Огляд творів народознавчого циклу В.Т. Скуратівського. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Огляд творів народознавчого циклу В.Т. Скуратівського.



Перша народознавча книга Василя Тимофійовича „Берегиня” коштувала авторові, як він сам згадував, „і нервів, і, як то кажуть, крові”. Вже під час верстки книгу ледь „не зарізали”. І це у 1987-у році, коли вже повіяли вітри „перебудови”. Лише завдяки втручанню деяких відомих літераторів, зокрема Ліни Костенко, творіння В.Скуратівського побачило світ.

„Берегиня” стала справжнім тріумфом письменника-фольклориста, здобула величезну популярність, якій також сприяло те, що якраз у цей час почали вивчати народознавство у вищих навчальних закладах та школах. Книгу Скуратівського намагалися придбати викладачі, студентство, вчителі, а то й учні, які вважали її справжнім настільним посібником. Перший тираж „Берегині” у 15 тис. примірників розійшовся практично за місяць, а згодом, коли у видавництво пішов цілий вал листів від людей, вийшло ще 65 тис. Незважаючи на додаткові тиражі, „Берегиня” швидко стала бібліографічною рідкістю. Доходило до того, що на уроках народознавства вчителі і діти переписували з одного наявного екземпляру книги Скуратівського. Така жвава зацікавленість надихнула автора на створення нових книг з народознавчої тематики, яка все більше привертала увагу учнів, вчителів і батьків.Так, слідом за „Берегинею” посипалися,, інші народознавчі книги Скуратівського: захопливий „Святвечір”, могутній „Дідух. Свята українського народу”, згодом з’явилась унікальна книга, своєрідна енциклопедія українознавства – „Український рік”. У доступній, високохудожній формі у цій книзі подано і мудрий досвід народу, і його знання, етичні, естетичні і суспільні правила, якими керувалися люди у своєму житті протягом століть. Ось лише деякі назви розділів цього твору: „Травнева роса краща од вівса”, „У жовтні гріє ціп, а не піч”, „Зима літо годує” та ін. Скільки мудрих обрядів змальовував у своїх книгах Василь Тимофійович, прикмет, які століттями регулювали все життя селян, підказували, коли їм що можна сіяти, садити, збирати, коли працювати, коли веселитись, як весілля справляти і як в останню путь проводжати. Його книжки, статті і публічні виступи сповнені великою любов’ю до людини й природи. Мудрі пастельні замальовки „Мамина пісня”, „На березі дитинства”, „Кому оберігати гостинець?”, „Без толоки – як без руки”, „Хліб на столі”, „Отче поле”, „Цей давній, давній посвіт”, „Ода вербі”, „Сопілка з маминої калини”, які ми знаходимо у літературному первістку В.Скуратівського – „Берегині”, проводять нас тією небуденною стежкою народного життя, де панує гармонія та злагода..

Окрім згаданих творів, перу Скуратівського належать також такі роботи, як „Погостини”, „Покуть”, „Обереги пам’яті”, „Вінець”, „Святки”, „Місяцелік”, „Кухоль меду”, – усього 20 книг-досліджень видав талановитий письменник-фольклорист за роки своєї творчої діяльності. Деякі з них особливо вирізняються навіть на тлі багатющої творчої спадщини Василя Скуратівського. Наприклад, у книзі „Русалії” Василь Тимофійович ще на початку 90-х років чи не першим з українських дослідників спробував дати більш-менш цілісну картину дохристиянських вірувань давнього населення України із широким залученням нового матеріалу. В іншій своїй роботі, „Посвіті”, Скуратівський взагалі виступає у досить незвичайній для себе ролі історика-краєзнавця.

16.Питання відродження рідного слова у повісті «Диво калинове» Дмитра Білоуса.
Твори поетичного мовознавства Д.Білоуса мають велике пізнавальне й виховне значення. Вони дають можливість в образно-емоційній формі пізнати внутрішній світ і духовні запити людей різних епох, прослідкувати походження багатьох слів, крилатих виразів, висловів класиків світової літератури, розширити свої знання про лексико-семантичну універсальність нашої мови, осягнути складні мовні явища «не тому, що заставляє вчитель, а тому, що цікаво».
Поступово сторінка за сторінкою, складалася незвичайна книга - «Диво калинове», що вийшла друком у 1988 році.»

Художні особливості збірки - щира розмова мудрого автора як рівного з рівним з читачем, розмаїття віршових розмірів, широке залучення до поезії усної народної творчості, побратимська повага до інших народів, ґрунтовні пояснення окремих слів та ідіом, присутність на кожній сторінці книги творця мови - нашого народу. Праця Дмитра Григоровича високо оцінена: він удостоєний Державної премії України імені Т.Г.Шевченка.

«Чари барвінкові» (1996 р.) - новий великий «мовознавчий поетичний цикл» (В. Лупейко). Книга щедро засіяна поетичними дослідженнями - Білоус відкриває глибинність сотень слів та фразеологізмів. Володимир Забаштанський зауважує, «щоб написати такі поетичні книги, як «Диво калинове» і «Чари барвінкові», автор має глибоко знати характер свого народу, його історію, побут, культуру, педагогіку, тобто в одній особі треба бути і поетом, і вченим-мовознавцем, народознавцем, істориком, філософом, педагогом, - на щастя, все це є в Дмитра Білоуса»

17. Житомирське Полісся і життя дітей у творах Володимира Короленка.
Твір В. Короленка «Діти підземелля», відомий як розповідь «В дурному товаристві», не призначався для дітей. Сам Володимир Галактіонович був противником переробки для дітей своїх творів, та все ж він сам переробив і скоротив свою розповідь, назвавши її «Діти підземелля». Для нього принципово важливо було показати дітям доброту героїв, і в розповіді таким героєм є Вася.У повісті «Сліпий музикант» теж прозвучала тема добра - людина лише тоді може зрозуміти, для чого вона живе, коли пустить в свою душу чуже горе. Сліпий Петро перестає бути егоїстом і людиною, що замкнулася в своєму горі, доки не зіткнувся зі сліпим жебраком, не спробував пожити його життям. І він як би прозріває, стає іншою людиною. Ось тоді його талант музиканта проявляється зі всією силою.Літературна діяльність В. Г. Короленка різнобічна. З його темпераментомгромадянина йому було тісно в межах художньої творчості. Він виступає як літературний критик, історик літератури, публіцист, кореспондент, редактор.
Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей. Поряд з письменницькою діяльністю Короленко вів активну громадську діяльність. Протягом усього свого життя він виступав проти насильства і несправедливості, відстоював рівноправність народів, захищав право національних меншин, викривав прояви націоналізму і шовінізму всіх мастей. Недарма сучасники називали його «совістю землі російської».

В Житомирі майбутній письменник прожив лише 13 років, але саме Житомир відіграв велику роль в творчості письменника. Житомирський період життя Володимира Галактіоновича відображений в оповіданнях «Ніччю», «Парадокс», «Моє перше знайомство з Діккенсом» і, особливо, в повісті «Історія мого сучасника». Короленко до кінця свого життя підтримував зв’язки із своїми земляками-житомирянами.
18.Своєрідність гумористично-пригодницьких повістей В. Нестайко.
Перше оповідання для дітей побачило світ у 1954 році в журналі “Барвінок”, а перша збірка “Шурка і Шурко” вийшла 1956 року. Відтоді автор написав чимало цікавих і дотепних книжок для дітей. Серед них – особливо талановиті казки для дошкільнят: “В країні сонячних зайчиків” (1956), “Пригоди близняк-козенят” (1972), “Олексій, Веселесик і Жарт-птиця (1972).
Із особливим захопленням читають молодші школярів книги “Супутник “ЛІРА-3” (1960), “Одиниця з “обманом” (1976), “незвичайні пригоди в лісовій школі” (1081), “П’ятірка з хвостиком” (1985), а підлітки – “Надзвичайні пригоди Робінзона Крузо...” (1966, 68), “Пригоди Грицька Половинки” (1978), “Пригоди журавлика” (1979), “Тореадори з Васюківки” (1973, 1980), “Чудеса в Гарбузяках” (1984).
Розповідаючи про своє бажання стати дитячим письменником, Всеволод Нестайко зазначив: “Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, - сонячно. Весело, цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими”.

Ось звідкіля витоки такої неповторної Країни Дитинства, створеної Нестайком. За повість-казку “Незвичайні пригоди у лісовій школі” письменник удостоєний літературної премії імені Лесі України 1982 року. Кінофільм, створений за повістю “Тореадори з Васюківки”, здобув “Гран-Прі” на Міжнародного кінофестивалі у Мюнхені (1968), кінофільм “Одиниця з “обманом” (за однойменною повістю) отримав премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984) і спеціальний приз на Міжнародному фестивалі у Га брово (1985). 1979 року книжка “Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із видатних творів сучасної літератури для дітей.

У 1988 році видавництво “Веселка” випустило в світ книжку В. Нестайка “Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків”, а в 1990 році – “Слідство триває” та “Таємничий голос за стіною”

Про твори та творчість Всеволода Нестайка можна було б, здається, говорити й говорити, але, пам'ятаючи про основну тематичну і змістову спрямованість пропонованого циклу — кращі казкові книги двадцятого століття, — у даному нарисі доводиться обмежитися розповіддю про створення популярної серед мільйонів малих читачів казкової повісті, точніше — казкової трилогії «В Країні Сонячних Зайчиків»... Майстерність письменника виявляється передусім у чіткій індивідуалізації образів дітей, які разом з тим являють у творі своєрідний груповий образ.

19. Символіка казок Василя Симоненка.
В. Симоненко… Поет-шістдесятник… Поет-лірик… Поет-сатирик… І просто незвичайна людина, яка неймовірною любов’ю любила навколишній світ, любила життя, любила своїх батьків, а звідси — і народ, і, безумовно, Україну, до якої він не шукав «ні.стежки, ні броду», бо вона була в його грудях, «у чолі і в руках». Його творчість — це своєрідний маніфест «шістдесятників», це гімн природі і гімн правді. Далеко не кожен поет зважувався на правду. А Василь інакше не міг. І цього не пробачили йому. До 80-х років його ім’я не можна було промовляти, а твори не друкувалися, за винятком невеликої збірки, що була видана чи то друзями, чи то якимось чудом.Та настав час — народ все-таки пізнав їх і оцінює нині як належне. Сьогодні Симоненко повертається до нас, повертається в усій своїй красі, в повноті й первозданності свого таланту.

Читаєш, перечитуєш вірші поета, осмислюєш їх і приходиш до висновку, що це не просто автор ліричних творів, це поет-борець, Поет-патріот шевченківського пафосу.

Одним з кращих творів письменника є «Казка про Дурила», написана в 1963 році. У своєму щоденнику Василь залишив такий запис Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше. Серед численних книжок, які я любила читати, мені надзвичайно подобалася весела, дотепна казка «Цар Плаксій та Лоскотон». У ній автор показує нам два світи: Добра і Зла.

Казки обожнюють усі - будь то дорослі чи діти. Бо саме вони вселяють у наші душі дихання чарів та магії, відчуття, що добро завжди перемагає зло. Казки живуть поряд із нашими мріями, вони розповсюджують тепло і поліпшують настрій. Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 753; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 172.70.35.32 (0.014 с.)