Предмет і метод конституційного права



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і метод конституційного права



Принципи конституційного права України

Сутність і зміст конституційного права як галузі права та її основні завдання у найбільш загальному вигляді відображують принципи конституційного права. Свого часу відомий український радянський правознавець П. О. Недбайло зазначав, що принципи права, з одного боку, відображують його об'єктивні властивості, обумовлені закономірностями розвитку цього суспільства, всією гамою історично властивих йому інтересів, потреб, протиріч і компромісів різноманітних класів, груп і прошарків населення. З іншого боку, в принципах права втілюються його суб'єктивне сприйняття членами суспільства: їх моральні та правові погляди, почуття, вимоги, виражені в різних вченнях, теоріях, напрямках праворозуміння. Тому принципи права повинні розглядатися з урахуванням як єдності, так і особливостей обох із зазначених сторін, з позицій сформованого у юридичній і філософській науках загального уявлення про об'єктивне і суб'єктивне у праві. Така закономірність існування та дієвості принципів права загалом властива й конституційному праву.

Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. рrinsipium - початок, основа) - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дозволяють зрозуміти їх юридичні властивості, а саме: принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання; принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності (Т. Джеферсона, С. Дністрянського, Дж. Лока, Ш. Л. Монтескье, Ж.-Ж. Руссо, Б. Франкліна та ін.); принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість І форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.

Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру. Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі. Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку. Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти принципи основ конституційного ладу України; принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства; принципи форм безпосередньої демократії; принципи організації та діяльності органів державної влади; принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юстиції, принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.

Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосередньої й представницької демократії; принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; принцип політичного плюралізму; принцип конституційності та законності; принцип загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя. Іншим основним інститутам конституційного права також притаманні власні системи принципів.

Виходячи з поділу конституційного права на матеріальне та процесуальне, поряд із матеріальними принципами конституційного права слід розрізняти принципи конституційного процесуального права України. Ю. М. Бисага та В. І. Чечерський виділяють такі принципи конституційного процесуального права України: принцип компетентності; принцип процесуальної економії, принцип кворуму і більшості під час прийняття колегіальних рішень, принцип пропорційності голосування, принцип можливості оскарження конституційної процедури, принцип процесуальної послідовності, принцип імперативності процедури, принцип недопустимості процесуальної аналогії та ін.

Оскільки система конституційного права України представлена й іншими елементами, окрім матеріального і процесуального конституційного права, то можна припустити, що принципи конституційного права України також можна класифікувати на принципи природного і позитивного конституційного права; принципи об'єктивного і суб'єктивного конституційного права; принципи національного і наднаціонального (наприклад, європейського) конституційного права тощо.

Норми конституційного права

Первинним елементом системи конституційного права України є конституційно-правова норма (від лат. norma- керівний початок, правило, зразок). Норми конституційного права, будучи складовими системи конституційного права, відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі загалом.

Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О. І. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, вчений дійшов висновку, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянином16. В. Ф. Мелащенко розумів під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоновані Українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України17. На думку Ю. М. Тодики конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави18. Схожої точки зору притримуються й Інші правознавці.

Тривалий час, категорія "норма права" існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб'єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу. На сьогодні пріоритетними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України, Українська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Радою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку Українського народу та законодавчого органу держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією. Учасниками конституційної нормотворчості є і суб'єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положення слід враховувати під час визначення "поняття норми конституційного права".

Отже, норма конституційного права - це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

Водночас існуючі на сьогодні визначення поняття норми конституційного права України не враховують причинно-наслідкових підходів до детермінації правових явищ. Норма конституційного права визначає не тільки правило цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права України, а й перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їхньої волі.

Тобто, під нормою конституційного права України слід розуміти змістовно та формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування загальнообов'язкове правило поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі

До загальних ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як: по-перше, загальнообов'язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційного права без винятку. По-друге, норми конституційного права є регулятивними, оскільки вони встановлюють чи санкціонують правило поведінки, що регулює суспільні відносини. По-третє, норма конституційного права має формально-визначений характер, тобто ця норма, будучи виданим народом чи державою, чи суб'єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму. Така форма надає можливість всім суб'єктам конституційного права ясно і точно розуміти її зміст і сутність. По-четверте, норма конституційного права має загальний характер і регулює відносини не з окремого випадку, відносин чи особи, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма конституційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою. Норма конституційного права не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремо взятому випадку. По-п'яте, норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм, охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою і можуть бути класифікованими за такими критеріями, як: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб'єкти нормотворення; походження (джерело) норми; дія за колом суб'єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії.

Передовсім, норми конституційного права класифікуються за предметом правового регулювання. Відповідно до основних складових елементів предмета конституційно-правового регулювання можна виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційного права. Тобто класифікація норм конституційного права загалом співпадає з класифікацією інститутів конституційного права.

За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конституційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії в Україні, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою України та інститут місцевого самоврядування в Україні. Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об'єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми конституційного права-це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України "Референдум не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії".

Диспозитивні норми конституційного права-це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права, наприклад: "Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією" (ч. 1 ст. 72).

За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. Матеріальні норми конституційного права - це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Вони визначають принципи конституційного права, основні його дефініції, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування".

Процесуальні норми конституційного права - це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми, на відміну від матеріальних, містять виключно конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України.

Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Найвищу юридичну силу мають норми, виражені насамперед у Конституції України, вищу юридичну силу мають норми законів, а також акти безпосередньо наділені силою закону: конституційні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Конституційного Суду України. Інші акти є підзаконними: нормативні акти Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.

За конкретизацією правового припису норми конституційного права поділяються на норми загального та конкретного змісту. Приписи, що містяться в нормах загального змісту поширюються на всіх суб'єктів конституційного права. До норм конституційного права загального змісту в першу чергу відносяться норми-принципи і норми-визначення (дефініції). Наприклад, ст. 1 Конституції України визначає: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Тобто ця норма конституційного права містить нормативний припис, що має загальний установчий характер для всього чинного конституційного законодавства України.

Конкретні за змістом норми права (а це більшість конституційних норм) безпосередньо визначають права й обов'язки суб'єктів конституційного права, умови їх реалізації, відповідальність за їх порушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб'єкта чи кола суб'єктів, на яких поширюється дія конституційного припису, наприклад: "Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата" (ст. 98 Конституції України).

Норми конституційного права також можна класифікувати за властивостями їх складових елементів. Так, за формою вираження характеру диспозиції норми конституційного права поділяють на уповноважуючі, забов'язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми конституційного права - це норми, що визначають права суб'єктів конституційного права, надані ним для здійснення можливих визначених дій, наприклад: "Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності" (ст. 86 Конституції України).

Зобов'язуючі норми конституційного права - це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов'язки людини і громадянина України: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки" (ст. 66 Конституції України").

Забороняючі норми конституційного права - це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій, наприклад: "Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі" (ч. 2 ст. 78 Конституції України).

Норми конституційного права також слід розрізняти за суб'єктами нормотворення. Слід розрізняти трьох основних суб'єктів конституційного нормотворення: Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює своє повновладдя безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, в широкому значенні Український народ, має всю повноту влади в державі, в тому числі й виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право ні в якому разі не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. З ст. 5 Конституції України).

Наступним суб'єктом нормотворчості в галузі конституційного права є держава та її уповноважені органи. Цей суб'єкт представлений сукупністю державних органів, що уповноважені від імені держави видавати норми конституційного права відповідно до передбаченої законом процедури. До таких органів слід віднести Верховну Раду України, Конституційний Суд України, Президента України, органи виконавчої влади, органи правосуддя та органи прокуратури.

Учасниками конституційної нормотворчості також виступають і суб'єкти місцевого самоврядування в особі територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Особливий конституційно-правовий статус у системі суб'єктів місцевого самоврядування мають Верховна Рада АРК і Рада міністрів АРК.

За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Територія дії норми залежить від предмета правового регулювання, суб'єкта нормотворчості, юридичної сили норми та кола суб'єктів, на які поширюється дія норми.

За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в самому правовому приписі.

Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. З урахуванням особливої значущості норм конституційного права, що закріплені в розділах І, ІІІ, ХІІ Конституції України, в статтях 155-156 передбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень до зазначених розділів.

Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія припиняється. Такі норми знайшли своє концентроване вираження у Розділі XV Конституції України - "Перехідні положення". Зокрема, у п. 13 Положень зазначено, що протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією України зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Наведена класифікація видів норм конституційного права може бути доповнена й іншими, другорядними критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи.

Для виявлення інших юридичних властивостей норми конституційного права необхідно вивчити їх структуру та особливості складових елементів норми конституційного права - гіпотези, диспозиції та санкції.

Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція".

Гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови правила вольової поведінки та діяльності, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі. Через гіпотезу норма конституційного права, абстрактне правило поведінки, конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб'єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норм містяться в статтях 29, 80, 82, 87, 111 та інших Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом у порядку Імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто ця конституційна норма дія лише щодо Президента України за умови здійснення ним державного або іншого злочину.

Диспозиція норми конституційного права - це елемент ТІ структури, що визначає саму модель правила вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права (незалежно від їх волі) й містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Зокрема, ч. 2 ст. 117 визначає: "Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України".

Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в статтях 56, 60,62, 81,111 та інших Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що норма конституційного права має три модифікації: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція", - не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а насамперед регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в конкретно об'єктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і "зливаються" в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об'єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вмішувати кілька конституційно-правових норм.

Зазначимо, що положення про внутрішню побудову норм права зберігає свою усталеність майже півтора століття. Так. ще на початку минулого століття відомий правознавець М. М. Коркунов у свої роботі "Лекції із загальної теорії права" писав: "...всі юридичні норми є умовними правилами. Тому кожна юридична норма, природно, складається з двох елементів: із визначення умов застосування правила та викладення самого правила. Перший елемент називається гіпотезою або передбаченням; другий - диспозицією або розпорядженням. Кожна юридична норма може бути виражена в такій формі: якщо - то..."19. При цьому М. М. Коркунов називав різні види гіпотез і диспозицій юридичних норм і класифікував за ними ці норми (норми з абстрактною та казуальною гіпотезою, норми з абсолютно та відносно визначеною гіпотезою), а в санкціях юридичних норм вбачав "засоби примусу для виконання юридичних норм".

Утім у зарубіжній юридичній науці існують й інші погляди на структуру норми права. Зокрема, ще в 50-60-х роках XX ст. відомий американський теоретик права Фон Райт висунув гіпотезу про те, що юридична норма складається з шести частин: 1) характеру (дозволяюча, забороняюча чи зобов'язуюча норма); 2) змісту (назва діяння); 3) умови, за яких логічно можливою є реалізація норми; 4) авторитету (орган, що встановлює норму); 5) суб'єкта (тобто, адресата, на якого спрямована дія норми); 6) зобов'язання, з настанням яких реалізується норма.

Сучасний російський правознавець О. В. Берг, який власне й навів основні положення концепції Фон Райта, та проаналізував їх, вважає, що норма права складається з п'яти основних елементів, а саме: 1) гіпотеза - умови (обставини), за настання яких застосовується та чи Інша норма права; 2) суб'єкт - категорія громадян, організацій і інших суб'єктів права, щодо яких застосовується норма права; 3) характер - вид повноважень, якими наділяється суб'єкт норми права; 4) зміст - діяння, щодо якого застосовуються указані в нормі права повноваження суб'єктів норми права; 5) санкція - юридична відповідальність, яка покладається на суб'єкта норми у випадку її порушення. Положення про структуру норм конституційного права України також нині залишається предметом наукових досліджень.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення системі конституційного права України. У чому полягають особливості її багатовимірності?

2. Чим структура конституційного права відрізняється, від його системи? Визначте основні структурні елементи конституційного права України.

3. Наведіть визначення поняття "Інститут конституційного права" та розкрийте його сутнісні ознаки. Класифікуйте основні інститути конституційного права України.

4. Чим інститути конституційного права України відрізняються від таких понять, як "інститут держави" чи "інститут громадянського суспільства".

5. Розкрийте зміст поняття "норма конституційного права" через її юридичні ознаки.

6. Запропонуйте системну класифікацію норм конституційного права та охарактеризуйте їх основні види і підсистеми.

7. Охарактеризуйте внутрішню побудову норм конституційного права та її основні структурні елементи.

8. Визначте та характеризуйте інші складники системи конституційного права: природне та позитивне, матеріальне та процесуальне, національне та міжнародне, типове та колізійне конституційне право.

Вибори в Україні

Однією з найбільш дієвих форм безпосередньої демократії в Україні є вибори. Саме вони дозволяють перетворити волевиявлення громадян України у волю Українського народу під час формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вибори є однією з найдавніших форм прямого народовладдя, відомих ще з часів так званої "вічової демократії". Вони пройшли складний шлях становлення і розвитку, набуваючи якісно нових юридичних властивостей. На сьогодні вибори на загальнодержавному та місцевому рівні проводяться у переважній більшості країн світу, за винятком теократичних монархій.

Вибори стали не тільки найбільш поширеною формою безпосередньої реалізації народного суверенітету, а й показником рівня розвитку громадянського суспільства, правової держави, прав і свобод людини і громадянина тощо. Навіть у таких країнах, як Афганістан та Ірак, які були звільнені від антинародних політичних режимів, проведення демократичних виборів до представницьких органів держави і місцевого самоврядування стали одним із найбільших здобутків народу цих держав.

Натомість все більше нарікань з боку демократичної світової громадськості викликають вибори на безальтернативній основні ("виборчі плебісцити"), що проводяться в ряді країн світу, зокрема й у пострадянських республіках.

В Україні вибори на демократичних засадах почали проводитися одночасно з проголошенням незалежності нашої держави. Нагадаємо, що 1 грудня 1991 p., одночасно з проведенням всеукраїнського референдуму, який надав найвищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України, були проведені вибори Президента України. З того часу, відповідно до чинного законодавства України, в нашій країні регулярно проводяться вибори представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Під виборами слід розуміти форму безпосередньої демократій зміст якої полягає у формуванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян України.

За своїм змістом вибори є волевиявленням народу щодо формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За суб'єктами вибори передбачають формування Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

За формою вибори являють собою вибір найбільш гідного з-поміж інших кандидата на виборну посаду до органів державної влада та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян за його кандидатуру.

За способами і засобами проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими та довиборами колегіального органу.

Поняття виборів часто вживають як термін "виборче право", що вживається в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні виборче право - це Інститут конституційного права, що об'єднує норми конституційного та інших галузей права, які визначають поняття, види, принципи виборів, порядок їх організації та проведення, а також юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства про вибори.

Об'єктивне виборче право виражається в Конституції України, законах України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р., "Про вибори Президента Україна" від 5 березня 1999 p., "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р., "Про Центральну виборчу комісію" від ЗО червня 2004 р. та Ін. Серед вчених сьогодні існує думка щодо доцільності прийняття Виборчого кодексу України.

Суб'єктивне виборче право - це конституційне право громадянина України вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції) . Це право також слід розуміти як встановлене Конституцією та законами України право громадянина України брати участь у всіх видах виборів на всіх стадіях їх організації та проведення.

Виборче право тісно пов'язане з виборчою системою, під якою слід розуміти суспільні відносини врегульовані нормами Конституції та законів України які виникають, змінюються та припиняються у зв'язку з голосуванням громадян за кандидатів на виборні посади та розподілі виборних посад за результатами виборів.

Найбільш поширеними у світі виборчими системами є мажоритарна, пропорційна та змішана (мажоритарно-пропорційна) виборчі системи. Мажоритарна виборча система (відносної, абсолютної, кваліфікованої більшості) застосовується під час виборів одноособових та колегіальних представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вона передбачає утворення одномандатних виборчих округів, на які поділяється вся територія країни чи відповідної адміністративно-територіальної одиниці, чи суб'єкта місцевого самоврядування, в яких громадяни голосують за конкретних кандидатів, що претендують на представницький мандат. Пропорційна виборча система (з "жорсткими" та "м'якими" виборчими списками) застосовується під час виборів колегіальних представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і передбачає утворення виборчих списків кандидатів від організацій політичних партій та їх виборчих блоків. Змішана виборча система передбачає комбінування пропорційної та мажоритарної виборчих систем у межах однієї держави.

Окрім цих виборчих систем, у ряді країн світу (СІЛА, Франція та ін.) застосовуються традиційні, Іноді архаїчні виборчі системи (праймеріз, панашування та ін.), які є досить складними і суперечливими. Нагадаємо, що під час виборів президента США у 2004 році виборча система праймеріз ледь не призвела до зриву виборів, а результати самих виборів тривалий час оскаржувалися в суді представниками Д. Керрі - суперника чинного президента США Дж. Буша.

В Україні виборча система в період з 1991 до 2006 року перетерпіла певні еволюційні зміни: мажоритарна виборча система, що утвердилася після проголошення незалежності України, змінилася після прийняття Конституції України в 1996 році на змішану, а з 2006 року в Україні була запроваджена пропорційна виборча система.

Утім пропорційна виборча система застосовується в Україні під час виборів: 1) народних депутатів України: 2) депутатів міських, районних у містах, районних, обласних рад, м. Києва І Севастополя; 3) депутатів Верховної Ради АРК, тоді як під час виборів Президента України; депутатів сільських і селищних рад; сільських, селищних і міських голів застосовується мажоритарна виборча система. Отже, на сьогодні в Україні діє кілька самостійних виборчих систем, що передбачає застосування пропорційної та мажоритарної систем до різних видів виборів.

Поняття "вибори" має узагальнюючий характер для всіх видів виборів, які проводяться в нашій країні. Але вибори є досить різноманітними і можуть класифікуватися за об'єктом, суб'єктом, територією, часом тощо.

За об'єктами вибори поділяються на: 1) вибори представницьких органів державної влади; 2) вибори представницьких органів місцевого самоврядування.

За суб'єктами розрізняють: 1) вибори народних депутатів України; 2) вибори Президента України; 3) вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

За територією вибори слід розрізняти: 1) загальнонаціональні (загальнодержавні), що здійснюються на території всієї країни; 2) місцеві вибори до представницьких органів місцевого самоврядування.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.230.177 (0.02 с.)