Окрема думка судді Конституційного Суду України.

Окрема думка судді КСУ– це офіційно виражена ним думка, яка відображає власну правову позицію судді у відповідній справі, що була розглянута Судом, і спрямована на уточнення окремих положень, або заперечення висновків та рішень Суду або їх обґрунтування. Визнання права на окрему думку показує творчі начала діяльності КСУ, є гарантією рівності прав та незалежності суддів, як зовнішньої – від законодавчої та виконавчої влади, так і внутрішньої. Окрема думка представляє інтерес для творчого розвитку теорії конституціоналізму та юридичної науки, сприяє нестандартному мисленню суддів. Європейські конституційні суди визнають інститут окремої думки судді (Греція, Іспанія, Молдова, Німеччина, Португалія, Угорщина та ін.).

Аналіз вітчизняного законодавства свідчить, що окрема думка, яка публікується разом з рішенням Конституційного Суду України — притаманна саме конституційному правосуддю. Суддя викладає свою протилежну офіційній інтер­претації думку на рівні індивідуальної правосвідомості, що сприяє уточненню, роз'ясненню, розумінню діалектики різ­них підходів до оцінки високо компетентними правознавцями правових явищ, які досліджувалися Судом.

Право судді КСУ на окрему думку докладно регулюється ст. 64 Закону і §56 Регламенту КСУ. Законом передбачено право судді КСУ висловити окрему думку з приводу прийнятих рішень, висновків. За змістом цієї статті окрема думка судді КСУ, яка викладена письмово, є невід'ємною частиною відповідного акта КСУ. Необхідно зазначити, що відповідно до §54 Регламенту КСУ наведений перелік актів єдиного органу конституційної юрисдикції є ви­черпним, що унеможливлює додавання окремої думки судді КСУ до інших актів КСУ, у тому числі процесуальних ухвал.

Відповідно до § 56 Регламенту КСУ суддя КСУ, який підписав рішення, висновок, має право викласти у письмовій формі свою окрему думку у справі, незалежно від того, голосував він «за» чи «проти». Такий суддя може додати до цього рішення свою окрему думку у 7-денний строк від дня голосування. Надання суддею КСУ окремої думки з приводу прийнятих рішень, висновків кореспондується з ч.4 ст. 19 Закону, за якою суддя КСУ має право публічно висловлювати свою думку лише щодо тих справ, у яких КСУ прийнято рішення чи дано висновок.

Окрема думка у ст. 64 Закону визначається як окрема думка cудді, який підписав рішення чи висновок КСУ. Йдеться про власну аргументацію судді, яка стосується іншої моделі конституційно-правового регулювання.

Окремі думки суддів КСУ містять доктринальні погляди на деякі аспекти справи, яка була на розгляді КСУ. Як свідчить зарубіжний досвід, окремі думки суддів інколи служать основою для перегляду правових позицій органами конституційної юрисдикції.

Наприклад, у США, на відміну від України, окремим думкам суддів Верховного Су­ду США (який виступає у цій державі органом спеціального конституційного контролю) може бути надано прецедентний характер. В Україні ж окрема думка судді КСУ виноситься суддею від власного імені, виступає його осо­бистою позицією у справі та не породжує юридичних наслідків, отже має доктринальне значення. Наявність інституту окремої думки суддів КСУ є свідченням де­мократизму конституційної юстиції України.

Слід також зазначити, що як випливає зі змісту ст. 64 Закону висловлювати окрему думку щодо рішення, висновку КСУ має лише той суддя КСУ, який брав участь у розгляді справи та підписав зазначений акт єдиного органу конституційної юрисдикції.

§ 4. Правові позиції Конституційного Суду України: поняття, та юридична сила (природа).

Характеристика юридичної природи рішень КСУ як нормативно-інтерпретаційних актів у значному ступені пов’язана з правовими позиціями, які в них формулюються. Але, на сьогодні зокрема, потребує наукового дослідження таке явище як «правові позиції» КСУ: їх поняття та правова природа, юридична сила, основні риси, методи їх виявлення у тексті актів Суду, можливість перегляду.

Виникнення правових позицій обумовлено потребою в забезпеченні КСУ таких конституційних принципів, як рівність конституційних прав і свобод громадян, так і рівність їх перед законом, адже здійснюючи конституційний контроль, КСУ повинен давати вірне розуміння тієї чи іншої норми закону, яке, як і сама норма, має однозначно застосовуватися суб’єктами правовідносин і забезпечувати як рівність конституційних прав і свобод громадян, так і рівність їх перед законом. Відтак, інтерпретація КСУ норми закону в силу юридичної природи рішень КСУ стає обов’язковою для всіх суб’єктів права, в тому числі для самого Суду.

Ні Конституція України, ні Закон України «Про КСУ», ні Регламент КСУ не містять поняття «правова позиція». Натомість в статті 73 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» від 21.07.1994р. № 1-фкз згадується вказане поняття: «У випадку, якщо більшість суддів, що приймають участь в засіданні палати, схиляються до необхідності прийняти рішення, яке не відповідає правовій позиції, викладеній у раніше прийнятих рішеннях КС РФ, справа передається на розгляд на пленарному засіданні».

В юридичній літературі не існує єдиної позиції стосовно визначення поняття пра­вових позицій КСУ. Їх розглядають: як обґрунтування кінцевого висновку суду, який міститься в резолютивній частині рішення, сформульоване у вигляді правових висновків, установок, що утворюють інтелектуально-юридичний зміст рішення і мають загальнообов’язкове значення; як виявлені і сформульовані конституційним судом на прикладі дослідження конституційності оспорюваної норми правові принципи, придатні для вирішення групи аналогічних справ, які мають прецедентне значення; систему правових аргументів, правових положень, правового розуміння Конституційного Суду, його загальні правові орієнтири, вироблені правила, що мають прецедентний характер, як рішення КСУ, що виражає розуміння ним конкретних положень Конституції у її співвідношенні з правовою нормою, яка перевіряється з метою усунення невизначеностей, про які йдеться у зверненні до Конституційного Суду, результат інтерпретаційної діяльності КСУ у формі висновків, роз’яснень, право положень, доктрин, у яких містяться тлумачення неявного смислу закону, правова оцінка або правове визначення, сукупність правових уявлень та знань щодо вирішення конкретної ситуації, які є обов’язковими для всіх суб’єктів правовідносин.

Таким чином, правові позиції КСУ – це інтерпретаційнеуявлення (висновки) загальнообов’язкового характеру внаслідок тлумачення Конституції і виявлення судом конституційного змісту положень законів та інших нормативних актів у межах компетенції Конституційного Суду, що знімають конституційно-правову невизначеність і є правовою підставою остаточних рішень (ухвал) Конституційного Суду.

Правові позиції КСУ є наслідком конституційного судо­чинства, результатом його з’ясування або роз’яснення, офіційної інтерпретації поло­жень Конституції України та законів України, проведення необхідних досліджень і вивчення матеріалів справи.

В основу правової позиції Суду покладено наукові знання, конституційні принци­пи, правові доктрини. Першоджерелом правової позиції є наукова і професійна правосвідомість самих суддів КСУ, на підставі якої формується їх судова воля. Проявом судової волі є інтелектуальна діяльність що­до з’ясування і роз’яснення волі Основного Закону, матеріалізованої в його нормах, а також застосування всієї сукупності способів і прийомів тлумачення, які допомагають визначити єдине можливе розуміння суті предмета конституційного розгляду. Саме воля більшості суддів КСУ і формує так звану правову по­зицію, яка долає невизначеність, що виникла у конкретному конституційному спорі.

Правові позиції КСУ мають такі особливості: 1) вони мають загальний характер, тобто розповсюджуються не тільки на конкретний випадок, що став предметом розгляду КСУ, а й на аналогічні випадки, які трапляються в юридичній практиці. 2) вони мають офіційний, обов’язковий характер, а саме мають таку ж юридичну силу, як і рішення Суду. 3) вони мають певні внутрішні особливості, оскільки виконують роль нормативної бази у правовій системі, а таокж є орієнтиром у правовторчості та правозастосуванні.

Співвідношення понять «рішення» і «правова позиція» КСУ. Правові позиції КСУ нерозривно пов’язані з рішеннями КСУ. Деякі вчені ототожнюють поняття «правова позиція» та «рішення» КСУ, однак більшість вчених ці поняття розділяють.

Рішення КСУ в цілому присвячено вирішенню однієї проблеми – відповідає чи не відповідає Конституції норма, яка оспорюється суб’єктом конституційного подання. Предмет розгляду КСУ визначається предметом подання – це та конкретна норма, з приводу якої здійснюється конституційне судочинство. Зміст цієї конкретної норми визначається правовою позицією законодавчих органів. Оспорювана в КСУ норма – це завжди конкретна правова норма, але висновки КСУ в зв’язку з перевіркою її конституційності, засновані на витлумаченні конституційних норма та принципів, мають, як правило, більш загальне значення. Ці висновки можуть бути поширені і на аналогічні за юридичним змістом норми, що містяться в інших законах та підзаконних актах.

Правові позиції можуть міститися не тільки у рішеннях, а й у висновках та ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження. Наприклад, у Висновку від 11 липня 2001 року № 3-в у справі про Римський Статут Конституційний Суд зазначив, що надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів віднесено до повноважень Верховної Ради – парламенту, який через обраних до нього представників – народних депутатів – репрезентує волю народу. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, стають частиною національного законодавства. Саме у таки спосіб здійснюється народний суверенітет щодо поширення юрисдикції міжнародних судових органів на територію України (за умови, що положення їх статутів не суперечать Конституції).

При розгляді звернень на пленарних засіданнях КСУ приймає або рішення про прийняття звернення до провадження, або так звані «відмовні» ухвали. У «відмовних» ухвалах повинні міститися процесуальні правові позиції КС, які означають тлумачення не норм Конституції, а норм Закону «Про КСУ» про підвідомчість та допустимість розгляду справ.

Слід мати на увазі, що процесуальні правові позиції перш за все стосуються формування правил підвідомчості та допустимості, за допомогою яких КС регулює кількість справ, що відбираються для розгляду в судових засіданнях. Процесуальні правові позиції і правові позиції КС мають різну природу. Наприклад, в Ухвалі від 10 липня 1998 року КС вказав, що впорядкування конкретних державно-службових відносин, усунення суперечностей та заповнення прогалин у чинному законодавстві до компетенції Конституційного Суду не віднесено; в Ухвалі від 28 лютого 2001 року №1-у КС наголосив, що не підпадають під його юрисдикцію правові акти регламентного характеру, зокрема Постанова «Про прийняття в першому читанні проекту Земельного кодексу України».

Матеріально-правові позиції містяться і в Ухвалі КСУ від 5 березня 1998 року № 15 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів щодо відповідності Конституції абзацу 8 ч. 1 ст. 73 Кодексу законів про працю України КСУ наголосив, що вирішення політичних питань суперечить призначенню Конституційного Суду як єдиного органу конституційної юрисдикції (ч. 1 ст. 147 Конституції), оскільки будь-яка політична діяльність є несумісною з діяльність як суддів судів загальної юрисдикції, так і суддів Конституційного Суду (ч. 2 ст. 127, ст. 149 Конституції).

Але не у кожній ухвалі КСУ існує нова правова позиція. Іноді для оцінки оспорюваної норми КСУ вдається до своїх минулих позицій. Однак, у цьому випадку в кожній новій ухвалі КС йдеться про іншу оспорювану норму[13].

Місце правових позицій у структурі рішень КСУ. Правові позиції КСУ можуть міститися як у резолютивній, так і мотивувальній частині рішень і висновків. Як правило при ознайомленні з рішенням чи висновком КСУ основна увага приділяється позиції цього органу, яка висловлена ним у резолютивній частині і яка, власне, становить суть рішення органу конституційної юрисдикції. Водночас багато таких позицій, на яких базується остаточне рішення КСУ і на основі яких ухвалюються його приписи, містяться в мотивувальній частині, де вони спеціально не виокремлюються поміж інших положень рішення.

Так, у рішенні КСУ від 25.06.2008р. № 12-рп/2008 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про статус народного депутата України», частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України та офіційного тлумачення положень пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81, частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про перебування народного депутата України у депутатській фракції) правові позиції містяться як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах.

Натомість, у рішенні КСУ від 26.02.2009р. № 6-рп/2009 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 85 Конституції України правова позиція міститься у мотивувальній частині рішення, а у резолютивній частині рішення на її підставі дається остаточний висновок. Ще одним прикладом розміщення правових позицій КСУ у мотивувальній частині його акту є рішення від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Юридична сила правових позицій. Вона випливає з юридичної сили актівКСУ. Вони є обов'язковими для всіх органів і посадових осіб держави, а не лише для учасників конкретного конституційного провадження. При цьому правові позиції КСУ мають однакову юридичну силу і є обов'язковими до виконання незалежно від того, в якій ча­стині акта вони викладені. Це випливає із загальнообов'язкового характеру його актів, а саме: з положення ч. 2 с. 150 Конституції України про обов'язковість рішень КСУ з питань конституційності правових актів і з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також з ст. 69 Закону «Про КСУ», за яким рішення і висновки КСУ рівною мірою є обов'язковими до виконання. Тобто питання про юридичну силу окремо положень мотивувальної та резолютивної частин актів КСУ в законодавстві не порушується, а рішення (висновок) КСУ розглядається як цілісний акт. Тому правові позиції КСУ мають таку саму юридичну силу, як і акти, в яких вони викладені.

КСУ у своїх рішеннях не вказував про юридичну силу правових позицій. А, наприклад Конституційний Суд РФ навпаки у своїй ухвалі від 8 жовтня 2008 року зазначив, що положення мотивувальної частини ухвали Конституційного Суду, що містять тлумачення конституційних норм або встановлюють конституційний зміст закону, на яких ґрунтуються висновки Конституційного Суду, сформульовані у резолютивній частині цієї ж постанови, відображають правову позицію Конституційного Суду РФ і також носять обов'язковий характер.

Питання перегляду Конституційним Судом України своїх правових позицій. Вплив правових позицій Суду на правотворчу та правозастосовчу діяльність в Україні.

КСУ, не має права своїми рішеннями створювати нові правові норми. Проте прийняття будь-якого рішення КСУ — як щодо встановлення відповідності Конституції України окремих правових актів, так і щодо тлумачення Конституції та Законів України — передбачає певні нововведення у правових позиціях для законодавця, що спонукає його до їх врахування під час законотворчої діяльності з метою врегу­лювати відносини внаслідок втрати чинності положень норм за­конів, що були визнані неконституційними, або у перегляді систе­ми законодавства на предмет відповідності правовим позиціям, висловленим у рішеннях КСУ. При цьому такі новели можуть носити різний характер. Так, з одного боку, окремі рішення містять пряму вказівку на те, що саме має зробити той чи інший орган (зокрема Верховна Рада України) для виконання рішення з огляду на обов'язковість правових позицій. Інші ж рішення такої вказівки не містять, але внаслідок втрати чинності нормою, визнаною неконституційною, відповідний орган для забезпечення цілісності правового регулювання суспільних відносин та уникнення прогалин має узгодити відповідні правові акти із положеннями Конституції України та рішеннями КСУ. Однак є також досить багато рішень, якими надається офіційне тлумачення, а також визнаються некон­ституційними окремі правові акти чи їх положення, які фактично не вимагають внесення змін до акта, положення якого тлумачили­ся чи визнані такими, що суперечать Основному Закону, однак внаслідок самого прийняття рішення КСУ може значною мірою змінюватися правове регулювання пев­ного кола суспільних відносин, що також означає певну новелу у законодавстві. Так, незважаючи на те, що КСУ не повинні створюватися нові правові норми, цей орган має істотний вплив на систему права України, а правові позиції вчені-юристи, як і судді, вважають специфічним джерелом права у доктринальному розумінні.

КСУ, формулюючи правові позиції у своїх рішеннях, суттєво впливає на праворозуміння положень Конституції України, та збагачує конституційне право як базову галузь всієї системи національного права України. Зокрема, КСУ значно розширив розуміння конституційних прав і свобод людини і громадянина, особливо стосовно права на життя, виборчих прав, права на свободу об’єднань, на участь в управлінні державними справами, права на працю, на соціальний захист, на­лежний життєвий рівень, охорону здоров’я, освіту тощо.

Більше того, визнання певного поло­ження таким, що суперечить КУ, внаслідок чого воно автоматично втрачає чинність, нерідко істотно змінює право­вий статус окремих органів або посадових осіб, змінюючи їх компетенцію, впливаючи на їх права та обов'язки. Зокрема, рішен­ням КСУ у справі про Закон України «Про Вищу раду юстиції» визнано неконституційними положення зазначеного Закону, згідно з якими народні депутати України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини мали право ініціювати перед Вищою радою юстиції питання щодо звер­нення із поданням про звільнення судді з посади. Втрата чинності визнаних неконституційними положень Закону істотно вплинула на повноваження народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також опосередковано вплинула і на статус суддів.

Конституційна юрисдикція, яка застосовується у випадках кон­ституційних спорів (конфліктів), а також з метою надання офіцій­ного тлумачення нормам права, єдина здатна збагачувати своїми правовими позиціями (висновками) правотворчість і законодавче регулювання суспільних відносин. Таким чином, створюються умови, щоб відповідні правові норми застосовувалися саме в тому значенні, яке визначив КСУ. Водночас тлумачення КСУ окремих положень законодавства, впливаючи на застосування правових норм, також нерідко впливає на обсяг повноважень, права та обов'язки, органів влади та посадових осіб. Наприклад, рішеннями КСУ щодо депутатських запитів до органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури і суду лише надано тлумачення положень Конституції України та законів України, а внаслідок такого тлумачення визнано, що депутати не мають права звертатися до зазначених вище органів із вимогами та пропозиціями у конкрет­них справах щодо здійснення цими органами своїх повноважень щодо розслідування злочинів, підтримання державного обвинува­чення, розгляду справ тощо. Тобто саме по собі тлумачення (в си­лу того, що рішення КСУ є обов'язко­вими до застосування) також впливає на діяльність публічної вла­ди, компетенцію органів влади та посадових осіб.

Питання перегляду КСУ своїх правових позицій. У літературі немає єдиної точки зору щодо питання можливості перегляду КСУ своїх правових позицій. Одні науковці вважають, що забезпечуючи стабільність Конституції України, відстоюючи демократичні прин­ципи, КСУ не може відхилятися від сформованих ним право­вих позицій, змінювати їх, у протилежному разі він перетвориться на суд загальної юрисдикції[14]. Інші стверджують, що правові позиції КСУ можуть і повинні застосовуватися як прецеденти де-факто, за умови незмінності основних конституційних принципів та засад, встановлення яких належить до повноважень єдиного суб’єкта установчої влади – народу України[15].

Рішення КСУ зберігають юридичну силу і не підлягають перегляду, а тому залишаються в силі і сформульовані в них правові позиції. КС може повернутися до кожної з них в майбутньому, коли вона буде відповідати новим суспільним умовам»[16]. Такої ж точки зору дотримується і В. В. Речицький, наводячи приклади з практики діяльності Верховного Суду США, який своїми рішеннями з приводу захисту громадянських прав у ХХстолітті неодноразово скасовував власні ж рішення з цього питання періоду ХІХ століття. Останніми допускалися відверто сегрегаційні підходи у визначенні правового статусу певних категорій населення Сполучених Штатів - чорношкірі, китайці, японці. Тобто Верховний Суд США в різний час по-різному розумів одні й ті ж самі норми федеральної Конституції. Просто рівність у дев'ятнадцятому столітті розуміли суттєво вужче, ніж у столітті двадцятому[17].

 

[1]Селіванов А.О. Верховенство права в конституційному правосудді: аналіз конституційної юрисдикції [текст] / А.О. Селівнов– К.,; Х.: Акад. прав. наук України, 2006. ‒ 400 с.

[2] Селіванов А.О. Питання теорії конституційного правосуддя в Україні [текст] / А.О. Селіванов, А.А. Стрижак. – К.: Логос, 2010. ‒ 276 с.

[3] Селіванов А.О. Конституційна юрисдикція: поняття, зміст, принцип верховенства права, правові позиції по справах прав людини і конституційних конфліктів у сфері публічної влади [текст] / А.О. Селиванов. – К.: ІнЮре, 2008. – 120 с.

[4] Кононов А.Л. Право на особое мнение [текст] / А.Л. Кононов // Закон. – 2006. ‒ № 11. – С. 45.

[5] Закон України «Про КСУ»: наук.- практ. комент. – С. 143 – 145.

[6] Закон України «Про КСУ»: наук.- практ. комент. – С. 151-152.

[7] Бринцев В. Належне виконання рішень Конституційного Суду України як одна з головних складових ефективності конституційного судочинства [текст] / В. Бринцев // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. - № 2. – С. 79.

[8] Ухвалавід 1 березня 2005 року № 17-у у справі за конституційним поданням 51 народного депутата щодо відповідності Конституції (конституційності) Зако­ну «Про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору» від 20 квітня 2004 року № 1683-1V включно з Угодою про формування Єдиного економічного простору та Концепцією формування Єдиного економічного простору

 

[9] Ухвала від 8 травня 1997 року № 11-з у справі за конституційним зверненням Романчука Миколи Павловича щодо офіційного тлумачення положення статті 102 Конституції

[10] Тацій В. Я. Межі тлумачення Конституційним Судом Конституції і законів України [текст] / В. Я. Тацій, Ю.М. Тодика // Вісник КСУ. К. 2002. - № 2. – С. 62-63.

[11] Селіванов А.О. Хто відповідальний за виконання рішення Конституційного Суду України? [текст] / А.О. Селиванов // Голос України. ‒ 2011. ‒ 22 березня.

[12] Барабаш Ю.Г. Преюдиціальність рішень Конституційного Суду України: проблемні питання теорії та практики. [текст] / Ю.Г. Барабаш. // Право України -. 2010. - № 6. – С. 51.

[13] Гаджиев Г.А. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации [текст] / Г.А. Гаджиев // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. ‒ 1999. ‒ №3 (28) ‒ С. 82-83, 85.

[14] Тесленко М. Юридична сила і значення правових позицій Конституційного Суду України [текст] / М. Тесленко // Вісник Конституційного Суду України. ‒ 2003. - №4. – С. 41.

[15] Стрижак А. А. Конституція України в актах Конституційного Суду України (аналіт. огляд та комент). [текст] / А. А. Стрижак. ‒ К.: Ін Юре, 2010. – С. 16.

[16] Зорькин В. Д. Россия и Конституция в ХХІ веке. [текст] / В. Д. Зорькин. ‒ М.: Норма, 2008. –С. 133.

[17] Речицький В. Конституційний процес: оздоровчі процедури [текст] / В. Речицький / [Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/7/5453140/