Завдання психологічної науки

Завдання психологічної науки

Психологічна наука розв'язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.

1. Науково-дослідні завдання передбачають вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і чинників розвитку розв'язують такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; 6) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

2. Діагностичні завдання мають на меті: 1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступеня зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; 2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; 3) визначити потенційні можливості психічного розвитку; 4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Для виконання діагностичних завдань психолог визначає конкретне завдання, підбирає відповідні методи збору даних, аналізує ці дані, інтерпретує, встановлює діагноз, здійснює психологічний прогноз.

3. Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу; розроблення рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних установах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисловості, спорті тощо).

Психологи, зокрема, консультують, допомагають людині обрати спеціальність, роботу, яка відповідала б її інтересам та здібностям, надають допомогу, пов'язану з процесами адаптації.

Психокорекцію фахівці розуміють як діяльність, пов'язану з виправленням тих особливостей психічного розвитку, які за узвичаєною системою критеріїв не відповідають установленій нормі У психології методи корекції надзвичайно різноманітні.

2 Методи психології можливості…

Методи психології доцільно розділити на дві групи:

• пізнавальні (дослідницькі) методи;

• методи активного впливу на людей.

Процес психологічного дослідження складається з низки етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних і формулювання висновків.

На підготовчому етапі вивчають стан досліджуваної проблеми, проводять попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначають мету й завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза - уявлення про очікуваний результат дослідження.

На етапі збирання фактичних даних використовують емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди тощо). Експериментальні дані фіксують у протоколі, що має бути досить повним і цілеспрямованим, у тому числі реєстрацію всіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей.

Етап обробки даних передбачає кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних. Інтерпретують дані та формулюють висновки, встановлюють їхню відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляють нові питання та проблеми, на основі яких формують програму дослідження.

Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:

• організаційні;

• емпіричні;

• методи обробки даних;

• інтерпретаційні методи.

Організаційні методи охоплюють: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.

До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.

Методи обробки даних — це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції) факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними властивостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядають у цілісній системі.

Методи активного впливу на особистість. Сучасній науковій психології властиві не лише великі методичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність у разі потреби активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба у цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації - внаслідок міжособистісних конфліктів, стихійного лиха чи техногенної катастрофи тощо. У цих випадках застосовують методи активного психологічного впливу на людину з метою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки. Ці методи може застосовувати тільки професійно підготовлений психолог.

Психологічну консультацію

Психологічна корекція

Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовують для розвитку здібностей, наприклад уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо.

Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її

За останній час арсенал методів психологічного впливу значно розширився, чому сприяли насамперед виборчі, парламентські й президентські кампанії в колишніх республіках СРСР, особливо в Росії та Україні, а також психологічні війни, тероризм, військові конфлікти тощо.

Відмінність психіки людини від психіки тварин

1. Тварина може діяти лиже в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами. Людина може передбачати події, чинити відповідно пізнаної необхідності.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці й виконувати колективні знаряддєві дії.

3. Тварини здатні переживати емоції, але тільки людина може переживати почуття.

4. Різні умови розвитку психіки тварин і людини. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

Психіка і свідомість

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку - людська свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним буттям людей і трудовою діяльністю, що спричинили її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.

Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі, "духовні" мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом з двома джерелами поведінки (спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

1) знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку у людини виникла потреба в знаннях, яка є головною її рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;

2) виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта - "Я" та об'єкта - "не Я", протиставлення себе як особистості об'єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;

3) цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

4) ставлення до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.

Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Виокремлення та протиставлення себе предметам - світові, природі і суспільним явищам, а також переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе - основні функції самовиховання людини.

Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб'єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її.

Свідомість людини характеризується активністю. У ході відображення дійсності інформація, яку отримує людина, відображається не механічно, а свідомо перетворюється відповідно до її мети, завдання та досвіду.

Рівень розвитку й вияву свідомості в людини залежить від нагромаджених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе. у Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, думок, переживань і психічних якостей. Розвиток самосвідомості людини виявляється у:

1) самоспостереженні;

2) критичному ставленні до самої себе;

3) оцінці своїх позитивних і негативних якостей;

4) самовладанні;

5) відповідальності за свої вчинки.

Людині властиві також і неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматичні дії, потяги тощо). Але несвідоме включається у свідоме і завдяки цьому може контролюватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба мати на увазі, що психічне життя, свідомість та діяльність людини завжди постають в їх єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні до інших і до самої себе, в її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях.

Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний організм. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи - корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) в собі всю діяльність організму й керує нею.

Поняття діяльності

Людська діяльність має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини відбувається свідомо й цілеспрямовано. Особистість як суб'єкт діяльності взаємодіє зі середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення тощо. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми, досягаючи поставленої мети.

Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

Основні види діяльності

Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють такі основні види діяльності:

Рис. 3.3.4. Види діяльності

Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця.

Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.

Праця за природою та змістом - суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхньої цілеспрямованості та мотивації.

Основною формою вияву активності дитини дошкільного віку є ігрова діяльність, яка водночас є і основним засобом пізнання нею навколишнього світу.

Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працю

На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Тільки-но інтерес до гри зникає, дитина припиняє її. Гра-це школа думки, почуттів, і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, однак провідним видом діяльності стає навчальна.

Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

Зміст навчальної діяльності визначається навчальними програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки дитини та її фізичних можливостей. В ході навчання школяр не лише здобуває знання і вміння, в нього розвивається активне, самостійне, творче мислення, розширюється світогляд, удосконалюється пам'ять і увага. Виховний характер навчання проявляється в тому, що в процесі навчання формується особистість, закладаються такі цінні риси, як цілеспрямованість, наполегливість, почуття колективізму, взаємодопомоги.

Особливе місце в системі людської діяльності належить праці, яка є провідним видом діяльності дорослих людей.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благ

Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

Характерною особливістю праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця, причому знання, навички та вміння її здійснення набуваються впродовж навчання людини. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей особистості.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість видів праці.

Людську працю поділяють на фізичну та розумову. До фізичної належать різні види виробничої та технічної діяльності. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки тощо).

Фізична та розумова праця охоплює величезну кількість різних професій та спеціальностей. У різних видах праці людина здатна проявляти творчість, умовами успіху якої є:

- виникнення певного задуму;

- підготовча робота - обміркування змісту творчого задуму, з'ясування шляхів його реалізації тощо;

- реалізація творчого задуму.

Будь-яка діяльність зумовлена потребами суспільства. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя. Вчителеві потрібно передусім самому ґрунтовно оволодіти знаннями та вміннями, постійно їх збагачувати та розширювати

Визначальною умовою успіху творчості є систематична, наполеглива і напружена праця

Поняття про відчуття.

Протягом всього свого життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів.Відчуття – це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб”єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже у нас різні смаки, оцінки, відчуття. Якісні характеристики відчуттів залежить від багатьох факторів: набутого досвіду, емоційного стану та самопочуття, діяльності аналізаторів кожної особистості тощо.

Відчуття – це суб”єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпоснрнднього впливу на наші органи чуття.

Пізнавальний процес починається з чуттєвого пізнання, яке є його першим, вихідним етапом: Геракліт (бл. 544-484 рр. до н. є.) вважав, що очі “ більш точні свідки, аніж вуха”, тому й основну роль відводив зору, хоча наглолшував, що споглядаючи, іноді помиляються. Це пояснюється тим,що є назовні, на поверхні, і аж ніяк не проникає в сутність існуючого. Хоча, на думку Гете,”.хто не довіряє відчуттям, той дурень і неминуче перетвориться на споглядача, відчуття не одурюють, одурюють судження”.

Французький філософ П. Гасенді (1592-1655 рр.) зазначав, що відчуття – це єдине джерело пізнання. Як же відбувається цей процес? Відповідь знаходимо у давньогрецьких філософів Емпедокла (бл. 490-430 рр. до н. є.) та Анаксагора (бл. 500-бл. 428 рр. до н. є.). відчуття виникають внаслідок прямого контакту органів чуття з об”єктом зовнішнього світу. До речі. Саме це визначення й лягло в основу трактування феномена, яким ми користуємося й сьогодні в певній модифікації. У своєму вченні Анаксагор і Емпедокл намагалися охарактеризувати властивості відчцттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, що протилежне пізнається через протилежне, різне-через різне. На нашу думку, це поняття “асоціації” та “контраст відчуттів” у сучасному тлумаченні.

Зір може сприймати об”єкт лише в межах певних розмірів, а слух вловлює звуки відповідної висоти тощо, тобто відчуття мають пороги чутливості.

Значення чутливості оцінювалося належно впродовж віків. Окремі вчені навіть дещо перебільшували його. Англійський філософ Т. Гоббс (1588-1679 рр.) стверджував: “Немає жодного поняття в людському розумі, яке б не було породжене первісно, цілком або частково в органах чуттів”. Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704 рр.) вістоював думку, щовсі знання ми отримуємо через відчуття. Від народження душа дитини – “чиста дошка”, на яку життя наносить свої позначки. З ними погоджується німецький філософ В. Лейбніц (1646-1716 рр.). він стверджує, що нічого немає в розумі, що б не пройшло раніше через чуття, окрім самого розуму. Отже, чуттєвє пізнання є надзвичайно важливим, бо виступає передумовою раціонального пізнання.

Чуттєвий досвід – це живлення для нашого мозку. Відомий дослідник К. Борхгревінік розповідав, що перебуваючи в Антарктиді, полярники відчували “сенсорний голод”. “Нам не вистачало світла, руху, повітря. Ми мовби старіли на очах один одного”.

Щоб запобігти “сенсорному голоду”, який відчувають паціенти, перебуваючи в лікарнях (білі стіни,білі халати, все довкола сіре), збагачують кольорову гаму обладнання, інтер”єру. Однак сенсорне перевантаження теж має певні недоліки.

В одному з міст штату Нью-Джерсі уже понад сто років існує традиція кожну неділю оголошувати “тихим днем”. У цей день повністю заборонений рух транспорту по вулицях, вулиці перегороджують важкми чавунними ланцюгами. Наші органи чуття час від часу потребують відпочинку.

Мимовільна пам'ять -

o пам'ять, в якій людина запам'ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації

o (в розвитку передує довільній)

Довільна пам'ять -

o в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам'ятовування, збереження та відтворення інформації

Види пам'яті людини можна встановлювати одночасно спираючись на всі вище означені класифікації.

Запам'ятовування -закріплення в корі великих півкуль головного мозку образів, що виникають на основі відчуттів, сприймання, мислення чи уяви

Процес запам'ятовування - активний процес, який починається в короткочасній пам'яті й завершується в довготривалій. Запам'ятовування буває різних типів (Рис. 2.3.6).

Рис. 2.3.6. Типи запам'ятовування

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціальної мети запам'ятати. Довільне - передбачає докладання людиною вольових зусиль, має цілеспрямований характер.

При механічному запам'ятовуванні логічні зв'язки між матеріалом не встановлюються, інформація неначе "зазубрюється", при осмисленому - логічні зв'язки встановлюються, запам'ятовування спирається на розуміння змісту інформації. Під час запам'ятовування значного обсягу інформації перевага надається осмисленому запам'ятовуванню, за наявності потреби точно зафіксувати терміни, цифри використовується механічне запам'ятовування.

Існують фактори, що визначають успішність запам'ятовування:

- емоційний та фізичний стан (поганий настрій та хвороба погіршують продуктивність цього процесу),

- вік (є періоди піку та спаду продуктивності запам'ятовування (юність та старість відповідно),

- установка (завдання, яке ставить людина),

- характеристики самого матеріалу (його значимість, логічність, обсяг тощо).

Збереження - це утримання в корі головного мозку інформації, яку людина попередньо запам'ятала

Психологи стверджують, що інформація зберігається у психіці людини на двох рівнях - усвідомлюваному (тому доступна для відтворення та використання) та неусвідомлюваному (глибини психіки ускладнюють, а іноді й унеможливлюють актуалізацію цієї інформації для людини).

Можна також перерахувати фактори, що визначають якість збереження інформації:

- використання в діяльності (внаслідок повторення матеріал краще і довше зберігається),

- установка (завдання щодо тривалості та якості збереження інформації),

- характеристики самого матеріалу (значимість, осмисленість подовжують тривалість збереження знань).

Відтворення - процес активізації в мозку інформації, яка була попередньо запам'ятовано та збережена

Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам'яті, полягає в переході його з довготривалої пам'яті в короткочасну, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам'ятовування і забування, але також має свої механізми. Відтворення може мати три форми - впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

Поняття уяви

Уява постійно балансує на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту та іншого, деструктивності та конструктивності. Тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами -інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння творять передумови бісоціативних зв'язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою).

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідним аспектом будь-якої людської діяльності.

Уяву породжують потреби, які виникають у житті людини, і насам­перед потреба змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

УЯВА - це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала.

Функції уяви полягають у:

• моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;

• створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;

• створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

• створенні образів об'єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;

• створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

Види уяви

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види. За характером продуктивності виокремлюють:

• відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були ві­домі раніше;

• творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

• Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

• Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

• Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

• Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

• Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

• Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

Саме за цим поділом уяви в шахістів відрізняють "позиційну" і*, "комбінаційну" гру.

За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т.А. Рібо наводить такі типи уяви:

• Пластична, яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;

• Розпливчаста, яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

• Містична, яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

• Наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки формуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що сформувалися, вона оживляє логічні схеми);

• Уява в практичному житті й механіці, образи якої при потребі втілюються в речову форму;

• Уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви присвячений здогадкам;

• Уява у сфері утопії - тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовіль­ний і довільний характер.

Коли в уяві людини створення нових образів не кероване спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Наприклад, під впливом розповіді вчителя створюються нові образи, відбувається їх роз'єднання або поєднання. Під час читання художнього твору в уяві виникають, без спеціального наміру, образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються тощо.

Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.

Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, командир під час занять пропонує солдатам уявити пересічну болотисту місцевість, мінні поля, брід річки тощо за картою.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу.

Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну.

Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі об'єкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями.

Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ.

Уяву поділяють ще на активну й пасивну.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації - динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні. Вона визначається й контролюється волею і може бути відтворювальною (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.

Пасивна уява не має поставленої мети, інколи постає як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Таку уяву людина може викликати зумисно. Зумисно викликані образи фантазії, які не пов'язані з волею і спрямовані на втілення їх у життя, називають мареннями. Кожній особистості властиві марення, в них легко віднайти зв'язок продуктів уяви з потребами людини. Скажімо, військовослужбовці в бойових умовах відтворюють образи своєї сім'ї, себе в ній, своїх дітей, зустрічі з коханими, друзями тощо. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можливості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяву. Якщо більшість потреб реалізувати неможливо, то в людини виникає домінанта незадоволеності, що породжує зміну особистості з відходом від реальності, страждання, впертість, неврози.

Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно детальні та яскраві. Письменник настільки яскраво уявляє собі образи героїв, ніби вони насправді спілкуються з ним, живуть поруч. Різні види художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості виявляються під час створення образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: зоровий і руховий - у скульптора, живописця, слуховий - у композитора тощо.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленнєвим застосуванням їх у різних комбі­націях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюють нові предмети та об'єкти. Продукти технічної уяви може бути представлено в мовній формі. Мовна фіксація допомагає глибоко аналізувати технічні відкриття, перевіряти їхню Достовірність на практиці.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв'язання проблеми, у побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюються закономірні відношення між предметами та явищами.

Особливим видом уяви є мрія. Мрія - це уява бажаного майбутнього. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв'язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.

Вирізняють і так звану антиципуючу уяву (від лат. anticipatio - угадування наперед, передбачення). Вона є в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам'яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Людині зовсім не потрібно стрибати з дев'ятого поверху, щоб дізнатися, наскільки небезпечне таке падіння. Образи антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприйняття, пам'яті й мислення.

Логічні операції мислення.

Порівняння. Логічні операції мислення ми починаємо застосовувати ще з пелюшок. Те ж порівняння використовує малюк, тільки що народжений. За певними ознаками - голосу, запаху, дотику - він відрізняє маму від інших людей.

Порівнюючи предмети і явища, ми робимо висновки про їх відмінності і схожість, протилежність і тотожність. В результаті ми краще пізнаємо навколишній світ. Операції мислення нас вчать, розвивають. Наприклад, порівнюючи інтерв'ю з репортажем, студент-журналіст визначає суть і форму кожного з цих жанрів, що дозволяє йому в майбутньому їх розділити, відрізнити і відтворити.

Абстракція. Основні операції мислення включають і цю функцію мозку, завдяки якій людина здатна не тільки виділяти окремі характеристики, а також властивості явищ і предметів, а й уміти усвідомлювати їх абстрактно. На основі абстракції формується поняття. Наприклад, всі ми знаємо, що їжа дає нам сили і здоров'я. Завдяки щоденного вживання м'яса, молока і круп ми живемо, рухаємося, працюємо. Головна властивість їжі - насичення і збагачення організму необхідними речовинами. Абстрагуючись від поняття "їжа", ми, говорячи про необхідність вгамувати голод, уже маємо на увазі продукти харчування, навіть не вимовляючи їх назва.

Абстракція допомагає людині встановлювати логічні зв'язки між предметами. Вникаючи вглиб того чи іншого явища, ми бачимо його суть, мету, напрямок і поставлене завдання. Абстракція допомагає людині мислити узагальнено, цілісно, роблячи висновки й умовиводи. Операції та форми мислення,такі як порівняння і абстракція, сприяють пізнання істини.