Структура та організація (порядок) діяльності Конституційного Суду України

Конституційний Суд України як єдиний колегіальний орган конституційною юстиції в Україні має певну організаційну структуру яка дозволяє йому ефективно здійснювати свої основні повноваження.

Під структурою Конституційного Суду України слід розуміти його внутрішню організаційну побудову.

Структура Конституційного Суду України визначається Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України" та Регламентом Конституційного Суду України від 5 березня 1997р. і передбачає порядок формування таких органів, посадових осіб і структурних підрозділів Конституційного Суду, як Голова Конституційного Суду України, заступники Голови Конституційного Суду України, колегії суддів Конституційного Суду України, комісії суддів Конституційного Суду України і Апарат Конституційного Суду України.

Після того як призначені судді Конституційного Суду України склали присягу і набули своїх повноважень формуються керівні органи Конституційного Суду України - Голова Конституційного Суду України та заступники Голови Конституційного Суду України.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів із будь-яким числом кандидатур. Обраним на посаду Голови Конституційного Суду України вважається кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду України.

До повноважень Голови Конституційного Суду України належить: організація роботи колегій суддів Конституційного Суду України, комісій та Секретаріату; скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду України; розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду України; здійснення інших повноважень, передбачених чинним законодавством.

Заступники Голови Конституційного Суду України обираються за пропозицією Голови лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у порядку, передбаченому для обрання Голови Конституційного Суду України. Заступники виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його доручення.

У складі Конституційного Суду України утворюються колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.

Колегії суддів Конституційного Суду України утворюються на засіданні Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного календарного року. На цьому засіданні затверджується також склад колегій суддів, призначаються секретарі цих колегій. До 2005 року в Конституційному Суді України діяло три колегії суддів - перша, друга і третя.

Колегії суддів проводять основну роботу щодо вирішення питань щодо відкриття чи відмови у відкритті провадження у справі. Вони розглядають, вивчають і досліджують подання чи звернення і, якщо вбачають підстави для відкриття конституційного провадження чи відмови у відкритті конституційного провадження, приймають відповідну процесуальну ухвалу.

Допоміжними органами Конституційного суду України є постійні та тимчасові комісії Конституційного Суду України. Постійні комісії, із числа суддів Конституційного Суду України, утворюються на засіданні Конституційного Суду України і є допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності Конституційного Суду України. Традиційними постійними комісіями Конституційного Суду України є: Комісія з питань регламенту та етики; Комісія з питань бюджету та кадрів; Комісія з питань наукового та Інформаційного забезпечення; Комісія з міжнародних зв'язків. У разі необхідності Конституційний Суд України може створити нові комісії або реорганізувати Існуючі.

З метою додаткового дослідження питань, пов'язаних із конституційним провадженням у справі. Конституційний Суд України створює тимчасові комісії із залученням до роботи у них фахівців у відповідних галузях права.

З метою забезпечення ефективної діяльності Конституційного Суду України створюється Апарат Конституційного Суду України у складі: Секретаріату; служби Голови Конституційного Суду України та заступників Голови Конституційного Суду України; служби кожного з суддів Конституційного Суду України; інших підрозділів.

Важливим елементом структури апарату Конституційного Суду України є Секретаріат Конституційного Суду України. Він на чолі з керівником Секретаріату, який призначається Конституційним Судом України за поданням Голови Конституційного Суду України з числа громадян України, які мають право на зайняття посади професійного судді, здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України.

Служби Голови Конституційного Суду України та заступників Голови Конституційного Суду України та кожного з суддів є групами наукових консультантів і помічників суддів Конституційного Суду України, які є патронатною службою Голови та суддів Конституційного Суду України.

Матеріали діяльності Конституційного Суду України зберігаються в архіві Конституційного Суду України, який є структурним підрозділом Конституційного Суду України. Окрім того, діє бібліотека Конституційного Суду України та друкований орган Конституційного Суду України "Вісник Конституційного Суду України".

Оскільки Конституційний Суд України є єдиним колегіальним органом конституційної юстиції, то основна його діяльність, пов'язана з прийняттям певних юридичних рішень, здійснюється на пленарних засіданнях Конституційного Суду України і засіданнях Конституційного Суду України.

Основою формою роботи Конституційного Суду України є його пленарні засідання, на яких Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями; затверджує положення про постійні комісії; приймає рішення про утворення тимчасових комісій, затверджує їх персональний склад та призначає голів цих комісій.

Пленарне засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 12 суддів Конституційного Суду України. При цьому рішення і висновки Конституційного Суду України вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів Конституційного Суду України.

Іншою формою діяльності Конституційного Суду України є його засідання, на яких Конституційний Суд України затверджує Регламент Конституційного Суду України, вносить зміни та доповнення до нього; затверджує Положення про Секретаріат, архів, бібліотеку та інші самостійні структурні підрозділи Конституційного Суду України: призначає за поданням Голови Конституційного Суду України керівника Секретаріату Конституційного Суду України та приймає рішення про звільнення Його з посади; приймає рішення про утворення постійних комісій і затверджує їх персональний склад тощо. Засідання Конституційного Суду України є повноважним за наявності на ньому не менш як 11-ти суддів Конституційного Суду України.

Діяльність Конституційного Суду України є досить різноманітною (організаційна, бюджетно-фінансова, Інформаційно-аналітична, наукова тощо), але основним видом діяльності цього органу державної влади, відповідно до ст. 147 Конституції України, є, безперечно, здійснення конституційної юрисдикції.

Конституційну юрисдикцію часто позначають термінами "конституційне судочинство", "конституційний процес", "конституційне провадження" та ін. Відповідно до положення ст. 124 Конституції України, найбільш вдалим з цих термінів є термін "конституційне судочинство", що й визначає сутність і зміст діяльності Конституційного Суду України як органу судової влади.

Порядок здійснення конституційного судочинства визначається Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 p.. Регламентом Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення конституційного судочинства відбувається на принципах верховенства права; незалежності Конституційного Суду України у прийнятті ним рішень і висновків; гласності діяльності Конституційного Суду України; колегіальності: повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтування прийнятих ним рішень; науковості та ін.

Конституційне судочинство складається з таких стадій:

1) звернення до Конституційного Суду України;

2) провадження у справах у Конституційному Суді України, за якими відкрито конституційне провадження;

3) прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України.

Першою стадією конституційного судочинства є конституційне звернення, Що здійснюється у формі конституційного подання та конституційного звернення.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про Конституційний Суд України", конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визнання конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України, а також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування І розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання є: 1) Президент України; 2) не менш як 45 народних депутатів України; 3) Верховний Суд України; 4) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 5) Верховна Рада АРК.

Іншою формою звернення до Конституційного Суду України є конституційне звернення - письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб (ст. 42 Закону).

Суб'єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційний Суд України може відмовити в порушенні справи, якщо звернення не підлягає розгляду Конституційним Судом України у зв'язку з непідвідомчістю справи або якщо звернення надійшло від суб'єктів, що не мають права конституційного звернення, або у разі невідповідності конституційного звернення процесуальним вимогам.

Після прийняття Конституційним Судом України конституційного звернення відбувається відкриття провадження у справі у Конституційному Суді України, яке ухвалюється Колегією суддів Конституційного Суду України та Конституційним Судом України на його засіданні.

Відповідно до процесуальної ухвали Колегії суддів та засідання Конституційного Суду України, на якому може бути прийняте рішення щодо відкриття конституційного провадження у справі, Голова Конституційного Суду України вносить справу на розгляд пленарного засідання у встановлені Законом про Конституційний Суд України строки.

Після винесення процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі суддя-доповідач готує справу до розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Зокрема, суддя-доповідач збирає і досліджує матеріали справи, залучає експертів до аналізу зібраних матеріалів, а також готує пропозиції до проекту рішення, висновку Конституційного Суду України у справі та визначає перелік питань, які, на його думку, мають обговорюватися на пленарному засіданні. Основні результати роботи судді-доповідача відображаються в його доповіді у справі на пленарному засіданні Конституційного Суду України.

Після розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України, на закритій частині пленарного засідання за участю суддів, які брали участь у розгляді справи, голосуванням шляхом опитування суддів здійснюється прийняття рішення та дача висновку Конституційного Суду України у відповідній справі.

Вимоги до рішень, висновків Конституційного Суду України встановлені у статтях 65, 66 і Розділі III Закону України "Про Конституційний Суд України".

Рішення, висновок Конституційного Суду України підписується не пізніше ніж через сім днів від дня прийняття рішення, дачі висновку у справі суддями Конституційного Суду України, які брали участь у голосуванні.

Рішення та висновок Конституційного Суду України оприлюднюються державною мовою наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у "Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних виданнях ("Офіційний Вісник України", "Відомості Верховної Ради України". "Голос України", "Урядовий кур'єр").

Утім судове провадження може завершитися без прийняття остаточного рішення Конституційного Суду України у разі, коли в процесі пленарного засідання будуть виявлені підстави щодо відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені у ст. 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Окремі види конституційного провадження регулюються нормативними положеннями глав 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 і 16 Розділу III Закону України "Про Конституційний Суд України".

Запитання для самоконтролю

1. Визначте та охарактеризуйте поняття конституційної юстиції. Чим відрізняється українська модель конституційної юстиції від моделей конституційної юстиції в зарубіжних країнах?

2. Дайте визначення Конституційного Суду України та визначте його конституційно-правовий статус.

3. Як за Конституцією та законами України формується Конституційний Суд України? Які кваліфікаційні вимоги до кандидатур суддів Конституційного Суду України встановлює чинне законодавство?

4. Назвіть і класифікуйте основні функції та повноваження Конституційного Суду України.

5. Охарактеризуйте особливості організації та діяльності Конституційного Суду України. Чим конституційне подання відрізняється від конституційного звернення?

РОЗДІЛ 14. СУДИ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ 1. Поняття судів загальної юрисдикції та їх види Важливу роль у суспільстві та державі відіграють суди, покликані здійснювати правосуддя і бути важливим елементом стримувань і противаг між гілками влади. Перші згадки про суди сягають своїм корінням до ранніх цивілізацій. Згадки про функції правосуддя можна знайти у папірусах Давнього Єгипту XVII-XVI століть до нашої ери. "Книзі Суддів" Старого Заповіту. Законах Ману тощо. Існує думка, що саме правосуддя було однією з первинних і найважливіших функцій ранніх держав і навіть первісного суспільства. Зокрема, М. М. Коркунов писав: "Давні царі були, насамперед, суддями, а не законодавцями, і в первісному суспільстві була повністю відсутня уява про можливість довільно змінити встановлені зачатки права. Початковою точкою прояву державного володарювання було судове рішення, а не закон. З часу виникнення перших судів та становлення судової влади вони пройшли складний історичний шлях розвитку в кожній окремо взятій країні, в тому числі й в Україні. Утім тривалий час суди та судова влада в Україні знаходилися під впливом судових систем Австро-Угорщини. Польщі. Румунії та Російської Імперії, до складу яких входили українські землі. Спроби сформувати національну судову систему мали місце в Україні в 1918-1921 роках. Так. у Статуті про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки, ухваленому 29 квітня 1918 р. та більш відомому як Конституція УНР 1918 року, було задекларовано прогресивні принципи організації і діяльності національних органів судової влади. Але намагання УНР, Гетьманату та Директорії сформувати повноцінний судоустрій і судочинство виявилися марними і в 20-х роках XX ст. в Україні почала формуватися система радянського судоустрою, що проіснувала до розпаду колишнього СРСР. Зокрема, судова система УРСР веде відлік своєї діяльності від 1923 року, коли відповідно до затвердженого Всеукраїнським Центральним виконавчим комітетом Положення про судоустрій УРСР на території республіки було затверджено єдину систему судових органів на чолі з Найвищим Судом УРСР. У радянських конституціях принцип розподілу влади не знайшов належного втілення. У цих конституціях закріплювалася судова система, але нічого не говорилося про судову владу як окрему гілку влади. Уперше принцип розподілу влади був відображений у Декларації про державний суверенітет України. Перша в незалежній Україні судова реформа відбулася в 1992-1993 роках, коли були прийняті прогресивні на той час закони України про судоустрій, статус суддів та інші, але реалізація цієї реформи гальмувалася відсутністю належних конституційних положень про правосуддя. Істотний крок вперед було зроблено у зв'язку з підписанням 8 червня 1995 р. Конституційного Договору "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", за яким державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Останню здійснюють тільки суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди становлять судову систему України (ст. 36). Таким чином, поняття "судова влада" у сучасному його розумінні уперше з'явилося в нашому законодавстві саме у зазначеному вище Договорі. Важливою подією в розвитку національного судоустрою і судочинства стало прийняття Конституції України 1996 року, яка закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6) і визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Утім тривалий час, до 2002 року, розвиток судів в Україні стримувався застарілим на той час законодавством про судоустрій України. Проголошення судової реформи в Україні та закріплення її пріоритетних напрямків у Законі України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р, створило об'єктивні передумови для підвищення ефективності функціонування судів загальної юрисдикції. І вже під час виборів Президента України в 2004 році суди загальної юрисдикції на практиці довели здатність справедливо вирішувати правові конфлікти у суспільстві та державі. За відносно нетривалий час в Україні було створено Вищий адміністративний суд України, продовжує формуватися система судів адміністративної юрисдикції. Також було прийнято нові процесуальні кодекси (Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України), що оптимізували галузеве судочинство. На краще змінилося правове і соціальне забезпечення суддів судів загальної юрисдикції. Закон України "Про судоустрій України" в ст. 1 визначив, що судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Цивільне, господарське, адміністративне і кримінальне судочинство в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції відповідно до Конституції та законів України. Отже, суди загальної юрисдикції - це самостійні державні органи судової влади, що здійснюють правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів. За своєю сутністю суди загальної юрисдикції є державними органами судової влади, уповноваженими здійснювати правосуддя відповідно до Конституції та законів України. За змістом своєї діяльності суди загальної юрисдикції є органами цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної юрисдикції. За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органами державної судової влади, до складу яких входять судді, призначувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне судочинство. Суди загальної юрисдикції різняться за своєю сутністю, суб'єктами судочинства, предметом судочинства, формою судочинства, територією діяльності тощо. Зокрема, суди загальної юрисдикції можна класифікувати за суб'єктами судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про судоустрій України", до системи судів загальної юрисдикції в Україні входять такі види судів: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону України "Про судоустрій України", є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є апеляційні суди: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційні суди Військово-Морських сил України, а також Апеляційний суд України. Ще однією новою ланкою, відповідно до глави 7 Розділу ІІ Закону України "Про судоустрій України", є вищі спеціалізовані суди, а саме - Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Закон також прямо передбачив легітимну можливість утворювати Президентом України інші вищі спеціалізовані суди в порядку, передбаченому Законом України "Про судоустрій України". У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціалізації судової юрисдикції. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Слід зазначити, що складність функцій, які здійснює Верховний Суд України, його внутрішня структура є досить розгалуженою. На чолі Верховного Суду України стоїть Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд судових справ із питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. у ст. 18,32-37 та інших також передбачав можливість утворення касаційних судів, але Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/ 2003 від 11 грудня 2003 р. створення касаційних судів було визнано неконституційним і відповідні статті Закону втратили чинність. Існують й Інші класифікації судів загальної юрисдикції. За предметом судочинства суди загальної юрисдикції можна класифікувати на: 1) цивільні суди; 2) господарські суди; 3) адміністративні суди; 4) кримінальні суди. За формою судочинства: 1) кримінальні суди; 2) цивільні суди; 3) спеціалізовані суди. За територією: 1) загальнодержавні суди та 2) місцеві суди тощо. Попри диференціацію системи судів загальної юрисдикції, для них властивий і процес інтеграції, що визначається принципом єдності системи судів загальної юрисдикції. Реалізація цього принципу забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції України - це нормативно-упорядкована та структурована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, спеціалізованих судів та Верховного Суду України, що будується на засадах територіальності й спеціалізації і забезпечує здійснення правосуддя в Україні Для системи судів загальної юрисдикції, що представлена місцевими судами, апеляційними судами, Апеляційним судом України, витими спеціалізованими судами і Верховним Судом України, властиві такі ознаки, як: регулювання діяльності системи судів загальної юрисдикції виключно Конституцією та законами України; заборона делегувати функції системи судів загальної юрисдикції іншим органам державної влади та місцевого самоврядування; організаційно-правова єдність системи судів загальної юрисдикції; застосування принципів територіальності та спеціалізації до системи судів загальної юрисдикції; динамічність системи судів загальної юрисдикції, що зумовлює її постійний розвиток і вдосконалення тощо. Система судів загальної юрисдикції перебуває в постійному розвитку. Одні її елементи втрачають своє значення, тоді як з'являються інші, нові елементи цієї системи. Наприклад, на сьогодні актуальним завданням судово-правової реформи є формування ефективної системи адміністративних судів, яких до 2005 року в Україні не було.

2. Функції та повноваження судів загальної юрисдикції

Основними функціями судової влади в Україні є здійснення правосуддя - цивільного, господарського, адміністративного і кримінального. На важливість цих функцій вказує і назва відповідного розділу Конституції України - "Правосуддя". Тобто судова влада, передовсім, асоціюється з правосуддям, що відображає сутність і зміст судової влади та призначення судів у суспільстві і державі.

Водночас функції судової влади не обмежуються виключно функціями правосуддя. Вони є багатогранними і різноманітними, тому слід говорити про множинність цих функцій.

Функції судової влади - це напрями і види діяльності судів у межах і порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Багатоманітність функцій судової влади відображується в множинності функцій Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції в Україні.

Функції судів загальної юрисдикції є основною складовою системи функцій судової влади загалом. Вони здійснюють правосуддя з цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справ, тоді як Конституційний Суд України є єдиним органом конституційного правосуддя в Україні. Його функціонування поширюється на вирішення питань про відповідність Конституції України законів та Інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також на офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Отже, функції судів загальної юрисдикції - це основні напрями та види діяльності судів загальної юрисдикції з метою розгляду й вирішення справ у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального правосуддя, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, які передбачені Конституцією України та законами.

Цим функціям властиві загальні та спеціальні ознаки (дієвий характер цих функцій; вираження в них сутності та змісту судової влади загалом; системний характер зазначених функцій; нормативна визначеність цих функцій і форм їх здійснення; наявність системи гарантій реалізації вказаних функцій тощо).

Багатоманітність функцій судів загальної юрисдикції не заперечує можливості їх класифікації за такими критеріями, як: суб'єкти, об'єкти, способи, форма здійснення судочинства, час і територія його здійснення тощо.

Функції судів загальної юрисдикції можна класифікувати відповідно до таких критеріїв, як: 1) за суб'єктами здійснення правосуддя: функції Верховного Суду України, функції вищих спеціалізованих судів, функції апеляційних судів, функції місцевих судів; 2) за об'єктами правосуддя: функція цивільного правосуддя, функція господарського правосуддя, функція адміністративного правосуддя, функція кримінального правосуддя; 3) за способами правосуддя: правозастосовча функція, нормотворча функція, правозахисна функція, представницька функція та функції організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного та соціального забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції: 4) за формою здійснення судочинства: функція кримінального судочинства, функція цивільного судочинства, функція спеціалізованого судочинства; 5) за терміном (часом) здійснення функцій; постійні функції, тимчасові функції; 6) за територією здійснення функції: загальнодержавні функції та місцеві функції тощо.

Загалом ці функції утворюють систему функцій судів загальної юрисдикції, що має комплексний системний характер.

З метою оптимізації діяльності судів загальної юрисдикції в Україні сформувалася і діє система забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції. Це структурована сукупність нормативно визначених органів судової влади (кваліфікаційні комісії суддів та Вища кваліфікаційна комісія суддів України; Вища рада юстиції; суддівське самоврядування) та інших органів державної влади (Державна судова адміністрація України, Державна виконавча служба і Державний департамент України з питань виконання покарань. Міністерство юстиції України. Кабінет Міністрів України, Президент України. Верховна Рада України та ін.) й органів місцевого самоврядування, що здійснюють позасудову діяльність у сфері організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційно-аналітичного й іншого забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції.

Реалізація функцій судів загальної юрисдикції здійснюється через нормативно визначені повноваження цих судів, тобто сукупність прав і обов'язків судів загальної юрисдикції, закріплених за ними Конституцією та законами України.

Зокрема, Закон України "Про судоустрій України від 7 лютого 2002 р. визначає повноваження місцевих судів, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України (статті 22,26,39,47 Закону).

Так, місцеві суди розглядають як перша інстанція кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, що віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юстиції), крім справ адміністративної юстиції у сфері військового управління, що розглядаються військовими судами.

Апеляційні суди, відповідно до ст. 26 Закону України "Про судоустрій України", розглядають справи в апеляційному порядку згідно із процесуальним законом; розглядають у першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів); ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; надають методичну допомогу в застосуванні законодавства місцевим судам та здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші судові справи у випадках, визначених процесуальним законом; ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; надають методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у національній судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу; дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції та виконують інші функції, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п. 2 ст. 47 Закону України "Про судоустрій України", Верховний Суд України здійснює такі повноваження: і) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами; 2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, зазначені в п. 1 ч. 2 ст. 44 цього Закону; 3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції під час здійснення ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів; 5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства; 6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав; 7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Повноваження місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України знаходять своє продовження і логічний розвиток в повноваженнях голів, заступників голів і суддів цих судів (статті 23, 24, 27, 28, 29, 40, 41, 42, 49, 50, 52 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 p.), а також у повноваженнях колегіальних органів судів загальної юрисдикції: президій апеляційних судів, президій вищих спеціалізованих судів, Президії Верховного Суду України (статті 30, 43, 54 Закону) та повноваженнях пленумів вищих спеціалізованих судів і Пленумі Верховного Суду України (статті 44, 55).

Функції та повноваження судів загальної юрисдикції визначають діяльнісні характеристики судової влади загалом.