Портрет, карикатура, дружній шарж

Портре́т - мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва. Багато портретів створено і в гравюрі. Портрет – один з найскладніших художніх малюнків. Людині без таланту, нахилів та графічних знань, буде досить-таки складно намалювати портрет. Звичайно, кожен художник починає портрет з тих елементів, які вибере сам. Як малювати портрет олівцем. Вам знадобиться: лист паперу (а краще кілька), графітовий м'який олівець і гумку.

Інструкція: 1. На першому етапі дуже важливо правильно визначитися з пропорціями голови, так як кожній людині притаманні тільки строго певні риси. Уважно придивившись до людини, чий портрет ви хочете намалювати, можна розгледіти в ньому чимало індивідуальних особливостей, які, як правило, відразу ж впадають в очі. Постаравшись вловити ці моменти, слід зафіксувати отриману інформацію на аркуші паперу, на початку використовуючи олівець переважно середньої м'якості. Кожна частина особи має свої пропорції, які можна виміряти на око, а в цілому голова людини ділиться приблизно на три рівні частини: від чола до брів, від брів до нижньої частини носа, і від нижньої частини носа до краю підборіддя. 2. Починати заштриховувати краще з найтемніших об'єктів, наприклад, волосся. Слід також звертати увагу, що у кожної частини обличчя є своя тінь, відблиск, світло і півтінь, які також різні між собою. 3. На останньому етапі слід подивитися на малюнок в цілому (розглядаючи його весь одночасно) і зокрема (розглядаючи кожен елемент окремо), що дозволить виявити подальший напрямок роботи над портретом. По можливості, не використовуйте дуже тверді олівці, так як вони дряпають папір і важче всіх піддаються стирання.

Перед тим, як приступити до виконання повноцінних портретів, особливо з натури, слід виконати ряд начерків та замальовок, які дозволяти точніше відчувати і передавати індивідуальні пропорції, а для виконання тонової промальовування окремих деталей, слід потренуватися в штриховці.

Почавши малювати, зображайте риси обличчя у вигляді геометричних фігур, потім виділіть олівцем відстань між очима, між ротом і носом, підборіддям і ротом і т.д. Дотримуйтесь розміри частин обличчя відносно один одного. Коли побачите, що почав вимальовуватися портрет, можете приступати до обсягу і відтінкам.

Карикатура — перекручений, перебільшений портрет людини чи події, що має за мету висміяти або дати інше зображення суб'єкта. Художники 18,19,20 ст. часто використовували карикатуру як спосіб висміювання або сатири на суспільство чи політичних діячів. Карикатура, навіть якщо вона не зображає людину, повинна мати якусь спорідненість, схожість з людиною. Карикатурист показує нам нас самих і навколишній світ з несподіваною, дотепною точки зору. Карикатура - це спосіб думок, це малюнок часу, який може створюватися лише розвинутим розумом, адже над собою здатні сміятися лише духовно здорові й сильні людина і суспільство. Малювання карикатури: спершу слід звернути увагу на пропорції обличчя людини, а саме на відстані між носом, ротом, очима, бровами, підборіддям, лінією росту волосся та ін. Потім потрібно подумки поділити особу по лініях пропорцій на рівні частини. Якщо особа непропорційно, його можете розділити на рівні частини, за допомогою проведення декількох ліній – вертикальні центральні лінії по куточках очей, по зіницям очей, а також горизонтальні лінії по краю підборіддя, зростанню волосся, бровам та кінчика носа. Якщо малювання карикатури супроводжується зміною пропорції обличчя, то помилковим буде змінити тільки один елемент і залишити все інше без зміни. Оскільки це порушить пропорції і схожість з людиною загубиться. При створенні карикатури в якості основи з особи людини слід взяти Т-подібну форму, що включає в себе ніс і очі. Змінюючи відразу ніс і очі на обличчі, можна змінити форму Т-подібної області, а потім і інші пропорції.

Шарж -різновид карикатури, в якому зберігається подібність з об'єктом зображення, сатиричні тенденції поступаються перед м'яким, доброзичливим гумором. Особливості дружнього шаржу. Дружній означає, що шарж не повинен висміювати негативні сторони зображуваного людини. Він повинен викликати лише посмішку, але ніяк не осудливо гучний сміх. Часто, особливо в останні роки, на дружніх шаржах стали зображати не самих людей, а предмети чи тварин, якими оточений зображуваний на картині. Малювання шаржу: слід уважно розглянути особу, оцінити найбільш характерні риси: очі, брови, ніс, губи, вуха, волосся, загальна будова голови і її посадку. Наявність рослинності на обличчі у вигляді вусів або бороди дозволяє домогтися впізнаваності легше. Важче малювати шаржі на жінок, грань доброти і висміювання легко втрачається. Коли виявлено основні відмітні ознаки, то можна приступати до малюнка. Спочатку весь акцент малюнка зосереджується на виявлених характерних і впізнаваних ознаках. Потім, а от іноді потім домальовувати нічого не потрібно. Графічні шаржі хороші тим, що немає необхідності створювати закінчену картину. Спіймані визначальні елементи, а потім є сенс зупинитися. Для повноти малюнка можна нанести тільки легкі відтінки кольору.

 

Білет 2.

Гра і методи навчання

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних установах. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.

Метод навчання — це упорядкована діяльність педагога й учнів, спрямована на досягнення заданої мети навчання. Під методами навчання (дидактичними методами) часто розуміють сукупність шляхів, способів досягнення цілей, рішення завдань освіти. У педагогічній літературі поняття методу іноді відносять тільки до діяльності педагога чи до діяльності учнів. У першому випадку доречно говорити про методи викладання. А в другому — про методи навчання. Якщо ж мова йде про спільну роботу вчителя й учнів, то тут, безсумнівно, виявляються методи навчання.

Творчі ігри є засобом осмислення різних сторін життя дорослих, умовним відтворенням оточуючого, а тому найскладніші з усіх видів корекційно-розвивальних (спеціальних) ігор, адже потребують тривалої та ретельної підготовки до їх проведення.

Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості:

1. Уявлювана ситуація. 2. Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. 3. Наявність ролей. Відображення дійсності відбувається у процесі прийняття дитиною певної ролі. 4. Довільність дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. 5. Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри прагнення наслідування, самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних і художніх інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей

6. Соціальні відносини. Гра вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості.

Творча гра пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі.

В умовах шкільних занять з образотворчого мистецтва можуть успішно використовуватися як творчі, так і ігри за правилами. Різні казково-ігрові моменти уроку "обігруються" як самим вчителем, так і його своєрідними помічниками-ляльками (гномами, мультиплікаційними тваринками чи персонажами відомих казок: Тюбиком, Незнайком, Олівцем-малювцем, Телесиком, Барвінком та іншими).

Звичайно, довільний вибір ляльок за кількістю, призначенням та художньо-естетичним оформленням має бути водночас і педагогічне виправданим. Краще виготовляти таких ляльок саморобним способом.' Вони повинні артистично "виконувати свої ролі" протягом досить довгого часу (чверті, навчального року, кількох років).

За допомогою ігор з ляльками на уроці дітлахи природно "залучаються" до різних видів образотворчої діяльності, у них додатково стимулюється уява, фантазія та творчі прояви. Ляльки, як справжні персонажі лялькового театрального дійства, в доброзичливій формі "підтримують" та "оцінюють" результати художньої діяльності учнів на уроці, що особливо надихає дітей на активну творчу роботу.

Емоційно та продуктивно проходять на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах і колективні ігри, в яких беруть участь декілька груп школярів, що творчо змагаються між собою або створюють колективну творчу роботу ("Разом готуймося до свята", "У світі кольорових казок).

Великого значення в цьому процесі набуває власне творча праця на уроці, що "можлива лише тоді, коли людина ставиться до роботи з любов'ю, коли вона свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця стає для неї основною формою прояву особистості і таланту".

В початкових класах колективні роботи з образотворчого мистецтва особливо ефективні та привабливі, бо завдяки використанню ігрових ситуацій роблять успішною реалізацією завдань з формування емоційно-почуттєвого апарату дітей, їхніх різнопланових пізнавальних та творчих інтересів.

Бачиться доцільним запропонувати в якості орієнтовних для впровадження в шкільній практиці на уроках образотворчого мистецтва такі колективно-творчі завдання: для 1-го класу: - створення колективного панно з теми "Золота осінь" із застосуванням різних живописних технік та художніх матеріалів; - колективне виготовлення традиційних предметів та прикрас до Новорічно-Різдвяних свят ("дідух", "голубці", "їжачки", "павучки") з соломи та різних художніх і природних матеріалів; - створення колективної роботи "Казкова вулиця" із застосуванням об'ємних предметів (творче переосмислення та конструювання різних споруд, моделей транспортних засобів та ін.); для 2-го класу: - створення колективного панно "Квіти України" способом колажу з площинних напівоб'ємних аплікативних зображень відомих квітів, що ростуть в Україні; - колективне виготовлення Різдвяної "звізди", ліхтаря або дзвоників шляхом конструювання з різних художніх матеріалів; - колективне створення комплексу з об'ємно-просторових форм за темою "На арені цирку" шляхом ліплення та моделювання з пластиліну, глини й інших художніх матеріалів; для 3-го класу: - колективне створення композиції з теми "Українське село" (напівоб'ємне просторове зображення сільської вулиці, майдану, подвір'я тощо); - колективне виготовлення масок та елементів стилізованих костюмів для різдвяної "маланкової" вистави; - колективне створення декорацій та персонажів до вистави тіньового театру за українською народною казкою "Півень, Кіт та Лисиця"; для 4-го класу: - колективне створення багатофігурної композиції з теми "Народне свято" за колективним вибором конкретної святкової події. - колективне виготовлення та художнє оздоблення основних складових вертепу (скрині, двоповерхової сцени, лаштунків та персонажів) з різних художніх та природних матеріалів; - колективне виготовлення макету архітектурного комплексу "Казкове містечко" за змістом однієї з популярних народних чи літературних казок. Як бачимо, існує чимало різноманітних способів активізації образотворчості молодших школярів, але основним все ж лишається завдання, щоб "дитяча творчість мала надавати задоволення не тільки дитині, але й оточуючим, в цьому її найважливіша естетична цінність".

 

6. Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях.

Майбутній вчитель повинен уміти виховувати любов до малювання складних форм тваринного світу: показувати методи зображення їх, послідовність виконання малюнків тощо. Щоб виконати це завдання, необхідно знати теорію і методику малювання форм тваринного світу.

Птахи – дуже цікава натура для зображення. Різноманітність видів птахів, краса живих форм та фарб, особлива пластичність та динаміка, властиві багатьом птахам – все це являє великий інтерес для учнів. Хоч в рисунку птахів є деяка специфіка, але закони реалістичного зображення натури справедливі та обов’язкові також і для рисунку таких об’єктів.

Головним джерелом отримання знань і навичок в області зображення птахів являється систематична самостійна робота над зарисовками з натури (в тому числі з опудал). Головним засобом вивчення учнями птахів залишається рисунок з натури

У будь-якому випадку, чи ведеться малюнок з живої тварини або з його чучела, треба знати хоча б основну його анатомо-конструктивну будову, тобто будова скелета і розташування мускулатури. Анатомічна будова людини і чотириногих має багато загального: череп, хребетний стовп, грудна клітка, лопатки, таз, кістки кінцівок. Мускулатура тварин теж аналогічна людській по своїй системі, розташуванню загальних м'язових масивів, а також по рухах, значно більш обмеженим у тварин. Кінцівки з'єднуються з тілом, як у людини. Ззаду вони з'єднуються через таз, спереду — за допомогою плечового поясу, лопатки з'єднуються з грудною кліткою і хребтом за допомогою м'язів, що нагадують м'язи плечового поясу людини.

При порівнянні голови людини з головами різних тварин також виявляється багато загального в будові: двобічна симетрія, мозковий і лицьовий череп, верхня і нижня щелепи, очні западини. Тому побудова зображення тварин робиться так само, як і людини — ті ж серединна, лицьова лінії і т.п. Багато загального й аналогічного і в будові кінцівок. Проте треба пам'ятати, що тварина ступає на передню кінцівку, що знаходиться в положенні пронації. Рухами супінації і пронації володіють: лев, ведмідь, кішка, заєць, кролик, кенгуру, у меншій мірі собака, копитні зовсім ними не володіють.

 

Білет 3.

7. Процеси ознайомлення, сприймання та оцінювання мистецьких творів різняться за своєю специфікою. Так, ознайомлення з творами образотворчого мистецтва спрямоване передусім на задоволення пізнавально-інформативних потреб та формування у молодших школярів уявлень про місце та значення даного виду мистецтва в житті людини і суспільства, його вплив на розвиток загальної та естетичної культури особистості; особливості діяльності фахівців різних художніх професій; місце образотворчого мистецтва в структурі інших видів мистецтв. Основною метою сприймання та оцінювання мистецьких творів є формування в учнів навичок пізнання твору образотворчого мистецтва як картини цілісності та гармонії оточуючого світу, відчуття його образної природи у єдності змісту та форми; орієнтування щодо його естетичної цінності, адже "сприймання твору мистецтва повинне створювати цілісне, емоційне уявлення про нього, як єдиний організм, в якому виражальні засоби тісно пов'язані між собою та підпорядковані змісту".

Для даного процесу важливо, щоб суб'єкт, який сприймає, володів уявою, аналізом, асоціативним та образним мисленням, а об'єкт був справді естетично цінним. Неабияке значення має організація певних умов, що сприяють повноцінному, тобто естетичному сприйняттю мистецького твору.

Отже, за умов оптимальної організації сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва у більшості молодших школярів поглиблюється пізнання, розвиваються навички сприйняття художнього образу як однієї з основних естетичних цінностей твору, удосконалюється оцінна діяльність. Крім цього, емоційні переживання від сприйнятих мистецьких творів мають для багатьох дітей цілком конкретну особистісну цінність.

Можливості педагогічного керівництва цими процесами безперечно широкі, але ще не досить досліджені та систематизовані. Тому такі види діяльності, як сприймання та оцінювання, ще не набули у школі достатньої ваги та поширення. Хоча їх значні можливості очевидні, бо підтверджені шкільною практикою та багатьма сучасними психолого-педагогічними дослідженнями. Систематизоване, цілеспрямоване, послідовне та планомірне залучення школярів до сприймання та оцінювання мистецьких творів доцільно починати з 1-го класу, коли учні ще з великою зацікавленістю ставляться до образотворчого мистецтва, шукаючи в ньому не лише задоволення пізнавальних, діяльнісних та творчих потреб, але й своєрідну емоційну "підтримку".

Композиційна схема

Формат картини (вертикальний) створює урочистий стан. Виконуємо ксерокопію чи малюнок крізь скло з ре­продукції твору.

Проводимо вертикальну та горизонтальну осі карти­ни, оскільки будь-яке зображення постійно перебуває під контролем прямого кута, лінії виявляють приховану структуру поля (прямокутник).

Проводимо діагоналі й знаходимо запальну прихо­вану, але постійно діючу структуру поля. Г.Данієль при­ходить до висновку, що будь-яке зображення виявляє приховану структуру поля, одночасно знаходиться з ним у стані злагоди та конфлікту - існує в полі постійного напруження сил.

Знаходимо напрямок головних композиційних ліній. Рембрандт - використовує округлі лінії, що додає композиції картини динамічності.

Визначаємо геометричну фігуру правильної чи не­правильної форми (симетрична чи асиметрична), в яку можна вписати групу людей. Як бачимо, картина має два композиційних центра: головний компо­зиційний центр розташований праворуч від вертикаль­ної осі й знаходиться в межах золотого перетину, дру­гий композиційний центр розташований ліворуч від вертикальної осі й також знаходиться в межах золото­го перетину. Слід додати, що головний композиційний рух розвивається по діагоналі, що обумовлює вибір ху­дожником вертикального формату.

Білет 4.