ТОП 10:

Конституційно-правовий статус Верховноі Ради Украіни



Така вимога випливає з того, що саме в рамках проведення пленарних засідань приймаються рішення Верховної Ради України як единого органу законодавчої влади в Україні. Дуже важливим у діяльності Верховної Ради є фактор прийняття свідомих рішень особисто народ-ними депутатами України, яким Український народ делегував повно-важення щодо здійснення законодавчої влади.

Однією з найважливіших організаційних форм здійснення функцій Верховної Ради України є парламентські дебати. Деякі авто-ри парламентські дебати (франц. сІеЬаіз, від йеЬаШе — сперечатися) визначають як одну з форм діяльності парламенту, яка полягає в об-говоренні питання, винесеного на розгляд представницького органу. Здійснюються шляхом проголошення на пленарному засіданні пар­ламенту доповіді та співдоповіді з відповідного питання і відповідей, виступів членів парламенту тощо. Відбуваються у порядку, визначе-ному регламентом парламенту або іншими нормативно-правовими актами1. В Україні ці питання регулюються Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України. Відповідно до положень ст. 47 глави 8 Регламенту Верховної Ради України, рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях після об­говорення питань більшістю народних депутатів від конституційного складу.

Юридичний зміст парламентських дебатів являє собою врегульо-вану на конституційно-правовому рівні процедуру вирішення питань на пленарному засіданні Верховної Ради України. Наприклад, ст. 30-31 глави 5 «Обговорення питань на пленарних засіданнях Верховної Ради України» Регламенту Верховної Ради України закріплюють деякі процедурні аспекти парламентських дебатів. Так, відповідно до положень цих статей процедура поеного обговорення пи­тань на пленарному засіданні Верховної Ради включає: 1) доповідь на­родного депутата — ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника, запи­тання доповідачу і відповіді на них; 2) співдоповідь визначеного голо-вним комітетом чи тимчасовою спеціальною комісією співдоповіда-ча, запитання співдоповідачу і відповіді на них; 3) виступи народних депутатів — членів головного комітету чи тимчасової спеціальної

1 Грушанська Н. I. Парламентські дебати // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К., 1998. — Т.4: Н-П. — 2002. — С. 442-443.


Розділ 17

комісії з оголошенням та обгрунтуванням окремої думки, якщо вона не була надана народним депутатам разом з висновком відповідного комітету чи тимчасової спеціальної комісії; 4) виступи по одному представнику від кожного комітету, тимчасової спеціальної комісії, до яких, крім головного комітету, направлявся проект закону чи іншого акта Верховної Ради, у разі якщо висновки цих комітетів чи тимчасових спеціальних комісій не були надані народним депутатам;

5) виступи представників депутатських фракцій, народних депутатів;

6) оголошення головуючим на пленарному засіданні про припинення обговорення та повідомлення про кількість промовців, які виступили і які записалися на виступ; 7) заключне слово доповідача і співдо-повідача (співдоповідачів); 8) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорю-ваного питання і будуть ставитися на голосування.

Розгляд питань за скороченою процедурою обговорення здійс-нюється за рішенням Верховної Ради та включає: 1) виступ народно­го депутата — ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника з обгрунтуван­ням пропозиції; 2) виступ голови комітету або представника від голо­вного комітету у разі розгляду питання, яке готувалося цим коміте-том; 3) виступи представників двох депутатських фракцій на підтрим­ку кожної пропозиції і представників двох депутатських фракцій не на підтримку пропозиції; 4) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування; 5) виступи з мотивів голосування по одному представ­нику від депутатських фракцій, представники яких не брали участі в обговоренні1.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що в процесі обго­ворення питань на засіданнях Верховної Ради України беруть актив-ну участь усі внутрішні органи Верховної Ради та безпосередньо народні депутати. До публічного обговорення питання на засіданні Верховної Ради кожний депутат, кожний парламентский орган пра-цює над розробкою та формуванням певної концепції постановки та розв'язання суспільних проблем. Наприклад, депутати під час своїх зустрічей з виборцями дізнаються про суспільні інтереси та потреби,

1 Постанова Верховної Ради України про Регламент Верховної Ради України // Відо-мості Верховної Ради України. — 2006. — № 23, № 24-25. — Ст. 202.


Конституційно-правовий статус Верховноі Ради України

а потім у формі доповіді або виступу на засіданні Верховної Ради інформують про це представницький орган або висловлюють суспільну думку про суспільні та державні процеси. Парламентський комітет при проведенні роботи, пов'язаної з розробкою та опрацю-ванням законопроекту, може винести його на обговорення у Вер-ховній Раді. Депутатська фракція при прийнятті участі у засіданнях Верховної Ради має можливість обстоювати інтереси певних соціаль-них фуп та політичних партій шляхом висловлювання своєї думки при обговоренні питань.

Тобто усі перелічені та інші суб'єкти при обговоренні питань на засіданнях Верховної Ради, шляхом проведення парламентських де-батів мають можливість висловлювати свою думку з певних питань, інформувати парламент про результати повсякденної роботи в орга­нах Верховної Ради, а також реалізовувати повноваження у сфері представництва Українського народу. Сощальне значення обговорень будь-яких питань має свій вираз у тому, що в процесі обговорення відбувається обмін думками, повторний аналіз тих суспільних про­блем, що повинна вирішувати Верховна Рада та її органи. Таким чи­ном, формується відносно єдине правильне рішення, що має вже об'єктивний характер.

Тому при розгляді парламентських дебатів не менш важливим пи­танням є їх соціальний зміст. В аспекті реалізації функцій Верховної Ради соціальна сутність парламентських дебатів — конституційно-правове закріплення форм узгодження та формування волі Ук­раїнського народу, інтересів та потреб окремих соціальних груп, шляхом обговорення їх Верховною Радою на її засіданнях.

Метою обговорення питань на засіданнях парламенту є досягнення компромісу між учасниками парламентських дебатів. Тобто шляхом голосування суб'єкти приймають рішення після обговорення певного питання. Рішення можуть прийматися щодо законопроектів, проектів постанов та інших актів Верховної Ради. Правовими наслідками парла­ментських дебатів є прийняття актів Верховної Ради України.

Отже, соціальний зміст парламентських дебатів як однієї з форм діяльності Верховної Ради України є конкретизація та формування громадської думки шляхом досягнення компромісу між суб'єктами парламентських дебатів (народними депутатами, депутатськими фракціями, комітетами та тимчасовими спеціальними комісіями, парламентськими коаліціями), що має свій вираз у прийнятті актів Верховної Ради України.


Розділ 17

Парламентські слухання одна з форм діяльності парламенту, яка полягає в заслуховуванні думок членів парламенту, державних і гро-мадських діячів, а також експертів із конкретного законопроекту або іншого питання, що належить до компетенції парламенту1.

Ряд авторів вважає, що парламентські слухання являють собою форму парламентського контролю2. 3 одного боку, слід погодитися з цими авторами, тому що при проведенні парламентських слухань з окремих питань Верховна Рада здійснює контроль за реалізацією дер­жавно!' політики. У процесі парламентських слухань Верховна Рада отримує інформацію від органів виконавчої влади, від парламентсь­ких комітетів, від представників Секретаріату Президента України, спеціалістів наукових та консультативних установ тощо про результа­та роботи з окремих питань. Наприклад, парламентські слухання з питань реалізації державної політики інтеграції до Європейського Союзу3.

Але, з іншого боку, завдяки проведению парламентських слухань Верховна Рада України отримує інформацію про інтереси та потреби суспільства, інтереси окремих соціальних груп. Так, згідно з Постано­вок) Верховної Ради України «Про проведення парламентських слу­хань про становище молоді в Україні» 26 листопада 2003 р. у залі пле-нарних засідань проводилися парламентські слухання «Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та пер-спективи»4. У даних слуханнях повинні були взяти участь зі щорічною доповіддю Кабінет Міністрів України та Президент України. Крім цього, Комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політи­ки, фізичної культури, спорту і туризму повинен запросити до участі в парламентських слуханнях представників органів державної вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, представників молодіжних і дитячих громадських організацій та інших.

У результаті заслуховування доповідей різних посадових осіб та членів громадських об'єднань, Верховна Рада дізнається про існуючі погляди фахівців на суспільні проблеми, заслуховує пропозиції щодо

1 Георгіца А. 3. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. — Чернівці,
1998. — С. 374-375.

2 Институтьі конституционного права иностранньіх государств. — М., 2002. —
С. 266.

3 Постанова Верховної Ради України від 20 вересня 2001 р.

4 Постанова Верховної Ради України від 10 липня 2003 р.


Конституційно-правовий статус Верховно!' Ради України

їх вирішення; отримує інформацію з приводу інтересів окремих труп громадян, зокрема української молоді, для подальшого аналізу та закріплення цих інтересів на законодавчому рівні.

Важливе значення парламентських слухань у реалізації функцій Верховної Ради України полягає в тому, що завдяки цим заходам відбувається максимально об'єктивне, всебічне виявлення та обгово-рення певних інтересів та потреб громадян України, для їх подальшої реалізації шляхом прийняття законів та інших актів Верховної Ради України.

Ще однією організаційною формою діяльності парламенту Ук­раїни є проведення Днів Уряду у Верховній Раді України. Так, згідно з Постановою Верховної Ради «Про затвердження Положення про «День Уряду України у Верховній Раді України» від 1 лютого 1996 р. «День Уряду України» проводиться з метою регулярного інформуван-ня народних депутатів та громадян України з актуальних питань соціально-економічного розвитку, відновлення та нарощування ви-робництва, внутрішньої та зовнішньої політики держави, про стан додержання урядом вимог Конституції України, виконання законів України, постанов Верховної Ради України, вироблення пропозицій щодо правового врегулювання діяльності уряду, центральних і місце-вих органів виконавчої та судової влади, органів місцевого самовря-дування і пропозицій щодо зміни чинного законодавства, його до-повнення та підготовки проектів законодавчих актів1. При аналізі змісту даного положення можна виділити два аспекти зазначеного організаційного заходу Верховної Ради. Перший аспект — інфор-маційний, а інший — контрольний. У контексті розгляду форм діяль­ності парламенту первинним є те, що при проведенні Днів Уряду на­род та його представники отримують інформацію про актуальні пи­тання суспільного та державного значення; про стан реалізації актів законодавчого органу.

Видом форм діяльності Верховної Ради України є і правотворчі форми. Реалізація функцій Верховної Ради України у формі право-творчості — це діяльність Верховної Ради України, змістом якої є прийняття законів та інших актів Верховної Ради.

Наявність таких форм зумовлена призначенням парламенту Ук­раїни у суспільстві та його місцем у механізмі Української держави.

1 Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про «День Уря­ду України» у Верховній Раді України» від 1 лютого 1996 р.


Розділ 17

Так, на думку деяких авторів, сучасний парламент повинен приймати закони та визначати основні напрями політики від імені народу і як його виразник1. Верховна Рада України є органом законодавчої влади, через який народ має гарантоване право висловлювати свою думку, забезпечувати свої інтереси шляхом прийняття законодавчих та інших актів.

У процесі правотворчості відбувається узагальнення, оптимізація інтересів суспільства та закріплення їх у документальній формі — у законах, постановах, зверненнях, заявах, деклараціях, інших актах Верховної Ради України. Звідси, парламентська діяльність здійс-нюється у таких правотворчих формах, як: прийняття законів; прийняття постанов Верховної Ради; прийняття деклараций; у формі звернень Верховної Ради; у формі заяв.

Серед правотворчих форм діяльності Верховної Ради України можна виділяти нормативні та ненормативні форми. Нормативність чи, навпаки, ненормативність зумовлені характером актів, які приймає Верховна Рада при здійсненні своїх функцій. Наприклад, до нормативних форм слід віднести: прийняття законів; прийняття дек-ларацій Верховної Ради України. До ненормативних правотворчих форм належать: прийняття постанов; прийняття заяв та звернень Верховної Ради України.

17.5. Юридична природа актів Верховної Ради України

Відповідно до глави 8 Регламенту Верховної Ради України рішен-нями Верховної Ради України є акти Верховної Ради, а також проце-дурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Акти Верховної Ради України приймаються у формі закону, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.

Закони.Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільст­ва /безпосередньо народу/, який регулює найважливіші питання

1 Вюртенбергер Т. Тенденції розвитку організації парламентаризму в Європі // Ма-теріали міжнародно-практично!' конференції. Парламентаризм в Україні: теорія і практика. — К., 2001. — С. 45-56.


Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вишої юридичної сили означав таке: закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити; усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, ко-мерційних корпорацій) перебувають «під законом», є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону України:

1. Акт единого органу законодавчої влади в Україні — парламен­ту — Верховної Ради, центрального представницького органу країни або громадянського суспільства (безпосередньо Українського народу) шляхом проведення всеукраїнського референдуму.

2. Акт, що має виключно нормативний характер за змістом — на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права.

3. Письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вво-дяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки осіб.

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з Конституцією України і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження.

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і пе-ревірений на відповідність Конституції лише Конституційним Судом України.

6. Акт, що має вищу юридичну чинність у системі нормативно-правових актів, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити.

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої проце­дури, яка має форму законодавчого процесу та визначена Регламен­том Верховної Ради України.

3 метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що приймаються, є необхідним однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Існує два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Авст-рії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН —


Розділ 17

розділ VII«Законодавство федерації», у Конституції Російської Феде-рації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XVта ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням спо-собів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою. В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюва-тимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть по­рядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

За значенням і місцем у системі законодавства закони поділяють так: Основний Закон — Конституція України; конституційні; звичайні; забезпечуючі.

1. Конституція України Основний Закон, який регламентує
основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства,
права і свободи людини і громадянина в Україні.

2. Конституційнізакони:

— закони, на які посилається Конституція України або не-
обхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною Конституцією.
Ці закони конкретизують окремі положення Конституції України
або містять посилання на Конституцію (виборча система, орга-
нізація і проведення референдуму, організація і діяльність органів
державної влади та органів місцевого самоврядування тощо).
Наприклад, до таких законів слід віднести закони України «Про
вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента
України», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про
Кабінет Міністрів України», «Про Конституційний Суд України»,
«Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.;

закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної Консти­
туції України.
Розділ XIIIКонституції України регламентує проце­
дуру розгляду та прийняття законопроекту про внесення змін до
Конституції України. Прикладом може бути Закон України «Про
внесення змін до Конституції України» № 2222-ГУ від 8 грудня
2004 р., відповідно до якого перерозподіл повноважень між Вер­
ховною Радою України, Президентом України та Кабінетом
Міністрів України здійснено таким чином, що форма правління
держави з президентсько-парламентської республіки змінена на
парламентсько-президентську.


Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною Кон-ституцією, і тим, шо він після затвердження (ухвалення) набуває ви-щої юридичної чинності та імплементується до змісту Конституції України.

На жаль, у Конституції України чітко не визначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. 3 аналізу Конституції України можна дійти висновку, що консти­туційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Пмну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Прези­дента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

Наприклад, у Конституції Росії чітко визначений блок федераль-них конституційних законів. До них віднесені закони, що регламен-тують надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання державних прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих ії місцевостях надзвичайного ста­ну (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

Конституційний закон відрізняється від інших законів: а) юридич-ною чинністю; б) предметом регулювання — особлива сфера; в) по­рядком ухвалення — особлива процедура.

Конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю го-лосів — двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Процедура прийняття конституційного закону може мати спро-щений, ускладнений чи змішаний характер. В Україні процедура внесення змін до Конституції має змішаний характер: спрощена (дві третини від конституційного складу Верховної Ради України) — для законопроекту про внесення змін до Конституції України для всіх розділів (крім розділів I, III, XIII) (ст. 155 Конституції); ускладнена (дві третини від конституційного складу Верховної Ради України з наступним затвердженням всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України) — для законопроекту про вне­сення змін до розділів I, III, XIII (частина перша ст. 156 Конституції України).

3. Звичайні закони — регламентують певні й обмежені сфери суспільного життя відповідно до Конституції України. Це значна за


Розділ 17

кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних за­конів:

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу
суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть
бути: кодифікованими (наприклад, Кодекс про адміністративні
правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс
України та ін.); поточними (наприклад, закони України «Про
об'єднання громадян», «Про звернення громадян»);

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену
(спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину
населення. Наприклад, закони України «Про пенсійне забезпечен-
ня», «Про вищу освіту», «Про міліцію» та інші.

4. Забезпечуючі (оперативні) закони нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні до­говори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містять-ся в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це зако­ни, що містять норми про норми. Наприклад, закони України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» від 3 серпня 2006 р., «Про ратифікацію Угоди між Україною та Євро-пейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» від 20 грудня 2006 р. До цієї гру-пи можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза інши-ми законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

За отроком дії закони бувають:

постійні — що діють без обмеження строку;

тимчасові — що діють з обмеженням строку (наприклад, Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»;

надзвичайні (різновид тимчасових законів) — ухвалюються у певних, передбачених Конституцією України, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану. Наприклад, до таких слід віднести Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономно! Республіки


Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

Крим» від 6 фудня 2005 р. Введення надзвичайного стану має наслідком тимчасове обмеження конституційних прав і свобод люди-ни і громадянина, а також обмеження прав і законних інтересів юри­дичних осіб. Отже, особливість таких законів полягає в тому, що вони припиняють або обмежують дію інших законів. За суб'єктами законотворчості виділяють закони:

— ухвалені громадянським суспільством (Українським народом) у
результаті всеукраїнського референдуму;

— ухвалені Верховною Радою України.
За структурною формою:

—кодифіковані (наприклад, Господарський кодекс України, Мит-ний кодекс України);

—некодифіковані.

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як кон-солідація. Наприклад, «Основи законодавства про охорону здоров'я».

За галузевою ознакою:

— конституційно-правові (наприклад, «Про Державний реестр ви-
борців» від 22 лютого 2007 р., «Про Кабінет Міністрів України» від

21 грудня 2006 р.);

— адміністративно-правові;

— цивільно-правові (наприклад, «Про іпотечні облігації» від

22 грудня 2005 р.);

— господарсько-правові (наприклад, «Про особливості державно­го регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізанією та експортом лісоматеріалів» від 8 вересня 2005 р.);

— кримінально-правові (наприклад, «Про приєднання України до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду» від 18 жовтня 2006 р.) тощо.

Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін. Види законів за сферами суспільного життя:

— закони в галузі регулювання економіки («Про податок з доходів
юридичних осіб» від 22 травня 2003 р., «Про оподаткування прибутку
підприємств» від 28 грудня 1994 р.);

— закони в галузі регулювання політики (наприклад, «Про
політичні партії в Україні» в редакції від 1 січня 2007 р.);

— закони в галузі регулювання соціальної сфери (наприклад, «Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня
2003 р., «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.);


Розділ 17

— закони в галузі регулювання військової сфери (наприклад, «Про Збройні Сили України» в редакції від 1 січня 2007 р.) та ін.

Постанови.Це один з видів актів Верховної Ради України, які прий-маються парламентом з питань, віднесених до його компетенції. По­станови є підзаконними актами і приймаються за більш простою, ніж закони, процедурою. Відповідно до ст. 133 Регламенту Верховної Ради України постанови приймаються більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України з конкретних пи­тань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольно! та інших функцій. Наприклад, постанови Верховної Ради України «Про призначення позачергових виборів Дальницького сільського голови (Овідіопольський район Одеської області)» від 17 травня 2007 р.; «Про обрання суддів» від 17 травня 2007 р., «Про звільнення суддів» від 17 травня 2007 р., «Про присвоення найменування новоутвореному на-селеному пункту Сімферопольського району Автономно! Республіки Крим» від 17 травня 2007 р., «Про проведення парламентских слухань «Про стан правосудия в Україні» від 16 травня 2007 р., «Про посилення захисту творчих спілок України» від 15 травня 2007 р.

Постанови Верховної Ради України приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому чи-танні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення, після чого підписуються та оприлюднюються Голо­вою Верховної Ради України та не потребують промульгації її главою держави. Прийняті постанови набирають чинності з дня їх офіційно-го оприлюднення, якщо ними не передбачено інше.

Резолюції.Парламентська резолюція (лат. гезоіиііо — рішення) — це один з видів актів Верховної Ради України ненормативного харак­теру, зміст якого пов'язаний, як правило, не із законодавчими, а з іншими повноваженнями парламенту. Наприклад, резолюція Верхов­ної Ради України «Про недовіру Кабінетові Міністрів України» від 26 квітня 2001 р., постанови, резолюції «Про Основні напрями бюд-жетної політики на 2002 рік» (Бюджетна резолюція) від 21 червня 2001 р., «Про звернення до Бундестагу Федеративної Республіки Німеччина у зв'язку з Резолюцією учасників засідання «круглого сто­лу» з проблем «Виплати всім категоріям жертв націонал-соціа-лістських переслідувань — запорука справжнього взаєморозуміння і примирення» від 16 січня 2003 р.

Прийняттям подібних актів Верховна Рада України висловлює свое ставлення до певних фактів політичного та іншого характеру,


Конституційно-правовий статус Верховно!' Ради України

тим самим бере участь у вирішенні тих чи інших питань, демонструє свою політичну позицію, надає оцінку тим подіям, що відбуваються чи діям конкретних суб'єктів.

Декларації. У юридичній літературі поняття декларація має кілька значень. У політичному значенні декларація (лат. сіесіагаііо — заява, вислів) — це політична заява від імені держави, уряду, партії чи іншої організації1. Тобто декларація являє собою певний документ, що містить інформацію політичного характеру. Декларація Верховної Ра­ди України — це акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин2. Серед декла-рацій, прийнятих Верховною Радою, — Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національ-ностей України від 1 листопада 1991 р., Декларація про загальні заса­ди державної політики України стосовно сім'ї та жінок від 5 березня 1999 р., Декларація про загальні засади державної молодіжної політи­ки в Україні від 15 грудня 1992 р.

Ці документа визначають загальні принципи та завдання держав­ної політики, її напрями розвитку у певних сферах. За своїм змістом декларації Верховної Ради мають деякі загальні та специфічні риси. Ряд декларацій закріплюють та захищають інтереси окремих труп громадян України (молоді, жінок, національних меншин тощо), тоді як інші — інтереси всього Українського народу.

Так, відповідно до положень Декларації про загальні засади дер­жавної молодіжної політики в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молодої лю-дини, суспільства, держави з урахуванням можливостеи України, її економічного, соціального розвитку, історичного, культурного роз­витку і світового досвіду державної підтримки молоді. Декларація є основою подальшого розвитку державної молодіжної політики її пра-вової бази, практичної діяльності органів державної влади і управління, яка спрямована на сприяння повноцінному розвитку молодих громадян України. Прийняття Декларації має дуже велике значення у представництві інтересів молоді в Україні. Верховна Рада

1 Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та
ін. — К., 1998. — Т. 2: Д-Й. — 1999. — С. 24.

2 Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К., 2002. — С. 262.


Розділ 17

цією Декларацією визначила фундаментальні засади, на яких повин­на здійснюватися системна діяльність держави у відносинах з осо-бистістю, молоддю, молодіжним рухом, закріпила умови та правові гаранта всебічного розвитку молоді як у її інтересах, так і в інтересах України.

Звернення та заяви— це акти Верховної Ради України ненорматив­ного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих ор-ганів зарубіжних країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого роз­витку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнен-ня міжнародного становища загалом чи двосторонніх відносин. Наприклад, у прийнятій Заяві Верховної Ради України дається оцінка Заяви парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа—Молотова і його наслідки для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. В цій Заяві Верховної Ради були також сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права.

Заклик до розвитку двосторонніх зв'язків між Україною та Росією міститься у Зверненні Верховної Ради України до Верховної Ради і Президента Росії від 24 серпня 1991 р.; Зверненні Верховної Ради України до Президента Парламентської Асамблеї Ради Європи пана Рене ван дер Ліндена, президентів, глав урядів і парламентів євро-пейських держав від 11 травня 2007 р.

Загальними рисами звернень і заяв є їх ненормативний характер. Прийняттям цих актів Верховна Рада України має виразити від імені громадян України думку щодо певної події у світі чи пропозиції щодо розвитку будь-яких зовнішніх відносин України з іншими державами тощо.


Розділ18

Народний депутат України

18.1. Поняття статусу народного депутата України

У сучасній вітчизняній теорії конституційного права народний депутат1 Українивизначається як загальнонаціональний політичний діяч, що є одноособовим повноважним представником наро­ду та членом парламенту — посадовою особою органу законодавчої влади, наділеною встановленими Конституцією і законами України повноваженнями по здійсненню функцій Верховної Ради України2.

Статус народного депутата і порядок здійснення ним своїх депу­татских повноважень визначається насамперед Конституцією України, Законом України «Про статус народного депутата» в редакції від 22 березня 2001 р. з наступними змінами і доповненнями, Регла­ментом Верховної Ради України (із змінами та доповненнями), Зако­ном України «Про вибори народного депутата України» та іншими нормативно-правовими актами. їх норми утворюють комплексний політико-правовий інститут — інститут народного депутата.

1 Депутат — від лат. сіериіаіиз — посланник, посланий; особа, обрана до представ-
ницького органу.

2 Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2002. — С.149.


Розділ 18

Поняття конституційно-правового статусу народного депутата пов'язують, зокрема, із сукупністю його прав та привілеїв1 або ж із сукупністю його прав, обов'язків і відповідальністю2.

Найбільш повною видається структура конституційно-правового статусу народного депутата України, яку складають такі елементи, як: політико-правова природа депутатського мандата; підстави виник-нення і припинення дії депутатського мандата; права і обов'язки народного депутата України; форми роботи народного депутата; гарантії здійснення депутатських повноважень; відповідальність народного депутата України3.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.191 (0.022 с.)