Загальна характеристика стадій конституційного провадження

Звернення до КСУ. Ця стадія конституційного судочинства врегульована главою 6 Закону та главою III Регламенту. Ст. 38 Закону чітко визначає дві основні форми звернення – конституційне подання і власне конституційне звернення. Зокрема, конституційне подання подається до КСУ з питань:

1) відповідності Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК. Згідно зі ст. 40 Закону суб’єктами права на конституційне подання з цих питань є Президент України не менш як 45 народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада АРК;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість. Згідно зі ст. 41 Закону суб’єктами права на конституційне подання з цих питань є Президент України і Кабінет Міністрів України. Варто зазначити, що за весь час свого існування КСУ лише одного разу перевіряв міжнародний договір, що вносився до Парламенту для надання згоди на його обов’язковість (по суті, це був проект міжнародного договору України). Мається на увазі Висновок КСУ у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо конституційності Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа по Римський Статут) від 11.07.2001 р.;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Згідно зі ст. 41 Закону суб’єктом права на конституційне подання з цього питання є Верховна Рада України. Слід зазначити, що якщо у перших двох випадках зацікавленні органи можуть самостійно обирати, звертатися їм до КСУ чи ні, то у разі з процедурою імпічменту таке звернення вже стає обов’язком Верховної Ради України, адже згідно з ч. 6 ст. 111 Конституції України рішення про усунення Президента з поста в порядку імпічменту може бути прийнято Верховною Радою лише після перевірки справи КСУ і отримання його висновку;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України. Згідно зі ст. 41 Закону суб’єктами права на конституційне подання з цих питань є Президент України, не менш як 45 народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховною Радою України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада АРК, органи місцевого самоврядування (див., наприклад, Рішення КСУ у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09.07.1998 р.).

Разом з тим Конституція України передбачає й інші випадки звернення до КСУ за конституційними поданнями, зокрема з питань:

- надання висновку щодо відповідності вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України проекту закону про внесення змін до Конституції України. Згідно зі ст. 159 Конституції України суб’єктом права на конституційне подання у такому разі є Верховна Рада України;

- порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України, що тягне за собою дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України. Згідно з п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України суб’єктом права на конституційне подання також виступає Верховна Рада України.

У цих двох випадках звернення до КСУ є не правом, а обов’язком Верховної Ради України. Інакше відповідні дії, здійснені парламентом без висновку КСУ, будуть вважатися неконституційними.

Вимоги до змісту й форми конституційного подання закріплені у ч. 2 ст. 39 Закону. Зокрема, у конституційному поданні зазначаються: 1) повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та Закону; 2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням; 3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення; 4) правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні; 5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються); 6) перелік документів і матеріалів, що додаються. Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках (ч. 3 ст. 39 Закону).

Недотримання зазначених вимог може призвести до відмови у відкритті конституційного провадження, зокрема якщо: відсутні відомості про наявність у особи, яка підписала конституційне подання, повноважень представника за законом або уповноваженого за дорученням (Ухвала від 15.11.2006 р. № 11-у); надання невірних або суперечливих даних щодо реквізитів правового акта, конституційність якого оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення (Ухвали від 02.11.2004 р. № 68-у, 12.10.2005 р. № 32-у); ненадання належного правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності або необхідності в офіційному тлумаченні правового акта (Ухвала від 15.01.2004 р. № 1-у)[5].

Ст. 42 Закону закріплює другу форму звернення до КСУ – конституційне звернення. Суб’єктами права на конституційне звернення виступають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону).

Направляючи звернення до КСУ, автори повинні врахувати два важливих моменти. По-перше, за Законом однією з основних вимог до змісту конституційного звернення є наявність обґрунтування в офіційному тлумаченні положень Конституції та законів Украйни (ст. 42). По-друге, підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції та законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94).

У конституційному зверненні обов’язково зазначаються: 1) прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса за якою особа проживає, або повна назва та місце знаходження юридичної особи; 2) відомості про представника особи за законом чи уповноваженого за дорученням; 3) статті (окремі положення) Конституції та законів України, тлумачення яких має дати КСУ; 4) обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні Конституції та законів України; 5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються); 6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

До конституційного звернення має бути додано: 1) тексти статей (окремих положень) Конституції та закону України, офіційне тлумачення яких необхідно дати, із зазначенням джерел їх опублікування; 2) довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника за законом або уповноваженого за дорученням; 3) належним чином оформлені копії рішень судів або інших органів державної влади, які підтверджують факти неоднозначного застосування положень Конституції та законів України, що потребують офіційного тлумачення; 4) інші матеріали та документи, на які посилаються автори, обґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні положень Конституції та законів України. Правильність копій документів має бути належним чином завірена (печаткою (штампом) та підписом відповідної посадової особи юридичної особи за місцем роботи чи проживання). Конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Невідповідність конституційного звернення зазначеним вимогам є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження. Зокрема, такими порушеннями можуть бути: відсутність посилання на конкретні статті Конституції або закону України (Ухвала від 13.07.1999 р. № 41-у); відсутність належного правового обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні (Ухвала від 11.07.1997 р. № 34-у); недотримання суб’єктом права на конституційне звернення вимог щодо його належного оформлення, зокрема наявність численних помилок змістовного характеру (Ухвала від 10.07 1998 р. № 36-у)[6].

Відносно конституційних подань і звернень діє положення ч. 1 ст. 44 Закону, згідно з якою вони можуть бути відкликані за письмовою заявою суб’єктів, які їх направили до КСУ, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні. А у ст. 60 Закону підкреслюється, що конституційне подання або конституційне звернення надсилається до КСУ без стягнення державного мита. І лише у тому разі, якщо має місце зловживання правом на звернення до КСУ, останній після прийняття рішення про відмову у відкритті конституційного провадження у справі може прийняти рішення про стягнення з суб’єкта державного мита у розмірі, встановленому законом.

Попередня перевірка конституційних подань (звернень). Ця стадія конституційного судочинства докладно регулюється главою III Регламенту. Конституційні подання (звернення) надходять до КСУ поштою або безпосередньо до Секретаріату КСУ. Їх реєстрацію здійснює Служба документального забезпечення Секретаріату. Зареєстровані конституційні подання (звернення) перевіряє у невідкладному порядку Управління правової експертизи Секретаріату, яке має з’ясувати наступні питання: а) чи віднесено питання, про яке йдеться у поданні (зверненні) до компетенції КСУ; б) чи додержані вимоги до форми й змісту подань (звернень), передбачені ст.ст. 39, 42 Закону; в) чи направлені вони належним суб’єктами, передбаченими ст.ст. 40, 41, 43 Закону. Неналежно оформлені конституційні подання (звернення) Секретаріат КСУ повертає суб’єктам звернення, про що вказується у письмовому повідомлені.

Свідченням демократичності попередньої перевірки є норма, закладена у ч. 6 § 10 Регламенту, згідно з якою у разі якщо суб’єкт права на конституційне подання (звернення) не погоджується зі змістом надісланого йому відказного повідомлення, його лист та подання (звернення) передається безпосередньо керівникові Секретаріату КСУ або його заступнику для перевірки обґрунтованості рішення, прийнятого керівником підрозділу.

Такі ж конституційні подання (звернення), які відповідають формальним вимогам, доповідаються керівникові Секретаріату або керівникові Управління правової експертизи і за їх рішенням передаються у відповідний підрозділ Управління правової експертизи для підготовки попереднього висновку. Така підготовка здійснюється протягом 15 календарних днів.

Якщо ж виявиться, що з порушених у конституційному поданні (зверненні) питань КСУ приймав рішення, давав висновок або приймав Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження, суб’єкту права на таке подання (звернення) направляється повідомлення з Секретаріату КСУ із копією відповідного рішення висновку або Ухвали, що раніше приймалися КСУ.

Згідно з § 12 Регламенту конституційні подання (звернення) після їх опрацювання в Управлінні правової експертизи подаються керівником Секретаріату до Голови КСУ, який направляє їх у відповідну колегію суддів. На засіданні колегії затверджується кандидатура судді-доповідача, який і має підготувати матеріали на розгляд колегії суддів КСУ щодо відкриття або відмови у відкритті конституційного провадження.

Відкриття конституційного провадження. Відкриттю конституційного провадження передує вивчення конституційного подання (звернення) суддею-доповідачем (§ 13 Регламенту), що є обов’язковим елементом стадії відкриття проваджень. При вивченні порушених в конституційному поданні (зверненні) питань суддя-доповідач вирішує питання про витребування від суб’єктів, зазначених у ст. 19 Закону, необхідних документів та матеріалів, що стосуються справи; залучає відповідних спеціалістів для консультації, направляє подання (звернення) для підготовки наукового висновку, вносить на засідання колегії суддів пропозиції щодо призначення експертизи, а також щодо залучення учасників конституційного провадження. Суддя-доповідач має вивчити подання (звернення) протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня затвердження його кандидатури. Саме протягом зазначеного строку суддя-доповідач повинен передати до колегії суддів проект Ухвали про відкриття або відмову у відкритті конституційного провадження у справі.

Засідання колегії суддів проводяться у визначені для засідань дні. За результатами розгляду конституційних подань (звернень) і матеріалів, переданих суддею-доповідачем, на засіданні колегії суддів виноситься ухвала про відкриття або відмову у відкритті конституційного провадження. Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону у разі прийняття ухвали про відкриття провадження у справі, ця справа вноситься Головою КСУ на розгляд пленарного засідання, а у разі відмови у відкритті провадження – на розгляд засідання КСУ. До речі, якщо до КСУ надходить кілька подань (звернень), що стосуються того самого питання і щодо яких відкрито провадження у справах, вони об’єднуються в одне конституційне провадження ухвалою колегії суддів або КСУ (§ 22 Регламенту).

Згідно з § 24 Регламенту у разі прийняття ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження секретар колегії суддів не пізніше 10 днів з дня винесення такої ухвали направляє матеріали Голові КСУ для їх розгляду на засіданні КСУ. Якщо ж провадження відкрито, то тоді Секретаріат КСУ має оформити матеріали як судову справу, і за пропозицією судді-доповідача Голова КСУ призначає її для розгляду на пленарному засіданні КСУ.

У разі прийняття колегією суддів ухвали про відмову у відкритті провадження такі матеріали передаються на розгляд до засідання КСУ. Засідання КСУ у складі не менш як 11 суддів приймає рішення про відкриття або підтвердження відмови у відкритті конституційного провадження. Таке рішення приймається більше, аніж половиною присутніх на засіданні суддів.

Підстави для відмови у відкритті конституційного провадження вичерпно передбачені в ст. 45 Закону. Такими підставами є: 1) відсутність встановленого Конституцією України та Законом права на конституційне подання (звернення); 2) невідповідність конституційного подання (звернення) вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом; 3) непідвідомчість КСУ питань, порушених у конституційному поданні (зверненні).

Розгляд конституційних подань (звернень) на пленарному засіданні КСУ. Розгляд справи на пленарному засіданні КСУ – це стадія конституційного судочинства, під час якої здійснюється безпосередній розгляд справи у Залі засідань КСУ. Тільки в результаті пленарного засідання КСУ може бути прийнято рішення або винесено висновок у справі. Ті стадії конституційного судочинства, що передували розгляду на пленарному засіданні, є лише підготовчими щодо розгляду справи на пленарному засіданні. Лише під час пленарного засідання безпосередньо заслуховуються учасники конституційного провадження, досліджуються докази, здійснюється розгляд справи по суті, за результатами якого судді виносять рішення. Пленарне засідання КСУ, як правило, проводиться відкрито, за присутності осіб, які виявили бажання бути присутніми в залі засідань, що сприяє формуванню правосвідомості громадян.

Разом з тим § 30 Регламенту передбачає дві форми розгляду справ на пленарному засіданні КСУ:

- усні слухання, тобто шляхом безпосереднього заслуховування на пленарному засіданні всіх учасників конституційного провадження;

- письмові слухання, тобто шляхом заслуховування та аналізу зібраних матеріалів та документів, необхідних для забезпечення об’єктивного і повного розгляду справи.

Питання щодо форми слухань вирішує сам КСУ шляхом прийняття відповідної ухвали. Але усні слухання можуть проводитися за клопотанням сторін (ч. 3 § 30 Регламенту).

Важливою умовою розгляду справи на пленарному засіданні є встановлена Закону зовнішня форма поведінки усіх учасників та присутніх у Залі засідань КСУ. Забезпечення додержання порядку під час проведення пленарного засідання покладається на головуючого. Усі учасники конституційного провадження повинні беззастережно підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку у Залі засідань. Згідно зі ст. 53 Закону у разі виявлення неповаги до КСУ або перешкоджання проведенню його пленарного засідання порушник випроваджується із Залу засідань.

Пленарні засідання протоколюються та фіксуються технічними засобами. Протоколи пленарного засідання підписують головуючий та судді КСУ, які брали участь на пленарному засіданні. Ведення протоколів забезпечує Секретаріат КСУ (§ 8 Регламенту).

Регламент КСУ передбачає чіткий судовий ритуал, що має за мету забезпечити повагу до Суду, позитивний вплив пленарного засідання на громадян та належні умови для розгляду справи. Згідно з § 39 Регламенту, коли судді КСУ входять до Залу засідань і виходять з нього, всі присутні мають вставати. Учасники конституційного провадження дають пояснення, відповідають на запитання і ставлять запитання стоячи та лише після надання їм слова головуючим на пленарному засіданні. Формами звернення до КСУ, головуючого на пленарному засіданні, суддів КСУ є відповідно слова: «Високий суд», «Ваша честь», «шановний головуючий», «шановний суддя».

У призначений час головуючий на пленарному засіданні, перевіривши наявність кворуму (не менше 12 суддів), відкриває пленарне засідання КСУ і повідомляє, яка справа розглядається. Лише після відкриття пленарного засідання Суд може проводити всі необхідні процесуальні дії. Судовий розпорядник доповідає про явку учасників конституційного провадження. Головуючий на пленарному засіданні перевіряє повноваження учасників конституційного провадження. За умови неявки на пленарне засідання будь-кого з учасників конституційного провадження або відсутності у них належно оформлених повноважень, головуючий ставить на обговорення питання про можливість розгляду справи. Якщо КСУ визнає неможливим розгляд справи у зв’язку з неявкою учасника провадження, то розгляд справи відкладається за протокольною ухвалою КСУ (§ 35 Регламенту). Також головуючий на пленарному засіданні роз’яснює учасникам конституційного провадження їхні права та обов’язки.

Дослідження матеріалів справи, що розглядається на пленарному засіданні, починається з виступу судді-доповідача у справі, який доповідає про підстави для прийняття справи до розгляду і коротко викладає її зміст. Після цього він відповідає на запитання суддів КСУ. За пропозицією головуючого учасники конституційного провадження дають пояснення по суті. Послідовність та тривалість їх виступів визначається КСУ. Важливо, що згідно з ч. 2 § 43 Регламенту учасники провадження не мають права використовувати свої виступи для політичних заяв, декларацій тощо. Частіше всього за порушення цього правила головуючий позбавляє слова цих осіб.

Після пояснення учасників провадження запитання ставлять судді КСУ, інші учасники, а в разі необхідності – експерти з дозволу головуючого. Потім заслуховуються показання свідків. Перед заслуховуванням свідка головуючий встановлює особу, вік, рід занять, роз’яснює його права та обов’язки, а також попереджає про відповідальність за надання завідомо неправдивої інформації або відмову надати інформацію.

Для з’ясування питань, які мають значення для розгляду справи і потребують спеціальних знань КСУ може запросити на пленарне засідання експерта. Перед його виступом встановлюється особа, вік, місце роботи, науковий ступінь, вчене звання. Присутній на пленарному засіданні експерт має право знайомитися з дозволу КСУ з матеріалами справи, ставити запитання учасникам провадження, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, надавати правдивий висновок після викладення висновку експерт відповідає на запитання суддів КСУ, учасників конституційного провадження (§ 45 Регламенту).

На пленарному засіданні з ініціативи суддів КСУ або за клопотанням учасників провадження можуть бути оголошенні представлені ними документи. Після закінчення їх дослідження сторонам – учасникам провадження надається право для заключного виступу. Частина 2 § 49 Регламенту забороняє сторонам посилатися у заключному виступі на документи та обставини, які не досліджувалися на пленарному засіданні. Прикметно, що в судах загальної юрисдикції ця заборона розповсюджується також на діяльність суду, якому заборонено у судовому рішенні посилатися на ті документи і обставини, які не досліджувалися під час судових слухань. У конституційному процесі такої заборони для КСУ не існує. Тому КСУ може посилатися у своєму рішенні або висновку на ті правові принципи, позиції, аргументи, які й не дістали докладного вивчення під час пленарного засідання. Якщо КСУ після заключного виступу сторін визнає за необхідне з’ясувати додаткові обставини або дослідити нові докази, то виносить ухвалу про поновлення розгляду справи (§ 50 Регламенту).

Після визнання дослідження матеріалів справи завершеним, головуючий на пленарному засіданні оголошує про перехід до закритої частини пленарного засідання для прийняття рішення, надання висновку у справі. Якщо в процесі пленарного засідання будуть виявлені підстави щодо відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені ст. 45 Закону, КСУ припиняє провадження у справі шляхом винесення відповідної ухвали (ч. 1 § 51 Регламенту).

Прийняття рішень і дача висновків КСУ. Ця стадія докладно регулюється ст. 63 Закону і § 53 Регламенту. Прийняття рішення і дача висновків є вирішальною стадією конституційного судочинства. Тільки прийняттям відповідного рішення або висновку може бути вирішене питання, про яке йдеться у конституційному поданні (зверненні). Рішення та висновок є процесуальними актами, в яких у найбільш повній формі реалізується процесуальна функція Суду – функція вирішення конституційної справи по суті. Хоча рішення (висновок) КСУ є владно-імперативним актом, однак воно не створює норм права. Рішення КСУ є актом інтерпретації норми Конституції України або її застосування до спірних правовідносин.

Рішення приймаються, висновки даються КСУ поіменним голосуванням шляхом опитування суддів (ч. 1 ст. 63 Закону). На закриту частину пленарного засідання вноситься проект рішення, висновку у справі, підготовлений суддею-доповідачем на основі матеріалів справи, досліджених КСУ у процесі її розгляду. Кожний суддя КСУ, який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення, висновку у справі або перелік питань, які визначають суть рішення, після чого він може наділятися повноваженнями судді-доповідача. У разі надходження кількох проектів рішень, висновків у справі КСУ приймає за основу один з них. На закритій частині пленарного засідання судді КСУ вільно викладають свої думки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, висновку у справі. Тривалість та кількість виступів суддів КСУ на закритій частині пленарного засідання не обмежується. На голосування в цілому ставиться проект рішення, висновку у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів КСУ. Судді КСУ не мають права утримуватися від голосування. Рішення, висновок КСУ підписують не пізніше 7 днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі судді КСУ, які голосували «за» і «проти» прийняття рішення, надання висновку. Підписання суддею КСУ прийнятого рішення наданого висновку КСУ за його участю є обов’язковим. Закрита частина пленарного засідання стенографується і протоколюється. Але у протоколі фіксуються лише питання, які ставилися на голосування, та результати голосування. Виступи суддів КСУ на закритій частині пленарного засідання, не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями КСУ. Для ведення протоколу судової частини запрошується секретар судового засідання. Протокол підписують усі судді КСУ, які були присутні на закритій частині пленарного засідання (§ 53 Регламенту).

Ст. 64 Закону закріплює право судді КСУ на окрему думку. Такий суддя теж повинен підписати відповідне рішення або висновок КСУ, але незалежно від того, голосував він «за» чи «проти», він може додати до цього рішення свою окрему думку у 7-денний строк від дня голосування. Найчастіше окрема думка судді додається до рішення тоді, коли він голосував «проти», але ніщо не перешкоджає судді подати свою окрему думку навіть якщо загалом він згоден з прийнятим рішенням, але бажає наголосити, наприклад, на певних нюансах в аргументації цього рішення. Важливою ознакою окремої думки в конституційному судочинстві є те, що на відміну від судів загальної юрисдикції, вона публічно оголошується і публікується разом з прийнятим рішенням.

Згідно зі ст. 67 Закону рішення і висновки КСУ офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються разом з окремою думкою у «Віснику КСУ» та в інших офіційних виданнях України.

Порядок виконання рішень і висновків КСУ. Закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Вказане конституційне положення зумовлює ефективність актів КСУ, обумовлює їх юридичну силу, забезпечує самостійне і незалежне здійснення ним судової влади шляхом конституційного судочинства.

Як зазначається в Рішенні КСУ від 14.12.2000 р. у справі про порядок виконання рішень КСУ, «втрата чинності окремих положень закону безпосередньо пов’язана з ухваленням рішення КСУ, а не з прийняттям правового акта на його підтвердження чи виконання». Таким чином, рішення КСУ повинно виконуватися незалежно від подальшої поведінки законодавця або іншого нормотворчого органу. У будь-якому разі неконституційна норма застосуванню не підлягає, оскільки вона усунена з системи чинного права. Як підкреслюється у згаданому Рішенні, «рішення КСУ мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади».

У Рішенні від 01.12.2004 р. у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу КСУ зазначив, що зменшення рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних не допускається. Але незважаючи на таке рішення, Верховна Рада України у Законі України «Про Державний бюджет на 2005 рік» обмежила розмір пенсій та інших виплат суддям. Тому КСУ у черговий раз був змушений розглядати це питання та визнавати зазначені положення неконституційними у Рішенні[7] від 11.10.2005 р.

Деякі Рішення КСУ періодично ігноруються посадовими особами. Так, згідно з Рішенням КСУ від 07.07.1998 р. у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України народний депутат України не має права голосувати за іншого народного депутата на засіданні Верховної Ради України. Але така практика, звісно, вже давно стала повсякденною в українському парламенті.

Певна спроба зробити порядок виконання рішень КСУ більш ефективним зроблена у ч. 2, 3 ст. 70 Закону. Згідно з ними у разі необхідності КСУ може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. КСУ має право вимагати від вказаних органів письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку КСУ.

На відміну від інших конституційних судів (наприклад, ФРН) КСУ, визнавши неконституційними норми, що були покладені в основу рішень загальних судів, не може відмінити ці рішення. Однак згідно зі ст. 74 Закону КСУ може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

 

Рішення та правові позиції Конституційного Суду України

 

§ 1. Поняття та види рішень Конституційного суду України.

Діяльність органів конституційної юрисдикції пов'язана з прийняттям певних актів, які опосередковують про­цес здійснення ними своїх повноважень, а також виступають як засіб юридичного оформлення результатів такої діяльності. Акти КСУ (далі КСУ) є засобом формалізації його волі як єдиного в державі органу конституційної юрисдикції. Часто рішеннями КСУ узагальнено називають усі акти, які він приймає в процесі своєї діяльності. У цьому разі термін «рішення» вживається в широкому його значенні.

Конституція України вказує на два основних види актів КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції: 1) рішення — їх КСУ ухвалює з пи­тань конституційності законів та інших правових актів та офіційного тлумачення Конституції України та законів України (ст. 150); 2) висновки – їх КСУ дає в справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідуван­ня і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151).

У главі 8 Закону України «Про КСУ» «Рішення і висновки КСУ» передбачаються основні види актів, які приймаються в конституційному судочинстві. Крім цього, ст. 50 Закону передбачено можливість прийняття КСУ процесуальних ухвал про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження в справі в КСУ.

Види актів КСУ визначаються та­кож Регламентом КСУ. Так, згідно з параграфом 54 Регламенту залежно від питань, що вирішуються на пленарному засіданні КСУ, акти КСУ можна поділити на процесуальні (щодо розгляду справ і вирішення конституційних спорів по суті) та з інших питань (які не стосуються розгляду справ). Процесуальними актами Конституційного Суду України є ухвали (в тому числі протокольні), рішення, висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону «Про КСУ) (далі Закон) КСУ за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає рішення.

Рішення є правовим актом органу судової влади, в якому офіційно закріплені його правові позиції з питань матеріаль­ного і процесуального права. Рішенню КСУ характерні такі специфічні о з н а к и.

По-перше, має загальнообов'язковий характер, оскільки воно виноситься від імені України колегіальним судовим орга­ном, ухвалюються згідно з особливою проце­дурою розгляду справ і є обов'язковим до виконання для всіх органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, інших суб'єктів владних повноважень, фізичних та юри­дичних осіб.

По-друге, має не тільки правове, а й доктринальне значення. Адже в інтерпретаційних актах КСУ знаходять своє відображення основні конституційні цінності: права і свободи людини, народовладдя, верховенство права тощо. Рішення представляють собою поєднання науково-теоретичних підходів з конституційною практикою.

По-третє, за своєю юридичною природою рішення є особливим видом актів правозастосування та є інтерпретаційним актом. Адже під час розгляду конкретної справи КСУ застосовує Конституцію України та виявляє конституційний зміст правового акта, а також інтерпретує, тлумачить Конституцію України, що є основою його право­вої позиції з конкретної справи.

Таким чином, рішення КСУ – це правовий акт, прийнятий Судом в межах своєї компетенції та в установленому Законом процесуальному порядку, в якому встановлюється зміст правового акта, що є предме­том конституційного контролю, та здійснюється тлумачення Конституції та законів України.

Також згідно зі ст. 150 Конституції України КСУ дає рішення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України (тут слід звернути увагу на певну неузгодженість зі статтею 150 Конституції статті 62 Закону, відповідно до якої у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України КСУ дає висновки).

Крім того, орган конституційної юрисдикції України приймає рішення і з організаційних питань внутрішньої діяльності КСУ: про затвер­дження Регламенту, положення про секретаріат, постійні комісії, про утворення Колегії суддів КСУ, про припинення повноважень судді КСУ, про дострокове звільнення з посади Голови КСУ, його заступників, про службові відрядження суддів та ін.

Висновки КСУ даються у справах, передбачених статтями 151, 159, а також п. 28 ст. 85 Конституції України: про відповідність Конституції України чинних міжнарод­них договорів України або тих міжнародних договорів, які вно­сяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ч. 1 ст. 151 Конституції України); про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту (ч. 2 ст. 151 Конституції України); відносно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України); про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (п. 28 ст. 85 Конституції України).

При цьому висновок КСУ про відповідність Конституції України чинних міжнарод­них договорів України або тих міжнародних договорів, які вно­сяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, дається виключно за зверненням Президента або Кабінету Міністрів. Наприклад, суб'єкт права на конституційне подання — 51 народний депутат — звернувся до Конституційного Суду з клопотанням визнати Закон «Про ратифікацію Угоди про формування Єдино­го економічного простору» включно з Угодою про форму­вання Єдиного економічного простору та Концепцією формуван­ня Єдиного економічного простору неконституційним.

Народні депутати України стверджували, що зазначений Закон із застереженням «Україна братиме участь у формуванні та функ­ціонуванні Єдиного економічного простору в межах, що відпо­відають Конституції» є таким, що не відповідає Конституції, оскільки це застереження, на їх думку, не фіксує з необхідною точністю позицію України, а відтак — дає можливість тлумачити його як згоду України брати участь у всіх етапах формування Єдиного економічного простору та його утвореннях. При цьому основна увага в конституційному поданні приділяється аналізу статей Угоди та положень Концепції. Розглянувши надані матеріали, Конституційний Суд зазна­чив, що за Конституцією він дає висновки про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів або тих міжнарод­них договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання зго­ди на їх обов'язковість, виключно за зверненням Президента або Кабінету Міністрів (ч. 1 ст. 151 Конституції України). Згідно з правовою позицією Конституційного Суду у випад­ках, коли порушені в конституційному поданні питання стосу­ються не Закону про ратифікацію, а текстів ратифікованих ним міжнародних договорів, з цих питань до Конституційного Суду мають право звертатися тільки суб'єкти, визначені частиною першою статті 151 Конституції України[8].