Галузеві норми редагування довідкової літератури.

Вимоги до довідкової літератури

Довідкові видання займають вагоме місце в літературі, володіючи рядом важливих функцій. У зв'язку з цим до довідкової літератури висувають особливі вимоги, якими має володіти високоякісне видання. М.М. Сікорський висуває такі основні положення:

1.2.1 Повнота фактичного матеріалу

Фактичний матеріал, без сумніву, є основоположним елементом у будь-якому довідковому виданні, «які складають основу змісту твору» [12; 225]. При цьому обов'язкова їх наукова та практична значущість. Опора на фактичний матеріал забезпечує достовірність і наочність запропонованої інформації. Найважливіша вимога до фактичного матеріалу - авторитетність фактичних даних. Довідкові видання не допускають неточних, не перевірених, перекручених фактичних даних. Отримуючи в руки довідкове видання, читач повинен бути впевнений в тому, що він користується даними достовірними і відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Тому перевірка фактичної сторони матеріалу є частина роботи редактора.

1.2.2 Наукова та практична значущість

Матеріали довідкового видання можуть бути самими різними за тематикою, але повинні нести наукову і практичну значимість, не дублювати матеріали попередніх видань того ж типу, а вносити щось нове або розглядати попередній матеріал під іншим кутом. «Багатогранна розгляд та опис матеріалу виражає його практичну значущість» [12; 239]. Наукова та практична значущість є важливим аспектом складання енциклопедії, що забезпечує її цінність.

1.2.3 Удобопоісковость

Довідкова література призначена для вибіркового читання. Тому в довідковій літературі важлива зручна система пошуку необхідного читачеві матеріалу. При правильній логічній та поліграфічної організації тексту пошук значно спрощується. «У довідковому виданні необхідний візуальний комфорт, який створюється в першу чергу чітким членуванням тексту на структурні складові» [3, 17]. Для цього необхідно чітке розмежування логічних частин і різних елементів видання (основного тексту, ілюстрацій, коментарів до них, - і в той же час відображення їх ролі та взаємозв'язків), оформлення текстового матеріалу (розрядка, курсив тощо), наявність ілюстративного матеріалу, який несе в собі рівну з текстом інформаційне навантаження, організаціясистеми пошуку: зміст (зміст), висічки, покажчики, колонтитули тощо Отже, довідкові дані повинні бути представлені у формі, що забезпечує їх швидке сприйняття і використання.

1.2.4 Обсяг словникових або довідкових статей

У залежності від кількості матеріалу, ступеня його розкриття обсяг словникових статей може коливатися від декількох слів до кількох сторінок. Але кожна довідкова стаття має будуватися по виробленій типовою схемою. «Створення схеми типової статті,стандартизація її змісту та структури відповідають інтересам читачів, яким зручно користуватися однотипними матеріалами, і полегшує роботу автора» [12; 243]. Статті повинні механічно приводитися до однієї структури або обсягом - важливо дотримати їх відповідність і структурно-композиційне однаковість, однаковими для них повинні бути ступінь повноти подачі матеріалу і згортання інформації, форма і метод викладу, рівень наукової глибини

1.2.5 Наявність посилань і відсилань

Посилання та відсилання відображають міжгалузеві та внутрішньогалузеві зв'язки між поняттями. Це записи в один рядок, що відсилають до іншого слову енциклопедії. Посилання повинні бути оформлені за єдиним принципом, забезпечувати зручність користування

1.2.6 Наявність допоміжного довідкового апарату

Необхідний компонент будь-якого довідника - апарат видання. У нього входять: вихідні відомості, зміст, передмова, перелік умовних позначень та скорочень, бібліографічний список, покажчики. Він потрібен для того, щоб відрізнити видання від іншого, швидко і безпомилково зорієнтуватися в його змісті, мати можливість ідентифікувати його і здійснити пошук в потоках і масивах інших видань.

1.2.7 Мова і стиль викладу

Енциклопедичний стиль викладу виявляється в умінні представити обширний фактичний матеріал в загальнодоступній та лаконічній формі. Зміст видання знаходить своє вираження саме в мові і стилі викладу. Прагнення до точного, економічного і в той же час доступному для читача використання лексики вимагає від редактора серйозної роботи над стилем, єдність якого обов'язково в усьому виданні.

1.2.8 Культура видання

Культура видання - це перше на що звертає увагу читач, тому це важлива сторона роботи над виданням. Культуру становлять: вибір шрифтів, зручний формат, якість паперу і палітурних матеріалів, характер ілюстрацій, таблиць, виділень і т.п.Все це забезпечує як естетичну сторону і практичну сторону видання. Також культура видання визначається дотриманням всіх перерахованих вище вимог до довідково-енциклопедичної літератури.

Дотримання всіх восьми завдань довідкової літератури забезпечує високу якість та авторитетність видання.

1.3 Розробка концепції та структури видання

Найважливіша вимога до складання довідкового видання - максимально чітка і повна розробка його концепції, яка повинна враховувати потреби певної читацької групи і конкретні завдання видання. Концепція видання стає основою редакторської підготовки довідкової книги. У зв'язку з цим цієї особливе значення має глибоке знання редактором типологічних особливостей довідкової книги.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 30

1. Кодування повідомлень масової інформації.

Будь-яка робота із записами потребує їх кодування. Як правило, повідомлення зберігаються у вигляді кодів. Кодування повідомлень — це подання їх за допомогою деякої послідовності знаків. Кодування — спосіб зберігання і передавання повідомлень, форма подання їх на носієві.

Одне і те саме повідомлення можна кодувати по-різному.

Однією з систем кодування є азбука. Можна кодувати і звуки. Однією з таких систем кодування є ноти. Зберігати можна не тільки текстову та звукову інформацію. У вигляді кодів зберігаються і зображення.

Якщо розглянути газетний малюнок через збільшувальне скло, то можна побачити, що він складається із світлих і темних точок. Координати кожної точки можна запам'ятати у вигляді чисел. Колір кожної точки також можна запам'ятати у вигляді числа. Такі числа можна зберігати в пам'яті комп'ютера та передавати на будь-які відстані.

Для подання та опрацювання повідомлень у комп'ютері використовують двійкові коди, що подаються за допомогою лише двох символів — 0 i l, оскільки пристрої комп'ютера побудовані на елементах, що мають два стійких стани (які позначають через 0 та 1). Це дозволяє технічно реалізувати збереження і опрацювання повідомлень за допомогою комп'ютера.

Біт (англ. bit — двійкова одиниця) — найменша довжина двійкового коду (один двійковий розряд). Байт — це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових розрядів у байті дорівнює 28=256. Для кодування різних символів та для їх зберігання в запам'ятовуючих пристроях комп'ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією — ASCII (англ. American Standard Code for Information Interchange), який являє собою стандартну таблицю кодування знаків.

Одне і те саме повідомлення можна закодувати різними способами, тобто виразити різними мовами. За всю історію існування, люди створили багато різних мов кодування:

• розмовні мови;

• мова міміки і жестів;

• мова малюнків та креслень;

• мова науки (математичні, хімічні, біологічні й інші символи та формули);

• мова мистецтва (музики, живопису, скульптури);

• спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для незрячих).

 

1. Міжнародні організації зі стандартизації. Міжнародні стандарти з видавничої справи.

Міжнародна Організація зі Стандартизації (іжна. International Organization for Standardization, ISO) — міжнародна організація, метою діяльності котрої є ратифікація розроблених спільними зусиллями делегатів від різних країн стандартів.

Організація ISO була заснована 23 лютого 1947 двадцятьма п’ятьма національними організаціями по стандартизації, як координуючий орган.

Доки ISO залишається неурядовою організацією, її можливості у розробці та ратифікації стандартів значно більші, ніж в інших подібних організацій. Це сприяло тому, що багато її стандартів стали державними у багатьох країнах, і дозволяє досить ефективно координувати дії багатьох національних організацій по стандартизації.

ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC), котра відповідає за стандартизацію електроапаратури.

Цей стандарт розроблений технічним комітетом ISO/TC 176 «Управління якістю і забезпечення якості», підкомітетом SC 2 «Системи якості» міжнародної організації по стандартизації ISO (скорочення від International Organization for Standardization – Міжнародна організація по стандартизації), яка є світовою Федерацією національних органів по стандартизації, що створена у 1946 році і об’єднує майже 100 країн-учасників. Основним її завданням є підтримка розробки міжнародних стандартів, тестування та сертифікації, спрямованих на розвиток міжнародної торгівлі якісних продуктів та послуг. (З 2004 року Україна також входить до ISO). Стандарт ISO 9001:2001 є третім виданням, що скасовує та замінює друге видання (ISO 9001:1994) разом із ISO 9002:1994 та ISO 9003:1994 і є технічним переглядом цих документів. Він пройшов адаптацію в Україні і набув чинності відповідно до Наказу Держспоживстандарту України від 27 червня 2001 p. № 317 як ДСТУ ISO 9001, що передбачає ряд положень у сфері стратегічного управління якістю послуг.

 

Власне сам стандарт є моделлю процесного підходу до управлінської діяльності, який містить вимоги до усіх процесів організації, що впливають на якість її кінцевих послуг.

Міжнародні стандарти:

ГОСТ 7.53-2001 «Видання. Міжнародна стандартна ну-нумерації книг»поширюється на спосіб ідентифікації книг і встановлює структуру, форму написання, розташування в книзі іжнародного стандартного номера книги (ISBN).

ГОСТ Р 7.0.53-2007 «Видання. Міжнародний стандартний книжковий номер. Використання та видавнича оформлення». Про міжнародної стандартної нумерації і штрихове кодування видань.

ГОСТ 7.56-2002 «Видання. Міжнародна стандартна ну-нумерації серіальних видань»регламентує спосіб ідентифі-каціі серіальних видань і визначає структуру, форму представ-лення і процедуру присвоєння Міжнародного стандартного номі-ра серіальних видань (ISSN).

 

1. Галузеві норми редагування дитячої літератури.

Одним з важливих аспектів редакторської роботи над літературним твором, адресованим дитині, є комплексна оцінка його змісту і форми. Відокремити одне від одного, коли йдеться про дитячу книгу, неможливо: у дитячому сприйнятті емоційне переважає над логічним, і вдале використання всіх засобів впливу дозволяє забезпечити найбільш ефективне засвоєння юним читачем змісту видання, правильне його розуміння та сприйняття, вправне застосування отриманих знань.

Репертуар дитячого видавництва, зазвичай, формується з: 1) творів, що вже видавалися і придатні для перевидання; 2) нових творів; 3) творів «дорослої» літератури, що можуть зацікавити дитину.

Здійснюючи комплекс аналітичних операцій, редактор повинен вміти безпомилково визначати, що слід перевидавати, що видавати вперше. Для першого сценарію, як правило, відбираються твори, що стали дитячою класикою, а також фольклор. (Перевидання завжди посідали значне місце у масиві дитячої літератури).

Видавець, що працює в галузі дитячого книговидання, повинен пам’ятати: дитину важко примусити читати, якщо в неї немає достатніх для цього мотивацій і, передовсім, зацікавленості темою, предметом викладу. Навіть шкільний підручник повинен бути таким, щоб школяреві не хотілося його випускати з рук.

Особливістю дитячої книги є те, що сюжет присутній і в творах нехудожнього характеру, особливо, якщо вони адресовані мо- лодшим^категоріям читачів. Власне на сюжетній основі побудований один з доволі поширених різновидів дитячої пізнавальної літератури — науково-художня книга, в якій достовірна інформація, науковий фактаж викладається з використанням засобів художньої творчості.

Працюючи над майбутнім виданням, редактор повинен брати до уваги олі функціональні можливості ігрової складової в тексті, в ілюстрації, в архітектурі дитячої книжки (не випадково улюбленою формою «перших» книжок є книжка-іграшка)

Ігровий компонент в дитячому творі може набувати форми:

1) словесної гри;

2) власне гри, уведеної в канву тексту;

3) гри як основного композиційного елементу;

4) ігрових засобів введення читацької думки, оптимізації

викладу.

Для форматів дитячих видань притаманна не лише специфічна геометрія, а й досить помітне коливання у розмірах — від «кишенькових» (прикладом може слугувати вже згадувана серія книжок-малюків видавництва «Торнадо») до більше середніх та великих. Вибір формату залежить від віку читацької аудиторії, цільового призначення видання, умов користування ним дитиною. Наприклад, для того, щоб у книжках для читачів-початківців оптимально сполучити текст, складений кеглем 14 — 16 п., з численним великоформатним ілюстративним матеріалом необхідно достатньо простору і площі. Тому слід обрати формат з групи великих.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 31

1. Аналітико-синтетичне опрацювання повідомлень масової інформації.

Аналітико-синтетичне опрацювання документів — це аналіз документів і наявної в них інформації (текстової, графічної, аудіальної, відео тощо), який дає змогу синтезувати на його основі за певними правилами інше повідомлення. Тут під синтезуванням мають на увазі генерування нового чи трансформування за певними правилами існуючого повідомлення.

Аналітико-синтетичне опрацювання відрізняється від створення повідомлень у двох аспектах:

— створюючи повідомлення (наприклад, сонет), автор може використовувати тільки внутрішню інформацію; аналітико- синтетичне опрацювання здійснюють на основі тільки зовнішньої інформації, тобто наявних оприлюднених повідомлень (використання внутрішньої інформації тут — загалом — недоречне, навіть заборонене);

— створюючи повідомлення, використовують творчі методи породження (генерування) інформації; здійснюючи аналітико- синтетичне опрацювання інформації, використовують переважно загальновідомі алгоритми її опрацювання.

Під час аналітико-синтетичного опрацювання, як правило, створюють вторинну інформацію — пошукові образи, бібліографічні описи, реферати, огляди тощо. Винятком є коректура, редагування й переклад, під час яких вторинної інформації не створюють, а лише, якщо можна так сказати, „перекодовують" первинну.

Види АСО: бібліографування, індексування, інформаційний пошук, анотування, реферування, коректура, редагування, перекладання, готування оглядів.

 

1. Державні стандарти з видавничої справи в Україні.

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про видавничу справу"

Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукцiї, умови взаємовiдносин i функцiонування суб'єктiв видавничої справи. Відповідно до Конституцiї України цей Закон покликаний сприяти нацiонально-культурному розвитку українського народу, громадян України всiх нацiональностей, утвердженню його духовностi та моралi, доступу членiв суспiльства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та iнтересiв авторiв, видавцiв, виготiвникiв, розповсюджувачiв i споживачiв видавничої продукцiї.

РОЗДІЛ I.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

автор - фiзична особа, творчою працею якої створено твiр (документ); замовник - фiзична чи юридична особа, яка замовляє видавничу продукцiю, беручи на себе фiнансовi зобов'язання; видавець - фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку і випуск видання; видавництво - спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції; видавнича організація - підприємство, установа або організація, статутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачено підготовку і випуск у світ видавничої продукції; видавнича продукція - сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями); виготівник видавничої продукції - фізична чи юридична особа, що здiйснює виготовлення замовленого тиражу видання; розповсюджувач видавничої продукцiї - фiзична чи юридична особа, яка займається розповсюдженням видавничої продукцiї; споживач видавничої продукцiї - приватнi особи, підприємства, установи, організації; видання - твір (документ), який пройшов редакцiйно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або iншим способом, мiстить iнформацiю, призначену для поширення, i вiдповiдає вимогам державних стандартiв, iнших нормативно-правових актів щодо видавничого оформлення, полiграфiчного і технічного виконання; тираж (наклад) - кiлькiсть виготовлених примiрникiв видання; міжнародний стандартний номер книги (ISBN) - номер, який на міжнародному рівні ідентифікує будь-яку книгу чи брошуру певного видавця; державна тематична програма (комплексна, цільова) - схвалена в установленому порядку програма випуску суспільно необхідних видань з визначенням тиражу, обсягу, терміну випуску, джерел фінансування; суспiльно необхiднi видання - прiоритетнi види видань для забезпечення загальнодержавних потреб.

Стаття 2. Видавнича справа

Видавнича справа - сфера суспільних відноpсин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції; виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами; розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Стаття 3. Мета видавничої справи

Видавнича справа спрямована на: задоволення потреб особи, суспiльства, держави у видавничій продукцiї та отримання прибутку від цього виду діяльності; створення можливостей для самовиявлення громадян як авторiв незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; сприяння нацiонально-культурному розвитку українського народу шляхом збiльшення загальної кiлькостi тиражiв, обсягiв та розширення тематичного спрямування українського книговидання; забезпечення доступу українського суспiльства до загальнолюдських цiнностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобуткiв свiтової лiтератури, науки тощо, налагодження спiвпрацi з iноземними видавництвами, українською дiаспорою, укладення вiдповідних мiжнародних угод; здiйснення книговидання російською мовою для забезпечення культурних потреб росiйського населення в Українi з врахуванням імпорту друкованої продукції; здiйснення книговидання мовами інших нацiональних меншин в Українi; збiльшення кiлькостi видань iноземними мовами, якi поширювали б у свiтi знання про Україну; змiцнення матерiально-технiчної бази видавничо-полiграфiчного комплексу i мережi розповсюдження видавничої продукцiї.

Стаття 10. Суб'єкти видавничої справи До суб'єктiв видавничої справи вiдносяться видавцi, виготiвники та розповсюджувачi видавничої продукцiї.

Суб'єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Суб'єкти видавничої справи вступають у правові, майнові, виробничі відносини із суб'єктами інших сфер діяльності відповідно до законодавства.

Суб'єкти видавничої справи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, керуються цим Законом, Законом України "Про підприємництво", іншими законами України.

Громадськi, науковi, релiгiйнi та iншi суб'єкти некомерцiйної дiяльностi, які беруть участь у видавничій справі, керуються законом України "Про об'єднання громадян", "Про свободу совісті та релігійні організації" та iншими нормативно-правовими актами.

Відносини між суб'єктами видавничої справи регулюються окремими угодами згідно з законодавством.

Стаття 22. Об'єкт видавничої справи Об'єктом видавничої справи є видавнича продукцiя, що розрiзняється вiдповiдно до державних стандартiв за:

цiльовим призначенням видань - офiцiйнi, науковi, науково-популярнi, науково-виробничi, науково-методичнi, виробничо-практичнi, нормативнi виробничо-практичнi, виробничо-практичнi для аматорiв, навчальнi, навчально-методичнi, громадсько-полiтичні, довiдковi, рекламнi, лiтературно-художнi видання, видання для органiзацiї дозвiлля та вiдпочинку; аналiтико-синтетичною переробкою iнформацiї - iнформацiйнi, бiблiографiчнi, реферативнi, оглядовi видання, дайджести; iнформацiйними знаками - текстовi, нотнi, картографiчнi, образотворчi видання; матерiальною конструкцiєю видань - книжковi, аркушевi видання, буклети, плакати, поштовi картки, комплектнi видання, картковi видання, книжки-iграшки; обсягом видань - книги, брошури, листiвки; складом основного тексту - моновидання, збiрники; перiодичнiстю видань - неперiодичнi, серiальнi, перiодичнi видання, видання, що продовжуються; структурою видань - серiї видань, однотомнi, багатотомнi видання, зiбрання творiв, вибранi твори.

Об'єктом видавничої справи можуть бути iншi види видавничої продукцiї, визначенi стандартами.

 

1. Галузеві норми редагування рекламної літератури.

У суспільстві з ринковою економікою цей сегмент видавничої продукції розвивається надзвичайно стрімко.

Як і в попередньому випадку, редакторові передусім належить ретельно засвоїти кілька важливих блоків відправних понять з цієї проблематики. З-поміж найважливіших виділимо такі:

- форми існування реклами (слухова, зорова, зорово-слухова);

- предмет рекламних повідомлень (різноманітні товари та послуги, ідеї, політичні особистості);

- характер інформації у рекламних повідомленнях (комерційна, політична, соціальна, прихована);

- цільове призначення реклами (реклама товарів та послуг; реклама ідей; комерційна та некомерційна реклама; реклама благодійних фондів, політичних чи релігійних організацій; спонукальна реклама, скажімо, у вигляді купонів з обіцяними знижками, що спонукає до купівлі тощо);

- об'єкти авторського права в рекламних виданнях (логотип фірми, товарний знак, слоган, рекламний девіз, текстовий та ілюстративний матеріали);

- типологічна структура видань з рекламними текстами (власне рекламні періодичні видання; рекламні інтернет-сайти; проспекти; каталоги; видання, поширювані поштою, - такі, як листи, прейскуранти, бланки; періодичні видання нерекламного характеру; рекламна продукція, вміщувана на зовнішніх носіях з метою привернення уваги найширшого кола потенційних споживачів, - рекламні щити, афіші, транспаранти, світлові вивіски, електронні табло).

Розібравшись у такій розмаїтій інформації щодо сутності та видово-типологічної характеристики рекламних видань, варто з'ясувати, в яких жанрах найчастіше створюються рекламні тексти.

Не буде перебільшенням ствердити, що такі тексти в останні роки бурхливо стали проникати практично в усі три групи жанрів журналістики - інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні. Сьогодні, скажімо, нікого вже не дивує поява на шпальтах масової газети чи журналу рекламного нарису, рекламної рецензії, рекламного репортажу чи рекламної статті. На противагу звичайним матеріалам, написаним у цих жанрах, рекламні матеріали не містять жодного критичного факту - подається суцільний набір переваг і позитивів. Зорово виокремити такі матеріали можна: вони подаються на відповідних рекламних шпальтах або позначаються рубрикою типу "Вміщується замість реклами".

Особливої специфіки в підготовці та редагуванні таких текстів немає. Вона виникає в суто рекламних матеріалах таких жанрів:

- рекламної замітка;

- рекламного оголошення;

- рекламного рядка (на газетній шпальті чи на екрані телевізора);

- матеріалів зовнішньої реклами.

Що ж це за специфіка?

1. Творцями реклами виступають одночасно кілька осіб: замовник реклами, автор тексту (він же - й редактор), художник-дизайнер.

2. Елементи реклами (текст, ілюстрація, заголовний ряд, слоган, логотип чи марка) є рівноправними складниками єдиного цілого і відповідно впливають один на одного. Отож, творчий задум редактора тексту може бути відкоригований несподіваною знахідкою художника. І навпаки: художник під впливом вдало підібраного текстового ряду змушений змінити свою попередню концепцію і йти за задумом автора-редактора.

3. Ефективність реклами досягається не лише вдало скомпонованими всіма її елементами, а й психологічним впливом на потенційного покупця чи споживча. Таким чином, творці реклами, окрім уміння писати і оформляти написане, мають бути також і тонкими знавцями психології покупця (споживача).

Тепер коротко про сутність самого редагування подібних текстів.

Зусилля редактора спрямовуються передусім на вилучення зайвих фраз і слів загального характеру. Перевага віддається знаходженню своєрідної родзинки тексту - "сторожових слів", які можуть легко запам'ятатися і на певний час надійно "засісти" в пам'яті того, хто прочитав такий текст.

Рекламні тексти, призначені на масову аудиторію, виграють від того, якщо в них звести до мінімуму специфічні, маловідомі терміни.

Редагуванню підлягають довгі підрядні речення. Це ж стосується вставних слів чи й цілих конструкцій, уточнюючих фраз типу "у відповідності до", "як відомо", "за останніми даними". Фрази мають бути максимально лаконічними, але влучними, оригінальними, дотепними.

Особлива вимога: створення тексту добірною літературною мовою. Зайве переконувати, що високий рівень культури мови - ознака серйозності рекламодавця, його глибокої поваги до читача. Натомість грубі граматичні чи стилістичні помилки свідчать, що мовна безграмотність у цій фірмі цілком ймовірно може доповнювати й безграмотність професійну. Скажімо, чи може викликати повагу в потенційних замовників нового житла новоутворена у Києві будівельна фірма, логотип якої періодично з'являється не лише на рекламних щитах столиці, а й на шпальтах періодичних виданнях - "Познякижилбуд"? Адже будь-який школяр відразу віднайде грубу помилку, бо українською мовою назва цієї фірми звучатиме як "Познякижитлобуд". Отак і вийшло, що затверджений, до речі, в державному органі, текстовий логотип фірми, що претендує на солідність, має жахливий мовний покруч - він виконаний і не українською і не російською мовами. Зрозуміло, що виконував його безграмотний працівник, але невже такий же безграмотний керівник затверджував цей логотип?

Низький рівень культури керівництва організацій, що за родом своєї діяльності обслуговують людей (на транспорті, в торговельних, медичних закладах, а нерідко й у державних установах) засвідчують рекламні тексти всіляких повідомлень чи оголошень, де словесно фіксується зневажливий до людини репресивно-наказовий тон. Саме там не вистачає вправної руки або бодай консультації професійного редактора.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 32

1. Специфічні властивості масової інформації.

– актуальність (відмінність масової інформації повідомлення потребам реципієнтів);

– репрезентативність (ступінь точності відображення повідомлення стану процесів чи об’єктів генеральної скупності);

– доступність (обмеження, які суспільство накладає щодо її надходження до різних груп реципієнтів чи окремих громадян);

– достатність (властивість аргументів повідомлення забезпечувати доведення тези, виконане за правилами логіки);

– оперативність (інтервал часу з моменту якоїсь події д моменту отримання реципієнтами повідомлення ЗМІ про неї);

– точність:

– Психолінгвістична точність (ступінь відповідності між дійсністю та уявленням про неї автора, між уявленням автора й тим, як він його відтворив у повідомленні, та між самим повідомленням і уявленням, яке викликало в реципієнта це повідомлення);

– Лінгвістична точність (ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику).

– зрозумілість (властивість, яка забезпечується вмінням реципієнтів розпізнавати знаки повідомлення, підставляти замість них значення знаків, встановлювати зв’язки між окремими знаками, ставити у відповідність цим значенням і зв’язкам фрагменти реального, псевдо реального чи ірреального світу, виконувати над знаками логічні операції, а також визначати мотиви й цілі автора повідомлення;

– старіння:

– Старіння інформації (процес зміни в часі її властивостей);

– Старіння публікацій (показник, який пов’язує дату публікування з кількістю посилань на ці публікації).

– забування (показник, який описує здатність живих істот втрачати інформацію залежно від часу, який минув від моменту її сприйняття);

– розпорошення інформації (показник, що описує залежність між кількістю публікацій на певну тему й тією кількістю, видань, у яких вони опубліковані).

1. Галузеві стандарти й інші нормативні документи видавничої справи в Україні.

 

Видавнича діяльність в Україні регламентується низкою законодавчих актів і нормативних документів, основні серед яких:

• Закон України "Про видавничу справу";

• Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні";

• Закон України "Про авторське право і суміжні права";

• Закон України "Про засади державної мовної політики";

• Закон України "Про обов'язковий примірник документів"

• Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок доставляння обов'язкових примірників документів";

• Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування державного замовлення на випуск видавничої продукції та її розповсюдження";

• Наказ Державного комітету телебачення та радіомовлення України від 3 червня 2009 року № 194 "Про затвердження форм звітності № 1-В (книги) (квартальна) "Звіт про випуск книжкової продукції", № 1-В (ЗМІ) (піврічна) "Звіт про випуск продукції друкованих засобів масової інформації" та інструкцій щодо їх заповнення";

• Державні стандарти у сфері видавничої справи;

• Вимоги нового стандарту оформлення посилань у виданнях, що подаються до видавництва "Наукова думка" з 2010 р.

Для упорядкування і регламентування видавничої діяльності Національної академії наук України Науково-видавнича рада НАН України розробила деякі нормативні документи, затверджені постановами і розпорядженнями Президії НАН України:

• Положення про випуск Національною академією наук України друкованої продукції за державним замовленням (затверджене розпорядженням Президії НАН України від 28.02.2006 № 125);

• Порядок подання і опрацювання рукописів видань для випуску на умовах державного замовлення (затверджений розпорядженням Президії НАН України від 10.10.2012 № 624);

• Порядок включення рукописів видань молодих учених та докторів наук віком до 40 років до проекту "Наукова книга" (затверджений розпорядженням Президії НАН України від 26.06.2009 № 398);

• Положення про книжкову серію НАН України (затверджене постановою Президії НАН України від 14.06.2006 № 171);

• Положення про періодичне видання Національної академії наук України (затверджене постановою Президії НАН України від 07.11.2008 № 283);

• Ліцензійний договір на використання твору (затверджений постановою Президії НАН України від 07.11.2008 № 283);

• Програма підтримки наукових журналів НАН України (затверджена розпорядженням Президії НАН України від 04.02.2009 № 50).

• Вимоги до рукопису, що подається автором до видавництва "Наукова думка" за проектом "Наукова книга";

• Забезпечення Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського виданнями для міжнародного книгообміну (затверджено постановою Президії НАН України від 11.11.2009 № 306);

• Про доставляння обов’язкових примірників видань (затверджено постановою Президії НАН України від 21.04.2010 № 118);

• Про видання вибраних праць дійсних членів (академіків) НАН України (затверджено постановою Президії НАН України від 25.02.2009 № 61);

• Про внесення змін до Порядку розповсюдження та обліку видавничої продукції науковими установами НАН України (затверджено розпорядженням Президії НАН України від 23.02.2012 № 113);

• Про затвердження Положення про порядок формування державного замовлення на підготовку та випуск видавничої продукції Національної академії наук України (затверджено розпорядженням Президії НАН України від 10.10.2012 № 623);

• Про затвердження Порядку подання і опрацювання рукописів видань для підготовки та випуску на умовах державного замовлення (затверджено розпорядженням Президії НАН України від 10.10.2012 № 624)

1. Галузеві норми редагування офіційно-ділової літератури.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 33

1. Система коректурних знаків.

Коректурні знаки – це спеціально утворена для видавничої справи і прийнята на державному рівні множина знаків, що використовується для фіксації місця розташування помилок і завдання методу їх виправлення. Види коректурних знаків: знаки для текстової частини оригіналу, знаки для ілюстраційної частини оригіналу.

Коректурними знаками називають спеціально створену для видавничої справи і прийняту на державному рівні множину знаків, які використовують для фіксації місця розташування помилок у повідомленні та задання методу їх виправлення. Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для ілюстраційної частин оригіналу. Їх застосовують як під час опрацювання авторського і видавничого оригіналів, так і під час опрацювання верстки видання. В Україні для текстової частини оригіналу використовують вісім груп знаків: заміни, вставлення, видалення, переставлення, виправлення пробільних елементів, виправлення шрифтових виділень, виправлення технічних дефектів набору, скасування зробленого виправлення. Для ілюстраційної частини використовують такі знаки: зміни насиченості на заданий відсоток, зміни контрастності, видалення окремих деталей ілюстрації, повертання ілюстрації чи її деталей на казаний кут, перетворення зображення в дзеркальне й навпаки, зміни розмірів ілюстрації тощо.Деякі коректурні знаки можна поєднувати. Під час редагування авторського та видавничого оригіналів помилки виправляють тільки за допомогою коректурних знаків. Під час редагування чи коректури зверстаного видання помилку виправляють як і під час опрацювання оригінала, проте коректурний знак із вправленням повторюють на полях якомога ближче до рядка з помилкою. Текст виправлення пишуть на полі справа від коректурного знака.

 

1. Галу