Правова охорона Конституції України

Однією з важливих юридичних властивостей Конституції України є обов'язковість її спеціального правового захисту як одного з найважливіших об'єктів конституційного права. Закономірно, що Конституція, яка стоїть на захисті суспільного І державного ладу, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних цінностей, є ефективною лише за умови її правової захищеності, гарантованості.

Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеціальні органи захисту конституції були невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції - контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР.

Зародження інститутів правового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов'язувати з прийняттям 1 грудня 1988 р. Закону СРСР "Про зміни І доповнення Конституції (Основного закону) СРСР", який передбачав створення Комітету конституційного нагляду СРСР Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захисту радянської конституції закріплювалося в Законі СРСР "Про конституційний нагляд в СРСР". Утім розпад колишнього СРСР не дав можливості еволюціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР в повноцінний самостійний постійно діючий орган конституційної юстиції.

В Україні ж, за радянської доби. Комітет конституційного нагляду УРСР, передбачений ст. 112 Конституції УРСР 1978 p., після внесення до неї змін 21 жовтня 1989 р., узагалі не був сформований. Натомість після внесення змін до ст. 112 Конституції УРСР в 1990 р. передбачалося формування більш прогресивного органу правового захисту конституції - Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР, Але й ця новація не була реально втілена в життя.

Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 р. вдалося розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України - Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Конституційний Суд України", який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юстиції незалежної України.

Утім діяльність Конституційного Суду України в період 1992-1996 років була малоефективною з огляду на те, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого Голови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника Голови Конституційного Суду України та судців Конституційного Суду України виявилися безуспішними. У зазначений період основні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.

Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 червня 1996 p., що чітко визначила систему правового захисту Основного Закону, було прийнято новий Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 p., який І поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні, слід вести з 1996 р., коли було сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції України слід розглядати у вузькому та широкому значеннях. У першому випадку під охороною Конституції України, у вузькому значенні, слід розуміти цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами України діяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 p., конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів

України, правових актів Верховної Ради АРК; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України; 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Але легітимна діяльність Конституційного Суду України, будучи одним із найбільш важливих елементів системи правового захисту Конституції України, не вичерпує всіх можливостей цієї системи. Правову охорону Конституції України слід розглядати не лише у вузькоспеціалізованому, айв широкому значенні.

Отже, правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно- і організаційно -правових механізмів правового захисту Конституції України також прийнято називати гарантіями Конституції України.

Правова охорона Конституції України у широкому значенні тотожна гарантіям Конституції України, під якими слід розуміти систему загальних та спеціальних (юридичних) умов і засобів, що забезпечують режим конституційної законності у всіх сферах суспільного і державного ладу нашої держави. Система гарантій Конституції України представлена, в першу чергу, загальними та спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України.

Загальні гарантії Конституції України визначаються за основними сферами конституційного ладу України і, відповідно, поділяються на політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) гарантії належного дотримання і виконання Конституції України. Належний розвиток всіх сфер суспільного і державного ладу держави є загальною умовою діяльності конституції. Навіть найдосконаліша конституція виявиться "паперовою" за умови, коли суспільство та держава будуть не в змозі реалізувати її положення в силу недостатнього розвитку хоча б однієї із зазначених сфер суспільного та державного життя.

Спеціальні або власне юридичні гарантії Конституції України умовно виділяються в нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії Конституції України - це сукупність матеріальних і процесуальних конституційних та інших норм права, що визначають порядок прийняття, внесення змін до Конституції України та порядок дії норм Основного Закону в часі, просторі та за колом суб'єктів. Ці норми об'єктивізуються в системі чинного конституційного законодавства України, а в широкому розумінні - у всій системі чинного національного законодавства України. При цьому слід зазначати, що основні принципи та положення нормативно-правових гарантій Конституції України закріплені у її тексті.

Організаційно-правові гарантії Конституції України є сукупністю суб'єктів конституційного права, на які покладається обов'язок реалізувати Основний Закон. Первинним елементом системи організаційно-правових гарантій Конституції України безперечно є Український народ. Відповідно до ст. 5 Конституції України Український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Власне, й Конституція України, як закріплено в її преамбулі, "від імені всього Українського народу" і є вираженням суверенної волі народу, тож цілком закономірно, що народ України і є основним захисником цієї Конституції.

Важливим елементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяни України, як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охорона Конституції громадянами розглядається у двох формах: 1) пасивній, що зводиться до виконання громадянами своїх юридичних обов'язків, що мають пасивний характер, оскільки пропонують лише утримання від тих чи інших дій, спрямованих проти конституції; 2) активній, зміст якої полягає у здійсненні громадянами свідомих цілеспрямованих дій щодо захисту Конституції, які виходять за межі пасивного виконання їх конституційних обов'язків.

Важливим суб'єктом організаційно-правового захисту Конституції України виступає держава. Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України через систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституційний Суд України, як спеціалізований орган конституції України є основним складовим елементом цієї системи.

Важлива роль у системі організаційно-правових гарантій Конституції України відводиться й суб'єктам місцевого самоврядування, які становлять питому кількість від загальної кількості учасників конституційно-правових відносин.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України можна також виділити спеціальні міжнародні нормативні та інституційні гарантії Конституції України, а також деякі інші гарантії Основного Закону.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття Конституції України і вкажіть її основні юридичні ознаки.

2. Розкрийте історичні витоки походження конституцій в Україні та за кордоном.

3. Співвіднесіть між собою категорії. "Конституція України і "конституціоналізм" та охарактеризуйте їх спільні й відмінні риси.

4. Періодизуйте основні етапи історії Конституції України. У чому полягає сутність І зміст новітньої історії Основного Закону 2005-2009 років?

5. Розкрийте поняття структури і системи Конституції України.

6. Вкажіть основні функції Основного Закону, класифікуйте їх.

7. У чому полягає особливість юридичних механізмів правового захисту Конституції України? Які суб'єкти правового захисту Основного Закону Вам відомі?