Місцеве самоврядування в Украші

В українській політико-правовій думці ми також знаходимо при-хильників державницької моделі місцевого самоврядування. Зокре-ма, М. Туган-Барановський писав, що система муніципальних органів має йти поряд із системою державних органів, причому муніци-палітети «повинні створювати певну ієрархію, починаючи від вели­ких організацій, що охоплюють великі райони і великі групи населення аж до найменших з населенням у кілька тисяч чи навіть сот ро­дин». В основу ж компетенції головних одиниць місцевого самовря­дування має бути покладено сформульований вченим політико-еко-номічний принцип: «Кожна муніципальна організація повинна мати свое власне господарство, до того ж у розподілі господарських за-вдань між державними й іншими муніципалітетами повинно бути по-кладене правило, щоб усе, що має бути виконано муніципалітетами, покладалося на останні. Центральна державна влада мусить брати на себе лише те, що явно не під силу муніципалітету». За державою зали-шається загальна наглядова, спрямовуюча і регулююча влада. Отже, широке місцеве самоврядування, на думку М. Тугана-Барановського, має стати «першим корективом» до «централізуючого начала держав-ності»¹.

Демократичний за суттю, але значною мірою державницький підхід до влади та самоврядування спостерігався у роботах видатного україиського вченого М. Палієнка. На його думку, державна влада за своею суттю — це явище колективно-психологічного характеру, яке визнається підвладними². Він писав, що державна влада та право по­винні слугувати загальному добробуту, а не інтересам окремих осіб, груп населення або суспільних класів³. При цьому формою самообме-ження держави виступає місцеве самоврядування, під яким він ро-зумів таке управління, коли місцевому населению надається право самостійно відати заеданнями державного управління на місцях за допомогою своїх виборних осіб та під контролем уряду щодо закон-ності дій органів місцевого самоврядування. Держава, на його думку, ніби говорить: «Ви будете самі самостійно завідувати тими чи іншими

¹ Основи етнодержавознавства: Шдручник / За ред. Ю. I. Римаренка. — К., 1997. —
С.211.

² Палиенко Н. И. Учение о существе права и правовой связанности государства. — X.,
1908.— С. 319-320.

³ Палиенко Н. И. Правовое государство и конституционализм // Вестник права. —
1906. — №1. — С. 37.

Розділ 26

 

справами на підставі даного вам статуту або так, як знайдете кори-сним та доцільним, але тільки за однієї умови! Вам передається влада адміністративна у певних межах та обсязі, отже, вам не надається пра­во видавати власні закони, це належить владі верховній, державній, а закон вам надає у відомих межах відати лише місцеві, адміністративні справи за допомогою своїх виборних осіб та шляхом самообкладення, не порушуючи прав третіх осіб, не порушуючи права інших союзів та законів, за цим буде слідкувати уряд... Місцеве самоврядування... дається державною верховною владою, законами самої держави... Джерело влади самоврядного союзу знаходиться у верховній владі держави»¹.

Тобто згадані автори, по суті, акцентують увагу на похідному, вто-ринному, октройованому державою характері самоврядної влади. Муніципальна влада за цією концепцією — різновид державної вла­ди, її продовження на місцевому рівні.

Відносно самостійними концепціями місцевого самоврядування є система ідей, розроблених у рамках юридичної школи консти-туційного права (Ю. Паиейко, О. Градовський, Г. Єллінек, П. Лабанд, X. Прейс та ін.), зокрема теорія самоврядних одиниць як юридичних осіб, представники якої вбачали у місцевому самоврядуванні не са-мостійний вид діяльності, а лише часткову заміну державної діяль-ності. 3 цього погляду органи самоврядування виконують функції державної влади, але є органами не держави як особливої юридичної особи, а міської та не міської громади, провінції, територіальних та інших союзів. Так, Г. Єллінек вважав, що місцеве самоврядування — це явище політичне та є продуктом самообмеження держави. За Г. Єллінеком, громади мають подібно до держави територію, населення та самостійну владу. Але вони відрізняються від держави тим, що цій владі ніколи не належить первісне, не делеговане державою ітрегішп. Будь-яка влада, яка належить громаді, є владою похідною, в тому числі право володарювання, дароване їй як індивідуальні пра­ва. Власне право володарювання громади, у Г. Єллінека, ніколи не є первинним правом. її територія є водночас державною територією, члени громади є підданими держави, влада її підпорядкована владі держави².

¹ Палиенко Н. И. Областная Автономия и Федерация. — X., 1917. — С. 6, 7.

² Еллинек Г. Общее учение о государстве. — СПб., 1908. — Т. 1: Право современного
государства. — С. 466, 475, 477, 478.