Міністерство аграрної політики і продовольства України

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ І ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА ЗООВЕТЕРИНАРНА

АКАДЕМІЯ

 

ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА

ПРАВОЗНАВСТВО

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

Харків 2012

 

Друкується за рішенням

засідання кафедри менеджменту і адміністрування

ХДЗВА

Протокол від “___”________2012р.

№___

 

 

Рецензенти:

 

· Подберезський М.К., завідувач кафедри інноваційних педагогічних технологій Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, доктор педагогічних наук, кандидат юридичних наук, професор

· Маліновська Л.Т., начальник Відділення комплектування та проходження служби УЦЗ України, полковник внутрішньої служби

 

Волніков А.А.

Правознавство. Конспект лекцій – Харків, ХДЗВА, 2012 р. - 122 с.

 

 

Конспект лекцій містить основні положення з курсу теорії держави і права, конституційного, цивільного, цивільно-процесуального, сімейного, житлового, трудового, адміністративного та кримінального права України, а також з основ організації діяльності судових та правоохоронних органів. До кожної теми наведені питання до семінарського заняття, список сучасної правової літератури для самостійного засвоєння матеріалу, підготовки рефератів та обговорень.

Курс лекцій призначений для студентів та слухачів ХДЗВА.

 

Відповідальний за випуск Волніков А. А.

 

Вступ.

 

У Конституції України відображено демократичну, правову державу з верховенством правового закону й визначенням людини найвищою соціальною цінністю як сучасного орієнтира розвитку суспільства, його історичної перспективи. Реалізація цих конституційних ідей пов’язана не лише з проведенням конституційної, парламентської, адміністративної, муніципальної, правової реформи сучасного конституційного ладу України й створенням у підсумку стабільного та водночас динамічного законодавства із забезпеченням законності в діяльності держави та її органів, посадових осіб, системи місцевого самоврядування і громадських формувань, надійної, швидкої і справедливої юстиції, незалежного правосуддя, а й з подоланням правового нігілізму, що досяг небезпечних меж в усіх сферах державного й суспільного життя і, головне – із формуванням високого рівня правової культури суспільства та кожної людини, що і є основною метою і завданням дисципліни.

Необхідною умовою розвитку цих процесів є їхній правовий супровід і забезпечення державою – єдиною на території країни політичною організацією, що здійснює суверенітет, носій якого – Український народ. Однак держава й право мають не тільки інструментальне значення, вони самостійні як величезні досягнення людської цивілізації.

Використання держави і права для блага людини та суспільства передбачає масову й індивідуальну правову культуру, високопрофесійний склад фахівців і достатню правову грамотність посадових осіб, зайнятих діяльністю у сфері цивільного захисту.

З огляду на це, сучасна молода людина незалежно від профілю майбутньої роботи, зобов’язана мати загальну світоглядну і юридичну культуру, розвинене, “розкуте” мислення, навички пошуку, опрацювання, систематизації щодо фактичного складу дій (бездіяльності), які становлять предмет соціального юридичного аналізу, уміння спілкуватися з усіма категоріями людей, мати загальнокомунікативні можливості.

Діяльність у сфері цивільного захисту в сучасних умовах ускладнюється, руйнація старого законодавства і державних структур потребують негайного створення нової правової системи й конституювання державного механізму, здатних функціонувати в координатах суспільного розвитку, що змінилися якісно. При цьому держава і право набувають насамперед людських вимірів і не тільки мають служити людям, обслуговуючі їхні потреби, захищаючи їхні інтереси, а й діяти через людей, виконувати свої функції через діяльність колективів людей та окремих осіб, характеристики яких, незалежно від професійного статусу, зумовлюють ефективність правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної діяльності.

Тому в інтересах людини забезпечення її потреб, прав та свобод дбати про основи власних знань у галузі правознавства.

Тема 1: ОСНОВНІ ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ теорії права та держави

 

План

Вступ

1. Поняття держави, її ознаки та функції.

2. Форми держави.

3. Механізм держави.

4. Поняття, ознаки та функції права.

5. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види.

6. Характеристика джерел права.

7. Правовідносини: поняття, ознаки та структура.

8. Поняття, ознаки й види правопорушень.

9. Юридична відповідь: поняття, ознаки та види.

Висновок

 

Держава й право існували не завжди. Основною причиною виникнення держави і права були розпад первісного ладу, потреба у здійсненні управління людьми у нових умовах, поява соціально неоднорідного, класового суспільства, суперечностей між класами, що не могли бути подолані суспільною владою первісного ладу.

У демократичному суспільстві повинна бути правова держава і правова система, що захищає інтереси всіх верств населення.

 

Поняття держави, її ознаки та функції

 

Держава - це особлива організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї домінуючої частини.

До основних ознак держави належать:

1) суверенітет, тобто верховенство державної влади на певній території;

2) територія, в межах якої діють закони й повноваження держави;

3) наявність апарату управління та примусу;

4) наявність видавати загальнообов’язкові “правила поведінки;

5) здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;

6) монополія на легальне (відкрите) використання сили примусу. З цією метою держава має армію, поліцію, службу безпеки;

7) спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.

Суть і призначення держави виражаються в її функціях та завданнях, які вона покликана виконувати. Функції держави - основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання й мета держави, відображаються її сутність, зміст і соціальне призначення у соціальне неоднорідному суспільстві. Залежно від територіальної спрямованості розрізняють внутрішні та зовнішні функції.

Головною функцією держави є охорона інтересів людини, захист її прав і свобод, забезпечення кожного члена суспільства належними умовами життя. Усі інші функції підпорядковуються головній.

Внутрішні функції - такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства:

· політична: створення демократичних умов, інститутів для виявлення й координації інтересів різних груп суспільства;

· економічна: створення умов для розвитку виробництва на основі визнання захисту всіх форм власності;

· соціально-культурна: сприяння розвитку науки, культури, турбота про людину;

· екологічна: охорона навколишнього середовища;

· охоронна: захист державно-конституційного ладу;

· правова: забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, охорона прав і свобод громадян.

Зовнішні функції - основні напрямки діяльності держави за її межами, взаємовідносини з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому:

· політична: розвиток міжнародних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;

· економічна: участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного поділу праці та інтеграції виробництва й праці;

· культурна: міжнародна культурна співпраця;

· захисна: оборона країни зовні;

· правова: участь у боротьбі з порушеннями міжнародного права;

· гуманістична: надання допомоги країнам, які постраждали від катастроф, стихійного лиха;

· екологічна: створення екологічно безпечного навколишнього середовища у світовому масштабі.

 

Форми держави

 

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення. Усі її елементи фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Існують форми правління, державного устрою та державно-правового режиму.

Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенція й взаємозв'язок її органів, а також їх взаємовідносини з народом.

Розрізняють дві форми державного правління: монархія й республіка.

Монархія - це форма правління, при якій джерелом влади є одна особа, яка отримує владу у спадок (фараон, шах, цар, імператор). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія - це історичний тип монархії, якому властива належність монарху необмеженої влади (Саудівська Аравія, Оман). Обмежена монархія - це форма правління, що передбачає чітке обмеження влади монарха конституцією чи парламентом. Серед обмежених монархій розрізняють: дуалістичну (у руках монарха зосереджена виконавча і, частково, законодавча влада (Йорданія, Марокко); конституційну (парламентську), яка характеризується певним співвідношенням повноважень монарха й парламенту (Англія, Данія, Швеція, Японія); виборну; теократичну (монархія, у якій релігійний лідер є одночасно і главою держави); принципат (форма рабовласницької монархії, за якої зберігають республіканські установи, але влада фактично належить одній особі - принцепсові (першому у списку сенаторів).

Республіка - це форма правління, при якій джерелом влади є народна більшість, а вищі органи влади обираються громадянами. Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх співвідношення з повноваженнями парламенту розрізняють республіки:

· парламентські (характерне верховенство влади парламенту (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія);

· президентські (характеризуються наявністю глави держави - президента, який поєднує повноваження глави держави та уряду (США, Російська Федерація, Аргентина, Мексика, Бразилія);

· змішані (характеризуються сильною президентською владою та контролем парламенту за діяльністю уряду (Україна, Франція);

· надпрезидентські (характеризуються зосередженням усієї повноти влади в руках президента (латиноамериканські країни, Білорусь, Туркменистан, Узбекистан та ін).

Форма державного устрою - це спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

За формою державного устрою держави поділяються на прості і складні.

Складні

•І Федерація

Конфедерація

Простою або унітарною є держава, яка не містить у собі відокремлених державних утворень, які користуються певною державною самостійністю (Україна, Франція, Китай, Японія, Польща). Вони, зокрема, характеризуються: цілковитою політичною єдністю; єдиною системою державних органів; єдиною системою законодавства; єдиним громадянством; можуть мати автономні утворення.

Складні держави формуються з окремих адміністративно-територіальних одиниць, які володіють певною державною самостійністю. До складних відносяться федерація, конфедерація та імперія.

Федерація - це союзна держава, що складається з територій-суб'єктів, які мають обмежений суверенітет (США, Мексика, Росія, Канада). Для федерації характерні: наявність двох рівнів державного апарату; наявність двопалатного парламенту; наявність дворівневої системи законодавства; можливе подвійне громадянство та інші.

Конфедерація - це договірний союз держав, які об'єдналися для досягнення спільних цілей і зберігають свій суверенітет. Конфедерація характеризується: відсутністю єдиного громадянства; добровільним об'єднанням необхідних коштів для вирішення спільних справ; створенням спільних органів шляхом рівного представництва; має здебільшого лише історичний характер (Північна Америка XVIII ст., Німеччина XIX ст.).

Імперія - це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію - і підвладні їй несуверенні держави-колонії (Російська імперія, Османська імперія та ін.).

Політичний режим - це сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади, її взаємодії з населенням. Залежно від наявності демократичних інститутів політичні режими поділяють на демократичні (демократично-радикальний, демократично-консервативний, демократично-ліберальний) і антидемократичні (тоталітаризм, фашизм, деспотія, авторитаризм, расизм, аристократія, військова диктатура).

Демократичні режими засновані на визнанні принципу рівності та свободи людей. Вони характеризуються: наявністю прямої та представницької демократії; гарантованістю проголошених прав і свобод громадян; політичним плюралізмом; законністю і правопорядком; існуванням і рівноправністю всіх форм власності; незалежністю правосуддя; багатопартійністю та ін.

Для антидемократичних режимів характерні: існування тільки однієї офіційної ідеології; зведення до мінімуму політичних прав та свобод громадян; однопартійність; агресивність у зовнішній політиці; перевага однієї форми власності; культ особи вождя; месіанство; тотальний контроль із боку держави над усіма сферами суспільного життя.

 

Механізм держави

 

Кожна держава створює різноманітні організації для здійснення своїх завдань і функцій, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Механізм держави - це система органів, організацій, інших державних інститутів, які складають її організаційну основу та беруть безпосередню участь у здійсненні завдань і функцій держави.

До механізму держави входять: органи державної влади; громадянство; територіальний устрій; бюджетна, грошова, банківська системи; Збройні сили та інші силові формування; державні символи тощо.

Апарат держави - це система усіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципамидіяльності державного апарату України є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; розподіл повноважень органів держави; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання й примусу; гласність, відкритість, врахування громадської думки тощо.

Основними елементами, що складають державний апарат, є органи державної влади. Орган держави - структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повно важеннями та необхідними матеріальними засобами для здійснення завдань, пов'язаних із реалізацією тієї або іншої функції держави.

Державний орган характеризується наступними ознаками: виявляє державну волю; в його розпорядженні є державне майно, необхідне для реалізації його повноважень і функцій; фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету; виступає від імені держави; має свою компетенцію.

Ст. 6 Конституції України визначає, що державна влада Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, виконавчої – Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві виконавчі органи. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним і загальними судами, що будується за принципом територіальності та спеціальності.

У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори, податкові, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Державні підприємства - вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва.

Державні установи - вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері культури, освіти, охорони здоров'я тощо.

 

Характеристика джерел права

 

Джерела права - це визнані державою офіційно-документальні форми вираження й закріплення норм права, які мають юридичне загальнообов'язкове значення.

Існують такі види джерел права:

· правовий звичай - це правило поведінки, що склалося у процесі життєдіяльності суспільства, якому держава надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою;

· правовий прецедент - це рішення судового або адміністративного органу щодо конкретної справи, яке стало обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ. У правовій системі України така форма права не застосовується, вона характерна для англосакської правової системи (США, Англія, Австралія);

· нормативно-правовий договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох суб'єктів;

· релігійно-правові норми - релігійні норми, яким держава надала загальнообов'язкового характеру (Ватикан, мусульманські країни);

· нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентних органів держави, який містить у собі юридичні норми. Це головне джерело права у всіх правових системах.

Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти.

Закон - це нормативно-правовий акт законодавчого органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу й особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і з метою виконання закону, на підставі закону і відповідно до закону. До них належать:

§ укази та розпорядження Президента;

§ постанови Кабінету Міністрів;

§ інструкції та накази центральних органів виконавчої влади;

§ акти місцевих держадміністрацій;

§ локальні нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опублікування; термін установлюється в самому нормативному чи у спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: закінчення терміну давності, що на нього видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим із того самого питання.

Зворотна дія - це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення. Загальне правило говорить: “Норма права зворотної сили не має”. Але трапляються винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб, нормативно-правові акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

Систематизація законодавства - це діяльність з упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної системи через створення нових нормативних актів чи збірників.

Систематизація здійснюється за трьома основними формами:

Кодифікація - це впорядкування юридичних норм, у процесі правотворчості шляхом корінної переробки змісту, результатом якої є логічно і юридичне цілісний, внутрішньо узгоджений акт, який регулює певну групу суспільних відносин (кодекс, положення, статут).

Інкорпорація - це зовнішнє упорядкування нормативних актів без зміни їх змісту шляхом зведення їх у збірники в алфавітному, хронологічному порядку, за предметною ознакою з урахуванням юридичної сили акту. Інкорпорація може бути: а) офіційна (здійснюється компетентними органами); б) неофіційна (носить лише довідковий характер.)

Консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, при якій розрізнені акти з одного й того самого питання об'єднуються в один новий акт.

Висновок

Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей. Функції держави характеризують сутність, соціальне призначення й роль держави в суспільстві. У соціальних демократичних і правових державах вони уособлюють загальнолюдські та гуманістичні форми. Форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв’язком держави з особою і громадянським суспільством. Апарат держави посідає головне місце в системі організацій державного механізму, оскільки здійснює державну владу та управління в суспільстві.

Право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об’єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.

Правопорушення як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакція держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за них зобов’язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення й перевиховання.

 

Питання до семінарського заняття:

1. Охарактеризуйте основні ознаки держави.

2. Дайте класифікацію держав за формою правління, політичного режиму, державного устрою.

3. Дайте визначення правової держави. Які шляхи її формування в Україні ви бачите?

4. Дайте класифікацію норм права.

5. Що таке джерела права? Охарактеризуйте їх.

6. Що таке законодавчий процес? Яка його конституційна регламентація?

7. Що таке система права? Дайте характеристику основних галузей права.

8. Які вам відомі способи систематизації законодавства?

9. Дайте визначення правовідносин. Яка їх структура? Хто може бути суб’єктом правовідносин?

10. Які види правопорушень вам відомі?

11. Які підстави юридичної відповідальності?

12. Які цілі притягнення особи до юридичної відповідальності?

 

Література:

· Конституція України, 1996 р.

· Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

· Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.

· Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24.04.2004 р.

· Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко,О.В. Петришина. - К., 2002.

· Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

· Правознавство: навч. Посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; під ред. В.В.Копейчикова 2-е вид., перероб та доп. – К.: Юрінком Інтер, 1999 р.

· Подберезський М.К. Основи правознавства України. - Х., “Основа” - 1994.

· Теорія держави і права: Навч. посібник / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К., 2001.

· Скакун О.Ф., Подберезський М.К. Теорія держави та права. - Х., 1997 р.

· Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч.посіб. – К.: Каравела, 2003. – 384 с.

 

Тема 2. Конституція як Основний Закон

Держави Й суспільства

План

Вступ

1. Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні.

2. Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України.

3. Розробка та прийняття нової Конституції України.

4. Загальні засади демократичного конституційного ладу України.

Висновок

 

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значення набуває вивчення історичного розвитку конституційного процесу. Використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід минулого, його позитивні та негативні аспекти, щоб не припускатися помилок під час розбудови правової соціально-відповідальної держави в Україні.

 

Висновок

Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що хоч Україна у чинній Конституції проголошена правовою державою, але насправді це положення є дещо декларативним. Положення першої статті Конституції, як видається, поки що відображають не стільки реальну дійсність, скільки орієнтацію, спрямування, прагнення відповідної держави. Тому, незважаючи на певні здобутки у справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти чимало зусиль для розв'язання цієї проблеми.

Питання до семінарського заняття:

1. Розкрийте на історичних прикладах закономірності конституційного процесу в Україні.

2. Які державні інститути розглядала Конституція Пилипа Орлика 1710 р.?

3. Які риси характеризують чинну Конституцію України як основний закон держави?

4. Наведіть засади конституційного ладу країни за ступенем їх важливості. Спробуйте її обґрунтувати, розглядаючи розділ 1 Конституції України “Загальні засади”.

5. Обґрунтуйте основні засади Декларації про державний суверенітет України.

6. Яке значення має Акт проголошення незалежності України?

7. Скільки Конституцій було в Україні? Охарактеризуйте їх.

8. Охарактеризуйте розробку та прийняття нової Конституції України.

9. Обґрунтуйте розвиток конституційного процесу в Україні на сучасному етапі.

10.Обґрунтуйте поняття «соціальна та правова держава».

11.Охарактеризуйте державну владу й суверенітет України.

12.Охарактеризуйте політичну систему України?

13.Яке конституційне регулювання економічних відносин?

14.Яка державна мова України?

15.Які державні символи України?

Література:

· Конституція України, 1996 р.

1 Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

· Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.

· Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004 р.

· Закон України “Про економічну самостійність Української РСР” від 3.08.1990 р. № 142-XII.

· Закон України “Про правонаступництво України” від 12.09.1991 р. № 1543-XII.

· Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 р. № 8312-11

2 Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність (до 10-ї річниці Конституції України): Збірник / Під ред. Шемшученко Ю.С. -.: Ін-т держави і права їм. В.М. Корецького. НАН України, - 428с.

3 Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): 36. норм, актів. - К.: Атіка, 2000. - 896 с.

4 Конституційні акти України 1917 – 1920, - К., 1992.

5 Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: 1999.

· Подберезський М.К. Основи правознавства України. — Х., “Основа” — 1994.

· Правознавство: навч. Посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; під ред. В.В.Копейчикова 2-е вид., перероб та доп. – К.: Юрінком Інтер, 1999 р.

· Сергійчик О.Ф. Доля української національної символіки, - К., 1990.

· Скакун О.Ф., Подберезський М.К. Теорія держави та права. - Х., 1997.

· Таранов А.П. Основні принципи Конституції Української РСР, - К., 1962.

· Тодика Ю. Конституційне право України як галузь права. Конспект лекцій. - X., 1995.

· Хрестоматія правознавства, Посібник до занять з правознавства., - Київ, Юриком, 1996.

Тема 3. Права та обов’язки громадян України.

 

План.

Вступ

1. Поняття прав та основних обов’язків громадянина та людини.

2. Особисті права та свободи громадян.

3. Політичні права та свободи громадян.

4. Соціально-економічні та культурні права громадян.

5. Конституційні гарантії захисту прав людини.

6. Громадянство України

Висновок

 

Питання прав і свобод людини й громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому.

 

Громадянство України

 

Характерною ознакою держави є наявність інституту громадянства. Наявність громадянства має для особистості важливі правові наслідки. Діюча Конституція України розширила число норм, що регулюють громадянство України. Найбільш важливі з них віднесені до основ конституційного устрою. Конституція постановляє, що в Україні існує громадянство. Основа надання й припинення громадянства визначається законом.

Громадянство має в собі важливий елемент правового статусу особистості, воно - першооснова взаємовідносин людини й держави. Права, свободи й обов'язки людини безпосередньо залежать від приналежності до громадянства. В повному об'ємі вони належать тільки громадянам відповідної держави.

Громадянство - це стійкий правовий зв'язок людини і держави, що породжує взаємні права й обов'язки. Права громадянина пов'язані зі сферою відносин людини із суспільством, державою, її інституціями. Прикладом прав громадянина, встановлених Конституцією України, є право громадян України на: свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38); право на участь у проведенні зборів, мітингів і демонстрацій (ст. 39); право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Нині Конституція України (ст. 4) визначає, що в Україні існує єдине громадянство - лише громадянство України. Спеціальним законодавчим актом із питань громадянства є Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року та Закони України “Про біженців” від 21 червня 2001 року та “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року. Згідно Конституції України і даних Законів умовами набуття громадянства є:

· визнання та виконання Конституції й Законів України;

· не перебування в іноземному громадянстві;

· безперервне проживання на території України протягом останніх 5 років;

· володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

· наявність законних джерел існування.

Підстави для набуття громадянства:

· за народженням;

· за походженням;

· прийняття громадянства;

· відновлення в громадянстві;

· підстави, передбачені міжнародними договорами.

У світовій практиці більшість людей набувають громадянства за народженням шляхом філіації, але можливі випадки, коли людина набуває громадянства після народження шляхом натуралізації.

Установлено умови, необхідні для вступу до громадянства України іноземних громадян та осіб без громадянства:

—визнання та виконання Конституції України та Законів України;

· не перебування в іноземному громадянстві;

· безперервне проживання на території України на законних підставах протягом останніх 5 років;

· володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

· наявність законних джерел існування.

До громадянства України не приймаються особи, які:

· учинили злочин проти людства чи здійснювали геноцид;

· учинили злочин проти держави або тяжкі злочини проти особи;

· засуджені до позбавлення волі до зняття судимості;

—перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави.

Повноваження Президента України, які стосуються питань громадянства:

· приймає рішення про прийняття до громадянства;

· про припинення громадянства України;

· про надання притулку в Україні.

Утрата громадянства України:

· при добровільному набутті громадянства іншої держави;

· унаслідок вступу на військову службу, у службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади інших держав без згоди на це державних органів України;

· у випадку набуття громадянства України шляхом подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

· у разі непостановки на консульський облік протягом 7 років.

Підстави для припинення громадянства України:

· вихід із громадянства України;

· утрата громадянства України;

· підстави, передбачені міжнародними договорами.

Зафіксовано принципово важливі положення, що громадянство України зберігається у разі:

· одруження з особою, яка перебуває в іноземному громадянстві або з особою без громадянства, а також при розірванні такого шлюбу;

· зміни громадянства одним із подружжя;

· проживання або тимчасового перебування громадянина України за її межами.

Прийняття рішень із питань громадянства здійснюється у формі указів Президента України, а документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України. А для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження.

 

Висновок

Відповідно до Конституції України основне право громадянина – це його можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, установлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах. Основний обов’язок громадянина – це встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов’язкової правової поведінки. Особисті гарантії – це власні можливості людини й громадянина. Щодо захисту його прав, свобод, законних інтересів і обов’язків.

Питання до семінарського заняття:

1. Охарактеризуйте інститут громадянства України.

2. Які підстави для набуття громадянства України?

3. Хто такі іноземні громадяни та особи без громадянства?

4. Кого не приймають до громадянства України?

5. Які повноваження Президента України, що стосується питань громадянства?

6. Які є підстави для припинення громадянства України?

7. Чим відрізняються поняття “людина” і “громадянин”?

8. Охарактеризуйте особисті права та свободи громадян.

9. Назвіть політичні права та свободи громадян.

10.Охарактеризуйте соціально-економічні та культурні права громадян.

11.Які є конституційні гарантії прав людини?

12.Які є конституційні обов’язки? Охарактеризуйте їх.

Література:

· Конституція України, 1996 р. – Розділ 2, 3.

6 Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

· Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.

7 Загальна декларація прав людини //Права людини: Міжнародні договори України. - К., 1992

8 Декларация прав национальностей Украины //Голос Украины - 1991.

9 Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р. № 2460-ХІІ.

10 Закон України “Про біженців” від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ.

11 Закон України “Про громадянство України” від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ

12 Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4.02.1994 р. № 3929-ХІІ.

13 Закон України “Про свобо