Природа людської свідомості. Психологічна характеристика свідомості людини. Поняття рефлексії.

Істотна відмінність людини як виду від тварин полягає в його здатності міркувати та мислити абстрактно, роздумувати про своє минуле, критично оцінюючи його, і думати про майбутнє, розробляючи та реалізуючи розраховані на нього плани і програми. Все це разом узяте пов’язане зі сферою людської свідомості.

Свідомість є вищим рівнем відображення людиною дійсності, якщо психіку розглядають з матеріалістичних позицій, і власне людською формою психічного початку буття, якщо психіку трактують з ідеалістичних позицій. В історії психологічної науки свідомість стало труднейшей проблемою, яку досі не вдалося вирішити з матеріалістичних або ідеалістичних позицій, але на шляху її матеріалістичного розуміння виникало безліч найскладніших питань. Саме з цієї причини глава про свідомість, незважаючи на найважливіше значення цього явища в розумінні психології і поведінці людини, досі залишається однією з найменш розроблених.

Незалежно від того, яких філософських позицій дотримувалися дослідники свідомості, з ним неминуче пов’язували так звану рефлексивну здатність, тобто готовність свідомості до пізнання інших психічних явищ і самого себе. Наявність у людини такої здатності є підставою для існування і розвитку психологічних наук, бо без неї даний клас феноменів був би закритий для пізнання. Без рефлексії людина не могла б мати навіть уявлення про те, що у нього є психіка.

Перша психологічна характеристика свідомості людини включає відчуття себе суб’єктом, що пізнає, здатність подумки представляти існуючу і уявну дійсність, контролювати власні психічні і поведінкові стани, керувати ними, здатність бачити і сприймати у формі образів навколишню дійсність.

Відчуття себе пізнає суб’єктом означає, що людина усвідомлює себе як відокремлене від решти світу істота, готове і здатне до вивчення і пізнання цього світу, тобто до отримання більш-менш достовірних знань про нього. Людина усвідомлює ці знання як феномени, відмінні від об’єктів, до яких вони відносяться, може сформулювати ці знання, висловивши їх в словах, поняттях, різноманітної інший символіці, передати іншій людині і майбутнім поколінням людей, зберігати, відтворювати, працювати зі знаннями як з особливим об’єктом. При втраті свідомості (сон, гіпноз, хвороба тощо) така здатність втрачається. Свідомість є вищим рівнем відображення людиною дійсності, якщо психіку розглядати з матеріалістичних позицій, і власне людською формою психічного початку буття, якщо психіку трактують з ідеалістичних позицій. Незалежно від того, яких філософських позицій дотримувались дослідники свідомості, з нею неодмінно пов’язували так звану рефлексивну здібність, тобто готовність свідомості до пізнання інших психічних явищ та самої себе. Наявність у людини такої здібності є підставою для існування і розвитку психологічних наук, бо без неї даний клас феноменів був би закритим для пізнання. Без рефлексії людина не могла б мати навіть уявлення про те, що в неї є психіка.

Психологічна характеристика свідомості людини включає: 1) відчуття себе пірнаючим суб’єктом; б) здатність у думках уявляти існуючу та уявну дійсність; в) контролювати власні психічні та поведінкові стани, керувати ними; г) здатність бачити та сприймати у формі образів оточуючу дійсність.

Свідомість тісно пов’язана з мовленням та без нього в вищих своїх формах не існує. На відмінну від відчуттів та сприймання, уявлень та пам’яті свідоме відображення характеризується рядом специфічних властивостей. Одна з них - усвідомленість уявляємого, або усвідомленого, тобто його словесно-понятійна означеність, визначеність певним змістом, який пов’язаний з людською культурою.

Друга властивість свідомості полягає у тому, що у свідомості відображаються не всі та не випадкові, а лише основні, головні, суттєві характеристики предметів, подій та явищ, тобто те, що характерно саме для них і відрізняє їх від інших, зовнішнє схожих на них предметів та явищ. Рефлексія — філософський метод, при якому об'єктом пізнання може бути сам спосіб пізнання (гносеологія) або знання, думка, вчинок (епістемологія).

Рефлексія — це унікальна здатність людської свідомості в процесі сприйняття діяльності сприймати й саму себе, внаслідок чого людська свідомість постає як самосвідомість (знання про знання або думка про думку).Свідомість майже завжди пов’язана з використанням для позначень усвідомлених слів-понять, які, за визначенням, містять у собі вказівки на загальні та відмінні властивості відображаємого у свідомості класу предметів.Третя характеристика людської свідомості - це її здатність до комунікації, тобто передачі іншим особам того, що усвідомлює дана людина, за допомогою мови та інших знакових систем. Комунікативні можливості є у багатьох вищих тварин, але від людських вони відрізняються однією важливою обставиною: за допомогою мови людина передає людям не лише повідомлення про свої внутрішні стани (саме це є головним в мові та спілкуванні тварин), скільки про те, що знає, бачить, розуміє, уявляє, тобто об’єктивну інформацію про оточуючий світ.

14 Свідоме та підсвідоме

.Вищим рівнем розвитку психіки є свідомість. Свідомість це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно - історичних умов в трудовій діяльності людини та її спілкування з іншими людьми. Суть свідомості полягає в усвідомленні того, що відображається.

Свідомість як вища форма відображення властива тільки людині. Вона представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її переживань і відношень до того, що відображається. Відчуття, пам'ять, мислення, настрій, мрія, настирливість, принциповість і всі інші психічні процеси, стани і властивості людини є різними проявами її свідомості.

Свідомість це інтегральний момент психічних явищ. В психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але кожен при цьому зберігає свою специфіку. Завдяки свідомості людина не лише пристосовується до навколишнього світу, але й змінює його у відповідності до своїх потреб. Свідомість людини виявляється в її діяльності.

В структура людської свідомості виділяють такі її компонент

Підсвідоме — психічні процеси, які відбуваються під порогом свідомості.

У філософській та психологічній літературі підсвідоме нерідко

ототожнюють із несвідомим. Термін «несвідоме» — ширший. Поняттям

«підсвідоме» позначають лише ті феномени психіки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов'язані,

впливають на її перебіг і з відповідною зміною умов порівняно легко

переходять у її сферу. Надсвідоме — рівень психічної активності

особистості під час виконання творчих завдань, який не піддається

усвідомлено-вольовому контролю. Дуже часто надсвідомість інтерпретують

як механізм творчої інтуїції, за якої відбувається рекомбінація колишніх

вражень, але на вищому психічному рівні.

Поняття про діяльність

Діяльність – специфічно людська форма ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни і перетворення речей і явищ залежно від людських потреб.

Але активність тварин і діяльність людини суттєво відрізняються за своїми психологічними аспектами.

Активність тварин – поведінка. Вона обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних потреб в їжі, розмножуванні, захисті.

Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли і розвинулися історично. Діяльність людини свідома і цілеспрямована.

Особистість як предмет діяльності, задовольняючи власні потреби, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну і розумову активність, досягаючи поставленої мети.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до вдосконалення.

Характеристики діяльності – регульованість свідомою метою, суспільна природа, спрямованість на перетворення життєвого середовища.

16 .структура діяльності Основною, генетичне вихідною е зовнішня, предметна діяльність, яка породжує всі види внутрішньої психологічної діяльності.

Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга - до упредметнення образу

Саме предметність є конституціональною характеристикою діяльності: спочатку діяльність визначається предметом, потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом.

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують також, крім названих вище складових цілей, засоби діяльності. В ній можна вирізнити:

• суб'єкт діяльності;

• процес діяльності;

• предмет діяльності;

• умови діяльності;

• продукт діяльності.

Прийнято розрізняти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. Кожен із цих видів визначається своїми мотивами, цілями й засобами.

У грі дитину приваблює сам її процес, домінуюче значення має «виконання» певних ігрових ролей.

Головна мета навчання - засвоєння знань, навичок і вмінь, підготовка до трудової діяльності.

Праця пов'язана зі свідомою діяльністю людини, спрямованою на створення матеріальних і духовних цінностей. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування.

17.Потреби як джерело активності … Людина знаходиться в стані постійної потреби в чому-небудь, що в кожний момент наповнюється конкретним змістом (тобто стає предметом потреби).

Структура потреб у кожної людини вельми індивідуальна, вона залежить як від історичних (онтогенетичних) чинників, так і від ситуативних і тому є мінливою. Кожна потреба по відношенню до інших виступає як причина, наслідок, засіб, умова, перешкода і т.п. Так само і об’єкти зовнішнього світу для людини періодично міняють свою важливість (значущість).

Потреби людиною можуть усвідомлюватися більшою чи меншою мірою, усвідомлювати потребу — це значить бути в змозі висловити її.

Слід мати на увазі, що не всі усвідомлювані потреби є дійсно важливими, і що не всі важливі усвідомлюються.

Значення потреб полягає в тому, що саме вони управляють людиною, визначають її поведінку.

При цьому, одна з незадоволених потреб як би стає головною, актуалізується і саме вона в даний момент визначає поведінку людини.

Задоволена потреба більше не спонукає.

Саме тому мотиви іноді називають незадоволеними потребами.

численні потреби людини можна класифікувати за різними підставами:

За своїм походженням потреби можуть бути: природними і культурними,

За характером предмету: матеріальними і духовними,

по відношенню до вимог суспільства; етично-виправданими і аморальними.

Всі потреби характеризуються рядом загальних властивостей, а саме:

мають суспільно-особистісний характер;

не залишаються постійними, а безперервно змінюються і розвиваються;

мають відносний характер, тобто формуються з врахуванням соціального прошарку, до якого людина себе зараховує.

Потреби — це психічний стан, коли особистість відчуває в чомусь необхідність.

Види потреб:

матеріальні (потреба в одязі, житлі, потреба в русі, особливо у дітей)

духовні (потреба в пізнанні, в творчості, в етичній насолоді);

соціальні (потреба в спілкуванні, в праці, визнанні заслуг).

Мотивація — це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації.

Хоча зараз загальновизнано, що основні допущення, закладені в первинних концепціях мотивації, неправильні, зрозуміти їх все- таки важливо. Вони вважали, що тільки гроші можуть змусити людину виконувати свою роботу. І хоча керівники за давніх часів більшою мірою невірно розуміли поводження людей, прийоми, якими вони користувалися в тих умобах, часто були дуже ефективними. Оскільки ці прийоми «працювали» і застосовувалися багато сотень років, на відміну від кількох десятиліть існування сучасних теорій, первинні концепції мотивації глибоко вкоренилися в нашій культурі. Багато керівників, особливо ті, хто не мають спеціальної підготовки, усе ще зазнають сильного впливу цих концепцій.

Політика батога й пряника. За тисячі років до того, як слово «мотивація» увійшло в лексикон керівників, було добре відомо, що можна навмисно впливати на людей для успішного виконання завдань організації. Найпершим із застосовуваних прийомів був метод батога й пряника. У Біблії, древніх переказах і навіть античних міфах можна знайти безліч історій, у яких королі тримають нагороду перед очами передбачуваного героя або заносять меч над його головою. Однак королівські дочки й скарби пропонувалися лише деяким обраним. Пропоновані «пряники» у нагороду за більшість справ навряд чи були їстівні. Просто приймалося як саме собою зрозуміле, що люди будуть вдячні за все, що дозволило б їм і їхнім родинам вижити.

Люди, що є підлеглими в сучасних організаціях, звичайно набагато більше освічені й забезпечені, ніж у минулому. Тому їхні мотиви трудової діяльності виявляться більш складними й важкими для впливу, якщо не зрозуміти хоча б щось у природі мотивації.

18.основні види діяльності … Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, що можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності.
Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток.
Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною і невербальною інформацією, не користуючись для цього жодними допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс тощо).
Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом.
Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.
Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею насамперед пов'язані створення й удосконалення знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали чинниками підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.
У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. її об'єктом і, відповідно, засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, що прискорюють її перебіг і удосконалюють результати. Так, наприклад, опанування нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знання вищої математики покращує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються на вміння і навички. По-четверте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності, описаний О.М. Леонтьєвим, одержав назву зсуву мотиву на мету

19.педагогічна діяльність та її особливості Соціальне призначення педагога, його функції багато в чому визначають особливості його праці. Перш за все це суспільна значущість праці, яка задається перспективної спрямованістю діяльності. У скромного учительського столу закладається сьогодні майбутнє нашого суспільства. Ті діти, які прийдуть у ваші класи, будуть визначати розвиток суспільства років через 20-30. Якими вони будуть, багато в чому залежить від їх вчителів. Звідси випливає і наступна особливість - величезна відповідальність. Якщо токар допустить шлюб, то суспільство втратить лише найдрібнішу частинку матеріальних цінностей, а помилки педагога - це долі людей.
Однією з особливостей педагогічної діяльності є величезна залежність результатів праці від особистості працівника. У цьому відношенні роботі вчителя те саме що праця актора. Ще великий К.Д. Ушинський писав, що особистість формується особистістю, характер формується характером. Особистість вчителя, його окремі якості як би проектуються на сотні його учнів. Це відноситься як до достоїнств, так і до недоліків педагогів.

Характерною рисою роботи вчителя є високий рівень його зайнятості. Справа в тому, що педагогу дуже важко відключитися від своєї професійної діяльності навіть за межами школи. Та й визначити, де робота, а де дозвілля, не завжди просто.

Скажімо, вчитель читає журнал «Юність» або дивиться програму «Время». Що це - робота чи відпочинок? Ймовірно, і те, і інше.
Абсолютно справедливе твердження класика німецької педагогіки А. Дістервега про те, що вчитель може навчати інших тільки до тих пір, доки вчиться сам. Отже, велика зайнятість педагога пов'язана насамперед з необхідністю постійно працювати над собою, рости, рухатися вперед. Застій, самозаспокоєність протипоказані вчителю.
Одним з доводів, які використовують «противники» вчительської професії, намагаючись відрадити молодь від надходження в педагогічні навчальні заклади, є нібито її одноманітність, монотонність. Ці «знавці» говорять про те, що повторювати з року в рік одне і те ж - ось доля вчителя. Спробуємо їм відповісти. Запитайте будь-якого педагога про те, чи можна дати два абсолютно однакових уроку в двох паралельних класах. Це практично неможливо: класи неповторні, та й урок - це творчість. Крім того, вчителю і на уроці, і у виховній роботі доводиться щодня вирішувати педагогічні завдання. Ці завдання відносяться до розряду творчих, бо немає і не може бути абсолютно надійною формули, схеми, трафарету їх вирішення. У кожній ситуації педагог стикається з неповторною особистістю учня, кожна особистість глибоко індивідуальна.

За творчому потенціалу професія вчителя стоїть в одному ряду з професією художника, актора, скульптора. Дійсно, педагоги, як скульптори, ліплять душу людини, формуючи його особу. Як актори, вони постійно перед глядачами, грають роль, правда, завжди одну й ту ж - самого себе.
Особливістю педагогічної діяльності є те, що вона здійснюється в ході взаємодії між учителем і учнем. Характер цієї взаємодії визначається насамперед учителем. Оптимальним типом такої взаємодії є співробітництво, яке передбачає позицію рівноправних, взаімоуважающіх партнерів

Поняття про спілкування

Спілкування — основна форма людського буття. Його відсутність чи недостатність може деформувати людську особистість. Спілкування є основою практично всіх наших дій, служить життєво важливій меті встановлення взаємозв´язків і співпраці.
Здібність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють привернути увагу до себе, ставляться із симпатією. Із замкнутими людьми намагаються обмежити контакти або взагалі уникати їх.
Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися. Але практика свідчить, що ефективно це робити вміють далеко не всі, у тому числі й керівники, менеджери. До 90% робочого часу управлінці повинні витрачати саме на спілкування. Адже звіти, проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів — усе це різні форми ділового спілкування.
Таким чином, спілкування — це процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності та включає:
- сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);
- обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);
- вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).
У загальному вигляді спілкування є формою життєдіяльності людей і необхідною умовою їх об´єднання (людина — соціальна істота) та розвитку окремої особистості. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру, яка передається від покоління до покоління. Спілкування є також важливим фактором психологічного розвитку людини.
За своїми формами і видами спілкування досить різноманітне. Способи, сфера і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями людей — учасників спілкування, соціальним статусом, службовими обов´язками. Спілкування регулюється факторами, пов´язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими і прийнятими в суспільстві законами, правилами, нормами, соціальними інститутами тощо.
За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:
- вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне мовлення;
- невербальне (безсловесне) спілкування. - візуальні засоби спілкування (рухи м´язів обличчя, вираз обличчя, очей; рухи рук, ніг — жести; рухи тіла; просторова дистанція; реакція шкіри: почервоніння, пітливість; поза, постава; зовнішній вигляд — одяг, зачіска, косметика, аксесуари);
21.функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє

три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну,

регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання

та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На

першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості

людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання

інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі

інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням

людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок

досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів

тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки

спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й

поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес

взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній

діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються

взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну

функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція Характеризує емоційну сферу людини.

Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері

виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й

соціального.

Барєри спілкування

Бар'єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника.

Вони виникають непомітно, і спершу вчитель може не усвідомлювати їх. Але примирення з ними формує негативний стиль спілкування. Серед чинників, що впливають на особливості взаємодії між учителем і учнем, велике значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього розрізняють бар'єри у спілкуванні.

Соціальний бар'єр зумовлений переважанням рольової позиції вчителя в системі педагогічної взаємодії. Учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус. Нейтралізують його прагнення не протиставляти себе учням, а підносити їх до свого рівня, не нав'язувати свої позиції, а радити.

Фізичний бар'єр пов'язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Неправильно організований простір призводить до ізольованості вчителя, який неначе віддаляє себе від учнів, намагаючись сховатися за стіл, стілець тощо. Усувають такий бар'єр, скорочуючи дистанцію, відкритістю у спілкуванні.

Смисловий бар'єр пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів. Це є причиною зниження їх інтересу до матеріалу, утворює дистанцію у взаємодії. Він стає непомітним за уважного ставлення до свого мовлення, ретельної підготовки до уроку.

Естетичний бар'єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки. Усувають шляхом самоконтролю поведінки.

Емоційний бар'єр з'являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання. Долають його за допомогою усмішки, чуйного ставлення до співрозмовника.

Психологічний бар'єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації тощо. Усувають шляхом переорієнтації уваги з особистості на роботу, оптимістичним прогнозуванням подальшої діяльності. Найтиповішими серед психологічних бар'єрів є: розбіжність настанов (учитель приходить на урок захоплений своїм задумом, а учні байдужі, незібрані, неуважні, внаслідок чого він дратується, нервує); боязнь класу (властивий учителям-початківцям, які часто непогано володіють матеріалом уроку, але побоюються безпосереднього контакту з дітьми); поганий контакт (вчитель заходить до класу і замість організації взаємодії з учнями поводиться «автономно», наприклад, пише пояснення на дошці); звуження функцій спілкування (переважає інформаційна, залишаються поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції); негативна установка на клас (упереджене негативне ставлення вчителя до класу, невстигаючих учнів, порушників поведінки); боязнь педагогічних помилок (запізнитися на урок, неправильно оцінити відповідь дитини тощо); наслідування (молодий учитель наслідує манери спілкування іншого педагога, не враховуючи власної педагогічної індивідуальності).