Оформлення навчальних кабінетів 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Оформлення навчальних кабінетів



На вхідних дверях кабінету повинен бути відповідний напис на табличці з назвою кабінету: «Кабінет музичного мистецтва», «Кабінет естетики», «Кабінет образотворчого мистецтва», «Кабінет художньої культури» або загальна назва «Кабінет дисциплін художньо-естетичного циклу» тощо.Крім того, на вхідних дверях класної кімнати може бути цифрове позначення та літера класу, за якою закріплений даний клас початкової школи, наприклад «5-А клас».

Для оформлення кабінетів передбачено створення навчально-методичних експозицій змінного та постійного характеру.До постійних експозицій кабінету належать:

• інструкція з безпеки праці та пожежної безпеки, правила роботи в кабінеті;

• портрети видатних художників, композиторів тощо;

• таблиці побудови зображення на площині;

• таблиці повітряної та лінійної перспективи тощо;

• твори видатних митців України;

• кращі зразки творів мистецтва світового значення;

• скульптурні композиції;

• творчі роботи учнів.

До експозицій змінного характеру належать:

• виставка кращих робіт учнів;

• матеріали до теми наступних уроків, орієнтовні завдання тематичного оцінювання, державної атестації;

• додаткова інформація відповідно до навчальної програми, зокрема про життєвий і творчий шлях художників, композиторів, висвітлення поточних подій розвитку мистецтва у нашій країні та за її межами;

• матеріали краєзнавчого характеру;

• результати експериментальної та дослідницької роботи учнів;

• результати учнівських олімпіад, конкурсів, турнірів тощо. Матеріали експозицій оновлюються при переході до вивчення нової теми.

Для розташування експозицій використовуються змінні пластинчасті, перфоровані або решітчасті стенди, що розміщують на стінах.

 

68. Книжкова графіка відноситься до образотворчих видів мистецтва. Як і усі ці види мистецтва (живопис, графіка, скульптура), вона відбиває дійсність через образне, наочне відтворення її зримих форм, передає вигляд предметів і явищ навколишнього світу, усе різноманіття сприйманих зором подій.

Історія книжки міцно пов'язана з історією образотворчого мистецтва та графіки, т.к. саме художникам належала помітна роль створенні рукописних книжок. Вони повинні були творцями і шрифту, і прикрас, і малюнків.

Художник, засобами образотворчого мистецтва, втілює ідейно-художній задум, створює художественно-декоративный образ книжки.

Вони повинні як знати шрифти й уміти використовувати їх, але й вміти їх видозмінювати, створювати нові – відповідні його задуму, стилю книжки, характеру літературного твори. Працюючи над ілюстрацією, художник має чітко уявляти собі, як вона поєднуватися з смугою набору на сусідньої сторінці, яким буде розворот книжки.

Книжка складається з таких елементів як:

Обкладинка

Титульный лист

Шмуцтитулами

Суперобложка

Ілюстрації

Кінцівка– невеличкий малюнок чи орнаментальний мотив, завершальний останню сторінку будь-якого розділу чи всією книжки.

Инициал – початкова літера з тексту книжки, створені художником.

Спуском чи спусковий смугою – називають першу сторінку тексту книжки, зазвичай прикрашену заставкою чи буквицей.

Особливістю сучасної книжкової графіки є його зв'язку з поліграфією, її залежність від рівня життя та культури праці поліграфічного виробництва.

Завдання книжкової графіки поділяються:

- оформлення книжки - зовнішній вигляд, мальовані шрифтові елементи, композиційне побудова текстового набору тощо.

- ілюстрування книжки - образне розкриття літературного тексту з допомогою малюнків.

Книжка є одним із найважливіших духовних потреб сучасної людини, у ній органічно поєднується працю як митця, і видавничих працівників і поліграфістів. Тільки гармонійний працю них створює повноцінну книжку.

Як і всі образотворчі мистецтва, графіка може бути підрозділена на три види:

· монументальну - тісно пов'язану з архітектурним ансамблем, наприклад, плакат (монументальна друкована графіка), настінна графіка, картони;

· станкову - виконувану "на верстаті , яка не має зв'язку з певним інтер'єром, призначення і сенс твору повністю вичерпується художнім змістом (малюнок, естамп, лубок);

· декоративну - книжкові ілюстрації, листівки, будь-які графічні зображення на будь-якому предметі, що не мають особливої вЂ‹вЂ‹художньої цінності, а службовці для організації поверхні предмета. Також до декоративної графіку відноситься флористика - композиції, створені за допомогою пуху дерев, соломок та інших "живих" матеріалів.

За способом виконання і можливостей відтворення (тиражування) графіка ділиться на два види:

УнікальнуУнікальна графіка створює твір в єдиному екземплярі: малюнок, акварель, гуаш .

Друковану. За допомогою друкованої графіки (гравюри) отримують тираж художніх творів, відбитки яких є авторськими творами.

До сучасних типам графіки відноситься комп'ютерна графіка, яка формуються в електронних системах.

Відповідно цілям, які переслідує зображення, ілюстрації можна поділити на:

науково-пізнавальні (карти, плани, схеми, креслення тощо);

художньо-образні (тлумачення літературного твору засобами книжкової графіки).

Залежно від розміру і розташування у книзі бувають такі види ілюстрацій:

фронтиспіс;

заставка;

смугова ілюстрація (у всю сторінку);

полуполосная;

розворотна (на двох сторінках);

оборонна (невеликий малюнок, оточений текстом);

Отже, книжкова графіка - один з видів образотворчого мистецтва, засоби виразності якого (лінія, форма, колір, композиція) доступні дітям. Знайомство дітей з книжковою ілюстрацією розвиває естетичні почуття, формує художній смак, дає простір уяві і власній творчості дітей.

Білет 24.

70. В найдавнішому первісному суспільстві людина не лише спостерігала бачене, вона замислювалась над ним, робила певні висновки та узагальнення. З часом виникла потреба у нових формах спілкування і людина свідомо використовувала різні прикмети, зрозуміли лише членам первісного суспільства. Це були предмети не лише створені природою, а й сама вже людина часом створювала певний умовний знак. Ці умовні знаки люди вже могли прочитати, бо вживалися вони уже з певною метою. Пізніше людина уперше намалює якийсь умовний знак, ще зовсім невправно. Відомо, що мистецтво – це образне відображення дійсності. З глибини тисячоліть дійшли до нас перші витвори мистецтва – наскальні малюнки, примітивні скульптури.

Найдавніші пам'ятки образотворчої діяльності людини виявили історичний процес розвитку мистецтва, як одну із сторін загального процесу розвитку людської свідомості через пізнання світ.

Пам'ятки трипільської культури, звернені до мистецтва землеробських та скотарських племен доби неоліту і раннього бронзового віку на території України, дають змогу висловити думку про розширення сюжетної, ритмічно-орнаментальної форми, знаками є не лише графічні вирази (орнамент), а й пластичні форми (посуд). Період трипільської культури характерний розвитку керамічних виробів для різного призначення, прикрашеним чудовим розписом, білою, чорною фарбами та заглибленими лініями у вигляді спіралей, кіл, зигзагів і ін.

Звернувшись до епохи Стародавнього Єгипту перше, що виділяє культуру цього періоду – це геометрична простота форм та їх геометризована стилізація. Домінуючим видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура. Вона вступала у взаємодію з монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою, що відображала в своєму образі все, чого прагнули володарі Єгипту. Мистецтво Стародавнього Єгипту – це мистецтво образу, в якому поєднується образ, знак і символ в єдине ціле. Перші знаки єгипетської писемності (ієрогліфи) – це знаки-образи. Малюнок використовувався для передачі сполучення звуків. Це був перший період переходу від піктографії до звукової, мовної графіки.

В спеціальних школах стали створюватись принципи, правила, закони побудови зображень фігури людини, тварин, рослин, створення рекомендацій для художників. Хоч вони до нас і не дійшли, проте ми знаємо про їх існування ("Предписаний для стенной живописи и канона пропорций"), згадка про них є і в списку книг бібліотеки храму Едфу, були і подібні рекомендації і для скульпторів. Дотримання канонів обумовило і технічні особливості єгипетських майстрів, що рано використали сітку (геометричний спосіб) для точного перенесення на стіну потрібного малюнка. Збереглись і дерев'яні дошки із розграфленими клітинками, де були нанесені малюнки, що потім переносились на стіну. Канони сковували творчість майстрів. Оскільки мистецтво розвивалось і змінювалось відповідно до умов, то і стародавні майстри зуміли проявити свою творчу силу навіть і в канонічних рамках мистецтва.

Високого ступеню досягло мистецтво Древньої Греції. Мислителі, художники цієї країни вважали навчання малюванню необхідним не тільки для багатьох практичних ремесел, але й для загального розвитку і виховання.

Яскравою була художня школа Александрії. В ній переважала жанрова, інтимно-лірична лінія, що вражала своєю реальністю і правдивістю.

В період Середньовіччя (романської епохи та готики) великий вплив на розвиток мистецтва мала церква. Художники романської епохи виконували свої зображення із врахуванням різних умовностей та правил. В Епоху готики основним видом мистецтва була архітектура із великою кількістю скульптур та прикрас. Значного розвитку досягнуто в книжній мініатюрі та декоративно-прикладного мистецтва: різьби по слоновій кості, ювелірна справа.

Отже, в епоху середньовіччя художники, скульптори, зодчі, виражаючи свої думки, творчість вимушені були творити в рамках умовностей. Але крізь символи та умовності пробилась жива, трепетна душа творця того часу, що тягнулась пізнати світ, правду і розповісти про свій внутрішній світ.

Білет 25.

Білет 26.

77.

Декоративне малювання за кількістю годин займає друге місце після малювання з натури і тісно пов'язане з ним: складанню візерунка передує малювання з натури листя, квітів, метеликів тощо. Уроки декоративного малювання завжди слід пов'язувати з уроками праці. Це закладає початки естетики праці.

Основний зміст занять з декоративного мистецтва у початкових класах полягає в ознайомленні учнів з орнаментом. У середніх класах програма пропонує заняття різними видами декоративної і декоративно-графічної роботи: складання візерунків, графічне оформлення книги, заголовка стінгазети або всієї газети, виконання художніх листівок і ескізів виробів, наприклад іграшок.

Навчання починається ознайомленням учнів з декоративним мистецтвом, що супроводжується цікавою розповіддю. У бесідах треба зробити огляд світового прикладного мистецтва. Звичайно, велику увагу слід приділити ознайомленню учнів з українським народним декоративно-прикладним мистецтвом, насамперед з мистецтвом свого краю. Бесіди завжди мають супроводжуватися показом ілюстрацій, а ще краще – матеріальних зразків, зібраних під час проведення пошукової роботи.

див.лекцію в зошиті Уроки декоративна діяльності та художньог конструювання.

 

78.

Малювання з натури. Змістом уроків малювання з натури є зображення різноманітних предметів, підібраних з урахуванням графічних можливостей учнів.
Об’єкти зображення повинні бути, як правило, пласкої форми, незначної товщини і розташовуватися декілька нижче рівня зору у фронтальному положенні, щоб їх малювання не потребувало передачі явищ лінійної перспективи. Після всебічного аналізу предмета учнів слід зорієнтувати на малювання його в такому вигляді, як вони бачать зі свого місця. Для цієї роботи вчитель має передбачити до 3-х однотипних підставок, що розташовуються перед кожним рядом учнів і містять однакові предмети, що надасть можливість ретельного аналізу об’єкта всіма учнями. Якщо моделі для малювання невеликого розміру, то їх слід роздати кожному школяру на робоче місце.

Головна мета уроків малювання з натури – навчити дітей відтворювати в малюнку конструкцію предметів, співвідношення ширини і висоти, частин і цілого.

Малюванню з натури на уроці обов’язково передують обстеження об’єкта зображення, визначення його форми, будови, забарвлення, розмірів та пропорцій окремих частин, просторових відношень.

Реалізація художньо-образотворчих завдань потребує від учнів виконання низки розумових дій, насамперед усвідомлення мети та кінцевого результату роботи, розуміння інструкцій вчителя, усвідомлення особливостей наочно сприйнятого об’єкта зображення, планування образотворчої діяльності, здійснення контролю за своєю роботою, самооцінки результатів.

Для того, щоб учні дотримувалися певної послідовності у процесі малювання з натури, вчителю необхідно на кожному уроці пояснювати і показувати закономірності побудови реальної форми предмета, визначати всі етапи його відтворення, а після пояснення крейдовий малюнок слід стирати з дошки і спрямувати учнів на малювання натурних об’єктів з дотриманням потрібної послідовності.
Крім того, дуже важливо навчити школярів постійно порівнювати свій малюнок із натурою та зіставляти окремі деталі малюнка між собою. Слід розвивати в учнів уміння застосовувати середню (осьову) лінію, а також користуватися найпростішими допоміжними лініями.

Особливе значення для вироблення навичок аналізу і відтворення конструкції та форми предметів мають добір моделей, їхня художня цінність та доступність (з урахуванням вікових й образотворчих можливостей учнів).
На уроках малювання з натури у підготовчому та 1-х – 2-х класах школярі малюють олівцями, при цьому учні підготовчого та 1-го класу користуються кольоровими наборами з 6-ти олівців, а починаючи з 2-го класу, – застосовують набори з 12-ти олівців, що дає дітям більшу можливість вибору. Учні 3-х – 4-х класів поряд із кольоровими олівцями використовують гуаш, акварельні фарби (перевага надається гуаші). Фломастерами та кульковими ручками пропонується користуватися лише як графічним (а не малярським) матеріалом

Відсутність методичної послідовності в роботі приводить до бездумного змальовування. Тому слід дотримуватись такої послідовності:
1) попередній аналіз постановки;
2) композиційне розміщення зображення на листі паперу;
3) передача характеру форми предметів і їх пропорцій;

4) конструктивний аналіз форми предметів і перспективна побудова зображення на площині ;

5) виявлення об'єму предметів засобами світлотіні;

6) детальна прорисовка форм предметів;

7) синтез - підведення підсумку готової роботи

 

Білет 27.

79. Наступність є закономірністю розвитку. Без опори на минуле, без дотримання наступності неможливо створити нове.

Як один із принципів дидактики, наступність вимагає формування знань, умінь і навичок в певній послідовності, з врахуванням того, що кожен елемент навчального матеріалу логічно пов'язаний з іншим, наступний опирається на попередній і готує основу для засвоєння нового. Крім цього, принцип наступності потребує дотримання певного логічного зв’язку між вивченням теорії і практичним завданням, між формами навчання і формами контролю за навчальною діяльністю.

І в школі, і в дитячому садку на заняттях з образотворчого мистецтва розглядаються три основні проблеми:

- образотворча: формування інтересу і вміння вчитись малювати, розвивати творчі здібності, мислення, вчити дітей спостерігати і зображати навколишню дійсність, передавати форму, колір, відтінки;

- технічна: оволодіння різними образотворчими, зображальними техніками, вміти змішувати фарби, одержувати потрібні кольори, відтінки;

- виховна: виховувати любов до мистецтва, естетичний смак, мистецьке світосприйняття.

Розв’язання проблеми наступності сприяє формуванню інтересу дітей до образотворчого мистецтва. А інтерес сприяє розвитку творчої уяви учнів, їх естетичних почуттів, вмінню бачити і емоційно сприймати прекрасне в природі, в поступках людей.

Наступність між дитячим садком і школою забезпечується загальним охопленням дітей 6-7років підготовкою до школи. Зі сторони дитячого садка наступність виражається в підготовці дітей до навчання з врахуванням вимог сучасної початкової школи, а зі сторони школи - у використанні того, що набула дитина у садочку, для здійснення навчання на більш високому рівні.

Наступність забезпечується також узгодженістю вимог програми підготовчої до школи групи дитячого садка і першого класу. Вихователям дитячого садка необхідно знати програму першого класу, а вчителям початкової школи - програму виховання в дитячому садку . Це дасть можливість вихователям підготовчої групи враховувати в своїй роботі вимоги школи, а вчителям першого класу повніше використовувати знання, уміння і навички вихованців дитячого садочку .

80.

80. Ліплення– це створення обємних і рельєфних образів із таких пластичних матеріалів як пластилін, тісто, глина, віск, модулін. Робота з пластиліном – заняття не тільки цікаве, але надзвичайно корисне для дітей дошкільного віку.

В процесі лiплення здійснюється розвиток дрібної моторики рук, розумової активності, творчості, художнього смаку і,- це якості, без яких неможливе формування початкових основ соціально активної особистості. Ліпити дитині простіше ніж малювати, так як під час ліплення вона має справу з реальним об’єктом. На заняттях з ліплення дитина знайомиться з предметом в цілому (назва, форма, будова, колір, призначення), вона прагне віднайти подібність до реальних предметів або до запропонованих зразків. Завдяки впізнаванню отриманих у ліпленні образів змінюється характер її діяльності: від випадкових асоціацій до прямого зв’язку рухів руки з графічним або пластичним зображенням. Діти ліплять із задоволенням людей, овочі, фрукти, посуд, тварин, іграшки потім предмети, які вони створюють, використовуються під час ігор.

В процесі навчання дітей ліпленню можна використовувати різні форми роботи:

· індивідуальне виконання завдань в умовах групових занять;

· виконання завдань парами;

· виконання завдань невеликою групою;

· колективна робота

· спільна робота з вихователем;

· спільна робота з дітьми старшого віку;

· самостійна художня діяльність;

· гурткова робота.

Заняття з ліплення поділяються на :

1. Тематичні. Тему пропонує педагог. Під час цих занять здійснюється повторення, закріплення, вивчення та засвоєння нового програмового матеріалу.

2. За задумом. Діти самостійно обирають тему, продумують композицію, визначають послідовність роботи, шукають прийоми виконання. Такі заняття є яскравим показником рівня засвоєних дітьми умінь та навичок.

Важливою умовою при роботі з пластиліном є забезпечення кожної дитини необхідним обладнанням та матеріалами такими як: дошка для ліплення (дерев'яна, пластмасова і т.д.) розміром 20х25см; волога серветка для витирання рук. Дітям старшого віку для обробки виробу потрібні стеки, та вода для загладжування поверхні виліплених фігурок. Воду краще подавати в блюдцях або розетках.

Дітей потрібно розсаджувати так, щоб кожна дитина добре бачила зразок, який ліпить педагог, одночасно розповідаючи про прийоми роботи і її послідовність виконання.

У роботі з дітьми різного віку використовуються такі способи ліплення:

1. Конструктивний. Предмет ліпиться з окремих частин. Наприклад, пташка: спочатку ліпиться тулуб, голівка, підставка, а далі з’єднуються усі частини і надають фігурці характерних ознак. Конструктивним способом ліплення діти користуються в молодшій групі дитячого садка. Цей спосіб застосовується надалі в усіх вікових групах, але кількість деталей збільшується, а прийоми з’єднання частин ускладнюються2. Пластичний. Це ліплення із цілого шматку глини, з якого відтягуються усі дрібні деталі, частини тіла та ін. Починають діти ліпити цим способом з середньої групи (овочі, фрукти, іграшки). Наприклад, мишка : із загального шматочка глини дитина утворює потрібну форму, відтягує мордочку, вушка, хвостик, лапки та за допомогою стеки надає їй характерних ознак. Пластичним способом діти ліплять протягом усього дошкільного віку.

3. Комбінований спосіб поєднує в собі і ліплення з цілого шматка глини і з окремих деталей або частин. Наприклад, із шматка глини ліпимо частину курочки: тулуб, голову, а дрібні деталі та підставку готуємо окремо, а потім з’єднуємо їх. Таким способом ліпляться: півник, курочка, гусак, зайчик, крокодил, черепаха та ін.

4. Рельєфне ліплення. Рельєфне ліплення виконують на цупкому картоні, фанері або заготовці з пластиліну, глини. Готову форму картону обмазуємо пластиліном (0,5 мм), пальцями рук розрівнюємо поверхню, а потім укладаємо на ній потрібні форми, частини і стекою примазуємо до основи. Таке ліплення використовується, під час виготовлення птахів, тварин, людей, ягід (наприклад, виноград).

Заняття з ліплення повинні проходити в ігровій формі. Під час заняття педагог має створити приємну емоційну атмосферу, викликати інтерес, добрий настрій, захоплення, що забезпечується обов’язковим досягненням успіху і позитивної оцінки кожній дитині. Дуже важливо, щоб дитина відчувала повагу до сво­їх творів, значущість своєї роботи. Тому частіше хваліть її за старання й не бійтеся перехвалити. Таке ставлен­ня до дитини сьогодні допоможе підтримувати постій­ний творчий пошук, почуватися впевненим і затребува­ним у майбутньому.

Педагог повинен пам’ятати, що він повинен навчити дитину ліпити, а не зробити з неї скульптора. Ліплення - не самоціль, а лише засіб всебічного розвитку і виховання дитини. Обов’язково потрібно враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини, так як в кожної свої можливості, свої захоплення.

Скульптура, (від лат. sсulро — висікати, вирізати}. — вид мистецтва, пов'язаний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі. Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета. Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді — тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше — натюрморт чи пейзаж.

Скульптура є видом образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, фізично тривимірну форму, створюються з різних матеріалів шляхом ліплення, висікання, лиття тощо. Основними художніми засобами у скульптурі виступає побудова об'ємних фігур, постановка їх у просторі, передача поз, жестів, вибір пропорцій, фактури тощо. Розрізняють такі види скульптури: кругла скульптура, котру можна оглядати з різних сторін (статуя, група, статуетка, бюст) та рельєф - зображення на площині фону, котре може бути високим (горельєф) та низьким (барельєф); монументальна скульптура (пам'ятники, монументи) - пов'язана з архітектурним середовищем, що виражає значні суспільні ідеї; монументально-декоративна - вбрання архітектурних споруд та комплексів; станкова - призначена для інтер'єру і не прив'язана до певного архітектурного середовища;скульптура малих форм -маленькі фігурки, медальєрне мистецтво та різьба по каменю (гліптика).

81. «ПРАВДА,ЩО…»

а) Зелений колір належить до холодних кольорів;

б)До графічних матеріалів належить: гуаш, акварель;

в)Художники живописці пишуть картини фарбами;

г)Предмет із глини або пластиліну називають архітектурою

Так, під час гри «Палітра осені» (спрямованої на розвиток уміння змішувати кольори для отримання нового кольору) кожен учень одержував картку, на якій він повинен виконати завдання:

а) два зафарбовані прямокутники, наприклад, один жовтий, інший – коричневий, між ними знак «+», а третій прямокутник незафарбований.

У процесі гри використовувалася таблиця:

  +   =  

 

 

  =   +  

 

Учні змішують на палітрі два вказаних кольори, одержують третій і зафарбовують ним прямокутник;б) прямокутник зафарбований кольором початку осені, наприклад, зеленувано-жовтим, поряд з ним – два незафарбовані прямокутники, з'єднані знаком «+».

При проведенні гри «Хоровод фарб» (спрямованої на закріплення назв основних і похідних кольорів) клас ділився на три команди, учитель – ведучий. Усі діти одягають маски-окуляри і комірці. Кожна маска – певна фарба. Виграє та команда, яка швидше і точніше виконує завдання ведучого.

Ведучий. Починається гра.

Я хотіла б малювати,

Але не знаю, як почати.

Фарби-маски, де ви?

Діти. Ми – тут!

Ведучий. Я візьму три фарби основні,

Ці фарби – не прості,

З них складаються всі інші.

Де ж ні фабри основні?

Учитель спостерігає, з якої команди швидше вибіжать до дошки три основні фарби – червона, жовта, синя.

Ведучий. Якщо червона з жовтою подружаться, яка нова фарба утвориться? Ведіть сюди подружку свою!

Червона і жовта фарби виводять оранжеву фарбу (в масці оранжевого кольору). Учитель відзначає, хто це швидше зробив, і зараховує команді очко.

Ведучий. Якщо жовта з синьою подружаться, яка нова фарба утвориться? Ведіть сюди подружку свою!

Діти виконують завдання.

Ведучий. Якщо червона з синьою подружаться, яка нова фарба утвориться? Ведіть сюди подружку свою!

Теплі фарби!

Дружно за руки взялись,

Нахилились, посміхнулись,

Повернулись, розійшлися.

Холодні фарби!

Дружно за руки взялись,

Нахилились, посміхнулись,

Повернулись, розійшлися.

А тепер усі станемо в коло.

Діти утворюють три кола. Знаємо, хто за ким стоїть?

Діти під музику водять танок. Учитель відзначає команду-переможницю, гравці якої жодного разу не переплутали правила змішування кольорів і добре знають кольоровий спектр.

Кросворд «Метелик»

 

По горизонталі: 1.Прямокутна чи овальна пластина для змішування олійних фарб з дірочкою для утримання пальцем.3.Вид живопису, який виконують тональними градаціями одного кольору. 4.Зображення,створене шляхом наклеювання на будь – яку основу предметів, матеріалів, які відрізняються за фактурою та кольором.7.Відхилення, ледве помітний перехід, відтінок у кольорі. 8.Вид образотворчого мистецтва, де зображення формується закріпленням на поверхні різнокольорових камінців, скла тощо.9.Рівномірне чергування зображальних елементів у відповідній послідовності.10.Суб'єктивна характеристика світла, яка відображає здатність людського зору розрізняти довжину хвилі електромагнітних коливань. 13.Декоративно-орнаментальне малярство. 14. З французьської -«порядок», тип архітектурної композиції, що складається з вертикальних та горизонтальних елементів.15.Просторове зображення, модель будь-чого у зменшених розмірах.

По вертикалі:2.Вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів.

5.Гармонійна єдність частин цілого, просторової композиції. 6. Спосіб оздоблення пофарбованої поверхні за допомогою щітки. 11. З латини - «льняна нить, шнур»,геометричний об'єкт, геометричне місце точок. 12. Різновид малярства, що зображає застиглі, нерухомі предмети .

 

Білет 28.

Сіра методичка ст. 8

Білет 29.

85.

Мета підготовчих вправ полягає в тому, щоб навчити дітей правильно тримати олівець і виконувати ним прості графічні дії за зразком та інструкцією вчителя; розташовувати аркуш паперу на площині парти і притримувати його у процесі роботи рукою; користуватися гумкою; малювати за опорними крапками прості предмети;замальовувати контури предметів за трафаретом, не знімаючи його; малювати контури предметів за шаблоном, зафарбовувати їх поверхні; працювати з мозаїкою.

Підготовчі вправи мають велике значення для корекції рухової сфери, удосконалення дрібної моторики та диференційованих рухів пальців, кисті руки; сприяють розвиткові уваги, сприймання, уявлень про форму, колір предметів, розмір, будову складових частин, їхні просторові відношення; уміння слухати вчителя, малювати від руки прості лінії, нескладні малюнки, користуватися основними матеріально-технічними засобами (олівцем, гумкою, зошитом для малювання та ін.).

Основним методом роботи в пропедевтичний період є вправи ігрового характеру. Для цього необхідні різноманітні дидактичні іграшки (будівельні конструктори, пірамідки, кульки й ін.), плоскі та об’ємні геометричні фігури і тіла різного розміру, смужки з кольорового картону різної довжини і ширини, таблиці зі зразками малюнків, прості варіанти кольорових мозаїк, набори дрібних предметів тощо.
Корекційно-розвивальну роль відіграють вправи, які включають зображення предметів квадратної, круглої і трикутної форми; вправи, які спрямовані на формування елементарних уявлень про просторові ознаки та відношення; вправи на розпізнавання та називання кольорів; виконання нескладних малюнків; вправи на викладання за показом, за зразком; ігри «четвертий зайвий» тощо.
Інтерес до роботи в учнів значно підвищується, якщо застосовувати нетрадиційні форми роботи, які полегшують процес виконання зображення: малювання долоньками, пальчиками, штампами, ватними тампончиками; ниткографія; малювання «по мокрому»; малювання восковими крейдочками; «набризгом» тощо (за вибором вчителя).

87. Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях..Майбутній вчитель повинен уміти виховувати любов до малювання складних форм тваринного світу: показувати методи зображення їх, послідовність виконання малюнків тощо. Щоб виконати це завдання, необхідно знати теорію і методику малювання форм тваринного світу. У будь-якому випадку, чи ведеться малюнок з живої тварини або з його чучела, треба знати хоча б основну його анатомо-конструктивну будову, тобто будова скелета і розташування мускулатури. Анатомічна будова людини і чотириногих має багато загального: череп, хребетний стовп, грудна клітка, лопатки, таз, кістки кінцівок. Мускулатура тварин теж аналогічна людській по своїй системі, розташуванню загальних м'язових масивів, а також по рухах, значно більш обмеженим у тварин. Кінцівки з'єднуються з тілом, як у людини. Ззаду вони з'єднуються через таз, спереду — за допомогою плечового поясу, лопатки з'єднуються з грудною кліткою і хребтом за допомогою м'язів, що нагадують м'язи плечового поясу людини.

При порівнянні голови людини з головами різних тварин також виявляється багато загального в будові: двобічна симетрія, мозковий і лицьовий череп, верхня і нижня щелепи, очні западини. Тому побудова зображення тварин робиться так само, як і людини — та ж серединна, лицьова лінії і т.п. Багато загального й аналогічного і в будові кінцівок. Проте треба пам'ятати, що тварина ступає на передню кінцівку, що знаходиться в положенні пронації. Рухами супінації і пронації володіють: лев, ведмідь, кішка, заєць, кролик, кенгуру, у меншій мірі собака, копитні зовсім ними не володіють .

Рухи кінцівок тварин порівняно з рухами людини в основному схожі — це рухи згинання і розгинання при ходьбі, бігу і стрибках. Але при цьому рухи відведення в плечових суглобах різко обмежені; у копитних їх зовсім немає.

Скелети і мускулатуру тварини треба уважно розглянути, вивчити і запам'ятати — це необхідно для майбутнього малювання тварин з натури і по пам'яті. Якщо не уявляти собі анатомічну будову тварини, а малювати тільки на основі контурів, зовні видимих опуклостей і западин, грамотного і виразного малюнка не вийде. От чому рекомендується по можливості виконати нариси і зарисовки з скелетів різних тварин. Це дасть можливість вивчити загальний рух тварини, рух його ніг, шиї, вивчити пропорції різних частин тулуба, принцип з'єднання частин тіла, розподіл основних мас тулуба.

Після ознайомлення у загальних рисах з анатомічною будовою тварин, птахів (або в натурі — скелети, чучела, або по репродукціях, ілюстраціях в книзі) можна приступити до малювання тварин з натури.

Спочатку доцільно зробити ряд начерків і зарисовок олівцем, вугіллям, сангіною, кистю, пір'ям (однотонною аквареллю, тушшю) з чучел тварин — зайця, лисиці, білки, півня, курки, качки, сороки, ворони, фазана і ін., а по можливості і з живих моделей.

Залежно від поставлених завдань, характеру форми тварини, її шерстного покриву і оперення вибирається не тільки певна образотворча техніка, але і спосіб виконання швидкого малюнка. У образотворчій творчості широко використовуються наступні способи швидкого малювання:

— одними лініями;

— лініями з одночасним опрацьовуванням начерку штрихами;

— виконання начерку із застосуванням елементів схеми побудови;

— виконання начерку схемою;

— виконання начерку тоном, «плямою» .

Причому для уважного і ґрунтовного вивчення кожної тварини доцільно виконати декілька начерків і зарисовок окремих частин (голови, ніг і т. п.) однієї тварини з різних точок зору, з різних сторін. Якщо малювання ведеться з живої, рухомої моделі, краще стояти на одному місці і «ловити» різні рухи натури. Не проблема, якщо той або інший рух, поза швидко міняються, - треба почати інший начерк, а коли перший рух, поза повторяться, продовжити перший начерк і т.д. Слід мати на увазі, що в клітці, в умовах обмежених просторів багато рухів, пози тварин безперервно повторюються. Малювання тварин, як і птахів, потрібно починати з іграшок і чучел у профіль. Малюнок починають з розміщення зображення на аркуші паперу, визначення загальної величини і пропорцій тіла тварин. Осьовими лініями визначають положення в просторі тулуба, голови, ніг тварин, узагальнено зображують їхню форму.

Перевіривши і уточнивши за натурою визначені пропорції тіла, їхній взаємний зв'язок, промальовують необхідні деталі і виявляють об'ємність форми світлотінню. Набагато важчим завданням є зображення моделі тварини, розміщеної в повороті та в русі відносно до того, хто малює. Особливу увагу звертають на перспективну побудову малюнка, передачу індивідуальних особливостей тварини, виявлення її форми світлотінню і на передачу фактури.

Процес виконання начерків з живих тварин дуже складний, але водночас і цікавий. Адже лише в русі найбільш повно виявляється характер тварини, пластичність будови її тіла. З другого боку, в учнів з особливою активністю виробляється спостережливість, окомір, техніка виконання. Малювання живих тварин з натури має багато складнощів. По-перше, в наш час у місті тварини в основному знаходяться в зоопарку, що дуже незручно з погляду учбового малювання. По-друге, тварини дуже рухомі і їх дуже важко, часом неможливо, зображати з однієї, фіксованої точки зору. Тому звичайно обмежуються виконанням швидких начерків і зарисовок з натури живих звірів, птахів, риб, домашніх тварин. Виконання ж тривалих робіт (малюнків в олівці, вугіллі, акварелі) звичайно ведеться з чучел тварин.

Більшість птахів і тварин дуже рухливі, і тому важко розраховувати на те, що модель буде достатньо довго знаходитися в тій позі, яка потрібна для виконання задуманого рисунку. Приходиться терпляче чекати моменту, коли повториться вибрана для зображення фаза руху і можна буде продовжувати роботуНачерки – це найбільш стиснута, економна за засобами роз<





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 221; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.013 с.)