Лекція в зошиті « Теоретичні основи образотворчої грамоти, простір та об’єм»

Білет 10.

28. Дайте стислу характеристику організаційним формам роботи…

Спосіб взаємодії вчителя та учня визначається організаційними формами навчання. До них належать: урок, лекція, семінар, практичні заняття, екскурсії, залік, домашня навчальна робота та ін. Головною формою організації навчання при викладанні образотворчого мистецтва у дітей шестирічного віку є урок (як правило комбінований). Основним методом навчання дітей образотворчому мистецтву є гра. Структура уроку та ж, що і з інших дисциплін: и організаційний момент, пояснення нового матеріалу, самостійна робота учнів, закріплення нового матеріалу, підведення підсумків. Кожен елемент структурного поділу характерний для усіх уроків, але час, відведений на будь який із них, змінюється в залежності від мети та завдань уроку. Уроки не повинні бути одноманітними. Ця умова на уроках образотворчого мистецтва легко виконується, оскільки вони різноманітні і за формою, і за змістом.. Під час організації кожного уроку слід раціонально використовувати час, особливо у шести річок, так як з дітьми ми працюємо лише 35 хвилин. Розглядаючи образотворчу діяльність першокласників ми вказували, що у цьому віці дітям доступні наступні види діяльності: малювання, конструювання, ліпка, заняття декоративно-прикладним мистецтвом. Уроки малювання мають чітку градацію у початковій школі (відносно основного виду образотворчої діяльності): урок малювання з натури, уроки малювання на тему або тематичне малювання; уроки ліплення; уроки декоративно-прикладного мистецтва; уроки-бесіди, і кожен з них несе своє образотворче та емоційне навантаження.

Уроки тематичного малювання відіграють у цьому важливу роль. Малюючи за уявою чи по пам'яті, ілюструючи прочитане чи раніше побачене учні фантазують. Для уроків тематичного малювання основним є формування образу. Якщо говорити про конструювання та ліплення, ці уроки мають багато спільного, оскільки в процесі виконання навчальних завдань у дітей формується відчуття цілісності пропорцій та загальної форми, співвідношення цілого та частин, формуються уявлення про засоби передачі образу конструктивної чи пластичної форми. Значення уроків декоративно-прикладного мистецтва незаперечне, оскільки його вважають основним засобом засвоєння духовної культури народу. В арсеналі кожного вчителя є значна кількість форм організації навчально-пізнавальної діяльності, а саме: фронтальна форма, парна, групова, колективна, індивідуальна

Організаційні форми позакласної роботи

Гурток – провідна організаційна форма позакласної роботи з образотворчого мистецтва У загальноосвітніх школах кількість гуртків різна. Метою гуртка є забезпечення для учнів цілісного сприймання сучасного культурного простору України, розвиток у молодших школярів творчої активності. Розв'язуються наступні завдання:

1. Ознайомлення з образотворчими мистецтвами (живописом, скульптурою, графікою) і необразотворчими мистецтвами (елементами архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну) та їх специфічними засобами художньої виразності: пластикою графічних ліній, кольорового мазка, пластикою форми матеріальних конструкцій.

2. Розвиток у молодших школярів особистісно ціннісного ставлення до пластичних мистецтв, до різних технік і жанрів художньої творчості.

3. Пропедевтична орієнтація у видах пластичного мистецтва (образотворчого і необразотворчого) та художніх професіях, які пов'язані з цими видами мистецтва.

4. Формування в уяві учнів цілісної картини культурного простору, виховання інтегрованої особистості; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя учнів; розвиток творчої активності школярів у художній праці на основі взаємодоповнюваності думки, почуття, практичної дії.

5. Участь у художній продуктивній праці, пов'язаній з естетичним оформленням повсякденного побуту та художньо-трудовими традиціями і календарно-обрядовими святами за звичаями українського народу.

Мета і завдання художньої праці реалізуються у таких змістових лініях: "Природа", "Людина", "Техніка", "Умовні знаки", "Художнє довкілля".

Зелена методичка ст. 3-10

30. Ліплення - один з видів образотворчого мистецтва, створення скульптури з м'яких матеріалів. Цей вид мистецтва доступний для занять як у дитячому садку та школі, так і в клубній роботі. Заняття з ліплення сприяють формуванню розумових здібностей дітей, розширюють їх художній кругозір, сприяють формуванню творчого ставлення до навколишнього світу.

За змістом ліплення буває - предметне, сюжетне, декоративне, комплексне.

Основні пропорції фігури людини:

- Голова дорослої людини у сім разів менша від зросту.

- Ширина плечей у два рази ширша від голови.

- Половина постаті - це довжина ніг.

- Коли руки опущені - до середини стегна.

Основними способами ліплення є - конструктивний, скульптурний, комбінований.

Конструктивний спосіб. При цьому способі образ створюється з окремих частин, як з деталей конструктора (звідси й назва). Конструктивним способом діти починають ліпити дуже рано - вже в 2 - 3 роки

Скульптурний спосіб. Цей спосіб ще називають пластичним чи ліпленням з цілого шматка. Процес роботи йде від загального до приватного: залежно від способу, зі шматка пластичного матеріалу моделюється потрібна форма. Спочатку ліпиться характерна форма - основа, яка доповнюється більш дрібними деталями (деталі витягуються, прищипують і т.д.)

Комбінований спосіб. Цей спосіб поєднує два способи: конструктивний і скульптурний. Він дозволяє поєднувати особливості ліплення з цілого шматка і з окремих частин.

Простий спосіб зліпити чоловічка з пластиліну не займе у вас більше 7 хвилин і, крім того, такого пластилінового героя зліпити дитина 4-5 років зможе сам. Все, що вам знадобиться це різнокольоровий пластилін, ніж і зубочистки.

Починаємо ліпити чоловічка з пластиліну з голови. Візьмемо пластилін жовтого кольору, розкачати з нього овал і зробимо виїмки для очей і рота.

Ліпимо особа: розгортаємо невеликі кульки блакитного кольору – очі і маленьку ковбаску рожевого кольору – губи. У спеціальні виїмки вставляємо очі і рот і трохи надавлюємо.

Ліпимо волосся: катаємо кулю, потім натискаємо на нього долонькою, роблячи його приплюснутим. Ножем розрізаємо невеликі смуги – волосинки і додаємо нашу зачіску до голови.

Ліпимо тулуб: з прямокутного шматочка пластиліну вирізаємо ножем комір і прикріплюємо до нього ковбаску з пластиліну кольору обличчя – це буде шия чоловічка. Потім катаємо дві ковбаски-руки, вставляємо в них зубочистки і кріпимо до тулуба. У шию теж вставляємо зубочистку і кріпимо до тулуба голову. Таким чином, у нашого чоловічка, голова і руки будуть рухливі.

Ліпимо ноги: розрізаємо прямокутний шматок пластиліну посередині, але не до кінця. З пластиліну темного кольору розгортаємо два овалу – взуття – і з'єднуємо всі деталі за допомогою зубочисток.

Пластиліновий людина готова!

Білет 11.

31. Сучасні форми і методи навчання малювання. Успіх виховання і навчання багато в чому залежить від того, які методи і прийоми використовує педагог, щоб донести до дітей певний зміст,сформувати у них знання, уміння, навички, а також розвинути здібності в тій чи іншій сфері діяльності.

Під методами навчання образотворчої діяльності та конструювання розуміють систему дій педагога, що організує практичну і пізнавальну діяльність дітей, яка спрямована на засвоєння змісту, прийоми навчання називають окремі деталі, складові частини методу.

Традиційно методи навчання класифікуються за того джерела, з якого діти отримують знання, навички та вміння, з тих засобів, за допомогою яких ці знання, уміння і навички підносяться. Так як діти дошкільного віку здобувають знання в процесі безпосереднього сприйняття предметів і явищ навколишньої дійсності та з повідомлень педагога (пояснення, розповіді), а також у безпосередній практичнійдіяльності (конструювання, ліплення, малювання і т.п.), то виділяють методи:

. наочні;

. словесні;

. практичні.

Це традиційна класифікація.

На заняттях з малювання педагог має приділяти велику увагу вихованню самостійності в дітей, щоб вони не чекали його вказівок. Одноманітна методика, при якій діти весь час діють за вказівкою, не може виховати самостійності. Методику заняття треба міняти так, щоб діти щоразу по-іншому набували вмінь і одночасно привчалися до самостійності.

Методи навчання дітей сюжетного малювання передбачають систему дій педагога, який організовує практичну і пізнавальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння елементарних законів побудови сюжетної композиції, розвиток дитячої зображувальної діяльності, вироблення навичок і вмінь малювати окремі предмети. Окремі складові частини методу називають прийомами навчання. Наприклад, демонстрування і розглядання репродукцій картин художників, ілюстрацій. Цей прийом збагачує враження і уяву дітей, викликає естетичну насолоду, розвиває образне бачення. Розглядаючи репродукції картин, де зображений певний сюжет, діти визначають те, які форми дібрав художник, щоб передати стан природи, пору року, як поєднав їх. Вихователь зосереджує увагу на композиції, виділяючи головне. Методи і прийоми навчання об'єднані і можуть переходити один в другий. Проблему методів виховання і навчання глибоко досліджували відомі дидакти А. М. Алексюк, К. Ю. Бабанський, І. Я. Лернер, М. О. Данилов, О. П. Усова, М. М. Скаткін та інші.

У навчанні сюжетного малювання основну роль відіграє слово вчителя. Адже потрібно розвивати в дітей уяву, задум, допомагати їм відшукувати самостійні способи зображення сюжету. Захоплюватись показом композиційної побудови малюнка не слід, треба давати дітям можливість діяти самостійно. Вчитель повинен показувати ілюстрації, давати поради, як творчо вирішити тему.

32. Повітряна перспектива – це уявні зміни в деяких ознак предметів під впливом повітряного середовища і простору. Повітря являє собою газоподібне матеріальне середовище, у якому міститься багато домішок – пил, пари вологи, кіптява тощо. Усе це перешкоджає проходженню світла, у результаті чого ми можемо спостерігати певні зміни:

1. усі ближні предмети сприймаються чітко з багатьма деталями й фактурою, а віддалені – узагальнено, без подробиць

2. контури ближніх предметів чіткі, а віддалених – м»які.

3. на великій відстані світлі предмети здаються темнішими, а темні – світлішими.

4. усі близькі предмети мають контрасну світлотінь і здаються об*ємними, усі далекі – слабко виражену світлотінь і здаються пласкими.

Ці закони повітряної перспективи можуть застосовуватися як в графіці так і в живописі. Але для живописця одним із найголовніших законів є зміна кольору предметів. Відстань, стан атмосфери значно впливають на колір зображуваних предметів:

- кольори усіх віддалених предметів завдяки повітряному серпанку стають менш насиченими і набувають кольору цього серпанку – блакитний, молочно-білий, фіолетовий.

- усі ближні предмети здаються багатобарвними, а віддалені багатоколірними.

Спочатку важко побачити кольори предметів змінені відстанню.

Перші дослідження закономірностей повітряної перспективи зустрічаються ще у Леонардо да Вінчі (малюнок перспективи.) Гори внаслідок великої кількості повітря, що знаходиться між твоїм оком і горою, здаються синіми, майже кольору повітря. Якщо повітря просочене вологою (через туман або похмуру погоду), то небо здається молочно-сірого кольору, світлі предмети набувають жовтуватого і червонуватого відтінку, а темні — фіолетового, сірого та невизначеного, безбарвного; при цьому контури виступаючих країв пом’якшуються, заглиблення втрачають частину різкості, й загальні контури стають менш визначеними.

Повітряна перспектива характеризується зникненням чіткості й ясності контурів предметів у міру їх віддалення від очей спостерігача. При цьому на дальньому плані насиченість кольору зменшується (колір втрачає свою яскравість, контрасти світлотіні пом’якшуються).

33. Орнамент (від лат. Ornamentum - прикраса) - ​​це візерунок, що складається з повторюваних ритмічно впорядкованих елементів. Орнамент призначений для прикраси різних предметів (посуду, меблів, текстильних виробів, зброї, книги і т.д.), архітектурних споруд, творів прикладного мистецтва. Пов'язаний з поверхнею, яку він прикрашає і зорово організовує, орнамент, як правило, виявляє і підкреслює своєю побудовою, формою і кольором архітектоніку та конструктивні особливості предмета, природну красу матеріалу. Основна ознака орнаменту як засобу прикраси - підпорядкованість образу, формою і призначенням прикрашаного предмета. Орнамент не може існувати самостійно, поза цього предмета.

Принципи побудови орнаменту

Різні системи декору дозволяють отримати найбільший ефект з обраних мотивів. Головний з них повторення, яке вже само по собі, якщо мотив вдало вибраний, дає хороший декоративний ефект.

Повторення надає цінність малозначних елементу; його регулярність може створити відчуття величин і порядку, спокійною і впевненою сили. Повторення ми часто бачимо в бордюрах, стрічках і фризах.

Інверсія (зворотне розташування) візерунка дає один і той же мотив поперемінно в протилежних напрямках і цим дозволяє уникнути одноманітності.

Чергування виконує ту ж роль, поміщаючи мотив то у вертикальному, то в горизонтальному напрямках. Можна також чергувати елементи плоскі і рельєфні, прямі та вигнуті, і, нарешті, художник може домогтися особливого ефекту чергуванням кольору або навіть тільки світлих і темних тонів.

Симетрія розпорядженні два схожих мотиву по обидві сторони від осі, зображеної або уявної, - абсолютна симетрія.

Існує також відносна симетрія, яка досягається не зіставленням східних деталей, а рівновагою мас; часткова симетрія зводиться до деталей мотиву.

За мотивами, використовуваним в орнаменті, його ділять на геометричний складається з абстрактних форм, природний, куди входять рослинний, стилізує листя, квіти, плоди і т.п.; зооморфний (тваринний), стилізує фігури або частини фігур реальних чи фантастичних тварин; антропоморфний, що використовує для мотиву людини; пейзаж і неживі предмети.

Комплексні мотиви включають в себе написи, символи, геральдичну тематику і мають подвійне призначення, утилітарне і декоративне.

Композицією називають і сам твір, тобто кінцевий результат діяльності художника. Композиція є одним з основних організуючих компонентів кожного художнього твору. Саме композиція надає йому цілісність, підпорядковує його елементи один одному і цілому. Композиція «тримає» простір, організує його і підпорядковує так званим законам композиції.

Ритм як композиційний прийом декоративно-прикладного мистецтва - це повторення-елементів об’ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками /тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо/. Він буває простий і складний. Простий ритм - рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів в об’ємно-просторовій та орнаментальній структурі - називається метричним. Прийом ритмічності може грунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані пластичність, фактура, тон, колір. Складний ритм грунтується на поєднанні або накладанні простих. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні границі. Ритмічна зміна проявляється як мінімум у трьох елементах /наприклад, три компонентність в орнаменті.

Мотив (образотворче мистецтво) характерний елемент, що постійно використовується у якому-небудь творі. Тема ліричного твору зображення, наприклад, у картині, розписі, вишивці, орнаменті.

МАЛЮНКИ СХЕМИ

Білет 12.

34. Методи роботи на уроках образотворчого мистецтва:

-словесні(бесіда, розповідь, пояснення);

-наочні;

-практичні.

Бесіда – діалоговий метод викладення за допомогою якого вчитель спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання. Такий метод взагальному будується на запитаннях, які мають заохочувати учня до активної участі на уроці, розвивати його увагу, вміння швидко включатись та підтримувати діалог.

Пояснення – словесне тлумачення явищ, дій, слів, термінів. Пояснення як і розповідь має бути доступним і зрозумілим.

Інструктаж – короткі, ліконічні, чіткі вказівки щодо виконання дій. Інструктажем може бути пояснення техніки безпеки на уроці.

Розповідь – виклад матеріалу, який використовується для збагачення різноманітними враженнями, активацією розуму та уяви

Наочні методи – група методів які особливо шикороко використовуються при ознайомленні з новим матеріалом і передбачає сприйняття окремих процесів, явищ, предметів або їх зображень.

Розрізняють такі наочні методи:

Ілюстрування – показ предметів та явищ у вигляді символічного зображення. Цей метод дуже ефективно використовується у вигляді схематичного зображення на дошці, особливо коли треба передати поетапність роботи.

Спостереження – тривале, цілеспрямоване сприйняття об’єктів із фіксацією певних дій. Під час прийняття для кращого засвоєння знань мають, якомога активніше, бути задіяні органи чуттів.

Демонстрація – чуттєве ознайомлення учнів із явищами, процесами, об'єктами у їх природньому вигляді. ЇЇ використовують для уточнення, узагальнення і систематизації знань учнів.

^ Практичні методи навчання. За допомогою них педагог організовує різноманітну практичну діяльність, що сприяє засвоєнню учнями знань, умінь і навичок.

За внутрішньою сутністю і рівнем пізнавальності діяльності виокремлюються такі методи:

Пояснювально – ілюстративні

Репродуктивний метод

Проблемний виклад

Частково – пошуковий

 

35. Щоб правдиво намалювати предмет на площині паперу, треба передати його видиму перспективну форму (перспективу) з усіма характерними особливостями і властивостями: будовою, пропорціями, об'ємом, матеріалом, розташуванням у просторі.

Перспектива (від лат. Perspectus- побачений крізь що-небудь, ясно побачений) один із способів зображення об'ємних тіл на площині або іншій поверхні відповідно до уявних змін їх величини, форми і чіткості, викликаних розташуванням у просторі і мірою віддаленості від спостерігача. Теорія лінійної перспективи вивчається у спеціальному курсі нарисної геометрії. Тому розглянемо тільки окремі елементи спостережливої перспективи, знання яких необхідне при малюванні з натури. Залежно від того, де знаходяться предмети, вище або нижче рівня очей, далі або ближче від нас, залежно від їх повороту видима форма предметів значно змінюється:а) при віддаленні від ока розміри предметів поступово зменшуються; б) горизонтальні лінії (горизонтальні сторони дахів, краї тротуарів, рейки і т.д.), віддаляючись, прямують до умовної площини, розташованої на рівні очей глядача. Ті з них, що знаходяться вище за рівень очей, при віддаленні йдуть зверху вниз, а ті, що знаходяться нижче, прямують знизу вгору. Паралельні горизонтальні лінії, віддаляючись, не тільки зближуються, але на рівні очей сходяться в одну точку;в) все, що в натурі має вертикальний напрям (стовпи, вертикальні стіни будинків і т.д.) на рисунку виглядає вертикальним;г) перспективний вигляд предметів циліндричної форми залежить від зміни круглих основ. Щоб добре уяснити основні перспективні зміни і навчитися вільно бачити їх при зображенні натури, познайомимося з основними елементами перспективи:

Прямокутна проекція точки зору на площину називається головною точкою.

Лінія горизонту утворює з перетину з предметом уявної горизонтальної площини, що проходить на рівні очей. Якщо ми піднімаємося вгору або опускаємося вниз, то відповідно до зміни рівня ока змінюється і положення лінії горизонту.

Залежно від того, де знаходиться предмет - вище за рівень очей або нижче, видима його форма виглядає по-різному. У предметів, які розташовані вище за лінію горизонту, видні їх нижні сторони, а у предметів, що знаходяться нижче - верхні. При цьому значно змінюється напрям горизонтальних ліній (ребра куба, грані площин), що віддаляються від нас в яку - небудь сторону.

Куля володіє тією здатністю будови, що всі точки її круглої поверхні відстоять на однаковій відстані від однієї точки - її центра. Куля торкається горизонтальної поверхні тільки однією точкою. Для того щоб передати в рисунку форму кулі, треба ясно собі уявляти її будову. Куля має тільки одну поверхню. Поверхня кулі замкнена сама в собі і не має кордону. Форма кулі утворюється від обертання кола навколо її діаметра (вісь обертання). Лінійна побудова кулі нескладна, оскільки достатньо правильно намалювати коло, що торкається горизонтальної поверхні тільки однією нижньою точкою, через яку проходить вертикальний діаметр. Але об'ємна побудова кулі, тобто ліплення її форми світлотінню є однією з най складніших в рисунку

Починаючи виявляти форму кулі світлотінню, треба чітко уявити, звідки і як освітлюється куля, де на її поверхні перебуває найближча до джерела світла точка і як при цьому промені світла будуть освітлювати його поверхню, а також де кінчатиметься світло і починатиметься тінь, в чому причина рефлексів, що з'являються в тіні.

Багатство світлотіньових відношень виникає тому, що міра освітленості поверхні кулі убуває, починаючи від самої близької до джерела світла точки, плавно переходячи від світла до тіні. І на затемненій частині поверхні кулі завдяки рефлексам виникає також багато світлих і темних тіней, що м'яко переходять з однієї в іншу. Тому куля багатша за всі інші тіла світлотіньовими

 

36. Візуальне сприйняття глибини визначається перспективою. Якщо пейзаж має лінійну структуру (вулиці, дороги, будинки, сади і т. д.), ми говоримо, що він має лінійну (наочну) перспективу. Якщо структура пейзажу визначається масами (ліси, долини, гори, річки, луки і т. д.), мова йде про повітряну перспективі. В обох випадках у міру наближення до горизонту розміри предметів зменшуються і контури їх виглядають менш чіткими. У разі лінійної перспективи нам здається, що паралельні лінії сходяться вдалині, в якійсь точці, розташованій на рівні горизонту.

Лінійна (наочна) перспектива – це спосіб зображення просторових фігур на площині за допомогою центричного проектування. Центр ліній, що перспективно скорочуються, розміщений в глибині листка на лінії горизонту, яка знаходиться на рівні очей художника. Вона може бути низькою або високою в залежності від вибраної точки спостереження. Зображені на площині фігури розміщуються так, що крайні від них лінії, віддаляючись, знаходяться в точці перетину. Пряма лінійна перспектива дозволяє передавати глибину простору зображення, надавати його частинам правильні пропорційні співвідношення, виразити ракурсне скорочення предметів в залежності від специфіки їх зорового сприйняття.

Білет 13.

37.. Головна мета шкільного курсу “Образотворче мистецтво” полягає в художньо-естетичному розвитку учнів на основі досягнення освітньої (засвоєння художньо-естетичних знань і основ образотворчої грамоти, оволодіння графічно-практичними уміннями і навичками) та корекційно-розвиткової (сенсорний, розумовий, мовленнєвий, емоційний розвиток) цілей.

Відповідно до вимог Державного стандарту спеціальної освіти предмет “Образотворче мистецтво” реалізує змістові лінії візуального мистецтва: основи образотворчого мистецтва, образотворча діяльність, сприймання візуального мистецтва та навколишньої дійсності. Програмою передбачається також залучення й інших видів мистецької діяльності, таких як художнє слово, музика, частково – екранні види мистецтва, елементи театрального дійства та ін.

Змістові лінії освітньої галузі “Образотворче мистецтво” реалізуються у процесі опанування художньо-естетичних знань, сприймання, розуміння і репродукування художніх образів та оволодіння графічно-практичними уміннями й навичками. Так, змістова лінія “Основи образотворчого мистецтва” передбачає ознайомлення молодших школярів із понятійним апаратом образотворчого мистецтва та вироблення на цій основі елементарних образотворчих умінь і навичок. Слід зауважити, що програмою не планується окремих годин на опрацювання цього матеріалу і його вивчення має вестися принагідно, у вигляді бесід та окремих завдань, під час вивчення інших програмових тем.

Змістова лінія “Образотворча діяльність” полягає в опануванні практичних дій під час відтворення учнями художніх образів шляхомзапровадження у практику навчання таких різновидів занять: декоративне малювання та декоративно-прикладна діяльність, малювання з натури, тематичне малювання, ліплення.

Змістова лінія “Сприймання візуального мистецтва та навколишньої дійсності” передбачає ознайомлення учнів з особливостями різних видів і жанрів візуального мистецтва та його значенням в житті суспільства, сприймання навколишньої дійсності та мистецтва за художньо-естетичними законами, аналіз та оцінювання творів візуального мистецтва і художньо-тематичного матеріалу. У підготовчому та першому класах ця змістова лінія реалізується принагідно, а з 3-го класу – як на окремих заняттях (уроки-бесіди з образотворчого мистецтва), так і під час вивчення інших розділів програми.В основу програми покладено такі принципи:

- від простого до складного (від елементарної вправи до тематичної композиції);

- від дійсності через мистецтво до життя; єдність пізнавально-репродуктивної та творчої діяльності;

- систематичний розвиток здібностей до особистісно-емоційного сприймання художнього образу в мистецтві та житті і посильного відтворення його у самостійних роботах з урахуванням психофізичних, вікових, національних, регіональних особливостей і практичного досвіду учнів. Обов’язковою є корекційна спрямованість навчального процесу.

 

38 Перспектива -— це точна наука, за допомогою якої художник передає всі предмети навколишньої дійсності, що попадають у поле зору, такими, якими їх сприймає наше око. Слово «перспектива» в перекладі з латинської означає «ясно бачу».

Точка зору (в образотворчому мистецтві) — місце в просторі, на якому знаходиться глядач.

Лінія горизонту — це уявна межа між земною поверхнею і небом. У перекладі з грецької мови означає «те, що обмежує».

Частина земної поверхні на відкритих для погляду місцях, де добре видно лінію обрію, називається відкритою місцевістю, а обрій називається видимим. У місцях, де лінію обрію не видно, місцевість називають закритою.

Лінія горизонту утворює з перетину з предметом уявної горизонтальної площини, що проходить на рівні очей. Якщо ми піднімаємося вгору або опускаємося вниз, то відповідно до зміни

рівня ока змінюється і положення лінії горизонту.

Залежно від того, де знаходиться предмет – вище за рівень очей або нижче, видима його форма виглядає по-різному. У предметів, які розташовані вище за лінію горизонту, видні їх нижні сторони, а у предметів, що знаходяться нижче – верхні. При цьому значно змінюється напрям горизонтальних ліній (ребра куба, грані площин), що віддаляються від нас в яку – небудь сторону.

Лінійна перспектива – це зміна форми, розмірів, напрямків контурів.

Точка сходження – паралельні горизонтальні лінії, що віддаляються від глядача, зримо зближуються, і при продовженні сходяться в одній точці на горизонті. (Насправді такої точки не існує, вона уявна).

 

39. Художники поділяють усі випадки побудови лінійної перспективи на кутову і фронтальну.

За кутової перспективи об’єкти, що зображуються, розгорнені кутом до глядача.

Це положення ми часто використовуємо для постановки натюрморту, оскільки воно дозволяє краще виявити всі нюанси форми, що зображується. У фронтальній перспективі площини, що найближче розташовані до глядача, паралельні картинній площині, а лінії, що перетинаються на лінії горизонту, паралельні одна одній.

Лише у фронтальній перспективіможливий варіант, коли точка сходу збігається із точкою зору. За фронтального типу перспективи точка сходу завжди одна. Вона розташована на рівні очей глядача; усі паралельні горизонтальні лінії, що йдуть у глибину, сходяться на лінії горизонту в єдиній точці сходу. Усі вертикальні лінії паралельні одна одній.

Розміри предмета під часйого віддалення від глядача зменшуються.

У міру збільшення відстані отвори стають вужчими, а деталі форми зменшуються., які знаходяться у фронтальній позиції, але на різній відстані від спостерігача.) Під час формування будь-якої перспективи украй важливо правильно розмістити кожен видимий предмет щодо лінії горизонту. Предмет може розміщуватися таким чином, що нижній і верхній його контури виглядатимуть як прямі паралельні лінії. У такому разі говорять, що лінія горизонту розташована на середині висоти предмета. Якщо предмет перебуває значно нижче за лінію горизонту, можна побачити його верхню частину. Чим більшою є висота, з якої ми дивимося на предмет, тим більшою нам уважається його верхня площина. Нижню частину предмета можна побачити за зниженої точки зору. За такого положення верхньої площини зовсім не видно.

А у фігур обертання лінія, що передає контур їх верхньої частини, стає округлішою. Чим вище ми підніматимемо предмет, тим округлішою буде ця лінія контуру.

Найчастіше фронтальну перспективу використовують театральні художники, створюючи декорації до вистав.

Формою (з лат. – зовнішність, устрій) називають зовнішній вигляд, обрис предмета. Зором вона сприймається як щось ціле; при зображенні форма перебуває в тісній взаємодії з величиною і положенням у просторі

Білет 14.

40. Уроки образотворчого мистецтва мають широкі можливості для здійснення міжпредметних зв’язків. Важко знайти ще один такий предмет, який би мав такі широкі можливості в цьому аспекті. Насамперед, хочу відмітити, що навички зображення предметів використовуються на уроках біології, історії, математики, геометрії, хімії, географії, літератури та інших. Але найбільш повно зв’язки з іншими предметами можна виявити на уроках образотворчого мистецтва.

Образотворче мистецтво насамперед тісно пов’язане із українською літературою. Так, програмою передбачені теми "Виконання ілюстрації до української народної казки", ілюстрування творів, вивчення творчості Т.Г. Шевченка. Крім цього, учні мають можливість виконувати творчі роботи по створенню палітурки книжки, створювати композиції до віршів та на мотиви художніх творів. Діти спостерігають як майстерно виконані ілюстрації у книгах та намагаються наслідувати цим зразкам. Для створення творчої обстановки на уроці, я іноді використовую музичні твори, які налаштовують учнів на ліричний лад та розширюють уяву дитини при створенні певної композиції. Надзвичайно гарний ефект дає слухання пісень відомих естрадних виконавців. На таких уроках час проходить непомітно і треба бачити з яким захопленням працюють діти. Це ті нечисленні уроки, коли учні зовсім не радіють, що урок закінчився.

Немалу користь уроки малювання приносять і для уроків математичного циклу. Це і уміння ділити відрізки на певну кількість рівних частин, і навички проведення прямих та криволінійних ліній, які знадобляться при побудові графіків. Крім цього в дітей виробляється "твердість" руки, відчуття краси лінії, охайності.

На уроках біології, ботаніки учням доводиться зображати різних птахів, риб, навіть людину. Все це ми вчимося зображати на уроках образотворчого мистецтва. Так у 7 класі ми вивчили загальні пропорції тіла людини, у 6 класі – як правильно зображати тварин, птахів. На цих заняттях діти розвивають спостережливість, підсвідомо вивчають будову та зовнішні особливості об’єктів.

Тісно пов’язаний предмет із історією. На уроках історії вивчається мистецтво різних епох та його вплив на розвиток суспільства. А на уроках малювання ми конкретно вивчаємо деяких представників мистецтва, їхні твори та їхній внесок в мистецтво. Вивчаємо також і особливості таких напрямків в мистецтві як готика, романський стиль, романтизм, експресіонізм та ін. При створенні композиції, яка відображає історію нашого краю – козацтво, тут вже ніяк не обійтися без підручників історії, в яких є ілюстрації із зображенням козаків, їх побуту, одягу, зброї та житла. Все це дає змогу більш точно відтворити у власних творах ту епоху, виховує пізнавальний інтерес дітей до історії рідного краю.

Головне завдання на уроках образотворчого мистецтва я вбачаю не в тому, щоб навчити дитину зображати якийсь об’єкт, а уміти бачити красиве, відчувати красу і гармонію в природі і у звичайних речах. Навіть, проведення здавалось би звичайної лінії, вимагає відчуття краси. А що вже говорити про набагато складніші речі.

Отже, можна зробити відомий всім висновок, що все в житті взаємопов’язане. Стосовно навчальних предметів, то можна сказати так: навички, отримані на уроках образотворчого мистецтва застосовуються на інших уроках, а знання, які отримали діти на інших уроках ми з успіхом застосовуємо при створенні малюнків.

 

41. Контраст і нюанс

У художньому конструюванні контраст і нюанс характеризують ступінь подібності аборозбіжності відношень між однорідними якостями і властивостями окремих об’єктів.

Поняття контрастні відношення означає різко виражені розбіжності між одноріднимиякостями; поняття нюансні відношення, навпаки, означає незначні, слабо вираженірозбіжності. Контраст – протиставлення різних форм між собою: довгий – низький і т.д.

Про нюанс говорять у тих випадках, коли порівнюється декілька величин, форм, квітів,які незначно відрізняються одна від одної. Слово нюанс означає відхилення, ледве помітний перехід.

Не всяке мимовільне співставлення називається контрасним (або нюансним). Таке співставлення можливе лише при порівнянні однорідних властивостей об’єктів (розмірів,форми, кольору, фактури).

Контраст і нюанс – засоби досягнення художньої виразності в архітектурі і художньому конструюванні. Щоб досягти хороших контрасних і нюансних відношень, необхідно ясно уявити, в яких умовах ці відношення слід виявити і підкреслювати, а в яких, навпаки, обходити. Серед різних факторів, що впливають на форму, композицію, колір предмету, особливе місце займає фізіологічна оптика, зокрема сприйняття оком ліній, об’ємних форм і кольорів. Ці і багато інших особливостей нюансних і контрастних співвідношень можна легко прослідкувати на прикладах геометричних ілюзій. Людському зору властиво піддаватися оптичним обманам, внаслідок чого при проектуванні виробу необхідно враховувати цю особливість зорового сприйняття і вносити в форму відповідні поправки, що називаються оптичними корективами. Наприклад, очі людини значно краще оцінюють розміри по ширині, ніж по висоті і глибині. Вертикальна протяжність здається довше рівновеликої горизонтальної; рівні, але по-різному розчленовані простори створюють враження неоднакових.

Деякі ілюзійні враження зумовлюються психологічним законом контрасту, згідно з яким предмет і кожна його частина сприймаються у відомому співвідношенні з оточуючими елементами. Наприклад, ілюзія контрасту яскраво проявляється у мнимій зміні площини однакових кіл, розміщених серед кіл різної величини. Деякі оптичні ілюзії показані на рис. Важливим фактором, що впливає на виробниче середовище, є колірні і світлові контрасти