II. Попередній розгляд законопроекту.

2. Попередній розгляд законопроектів у комітетах. Кожен законо­
проект після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк на-
правляється Головою Верховної Ради України або його заступниками
в комітет, до предмета відання якого належить питання бюджету, для
проведення експертизи щодо можливості його фінансування держа­
вою та в комітет, який визначається головним з підготовки і поперед-
нього розгляду законопроекту. Головний комітет попередньо розгля-
дає законопроект, після чого ухвалює висновок щодо доцільності
включення його до порядку денного сесії Верховної Ради.

До попереднього розгляду головний комітет на своему засіданні може запропонувати Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим державним органам, об'єднанням громадян висловити свою думку щодо доцільності його прийняття.

3. Попередній розгляд законопроектів народними депутатами. Усі внесені до Верховної Ради України законопроекти після їх реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк надаються народним депутатам у вигляді порівняльних таблиць. Після попереднього розгляду законо­проекту у головному комітеті народним депутатам надаються виснов-ки головного комітету, висновки інших комітетів та інші передбачені документи.

4. Експертиза законопроектів полягає в доопрацюванні й редагу-ванні законопроекту із залученням зацікавлених організацій. За дору-ченням Голови Верховної Ради України або його заступників або за рішенням головного комітету законопроект направляється на науко-ву, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи на-укового дослідження; при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені.

Окремі законопроекти можуть направлятися для одержання екс-пертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій, а також окремих фахівців. Наприклад, попередню експертизу законопроектів може здійснювати Інститут законодавства Верховної Ради України або законопроекти можуть направлятися для проведення поперед-ньої експертизи, надання пропозицій і висновків до науково-дослідних установ, наприклад до Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Висновки, підготовлені за результатами експертизи, направляють-ся головному комітету для врахування при розгляді законопроекту та прийняття рішення стосовно подальшої роботи над ним.

Розділ 17

5. Розгляд законопроектів і альтернативних законопроектів Верхов­
ною Радою України. Альтернативними вважаються законопроекта, які
містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторю-
ють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних
відносин. Верховна Рада розглядає альтернативні законопроекти на
пленарному засіданні одночасно з основним законопроектом. Зако­
нопроекти розглядаються Верховною Радою України, як правило, за
процедурою трьох читань, яка включає:

— перше читання — обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу;

— друге читання — постатейне обговорення і прийняття законо­проекту у другому читанні;

— трете читання — прийняття законопроекту, який потребує до-опрацювання та узгодження, в цілому.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні зви-
чайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні
— двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України) і підготовка відповідної постанови Верховної Ради України
про набрання законом чинності. Тексти законів, ухвалені Верховної
Радою України, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної
Ради і невідкладно направляються на підпис Президентов! України.

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону Президентом у встановлені
Конституцією України строки. Відповідно до частини другої ст. 94 Кон-
ституції Президент України протягом 15 днів після отримання закону
підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або
повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропо-
зиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі як-
що Президент України протягом встановленого строку не повернув за­
кон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом
України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

V. Інформаційна стадія.

8. Промульгація закону — це не лише підписання його главою дер-
жави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпоря-
дження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону
здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом та
іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях
передує тексту закону, що промульговується.

Конституційно-правовий статус Верховно!' Ради України

В Україні — це підписання закону Президентом України, підготов-ка постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, шо про-мульговується.

9. Включення закону до Единого державного реестру нормативних
актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в
офіційних друкованих виданнях. Відповідно до ст. 134 Регламенту
Верховної Ради України, підписані Президентом України закони та
закони, які офіційно оприлюднені Головою Верховної Ради України,
публікуються в газеті «Голос України» та у «Відомостях Верховної
Ради України». Публікація законів у цих друкованих виданнях
вважається офіційною. Підписані Головою Верховної Ради України
закони та інші акти не пізніше наступного дня після їх підписання пе-
редаються апаратом Верховної Ради України для опублікування.

Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення зако­нопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.

В Україні існує інститут права «відкладального вето» Президента. Так, відповідно до части ни другої ст. 94 Конституції Президент України може скористатися своїм правом відкладального вето і повернута за­кон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді України для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер.

Верховна Рада України може подолати право вето Президента Ук­раїни. Так, якщо під час повторного розгляду закон буде знову прий-нятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Прези­дент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і публікується за його підписом.

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і впровадження громадської думки в текстах законів, урахування рівня правосвідомості громадян.

Установка (державотворча) функція Верховної Ради України здійснюється в трьох основних напрямах. По-перше, Верховна Рада України від імені Українського народу легалізує атрибута держави. Наприклад, приймає та вносить зміни до Конституції України в ме-

11-8152

Розділ 17

жах і порядку, передбаченому розділом XIII Конституціі (преамбула та п. 1 ст. 85 Конституціі' України); визначає на законодавчому рівні громадянство; правовий режим власності; територіальний устрій Ук­раїни; судоустрій, судочинство; правовий режим державного кордо­ну; статус столиці України; основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку. Крім цього, виключно законами встановлюються Державний бюджет України та бюджетна система України; опис державних символів України та порядок їх використання і захисту тощо (ст. 92 Конституціі України). Тобто Верховною Радою України визначаються невід'ємні інститути держави, поза закріпленням офіційного статусу яких є неможливим повноцінне функціонування України як суверенно! і незалежної, демократично! держави.

По-друге, Верховна Рада України бере участь у формуванні та виз-наченні правового статусу глави держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Зокрема, вона призначає вибори Президента України у строки, передбачені Кон-ституцією та вирішує питання про усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої ст. 111 Конституціі; призначає за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, міністра оборони України, міністра закор-донних справ України, призначає за поданням Прем'єр-міністра Ук­раїни інших членів Кабінету Міністрів України, голову Антимоно­польного комітету України, голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, голову Фонду державного майна України, а також звільняє зазначених осіб з посад, вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України; призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України голову Служби безпеки України; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України; призначає на посади та звільняє з по­сад половину складу Ради Національного банку України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради Ук­раїни з питань телебачення і радіомовлення; призначає на посади та звільняє з посад членів Центрально!' виборчої комісії за поданням Президента України; затверджує загальну структуру і чисельність, визначає функції Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових форму-вань, а також Міністерства внутрішніх справ України; надає згоду на

Конституційно-правовий статус Верховно!' Ради України

призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України; обирає суддів безстроково; достроково припиняє повноваження Верховної Ради Автономно!' Республіки Крим за наявності висновку Конституційно­го Суду України про порушення нею Конституції або законів Ук­раїни; призначає позачергові вибори до Верховної Ради Автономно!' Республіки Крим; призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування.

По-третє, Верховна Рада України організовує свою внутрішню діяльність та забезпечує реалізацію власних функцій і повноважень шляхом утворення органів (комітетів, комісій тощо) та політичних утворень (фракцій, коаліцій фракцій), допоміжного органу — апара-ту Верховної Ради України, а також Рахункової палата України, Упов-новаженого Верховної Ради України з прав людини з метою забезпе­чення здійснення парламентського контролю в сфері виконання Державного бюджету України, правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Контрольна функція. За Конституцією України Верховна Рада України має право здійснювати парламентський контроль у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст. 85). Слід зазначити, що в літера-турі існують різні погляди щодо виділення кола контрольних повно­важень, через реалізацію яких парламент здійснює контрольну діяль­ність. Деякі вчені зазначають, що вона полягає, головним чином, у контролі за прийняттям Державного бюджету України, за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції, контролі за додержанням конституційних прав і свобод громадян. Для цього створена Рахункова палата України, передбачена посада Уповноваже-ного Верховної Ради України з прав людини тощо¹. Інші автори за­значають, що контрольна функція парламенту України реалізується через дві групи повноважень. Перші мають виключно контрольне значення, другі — комплексний характер і рівною мірою належать як до контрольно!', так і до інших функцій парламенту. Ці функції реалізуються через контрольні повноваження².

¹ Напр.: Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади розвитку українського парламентариз­
му // Шемшученко Ю. С. Вибране. — К., 2005. — С. 149-150.

² Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий ас­
пект): Монографія. — X., 2004. — С. 38-39.

Розділ 17

Отже, відповідно до ст. 85 Конституції України контрольна функція Верховної Ради України здійснюється в таких основних напря-мах: 1) контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; здійснення кон­тролю за використанням одержаних Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбаче-них Державним бюджетом України. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету Ук­раїни та їх використанням здійснює Рахункова палата України; 2) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону; 3) контроль за дотриман-ням та захистом прав і свобод людини в Україні, що здійснюється че­рез Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 4) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних де-путатів України чи комітету Верховної Ради України; 5) здійснює контроль через звернення народних депутатів України із запитами до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого само-врядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності; 6) виконує контрольну функцію через утворення тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Виходячи із комплексного характеру багатьох контрольних повно-важень парламенту України, можна зробити висновок, що, попри важливість законотворення у діяльності загальнонаціонального пред-ставницького органу, контрольна функція виконує інтегруючу роль, дозволяючи парламенту не обмежуватися виключно прийняттям за-конів та наданням згоди на призначення вищих посадових осіб, а брати участь у вирішенні державних справ, здійсненні моніторингу за діяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, контроль за виконанням законів, здійснення урядом ефективної державної політики.

Окремого розгляду заслуговує питання про виділення у складі повноважень парламенту «квазісудових» повноважень. Так, на думку деяких російських дослідників, до квазісудової функції парламенту, зокрема, належать повноваження по висуненню перед судовими органами обвинувачення проти вищих посадових осіб, оголошення

Конституцпшо-правовий статус Верховно']' Ради України

амністіїтаінші'. Безперечно, як наголошувалось, окремим парламен­там властиві навіть судові функції, наприклад Палаті лордів Парла­менту Великої Британії. I наділення загальнонаціонального пред-ставницького органу країни такими повноваженнями, як оголошен-ня амністії (в Україні це право парламенту передбачено ст. 92 Консти-туції України), є своєрідним підтвердженням того, шо саме пей орган має виключне право на представництво інтересів усього народу, яке виявляється і в можливості звільнення від відбування покарання за найтяжчі правопорушення, — злочини.

Щодо особливої процед'ури позбавлення повноважень вищих посадових осіб, тобто імпічменту, то підстава для застосування цієї процедури у деяких випадках має кримінально-правовий характер, але мета них дій полягає не в притягненні до кримінальної відповідальності винних осіб (це компетенція судових і правоохорон-них органів), а в перевірці діяльності посадових осіб, і, у разі виявлен-ня порушення законодавства, застосуванні такої конституційно-пра-вової санкції, як відсторонення від займаної посади. Парламент за та­ких умов не вирішує питання про винність осіб, він лише використо-вує надане йому в механізмі стримань та противаг право контролю за вищими посадовцями та право зняття з них імунітету від криміналь-но-правового переслідування. В Україні процедура імпічменту засто-совується стосовно глави держави — Президента України, який згідно зі ст. 105 Конституції України користується правом недотор-канності.

Фінансова функція. Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет України та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету Ук­раїни, приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається з урахуванням положень Бюджетного кодексу України та Регламенту Верховної Ради України. Відповідно до Регламенту Кабінет Міністрів України щороку подає до Верховної Ради проект за­кону про Державний бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом з проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

¹ Конституционное право: Учебник / Отв. ред. А. Е. Козлов. — М., 1996. — С. 315.

Розділ 17

Проект закону про Державний бюджет України представляється на пленарному засіданні Верховної Ради. Представлення проекту за­кону проводиться за процедурою повного обговорення¹. За результа­тами обговорення проекту закону Верховною Радою може бути прийняте рішення про схвалення і прийняття його до розгляду або рішення про його відхилення у випадках, передбачених п. 4 ст. 149 Регламенту Верховної Ради України.

Фінансові повноваження полягають не тільки в обговорені та затвердженні Державного бюджету України, а й у контролі за його виконанням. Контроль за виконанням Державного бюджету України Верховна Рада здійснює як безпосередньо, так і через Рахункову палату.

Зовнішньополітична функція. До компетенції Верховної Ради України у цій галузі відносять: визначення засад зовнішньої політики держави; заслуховування щорічних та позачергових послань Прези­дента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголо-шення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі зброй-ної агресії проти України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання у встановлений за­коном строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України².

Одним із пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності Верховної Ради України є формування законодавства з питань зовнішньої політики шляхом прийняття законів, якими регулюються різноманітні аспекти зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності Української держави, наприклад законів України «Про зовнішньополітичну діяльність», «Про міжнародні договори України» тощо.

¹ Докл. ст. 30 «Процедура повного обговорення питань на пленарному засіданні Вер­
ховної Ради» Регламенту Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради Ук­
раїни. — 2006. — № 23, № 24-25. — Ст. 202.

² Шемшученко Ю- С. Зовнішньополітична діяльність Верховної Ради України і
міжпарламентські зв'язки // Український парламентаризм: минуле і сучасне. — К.,
1999. — С. 324-339.

Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» до компетенції Верховної Ради України належить: ратифікація міжнародних договорів України; прийняття рішення про приєднання України до міжнародних договорів, які потребують ратифікації; де-нонсація міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, а також договорів, прийняття або приєднання до яких було здійснено на підставі рішень парламенту України.

Прийняття Верховною Радою України законів про ратифікацію міжнародних договорів або приєднання до них є юридичним фактом надання державою згоди на обов'язковість міжнародних договорів України. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Ук­раїни, є частиною національного законодавства України.

Серед напрямів зовнішньополітичної діяльності Верховної Ради України можна назвати співробітництво з рядом міжнародних ор-ганізацій, зокрема: ООН та її спеціалізованими органами і установа-ми у властивих їй формах; Радою Європи у формі роботи делегацій Верховної Ради України; Парламентською Асамблеєю Чорноморсь-кого економічного співробітництва; Парламентською Асамблеєю Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ); Спів-дружністю Незалежних Держав (СНД) (Україна підписала і ратифіку-вала Угоду про СНД); Європейським співтовариством (Україна підписала і ратифікувала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС); Західноєвропейським Союзом; Центральноєвропейською ініціативою; Європейською Асамблеєю.

Верховна Рада України здійснює співробітництво з європейськи-ми парламентами, що дає змогу обмінюватися досвідом роботи і відповідною інформацією про європейські пріоритети у функціону-ванні парламентів. Найбільш активно воно розвивається з парламен­тами сусідніх країн — Російської Федерації, Білорусі та Молдови, Польщі, Словаччини та Угорщини. Встановлено також зв'язок з парламентами США, Великої Британії, Німеччини, Франції та ряду інших країн.

Враховуючи особливості конституційної природи Верховної Ради України, її місце в механізмі держави, зміст діяльності парламенту України не обмежується лише наведеними функціями. Класифікація функцій Верховної Ради України має багатоаспектний характер. Так, окрім зазначеної класифікації, функції Верховної Ради України мож­на поділяти на такі види: за об'єктами (сферами) діяльності Верхов-

Розділ 17

ної Ради України — внутрішні (політична, економічна, соціальна, духовно-культурна) та зовнішні (зовнішньополітична, зовнішньо-економічна, функція національної безпеки та ін.); за суб'єктами Верховної Ради України — загальнопарламентські, функції народних депутатів, функції комітетів, функції тимчасових спеціальних та слідчих комісій, функції фракцій, функції коаліції депутатських фракцій (парламентської більшості), функції опозиції; за засобами діяльності Верховної Ради України — конституційна, бюджетно-фінансова, інформаційна, територіальна, програмна та інші функції; за терміном діяльності Верховної Ради України — постійні та тимча-сові функції; за механізмом реалізації функцій Верховної Ради України — складні (комплексні) та прості функції.

17.4. Форми діяльності Верховної Ради України

За своїм змістом функції Верховної Ради України — це складні правові явища. Вони являють собою процес реалізації повноважень (прав і обов'язків) парламенту України. Так, В. Погорілко зазначав, що кожна функція Верховної Ради України (законодавча, установча, контрольна та ін.) має свій порядок здійснення та свої особливості. Здійснення цих функцій або окремих дій Верховної Ради України та її органів, як правило, називається процедурами, або процесом. Зокре-ма, він розрізняв: законодавчу процедуру; формування органів дер­жавно! влади (установчу процедуру); процедуру парламентського контролю; бюджетну та інші спеціальні процедури¹. Звідси, здійснен­ня функцій Верховної Ради України — це процедури або процес, який має свої формальні особливості, свій порядок реалізації, що має про-яв у формах діяльності Верховної Ради України.

Слід зазначити, що взаємозв'язок існує не тільки між змістом функцій та формами їх здійснення, а й призначення Верховної Ради України теж має вплив на виникнення тих чи інших форм, в яких здійснюються парламентські функції. Так, деякі автори вважають, що головним призначенням Верховної Ради України є здійснення зако-

¹ Конституційне право України / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2002. — С. 432-435.

Конституційно-правовий статус Верховно!" Ради України

нотворчості¹. Це свідчить про наявність форм правотворчості при здійсненні будь-якої з функцій Верховної Ради України. Але ця фор­ма не є единою. Парламентська діяльність здійснюється й в інших формах організаційного характеру.

Функції Верховної Ради України здійснюються завдяки функціонуванню суб'єктів механізму реалізації даної функції. Тобто функції реалізуються у формі: роботи народних депутатів України; парламентських комітетів; тимчасових спеціальних та слідчих комісій Верховної Ради України; у формі функціонування депутатських фракцій та їх коаліцій та ін. Наявність таких форм діяльності функцій зумовлена компетенцією та місцем кожного з суб'єктів у механізмі реалізації функцій. Обсяг компетенції та призначення суб'єктів ме­ханізму зумовлює те, якими способами та завдяки проведению яких заходів суб'єкти реалізують парламентські функції.

Звідси, форми діяльності Верховної Ради України можна визначи-ти як сукупність способів та заходів, за допомогою яких суб'єкти Вер­ховної Ради України здійснюють парламентську діяльність. Причому способи здійснення матимуть, як правило, правовий характер, тоді як заходи — це форми виключно організаційного характеру. Таким чи­ном, Верховна Рада України здійснює діяльність у формах, що мають певні особливості, які дозволяють розмежувати ці форми на види.

Перший вид форм парламентської діяльності являє собою сукупність дій Верховної Ради України, які мають організаційний характер. Різновидом таких заходів є: сесії, пленарні засідання, пар­ламентські дебати, парламентські слухання з окремих питань, прове­дення Днів уряду у Верховній Раді України, заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України тощо. Розглянемо ці форми доклад-ніше.

Відповідно до ст. 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно. Це означає, що вона працює не безперервно, а під час певних періодів — сесій, на які збирається у конституційно визна-чені строки, як правило, двічі на рік². Сесія є однією з основних орга-нізаційних форм діяльності Верховної Ради України. Саме під час

¹ Шаповал В. М. Парламент // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шем-
шученко (голова редкол.) та ін. — К., 1998. — Т. 4: Н-П. — 2002. — С. 434.

² Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп/2002 (спра­
ва щодо повноважності Верховної Ради України).

Розділ 17

сесій проводяться пленарні засідання Верховно! Ради України, засідання її комітетів та комісій. Верховна Рада України на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду і вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні і тижні пленар-них засідань, роботи комітетів та комісій, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту.

Сесії Верховної Ради України можуть бути як черговими, так і поза-черговими.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

У Конституції України встановлено також порядок і час скликан-ня сесій в умовах введення в Україні военного чи надзвичайного стану. Рішення про введення военного або надзвичайного стану в Україні приймає Президент України (пп. 20 і 21 ст. 106 Конституції України). Ці рішення згідно з п. 31 ст. 85 Конституції мають бути затверджені Верховною Радою України.

Пленарні засідання є основною формою діяльності Верховної Ради України під час його сесій і являють собою регулярні зібрання народ­них депутатів у визначений час і у визначеному місці, що проводять­ся за встановленою процедурою, на яких розглядаються питання, віднесені Конституцією до повноважень Верховної Ради, і прийма-ються відповідні рішення шляхом голосування.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Відкритість передбачає право бути присутнім на засіданнях Верхов­ної Ради представників ЗМІ, різних державних і недержавних організацій, проводити трансляції роботи сесій по радіо і телебачен-ню. Порядок висвітлення пленарних засідань, їх час та обсяг визнача-ються самою Верховною Радою.

Статтею 84 Конституції України передбачена можливість прове­дення і закритих засідань. Закрите засідання проводиться за рішен-ням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Причому кожний депу­тат має один голос. Він повинен брати участь у голосуванні особисто і не має права доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.