Поняття про групи та колективи

Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей не-залежно від того, якого характеру зв'язки виявляються між її членами. Групи можна поділити на великі та малі, реальні, умовні,офіційні, неофіційні та референтні. Колектив – соціальна група вищого рівня розвитку, з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.

Психологія колективу - це сукупність певних соціально-психологічних явищ, що виникають у процесі її формування і функціонування на основі становлення внутрішніх зв'язків в колективі, форм і способів взаємозадовільнення потреб його членів. Сюди ж відносяться морально-психологічний клімат, способи спілкування, громадська думка і настрій, звичаї і традиції, проблема лідерства,природа внутрішньогрупових конфліктів і т.д.

У рамках аналізу змісту відносин між членами колективу можна виділити наступні сфери: професійну, ціннісно-світоглядну і сферу міжособистісних стосунків.

Професійна сфера охоплює відносини, що складаються в процесі рішення виробничих завдань.

Ціннісно-світоглядна сфера пов'язана з взаємовідносинами між особистими і корпоративними цінностями, етичними установками, переважаючими в конкретній соціальній групі.

Сфера міжособистих відносин пов'язана з реалізацією потреби в спілкуванні і самоствердженні особистості в рамках колективу, мірою задоволення своєю професійною діяльністю, формальним і неформальним статусом.

Одним з важливих чинників є морально-психологічний клімат, що склався в конкретному колективі.

На першій стадії розвитку колективу переважає формальна структура: працівники звертаються відповідно до посад поведінковимистереотипами, придивляються один до одного, справжні почуття частіше за все переховуються, цілі і методи роботи спільно не обговорюються, колективна робота виявляється слабо.

На другій стадії відбувається переоцінка особистих і ділових якостей керівника, складається думка про колег, починається процес формування угрупувань всередині колективу, можлива боротьба за лідерство. Розбіжності обговорюються більш відкрито, робляться спроби поліпшити взаємовідносини всередині робочої групи. Нарешті, "притирка" закінчується, чітко проглядається неформальна структура,колектив досягає певної міри координації дій своїх членів.

31.Формування особистості в колективі. Міжособистісні стосунки в групах і колективах.

Школярі, майбутні члени колективу, відрізняються один від одного станом здоров'я, зовнішністю, рисами характеру, ступенем товариськості, знаннями, уміннями, багатьма іншими рисами і якостями. Тому вони викликають неоднакову реакцію з боку товаришів і по-різному входять до системи колективних відносин. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивідуального соціального досвіду, який визначає характер суджень учня, систему його ціннісних орієнтацій, лінію поведінки. Цей досвід може відповідати, а може й не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, які склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується. У випадках, коли у вихованця досвід інший (вужчий, бідніший або, навпаки, багатший, ширший, ніж досвід соціального життя колективу), йому важче встановити взаємини з ровесниками. Особливо складним виявляється його становище, коли індивідуальний соціальний досвід суперечить цінностям, прийнятим в даному колективі. Сутичка протилежних ліній поведінки тут неминуча і призводить здебільшого до різних наслідків.
Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить. Важливим аспектом у життєдіяльності колективу, знання якого
має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми,
є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають
між членами колективу на грунті їхнього спілкування та взаємодії у
процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зу-
силля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визна-
чають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосун-
ки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об’єктивні
чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівниц-
тва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб’єктивні (рівень
свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань,
індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).
Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спо-
стереження. Воно дає можливість всебічно з’ясувати змістовний бік
життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів.. На початкових стадіях
формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним
забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні
переваги партнера — зовнішню привабливість, манери, контактність
та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не
лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й ви-
ходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у
спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних
установках, переконаннях.
У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів
їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними
чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.
Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторите-
том у групі й за якою група визнає право приймати рішення у зна-
чущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й ре-
гулювати взаємини в ній.

32.історія уявлень про темперамент ….

Темперамент — характеристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. Однакове за значенням зі словом «темперамент» грецьке слово «красіс» увів давньогрецький лікар Гіппократ (V—IV ст. до н. е.). Під темпераментом він розумів анатомо-фізіологічні і психологічні особливості індивіда. На його думку, темперамент визначається порушеннями в пропорції чотирьох рідин у тілі людини: крові, лімфи, жовчі і чорної жовчі (гуморальна теорія). Теорію Гіппократа удосконалив римський лікар Гален (200–130 рр. до н. е.); з того часу людей стали поділяти на чотири групи відповідно до чотирьох типів темпераменту. Згодом виникли назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік¹⁶.

Наукове пояснення природи темпераменту запропоноване І. П. Павловим у вченні про основні властивості нервової системи (неврологічна теорія). У процесі вивчення вищої нервової діяльності тварин він встановив, що собаки, які відрізняються за характером утворення умовних рефлексів, розрізняються також і за темпераментом. Тому був зроблений висновок, що в основі темпераменту лежать ті ж причини, що й в основі умовно-рефлекторної діяльності — властивості нервової системи.І. П. Павлов установив, що темперамент залежить від сполучення властивостей нервової системи (від її типу). Учений розглядав чотири основних типи нервової системи: 1) сильний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збудження); 2) сильний, урівноважений, рухливий; 3) сильний урівноважений, інертний; 4) слабкий. Іншими словами, три властивості нервової системи в класифікації І. П. Павлова в різних сполученнях дали чотири типи вищої нервової діяльності, що визначають чотири типи темпераменту (холеричний (1); сангвінічний (2); флегматичний (3); меланхолічний (4)).

Слід зазначити, що тип нервової системи — це поняття фізіологічне; тип темпераменту — психологічне. Темперамент є динамічною характеристикою діяльності людини (що виявляється в активності й емоційності).

Давньогрецька медицина в особі найбільшого її представника Гіппократа (V ст. До н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення "соків" або рідин, що є в організмі. Такими необхідними для життя "соками" вважалися кров, жовч, чорна жовч і слиз (флегма), і передбачалося, що для здоров'я необхідно їх оптимальне співвідношення. Римські лікарі, які працювали на кілька століть пізніше, для позначення "пропорції" у змішуванні рідин стали використовувати слово temperamentum, що означає "належне співвідношення частин", від якого і відбувся термін "темперамент". Поступово в античній науці отримала визнання думкапро те, що не тільки тілесні функції, а й психічні особливості людей є вираз їхнього темпераменту, тобто залежать від пропорції, у якій змішані в організмі основні "соки". Римський анатом і лікар Клавдій Гален, який жив у II ст. до н.е., вперше дав розгорнуту класифікацію різних типів темпераменту. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведено до чотирьох. Кожен з них характеризувався переважанням якої-небудь однієї рідини.

Змішання рідин в організмі, що характеризується переважанням крові, було названо сангвінічним темпераментом (від латинського - слова "сангвіс" - кров); змішання, при якому,. переважає лімфа - флегматичним темпераментом (від грецького слова "флегма" - слиз); змішання з переважанням жовтої жовчі - холеричним темпераментом (від грецького слова "холе" - жовч) і, нарешті, змішання з переважанням чорної жовчі - меланхолійним темпераментом (від грецьких слів "мелайної холе" - чорна жовч).

Ці назви темпераментів збереглися до цих пір, але колишні уявлення про органічній основі психологічних відмінностей між людьми мають тепер переважно історичний інтерес.

Протягом багатьох століть що минули з часів античної науки, висувалися нові різні гіпотези, прагнули пояснити причину відмінностей динамічних проявів психіки. В історії вивчення цієї проблеми можна виділити три основні системи поглядів. Найдавніша з них, як ми вже знаємо, пов'язує причину індивідуальних відмінностей з роллю тих чи інших рідких середовищ організму. До цихгуморальним теоріям (від латинського humor - волога, сік) відносяться одержали широке поширення вже в новий час представлення про особливе значення крові.

Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.), Який зробив великий внесок в систематизацію психологічних уявлень протемпераменти, вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома і лікаря П.Ф. Лесгафта, який писав (наприкінці XIX - початку XX ст.) Про те, що в основі проявів темпераменту, в кінцевому рахунку, лежать властивості системи кровообігу, зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їхнього просвіту, будова і форма серця і тощо, з чим пов'язані швидкість і сила кровотоку і як наслідок - міра збудливості організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Давні уявлення про значення рідких середовищ організму отримали часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних дослідженнях, які показали, що такі властивості психіки, як та чи інша динаміка реактивності, чутливість, емоційна врівноваженість, в значній мірі залежать від індивідуальних відмінностей у функціонуванні гормональної системи.

На рубежі XIX і початку XX ст. сформувалася так звана соматична концепція, згідно з якою існує зв'язок між властивостями темпераменту і статурою. Широку популярність здобули праці німецького психіатра Е. Кречмера (20-і роки нашого століття), у яких обгрунтовуються уявлення про те, що відмінності в типах будови тіла (деякі особливості росту, повноти, пропорцій частин тіла) вказують і на певні відмінності в темпераменті.. Американський вчений У. Шелдон (40-і роки нашого століття) також ставив у прямий зв'язок тілесні особливості, які виступають в тій чи іншій мірі розвитку різних тканин організму, і особливості темпераменту. Соматичні теорії не слід надмірно протиставляти гуморальним: як тип будови тіла, так і динамічні властивості психіки можуть бути наслідком однієї і тієї ж причини - результатом дії гормонів, що виділяються залозами внутрішньої секреції.Паралельно з уявленнями про гуморальних, соматичних джерелах відмінностей темпераменту розвивалися (починаючи з середини XVIII ст.) Ідеї "отримували все більш повне і доказове обгрунтування, про значення для динамічних особливостей психіки збудливості ічутливості нервів. Найважливішою віхою на цьому шляху було звернення І. П. Павлова "до вивчення властивостей мозку, органу психіки.Великим фізіологом було розроблено (у 20 - 30-і роки нашого століття) вчення про типи нервової системи, або, що-те ж саме, типах вищої нервової діяльності. І.П. Павлов виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного процесів.

33. психологічна характеристика типів темпераментів

Сангвінік. Для сангвініка характерна підвищена реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю. Емоції виникають швидко, є сильними, але нетривалими, легко змінюються на протилежні. Радість може швидко перетворитися на гнів, чи навпаки. Цьому сприяє висока лабільність нервової системи. Тому почуття, інтереси, настрої і прагнення дуже мінливі. У колі друзів сангвінік завжди рухливий, веселий та життєрадісний. Переважає у нього оптимістичний настрій. Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу.

Знижена сенситивність характеризується високими порогами чутливості. Тому сангвінік часто не помічає слабких подразників або не реагує на них. Він дуже ініціативний, енергійний і працьовитий. Його цікавить усе нове. Тому з великим бажанням береться за нову справу, віддається їй і може зробити багато, якщо справа виявилася для нього цікавою. Якщо ж йому стало нецікаво, він починає нудьгувати і залишає розпочату роботу, не завершивши її. Активність і реактивність збалансовані. Урівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування в корі головного мозку сприяють легкому утворенню тимчасових нервових зв'язків, їх варіативності. Тому сангвініки легко пристосовуються до будь-якої нової обстановки, легко зав'язують знайомства і вступають у спілкування з новими людьми, швидко схоплюють усе нове, засвоюють нові знання, навички і вміння. їм властива висока кмітливість і гнучкий розум. Енергійні, веселі й комунікабельні сангвініки швидко привертають увагу інших людей і стають організаторами різних цікавих справ, лідерами різних компаній. У них розвиваються хороші організаторські здібності

Холерик. У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Його підвищена емоційна збудливість і неврівноваженість поведінки по-різному проявляються в житті. В одних людей ці якості можуть реалізовуватися через неабияку наполегливість й енергійність при виконанні завдань. В інших — спричинювати цілком бурхливі афекти, конфліктність, нестриманість та агресивність.

Він може цілком віддаватися справі, енергійно долати труднощі на шляху до його мети — і раптом припинити роботу. Так буває тоді, коли вичерпуються сили, втрачається віра у свої можливості. Це є наслідком неврівноваженості нервової системи. Як і сангвінік, має низьку сенситивність, тому часто не помічає слабких подразників. Менша пластичність створює певні труднощі у пристосуванні до нових умов життя, у налагодженні спілкування з новими людьми. Постійне намагання нав'язати свою думку співрозмовнику, категоричність у судженнях, нетерпимість до думки партнера звужують коло його спілкування.

Значна ригідність сприяє стійкості інтересів і прагнень, підвищує наполегливість у роботі. Разом із тим ригідність створює труднощі при переключенні уваги і при переході з одного виду діяльності на інший. Високий психічний темп виявляється у швидких, іноді імпульсивних реакціях на подразники, різких поривчастих рухах, швидкій і пристрасній мові. Холерик — екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями.

Флегматик. Флегматику властиві мала сенситивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю і стриманістю у зовнішніх проявах. Його важко розсмішити чи розгнівити. Це емоційно стійкий тип. Урівноваженість і часткова інертність нервових процесів дають йому змогу залишатися спокійним за будь-яких умов, стримувати свої пориви, завжди слідувати встановленому розпорядку життя. За висловом І. Павлова, флегматик — це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність. Через малу рухливість нервових процесів має низький темп реакцій, йому важко переключати увагу, а тому має значні труднощі при оволодінні новими видами діяльності. Недостатньо впевнений у собі, тривожний, а значить, малоактивний і безініціативний. Високу продуктивність праці виявляє при виконанні добре освоєної (нерідко монотонної) роботи.

Висока ригідність створює певні проблеми в пристосуванні до нових умов. За своєю природою флегматик інтроверт, а тому він малокомунікабельний. Йому важко знайомитися з новими людьми, знаходити теми для спілкування. Має небагатослівну мову, тихий і часто невиразний голос, збіднену міміку, повільні рухи.

Меланхолік. Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються. Меланхолійний темперамент, писав І. Павлов, є явно гальмівним типом нервової системи. Висока сенситивність зумовлена низькими порогами чутливості. Меланхолік дуже вразливий, сором'язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі. Потрапляючи в нові умови, розгублюється, не знає, як себе поводити, червоніє, мовчить. У нього виникає позамежне гальмування. Павлов називає меланхоліка аутичним типом і пояснює його аутизм тим, що у нього виникає страх нової обстановки.

Аутизм(тр. autos — сам) — хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Переживання меланхоліка є дуже стійкими і зовні слабо вираженими. Це високо-тривожний і невпевнений у собі тип. Важко знайомиться з людьми, коло спілкування є дуже звуженим. Висока чутливість нервової системи спричинює її швидке виснаження. Тому меланхолік малопрацездатний, швидко втомлюється. Проте якщо обстановка знайома і спокійна, а діяльність добре освоєна, він може справлятися зі складними завданнями. Особливо полюбляє спокійну, монотонну роботу.

У чистому вигляді ці типи темпераменту рідко зустрічаються в житті. У більшості людей поєднуються властивості різних типів, а тому найчастіше говорять про змішаний тип темпераменту. Немає хороших чи поганих темпераментів. Кожен тип має свої позитивні аспекти і недоліки.