Адміністративно-територіальна реформа в Україні

Розпорядження КМУ «Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» від 01.04.2014

Від часу прийняття Конституції України розвиток місцевого самоврядування фактично здійснювався лише на рівні територіальних громад міст обласного значення, оскільки переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку матеріально-фінансову базу виявилися неспроможними виконувати всі повноваження ОМС.

Система місцевого самоврядування на сьогодні не задовольняє потреб суспільства. Функціонування ОМС у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню високоякісних і доступних адміністративних, соціальних та інших послуг на відповідних територіях.

На даний час ефективного та швидкого розв’язання потребують такі проблеми:

- погіршення якості та доступності публічних послуг внаслідок ресурсної неспроможності переважної більшості ОМС здійснювати власні і делеговані повноваження;

- зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду та ризик виникнення техногенних катастроф в умовах обмеженості фінансових ресурсів МС;

- складна демографічна ситуація у більшості територіальних громад (старіння населення, знелюднення сільських територій та монофункціональних міст);

- неузгодженість місцевої політики щодо соціально-економічного розвитку з реальними інтересами територіальних громад;

- нерозвиненість форм прямого народовладдя, неспроможність членів громад до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав та інтересів, у співпраці з ОМС;

- зниження рівня професіоналізму посадових осіб МС, зниження рівня престижності посад, що призводить до низької ефективності управлінських рішень;

- корпоратизація ОМС, закритість і непрозорість їх діяльності, високий рівень корупції, що призводить до зниження ефективності використання ресурсів, погіршення інвестиційної привабливості територій, зростання соціальної напруги;

- надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів;

- відсторонення МС від вирішення питань у сфері земельних відносин, посилення соціальної напруги серед сільського населення внаслідок відсутності повсюдності місцевого самоврядування.

Завдання реформи:

- Забезпечення доступності та якості публічних послуг;

- Досягнення оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади;

- Створення належних матеріальних, фінансових та організаційних умов для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування власних і делегованих повноважень.

Мета влади – це дати місцевому самоврядуванню більше повноважень та фінансів, але для цього потрібно провести адміністративно-територіальну реформу. Громадам хочуть передати повноваження щодо розробки генерального плану розвитку їх місцевості, розпорядження землею, будівництва, благоустрою територій, житлово-комунальних послуг, місцевих доріг, комунального транспорту, початкової освіти дітей, охорони здоров’я первинного рівня, організації догляду за інвалідами та пристарілими, інфраструктури культурного і спортивного розвитку, пожежної та громадської безпеки громадян.

«Сьогодні в Україні 11,5 тис. суб’єктів місцевого самоврядування і 10 278 – це сільські ради. Фактично більшість сільських рад має населення не більше 500 мешканців. Така адміністративно-територіальна одиниця не може прийняти більшість тих адміністративних повноважень, які влада хоче їм передати. Зрозуміло, що у громадах по 500 мешканців виконання усіх цих повноважень просто не є можливим, тому й має відбутися адміністративно-територіальна реформа – замість 11,5 тис. суб’єктів місцевого самоврядування в Україні має бути 1400», – розповів голова правління Центру політико-правових реформ.

Під час реформи також планується укрупнити 490 районів. Зараз точаться суперечки, скільки їх точно повинно бути. У кожному селі буде посадова особа, яка представлятиме інтереси односельчан. У менших селах цю роботу людина виконуватиме на громадських засадах, у більших – передбачається окрема посада.

Після реалізації цієї частини проекту планується прийняття державного рішення про новий адміністративно-територіальний поділ.

 

Характеристика правотворчої функції ВРУ, акти ВРУ.

Правотворчість — форма владної діяльності уповноважених суб'єктів (перш за все держави), спрямованої на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких у чинну юридичну систему запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми. Це діяльність компетентних суб'єктів щодо видання норм права, а також результат такої діяльності, який виражений у вигляді юридичного документа, закону тощо.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

Правотворча функція ВРУ - напрям діяльності ВРУ, який полягає у прийнятті, зміні, скасуванні або призупиненні НПА.

Пріоритетною функцією ВРУ вважається законодавча. Загалом вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності ВРУ, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, (скасуванні) або в призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції Верховної Ради є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення.

Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом та належать до повноважень інших органів державної влади.

Акти ВРУ. Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави, який регулює найбільш важливі суспільні відносини.

види законів:

* конституційні - Конституція України; закони, які припиняють чинність певних конституційних положень або вносять зміни до тексту КУ. Ці закони приймаються конституційною більшістю голосів (щонайменше 300) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

* органічні - закони, прийняття яких передбачено конституційною нормою. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні";

* звичайні - закони, які прийняті парламентом України у порядку загальної законодавчої процедури. Такі закони приймаються простою більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу ВРУ;

* забезпечуючі - закони, що приймаються для введення в дію інших законів з метою ратифікації міжнародних договорів;

* загальні - закони, що приймаються для регулювання певної сфери суспільних відносин.

Постанови - це нормативно-правові акти, які приймаються на виконання та на підставі Конституції і законів України і можуть бути як нормативними, так і індивідуально-владними. Постанови є підзаконними правовими актами. За допомогою постанов ВРУ вирішує низку важливих питань внутрішньо-організаційного характеру. Так, постановою призначаються на посади Голова ВРУ і його заступники, затверджується персональний склад, перелік комітетів і комісій парламенту.

Декларація - це нормативно-правовий акт, що регламентує урегулювання найбільш загальних суспільних відносин. Декларація - назва окремих політико-правових актів, яким властива відповідна урочистість та особлива значущість для розвитку суспільства і держави загалом. Декларації становлять переважно принципи, а не конкретні норми права, тому їх положення потребують додаткового законодавчого врегулювання. Наприклад, Декларація "Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року визначила основні напрями розвитку України.