Право власності: приватна власність, колективна власність, державна власність, спільна власність. Захист права власності.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Право власності: приватна власність, колективна власність, державна власність, спільна власність. Захист права власності.



 

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Суб'єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, які є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Закон забороняє власнику використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Право власності визнається в Україні непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Отже, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Форми права власності:

1. Власність народу України (суб’єкти – органи державної влади та місцевого самоврядування; об’єкти - земля, її надра, атмосферне повітрі водні та інші природні ресурси які знаходяться на території України, природні ресурси її континентальної шельфу, виключне (морської) економічної зони);

2. Приватна власність (суб’єкти – фізичні та юридичні особи; об’єкти - будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати);

3. Комунальна власність (суб’єкти – територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування; об’єкти - майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальним громадам);

4. Державна власність (суб’єкти – органи державної влади ; об’єкти - майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна).

Спеціальними нормами ЦК України врегульовані питання набуття права власності на знахідку, бездоглядну свійську тварину, скарб, безхазяйну річ, новостворене майно, перероблену річ, а також порядок привласнення загальнодоступних дарів природи тощо. Окрему увагу у законодавстві приділено праву власності на житло, земельну ділянку, а також речовим правам на чуже майно, чужу земельну ділянку.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право на витребування майна з чужого незаконного володіння, від добросовісного набувача, а також витребування грошей та цінних паперів на пред'явника тощо.

 

Поняття, зміст, форма, сторони та види угод.

Угоди – це вольові й правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Угоди, які щоденно учиняють юридичні особи й громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством.

Угоди бувають одно-, дво- або багатосторонніми. Якщо для виявлення угод достатньо волевиявлення однієї сторони, вона є односторонньою. Наприклад, заповіт, прийняття й відмова від спадщини.

Якщо для виникнення угоди необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то - це двостороння угода. Вона називається договором. Наприклад, договір купівлі-продажу.

Для виникнення багатосторонньої угоди необхідне волевиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (наприклад, при трьох-, чотирьохсторонньому обміні жилих приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної господарської мети).

Залежно від способу укладання угоди поділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальні угоди вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін по всіх істотних умовах. Більшість угод є консенсуальними. Для укладання реальної угоди, поряд із згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування.

За особливостями мети угоди поділяються на платні і безплатні, каузальні і абстрактні. У платній угоді дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонні угоди, за певними виключеннями, є платними. У безплатній угоді одна сторона зобов'язана вчинити дії, а інша - вправі вимагати виконання цих дій без учинення зустрічних власних дій. Односторонні угоди є безплатними. З двосторонніх угод до безплатних належать договори дарування, безплатного користування майном.

Деякі двосторонні угоди залежно від розсуду сторін можуть бути як платними, так і безплатними (наприклад, договори доручення, схову). Організації, як правило, укладають платні угоди, що пояснюється їхніми госпрозрахунковими інтересами, які вимагають покриття видатків прибутками від господарської діяльності.

Угоди, дійсність яких залежить від їхньої мети, називаються каузальними. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояснення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. Переважна більшість угод є каузальними, оскільки угоди між організаціями завжди мають на меті досягнення певного правового результату. Громадяни за допомогою угод задовольняють свої потреби, і тому у таких угодах також визначається мета їх укладання.

У деяких випадках законодавець допускає угоди, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть при її відсутності такі угоди мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними. До абстрактних угод, наприклад, належать розрахунки по визнаному сальдо зустрічних вимог.

Для того щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти ряд умов. Останні називаються умовами дійсності угод. До них належать умови: а) про форму; б)і про сторони; в) про зміст угоди; г) про відповідальність (єдність) внутрішньої волі й волевиявлення сторін.

Загальні правила про форму угод передбачені у ЦК України. Угоди можуть укладатись усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Форма угоди обирається за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов'язує укласти угоду у певній формі. Так, угода купівлі-продажу, застави, дарування будівель (жилого будинку чи його частини), дарування іншого майна, договори довічного утримання підлягають нотаріальному посвідченню.

Оскільки угода є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати її можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю.

Зміст угоди визначається змістом волі сторін, а останній має відповідати змістові норм права. Інакше кажучи, у будь-якому випадку, коли воля сторін в угоді не збігається із змістом правових норм, є підстави говорити про те, що дана угода суперечить вимогам права, а отже, є протизаконною.

Зобов’язальне право.

 

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор

Підстави виникнення зобов'язань:

1)договори та інші правочини;

2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3)завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4)інші юридичні факти.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором боржника про виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За гарантією банк або інша фінансова установа гарантує перед кредитором виконання боржником свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення боржником зобов’язання .

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

В силу застави кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Розрізняють такі види застав: іпотека та заклад.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.007 с.)