Поняття як форма мислення. Види понять. Зміст і обсяг понять.

Відображення зовнішнього світу людиною починається з чуттєвого пізнання, коли предмети і явища постають перед ним як об'єкти безпосереднього, живого споглядання. На цьому ступені важлива роль належить органам чуття, за допомогою яких інформація ззовні поступає в мозок. В результаті аналізу та переробки отриманої інформації виникають: по-перше, відчуття, що відображають окремі властивості конкретних речей (колір, запах, твердість і т.п.), по-друге, сприйняття, в чуттєвій формі виражають ці речі цілком, е. як сукупність взаємопов'язаних властивостей; по-третє, подання, коли річ усвідомлюється без безпосереднього її сприйняття. Тому подання займають проміжне положення між чуттєвим і раціональним пізнанням, так як вони спираються передусім на пам'ять про тих враження, які збереглися від безпосереднього споглядання речі. Але вже тут відбувається деяке віддалення і відволікання від другорядних, несуттєвих рис і деталей речі.
Перехід від чуттєвого до раціонального пізнання спирається передусім на процеси абстрагування та узагальнення. За допомогою абстрагування ми відволікаємося від несуттєвих, неосновних, другорядних властивостей і відносин. Виділені таким чином властивості і відносини є загальними для досліджуваних класів речей.
Поняття як раз і є тією основною формою мислення, за допомогою якої ми виділяємо певні класи речей і відрізняємо їх один від одного. Отже, поняття виступає, по-перше, як результат абстракції, тобто уявного виділення істотних властивостей речей від несуттєвих, головних - від другорядних, а, по-друге, як узагальнення цих суттєвих властивостей в єдиному понятті.
Узагальнення полягає у відверненні від всіх індивідуальних відмінностей всередині класу досліджуваних об'єктів, наприклад, у понятті "студент", ми не звертаємо уваги на його спеціальність, успішність, національність і інші конкретні особливості.
Таким чином, поняття можна визначити як результат абстрагування, виділення певних класів предметів за допомогою узагальнення зазначених предметів за допомогою їх відмітного або істотного ознаки. Термін "ознака" позначає виражені в понятті властивості і відносини реальних речей.

Зміст і обсяг поняття
Перш ніж приступити до докладного аналізу поняття, звернемо увагу на відмінність між реальним предметом (річчю, явищем, процесом) і предметом думки. Очевидно, що в понятті як формі думки ми маємо справу з відображенням реальних, об'єктивних властивостей. Отже, реальний предмет і предмет думки належать до різних областей дійсності: перший - до світу об'єктивного, що існує незалежно від людини, другий - до суб'єктивного світу пізнає особи. Але ця відмінність не виключає зв'язку між ними. Якщо в наших поняттях ми будемо адекватно відображати властивості і відносини речей, то вони будуть давати нам вірне знання про дійсність.
Оскільки ми відрізняємо одні класи речей від інших, то для характеристики поняття основне значення набуває його зміст.
Під змістом поняття має на увазі сукупність відмінних ознак предмета думки. Так, в математиці ми відрізняємо квадрати від ромбів і прямокутників на тій підставі, що у ромбів сторони рівні, але кути не рівні, а у прямокутників кути рівні, але сторони не рівні.
Зазвичай поняття визначають як форму думки, і якій відображаються істотні ознаки предметів, що вивчаються. Однак заздалегідь нам не відомо, якою мірою ті чи інші ознаки є суттєвими. На ділі це виявляється лише в процесі дослідження, особливо в науковому пізнанні. Тому доцільно, на наш погляд, говорити про відмітні ознаки, за допомогою яких ми можемо розрізняти різні класи предметів. Крім того, для вирішення одних завдань і проблем доцільно вважати суттєвими одні ознаки, для вирішення інших - інші. Наприклад, хоча рівносторонні і рівнокутні трикутники складають один і той же клас, але зміст і сенс цих понять різні, бо в першому випадку мова йде про сторони трикутника, а в другому - про його кути.
Обсяг поняття можна визначити як клас або безліч тих предметів, які володіють відмінними чи суттєвими ознаками, спільними для них усіх. Термін "клас" найчастіше вживається в логіці, в математиці вважають за краще говорити про множини. Але в даному випадку ми не будемо проводити між ними різниці.
Безліч (або клас) складається з елементів, які об'єднуються в ціле за деякими відмітним ознаками. Так, обсяг поняття "перші три парних числа" буде складатися з чисел 2, 4 і 6, а обсяг всіх парних чисел містить нескінченну кількість елементів. Загальною ознакою для будь-якого парного числа є подільність на 2. Оскільки всі парні числа складають нескінченна безліч, то в цьому безлічі можна виділити найрізноманітніші підмножини, наприклад підмножина парних чисел, що діляться на 3, 5, 7, і т.д.

Поняття діляться на види за змістом і обсягом. За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й нульові. Одиничним називається поняття, обсяг якого складається з одного предмета.

Загальне поняття — це таке поняття, обсяг якого складається більш ніж з одного предмета. Загальними поняттями е: "людина", "держава", "норма права", "злочин", "крадіжка" тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група однорідних предметів.

Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими.

Реєструючим називається таке поняття, до обсягу котрого входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад, "планета сонячної системи", "частина світу", "близький родич звинувачуваного", "законний представник потерпілого" тощо.

Нереєструючим називається поняття, котре відноситься до необмеженої кількості предметів. Так, поняття "факт", "подія", "сутність", "явище" і т. д. є нереєструючим, оскільки кількість предметів, що підлягають під кожне з них, не піддається обліку.

Нульовим поняттям називається поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, "круглий квадрат", "вічний двигун", "Бог", "русалка", "відьма" тощо.

27. Психологічні аспекти виконання задач і реальних проблемних ситуацій. Творче мислення і фактори його активації та гальмування.

Як у теоретичному, так і в фактичному мисленні задача визріває з проблемної ситуації. Виявлення проблемної ситуації, перехід п у сформульовану проблему й далі - в задачу - процес неоднозначний і непрямолінійний. У реальному мисленні побачити та сформулювати проблему інколи значно важче й важливіше, ніж її розв'язати. З цього приводу можна згадати афористичне висловлювання Н. Бора: "Проблеми важливіші за рішення. Рішення можуть застаріти, а проблеми залишаються". В широкому смислі слова проблемною є будь-яка ситуація, практична або теоретична, в якій немає готового відповідного до обставин рішення і яка саме тому вимагає обдумування.

З практичною метою навчання з розв'язування проблем важливо їх класифікувати залежно саме від наявності або відсутності названих вище ознак: чи сформульована проблема з самого початку, чи відомий метод розв'язування проблеми, чи відоме рішення проблеми (або, принаймні, чи існує критерій того, що саме можна вважати рішенням). За цими ознаками всі проблемні ситуації поділяються на вісім різних типів.

З поняттям "засоби розв'язування" пов'язане поняття "стратегія розв'язування". У психологічній літературі існує кілька визначень стратегій розв'язування задач. Відоме визначення В. О. Моляко, за яким стратегія - це домінуюча тенденція в інтелектуальній поведінці суб'єкта, що розв'язує задачу. Стратегія передбачає вміння поставити й проаналізувати нову задачу, здійснити пошук найадекватнішої гіпотези розв'язання і саме розв'язування. Цей термін необхідно співвіднести з такими, як "метод", "спосіб", "прийом" розв'язування та ін., які визначають сукупність (послідовність, систему) дій (операцій, кроків), що забезпечують розв'язання задачі. Інакше кажучи, "метод", "спосіб" та інші терміни такого типу належать до процесу розв'язування задачі в його виконавчій, реалізаційній частині. Стратегія ж стосується механізмів, які керують процесом розв'язування і породжують послідовність виконуваних дій. Визначити стратегію можна як систему засобів і рекомендацій щодо їх перетворення в процесі розв'язування.

Стратегія в найбільш розвиненому вигляді формується у професіоналів, здебільшого визначаючи індивідуальний стиль їхньої діяльності, загальні підходи до постановки й розв'язування нових задач. Практичного працівника навчають так званих початкових (робочих) стратегій, а далі професіонал, нагромаджуючи практичний досвід, перетворює їх у міцніші й ефективніші процедури, пов'язані з індивідуальною підсистемою засобів професійної діяльності та індивідуальними прийомами роботи з ними.

Теоретичне мислення - це вид мислення, який полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей і тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття періодичної системи Менделєєва, математичних (філософських) законів. Б.М. Теплов писав про людей теоретичного мислення, що вони є абстрактні уми, які здійснюють прекрасну "інтелектуальну економію" шляхом "зведення фактів до законів, а законів до теорій". Теоретичне мислення інколи порівнюють з емпіричним. Відрізняються вони характером узагальнень. Так, у теоретичному мисленні наявне теоретичне узагальнення - узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному - узагальнення емпіричних, чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння. Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Воно інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези.

28. Індивідуальні особливості мислення. Поняття про інтелект і креативність.

обливості мислення, а саме:

• Самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пі­знання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв'язання пі­знавальних та інших проблем;

• Критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно пе­ревіряє рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим само­критичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань;

• Гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залеж­ності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язку аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється в готовності шви­дко переключатися з одного способу розв'язку завдань на інший, зміню­вати тактику і стратегію їх розв'язку, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов;

• Глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сут­ність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашару­ванням неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя;

• Широта мислення, що виявляється в здатності охопити ши­роке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та прак­тики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтеле­ктуальної різнобічності;

• Послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримува­тися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення харак­терне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, до­казовість та об'єктивність у зроблених висновках;

• Швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнє-вих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових про­цесів.

ІНТЕЛЕКТ — це певний ступінь здатності людини розв'язувати завдання (проблеми відповідної складності.

З цих позицій можна вести мову про рівень розвитку інтелекту. Він, за логікою, може бути низьким, середнім і високим (або початковим, ни­зьким, середнім, досить високим і високим).

Мислення й інтелект віддавна вважають найважливішими і відміт­ними рисами людини. Недарма для визначення виду сучасної людини ви­користовують термін "homo sapiens" - людина розумна. Той же, хто втра­тив розум, здається нам скаліченим у самій людській суті.

Виникає ще одне, на наш погляд, важливе питання: чи однаково виявляється інтелект у різних аспектах життєдіяльності? Як свідчать до­слідження - ні. Особистість може значно вирізнятися інтелектом у якійсь галузі, наприклад, науці (фізиці) і бути зовсім безпорадною у життєвих ситуаціях. Це спостерігалось під час переходу від соціалістичної до ринко­вої економіки після розпаду Радянського Союзу. Крім цього, вона може успішно розв'язувати складні проблеми в галузі, наприклад механіки, і бути зовсім нездатною керувати науковим колективом чи приймати еле­ментарні рішення в галузі фінансів. Тому доцільно говорити про інте­лект науковий, професійний, життєвий, сімейний, загальний, управлін­ський, політичний, соціальний тощо.

Французький дослідник Ж. Піаже користується поняттям "інтелект", а не "мислення". Коли ж він каже про "психологію мислення", то має на увазі лише певне трактування мислення, головним чином те, яке представлено в працях представників Вюрцбурзької школи, до якої він ставився критично. Даючи визначення інтелекту, Піаже розглядає такі його трактування, як "психічна адаптація до нових умов" (Е. Клапаред, В. Штерн), як "акт раптового розуміння" (К. Бюлер, В. Келер).