ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України



Складовою будь-якої держави як суспільного утворення є забезпе-чення національної безпеки, яка покликана забезпечити сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Реальна оцінка загального стану національної безпеки є підгрунтям для вироб-лення стратегічної державної політики і метою забезпечення сталого розвитку суспільства, своєчасного виявлення, запобігання і нейт-ралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Українська держава постійно приділяє значну увагу виробленню виваженої політики національної безпеки та напрацюванню ефек-тивних механізмів її реалізації. Це у свою чергу вимагає всебічного поглибленого дослідження та вивчення внутрішньо- і зовнішньо-політичних процесів, а також правового обгрунтування адекватних дій на загальнодержавному рівні, спроможних нейтралізувати нега-тивні ситуації та розв'язати потенційні й реальні загрози Українській державі.

Правову основу в сфері національної безпеки становлять Консти-туція та інші нормативно-правові акти, міжнародні договори України.

Конституція України поряд із іншими законами держави закріп-лює і гарантує захист фундаментальних прав людини і громадянина,


Розділ 27

впорядкування й організацію державно! влади, утвердження загаль-нолюдських цінностей, на яких грунтується будь-яке суспільство.

Конституція України визначає також основи і засади державної політики у галузі оборони. Враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки і оборони, усвідомлюючи свою відпові-дальність у справі підтримання міжнародної стабільності як суве-ренна, і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Україна має Збройні Сили. Саме Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону її повітряного та підводного простору в межах територіального моря країни. Тому забезпечення національної безпеки і оборони країни Конституція відносить до одного з найважливіших завдань держа­ви — це є справою всього Українського народу (ст. 17).

27.1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки

Національна безпекашироке, багатокомпонентне поняття, яке відображає стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, яким забезпечується сталий розви-ток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізаціяреаль-них та потенційних загроз національним інтересам.

Зміст поняття «національна безпека» знаходить свое вираження: а) крізь призму зіткнення наш'ональних інтересів, які знаходять свій прояв у вигляді ідеалів і цілей держави, нації (У. Ліпман, Г. Моргентау, С. Хоффан, М. Каплан та ін.); б) через взаємодію системи існуючих цінностей як найбільш фундаментальних чинників, що детермінують цілі, засоби та принципи взаємодії держав на міжиародній арені та політичних сил у країні (А. Вольдерс, К. Норр, Ф. Трегер, Д. Кауффан та ін.).

Всебічна оцінка національної безпеки вимагає: по-перше, знаход-ження суттєвих відмінностей міжреальним її станом та суб'єктивною оцінкою цього стану представниками різних військово-політичних сил держави, коаліцій; по-друге, визначення верхньоїта нижньоїмеж національної безпеки для кожної окремо взятої держави чи військо-во-політичного союзу (блоку); по-третє, ширшого тлумачення змісту


Конституційно-правові основи національної безпєки і оборони України

національної безпєки, аніж під кутом зору тільки військової, зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної загрози.

Об'єктами національної безпєки є: людина і громадянин (їхні кон-ституційні права і свободи); суспільство (його матеріальні, духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресур-си); держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).

Безпека людини і громадянина забезпечується системою право-вих, морально-етичних норм, суспільних та державних інститутів та організацій, які гарантують реалізацію їх основних прав і свобод.

Безпека суспільства досягається наявністю та ефективною діяльністю державних і суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, які в повному обсязі забезпечують консти-туційні права і свободи людини і громадянина на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Безпека держави грунтується на ефективному механізмі уп-равління та координації діяльності політичних сил та суспільних ор­ганізацій, інститутів, а також відповідних військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Національна безпека як складна багатоаспектна категорія знаходить свое безпосереднє вираження у таких видах безпєки, як: економічна, політична, воєнна, державна, інформаційна, науково-технологічна, екологічна, епідемічна, фінансова, пожежна, продовольча тощо.

Суб'єкти забезпечення національної безпєки — це носії певного роду діяльності, що пов'язані зі здатністю забезпечувати захист об'єктів національної безпєки.

Суб'єктами забезпечення національної безпєки є: держава, Прези­дент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпєки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпєки України; Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України; об'єднання громадян.

Основним суб'єктом забезпечення національної безпєки України є держава, яка здійснює свої повноваження щодо забезпечення без-


Розділ 27

пеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держа­ва згідно з Конституцією України (ст. 3, 27, 28, 29) забезпечує безпеку кожної людини і громадянина; їх життя, здоров'я, честь, недотор-канність на всій території Української держави. Україна як держава також гарантує захист своїх громадян, які перебувають за її державни-ми межами (ст. 25 Конституції).

Українська держава забезпечує правову та соціальну захищеність громадян та їх об'єднань, які сприяють забезпеченню безпеки відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки Ук­раїни» (2003 р.).

Зміст захисту та повноваження інших суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки визначається характером реальних та по-тенційних загроз. Забезпечення безпеки особи (громадянина), суспільства і держави здійснюється на основі розмежування основних повноважень суб'єктів національної безпеки.

Відповідно до Конституції та законів України:

— Український народ (громадяни України) через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньоїдемократії, атакож через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, передбачені законодавством України шодо забезпечення її націо­нальної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян звертають увагу суспільних і державних інститутів і до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку (статті 29, 32, 46, 55 Конституції; п. 12 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; статті 7, 8, п. 9 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України»; ст. 5, п. 3 ст. 10, ст. 23 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, п. 14 ст. 8, ст. 11 Зако­ну України «Про оперативно-розшуковудіяльність»; ст. 101, 102 КПК України тощо);

— Верховна Рада в межах своїх повноважень, встановлених Кон­ституцією України, визначає основні засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законо-давчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичай-ного і военного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;


Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

— Президент України як глава держави, гарант державного суве-ренітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головноко-мандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України, захищає незалежність, національну безпеку (п. 18, 21 ст. 103, п. 1 ст. 106 Конституції; п. 2 ст. 2, п. 1 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 5 Закону України «Про оборону України» тощо);

— Рада національної безпеки і оборони України координує та кон-тролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президентові України пропозиції щодо уточнення Стратеги національної безпеки України та Воєнної доктрини України (ст. 107 Конституції; п. 3 ст. 9 Закону України «Про основи національної без­пеки України»);

— Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів ви­конавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну са-мостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки Ук­раїни, громадського порядку і боротьби зі злочинністю (п. 4 ст. 9, ст. 116; Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 107 Закону України «Про оборону України» тощо);

— Національний банк України відповідно до основних засад гро-шово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України (п. 5 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо);

— Служба безпеки України, міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують
виконання передбачених Конституцією і законами України, актами
Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійсню-
ють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки,
підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забез­
печення національної безпеки (п. 6 ст. 9 Закону України «Про основи
національної безпеки України»; ст. 7, 8, п. 9 ст. 25 Закону України
«Про Службу безпеки України»);

— місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду-
вання забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки,


Розділ 27

віднесених законодавством до їхньої компетенції (п. 7 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»);

— воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам военного характеру (ст. 17 Конституції; статті 13—16 Закону України «Про оборону України»; п. 8 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» тощо);

— правоохоронні органи ведуть боротьбу зі злочинністю і про-тидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (п. 9 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; пункти 3, 23 ст. 5, ст. 10 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, 11, п. 14 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» тощо);

— суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України (п. 10 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо);

— прокуратура України здійснює повноваження у сфері
національної безпеки України відповідно до Конституції України та
Закону України «Про прокуратуру України» (п. 11 ст. 9 Закону Ук­
раїни «Про основи національної безпеки України» тощо).

Основними принципами забезпечення національної безпеки, що визначають її зміст та спрямованість, є: пріоритет прав і свобод люди-ни і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним потенційним загро­зам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтере-сах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колек-тивної безпеки1.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установле-

1 Закон України «Про основи національної безпеки України» № 964-ІУ від 19.06.2003 // Відомості Верховно!' Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 5.


Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ному порядку доктрин, концепцій стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науковій, техно-логічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України зумовлюється необхідністю своєчасного вжиття за-ходів, адекватних характеру масштабів загроз національним інтересам.

Національні інтереси — це усвідомлені та виражені в Декларації про державний суверенітет України поняттєво важливі матеріальні, духовні та державні цінності Українського народу як носія суверенітету і еди­ного джерела влади в Українській державі, визначальні потреби люди-ни і громадянина, суспільства і держави, здійснення яких забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, її професивний та демократичний розвиток.

Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюється конкретною ситуацією, що складається в країні та поза її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі розвитку є: гарантування конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократич-них інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення постійного зростан-ня рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення на-уково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громад суспільства, збереження навколишнього природного середовиша та раціонального використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального по­тенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір, євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправ-них взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.


Розділ 27

Проте на сучасному етапі свого розвитку молода багатонаціональна Українська держава зіткнулася зі складними геополітичними, еко-номічними, екологічними, військовими та іншими чинниками, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особи, суспільства й держави (завдають шкоди, знищують, змінюють тощо). Реальні та потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України з внутрішніх та зовнішніх джерел небезпеки визначають зміст діяльності щодо гарантування як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки.

Таким чином, аналіз проблем, пов'язаних з визначенням націо­нальної безпеки як складної, багатоаспектної категорії, основних ії об'єктів і суб'єктів, а також принципів свідчить, що вони вбирають у себе не тільки загальновизнані характеристики, які можуть бути засто-совані до кожної країни, а й специфічні ознаки, зумовлені трудноща-ми розвитку та становленням молодої багатонаціональної держави, яка зіткнулася з цілим комплексом складних політичних, еко-номічних, екологічних, військових чинників на шляху свого розвитку.

27.2. Законодавчі основи забезпечення національної безпеки

Забезпечення національної безпеки здійснюється на основі єдиної державної політики, спрямованої на досягнення сталого розвитку суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам української держави.

Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об'єктів безпеки в Україні розробляється система нормативно-право-вих актів, які регулюють відносини у галузі національної безпеки, визначаються правові основи діяльності в цій сфері, формуються або удосконалюються органи забезпечення безпеки і механізми контро­лю та нагляду за їх діяльністю. Правову основу забезпечення національ­ної безпеки України становлять Конституція, закони України «Про ос­нови національної безпеки України», «Про інформаційну безпеку», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші закони, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також видані на виконання законів інші норма-тивно-правові акти Української держави.


Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Конституція України наповнює зміст чинних законодавчих та нормативно-правових актів, якими опосередковується та забезпе-чується безпека особи, суспільства та держави, системністю, закріплює вихідні правові засади діяльності суб'єктів національної безпеки, а також пронизує їх єдиними принципами та ідеями.

Конституція України диференційовано підходить до проблеми за-конодавчого закріплення, організації та діяльності суб'єктів забезпе-чення національної безпеки. Загальні питання законодавчого закріплення, організації та діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки відображені у загальних засадах (ст. 3, 16, 17, 18), так і в окремих розділах Конституції (п. 1 ст. 32; ст. 37; п. 2 ст. 39; п. 2 ст. 44; п. 2 ст. 64; п. 9, 22, 23, 31 ст. 85; п. 17 ст. 92; п. 17, 18, 19, 20 ст. 106; ст. 107; п. 7 ст. 116). Конституційні норми при забезпеченні національної безпеки не допускають обмеження прав і свобод грома­дян, виконання ними своїх обов'язків, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Конституція України визначає систему гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм їх захисту и охорони у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпе­ки України.

Поряд із цим, беручи до уваги ймовірність реальних загроз національним інтересам, шо можуть виникнути в державі й суспільстві, Конституцією України передбачена можливість обмежен­ня конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах военного або надзвичайного ста­ну можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазна-ченням строку дії цих обмежень. Поряд із цим не можуть бути обме-жені права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Запровадження надзвичайного стану передбачає особливий режим діяльності органів державної влади і управління, установ та організацій, який допускає низку законодавчих обмежень прав і сво­бод громадян, правоздатності юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків.

В Україні зміст прав, режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, додержання прав і свобод людини і громадянина, а та-


Розділ 27

кож прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму над-звичайного стану визначаються статтями 64, 85 і 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим надзвичайного ста­ну» (2000 р.), іншими законами та указами Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Згідно з цими актами надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призве-ли чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створю-ють загрозу життю і здоров'ю громадян, або за спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. Такий стан передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ла­ду, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Введення надзвичайного стану можливе лише за наявності реаль-ної загрози безпеці громадян або конституційного ладу, відвернення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан запрова-джується у випадках: виникнення особливо тяжких надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, ката­строф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення; здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; спалаху міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; масових безпорядків, що супро­воджуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни консти-


Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

туційного ладу України шляхом насильства; масового переходу дер­жавного кордону з території суміжних держав; необхідності віднов-лення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вво­диться указом Президента України, який підлягає невідкладному роз-гляду і затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

В указі Президента про надзвичайний стан передбачається вжиття таких заходів: обгрунтування необхідності введення над-звичайного стану; межі території, на якій він вводиться; час і строк, на який він вводиться; перелік і межі надзвичайних заходів, вичерп-ний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав та законних інте-ресів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; орга­ни державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та мета їх додаткових повноважень; інші пи­тання, пов'язані із запровадженням надзвичайного стану.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через ЗМІ або в інший спосіб.

В Україні надзвичайний стан може бути введено на строк не більш як 30 і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності він може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента про продовження дії надзвичайного стану на-буває чинності після його затвердження парламентом. За пропо-зицією Верховної Ради надзвичайний стан може бути скасований указом Президента України раніше строку, на який він вводився, у разі усунення обставин, що зумовили необхідність його введення. В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні й місцеві органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також військове командування та його представники, підприємства, установи і організації відповідно здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України та законами України, і забезпечують вико-нання заходів, передбачених Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».


25-8152



Розділ 27

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою за-побігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я насе­лення, захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи, як: встановлення особ­ливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересуван-ня територією, де вводиться надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; заборо­на страйків1.

При запровадженні надзвичайного стану у зв'язку з виникненням надзвичаиних ситуацій техногенного або природного характеру, що створюють реальну загрозу життю та здоров'ю населення, можуть здійснюватися такі заходи: тимчасова чи безповоротна евакуація лю­дей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень; встановлення для юридичних осіб квартир, повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-ря-тувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подо-лання надзвичаиних ситуацій; тимчасова заборона будівництва но-вих, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпечен-ням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань; встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітар-них та протиепідемічних заходів; запровадження особливого порядку розподілення продуктов харчування і предметів першої необхідності; мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичаиних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат; зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайної ситуації продукції, інші зміни ви-робничоїдіяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних

1 Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 // Відо-мості Верховно! Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.


Конституціино-иравові основи нацюнальної безпеки і оборони Украіни

і відновлювальних робіт; усунення від роботи на період надзвичайно­го стану, у разі ненадежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких за-лежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, і по-кладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб. У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається тимчасове переведення або залучення на добровільній основі працез-датного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт за дозволом відповідного керівника аварійно-ряту­вальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

У разі виникнення масових порушень громадського порядку можуть бути запроваджені і додаткові заходи для забезпечення правового режи­му надзвичайного стану: запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені го­дини доби); перевірка документів у громадян, а в необхідних випад­ках — проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян; заборона призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату; обме-ження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і силь-нодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі; тимчасове вилучення у громадян хо­лодно!' зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій — також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речо­вин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; заборо­на виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, які можуть дестабілізувати обстановку; регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередаваль-них засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колек-тивного користування; особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі; порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборо-ну діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей.


Розділ 27

При запровадженні надзвичайного стану чинне законодавство України передбачає систему забезпечення гарантій, додержання закон­ности прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб. Так, на період дії надзвичайного стану забороняється: зміна Конституції України, зміна Конституції Автономної Республіки Крим; зміна вибор-чих законів; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження прав і повноважень народних де-путатів України. В умовах надзвичайного стану не можуть бути обме-жені права і свободи людини та громадянина, визначені в частині другій ст. 64 Конституції України. Крім того, введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання, будь-якого обмеження права на життя, на свободу думки, совісті, релігії у розумінні цих прав і свобод, як вони визначені у Міжнародному пакті про грома-дянські і політичні права 1966 р. і законами України.

Будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення влади або зловживання нею зумовлюють відповідальність згідно з законом.

Особам, які втратили житло у зв'язку з обставинами, пов'язаними з дією надзвичайного стану, у т. ч. з проведенням робіт для їх відвер-нення або ліквідації, відповідно до закону надаються жилі приміщен-ня; особам, які постраждали під час проведення аварійно-рятуваль-них робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених зако­ном. Юридичним особам, майно і ресурси яких використовувалися для відвернення або ліквідації ситуацій, що стали причиною введення надзвичайного стану, відшкодовується їх повна вартість у встанов-леному законом порядку. Встановлено також відповідні гаранта трудових прав громадян. Зокрема, особам, тимчасово переведеним на роботу, не обумовлену трудовим договором, а також залученим до робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства України.

Конституцією України (частина 21 ст. 106) визначено, що надзви-чайний стан оголошується Президентом України, який звертається до Верховної Ради України щодо затвердження його указу про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях (частина 31 ст. 85).


Конституцшно-правові основи національної безпеки і оборони Украши

Поряд із Конституцією України та чинним законодавством важли-вою гарантією у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина в умовах запровадження надзвичайного стану є зобов'язання Української держави відповідно до норм Міжнародного пакту забезпечувати громадські і політичні права. Зокрема, згідно зі ст. 44 Міжнародного пакту Президент України не пізніше трьох діб з дня за­провадження надзвичайного стану повідомляє про це рішення Гене­рального секретаря ООН, відповідно до якого вводяться обмеження прав та свобод людини і громадянина, мету цих обмежень, причини прийняття такого рішення, а також термін дії цих обмежень.

Система загальносоціальних та правових гарантій, що діє в умовах надзвичайного стану, забезпечує функціонування основних правових інститутів, які виступають гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина. Так, на період запровадження надзвичайного стану продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, су­ди, органи прокуратури України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (наприклад, військово-польо-вих, особливих присутніх, квазісудових органів кримінальних ре-пресій тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм досудового слідства і судового розгляду, зокрема, впнесення вироку без усебічного і повного дослідження доказів (статті 15, 37 КПК Ук­раїни). Учасники судового процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених законом підстав (статті 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження су-дової постанови про арешт судовими органами, а також існуючий по­рядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.147.211 (0.017 с.)