Поняття, предмет, метод конституційного права України.

Поняття, предмет, метод конституційного права України.

Конституційне право України є провідною галуззю національного права і являє собою систему правових норм, які закріплюють та регулюють основи конституційного ладу, правовий статус особи, державний і територіальний устрій, систему, порядок формування і принципи організації та діяльності органів Української держави.

конституційне право України – це провідна галузь права, яка становить сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють основу соціально-економічної структури суспільства, його політичну систему, правовий статус особи з метою забезпечення умов для здійснення державної влади в країні.

В літературі давно дискутується питання: якій назві - "конституційне" чи "державне" право - надати перевагу. В багатьох країнах набув поширення термін "конституційне право". Це стосується насамперед країн, де склалася англосаксонська і романська правові системи, що уособлюють конституційний устрій, найбільш характерними рисами якого є громадянське суспільство і правова держава.

Термін "державне право" є більш ширшим від терміна "конституційне право" і включає адміністративне, фінансове та процесуальне право.

Предметом конституційного права є особливе коло суспільних відносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і особи. Ці відносини стосуються всіх найважливіших сфер суспіль­ного життя: економіки, політики, ідеології, соціальних відносин.

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

Ці відносини поділ на чотири групи (блоки):

1. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою.

- відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи та обов'язки особи, ступінь їх гарантованості з боку держави);

- найважливіші економічні відносини (реґламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту);

2. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, народний суверенітет.

- відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України;

3. Відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу.

- відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою)

- відносини щодо організації та діяльності державного апарату України;

- відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

4. Відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави (гуманізм, демократизм, розподіл влади).

Метод правового регулювання конституційного права - система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

Загальні:

-дозвіл - визначає міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права (право на освіту, відпочинок, Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань)

- заборона - передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин (порушення недоторканності, цензура заборонена; заборона проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії)

- позитивного зобов'язання - спонукальний характер конституційних приписів щодо суб'єктів (поважати держ. символи, сплата податків; Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки").

Спеціальні ( властиві виключно або переважно саме цій галузі права):

- конституційного установлення - полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування. ("Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава").

- загального нормування - для закріплення правового статусу особи.

- владного впливу; - конкретного регулювання.

Характерні риси методу конституційно-правового регулювання:

1. найбільша загальність;

2. максимально високий юридичний рівень (Конституція України має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати);

3. імперативність і централізованість регулювання (напр., відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому);

4. установчий характер (Конституція встановлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин держави й особи);

5. універсальність (дія методу поширюється на всі галузі національного права);

6. поєднання прямого і опосередкованого регулювання (з одного боку, Конституція - це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого - вона не може враховувати розвиток суспільних відносин).

Конституційні механізми «стримування та противаг» в повноваженнях органів державної влади: загальна характеристика та особливості застосування в Україні.

Система «стримувань і противаг» — це сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів, процедур, головним завданням яких є забезпечення реалізації принципу розподілу єдиної державної влади, недопущення домінування однієї гілки влади над іншою і досягнення динамічної стабільності між ними. Система стримувань та противаг передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил. Система стримування і противаг, з одного боку, сприяє співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку — створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Системі «стримування і противаг» притаманні наступні специфічні ознаки:

- вона застосовується лише в країнах, де реалізований принцип розподілу влади;

- системність та цілісність її елементів, тобто концепція стримувань і противаг діє як цілісна система взаємопов'язаних елементів, поодинокі елементи якої не здатні забезпечити баланс влади в системі;

- реалізується через систему політико-правових засобів втручання однієї гілки влади у сферу компетенції іншої, а також незалежному самостійному політико-правовому статусі гілок державної влади;

- запобігає узурпації влади, створюючи систему комплексних елементів контролю за діяльність гілок державної влади;

- зазначена система застосовується щодо всіх органів державної влади;

- зміст такої системи залежить від характеру і рівня розвитку державного механізму країни, стану економіки, від історичних, національних, політичних та інших традицій, які склалися в суспільстві;

- гарантує основні права і свободи людей, тим самим створюючи базу для існування демократичної правової держави.

Характерні риси системи «стримування і противаг» щодо України

- обрання президента та парламенту на загальних виборах;

- широке коло спільних повноважень президента та парламенту країни, передусім установчих (формування уряду, судової гілки влади), контрольних (подвійна відповідальність уряду — і перед президентом, і перед парламентом);

- вкрай обмежені можливості відправити президента країни у відставку (досить складна процедура імпічменту).

Суб'єктами конституційно-правових відносин є їх учасники, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ України, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці (при проведенні референдумів, виборів, реалізації інших форм прямого волевиявлення); Верховна Рада України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Президент України; комітети парламенту України, постійні комісії Верховної Ради АРК; народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, місцевих рад; Кабінет Міністрів України; Рада міністрів АРК; політичні партії та їх виборчі блоки; громадяни України; суди; прокуратура; Конституційний Суд України; Національний банк України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Центральна виборча комісія та ін.

Об'єктами конституційно-правових відносин є: суверенітет народу; державний і національний суверенітет; територія; конституційний лад та його захист; людина, її права і свободи, обов'язки; влада; волевиявлення народу, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дії державних органів і органів місцевого самоврядування; розподіл компетенції між владними структурами, між центром і регіонами; власність; питання громадянства; формування і діяльність політичних партій, громадських об'єднань, масових політичних рухів, інших суб'єктів політичного процесу тощо.

Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передує юридичний факт. З нього починається реалізація конституційно-правових норм, і завдяки юридичному факту конкретний суб'єкт стає учасником цих правовідносин, має відповідні права та обов'язки.

Виклик присяжних. Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду.

. Письмовий виклик має бути вручений присяжному під розписку не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання.

. На підставі письмового виклику роботодавець зобов’язаний звільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків зі здійснення правосуддя.

Присяжний має право:

1) брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні;

2) робити нотатки під час судового засідання;

3) з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються;

4) просити головуючого роз’яснити норми закону, що підлягають застосуванню.

Присяжний зобов’язаний:

1) правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового провадження щодо можливих перешкод для його участі в судовому розгляді;

2) додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого;

3) не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду;

4) не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду;

5) не збирати відомості, що стосуються кримінального провадження, поза судовим засіданням;

6) не розголошувати відомості.

. Усі питання, пов’язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних, вирішуються ухвалою суду у складі двох професійних суддів.

Прокурору, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримінального провадження протягом усього судового розгляду забороняється спілкуватися з присяжними інакше.

. Присяжний може бути усунутий:

1) у разі невиконання присяжним обов’язків;

2) втратив неупередженість.

У разі усунення присяжного до складу суду включається запасний присяжний, після чого судовий розгляд продовжується. або, у разі відсутності запасного присяжного, здійснюється відбір нового присяжного, після чого судове провадження розпочинається з початку.

Порядок наради і голосування в суді присяжних

1. Нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів.

2. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім.

3. Ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування, крім випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого.

4. Кожен із складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Парламентсько-президентська форма республіки України: особливості організації та функціонування державної влади. перехід до парламентсько-президентської форми правління звільняє економіку, структури суспільства, саму владу від задушливого впливу авторитаризму.

парламентсько-президентська республіка Україні потрібна для того, аби:

- подолати узурпацію влади, забезпечити права та свободи громадян;

- відкрити можливості для розвитку ефективної економіки;

- гарантувати суверенітет держави.

Законом розширено повноваження Верховної Ради у формуванні та призначенні Кабінету Міністрів і водночас звужено повноваження в цьому аспекті Президента. У парламенті України з депутатських фракцій та позафракційних народних депутатів на основі узгодження їхніх політичних позицій формується коаліція (парламентська більшість), яка й вносить пропозиції Президенту щодо кандидатури Прем’єр­міністра, а також щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада за поданням Президента призначає Прем’єр­міністра України, міністра оборони, міністра закордонних справ, а за поданням Прем’єр­міністра – всіх інших членів уряду, голову Антимонопольного комітету, голову Державного комітету телебачення та радіомовлення, голову Фонду державного майна. Верховна Рада має право звільняти всіх зазначених осіб з посад. ВРУ вирішує питання про відставку Прем’єр­міністра та членів уряду. Парламент призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента голову Служби безпеки України. Відповідно до Конституції та закону України парламент здійснює контроль за діяльністю КМУ.

від 21 лютого 2014 значно ширшими стали повноваження Голови Верховної Ради. Так, змінено положення, відповідно до якого Голова парламенту «організує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України», на об’ємніше за змістом: «організує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів»

У разі дострокового припинення повноважень Президента на Голову Верховної Ради, а не на Прем’єр­міністра, як фіксувала Конституція в редакції 1996 року, покладається виконання обов’язків глави держави на період до обрання й вступу на посаду нового Президента.

Цим законом розширено й коло повноважень Кабінету Міністрів, які за Конституцією в редакції 1996 року належали Президентові України. Урядові надано повноваження утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; призначати та звільняти з посад за поданням Прем’єр­міністра керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Водночас закон відновив зміни, що посилюють вплив Президента на Верховну Раду. Зокрема, змінами розширено право глави держави достроково припиняти повноваження парламенту. Окрім права дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії не можуть розпочатися пленарні засідання, змінами таке право надано, якщо: - протягом одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліції депутатських фракцій; - протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано його персонального складу. Рішення про дострокове припинення повноважень парламенту Президент має приймати після консультацій із Головою Верховної Ради, його заступниками та головами депутатських фракцій у Вер­ховній Раді. Проте незалежно від результатів цих консультацій і пропозицій рішення про припинення повноважень Верховної Ради приймає лише Президент.

Окрім цього, відповідно до відновлених змін у Президента України залишається значний вплив на призначення провідних керівників уряду та інших органів державної влади країни. Він не призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр­міністра, як це було за Конституцією України в редакції 1996 року, а вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, подання про призначення парламентом Прем’єр­міністра України не пізніш ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; вносить до Верховної Ради подання про призначення міністра оборони та міністра закордонних справ; вносить до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови Служби безпеки України; зупиняє дію актів Кабінету Міністрів з мотивів їх невідповідності Ос­новному Закону держави з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; не лише призначає, а й звільняє з посади Генерального прокурора України (за згодою Верховної Ради), половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третину складу Конституційного Суду України

Залишилося за Президентом, як гарантом додержання Конституції України, незмінне право законодавчої ініціативи. Воно дозволяє йому приводити чинне законодавство у відповідність до Конституції України, порушувати питання щодо реалізації її положень. Він підписував і підписує закони, ухвалені парламентом. Президент мав і має право вето щодо ухвалених парламентом законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України

Народна ініціатива – це засіб, за допомогою якого окремі громадяни або групи громадян за особистим бажанням звертаються до державних органів з порадами або критичними зауваженнями. Відповідні державні органи, до яких надходять ці звернення, повинні розглянути їх і прийняти щодо них відповідні рішення.

Закони України- це нормативно-правові акти, прийняті найвищим представницьким органом державної влади або через безпосереднє волевиявлення населення (референдумом), які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу в системі законодавства України.

Закони як джерела конституційного права України поділяються на декілька видів:

а) Конституційні закони - це особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, що за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридич­ною силою посідають особливе місце після Конституції України, органічно розвивають і доповнюють її.

Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні й ординарні.

Органічні закони - це закони, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до чинної Конституції України. Вони як органічна (невід'ємна) частина вносяться до тексту Основного Закону чи додаються у формі поправок. Процедура їх прийняття та зміни майже нічим не відрізняється від порядку прийняття власне конституції.

Номінальні закони — закони, перелік і назва яких передбачені конституцією, є своєрідним її продовження, але їхні положення до тексту Основного Закону не долучаються. ("Про Конституційний Суд України" 96 р., "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про Рахункову палату" 96 р. та ін.).

Ординарні закони - закони, на які є лише посилання в Консти­туції України без зазначення їхньої назви ("Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом");

Звичайні закони - приймаються в порядку поточного законодавства на основі відповідних статей Конституції України ("Про державну виконавчу службу", "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", "Про виконання рішень та застосування прак­тики Європейського суду з прав людини"). Звичайні закони поділяються на кодифікаційні та поточні. Кодифікаційний акт посідає особливе місце в системі законодавства України. Найбільш типовим прикладом таких актів є Закон України "Про громадянство України" 01 р., в якому зосере­джені не тільки норми конституційного, але й інших галузей системи права України: цивільного, сімейного тощо;

Надзвичайні закони - приймаються в надзвичайних ситуаціях. У деяких країнах вони, згідно з Конституцією, можуть навіть відступати від її положень, але приймаються, зазвичай,на певний час.

3. Постанови, декларації, звернення, заяви Верховної Ради України: "Про Державний Прапор України", "Декларація прав національностей України" 91 p.; "Звернення Верховної Ради України до Північно­атлантичної асамблеї"", Звернення Верховної Ради України "До парламентарів світу"; Заява Верховної Ради України "Про шістдесяту річницю Організації Об'єднаних Націй".

4. Регламент Верховної Ради України -здійснює правову регламентацію порядку діяльності законодавчого органу країни. Він забезпечує ефективність і законність роботи представницького органу, його комітетів, депутатів та їхніх об'єднань. Регламент - акт похідний від Конституції, приймається на її основі, конкре­тизує її положення, забезпечує переведення "статики" норм Конституції в їх "динаміку".

Положення,що приймаються вищим представницьким органом України —Верховною Радою України (наприклад,Положення про постійні комісії Верховної Ради України, що містить норми, які закріплюють основні принципи організації та діяльності комітетів, порядок їх утворення, їхні повноваження й підзвітність).

6. Акти всеукраїнського референдуму– затверджуються проекти нормативних актів, інших важливих рішень загально­ державного чи місцевого значення через народне голосування. Такий референдум був проведений в Україні 1 грудня 91 р. щодо підтвердження Акту проголошення незалежності. Тоді по­ над 91 % його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалежній державі.

7. Акти Конституційного Суду України -це, зокрема, Рішення Конституційного Суду України про відповідність Консти­туції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України".

8. Акти Кабінету Міністрів України, їх як джерел консти­туційного права, небагато, адже більшість з постанов та розпо­ряджень Кабінету Міністрів України стосуються його виконавчої діяльності, що регламентується, переважно, нормами адміністра­тивного права. Водночас є акти, що містять норми конституційного права (Положення про порядок легалізації об'єднань громадян; Положення про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян; Постанова "Про проведення гендерно-правової експертизи").

9. Укази Президента України.Більшість з них є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правової норми (Указ "Про нагородження знаком відзнаки Президента України "Герой України"), адже основна функція глави держави - прийняття управлінських розпоряджень (Указ Президента України "Про деякі питання обкладання податком на додаткову вартість"). Але практика знає багато указів Президента України нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому сенсі є такі: Указ Президента України "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України", "Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій", "Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку".

10. Міжнародні договори й угоди, укладені Україною, що, відповідно до Конституції України, після їх ратифікації Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України.

Видатки місцевих бюджетів

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.

Держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності.

Органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові фонди, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету.

Місцеві податки і збори

Органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів

Об'єктами діяльності Конституційного Суду є основи конституційного ладу України; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми безпосередньої демократії; основні засади організації й діяльності органів публічної влади.

За способами і засобами функції Конституційного суду можна класифікувати на функції конституційного контролю; офіційного тлумачення Конституції і законів; правової охорони Конституції; забезпечення принципу поділу влади (арбітражна функція); здійснення конституційного судочинства тощо.

Функція конституційного контролю полягає в тому, що Конституційний суд шляхом здійснення конституційного судочинства визначає конституційність законів та інших правових актів вищих органів державної влади.

Зміст функції офіційного тлумачення права визначається виключними повноваженнями Конституційного Суду офіційно тлумачити Конституцію України та закони. Рішення та висновки Конституційного Суду щодо тлумачення законів є обов'язковими для всіх суб'єктів конституційних відносин, вони не потребують додаткового затвердження чи санкції з боку будь-якого державного органу, а також не можуть бути піддані сумніву або, тим паче, проігноровані.

Реалізуючи функцію правового захисту Конституції, Конституційний Суд здійснює цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами, діяльність щодо вирішення питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення Основного та інших законів України. Тим самим Конституційний Суд упереджує порушення Конституції та скасовує правові акти, що є неконституційними.

Арбітражна функція Конституційного Суду полягає в тому, що цей державний орган виступає важливим елементом системи стримувань і противаг між главою держави, парламентом, урядом і судами загальної юрисдикції. Незалежність як основний принцип організації й діяльності Конституційного Суду і рівне представництво в його складі представників усіх гілок влади дає можливість неупереджено здійснювати конституційне судочинство та приймати рішення й висновки, що не піддаються перегляду і є обов'язковими для всіх без винятку.

Повноваження місцевого суду

1. Місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом.

2. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

4. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

5. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються законом.

Сфера компетенції українського омбудсмана є досить широкою. Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу. У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів стосуються не суті судових рішень, а пов’язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуальних норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують державно-владні функції.

Уповноважений проводить провадження на підставі:

- звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

- за зверненнями народних депутатів України;

- за власною ініціативою.

При цьому законом встановлено, що такі звернення повинні подаватись Уповноваженому протягом року з моменту виявлення порушень прав та свобод людини і громадянина.

Для виконання передбачених законом функцій Уповноважений наділений широким комплексом прав, а саме:

- невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради, Прем’єр-міністром, Головами Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

- безперешкодно відвідувати будь-які органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, в тому числі місця тримання затриманих, установи пенітенціарної системи, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

- запрошувати посадових та службових осіб, громадян України, іноземців, осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

- знайомитися з документами, у тому числі таємними, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, установах, організаціях, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

- бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошується закритим, особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом, а також звертатися до суду із заявами про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я або з інших причин не можуть цього зробити самостійно (ст.13 закону).

Основні засади взаємодії Уповноваженого з прав людини з іншими органами полягають в тому, що його діяльність не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод людини. Уповноважений діє притаманними лише йому засобами та методами, а рекомендаційний характер його звернень не знижує його можливості впливу на поновлення порушених прав і свобод, що можливо за умови високого рівня правової культури відповідних посадових осіб.

Термін повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — 5 років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради. На відміну від суддів Конституційного Суду, термін повноважень яких обмежений 9 роками і вони не мають права переобиратися, законом про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не забороняється, щоб одна й та сама особа призначалась на цю посаду кілька разів. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України шляхом таємного голосування.

Посадові особи місцевого самоврядування – особи, які в органах місцевого самоврядування, мають відповідні службові повноваження у здійсненні організаційно – розпорядчих та консультативна - дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування визнаються:

1) виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;

2) виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

3) посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі.

Громадяни, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування, складають присягу. Не можуть бути прийняті на службу особи, які будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі своїм близьким родичам.

В органах місцевого самоврядування встановлюються різні категорії посад і в межах цих категорій посад присвоюються ранги.

На осіб, які обираються на посади в органи місцевого самоврядування не поширюються обмеження щодо граничного перебування на службі.

Сільські, селищні, міські ради - виборні органи які складаються з депутатів, наділеними правом представляти інтереси відповідної територіальної громади та приймати від їх імені рішення. Склад ради встановлює вона сама.

Рада правомочна за умови обрання не менша ніж 2/3 депутатів від загального складу ради. Якщо обрано менше 2/3 складу, до обрання необхідної кількості депутатів продовжує здійснювати повноваження рада попереднього скликання.

Депутати можуть об’єднуватись в депутатські групи і депутатські фракції. У депутатські фракції об’єднуються на основі єдності поглядів партійного членства. Порядок вступу та виходу з неї визначається самою фракцією.

Депутати сільських, селищних рад об’єднуються у фракції на основі єдності поглядів або партійного членства. Якщо позапартійні депутати сільських та селищних рад підтримують політичну спрямованість фракції, вони також можуть входити до складу фракції;

В депутатські групи об’єднуються на основі взаємної згоди. Групи можуть об’єднуватися за єдністю територій їх виборчих округів, спільністю проблем та іншими ознаками. Депутати місцевої ради можуть об’єднуватися у групу в будь-який час за рішенням на визначений ними період. Група реєструється місцевою радою за подання особи, яка її очолює. Зазначається назва групи, партійна приналежність депутатів. Кількість осіб в групі місцевої ради – не менше 3-ьох депутатів, районна, обласна і міська ради – не менше 5 депутатів.

Депутати групи можуть, також самі приймати рішення про її розпуск.

Постійні комісії ради є органами ради обирається з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду проектів програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, для підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах. За рішенням обласних рад голови постійних комісій з питань бюджету можуть працювати в раді на постійній основі.

Постійні комісії є підзвітні раді та відповідальні перед нею.

Тимчасові контрольні комісії ради є о