Особливості проведення грошової реформи в Україні.

У 90-ті рр. в У. була проведена грош реф-ма, яка за своїм хар-ром може бути віднесена до категорії провних або структурних реформ. До найхаратерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особливо соц спрямованість реформ та інше. Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що крім суто економ причин, були і досить могутні політичні причини їх проведення. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало найменше 3 мети:1) створити нац гроші і грошову систему, 2) забезпечити стабільність нацгрошей; 3) сформувати і ввести в дію нові методи інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку. Довготривалість реформи полягає в тому, що почалася в січні 92 року випуском в обіг купонокарбованців багаторазового використання, а закінчилася у вересні 96 вируском в обіг гривні, тобто тривала майжу п’ять років. Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектовано і свідомо проведеною складовою грошоіої реформи. Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грош реформи в Україні з двох причин: до початку реформи такого механізму в Україні не було; для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання. Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальнії аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь - якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення. Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 році, за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ.

51. Поняття валюти та валютних відносин. конвертованість валюти, її суть, види та значення. Поняття валюти широко використовується в екон літературі та практиці. Валюта обслуговує зовнішньоекономічні відносини, фунціонування світової економіки та інтеграцію до неї нац. економік окремих країн, на її основі функціонує валютний ринок. Валюта - будь-які грошові кошти, форм-ня та вик-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономіч відносинами. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності нац походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни. Валюта класиф за кількома критеріями. За емітентською належністю валюту розрізняють: нац, іноз, колективну (СДР, євро). За режимом вик-ня валюти поділяють на: неконвертовані, конвертовані. Неконвертовані є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноз. валюти за ринк курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Конвертованими є валюти, які вільно обмін-ся на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановл порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість валюти можна класиф за кількома критеріями: 1.За повнотою конвертації: повна і часткова конвертованість. 2. За видами суб’єктів: зовнішня, внутрішня. 3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою: за поточними операціями, за переміщенням капіталу. Повна конвертованість означає можливість вільного обміну нац валюти на іноз для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або операцій (австалійські долари, бельгійські франки, долари США, італійсікі ліри і т. д.). Резервні валюти не тільки вільно використ у міжнарод. платежах, а й вільно накопич-ся ав резервах міжнарод. ліквідності. Часткова - нац. валюта обмінюється на іноз. з певними обмеж. Значення: конвертація дає поштовх для розвитку зовнішньої торгівлі, відкриває шлях до посилення крнкуренції між нац. і іноз. виробниками, срияє вирівнюванню нац. і світових цін, розширенню споживання за рах. збільш. імпорту. Валютні відносини - це сукупність екон. відносин, які виникають у прцесі взаємного обміну рез-ми д-ті нац. госв-в і обслуг-ся валютою.

52. Валютний ринок: суть та структура, чинники, що визначають кон’юктуру валютного ринку. За екон. змістом:валютний ринок - це сектор грош. ринку, на якому урівноваж-ся попит і пропозиція на такий спрецифічний товар, як валюта. За своїм признач. і організац. формою валютний ринок - це сук-ть спец. інстимтутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити нац. і іноз. валюту. Об’єктом купівлі-продажу на цьму ринку є валютні цінності. Суб’єктами - будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі). Ціною на валютному ринку є валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грош. одиницях іншої валюти. Валютний ринок має свою структуру, яка включає нац. (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Нац. валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмеж-ся екон. простором конкретної країни і реул-ся її нац. валютним закон-вом. міжнародні валютні ринки сформувалисмя у країхнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Розвиток новітніх засобів телекомуніквцій та інформац. технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями: - за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій; - за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський; - за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; - за формою валюти: ринок безготівкових операцій.ю ринок готівки. Чинники, що визнач. кон’юктуру валютного ринку можна розділити на такі три групи: 1) Курсоутворюючі чинники: - стан платіжного балансу кр-ни, - обсяги ВНП, які виробляються в кр-ні, - внутр. і зовн. пропозиція гр-й, - процентні ставки в кр-х, валюти яких прорівнюються, - співвідн. внутр. цін кр-ни з зовн-ми. Ці чинники - базові, оск. визначають такий стан співвідн. попиту та проп-ї на вал. ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни. 2) Регулюючи чинники: - заходи прямого держ. регулювання (фінансово-бюдж. пол-ка, квотування та ліцензування, грош.-кред. пол-ка, регулювання цін, інтервенційна пол-ка, розподіл валюти тощо), - структурні чинники - впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вводяться дер-вою свідомо для досягн. певн. цілей в її екон. пол-ці і можуть давати значн. ефект в умовах, коли ек-ка кр-ни перебуває у стані тривалолї рівноваги. 3) Чинники кризового хар-ру: - дефіцит держ. бюджету, - безконтрольна емісія та інфляція, - штучне і надмірне регулювання цін, - висока монополізація вир-ва. Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги ек-ки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів дер-ви. У всій цій сукупності вирішальною (базавою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка.

53. Функції та операції валютного ринку. Вал. ринок виконує певні ф-ції, в яких виявляється його призначення й екон. роль. Осн-ми його ф-ціями є: - забезп. умов та мех-мів для реал-ї валютн. пол-ки дер-ви; - створення суб’єктами вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і капітальними розрах-ми та сприяння завдяки цьому розв-ку зовн. торгівлі; - забезпечення прибутку уч-кам вал. відносин; - форм-ня та урівноваження попиту та проп-ї валюти і регулювання вал. курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів. Названі ф-ції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями: 1) за терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти: - касові або операції з негайною поставкою; - строкові. 2) За мех-мом здійснення операції: операції спот; - форвардні оп-ї; - ф’ючерсні оп-ї; опціоннні оп-ї. 3) За цільовим призначенням: - операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрах-ми; - операції з метою страхування від валютн. ризиків (операції хеджування); - операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4) За формою здійснення: - безготівкові; - готівкові. 5) За масштабами операцій:- оптові (здійснюються між банками); - роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). Касові операції полягають у купівлі продажу валюти на умовах її поставки не пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти у той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові - "операції спот". Операції спот дають можливість їх уч-кам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах. Строкові валютні операції полягають у купівлі продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції підрозділяються на кілька видів залежно від мех-му їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форв. контр-х строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписання ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Ф’ючерсні оп-ї - це теж різновид cтрокових оп-й, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Опціонні оп-ї - це різновид строкових оп-й, за яки між між уч-ками укладається особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

54. Валютний курс: сутність, роль та фактори, що визначають його динаміку та рівень. Вал. курс- це співідн., за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї кр-ни, що визначена в грош. одиниці іншої кр-ни. Установлення курсу називається котируванням валют. Вал. курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні хар-ки кожної валюти формуються у межах нац. госп-в, то їх кількісне порівняння відбувається у зовн-ек. операціях. Вал. курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовн-ек. операцій. Вартісною основою вал. курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютн. курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політ. та військово-політ. обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку вал. курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої нац. грош. одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники: 1) зростання нац. доходу; 2) темпи інфляції - чим ↑ темпи інф. в кр-ні, тим ↓ курс її валюти; 3) стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ нац. валюти, пасивний - навпаки; 4) різниця прцентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки; 5) діяльність вал. ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнар. розрах-х; 7) ступінь довіри до валюти на нац. та світовому ринках;8) валютна пол-ка; 9) ступінь розвитку фондового ринку.

55.Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в У. При золотому стандарті в основі вал. курсу лежав золотий паритет - відношення вагової кількості чистого золота, що містилося в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. В умовах золотого стандарту відх. вал. курсу від вал. паритету не могло бути значним. Воно обмежувалося витратами, пов’язаними із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну валюту, або здійснення прямих платежів. Це відх. фактично не перевищувало 1% від паритету у кожний бік. Межі такого відх. називаються золотими точками. Базою вал. курсу до середини 70-х р. був офіційний золотий паритет валют. Унаслідок Ямайської вал. реформи 1976-78 рр. юридично була оформлена відмова кр-н від від золотих паритетів як основи вал. курсів. Офіційний золотий паритет утратив реальне екон. значення. Нині основою визначення вал. курсів є співвідн. купів. спроможностей нац. валют. Купівельна спроможність в-ти - це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за нац. грош. одиницю. При зростанні курсу нац. в-ти товари, які експортовані з цієї кр-ни, стають дорожчими за кордоном, а імпортовані товари - дешевшими, і навпаки. Сучасні типи режимів вал. курсів у світовій вал. с-мі включають фіксований і плаваючий режими. При фіксованому режимі вал. курс фіксується до однієї валюти або кошика валют. Плаваючі курси змінюються в залежності від попиту та проп-ї на вал. ринку. Головними методами регулювання вал. курсу є валютна інтервенція та дисконтна пол-ка. Вал. інтервенція - це пряме втручання центр. банку або казначейства у вал. ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центр. банком або казначейством інвалюти. Центр. б-к купує інвалюту, коли її проп-я надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежується коливання курсу нац. валюти. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтн. ставки центр. емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткостр. капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центр. банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Методами вал. регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення вал. курсу. Україна використовувала кілька режимів вал. курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р. було визначено ринковий (плаваючий) режим вал. курсу укр. карбованця. На практиці така с-ма означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відпов. екон. умов: конкурентоспроможної стр-ри ек-ки, гнучкої с-ми цін, розвитку банківської інфрастр-ри та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на вал. ринку, доларизація внутр. обороту та бартеризація зовнішньоторг. обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій,зменшення надх. іноз. в-ти на внутр. р-к, зростання внутр. боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділят иринковим методам стабілізації вал. курсу, і фіксований вал курс було замінено на так зв регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринк. мех-м визначення курсу на основі попиту і проп-ї. Протягом 1996 та першої половини 1997 рр. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленог овал. коридору. Наприкінці 1997 р. змінилась міжнар. кон’юнктура, почався відплив короткостр. капіталів із нових ринків, до яких належить і У. Нерезиденти У. стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило проп-ю і водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабліьності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі вал. коридору. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від вал. коридору та проголосив перехід до гнучкого вал. курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалися умовами, які склалися на ринку після фін. кризи 1998 р. НБУ установлює офіційний вал. курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільноконвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнар. розрах-х, котируються на міжнар. ринках або щоденно використовуються у розрах-х між центр. банками кр-н СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торгівельні операції та неторгівельні розрах-ки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

56.Поняття та призначення валютних систем. Елементи національної валютної системи. Розвиток валютної системи в Україні.

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні системи грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР і ін) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Призначення національної валютної системи:

1)розроблення та реалізація валютної політики,2)валютне регулювання, 3)валютний контроль.

Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є: назва, купюрність та характер емісії національної валюти, ступінь конвертованості національної валюти,режим курсу національної валюти, режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті, режим формування і використання державних золотовалютних резервів, режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні, регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів, регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин, визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, ДПА, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку України.

Розвиток валютної системи в України можна умовно поділити на три етапи:

1) Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже законом України " Про банки і банківську діяльність", ухваленому в 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни.

2) Цей етап тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів та ін.

3) Цей етап розпочався після випуску в обіг постійної національної валюти гривні (з вересня 1996 р.), на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні, введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень, певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах, подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями, приєднання України (у травні 1997 р.) до 7 статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Щоб не допустити обвального паління гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку: відновлено обвязковий продаж 50% валютних надходжень резидентів, розширено валютний коридор, посилено контроль за обгрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку, посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.