Розділ 3. Джерела конституційного права

1. Поняття джерел конституційного права України

У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії "джерело конституційного права" сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто "оболонкою" для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми.

Зокрема, відомий німецький мислитель Г. В. Ф. Гегель вбачав у змісті джерела права не лише божественне походження права, а й "вічні та абсолютні ідеї", "національний дух і традиції народу". Г. В. Ф. Гегель писав, що підґрунтям права є духовне взагалі, і його найближчим місцем і вихідним пунктом - воля, що вільна, оскільки свобода складає її субстанцію і визначення, 1 система права є царством реалізованої свободи, світом духу, що породжений ним самим як інша правова природа21. Таке розуміння джерела права вказує на глибинний зміст цієї категорії.

Виникнення поняття "джерело права" відносять до періоду існування Давнього Риму. Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у своїй "Римській історії" назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочасного права для давньоримських правознавців. Звичайно, Закони XII таблиць були далеко не першою пам'яткою давнього права, до найдавніших джерел права належать Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо.

Надалі погляди вчених на зміст поняття "джерело права" відзначалися різноманітністю. Ця категорія наповнювалася змістом з огляду на належність правознавця до тієї чи Іншої юридичної школи. Зокрема, в радянському праві в 70-х роках XX ст. сформувався формально-юридичний підхід до джерел права, під якими було прийнято розуміти зовнішню форму вираження норм права (С. Л. Зіве, І. П. Ільїнський, М. А. Крутоголов. І. Б. Новицький М. Д. Шаргородський, О. Ф. Шебанов та ін.). Відтак, у радянському державному (конституційному) праві тривалий час вживалася категорія "джерело (форма) конституційного права").

Погляди сучасних українських правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права відрізняються оригінальністю і суттєвим відходом від доктринальних підходів радянського державного (конституційного) права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко писав. що джерела права - "... це сила, що створює право, перетворює його в життєву об'єктивність"22. Джерела конституційного права В. Ф. Мелащенко розумів у матеріальному, політичному, соціально-психологічному і власне юридичному значенні як акти нормативного характеру, які містять норми конституційного права.

В останні роки були здійснені й спроби кардинальної ревізії поглядів на сутність і зміст джерел конституційного права України. Зокрема, сучасні вчені наголошують, що існуючі у вітчизняній науці визначення джерела конституційного права не відображають суті цієї юридичної категорії, оскільки джерела конституційного права за своєю сутністю є вираженням волі Українського народу і політики держави. За змістом же джерела конституційного права слід розрізняти залежно від особливостей юридичної сили конституційно-правових норм, що об'єктивовані в цих джерелах. Тобто джерела конституційно -го права України - це зовнішня об'єктивація волі Українського народу і політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили.

Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Найбільш характерними юридичними ознаками (кваліфікаціями) джерел конституційного права України є:

1. За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображують волю та інтереси Українського народу та політику держави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.

2. За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3. За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4. За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції, рідше охоронну функцію. Стосовно системи джерел національного права загалом, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компонентом національної системи права.

5. За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому джерелами конституційного права України об'єктивізують виключно правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм назовні є форми позитивного права - Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки І рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування тощо. До того ж джерела конституційного права об'єктивізують виключно правомірні, легітимні конституційно-правові норми, тобто такі норми конституційного права, що за змістом, формою, суб'єктами й процедурою правотворчості не суперечать чинному законодавству.

6. За способами і засобами правотворення встановлені чи санкціоновануються народом України, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування. Наприклад, Український народ може визначати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнський референдум. У цьому випадку джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7. Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості й забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права, гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, головного джерела - Конституції України, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції - Конституційним Судом України.

8. Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему - джерел конституційного права. Ця система має структурні, функціональні та генетичні зв'язки між усіма її складовими елементами.

9. Як і будь-яка інша система, система джерел конституційного права репрезентована різнопорядковими елементами (складовими), що підлягають класифікації. На відміну від інших галузевих джерел права, система джерел конституційного права України репрезентована найбільшою кількістю видів джерел, які можуть бути класифіковані за всією сукупністю критеріїв класифікації джерел права в цілому.

10. Приведення джерел конституційного права України у відповідність до правових стандартів ЄС, з огляду на їх системоутворюючий характер, сприяють адаптації всього національного законодавства до законодавства ЄС, що є необхідною вимогою до європейської інтеграції України.

Таким чином, джерела конституційного права України як зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм які мають юридичну силу і є фундаментом системи джерел національного права, їх система представлена широким колом різноманітних за предметом, суб'єктами, функціями, формами та умовами діями джерел конституційного права.

2. Види джерел конституційного права Як уже зазначалося, джерела конституційного права України є досить різноманітними. їх класифікують за характером (сутністю) волевиявлення, за змістом, за формою, за територією чи за часом дій за чинністю, за національною приналежністю тощо. Так, В. І. Цоклан обґрунтував класифікацію джерел сучасного конституційного права України 1) за сутністю (характером): джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права інших суб'єктів конституційної правотворчості; 2) за змістом: джерела, які регулюють основи конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини, основ безпосередньої демократії та унормовують інші основні інститути конституційного права України; 3) за юридичною силою: конституційні, законодавчі, підзаконні, у тому числі й локальні джерела конституційного права України; 4) за формою: конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; конституційні звичаї та традиції; програмні конституційні акти; 5) за умовами дії: а) за територією загальнодержавні та локальні; б) за часом дії: постійні та тимчасові; 6) за національною приналежністю: джерела національного та наднаціонального (міжнародного) конституційного права; 7) за традиційністю для національної правової системи: традиційні (Конституція та закони України тощо) та "нетрадиційні", новітні джерела конституційного права України - універсали, коаліційні Згоди, судові прецеденти, правові звичаї тощо. Існують й інші види джерел сучасного конституційного права України. Різноманітні за своєю правовою природою види (групи) сучасних джерел конституційного права України взаємодіють між собою, утворюючи певну органічну систему, в основі якої лежить політична воля та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу. Української держави, територіальних громад України й інших перспективних учасників правотворчих процесів. Отже, система джерел конституційного права України є системою різнопорядкових, взаємодіючих і пов'язаних між собою креативними, предметними і структурно-функціональними зв'язками груп джерел відповідної галузі права, які втілюють і юридично закріплюють волю Українського народу. Української держави, територіальних громад. Основними ознаками системи сучасних джерел конституційного права України є: 1) втілення в системі сучасних джерел національного конституційного права ієрархії основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу. Української держави, територіальних громад України та їх політичної волі; 2) тяжіння до відтворення в системі сучасних джерел конституційного права України багатоаспектної системи національного конституційного права та її складових елементів; 3) наявність стійких креативних (ідеологічних), предметних, структурно-функціональних та інших правових зв'язків між окремими сучасними джерелами конституційного права України та їх групами; 4) динамічність системи сучасних джерел конституційного права України та кореспондування її розвитку з конституційно-правовою реформою; 5) особливе, установче та системоутворююче місце в системі сучасних джерел національного конституційного права Конституції України; 6) пріоритетність у системі сучасних джерел конституційного права України системи законодавства, тобто системи нормативно-правових актів належної юридичної сили; 7) утвердження "нетрадиційних" для національної правової системи загалом джерел конституційного права - судових прецедентів, правових звичаїв, правових договорів, конституційної доктрини тощо; 8) запровадження новітніх джерел конституційного права (універсалів, коаліційних угод, меморандумів тощо), юридична сила яких залишається нині невизначеною; 9) посилення впливу міжнародних (наднаціональних) джерел конституційного права, у першу чергу конституційного права ЄС, на систему сучасних джерел конституційного права України загалом; 10) збільшення кількості сучасних джерел конституційного права України, які складають відповідну галузеву систему та подальше урізноманітнення юридичних форм їх правового буття. Система джерел конституційного права України представлена Конституцією України, законами України та підзаконними конституційними актами. Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін І доповнень та його захисту, гарантування. Конституція України як основне джерело конституційного права України має ряд характерних ознак. По-перше, Конституція за своєю сутністю є Основним Законом (lex fundamentales), що виражає волю Українського народу і політику держави; по-друге, за змістом Конституція має вишу юридичну силу; по-третє, норми Конституції є нормами прямої дії; по-четверте. Конституція приймається і вводиться в дію відповідно до передбаченої законом спеціальної процедури. Спеціальна процедура передбачена і щодо внесення змін і доповнень до Конституції України. По-п'яте, чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції. Іншим важливим джерелом конституційного права України, що має найвищу юридичну силу, є акти всеукраїнського референдуму. Для актів референдумів як джерел права властиві такі ознаки: за своєю сутністю вони виражають насамперед волю Українського народу та територіальних громад або сприяють її вираженню; за змістом акти референдумів мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів референдумів; за формою акти референдумів є формально визначеними актами правотворчості; акти референдумів об'єктивізують конституційно-правові норми, а також норми інших публічних галузей права - інформаційного, фінансового тощо; акти референдумів, що видаються або санкціонуються під час ініціювання, призначення та проголошення, організації та проведення, об'єктивізації рішень референдумів мають системний характер і утворюють систему актів референдумів. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. акти всеукраїнського референдуму мають виключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на території України з часу їх оприлюднення. не потребують санкціонування з боку будь-якого державного органу, а їх невиконання чи неналежне виконання має своїм наслідком юридичну відповідальність. У системі джерел конституційного права України акти всеукраїнського референдуму представлені рішеннями всеукраїнських референдумів 1 грудня 1991 р. І 16 квітня 2000 р. Якщо перший акт всеукраїнського референдуму був вдало реалізованим і надав вищої юридичної сили історичному Акту проголошення незалежності України, то рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. так і залишається нереалізованим, що вказує на слабкість механізму правового захисту актів всеукраїнського референдуму. Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері конституційного права. Закони традиційно займають пріоритетні позиції у системі джерел конституційного права. Конституція України у ст. 92 передбачає коло питань, що визначаються (права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян; статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов та ін.) і встановлюються (Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; порядок використання і захисту державних символів; державні свята та ін.) виключно законами України. Закони різняться за своєю сутністю і змістом. У теорії конституційного права прийнято виділяти конституційні закони, органічні закони, звичайні закони та інші, особливі різновиди законів. У сучасній науці конституційного права сформувалася думка, що конституційні закони: а) законодавчі акти, що вносять зміни і доповнення до Конституції; б) закони, прийняття яких прямо передбачене нормами Конституції. Щодо органічних законів, то проблема визначення їх суті та змісту, як джерел конституційного права, перебуває у теоретичній площині, оскільки Конституція не передбачає необхідності їх прийняття, а чинне законодавство України не містить положень про органічні закони. Звичайні закони за своїм змістом регулюють поточні конституційно-правові питання, що є предметом конституційного права і приймаються за тією ж законодавчою процедурою. Але якщо прийняття конституційного закону, як правило, передбачає кваліфіковане голосування (2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України), то звичайний закон приймається простою більшістю. Особливим видом джерел конституційного права України є декларації, акти і конституційні договори. Вони займають особливе місце у системі джерел, оскільки їх прийняття є разовою, винятковою подією у конституційній практиці держави. Декларації - це нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України і нормативно визначають основні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Це Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 2001 p., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. Утім декларації мають здебільшого політичне значення і часто містять положення, які не мають юридичної сили норми конституційного права, що ускладнює їх оцінку джерел конституційного права. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. став унікальним джерелом для становлення І розвитку системи джерел конституційного права України. На відміну від Декларації, що стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території. Акт наголошував, що на території України мають чинність лише виключно Конституція і закони України. Особливим і дещо нетрадиційним для України джерелом права став Договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади 1 місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 р. Тогочасне і нинішнє чинне конституційне законодавство України не передбачає такої юридичної форми нормативно-правового акта, як конституційний договір. Договір як джерело конституційного права передував появі законів. Договірну форму мали перші конституції світу (Конституція Франції 1791 р. та ін.), в яких втілювалася доктрина суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, відповідно до якої прийняття конституції було санкціонуванням уже існуючого суспільного договору. На сьогодні договори застосовуються в окремих федераціях, але договір як джерело права більше характерний для міжнародного, цивільного, але не конституційного права. Викликає сумнів і правомірність підписання договору Президентом України, який не був наділений законодавчими функціями. За своєю сутністю Договір мав "надконституційний" характер щодо діючої на той час Конституції УРСР 1978 p., але за своїм змістом і юридичною силою був фактично конституційним законом, дія якого обмежувалася в часі. Поза неоднозначну оцінку. Конституційний Договір свого часу сприяв консолідації суспільства та розбудові держави. Наступним видом законодавчих джерел конституційного права України є регламенти, тобто кодифіковані нормативно-правові акти, що визначають порядок роботи і відповідні процесуальні форми діяльності окремих суб'єктів конституційної правотворчості в України (Регламент Конституційного Суду України). За умови реалізації в майбутньому ст. 82 Конституції, до законодавчих джерел може бути віднесений і Регламент Верховної Ради України, який на сьогодні залишається підзаконним джерелом конституційного права. До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства виключно за умови надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України. До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української CPCP та їх органів. ЦІ акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва. Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й на розвиток Конституції і законів України. Це, наприклад. Указ Президента України № 215/ 2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" від 27 березня 2001 р. До того ж Президент України вводить у дію своїми указами рішення Ради національної безпеки І оборони України та ряду інших державних органів, що створюються при Президентові України. Джерелами конституційного права України є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови І розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання. До джерел конституційного права відносяться виключно ті нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми. Враховуючи специфіку нормативно-правового регулювання суспільних відносин з боку уряду, можна дійти висновку, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади становлять незначну частку в системі джерел конституційного права України. Джерелами конституційного права України є акти Центральної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Природа цих джерел конституційного права є досить складною і малодослідженою - за своєю сутністю вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами - це нормативно-правові акти органів державної влади, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасників виборчого процесу. Прикладом таких джерел є Постанова ЦВК "Про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною Ініціативою, утвореної зборами громадян України у м. Житомирі 7 грудня 1999 року" від 23 грудня 1999 р. Центральна виборча комісія також видає повідомлення про результати референдуму. Прикладом є Повідомлення Центральної виборчої комісії "Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року", що було опубліковане в друкованому органі Верховної Ради України "Голос України", а також друкувалося в інших загальнодержавних і місцевих газетах і журналах. Важливим джерелом сучасного конституційного права є акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це відносно нове джерело для конституційного права України, оскільки інститут омбудсмана в Україні почав формуватися лише після прийняття чинної Конституції, а законодавче обґрунтування отримав лише у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. Але за короткий термін акти реагування Уповноваженого на практиці довели свою дієвість та ефективність у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Останнім часом у науці конституційного права України тривають дискусії стосовно питання судової нормотворчості, яке тривалий час зберігає свою актуальність у країнах романо-германської правової системи. Від початку середніх віків вважалося, що правова норма повинна мати доктринальне чи законодавче походження. Зміст цієї доктрини виражався формулою: "Non exemplis. sed, jidican-dum est" - "Не конкретні приклади, а закони мають юридичну силу". Утім сьогодні українські вчені визнають за органами судової влади не лише правозастосовчу, а й правотворчу функцію у сфері конституційно-правового регулювання. Мова йде про нормативно-правові акти, що приймаються органами судової влади. Це акти Конституційного Суду України та нормативно правові акти судів загальної юрисдикції. Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах-щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Тобто Конституційний Суд України має виключне право на офіційне тлумачення Конституції та законів України, що передбачає не лише скасування чи зміну окремих положень цих нормативно-правових актів, а й видання нових конституційних нормативно-правових приписів. Якщо звернутися до правової природи рішень І висновків Конституційного Суду України, то слід констатувати, що ці нормативно-правові акти в силу "мовчання" Конституції за своїм змістом і формою деталізують положення чинного конституційного законодавства України. Отже, висновки і рішення Конституційного Суду України, що мають нормативно-правовий характер і мають юридичні наслідки загального характеру в конституційно-правовій сфері слід вважати джерелами конституційного права. Одночасно відкритим залишається питання щодо юридичної сили висновків і рішень Конституційного Суду України: за суб'єктом нормотворчості вони є підзаконними актами, а за змістом і процесуальною формою нормотворчості вони фактично мають таку ж юридичну силу, як І Конституція і закони України. Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - Конституція Автономної Республіки Крим, акти республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. і набула сили законодавчого акта після прийняття Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 р. У цьому випадку термін "конституція" є умовним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт за своїм змістом, юридичною силою і процедурою введення його в дію є законом України. У статті 4 Конституції АР Крим нормативно визначаються, особливості джерел Автономної Республіки Крим. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим є обов'язковими для виконання на території АР Крим і мають пряму дію. Визначається, що зазначені акти не мають юридичної сили, якщо вони суперечать Конституції АР Крим. Наступним джерелом конституційного права України є нормативно-правові акти суб'єктів місцевого самоврядування. Найбільш розгалуженим джерелом муніципального права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема відповідні акти територіальних громад, представницьких органів місцевого самоврядування (місцевих рад), їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самоорганізації населення на місцях тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема статути міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо. Особливе місце серед локальних джерел конституційного права займають статути територіальних громад сіл, селищ і міст. За допомогою них територіальні громади комплексно упорядковують основи своєї діяльності та порядок здійснення передбачених Конституцією і законами України прав. Відкритим залишається питання про визнання Інших актів соціальних норм джерелами конституційного права. Морально-етичні, релігійні, корпоративні та інші акти соціальних норм й окремі соціальні норми можуть бути джерелами конституційного права за умови їх санкціонування та формалізації суб'єктами конституційної правотворчості. Як приклад - Кодекс державного службовця, закріплення у трудовому законодавстві неробочих днів - Різдво Христове, Великдень, Трійця тощо. У ряді держав світу джерелами конституційного права визнаються конституційні звичаї та конституційна доктрина, що обумовлюється історичними умовами формування національних правових систем. Де-факто звичай як джерело державного (конституційного) права визнавався і в СРСР, Так. 15 березня 1946 р. було прийнято Закон СРСР про перейменування Ради Народних Комісарів у Раду Міністрів, а народних комісаріатів -в міністерства. Положення закону зумовлювалися необхідністю приведення назв органів державного управління відповідно до загальновизнаних у світі назв. Нині українські правознавці також звертають свою увагу на витребуваність таких джерел конституційного права, як звичаї, традиції та звичаєвості. Під конституційним звичаєм слід розуміти історично сформоване, позитивно зарекомендоване в конституційній практиці та, як правило, санкціоноване суб'єктами конституційного правотворення правило поведінки або діяльності, що є елементом конституційної правової свідомості учасників конституційних правовідносин і має відповідну юридичну силу. На сьогодні правовий звичай найбільш часто інсталюється в систему сучасних джерел конституційного права України через принципи, які закріплюються в самостійних положеннях конституцій і конституційних актів, або ж існують у праві апріорі. Зокрема, у країнах з романо-германською правовою системою, до яких належить і Україна, зберігає свою актуальність принцип: "Lex posterior derogat priori - "Наступний закон відміняє попередні". Тобто правовий звичай найчастіше втілюється в низці норм-принципів, закріплених у Конституції та законах України. Утім конституційно-правова реформа 2005-2009 років сприяла й формуванню новітніх, неписаних конституційно-правових звичаїв (формування парламентської коаліції та її відносини Із парламентською опозицією тощо). Система джерел конституційного права України, представлена охарактеризованими джерелами, є динамічною - одні з них втрачають своє значення, натомість з'являються інші. А отже, можна спрогнозувати формування нових видів джерел конституційного права України. Запитання для самоконтролю 1. Визначте поняття джерела конституційного права та охарактеризуйте його основні правові властивості Співвіднесіть категорії "джерело права" та "форма права" в конституційному праві. 2. Запропонуйте системну класифікацію сучасних джерел конституційного права України із застосуванням різних критеріїв для їх класифікацій. 3. Визначте поняття системи джерел конституційного права та назвіть її основні ознаки. 4. Охарактеризуйте Конституцію України як джерело конституційного права. 5. У чому полягає особливість актів референдуму як джерел конституційного права? Встановіть їх співвідношення з Основним Законом. 6. Розкрийте сутність законів України і їх призначення в системі джерел конституційного права України. Наведіть приклади таких законів, прийнятих у 2008-2009 роках. 7. Чи можуть бути підзаконні нормативно-правові акти джерелами конституційного права? Аргументуйте свою правову позицію. 8. Охарактеризуйте такі джерела конституційного права як нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай і традиція, правова доктрина тощо.