Поняття конституційної юрисдикції



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття конституційної юрисдикції



Поняття конституційної юрисдикції

 

У конституційному праві, як і взагалі в сфері публічного права, прийнято розуміти, що термін «юрисдикція» має походження від латинських слів «jus» - право та «dico» - говорю. Перекладається цей термін «юрисдикція» з латинської мови (jurusdictio – судочинство), але традиційно цією мовою вказаному поняттю відповідає скоріше слово «justitio», а також тлумачення слів jus, disere, що означає розв’язання конфліктів або застосування органами влади встановлених правил. В юридичній літературі існує декілька модифікацій визначень поняття «конституційна юрисдикція», – це зокрема, сукупність повноважень відповідного органу у вирішенні правових спорів, які йому підвідомчі за Конституцією України. Існує також думка, що поняття «конституційної юрисдикції» означає також діяльність уповноваженого законом органу правосуддя, якому Конституцією доручено розглядати юридичні справи та виносити по них юридично обов’язкові рішення. Юрисдикція не залежить від територіальної приналежності суб’єктів права – громадян та юридичних осіб, які у зверненнях ставлять питання про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Відмежовуючи поняття «конституційної юрисдикції» від судової юрисдикції взагалі, яка вживається в міжнародному праві, слід мати на увазі, що існує обов’язкова юрисдикція як інститут міжнародного кримінального права, зокрема, відповідно до якого національні і міжнародні суди мають право здійснювати кримінальне переслідування осіб, які скоїли міжнародні злочини або військові злочини. Міжнародні договори теж можуть встановлювати обов’язкову юрисдикцію як сукупність повноважень міжнародного судового органу розглядати і вирішувати правові спори, які передані йому для розв’язання спорів на підставі попередньо взятих державами зобов’язань.

Отже, вказаним найбільш досконалим засобом юрисдикційного захисту інтересів держави та громадянина є правосуддя, яке також може наділятися повноваженнями давати офіційне тлумачення норм Конституції та законів. Праворозуміння поняття «конституційна юрисдикція» передбачає у конституційному праві реалізацію функції правосуддя, яка передбачена для нього Конституцією, а єдиний орган – Конституційний Суд отримує від держави повноваження на здійснення правосуддя в сфері виключно конституційно-правових відносин.[1]

Таким чином конституційну юрисдикцію слід розуміти як засновану на Конституції України та законах України сукупність повноважень КСУ, як єдиного органу судової влади, якому підвідомчі питання з розв’язання конституційно - правових спорів (конфліктів) та здійснення офіційного тлумачення норм Конституції України та законів України, а також проведення іншої діяльності відповідно до предметів (питань) конституційного значення.

Конституційно-юрисдикційні відносини: зміст та особливості

Розглядаючи конституційну юрисдикцію як судове застосування владних повноважень у зв’язку з проведенням конституційного контролю за актами державних органів, важливо встановити доволі широке коло відносин, пов’язаних із статусом та впливом Конституційного Суду на зовнішні і внутрішні відносини. Нормативно-правова природа конституційного правосуддя вказує на обсяг необхідних джерел, які регулюють відносини, що складаються в результаті застосування конституційної юрисдикції. Засадничі принципи формування складу Суду, повноважень цього колегіального органу та суддів, гарантій їх незалежності та самостійності, юридичної сили прийнятих рішень та інші концептуальні питання, які вказують на особливість конституційної юрисдикції визначають і характер відповідних правовідносин матеріального і процесуального характеру.

Нормативна основа регулювання конституційно-юрисдикційних відносин визначає їх як самостійний правовий інститут, який за своїм змістом включає відносини безпосередньо організації та діяльності Суду (статутні відносини) та відносини за участю Суду та суддів як носіїв юрисдикційних повноважень.

Конституційно-правові відносини, які складаються в сфері конституційного правосуддя можна розділити на три групи:

а) загально-юрисдикційні, які виникають з організації конституційного правосуддя;

б) спеціально-юрисдикційні, які виникають в процесі застосування конституційних повноважень Судом та суддями;

в) внутрісудові, які забезпечують реалізацію компетенції Конституційного Суду і пов’язані з його процесуальними діями.

На характер правовідносин в сфері конституційного правосуддя впливає політико-правовова спрямованість конституційних подань та конституційних звернень, соціально-психологічне сприйняття суддями та учасниками судочинства предметів розгляду. Важливими є і відносини пов’язані з обсягом проведення конституційного контролю або межами офіційного тлумачення Конституційним Судом правових понять, визначень та категорій, залученням ненормативного (доктринального) праворозуміння, а отже виявленням змісту правовідносин, які спонукали предмет конституційного судового розгляду.

При цьому КСУ уникає залучати до розгляду предметів (правовідносин), які підлягають дослідженню з позицій нормоконтролю факти, конкретні обставини, як підставу виникнення зміни та припинення правовідносин, що певною мірою впливає на пізнання смислу норм законів, які базуються на нормах Конституції. Уникнення розглядати динаміку юридичних фактів позначається на виявленні конституційного характеру, як критерія існування норми правового акту, яка перевіряється судом. Адже важливо знайти прямий зв’язок розвитку правовідносин, які виходять із загальних конституційних постулатів і трансформуються в конкретні законодавчо визначені.

За цих умов є можливість з’ясувати і сформувати правову позицію КСУ, яка повинна бути побудована на положеннях Конституції, як єдиного джерела конституційного права. Конкретні правовідносини при їх дослідженні безпосередньо залежать від норм галузевого законодавства, які не можуть і не повинні виступати джерелами конституційного права і це безпосередньо стосується актів Президента та уряду, які опосередковують різні форми реалізації права, що можливо встановити при аналізі використання, дотримання, виконання та застосування правових норм, що може бути доведено лише у правомірній поведінці. Правовідносини, які складаються у разі порушень норм законодавства, наприклад, у випадках розгляду Конституційним Судом конфліктних правовідносин суб’єктів влади, зобов’язують Конституційний Суд безпосередньо спиратися на факти, які йому надаються щодо владних дій суб’єктів, які знаходяться поза межами їх конституційних повноважень (категорія справ виходу за межі компетенції).

Суд приймає рішення у справах з питань про неконституційність актів, а також офіційне тлумачення Конституції та Законів України.

Висновки Конституційного Суду надаються у справах з питань: 1) про відповідність Конституції України, чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; 2) щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 3) в разі внесення змін в чинну Конституцію України згідно з розділом ХІІІ Конституції України.

В юрисдикційній діяльності КСУ є визначення меж юрисдикції КСУ. Це зумовлено його повноваженнями вирішувати питання правового характеру, а саме: а) його юридичною природою, призначенням як судового органу конституційного контролю, метою діяльності та завданнями; б) спрямованістю його повноважень на вирішення конституційно-правових спорів; в) необхідністю розмежування підсудності з іншими судовими органами та забезпеченням принципу поділу влади.

До юрисдикції КСУ належать питання перевірки на конституційність та визнання неконституційними повністю чи в частині: 1) законів та інших правових актів Верховної Ради України; 2) актів Президента України; 3) актів Кабінету Міністрів України; 4) правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 5) чинних міжнародних договорів України; 6) міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

КСУ перевіряє на предмет відповідності Конституції України юридичного змісту та дотримання конституційної процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України до яких віднесені як нормативно-правові, так індивідуально-правові акти.

Одним із основних повноважень КСУ, як єдиного органу конституційної юрисдикції, є перевірка відповідності вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції України. Можливість розглядати законопроекти про внесення змін до Конституції України лише за наявності відповідного Висновку КСУ, є дієвою гарантією захисту конституційних прав та свобод громадян та захисту незалежності та захисту територіальної цілісності України. Здійснення превентивного конституційного контролю КСУ стосовно відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України, не обмежує повноважень Верховної Ради України вносити зміни до Основного Закону, а лише забезпечує конституційність їх реалізації Верховною Радою України (правова позиція КСУ у рішенні КСУ у справі щодо внесення змін до Конституції України).

До компетенції КСУ також належить питання про відповідність Конституції України чинних нормативно-правових актів, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, зокрема, питання про відповідність Конституції України актів Президії Верховної Ради України, а також нормативно-правові акти, що формально втратили чинність, однак породили правовідносини, які існують на час розгляду справи.

Юрисдикція КСУне поширюється на: 1) ненормативно-правові акти, враховуючи, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію; 2) щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим (за винятком випадків, передбачених п. 28 ст. 85 Конституції України — за зверненням Верховної Ради України в разі виникнення питання про дострокове припинення повноважень ВР АРК) та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції; 3) правові акти Верховної Ради регламентного характеру; 4) правові акти, втрата чинності якими зумовила припинення правовідносин, що виникли в результаті їх дії.

 


 

Конституційне судочинство – це діяльність органу конституційної юрисдикції у межах його повноважень, що складається з визначених Законом стадій і спрямована на здійснення контролю за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, а також на офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Принципи конституційного судочинства – це закріплені у конституційному законодавстві керівні, засадничі ідеї, що виражають демократичну сутність конституційного судочинства, зумовлюють побудову його стадій та інститутів.

Ст. 4 Закону «Про КСУ» (далі – Закон) відносить до принципів конституційного судочинства верховенство права, незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень. Зупинимося на них докладніше.

Верховенство права.Цей принцип є ефективним правовим засобом, що дозволяє вирішувати складні конституційні колізії з позиції вищих правових цінностей, а саме: свободи, рівності й справедливості. Як зазначив КСУ у п. 4.1 мотивувальної частини свого Рішення від 02.11.2004 р. (у справі про призначення судом більш м’якого покарання), «верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства».

Отже,верховенство права не є тотожним законності. Це означає, що керуючись принципом верховенства права, КСУ при вирішенні питання щодо конституційності того чи іншого акту враховує не лише формальні критерії (чи був прийнятий цей акт компетентним органом, чи була порушена встановлена Конституцією процедура його розгляду, ухвалення або набрання ним чинності, чи містить він усі необхідні реквізити і т.і.), а ще й змістовну характеристику такого акту, тобто його відповідність ідеям справедливості, гуманізму, рівноправності, що значною мірою дістали відображення в Конституції України. У процесуальному аспекті використання цього принципу означає, поміж іншого, орієнтацію КСУ на міжнародні стандарти у галузі прав людини, врахування практики Європейського суду з прав людини.

У верховенстві права, таким чином, можна виокремити два аспекти: формальний і змістовний, маючи при цьому на увазі, що закон є лише формою права, що право не тотожне закону. Сам закон, як, до речі, і законодавець, повинен бути пов’язаним Конституцією і принципами права, що випливають із сутності й мети правового регулювання у демократичній правовій державі.

Незалежність КСУ та його суддів. Як відомо, незалежність є однією з основних засад діяльності судової влади в Україні. Згідно зі ст. 149 Конституції України на суддів КСУ поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст. 126 Конституції, та вимоги несумісності, визначені в ч. 2 ст. 127 Конституції України. Також відповідні положення містяться в ст. ст. 27-29 Закону.

У науковій літературі суддівська незалежність розглядається у двох аспектах: зовнішня незалежність і незалежність внутрішня.

Зовнішня (об’єктивна) незалежністьсуддів КСУ знаходить свій прояв у наступних положеннях:

1) незалежність і недоторканність суддів КСУ гарантуються Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України, ст. 27 Закону). Даючи офіційне тлумачення ст. 126 Конституції, КСУ у своєму Рішенні від 01.12.2004 р. у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу зазначив, що незалежність суддів забезпечується особливим порядком їх призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом професійних інтересів; забезпеченням державою особливої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх прав і соціального захисту; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням. З огляду на те, що ст. 149 Конституції розповсюдила дію ст. 126 Конституції на суддів КСУ, ці гарантії суддівської незалежності поширюються й на них. У зазначеному Рішенні КСУ підкреслюється, що недоторканність не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом;

2) суддя КСУ не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом (ч. 3 ст. 126 Конституції України, ч. 2 ст. 28 Закону);

3) вплив на суддів у будь-який спосіб заборонений (ч. 2 ст. 126 Конституції України). Як розтлумачив КСУ у Рішенні від 01.12.2004 р., це положення слід розуміти як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо. На жаль, щодо суддів КСУ цей принцип іноді порушується. Так, у своїй офіційній заяві, розповсюдженій 10.05.2007 р., КСУ зазначив, що «багатоденні мітинги, демонстрації, пікети біля стін Суду, загроза застосування насилля до суддів та їхніх родин, незаконний збір і поширення інформації, що стосується їх особистого життя, професійної діяльності, спроби дискредитації та інший негативний вплив на КСУ вкрай ускладнили здійснення ним своїх повноважень».

Незалежність судді КСУ означає неприпустимість будь-якого впливу на нього не лише ззовні, а ще й зі складу КСУ – з боку його Голови та інших суддів. Саме тому у ч. 3 ст. 28 Закону встановлено, що судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлення у КСУ та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків КСУ;

4)фінансування КСУ передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком (ч. 1 ст. 31 Закону). Судді КСУ одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими Законом про статус суддів ст. 29 Закону. У разі, коли повноваження судді КСУ були припинені у зв’язку з закінченням строку повноважень або неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров’я, за ним зберігається до виходу на пенсію за віком 80 % грошового утримання та інші види матеріального забезпечення, якими користуються судді КСУ.

Питання побутового і соціального обслуговування суддів КСУ регулюються Постановою КМУ від 08.11.1996 р. «Про забезпечення діяльності КСУ».

Внутрішня сторона суддівської незалежностіозначає, що Суддя КСУ має висловлювати лише свою думку, а його позиція повинна бути суто правовою. Він має керуватися лише власною правосвідомістю і бути вільним від будь-яких політичних уподобань під час розгляду справи. Одним з проявів внутрішньої суддівської незалежності є право судді КСУ на окрему думку, передбачене ст. 64 Закону. Окрема думка може розглядатись як противага суддівського конформізму, як важлива психологічна гарантія, що дозволяє «відчути особисту свободу і незалежність, цінність власного рішення і відповідальність за свій вибір»[4].

Колегіальність.Конституційне судочинство не передбачає одноособового розгляду справи. Тому особливого значення у цій сфері правосуддя набувають правила кворуму. Зокрема, питання про відкриття провадження у справі за конституційними поданнями (зверненнями) розглядається колегіями суддів КСУ у складі не менш як 4 суддів (ч. 1 § 20 Регламенту), а в разі їх відмови у відкритті провадження – на засіданні КСУ за обов’язкової участі не менш як 11 суддів (ч. 5 ст. 50 Закону). Справи, в яких відкрито конституційне провадження, розглядаються на пленарному засіданні КСУ за участю не менше 12 суддів (ч. 3 ст. 51 Закону). Рішення приймаються в Колегії суддів і на засіданні КСУ більшістю голосів від кількості присутніх (ч. 2 § 21 Регламенту і ч. 6 ст. 50 Закону), а на пленарному засіданні Суду – не менш, ніж 10-ма суддями (ч. 4 ст. 51 Закону). При чому, як зазначається в ч. 2 § 28 Регламенту, рішення приймаються, висновки даються тільки тими суддями, які брали участь у розгляді матеріалів справи, справи на засіданні, пленарному засіданні КСУ.

Принцип колегіальності сприяє подоланню полярних точок зору під час розгляду справи та покликаний унеможливити ухвалення помилкового рішення. Колегіально на засіданні колегії суддів затверджується кандидатура судді-доповідача (ч. 2 § 12 Регламенту), на засіданні КСУ приймається рішення про заміну судді-доповідача (ч. 2 § 14 Регламенту), призначаються експертизи у справі (ч. 1§ 15 Регламенту) та ін.

Рівноправність суддівзакріплено уст. 4 Закону та § 29 Регламенту. Згідно з цим принципом:

1)усі судді КСУ є рівноправними під час розгляду справ на засіданні колегії суддів, на засіданні, пленарному засіданні КСУ (ч. 1). При цьому не має значення, чи є який-небудь суддя Головою Суду, його заступником, секретарем колегії або суддею-доповідачем у справі, чи має він владні повноваження у самому Суді, яким органом державної влади його було призначено. Законом встановлено однакові права для кожного судді КСУ (ст. 19), а Голова КСУ та його заступники мають виключно адміністративні повноваження (ст. ст. 21, 22);

2)головуючий на засіданні колегії суддів, на засіданні, пленарному засіданні КСУ не має права обмежувати суддів у можливості ставити запитання учасникам конституційного провадження, знімати поставлені суддями запитання, коментувати висловлення та запитання суддів, учасників засідання (ч. 2);

3)судді КСУ під час засідань повинні утримуватися від коментарів та реплік, від втручання у дії головуючого (ч. 3).

Певним проявом принципу рівноправності можна вважати положення ч. 3 § 12 Регламенту про те, що розподіл конституційних подань (звернень) між суддями проводиться рівномірно, з урахуванням їх спеціалізації.

Гласність у конституційному судочинстві набуває особливого значення, оскільки лише під час відкритих судових засідань реалізується соціальний контрольза діяльністю КСУ. І це єдина форма такого контролю, оскільки рішення КСУ є остаточним, обов’язковим і не підлягає оскарженню (ст. 63 Закону). Принцип гласності є суттєвою гарантією неупередженості судового процесу, прозорості конституційного правосуддя в цілому.

В Законі йдеться передусім про таку форму, як гласність самих рішень Суду. Так, згідно зі ст. 67 рішення і висновки КСУ офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Рішення і висновки КСУ разом з окремою думкою суддів КСУ публікуються у журналі «Вісник КСУ» та інших офіційних виданнях.

Зміст названого принципу полягає також у гласності самого розгляду справ у Суді, можливості для усіх бажаючих потрапити до кола присутніх. Ця можливість врегульована в ч. 4 § 30 Регламенту, згідно з якою розгляд справ на пленарному засіданні КСУ, незалежно від форми слухання, проводиться відкрито. Якщо розгляд справи на відкритому пленарному засіданні КСУ може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, справа за ухвалою КСУ розглядається на закритому засіданні.

Відповідно до § 41 Регламенту особи, які бажають бути присутніми на пленарному засіданні КСУ, допускаються до Залу засідань до початку розгляду справи і під час перерви за наявності вільних місць. У свою чергу, представники ЗМІ, акредитовані при КСУ, проходять до Залу засідань на відведені для них місця за акредитаційними посвідченнями, інші журналісти – за списком, поданим Прес-службою КСУ.

Повний і всебічний розгляд справуконституційному судочинстві забезпечується такими заходами:

1)судді КСУ мають право витребувати від вищих органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду у КСУ (ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 54 Закону). Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з законом (ч. 3 ст. 19 Закону);

2)для вивчення найбільш складних питань КСУ може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права (ст. 34 Закону). Наприклад, така тимчасова комісія була створена у грудні 2001 р. під час розгляду справи про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 р.;

3)під час підготовки справи, в процесі провадження у справі КСУ може призначити експертизу, викликати посадових осіб, свідків, представників, самих експертів, громадян та інших суб’єктів права, участь яких може забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи (ч. 2, 3 ст. 54 Закону).

Обґрунтованість прийнятих рішень полягає у тому, що завдяки правовому, організаційному, фінансовому інструментарію, яким володіє КСУ, його рішення мають бути обґрунтованими, тобто такими, що відповідають усім переліченим вище принципам та ґрунтуються виключно на конституційно-правовій аргументації. Обґрунтоване рішення КСУ повинно враховувати ті позиції, матеріали, докази, що були оприлюднені під час судового розгляду. Закон вимагає, щоб кожне рішення (висновок) КСУ містили мотивувальну частину (п. 7 ст. 65, п. 6 ст. 66 Закону). У Регламенті зазначається, що рішення, висновки КСУ мають бути належно обґрунтовані (ч. 2 § 55).

Питання перегляду Конституційним Судом України своїх правових позицій. Вплив правових позицій Суду на правотворчу та правозастосовчу діяльність в Україні.

КСУ, не має права своїми рішеннями створювати нові правові норми. Проте прийняття будь-якого рішення КСУ — як щодо встановлення відповідності Конституції України окремих правових актів, так і щодо тлумачення Конституції та Законів України — передбачає певні нововведення у правових позиціях для законодавця, що спонукає його до їх врахування під час законотворчої діяльності з метою врегу­лювати відносини внаслідок втрати чинності положень норм за­конів, що були визнані неконституційними, або у перегляді систе­ми законодавства на предмет відповідності правовим позиціям, висловленим у рішеннях КСУ. При цьому такі новели можуть носити різний характер. Так, з одного боку, окремі рішення містять пряму вказівку на те, що саме має зробити той чи інший орган (зокрема Верховна Рада України) для виконання рішення з огляду на обов'язковість правових позицій. Інші ж рішення такої вказівки не містять, але внаслідок втрати чинності нормою, визнаною неконституційною, відповідний орган для забезпечення цілісності правового регулювання суспільних відносин та уникнення прогалин має узгодити відповідні правові акти із положеннями Конституції України та рішеннями КСУ. Однак є також досить багато рішень, якими надається офіційне тлумачення, а також визнаються некон­ституційними окремі правові акти чи їх положення, які фактично не вимагають внесення змін до акта, положення якого тлумачили­ся чи визнані такими, що суперечать Основному Закону, однак внаслідок самого прийняття рішення КСУ може значною мірою змінюватися правове регулювання пев­ного кола суспільних відносин, що також означає певну новелу у законодавстві. Так, незважаючи на те, що КСУ не повинні створюватися нові правові норми, цей орган має істотний вплив на систему права України, а правові позиції вчені-юристи, як і судді, вважають специфічним джерелом права у доктринальному розумінні.

КСУ, формулюючи правові позиції у своїх рішеннях, суттєво впливає на праворозуміння положень Конституції України, та збагачує конституційне право як базову галузь всієї системи національного права України. Зокрема, КСУ значно розширив розуміння конституційних прав і свобод людини і громадянина, особливо стосовно права на життя, виборчих прав, права на свободу об’єднань, на участь в управлінні державними справами, права на працю, на соціальний захист, на­лежний життєвий рівень, охорону здоров’я, освіту тощо.

Більше того, визнання певного поло­ження таким, що суперечить КУ, внаслідок чого воно автоматично втрачає чинність, нерідко істотно змінює право­вий статус окремих органів або посадових осіб, змінюючи їх компетенцію, впливаючи на їх права та обов'язки. Зокрема, рішен­ням КСУ у справі про Закон України «Про Вищу раду юстиції» визнано неконституційними положення зазначеного Закону, згідно з якими народні депутати України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини мали право ініціювати перед Вищою радою юстиції питання щодо звер­нення із поданням про звільнення судді з посади. Втрата чинності визнаних неконституційними положень Закону істотно вплинула на повноваження народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також опосередковано вплинула і на статус суддів.

Конституційна юрисдикція, яка застосовується у випадках кон­ституційних спорів (конфліктів), а також з метою надання офіцій­ного тлумачення нормам права, єдина здатна збагачувати своїми правовими позиціями (висновками) правотворчість і законодавче регулювання суспільних відносин. Таким чином, створюються умови, щоб відповідні правові норми застосовувалися саме в тому значенні, яке визначив КСУ. Водночас тлумачення КСУ окремих положень законодавства, впливаючи на застосування правових норм, також нерідко впливає на обсяг повноважень, права та обов'язки, органів влади та посадових осіб. Наприклад, рішеннями КСУ щодо депутатських запитів до органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури і суду лише надано тлумачення положень Конституції України та законів України, а внаслідок такого тлумачення визнано, що депутати не мають права звертатися до зазначених вище органів із вимогами та пропозиціями у конкрет­них справах щодо здійснення цими органами своїх повноважень щодо розслідування злочинів, підтримання державного обвинува­чення, розгляду справ тощо. Тобто саме по собі тлумачення (в си­лу того, що рішення КСУ є обов'язко­вими до застосування) також впливає на діяльність публічної вла­ди, компетенцію органів влади та посадових осіб.

Питання перегляду КСУ своїх правових позицій. У літературі немає єдиної точки зору щодо питання можливості перегляду КСУ своїх правових позицій. Одні науковці вважають, що забезпечуючи стабільність Конституції України, відстоюючи демократичні прин­ципи, КСУ не може відхилятися від сформованих ним право­вих позицій, змінювати їх, у протилежному разі він перетвориться на суд загальної юрисдикції[14]. Інші стверджують, що правові позиції КСУ можуть і повинні застосовуватися як прецеденти де-факто, за умови незмінності основних конституційних принципів та засад, встановлення яких належить до повноважень єдиного суб’єкта установчої влади – народу України[15].

Рішення КСУ зберігають юридичну силу і не підлягають перегляду, а тому залишаються в силі і сформульовані в них правові позиції. КС може повернутися до кожної з них в майбутньому, коли вона буде відповідати новим суспільним умовам»[16]. Такої ж точки зору дотримується і В. В. Речицький, наводячи приклади з практики діяльності Верховного Суду США, який своїми рішеннями з приводу захисту громадянських прав у ХХстолітті неодноразово скасовував власні ж рішення з цього питання періоду ХІХ століття. Останніми допускалися відверто сегрегаційні підходи у визначенні правового статусу певних категорій населення Сполучених Штатів - чорношкірі, китайці, японці. Тобто Верховний Суд США в різний час по-різному розумів одні й ті ж самі норми федеральної Конституції. Просто рівність у дев'ятнадцятому столітті розуміли суттєво вужче, ніж у столітті двадцятому[17].

 


[1]Селіванов А.О. Верховенство права в конституційному правосудді: аналіз конституційної юрисдикції [текст] / А.О. Селівнов– К.,; Х.: Акад. прав. наук України, 2006. ‒ 400 с.

[2] Селіванов А.О. Питання теорії конституційного правосуддя в Україні [текст] / А.О. Селіванов, А.А. Стрижак. – К.: Логос, 2010. ‒ 276 с.

[3] Селіванов А.О. Конституційна юрисдикція: поняття, зміст, принцип верховенства права, правові позиції по справах прав людини і конституційних конфліктів у сфері публічної влади [текст] / А.О. Селиванов. – К.: ІнЮре, 2008. – 120 с.

[4] Кононов А.Л. Право на особое мнение [текст] / А.Л. Кононов // Закон. – 2006. ‒ № 11. – С. 45.

[5] Закон України «Про КСУ»: наук.- практ. комент. – С. 143 – 145.

[6] Закон України «Про КСУ»: наук.- практ. комент. – С. 151-152.

[7] Бринцев В. Належне виконання рішень Конституційного Суду України як одна з головних складових ефективності конституційного судочинства [текст] / В. Бринцев // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. - № 2. – С. 79.

[8] Ухвалавід 1 березня 2005 року № 17-у у справі за конституційним поданням 51 народного депутата щодо відповідності Конституції (конституційності) Зако­ну «Про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору» від 20 квітня 2004 року № 1683-1V включно з Угодою про формування Єдиного економічного простору та Концепцією формування Єдиного економічного простору

 

[9] Ухвала від 8 травня 1997 року № 11-з у справі за конституційним зверненням Романчука Миколи Павловича щодо офіційного тлумачення положення статті 102 Конституції

[10] Тацій В. Я. Межі тлумачення Конституційним Судом Конституції і законів України [текст] / В. Я. Тацій, Ю.М. Тодика // Вісник КСУ. К. 2002. - № 2. – С. 62-63.

[11] Селіванов А.О. Хто відповідальний за виконання рішення Конституційного Суду України? [текст] / А.О. Селиванов // Голос України. ‒ 2011. ‒ 22 березня.

[12] Барабаш Ю.Г. Преюдиціальність рішень Конституційного Суду України: проблемні питання теорії та практики. [текст] / Ю.Г. Барабаш. // Право України -. 2010. - № 6. – С. 51.

[13] Гаджиев Г.А. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации [текст] / Г.А. Гаджиев // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. ‒ 1999. ‒ №3 (28) ‒ С. 82-83, 85.

[14] Тесленко М. Юридична сила і значення правових позицій Конституційного Суду України [текст] / М. Тесленко // Вісник Конституційного Суду України. ‒ 2003. - №4. – С. 41.

[15] Стрижак А. А. Конституція України в актах Конституційного Суду України (аналіт. огляд та комент). [текст] / А. А. Стрижак. ‒ К.: Ін Юре, 2010. – С. 16.

[16] Зорькин В. Д. Россия и Конституция в ХХІ веке. [текст] / В. Д. Зорькин. ‒ М.: Норма, 2008. –С. 133.

[17] Речицький В. Конституційний процес: оздоровчі процедури [текст] / В. Речицький / [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/7/5453140/

Поняття конституційної юрисдикції

 

У конституційному праві, як і взагалі в сфері публічного права, прийнято розуміти, що термін «юрисдикція» має походження від латинських слів «jus» - право та «dico» - говорю. Перекладається цей термін «юрисдикція» з латинської мови (jurusdictio – судочинство), але традиційно цією мовою вказаному поняттю відповідає скоріше слово «justitio», а також тлумачення слів jus, disere, що означає розв’язання конфліктів або застосування органами влади встановлених правил. В юридичній літературі існує декілька модифікацій визначень поняття «конституційна юрисдикція», – це зокрема, сукупність повноважень відповідного органу у вирішенні правових спорів, які йому підвідомчі за Конституцією України. Існує також думка, що поняття «конституційної юрисдикції» означає також діяльність уповноваженого законом органу правосуддя, якому Конституцією доручено розглядати юридичні справи та виносити по них юридично обов’язкові рішення. Юрисдикція не залежить від територіальної приналежності суб’єктів права – громадян та юридичних осіб, які у зверненнях ставлять питання про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Відмежовуючи поняття «конституційної юрисдикції» від судової юрисдикції взагалі, яка вживається в міжнародному праві, слід мати на увазі, що існує обов’язкова юрисдикція як інститут міжнародного кримінального права, зокрема, відповідно до якого національні і міжнародні суди мають право здійснювати кримінальне переслідування осіб, які скоїли міжнародні злочини або військові злочини. Міжнародні договори теж можуть встановлювати обов’язкову юрисдикцію як сукупність повноважень міжнародного судового органу р



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 1338; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.019 с.)