Інститути конституційного права України

Під інститутом (від лат. institutum - настанова, установа) конституційного права прийнято розуміти: сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу; відповідну систему норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини, що складають відносно самостійну групу; визначена сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні і взаємопов'язані відносини, що утворюють досить відокремлену і сталу групу; сукупність відносно обумовлених норм конституційного права України, що регулюють однорідні суспільні відносини всередині галузі права; об'єднання норм конституційного права за характером і змістом тощо. Схожі визначення існують і в інших галузевих юридичних науках.

Отже, інститут конституційного права - це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сформовану, цілісну і відносно обособлену групу функціонально взаємообумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.

Інституту конституційного права властиві такі загальні юридичні ознаки, як єдність нормативного матеріалу; цільність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, що є предметом конституційного права; однорідність суспільних відносин (тобто певного сегмента цих відносин), які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут конституційного права; єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту; автономність існування нормативного матеріалу в межах інституту; функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту; зовнішнє уособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, самостійних законів, самостійних розділів законів чи підзаконних нормативно-правових актів тощо.

До того ж інститути конституційного права мають власну внутрішню організацію, тобто структуру під якою слід розуміти їх внутрішню побудову, зміст якої визначається генетико-онтологічними, структурно-предметними і функціональними правовими зв'язками між нормами конституційного права, об'єднаними у межах такого інституту. Тобто структура інституту конституційного права України - це взаємозв'язок функціонально обумовлених і структурно упорядкованих складових інституту конституційного права України,

Основними елементами структури інститутів конституційного права України є: нормативний зміст конкретного інституту конституційного права України, який виражається в титульній категорії цього інституту; принципи інституту конституційного права України; функції інституту конституційного права України; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються норами інституту конституційного права України (права й обов'язки основних інституціоналізованих суб'єктів й організаційно-правові форми їх діяльності); конституційно-правові режими інститутів конституційного права України; гарантії інституту конституційного права України.

Інститути конституційного права є різноманітними за своїми юридичними властивостями. Зокрема, за предметом слід виділяти такі основні інститути конституційного права України: інститут основ конституційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, інститут форм безпосередньої демократії, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо.

Інститут основ конституційного ладу України представлений сукупністю конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з загальними засадами суспільного та державного ладу в Україні. Цей інститут визначає основні принципи суспільного і державного ладу України, завдання і цілі держави і суспільства. їх функції та гарантії. інститут основ конституційного ладу є одним із найбільш важливих інститутів у системі конституційного права України, а його нормативні положення знаходять своє об'єктивне продовження в усіх інших основних Інститутах.

Інститут основ конституційного ладу об'єктивізується, в першу чергу, в Розділі І "Загальні засади" Конституції України та інших нормативних положеннях чинного законодавства України. Зокрема. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. втілює саме норми конституційного права, що будуть покладені в основу конституційної реформи, націленої, в першу чергу, на якісну зміну основ суспільного та державного ладу України.

Іншим важливим інститутом конституційного права є інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Він представлений сукупністю конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з належністю особи до громадянства України та правами, свободами і обов'язками людини і громадянина та їх гарантіями. Цей інститут насамперед регулює підстави і порядок набуття громадянства України, підстави і порядок припинення громадянства України та конституційно-правовий статус органів, що уповноважені вирішувати питання, пов'язані з громадянством України. Окрім того, відповідні норми забезпечують правове регулювання конституційно-правового статусу іноземців і осіб без громадянства в Україні.

Основною складовою частиною цього інституту є норми, що регулюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Вони визначають основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні та їх види, механізм реалізації та гарантії прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в Україні. Інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина іноді розглядають як самостійний Інститут, який ще називають "гуманітарним правом". Але, як правило, питання громадянства та прав, свобод і обов'язків людини і громадянина об'єднують в єдиний інститут - конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Наступний інститут - форм безпосередньої демократії (форм прямого народовладдя) - об'єднує у своєму складі конституційно-правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету через референдуми, вибори та інші форми безпосередньої демократії. Інститут форм безпосередньої демократії визначає принципи прямого народовладдя, поняття референдумів і виборів в Україні та їх види, порядок організації та проведення референдумів і виборів в Україні, відповідальність за порушення чинного виборчого законодавства, конституційно-правовий статус органів, уповноважених проводити референдуми і вибори в Україні, гарантії референдумів і виборів в Україні.

Одним з фундаментальних інститутів конституційного права є інститут парламентаризму, парламентського права. Цей інститут визначає основні принципи вітчизняного парламентаризму, поняття парламенту, порядок його формування, склад і структуру, функції та повноваження, порядок роботи парламенту та основні парламентські процедури. Важливими складовими інституту парламентаризму є конституційно-правові норми, що визначають конституційно-правовий статус народного депутата України. Фактично ці норми на сьогодні сформувалися у самостійний інститут - інститут конституційного статусу парламентарія, який є похідним від інституту парламентаризму.

Інститут глави держави (президентства) в Україні - це сукупність норм конституційного права, що визначають конституційно-правовий статус глави держави, порядок його обрання, функції та повноваження Президента України, взаємовідносини Президента України як глави держави з іншими гілками влади, підстави для дострокового припинення його повноважень. Інститут президентства є виключно важливим для системи конституційного права України і відіграє ключову роль у системі інститутів державної влади, оскільки саме він є своєрідним стрижнем у механізмі поділу влад та системі стримувань і противаг між гілками влади.

Інститут виконавчої влади об'єднує норми конституційного права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням виконавчої влади в Україні. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні та їх роль і місце в системі органів державної влади, систему органів виконавчої влади в Україні (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), порядок формування і структуру органів виконавчої влади, їх функції та повноваження.

Інститут судової влади представлений нормами конституційного права, які регулюють суспільні відносини у галузі правосуддя. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус судів загальної юрисдикції в Україні, основні принципи судоустрою і судочинства, систему судів загальної юрисдикції, порядок утворення судів і формування суддівського корпусу, їх функції та повноваження, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції, Вищої ради юстиції України, Державної судової адміністрації та інших органів, що забезпечують функціонування судів загальної юрисдикції.

Інститут конституційної юстиції об'єднує норми конституційного права, що регламентують принципи конституційного судочинства, порядок формування та склад Конституційного Суду України, функції та повноваження Конституційного Суду України та порядок його діяльності, а також юридичну природу актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

До основних інститутів системи конституційного права України належить й інститут адміністративно-територіального устрою України. Конституційно-правові норми, об'єднані в інститут територіального устрою, визначають поняття територіального устрою України, систему адміністративно-територіального устрою України, а також конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим, конституційно-правовий статус міст Києва і Севастополя. Незважаючи на порівняно незначний вміст нормативного матеріалу, цей інститут має виключно важливе значення для правового забезпечення цілісності й недоторканості території України в межах існуючого державного кордону.

Інститут місцевого самоврядування України - один із найбільших за нормативним вмістом інститутів у системі конституційного права України є сукупністю норм конституційного права, що регулюють суспільні відносин пов'язані з місцевим самоврядуванням. Зокрема, інститут місцевого самоврядування визначає загальні засади місцевого самоврядування, систему органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок формування органів І посадових осіб місцевого самоврядування, форми місцевого самоврядування, функції та повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, гарантії місцевого самоврядування тощо.

Поряд з традиційними основними інститутами набувають визнання й інститути загальної частини конституційного права. Уже сьогодні відбувається визнання та спроби наукового пізнання таких самостійних інститутів конституційного права, як інститут Історії і теорії українського конституціоналізму, інститут Конституції України, інститут системи конституційного права, Інститут джерел конституційного права, інститут функцій конституційного права, інститут конституційно-правових відносин, інститут конституційно-правової відповідальності тощо.

Інститути загальної частини конституційного права знаходять свій остаточний цілеспрямований вираз у самому дусі конституційного права як галузі національного законодавства, юридичній науці та юридичній навчальній дисципліні. Враховуючи значення цих інститутів для системи конституційного права, їх сукупність прийнято називати загальною частиною (загальною теорією) конституційного права України.

Окремі основні Інститути конституційного права з огляду на важливість їх предмета, багатоманітності методів і нормативного вмісту, правознавці схильні вважати підгалузями конституційного права. Зокрема, вчені іноді виділяють такі підгалузі (інститути) конституційного права, як гуманітарне право, виборче право, парламентське право, конституційне процесуальне право тощо.

Предмет є важливим, але не єдиним критерієм класифікації інститутів конституційного права. Так, О. В. Носенко визначає систему інститутів конституційного права: а) за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); б) за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); в) за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); г) за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) Інститути конституційного права України); ґ) за формами та видами об'єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України). Ці види і підсистеми інститутів конституційного права, взаємодіючи між собою, утворюють певну систему.

Система інститутів конституційного права - це сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених ідеологічними, структурно-предметними і функціональними зв'язками основних інститутів конституційного права, які містять у своєму складі похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права.

Інститути конституційного права як основа його системи знаходять своє логічне завершення в системі конституційного законодавства, системі конституційно-правової науки й освіти.

Юридичні властивості інститутів конституційного права України визначаються передусім якостями норм конституційного права України, що об'єднуються в межах цих інститутів

Норми конституційного права

Первинним елементом системи конституційного права України є конституційно-правова норма (від лат. norma- керівний початок, правило, зразок). Норми конституційного права, будучи складовими системи конституційного права, відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі загалом.

Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О. І. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, вчений дійшов висновку, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянином16. В. Ф. Мелащенко розумів під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоновані Українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України17. На думку Ю. М. Тодики конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави18. Схожої точки зору притримуються й Інші правознавці.

Тривалий час, категорія "норма права" існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб'єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу. На сьогодні пріоритетними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України, Українська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Радою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку Українського народу та законодавчого органу держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією. Учасниками конституційної нормотворчості є і суб'єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положення слід враховувати під час визначення "поняття норми конституційного права".

Отже, норма конституційного права - це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

Водночас існуючі на сьогодні визначення поняття норми конституційного права України не враховують причинно-наслідкових підходів до детермінації правових явищ. Норма конституційного права визначає не тільки правило цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права України, а й перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їхньої волі.

Тобто, під нормою конституційного права України слід розуміти змістовно та формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування загальнообов'язкове правило поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі

До загальних ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як: по-перше, загальнообов'язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційного права без винятку. По-друге, норми конституційного права є регулятивними, оскільки вони встановлюють чи санкціонують правило поведінки, що регулює суспільні відносини. По-третє, норма конституційного права має формально-визначений характер, тобто ця норма, будучи виданим народом чи державою, чи суб'єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму. Така форма надає можливість всім суб'єктам конституційного права ясно і точно розуміти її зміст і сутність. По-четверте, норма конституційного права має загальний характер і регулює відносини не з окремого випадку, відносин чи особи, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма конституційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою. Норма конституційного права не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремо взятому випадку. По-п'яте, норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм, охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою і можуть бути класифікованими за такими критеріями, як: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб'єкти нормотворення; походження (джерело) норми; дія за колом суб'єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії.

Передовсім, норми конституційного права класифікуються за предметом правового регулювання. Відповідно до основних складових елементів предмета конституційно-правового регулювання можна виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційного права. Тобто класифікація норм конституційного права загалом співпадає з класифікацією інститутів конституційного права.

За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конституційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії в Україні, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою України та інститут місцевого самоврядування в Україні. Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об'єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми конституційного права-це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України "Референдум не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії".

Диспозитивні норми конституційного права-це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права, наприклад: "Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією" (ч. 1 ст. 72).

За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. Матеріальні норми конституційного права - це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Вони визначають принципи конституційного права, основні його дефініції, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування".

Процесуальні норми конституційного права - це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми, на відміну від матеріальних, містять виключно конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України.

Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Найвищу юридичну силу мають норми, виражені насамперед у Конституції України, вищу юридичну силу мають норми законів, а також акти безпосередньо наділені силою закону: конституційні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Конституційного Суду України. Інші акти є підзаконними: нормативні акти Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.

За конкретизацією правового припису норми конституційного права поділяються на норми загального та конкретного змісту. Приписи, що містяться в нормах загального змісту поширюються на всіх суб'єктів конституційного права. До норм конституційного права загального змісту в першу чергу відносяться норми-принципи і норми-визначення (дефініції). Наприклад, ст. 1 Конституції України визначає: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Тобто ця норма конституційного права містить нормативний припис, що має загальний установчий характер для всього чинного конституційного законодавства України.

Конкретні за змістом норми права (а це більшість конституційних норм) безпосередньо визначають права й обов'язки суб'єктів конституційного права, умови їх реалізації, відповідальність за їх порушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб'єкта чи кола суб'єктів, на яких поширюється дія конституційного припису, наприклад: "Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата" (ст. 98 Конституції України).

Норми конституційного права також можна класифікувати за властивостями їх складових елементів. Так, за формою вираження характеру диспозиції норми конституційного права поділяють на уповноважуючі, забов'язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми конституційного права - це норми, що визначають права суб'єктів конституційного права, надані ним для здійснення можливих визначених дій, наприклад: "Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності" (ст. 86 Конституції України).

Зобов'язуючі норми конституційного права - це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов'язки людини і громадянина України: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки" (ст. 66 Конституції України").

Забороняючі норми конституційного права - це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій, наприклад: "Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі" (ч. 2 ст. 78 Конституції України).

Норми конституційного права також слід розрізняти за суб'єктами нормотворення. Слід розрізняти трьох основних суб'єктів конституційного нормотворення: Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює своє повновладдя безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, в широкому значенні Український народ, має всю повноту влади в державі, в тому числі й виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право ні в якому разі не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. З ст. 5 Конституції України).

Наступним суб'єктом нормотворчості в галузі конституційного права є держава та її уповноважені органи. Цей суб'єкт представлений сукупністю державних органів, що уповноважені від імені держави видавати норми конституційного права відповідно до передбаченої законом процедури. До таких органів слід віднести Верховну Раду України, Конституційний Суд України, Президента України, органи виконавчої влади, органи правосуддя та органи прокуратури.

Учасниками конституційної нормотворчості також виступають і суб'єкти місцевого самоврядування в особі територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Особливий конституційно-правовий статус у системі суб'єктів місцевого самоврядування мають Верховна Рада АРК і Рада міністрів АРК.

За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Територія дії норми залежить від предмета правового регулювання, суб'єкта нормотворчості, юридичної сили норми та кола суб'єктів, на які поширюється дія норми.

За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в самому правовому приписі.

Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. З урахуванням особливої значущості норм конституційного права, що закріплені в розділах І, ІІІ, ХІІ Конституції України, в статтях 155-156 передбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень до зазначених розділів.

Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія припиняється. Такі норми знайшли своє концентроване вираження у Розділі XV Конституції України - "Перехідні положення". Зокрема, у п. 13 Положень зазначено, що протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією України зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Наведена класифікація видів норм конституційного права може бути доповнена й іншими, другорядними критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи.

Для виявлення інших юридичних властивостей норми конституційного права необхідно вивчити їх структуру та особливості складових елементів норми конституційного права - гіпотези, диспозиції та санкції.

Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція".

Гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови правила вольової поведінки та діяльності, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі. Через гіпотезу норма конституційного права, абстрактне правило поведінки, конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб'єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норм містяться в статтях 29, 80, 82, 87, 111 та інших Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом у порядку Імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто ця конституційна норма дія лише щодо Президента України за умови здійснення ним державного або іншого злочину.

Диспозиція норми конституційного права - це елемент ТІ структури, що визначає саму модель правила вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права (незалежно від їх волі) й містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Зокрема, ч. 2 ст. 117 визначає: "Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України".

Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в статтях 56, 60,62, 81,111 та інших Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що норма конституційного права має три модифікації: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція", - не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а насамперед регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в конкретно об'єктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і "зливаються" в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об'єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вмішувати кілька конституційно-правових норм.

Зазначимо, що положення про внутрішню побудову норм права зберігає свою усталеність майже півтора століття. Так. ще на початку минулого століття відомий правознавець М. М. Коркунов у свої роботі "Лекції із загальної теорії права" писав: "...всі юридичні норми є умовними правилами. Тому кожна юридична норма, природно, складається з двох елементів: із визначення умов застосування правила та викладення самого правила. Перший елемент називається гіпотезою або передбаченням; другий - диспозицією або розпорядженням. Кожна юридична норма може бути виражена в такій формі: якщо - то..."19. При цьому М. М. Коркунов називав різні види гіпотез і диспозицій юридичних норм і класифікував за ними ці норми (норми з абстрактною та казуальною гіпотезою, норми з абсолютно та відносно визначеною гіпотезою), а в санкціях юридичних норм вбачав "засоби примусу для виконання юридичних норм".

Утім у зарубіжній юридичній науці існують й інші погляди на структуру норми права. Зокрема, ще в 50-60-х роках XX ст. відомий американський теоретик права Фон Райт висунув гіпотезу про те, що юридична норма складається з шести частин: 1) характеру (дозволяюча, забороняюча чи зобов'язуюча норма); 2) змісту (назва діяння); 3) умови, за яких логічно можливою є реалізація норми; 4) авторитету (орган, що встановлює норму); 5) суб'єкта (тобто, адресата, на якого спрямована дія норми); 6) зобов'язання, з настанням яких реалізується норма.

Сучасний російський правознавець О. В. Берг, який власне й навів основні положення концепції Фон Райта, та проаналізував їх, вважає, що норма права складається з п'яти основних елементів, а саме: 1) гіпотеза - умови (обставини), за настання яких застосовується та чи Інша норма права; 2) суб'єкт - категорія громадян, організацій і інших суб'єктів права, щодо яких застосовується норма права; 3) характер - вид повноважень, якими наділяється суб'єкт норми права; 4) зміст - діяння, щодо якого застосовуються указані в нормі права повноваження суб'єктів норми права; 5) санкція - юридична відповідальність, яка покладається на суб'єкта норми у випадку її порушення. Положення про структуру норм конституційного права України також нині залишається предметом наукових досліджень.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення системі конституційного права України. У чому полягають особливості її багатовимірності?

2. Чим структура конституційного права відрізняється, від його системи? Визначте основні структурні елементи конституційного права України.

3. Наведіть визначення поняття "Інститут конституційного права" та розкрийте його сутнісні ознаки. Класифікуйте основні інститути конституційного права України.

4. Чим інститути конституційного права України відрізняються від таких понять, як "інститут держави" чи "інститут громадянського суспільства".

5. Розкрийте зміст поняття "норма конституційного права" через її юридичні ознаки.

6. Запропонуйте системну класифікацію норм конституційного права та охарактеризуйте їх основні види і підсистеми.

7. Охарактеризуйте внутрішню побудову норм конституційного права та її основні структурні елементи.

8. Визначте та характеризуйте інші складники системи конституційного права: природне та позитивне, матеріальне т<