Нормативна основа конституційної юрисдикції

Конституційне правосуддя здійснюється на підставі і у спосіб визначені Конституцією України, яка має вищу юридичну силу і визначає статус КСУ, з особливою політико-правовою природою, як одного із вищих органів державної влади. Суд наділений спеціальною компетенцією, яка здійснюється самостійним судочинством у формі конституційного провадження при розгляді судових справ і прийнятті відповідних рішень та висновків.

Уважно аналізуючи розділ ХІІ Конституції України при вивченні предмета учбового курсу важливо звернути увагу на закріплення характеристики Конституційного Суду як єдиного органу конституційної юрисдикції, який не входить до системи судів загальної юрисдикції. Він не наділений предметною спеціалізацією системи судів, а також у нього немає будь-яких органів регіонального призначення, як наприклад, конституційні (статутні) суди суб’єктів Російської Федерації, які координуються Консультативною Радою голів конституційних (статутних) судів, що була заснована 20 квітня 1998 року. КСУ здійснює свої повноваження незалежно від будь-яких органів державної влади і в основу його діяльності покладені принципи, які мають забезпечувати верховенство Конституції України.

Кожна судова юрисдикція відрізняється особливістю нормативної основи діючого (позитивного) права. Для конституційної юрисдикції визначальне значення має конституційне право, в якому виокремлюється інститут конституційного правосуддя. Закріплення на рівні Основного Закону статусу єдиного органу конституційної юрисдикції відображає особливу роль і значення застосування конституційного контролю для забезпечення конституційного режиму (правопорядку) в державі. Це означає обов’язковість для всіх суб’єктів права суворо дотримуватися принципу конституційності при здійсненні власної компетенції.

Важливе значення мають принципи конституційно-правового статусу Суду як органу судової влади. Вони формують «каркас повноважень» органу конституційної юрисдикції як незалежного, самостійного і безпосередньо діючого суб’єкта правосуддя. Вони вказують на його цільове призначення, незалежність у системі розподілу влад, виконання функцій охорони і захисту Конституції України, забезпечення конституційною юрисдикцією верховенства права.

Принципи конституційного судочинства визначають, що діяльність КСУ, обумовлюють колегіальність, повноту і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих рішень, гласність та правовою визначеністю предмета у розгляді справ, доступністю правосуддя для громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування, а також юридичних осіб.

Принципи конституційної юрисдикції вказують на те, що конституційне правосуддя є найвищим у розумінні остаточності і неоскаржуваності прийнятих Судом рішень і висновків, які є обов’язковими на всій території України. Порівняно із загальним правосуддям конституційна юрисдикція є самостійною і спеціальною контрольною діяльністю органів влади, як головний елемент правового захисту Конституції України. Механізм конституційного контролю обумовив виникнення нової підгалузі в системі конституційного права – конституційного судочинства. Це спонукає Верховну Раду України до визначення порівняно з чинним законом концептуально нової моделі закону про конституційне судочинство, який мав би врегулювати всі стадії та форми застосування конституційної юрисдикції у конституційному судовому процесі, закріплював у повному обсязі принципи судочинства і забезпечив ефективне конституційне провадження у всіх питаннях відання КСУ. Розробка у перспективі нового процесуального закону (кодексу) про конституційне судочинство дала би можливість всебічно врегулювати порядок розгляду справ, прийняття та виконання рішень КСУ. Виходячи з принципового значення врегулювання судового процесу в деяких зарубіжних країнах де існує конституційне правосуддя вже прийнято відповідні процесуальні закони.

Таким чином, конституційна юрисдикція передбачає сукупність виключних повноважень КСУ, який діє як самостійний орган судової влади і при розгляді питань за визначеними предметами їх підсудності та у прийнятті рішень спирається на Конституцію України та керується її принципами, а його юрисдикційний статус безпосередньо визначається, як положеннями Основного Закону (Розділ ХІІ), так і законом щодо порядку організації і діяльності КСУ (стаття 153 Конституції України). Конституційна нормативна основа створеного спеціалізованого органу конституційного контролю встановлює: а)спеціальну компетенцію – конституційну юрисдикцію; б) здійснення владних повноважень відносно актів Верховної Ради України, Президента України та інших владних суб’єктів у формі конституційного судочинства. У сукупності судова конституційна юрисдикція та відповідне судочинство складають інститут конституційного правосуддя. Виходячи з аналізу конституційного статусу єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, слід звернути увагу на те, що його особлива політико-правова природа вказує на його автономність в судовій системі, що дає підстави розглядати Конституційний Суд як один із вищих органів державної влади. Тому цілком обґрунтовано його нормативна основа в Конституції України виділена у спеціальних розділ, а особливе місце у здійсненні правосуддя (частина 3 статті 124 Конституції України) визначається не ієрархічним підпорядкуванням йому будь-яких судів, а його компетенцією, характером діяльності.

Конституційна нормативна основа єдиного органу уповноваженого здійснювати конституційне правосуддя визначає статус і функціональне призначення, а також головні напрямки діяльності у межах повноважень, які відображають його конституційну юрисдикцію. Конституційний Суд відмежований від політичної та законодавчої діяльності і вирішує виключно питання права, оскільки правосуддя залишається найбільш досконалим способом юрисдикційного захисту інтересів держави та особи.

Зважаючи на те, що Конституція не містить весь комплекс відносин, які зв’язані з функціонуванням Конституційного Суду, вона передбачає прийняття спеціального закону. За своїм змістом та структурною побудовою такий закон в Україні був прийнятий і набув чинності 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР. Цей закон знаходиться під політико-правовою «охороною», оскільки його значення стосується особливого предмета правового регулювання. У Законі України «Про КСУ» відображається змістовна конституційна модель структурної побудови та регламентації, двох складових статті 153 Конституції. Якщо сприймати її змістовну роздільність, то у першій частині порядок організації і діяльності КСУ стосується безпосередньо матеріально-встановлених компонентів статусу Суду, а друга складова – врегулювання законом процедури розгляду ним справ, тобто процесуального порядку судочинства. Нормативна основа організації діяльності Конституційного Суду містить як норми безпосередньої дії, так і відсилочні норми, які передбачають додаткову регламентацію внутрішньо організаційно-технічної процедурної діяльності Суду, суддів та секретаріату КСУ. Відповідно у спеціальному законі передбачено прийняття у колегіальному порядку Регламенту Конституційного Суду, що стосується внутрішньої організаційної діяльності суду. Вказівка на можливість прийняття регламенту міститься у частині другій статті з Закону України «Про КСУ». Вона стосується актів, що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом. Проте норма Конституції відносить цю сферу регулювання виключно до законодавчих актів, а тому чинний Регламент доволі часто або дублює положення спеціального закону, або встановлює додаткові процесуальні норми, повноваження суду стосовно учасників конституційного судового процесу, або стосунків з державними органами, громадянами, що повинно бути врегульовано виключно законом. Тобто Регламент як складова нормативної основи здійснення судової юрисдикції виходить за межі свого цільового призначення, оскільки визначає широке коло правил, які не можна відносити до внутрішньої організації роботи КСУ.

Поряд з Регламентом КСУ приймаються акти, які регламентують роботу апарату, якій забезпечує діяльність суддів. Зокрема, існують положення про Секретаріат, науково-експертний підрозділ, бібліотеку та інші структурні одиниці апарату працівників Суду.

Аналіз нормативної основи організації та діяльності КСУ підкреслює необхідність її удосконалення, оскільки деякі положення щодо судочинства, суб’єктів права брати участь і представляти свої інтереси мають бути викладені відповідно до сприятливих принципу доступу до правосуддя процедур з чіткими регламентованими повноваженнями суб’єктів конституційного судочинства, а це можливо лише за умов сприйняття Верховною Радою України концептуально нового підходу до визначення статусу Конституційного Суду, специфічних особливостей статусу суддів, сторін і учасників конституційного судочинства.