Матеріальна відповідальність



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Матеріальна відповідальність



Матеріальна відповідальність – це обов’язок однієї зі сторін трудового договору (працівника або роботодавця) відшкодувати шкоду, завдану іншій стороні в результаті винного, протиправного невиконання своїх обов’язків.

Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності: 1) відповідальність працівника перед роботодавцем; 2) відповідальність роботодавця перед працівником.

В залежності від виду порушених трудових прав працівника матеріальна відповідальність роботодавця поділяється на такі три групи:

1) відшкодування шкоди, що виникла в результаті порушення роботодавцем права працівника на працю (незаконне звільнення; незаконне переведення на іншу роботу; затримання видачі трудової книжки при звільненні тощо);

2) випадки відшкодування працівнику шкоди, що виникла внаслідок порушення права працівника на охорону здоров’я у зв’язку із спричиненням йому трудового каліцтва чи професійного захворювання;

3) випадки відшкодування працівнику шкоди, що виникла внаслідок порушення роботодавцем інших прав працівника в трудових правовідносинах, наприклад, права на охорону його приватної власності, у зв’язку з незабезпеченням збереженості особистих речей працівника під час роботи.

Матеріальна відповідальність працівників переслідує наступні цілі: відшкодувальну, гарантійну та превентивну. Відшкодувальна мета полягає у відшкодуванні дійсної шкоди роботодавцю; гарантійна – в посиленні гарантій по охороні заробітної плати від необґрунтованих та занадто високих утримань; превентивна – у вихованні бережного відношення до майна роботодавця як одного з елементів трудової дисципліни.

В залежності від розміру шкоди, яка відшкодовується розрізняють два види матеріальної відповідальності працівників: обмежена (яка не перевершує середнього заробітку працівника) та повна.

 

 

Порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів.

Трудові спори – це неврегульовані, шляхом безпосередніх переговорів, розбіжності між суб’єктами трудового права з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, застосування норм трудового законодавства, що передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу.

За суб’єктним складом трудові спори поділяються на: індивідуальні та колективні.

Індивідуальні трудові спори — це непорозуміння між працівником і роботодавцем із питань застосування трудового законодавства та договорів про працю, щодо яких порушено провадження у юрисдикційних органах.

Трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах (КТС) та районними (міськими) судами загальної юрисдикції.

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менше 15 осіб.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у 10-денний строк із дня подання заяви.

Рішення КТС підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у 3-денний строк по закінченні 10 днів, передбачених на їх оскарження.

У разі незгоди з рішенням КТС працівник або роботодавець можуть оскаржити її рішення до суду в 10-денний строк із дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії.

За Конституцією України кожний працівник може звертатися до суду для вирішення трудового спору. Звернення до КТС за вирішенням трудового спору не є обов'язковою умовою для подальшого звернення до суду.

Розгляд справ по індивідуальних трудових спорах у суді проводиться згідно порядку цивільного судочинства з відповідними особливостями, передбаченими ЦПК та КЗпП України.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, про стягнення заробітної плати - без обмеження строком.

Трудові спори (конфлікти) можуть виникати не лише між сторонами трудового договору, а й між колективом працівників і власником підприємства - їх називають колективними трудовими спорами. Колективні трудові спори - це розбіжності між найманими працівниками (профспілкова, чи інша уповноважена працівниками організація) і власником чи уповноваженим ним органом із питань зміни або встановлення нових соціально-економічних умов праці і виробничого побуту, укладання або зміни колективного договору, виконання колективного договору, невиконання вимог законодавства про працю. Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 року передбачено органи, які розглядають колективні трудові спори. До них Закон відносить: примирну комісію (розглядає спір протягом 5 днів); трудовий арбітраж (розглядає спір протягом 10 днів). При вирішенні колективних трудових спорів жодна зі сторін не повинна ухилятися від участі в процедурі примирення.

Страйк - це остаточний засіб вирішення колективного трудового конфлікту, який полягає у тимчасовому колективному припиненні роботи працівниками з метою вирішення колективного трудового спору (права на страйк не мають працівники органів прокуратури, суду, державної влади, правоохоронних органів).

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої у ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), їх прогнозування та сприяння своєчасному вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Президентом України створена Національна служба посередництва й примирення.

 

Поняття та види пенсій

 

Правову основу організації та функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні складають конституційні норми, Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року та інші закони.

Конституція України передбачає: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом” (ст. 46). Умови призначення трудової пенсії:

а) право на пенсію за віком мають: чоловіки, яким виповнилося 60 років, за наявності стажу роботи не менше 25 років; жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності стажу роботи не менш як 20 років.

б) пенсії з інвалідності призначаються в разі настання повної або часткової втрати здоров'я незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу або після припинення роботи;

в) пенсії у разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого, які знаходилися на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника;

г) пенсія за вислугу років установлюється для окремих категорій громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію (робітники локомотивних бригад, деякі категорії робітників льотно-випробувального складу, морського, річкового флоту рибної промисловості, деякі категорії артистів театру та ін.).

Обчислення спеціального стажу встановлюється зазначеним законом та іншим нормативно-правовими актами.

Соціальні пенсії призначаються та виплачуються непрацюючим громадянам, окрім інвалідів з дитинства, за відсутності права на трудову пенсію.

Закон також передбачає такий вид пенсії як додаткова, що виплачується особам, які уклали договори добровільного страхування.

Виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду України за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхування, страхових внесками громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів Державного бюджету України. Наявність цього фонду є гарантією матеріального забезпечення всіх непрацездатних громадян України за рахунок суспільства.

Іноземні особи та особи без громадянства, які працюють на території України, мають право на пенсію нарівні з громадянами України, на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Висновок

Трудове право - це окрема галузь права України, що регулює відносини, які виникають у процесі реалізації особою права на працю. Воно являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно пов'язані з трудовими, відносини найманих працівників.

Колективний договір - правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні й професійні відносини на підприємстві, в установі й організації і виступає своєрідним регулятором суспільних відносин у сфері праці, що є надзвичайно важливим на сучасному етапі розвитку українського суспільства й держави.

Трудовий договір - головний інститут трудового права. Як правовий інститут він характеризується сукупністю правових норм, які регулюють порядок виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин і є організаційно-правовою формою застосування праці громадян.

Трудовий процес - явище багатогранне, і його порушення може призвести до матеріальної відповідальності як працівника, так і власника підприємства.

При виконанні працівником певної роботи між ним і власником підприємства, установи, організації або уповноваженою особою можуть виникати певні суперечності чи нерозуміння, врегулювання яких передбачене законодавством.

Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій матеріального забезпечення непрацездатних громадян. Рівень і якість пенсійного забезпечення – важлива складова економічного та соціального становища населення країни.

 

Питання до семінарського заняття:

 

1. Що таке трудове право, яке місце воно посідає в системі галузей національного права України?

2. Дайте загальну характеристику джерел трудового права.

3. Що складає зміст колективного договору?

4. Що таке трудовий договір? Який порядок його укладення?

5. Які є підстави розірвання трудового договору.

6. Який порядок оформлення звільнення працівника і здійснення розрахунків із ним?

7. Що таке робочий час? Його класифікація.

8. Якими правовими методами забезпечується трудова дисципліна?

9. У чому полягає правова сутність матеріальної відповідальності сторін трудового договору?

10.Що таке трудовий спір? Які причини його виникнення?

11.Якими правовими нормами забезпечується розгляд трудових спорів?

12.Охарактеризуйте поняття та види пенсій.

Література:

1 Конституція України 1996 р.

2 Кодекс законів про працю України.

3Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004 р. № 1859-IV.

4 Закон України «Про охорону праці» вiд 14.10.1992 № 2694-XII.

5 Закон України “Про відпустки” від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР.

6 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР.

7 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 р № 1788-XII.

8 Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 № 137/98-ВР.

9 Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1.07.1993 р. № 3356-XII.

10Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учебное пособие для высших учебных заведений. - Х.: Консум, 1998. – 168 с.

11 Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. –Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480 с.

12 Трудовое право Украины. – Х.: Одиссей, 2001. – 512 с.

· Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч.посіб. – К.: Каравела, 2003. – 384 с.

Тема 8. Основи сімейного права та житлового права України

 

План

Вступ

1.Предмет, принципи й завдання сімейного права. Поняття шлюбу та сім’ї.

2.Підстави виникнення та припинення шлюбу.

3.Поняття “шлюбний контакт”.

4.Особисті та майнові права й обов’язки подружжя.

5.Права та обов’язки батьків і дітей. Аліментні зобов’язання батьків і дітей.

6.Опіка та піклування.

7.Житловий фонд України та його види.

8.Право громадян на житло та форми його реалізації.

9.Договір житлового найму.

10.Приватизація державного житлового фонду.

Висновок

 

Частина 1 ст. 51 Конституція України проголошує: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права й обов'язки у шлюбі”. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сімейний кодекс України регулює сімейні відносини з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги й підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Становлення України як суверенної, незалежної держави можливе лише за умови надійного функціонування її економіки. Проблема розвитку житлового господарства, яка є важливою сферою економіки, - необхідна складова умова переходу нашої країни до ринкової моделі економічного розвитку, що знайшло відображення і поступове вирішення у нормативно-правових актах із питань житлового законодавства.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.108.188 (0.012 с.)