Законодавчий процес в Україні

Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес), який являє собою передбачений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень.

Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Інституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154-159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) - порядок прийняття, зміни, відміни (скасування) законів або призупинення їх дії.

Законодавча процедура складається з низки послідовних процедур (стадій). Це вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування). Кожна з таких основних стадій, у свою чергу поділяється на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють, зокрема, стосовно першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; прийняття законів; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) розрізняють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Суб'єкт, який має право законодавчої ініціативи або представляє орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом.

Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.

Внесені для розгляду Верховною Радою законодавча пропозиція чи проект закону, в разі невідповідності вимогам Закону про Регламент Верховної Ради та положенням про порядок розробки проектів законів і про структуру; виклад, зміст та оформлення проектів законів з урахуванням висновків комітету з питань регламенту не пізніш як у 15-денний термін, повертаються заступниками Голови Верховної Ради або Головою Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення. Основні підстави повернення законодавчих пропозицій чи проектів законів мають бути передбачені Регламентом Верховної Ради України.

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту (закону) включає обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та загалом (розгляд у трьох читаннях). Кількість повторних читань законопроекту не обмежується.

Законопроект, підготовлений головним комітетом до першого читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали до нього надаються депутатам не пізніше як за шість днів, а такий, що стосується Конституції, - не пізніш як за 14 днів до розгляду на засіданні. Готуючи законопроект до першого читання, головний комітет бере один із текстів законопроектів за основу або складає інший текст.

Під час першого читання законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь його Ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету, заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту і послідовність їх викладення), заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення, розглядає проект закону про внесення змін чи доповнень до чинних законів, інші проекти рішень Верховної Ради, внесені ініціатором.

За результатами обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про: а) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання; б) відхилення законопроекту; в) передачу законопроекту ініціаторові його внесення на доопрацювання у запропонований ініціатором внесення термін, але не більше 30 днів, і повторне його подання головним комітетом на перше читання; г) передачу законопроекту комітетам Верховної Ради на доопрацювання з встановленням строку доопрацювання і повторне подання його на перше читання; ґ) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання.

Основним у розгляді законопроекту є, звичайно, його друге читання. Законопроект до другого читання подається у вигляді таблиці, яка містить: 1) законопроект, прийнятий у першому читанні за основу; 2) усі внесені й не відкликані у встановленому порядку пропозиції, поправки із зазначенням ініціаторів їх внесення; висновки головного комітету щодо пропозицій і поправок; 4) законопроект, запропонований головним комітетом в остаточній редакції.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та здійснює постатейне голосування.

За результатами другого читання законопроекту Верховна Рада після скороченого обговорення може прийняти рішення про: а) прийняття законопроекту у другому читанні, підготовку його на третє читання; б) відхилення законопроекту; в) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на повторне друге читання; г) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання; ґ) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на третє читання.

Законопроект, підготовлений до третього читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали поширюються серед депутатів не пізніше як за два, а пов'язані з Конституцією - за чотири дні до його розгляду на засіданні Верховної Ради.

Під час третього читання Верховна Рада обговорює законопроект разом з іншими документами у такій послідовності:

1) закінчення постатейного голосування щодо всіх статей законопроекту, якщо воно не було до кінця здійснене під час другого читання; 2) прийняття постанови про схвалення внесеного Кабінетом Міністрів плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для впровадження закону в життя; 3) прийняття законопроектів про внесення змін, доповнень до чинних законів; 4) голосування щодо частин законопроекту; 5) прийняття законопроекту в цілому; 6) прийняття в цілому проекту закону або постанови про порядок введення прийнятого закону в дію.

За результатами третього читання законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення про; 1) прийняття закону в цілому; 2) відхилення законопроекту; 3) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання; 4) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень; 5) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його тексту на всеукраїнський референдум, якщо законопроект стосується питання, зазначеного у ст. 73 Конституції (про зміну території України).

Тексти законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого закон невідкладно надсилається на підпис Президенту.

Відповідно до ст. 94 Конституції України, Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України.

Після набуття чинності конституційної реформи з 1 січня 2006 р. в Конституції був закріплений механізм подолання колізії, яка виникала, коли глава держави не підписував закон України у встановлений термін, але й не повертав його до парламенту (така практика була досить поширеною в Україні). Нині уразі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюдненим.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, тобто кваліфікованою більшістю, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України й опубліковується за його підписом (ст. 94 Конституції).

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Народні депутати України

Статус народного депутата України є насамперед відображенням статусу парламенту, демократизму держави і суспільства, стану безпосередньої s представницької демократії та їх гарантом. Природно, що його нормативно-правове визначення займає значне місце в чинному законодавстві.

Статус народного депутата і порядок здійснення ним депутатських функцій і повноважень визначається насамперед Конституцією України і Законом України "Про статус народного депутата України", прийнятим 17 листопада 1992 р. з наступними змінами і доповненнями. Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до цих правових актів статус народного депутата України є багатогранним за своїми функціями і повноваженнями, за змістом і формами його діяльності.

Народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні функцій Верховної Ради, насамперед законодавчої та контрольної.

Отже, народний депутат України - це виборний представник Українського народу у Верховній Раді України, покликаний відповідно до Конституції та законів України здійснювати функції парламенту і Українського народу.

Як особа, яка представляє народ в органі державної влади, народний депутат України є насамперед суспільним, політичним діячем, покликаним виражати і захищати інтереси суспільства та інтереси своїх виборців. Водночас він є державним діячем, членом парламенту, парламентарієм, який бере активну участь у здійсненні законодавчої, контрольної та інших функцій парламенту І тим самим функцій держави.

За Конституцією України 1996 року, на відміну від українських радянських конституцій, в статусі народного депутата України відбулися радикальні зміни. Нині народний депутат має вільний депутатський мандат. Він має право підтримувати тісні зв'язки з виборцями, інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді України та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, про реалізацію своєї передвиборчої програми та здійснювати інші колишні депутатські функції, але не зобов'язаний це робити.

За чинною Конституцією України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі; тобто є парламентаріями. Вони не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі.

Відповідно до Конституції України (ст. 78) і Закону України "Про внесення змін до Конституції України", народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Вимога щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюється законом. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у 20-денний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Народний депутат України користується парламентським імунітетом. Відповідно до ст. 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком образи чи наклепу.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до юридичної відповідальності, затримані чи заарештовані.

У Верховній Раді України неодноразово порушувалось питання про вилучення з Конституції і Закону України положень щодо депутатської недоторканості народних депутатів України. Проте ця пропозиція не знаходить достатньої підтримки серед народних депутатів України.

Обираються народні депутати на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Порядок виборів народних депутатів регулюється окремим Законом. Існує ряд вимог (цензів) до народного депутата України.

Народним депутатом може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 76 Конституції України).

Повноваження народного депутата України як члена парламенту починаються з моменту складання ним присяги. Відповідно до ст. 79 Конституції України перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет, незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників".

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

Для здійснення своїх функцій народний депутат має широке коло повноважень у Верховній Раді України та її органах. Насамперед народний депутат як член Верховної Ради (парламенту) має право ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить.

Депутат набуває права ухвального голосу у Верховній Раді з початком його повноважень як народного депутата, тобто з моменту складення присяги.

Під час здійснення права ухвального голосу депутат у Верховній Раді та її органах, членом яких він є, має один голос. Якщо депутат не є членом якого-небудь органу Верховної Ради, він може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

До пріоритетних прав народного депутата у Верховній Раді належать також його права обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України (комітетів та ін.) та пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами. Тобто народний депутат має право впливати як на конституювання Верховної Ради, П структуру, так і на зміст роботи органу законодавчої влади.

Одним із головних прав народного депутата України є право законодавчої ініціативи. Це право передбачене Конституцією України (ст. 93) і Законом України "Про статус народного депутата України".

Відповідно до цих правових актів право законодавчої ініціативи у Верховній Раді означає насамперед передбачену законом можливість вносити до Верховної Ради законопроекти, обов'язкові для розгляду.

Поряд з правом законодавчої ініціативи народний депутат має ряд споріднених прав, зокрема право ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про внесення його на народне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозицій щодо порядку голосування.

Багатогранними є також повноваження народних депутатів установчого (організаційного, державотворчого) характеру. Поряд з правом обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України, вони мають право висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України та ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою України.

Серед головних, найважливіших прав контрольного характеру народний депутат має право звернутися Із запитами, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданнях, вимагати відповіді на запит.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції Отже, депутатський запит-це виняткове за правовим змістом офіційне звернення народного депутата до передбаченого Конституцією або законом кола органів державної влади і посадових осіб з вимогою дати відповідь з будь-яких питань, віднесених до їх компетенції.

Відповідно до ч. 1ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат має право на депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Поряд з цими головними повноваженнями - правом ухвального голосу, правом обирати і бути обраним, правом законодавчої ініціативи, правом депутатського запиту - народні депутати мають і ряд інших прав, зокрема процедурного, контрольного, інформаційного та іншого характеру. Зокрема, право виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій з мотивів голосування, давати довідки, передавати головуючому на засіданні Верховної Ради України текст свого виступу, окремі думки, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою, для включення до протоколу і стенографічного звіту засідання, оголошувати на засіданнях Верховної Ради та її органів, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян, чи їх об'єднань якщо вони мають суспільне значення, безкоштовно користуватися засобами зв'язку, розмножувальною технікою у Верховній Раді України.

Крім повноважень у Верховній Раді, народний депутат України має за чинним законодавством ряд прав у виборчому окрузі та за його межами. Зокрема, народний депутат України має право брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій,' звертатися в державні органи та органи об'єднань громадян, до підприємств, установ і організацій, посадових осіб з питань своєї депутатської діяльності; відвідувати будь-які державні органи і органи об'єднань громадян, підприємства, установи, організації з питань своєї депутатської діяльності; одержувати повну і достовірну інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням депутатських повноважень, від усіх державних органів і органів об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій та посадових осіб; перевіряти з власної ініціативи із залученням за необхідності представників державних органів і об'єднань громадян відомості про порушення закону, прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом; вимагати від відповідних органів і посадових осіб припинення порушень закону, прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом; проводити збори виборців округу, зустрічі з виборцями, трудовими колективами, об'єднаннями громадян; брати участь у засіданнях об'єднань народних депутатів, виборців, органів самоорганізації населення, зборах трудових колективів, громадян за місцем проживання, військовослужбовців у військових частинах; об'єднувати в депутатські клуби, інші депутатські формування.

За дорученням Верховної Ради України депутат має право брати участь у депутатському розслідуванні, яке призначається за рішенням Верховної Ради України, Як гарантія цього права народного депутата Закон України "Про статус народного депутата" (ст. 14) передбачає обов'язок всіх державних органів і посадових осіб подавати допомогу в проведенні розслідування. На вимогу депутатської комісії з розслідування всі державні органи та органи об'єднань громадян, підприємства, установи, організації, їх посадові особи, а також громадяни повинні безпереглядно надавати необхідні для розслідування відомості і документи.

Поряд із широким колом прав у Верховній Раді та її органах народний депутат України має ряд обов'язків у них. Зокрема, народний депутат України зобов'язаний бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їх доручення, додержувати Закону "Про регламент Верховної Ради України" та інших парламентських актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів.

У разі неможливості прибути на сесію або засідання народний депутат зобов'язаний повідомляти про це Секретаріат Верховної Ради та голову відповідного комітету.

Крім того, народний депутат України зобов'язаний брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів; інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради та її органів.

Повноваження народного депутата України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Водночас у передбачених Конституцією, Законом України "Про внесення змін до Конституції України" окремих випадках повноваження народного депутата можуть припинятися достроково, зокрема у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто; 6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції; 7) смерті.

Повноваження народного депутата припиняються також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України з складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі Закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України всебічно гарантуються. Вони є майже непорушними. Ніхто не має права обмежити повноваження народного депутата України, за винятками, передбаченими Конституцією України та Законом України "Про статус народного депутата України". Навіть під час запровадження надзвичайного чи військового стану громадянські права і депутатські повноваження народного депутата України, як зазначається в Законі України "Про статус народного депутата України", не обмежуються (ст. 26).

Однією з найважливіших гарантій статусу народного депутата є депутатська недоторканість народного депутата.

Відповідно до ст. 27 Закону України про статус народного депутата України, народний депутат не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в содовому порядку без його письмової згоди або згоди Верховної Ради України.

Не допускається догляд, обшук, затримання, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата.

Депутат після закінчення строку повноважень може бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення закону, яке було вчинене ним під час виконання депутатських повноважень, лише в порядку, передбаченому законодавством щодо народного депутата України.

Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України.

Для одержання згоди Верховної Ради України на притягання депутата до кримінальної відповідальності, арешт або застосування заходів адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку. Генеральний прокурор України вносить до Верховної Ради подання, про що негайно доводиться до відома депутата. Подання вноситься до пред'явлення депутату обвинувачення, або дачі санкції на арешт, або направлення справи про адміністративне правопорушення на розгляд до суду.

Верховна Рада України розглядає подання Генерального прокурора України не пізніше як у місячний строк у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України.

Вона приймає більшістю 3/3 голосів депутатів від конституційного складу народних депутатів України вмотивоване рішення і у триденний строк повідомляє про нього Генерального прокурора України. Депутат має право брати участь в обговоренні Верховною Радою питання про його депутатську недоторканість. За результатами цього розгляду Верховна Рада приймає постанову (ст. 28 Конституції).

Крім того, народний депутат має й ряд інших гарантій правового. Інформаційного, фінансового, соціального та іншого характеру.