Динамічні характеристики малої групи

Класифікація груп

Групи класифікуються за певними ознаками.

• За принципом формування

Умовні (номінальні) групи – об’єднання людей за певною умовною ознакою (стать, вік, професія, освіта, етнічна, політична чи релігійна належність), в яких реальні особистості, що їх віднесли до умовної групи, не мають між собою реальних відносин та зв’язків і навіть можуть не знати один одного.

Реальні групи – реально існуюче в певному просторі і часі об’єднання людей, яке характеризується тим, що її члени поєднані між собою реальними відносинами та зв’язками.

• За величиною

Малі групи – від 2 до 30 – 45 осіб у групі.

Великі – більше 30 – 45 осіб у групі.

• В залежності від умов формування

Природні групи – створюються самі по собі, виходячи з потреб суспільства або людей, які входять в дані групи.

Лабораторні групи – створюються експериментатором з метою проведення певного наукового дослідження.

• В залежності від форми організації

Формальні групи – об’єднання людей на підставі загальної діяльності, в рамках офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність формальних груп мають нормативно визначений характер.

Неформальні групи – створюються та існують поза рамками офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність неформальних груп визначаються на основі особистих інтересів її учасників.

Серед різних видів груп окремо виділяють референтну (еталонну) групу. Референтна (еталонна) група – це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості. Під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Рівні розвитку груп

Групи поділяються залежно від рівня розвитку.

• Дифузні – неорганізовані або випадково організовані групи (глядачі, екскурсія, натовп тощо).
• Асоціація – група, в якій відсутня об’єднуюча їх спільна діяльність, організація та управління і в якій взаємовідносини опосередковуються особисто значимими цілями спілкування (асоціація колекціонерів марок, приятелі тощо).
• Кооперація – група з реально діючою організаційною структурою, міжособистісні стосунки в якій носять діловий, формальний характер, підпорядкований досягненню необхідних результатів у певному видідіяльності.
• Колектив – соціальна група вищого рівня розвитку, з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.
• Корпорація – група, об’єднана на основі внутрішніх, корпоративних, егоїстичних інтересів і намагається їх реалізувати “за будь-яку ціну”, в тому числі і за рахунок інших груп. Діяльність корпорації може носити асоціальний, а інколи антисоціальний зміст (група бізнесменів, банкірів, мафія).

· Відносно структури групи можна сказати те ж саме. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура “влади” і т.д. Але якщо послідовно дивитись на групу як на суб’єкт діяльності, то і до її структури треба підійти відповідно. В даному випадку саме основне – це аналіз структури групової діяльності, що включає в себе аналіз функцій кожного члена групи в цій спільній діяльності. З другого боку, досить значимою характеристикою є емоційна структура групи, структура міжособистісних стосунків, а також її зв’язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур трактується як співвідношення “неформальних” і “формальних” відношень.

· Групові процеси пов’язані з організацією діяльності групи, динамікою ї розвитку.

· Групові норми та цінності – це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

· Групові санкції – це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

· Крім вищезгаданих факторів, слід мати на увазі також ряд інших, не менш важливих структурних компонентів, які характеризують групу як спільність людей. Це – складні параметри груп. Сюди належить: психологічний клімат, групова сумісність, групова нормалізація, групова поляризація, групова ізоляція.

· Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих. формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

· Групова сумісність виявляється в здатності членів групи узгоджувати свої дії та взаємовідносини, розподіляти відповідальність за успіхи та прорахунки групової діяльності, сприяти один одному в процесі взаємодії та спілкування.

· Групова нормалізація включає прийняття в даній групі стандарти поведінки, які регламентують відносини людей і виконують ряд функцій: регулятивну, оціночну, стабілізуючу та ін.

· Групова поляризація виникає як результат групової дискусії, в ході якої різні точки зору, думки, погляди учасників формуються у дві полярно протилежні позиції, що включають будь-які компроміси, ведуть до конфлікту.

· Групова ізоляція відображає тривале відокремлення групи в умовах певного простору і часу, характеризується обмеженням кола ділового та позапрофесійного спілкування.

· Таким чином, аналіз вищеназваних параметрів груп створює можливість їх подальшого вивчення, в тому числі і класифікації. В соціальній психології визначальним є розподіл груп на умовні і реальні.

· Реальні групи бувають природні і лабораторні. Вони розподіляються на великі і малі, організовані і неорганізовані.

· Запропонована схема відображає специфічний підхід до даної проблеми: загальні закономірності спілкування та взаємодії людей розглядаються в контексті тих умовних та реальних груп, де вони набувають особливого змісту і є найбільш поширеними в соціальній практиці.

Динамічні характеристики малої групи

Динамічні характеристики малої групи відображають групові процеси, які відтворюють увесь цикл життєдіяльності групи: утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад, а також нормативний вплив, феномен групового тиску, групову згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

Групова динаміка

Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується.

Термін "групова динаміка" спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони:

1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;

2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.

Пізніше ці міркування і висновки були підтверджені емпірично, що дало змогу з'ясувати закономірності функціонування і розвитку груп різної спрямованості.

Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:

— ідіосинкразійний (грец. — особливий, незвичний і — змішування) кредит лідера. Феномен "ідіосинкразійного кредиту" є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту а високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життєдіяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можливостями. За умови коли такі експерименти з цілями, способами їх досягнення, новими формами міжособистісної взаємодії більшість груп визнає і схвалює як позитивні, їх результати можуть стати новою груповою нормою. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку;

— розв'язання внутрігрупових суперечностей. Виокремлюють такі типи суперечностей між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;

— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям "ціннісний внесок індивіда". У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей "обмінюється" на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація).

Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.

1. Механізми розвитку:

— ідіосинкразійний кредит лідера;

— нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;

— внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2. Механізми стабілізації:

— конформність (лат. — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;

— сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;

— згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.

Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

Вплив групи

Крім формального керівництва, спрямованого на вирішення зовнішньої по відношенню до групи виробничої задачі, члени колективу схильні до впливу системних процесів, характерних для груп як таких.

Структура спілкування

Рис. 3.4.1. Структура спілкування

Суб'єктами спілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії, зміст - наповненість спілкування - інформація, дії, емоції чи почуття, засоби - механізми передачі змісту - вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг), результати - практичні - обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні - осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів.

Протокол спостереження

У схему спостереження входить визначення моментів звіту спостерігача в ході спостереження або відразу після певних етапів спостереження. Дані спостереження фіксуються у формі протоколу, щоденника або окремих записів (заміток). Протокол найбільш часто застосовувана форма запису при періодичних спостереженнях і чаші всього ведеться безпосередньо в ході спостереження. Він може бути різною мірою формалізований.

Щоденник - форма запису, використовувана при лонгитюдном спостереженні. Записи роблять зазвичай один раз на день або у кілька днів, причому спостерігач записує по пам'яті у вільній формі все, що привернуло його увагу. Нарешті, окремі записи ведуться при реєстрації одиничного спостереження або використанні спостереження як допоміжного прийому.

Протокол, в якому спостерігач фіксує дані, може бути суцільним або вибірковим. У суцільному протоколі спостерігач повністю відображає всі спостережувані події (зрозуміло, на тому рівні узагальнення, який їм прийнятий) в тому порядку, в якому вони відбувалися. Зазвичай вказують час, яке займало ту чи іншу подію. Суцільний протокол в більшій чи меншій мірі формалізований, так як без формалізації "встигати за подіями", фіксуючи час, досить важко. Суцільне протоколювання, як правило, застосовується на попередніх етапах дослідження і дає загальне уявлення про спостерігається реальності. Потім дослідник переходить до менш трудомістким способам фіксації.

Вибірковий протокол також фіксує події в хронологічному порядку, але не всі, а лише цікавлять дослідника. Такий протокол зазвичай використовується на більш пізніх етапах дослідження, коли дослідник досить знайомий з "об'єктом".

При хронометрировании або підрахунках частот прояви тієї чи іншої події протокольний опис включає послідовності цифр. При формалізованих описах даних спостереження, коли категорії і "одиниці" чітко визначені, можна фіксувати їх у різного роду таблицях. Таблиця фіксації даних спостереження спрощує як процес їх запису, так і можливості подальших реконструкцій спостерігалися подій, оскільки дані в таблиці відразу представлені в структурованій формі.

Процедура спостереження

Застосування методу спостереження поряд з вирішенням проблем вибору "одиниць", форми і способів фіксації даних спостереження і схем, подальшого їх аналізу передбачає вирішення чисто методичних питань, пов'язаних з конкретною організацією процедури спостереження відповідно до поставленої метою. Поняття процедури спостереження відноситься до конкретизації методики спостереження і включає визначення порядку основних етапів її реалізації, а також використання технічних засобів для фіксації даних.

Процедура спостереження як реалізація певної методики складається з ряду етапів.

1. Етап підготовки: складання вихідних уявлень про "об'єкті" спостереження, ситуації, випробовуваних і вибір методики спостереження як способу звіту спостерігача.

2. Етап розробки схеми спостереження, або конкретного плану, включає вибір "технік" спостереження і послідовність їх застосування. Для уточнення плану часто проводиться попередній сеанс спостереження, або "генеральна репетиція". Цей етап необхідний, оскільки на практиці завжди виникає безліч дрібниць, які заздалегідь неможливо врахувати. Може виявитися недостатньою швидкість реєстрації, незручною вибрана позиція, можуть проявитися компоненти поведінки, не враховані заздалегідь в репертуарі одиниць, і т.д. Конкретизований план проведення спостереження називають іноді його "програмою".

3. Етап проведення спостереження: процес отримання емпіричного матеріалу. Його результатом є протокол, тобто документ, що фіксує спостерігалися події.

4. Етап обробки та інтерпретації результатів.

По-перше, при обробці даних використовується прийнята система їх раскодировки, якщо використовувалася певна схема фіксації даних в символах, одиницях природної мови або категоріях. По-друге, навіть якщо спостереження було спрямоване на одержання первинних даних, по можливості»не обтяжених" якими-небудь інтерпретативно схемами, все одно на етапі узагальнення якісний аналіз починає включати змістовно-смислову інтерпретацію, що в сучасній літературі обговорюється в контексті так званих якісних досліджень (див. наступний параграф).

При цьому важливим виступає загальний дизайн дослідження, або схема отримання даних спостереження, оскільки в ній задані вихідні орієнтири розуміння даних як представляють аналіз індивідуального випадку або загальної тенденції (в рядах або вибірках спостережень). Таким чином, прийняття ідеографічного або номотетического підходів (див. Наступний параграф) істотно позначиться на те, як аналізуються дані спостереження.

По-третє, при обговоренні результатів даних спостереження постає проблема їх інтерпретації не тільки з точки зору привносимого з тією чи іншою теоретичної позиції сенсу, але і співвідношення емпірії та теорії в загальній схемі перевірки різнорівневих психологічних гіпотез (теоретичної і емпірично навантаженої). По-четверте, як уже говорилося раніше, оцінка даних зіставляється з оцінкою надійності та валідності дослідження. По-п'яте, і на основі даних спостереження можуть не тільки верифікувати гіпотези, але і зіставлятися різні теорії (обговорення результатів при цьому включає аналіз конкуруючих пояснень, виходячи з розроблених у світі теорій).

 

Класифікація груп

Групи класифікуються за певними ознаками.

• За принципом формування

Умовні (номінальні) групи – об’єднання людей за певною умовною ознакою (стать, вік, професія, освіта, етнічна, політична чи релігійна належність), в яких реальні особистості, що їх віднесли до умовної групи, не мають між собою реальних відносин та зв’язків і навіть можуть не знати один одного.

Реальні групи – реально існуюче в певному просторі і часі об’єднання людей, яке характеризується тим, що її члени поєднані між собою реальними відносинами та зв’язками.

• За величиною

Малі групи – від 2 до 30 – 45 осіб у групі.

Великі – більше 30 – 45 осіб у групі.

• В залежності від умов формування

Природні групи – створюються самі по собі, виходячи з потреб суспільства або людей, які входять в дані групи.

Лабораторні групи – створюються експериментатором з метою проведення певного наукового дослідження.

• В залежності від форми організації

Формальні групи – об’єднання людей на підставі загальної діяльності, в рамках офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність формальних груп мають нормативно визначений характер.

Неформальні групи – створюються та існують поза рамками офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність неформальних груп визначаються на основі особистих інтересів її учасників.

Серед різних видів груп окремо виділяють референтну (еталонну) групу. Референтна (еталонна) група – це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості. Під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Рівні розвитку груп

Групи поділяються залежно від рівня розвитку.

• Дифузні – неорганізовані або випадково організовані групи (глядачі, екскурсія, натовп тощо).
• Асоціація – група, в якій відсутня об’єднуюча їх спільна діяльність, організація та управління і в якій взаємовідносини опосередковуються особисто значимими цілями спілкування (асоціація колекціонерів марок, приятелі тощо).
• Кооперація – група з реально діючою організаційною структурою, міжособистісні стосунки в якій носять діловий, формальний характер, підпорядкований досягненню необхідних результатів у певному видідіяльності.
• Колектив – соціальна група вищого рівня розвитку, з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.
• Корпорація – група, об’єднана на основі внутрішніх, корпоративних, егоїстичних інтересів і намагається їх реалізувати “за будь-яку ціну”, в тому числі і за рахунок інших груп. Діяльність корпорації може носити асоціальний, а інколи антисоціальний зміст (група бізнесменів, банкірів, мафія).

· Відносно структури групи можна сказати те ж саме. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура “влади” і т.д. Але якщо послідовно дивитись на групу як на суб’єкт діяльності, то і до її структури треба підійти відповідно. В даному випадку саме основне – це аналіз структури групової діяльності, що включає в себе аналіз функцій кожного члена групи в цій спільній діяльності. З другого боку, досить значимою характеристикою є емоційна структура групи, структура міжособистісних стосунків, а також її зв’язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур трактується як співвідношення “неформальних” і “формальних” відношень.

· Групові процеси пов’язані з організацією діяльності групи, динамікою ї розвитку.

· Групові норми та цінності – це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

· Групові санкції – це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

· Крім вищезгаданих факторів, слід мати на увазі також ряд інших, не менш важливих структурних компонентів, які характеризують групу як спільність людей. Це – складні параметри груп. Сюди належить: психологічний клімат, групова сумісність, групова нормалізація, групова поляризація, групова ізоляція.

· Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих. формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

· Групова сумісність виявляється в здатності членів групи узгоджувати свої дії та взаємовідносини, розподіляти відповідальність за успіхи та прорахунки групової діяльності, сприяти один одному в процесі взаємодії та спілкування.

· Групова нормалізація включає прийняття в даній групі стандарти поведінки, які регламентують відносини людей і виконують ряд функцій: регулятивну, оціночну, стабілізуючу та ін.

· Групова поляризація виникає як результат групової дискусії, в ході якої різні точки зору, думки, погляди учасників формуються у дві полярно протилежні позиції, що включають будь-які компроміси, ведуть до конфлікту.

· Групова ізоляція відображає тривале відокремлення групи в умовах певного простору і часу, характеризується обмеженням кола ділового та позапрофесійного спілкування.

· Таким чином, аналіз вищеназваних параметрів груп створює можливість їх подальшого вивчення, в тому числі і класифікації. В соціальній психології визначальним є розподіл груп на умовні і реальні.

· Реальні групи бувають природні і лабораторні. Вони розподіляються на великі і малі, організовані і неорганізовані.

· Запропонована схема відображає специфічний підхід до даної проблеми: загальні закономірності спілкування та взаємодії людей розглядаються в контексті тих умовних та реальних груп, де вони набувають особливого змісту і є найбільш поширеними в соціальній практиці.

Динамічні характеристики малої групи

Динамічні характеристики малої групи відображають групові процеси, які відтворюють увесь цикл життєдіяльності групи: утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад, а також нормативний вплив, феномен групового тиску, групову згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

Групова динаміка

Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується.

Термін "групова динаміка" спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони:

1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;

2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.

Пізніше ці міркування і висновки були підтверджені емпірично, що дало змогу з'ясувати закономірності функціонування і розвитку груп різної спрямованості.

Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:

— ідіосинкразійний (грец. — особливий, незвичний і — змішування) кредит лідера. Феномен "ідіосинкразійного кредиту" є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту а високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життєдіяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можливостями. За умови коли такі експерименти з цілями, способами їх досягнення, новими формами міжособистісної взаємодії більшість груп визнає і схвалює як позитивні, їх результати можуть стати новою груповою нормою. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку;

— розв'язання внутрігрупових суперечностей. Виокремлюють такі типи суперечностей між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;

— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям "ціннісний внесок індивіда". У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей "обмінюється" на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація).

Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.

1. Механізми розвитку:

— ідіосинкразійний кредит лідера;

— нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;

— внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2. Механізми стабілізації:

— конформність (лат. — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;

— сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;

— згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.

Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

Вплив групи

Крім формального керівництва, спрямованого на вирішення зовнішньої по відношенню до групи виробничої задачі, члени колективу схильні до впливу системних процесів, характерних для груп як таких.