Структура і обладнання уроків образотворчого мистецтва

Організація уроку. До початку малювання учні готу­ють і перевіряють наявність необхідного приладдя, чергові зби­рають підписані домашні роботи (всі класні та домашні роботи учні виконують на окремих аркушах), учитель у класному жур­налі відмічає відсутніх, записує тему.

Встановлення натурної постановки, підготовка унаочнення (таблиці, моделі, зразки аналогічних робіт тощо) повинні про­водитись до уроку. Оцінки за виконані учнівські роботи обов'я­зково вмотивовуються, як правило, на початку уроку, заносяться в журнал у позаурочний час. Учитель заздалегідь має підготу­ватися до об'єктивної характеристики робіт за якістю їх вико­нання, залучаючи до цього весь колектив класу. Виховне зна­чення оцінки надзвичайно велике. А тому, оцінюючи роботи, вчитель насамперед повинен звертати увагу на старанність учня, образну виразність малюнка, самостійність у вирішенні постав­леного завдання і, звичайно, художню грамотність.Звичайно, вони не є остаточними нормати­вами, і тому кожен учитель повинен виявляти максимум тактов­ності і здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня і в кожному конкретному випадку, щоб не розчаровувати дітей у наслідках своєї праці, а якомога більше стимулювати їх до ово­лодіння навичками роботи та образотворчою грамотою. Кращі роботи обов'язково відзначаються похвалою вчителя з метою активізації творчої ініціативи учнів, а демонструючи для порів­няння окремі гірші роботи, вчитель у тактовній формі робить докір авторам за несумлінність, неохайність, зобов'язуючи тих, хто одержав незадовільну оцінку, переробити чи удосконалити малюнок.

Пояснення нового завдання. Перед тим, як розпочати практичну роботу над новою темою, учні повинні чітко усвідомити завдання, мету і вимоги, які ставляться перед ни­ми. Дуже корисно продемонструвати із відповідними комента­рями кращі зразки виконання подібного завдання учнями попередніх років. При такій організації роботи процес удосконалення умінь і художніх навичок вихованців буде більш цілеспрямованим, свідомим, творчим, діти чітко уявлятимуть кін­цеву мету своєї праці.

Учитель повинен знайти шляхи, щоб викликати в учнів живий інтерес до даної теми, бажання оволодіти секретами зображальної грамоти, тобто створити в класі атмосферу творчого пошуку і натхненної праці, від якої б учні одержували максимум естетичної й моральної насолоди. Сухість, формалізм, монотонність при викладанні образо­творчого мистецтва в загальноосвітній школі неприпустимі. Потрібно пам’ятати, що без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Учитель повинен не лише давати учням певну суму знань, але й уміти «запалювати» дітей до самоудосконалення, щоб при­родній потяг до художньої творчості став їх духовною по­требою. Для цього можна використати і цікаві повчальні фак­ти із життя видатних людей, влучні афоризми і репродукції з картин тощо

Дуже цінним є швидкий показ послідовності компоновці та лінійної побудови зображення крейдою на дошці чи вуглем на аркуші паперу (враховуючи різні точки зору учнів). Після цього зображення стирається чи знімається, щоб учні не копіювали готовий рисунок.

Самостійна робота учнів. Головною метою уро­ку образотворчого мистецтва є набуття учнями навичок прак­тичної роботи. Саме тому більша частина уроку (30—40 хви­лин) відводиться на практичні вправи. Учитель повинен дба­ти про те, щоб навчально-виховний процес проходив в основ­ному не у формі теоретизування, а шляхом безпосередньої образотворчої діяльності учнів, у ході якої набуваються, поглиб­люються і закріплюються графічні і живописні навички та знання школярів.Під час самостійної роботи учитель веде фронтальне спосте­реження за виконанням завдання, попереджує і допомагає учням виправити допущені помилки, в окремих випадках осо­бисто на полях аркуша пояснює, як грамотно передати харак­тер певної моделі, її конструктивну будову, перспективні скоро­чення тощо. В разі, коли учитель у багатьох помічає типову помилку, він може на деякий час припинити роботу, пояснивши дітям суть даної помилки (пропонує, наприклад, перевірити усім співвідношення окремих величин, правильність зображення певної площини, порівняти свої роботи з натурою на віддалі витягнутої руки, виявити найсвітліші чи найтемніші місця, рефлекси тощо). Коли вчитель помітить, що діти втомились, він дає їм змогу перепочити, демонструючи найбільш вдало виконану (чи роз­почату) роботу якогось учня, даючи відповідні поради. Після цього робота відновлюється. Під час самостійної роботи у класі повинна панувати аб­солютна тиша—ознака зосередженості, діловитості, творчої уваги.

Підведення підсумків уроку, домашнє завдання. Самостійна практична робота учнів, як правило, продовжується до кінця уроку, а тому часу на ґрунтовний аналіз робіт в учи­теля не вистачає. Проте кожний урок повинен завершуватись хоча б короткими узагальнюючими висновками. Якщо в цьо­му є потреба, дається домашнє завдання. Порівняно з класною роботою воно повинно мати полегшений варіант. Коли урок у класі закінчився, чергові учні збирають ма­люнки, слідкуючи, щоб усі були підписані, і здають учителеві. Педагог, якщо дозволяє час, дає загальну оцінку окремим роботам. На початку уроку чи в процесі робо­ти учитель відводить кілька хвилин, щоб з'ясувати, чи правиль­но діти зрозуміли або «прочитали» ті чи інші твори живопису. В окремих випадках за добрі теоретичні знання, уміння аналі­зувати твори мистецтва, ініціативність учитель виставляє оцін­ку в окремо відведеній графі в журналі.В кінці уроку вчитель роздає малюнки дітям, залишивши кращі для виставки. Пізніше при заміні експозиції цими малюнками поповнюється методичний фонд кабінету образотвор­чого мистецтва.

Структура уроку образотворчого мистецтва
1. Тема уроку.
2. Мета уроку: а) виховна; б) освітня; в) художньо-творча.
3. Обладнання:
– для вчителя: а) образотворчий ряд; б)літературний ряд; в) музичний ряд.
– для учнів (відповідно до теми).
4. Очікуваний результат.
5. Тип уроку.

102. Натюрмортне зображення світу речей з'явилося в мистецтві дуже давно. Натюрмортом називають зображення неживих речей, зібраних єдину композиційну групу. Натюрморт може мати як самостійне значення, так і бути частиною композиції жанрової картини або портрета.

Послідовність виконання натюрморту. Малювання кожного натюрморту проводиться по етапах.Деякі яскраві фарби, наприклад, червона і зелена, змішуючись, вони нейтралізують одна одну, виходить сіра фарба. Цей процес називається ахроматизацією. Деякі з них, наприклад, холодні фарби, покладені разом з теплими, взаємно підсилюють звучання одне одного. Ці властивості фарб художники широко застосовують в живописі, коли потрібно досягти певного колористичного ефекту. Фарби можуть бути спокійними, ліричними, м’якими, теплими, холодними, а то й дисгармонійними, сірими, аби це співпадало із задумкою художника. Кольором можна виразити певний настрій і передати його глядачеві.

Існує багато засобів малювання аквареллю, але найбільш розповсюджений серед них: багатошаровий.

Колір з технічного боку – це фарба синя, зелена, червона та різноманітні їх суміші. Тон – це кольорова насиченість. Візьмемо синю фарбу і, розбавляючи її водою, зробимо вимальовки квадратів від світло – блакитного до синього і глибоко – синього – це і буде різниця в тоні. Дві або декілька різних фарб можуть бути одного тону, одної світлосили (можливість відображати чи поглинати світлові промені). На чорно – білій фотокартці однотонні різного кольору фарби дивляться однаково сірими або чорними плямами.

Починати живопис потрібно з першого плану, з самого яскравого предмету, нехай він буде еталоном яскравості. Подивіться на весь натюрморт: якими здаються кольори інших предметів по відношенні до самого яскравого, один до одного, фону. Уважно аналізуйте: на верхню частину падає світло, відображається холоднуватим світлим відтінком, відблиск білий, а ось в півтоні самий зрозумілий колір, він близький до локального кольору предмету, взятого з оточення, тепліше, ніж колір в яскраво освіченому місті предмету, і щільніше по тону, світло ковзає по цій частині предмету. Власна тінь ще щільніше, також тепла, багатокольорова, і в ній добре видно рефлекси від горизонтальної площини, яка відображує падаючий колір, падаюче світло. Падаюча тінь дуже важка в живописі. Під самим предметом, вона темніша, спереду чіткіше. Роздивившись уважно натюрморт і розібравшись у світловій і кольоровій його характеристиці, можна починати роботу від світла на самому яскравому і найближчому предметі першого предметів, що входять в натюрморт і стоять на цьому фоні, але відтінки треба відчути, дивлячись на весь натюрморт.

Таких завдань можна привести два: на фоні теплої драпіровки; на фоні холодної драпіровки. Треба пам’ятати, що на забарвлення предмету впливає оточення. Легко в цьому переконатися, якщо до білої чашки підносити різнокольорові смужки паперу. Також слід пам’ятати, що кольори діляться на теплі і холодні. Так наприклад, сині, голубі і зелені відтінки вважаються холодними, нагадуючи нам колір снігу і холоду. Це кольори прохолоди і чистоти. Теплими кольорами вважаються жовто – червоні, оскільки вони нагадують нам сонце, вогонь, спеку. Це кольори тепла і затишку.

Білет 35.