектор, галли; борці за волю України під синьо-жовтими стягами і ті, хто йдуть з ними на прю, борючись із «своїм невблаганним сумлінням».Олександрів Борис — псевдонім. Справжнє прізвище Грибінський, Олександр, народився 21 липня 1921 року в Ружині на Житомирщині, помер 21 грудня 1979 року в Торонто, Канада, похований там же. Український поет, редактор, автор гумористичних оповідань, які він писав під псевдонімом Свирид Ломачка.Віршувати почав ще в довоєнний час,коли навчався в середній школі.Першого вірша(про Шевченка) опублікував у житомирській обласній газеті «Червоне Полісся» 1939 року. Першу поетичну збірку «Мої дні» Б. Олександрів видав у 1946 р. у Зальцбурзі. Ця збірка одразу привернула увагу критиків. Після довгої перерви з'явились збірки «Туга за сонцем» (Торонто, 1967) і «Колокруг» (Торонто, 1972), що наполовину складаються з перекладів, «Камінний берег» (Нью-Йорк — Торонто, 1975). У поезії Б. Олександріва яскраво проявився неокласициз

 

89.Творчий доробок для дітей та юнацтва Івана Багмута .
Іван Багмут –український письменник . Його основний творчий доробок після війни-твори для дітей та молоді .Вони принесли автору славу визначного дитячого письменника.Діяльна натура письменника не витримувала «ув’язнення» у стінах квартири. І, спираючись на палицю, письменник продовжував свої подорожі. Про пережите і побачене вирішив розповісти дітям. Так з’явилась книжка «Господарі Охотських гір», яка приваблює своїм пригодницьким сюжетом, пізнавальними описами картин природи, життя північного племені орочів. Про працю як велику школу життя повість письменника «Голубе плесо». Серед головних героїв твору найбільше запам’ятовується хлопчина Панас, який з ентузіазмом працює на спорудженні ставка. А ще повість притягує дотепними та смішними епізодами. Іван Андріанович — справжній майстер оповідання для дітей і про дітей, в яких знайшли відображення багато життєвих історій. Це і спогади власного дитинства, коли був цар і поміщики («Шматок пирога», «Злидні»), і враження від далеких подорожей («Гарячі джерела»). Оповідання його невеликі за обсягом, лаконічні, але мають реалістичні і, водночас, захоплюючі сюжети. 1947 року видавництво «Молодь» запропонувало І. Багмуту написати книжку про суворовців. Суворовські та нахімовські військові училища почали створювати з 1943 року. Письменник їде в суворовське училище в Чугуїв Харківської області. Поселяється там, стає членом колективу, записує розповіді, враховує поради. Так народжувались герої повісті «Щасливий день суворовця Криничного». В українській літературі для дітей вона стала помітним явищем. Повість виховувала самостійність, мужність залишатися самим собою у критичних ситуаціях. І цим відрізнялась від більшості тодішніх творів для дітей.Якось під час зустрічі з дітьми Іван Андріанович пообіцяв написати жартівливу книжку. Нею стала повість «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим». Письменник написав кілька п’єс, це такі твори: «Одного разу в колгоспі», «Ясне питання», «Степи цвітуть». П’єси засвідчили хист І. Багмута як комедіографа. Лебединою піснею І.А. Багмута стала повість «Життєпис слухняного хлопця» (1969 р.). Будучи автобіографічною, вона не є біографією письменника, описом його дитинства та юності. У ній відобразився життєпис його покоління.
1973 року Іван Адріанович Багмут став лауреатом головної «дитячої» премії у галузі літератури — премії імені Лесі Українки, за такі твори: «Наш загін «Смерть фашистам!», «Щасливий день суворовця Криничного», «Голубе плесо», «Шматок пирога».

90.Художнє слово письменника –педагога В.О.Сухомлинського.
Знайомство з педагогічною спадщиною Сухомлинського засвідчило, що вдумливий педагог справедливо вважав одним із вирішальних стимулюючих факторів впливу на формуючу особистість дитини, яка формується,словоі,зокрема,словопедагога,вчител ихователя,батьків. Він не уявляв собі особистості педагога без досконалоговолодіння рідною мовою, рідним словомяк засобом впливу на дітей, засобом виховання.В.Сухомлинський виступив на захист „словесного виховання”,якевтойчас називали шкідливим,неефективним і схоластичним,слову вчителя відводили другорядну роль,по суті, ігнорували і „мовнуособистість” вчителя, і мовленнєве середовище. Отже,позбавити дітей словесного виховання це означає позбавити їх стимульованого мовленнєвогосередовища. До системи духовних цінностей, які-набувають статусу внутрішньої, духовної краси людини, В. Сухомлинський зараховував вищі духовні набутий: милосердя, доблесть, честь, благородство тощо. Вершиною людської краси вважав любов.Духовна краса лише тоді набуває глибокого суб'єктивного і суспільного сенсу, коли вона проявляє себе як велика праця. Найскладнішим, болісно напруженим, щасливим, одухотвореним високими спонуками трудом В. Сухомлинський вважав любов до людини. "Щоб по-справжньому любити, - зауважував він, - треба мати могутню духовну силу. І місія школи, сім'ї, місія старших поколінь полягає в тому, щоб вдихнути в людину цю мудру силу".Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя.За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР. З 1958 року Сухомлинський — член-кореспондент Академії Педагогічних Наук РРФСР, з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР. В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.009 с.)